РОЗДІЛ 3. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ
Провадження у справах про адміністративні проступки – це комплекс взаємопов’язаних та взаємообумовлених процесуальних дій, спрямованих на своєчасне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності до законодавства, які здійснюються спеціально уповноваженими органами або посадовими особами державних органів з метою охорони прав й законних інтересів громадян, юридичних осіб, їх власності, конституційного ладу України, встановленого правопорядку [15, с.20].
Завдання провадження закріплені ст. 245 КУпАП, а його порядок залежить від виду адміністративного проступку і встановлених правил підвідомчості адміністративних справ (гл. 17,ст. 246 КУпАП) [4].
Чинний КУпАП не виокремлює особливого порядку здійснення провадження у справах про адміністративні проступки неповнолітніх, тобто воно здійснюється на загальних підставах. Однак аналіз норм, які регулюють таке провадження, і правозастосовчої практики свідчить про протилежне. Ігнорування специфіки данного провадження призводить до неповноти розгляду справи і підриває його виховно-профілактичну спрямованість [15, с.20].
Оскільки визначено неповнолітнього як особливого суб’єкта адміністративної відповідальності, його морально-психологічний стан, вікові властивості; різняться заходи адміністративного примусу, що можуть застосовуватись до нього, перелік обставин, які слід встановити при дослідженні обставин вчиненого неповнолітнім проступку, то і підхід до адміністративного розслідування, розгляду справи по суті, виконанню постанови, її оскарженню має бути особливим, тобто таким, що певною мірою відрізняється від провадження у справі про адміністративний проступок, вчинений дорослою людиною. Підтримується пропозиція більшості науковців, які досліджували неповнолітнього як суб’єкта адміністративно-правових відносин про необхідність виділення в КУпАП окремої глави, присвяченої особливостям притягнення неповнолітніх до адміністративної відповідальності. Перш, ніж сформулювати зміст цієї глави, слід визначити і дослідити особливості здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення неповнолітніх по стадіях [15, с.20].
Виходячи із визначення поняття провадження в справах про адміністративні правопорушення, слід констатувати наявність двох притаманних йому основних характеристик: спеціально уповноважених суб’єктів, які виявляють і розглядають адміністративні проступки, приймаючи щодо них рішення (як правило, кримінальна міліція у справах дітей, суд); та стадійності такого провадження [15, с.20].
Глава 17 КУпАП надає вичерпну ідентифікацію органів та посадових осіб, які пов’язані з виявленням та розглядом справ про адміністративні правопорушення залежно від їх галузевої спрямованості. Оскільки неповнолітні особи є неповноправними суб’єктами адміністративно-деліктного законодавства, розглядати справи про скоєні ними адміністративні правопорушення, уповноважені не всі перераховані у даній главі державні органи. Насамперед це пояснюється тим, що вчинені підлітками правопорушення, часто стосуються громадського порядку і безпеки, торгівлі, сфери послуг, транспорту чи власності. Для того, аби здійснити посягання на одну із таких галузей, особа неповинна володіти особливим статусом чи наділятися спеціальним правом, що і притаманно для неповнолітніх суб’єктів [16, с.315].
З огляду на це, ми виділили декілька органів, які беруть участь у вирішенні питань, що так чи інакше стосуються неповнолітніх правопорушників:
– Адміністративні комісії – уповноважені на розгляд правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156 КУпАП у частині, що частково стосується неповнолітніх як так званих «потерпілих» від правопорушення [4];
– Районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді) – розглядають справи щодо адміністративних правопорушень неповнолітніх [4];
– Органи Національної поліції – уповноважені на затримання правопорушників, забезпечення охорони правопорядку та ін. [4].
Ще однією характерною рисою механізму притягнення неповнолітнього до адміністративної відповідальності є фактична відсутність нормативно врегульованої процедури виявлення правопорушень, вчинених неповнолітніми.
Зокрема, не визначено порядку повідомлення батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників про затримання їхньої дитини і чи правомірним буде затримання неповнолітнього та складення на нього протоколу без присутності батьків [16, с.315].
КУпАП не передбачає, яким способом правоохоронні чи інші уповноважені органи та особи можуть дізнатися інформацію про батьків неповнолітнього та повідомити їх про затримання. Адже виникає питання, чи згоден підліток надавати таку інформацію і чи буде вона достатньою і достовірною та протягом якого часу з моменту затримання дитини, її близьких повинно бути знайдено [16, с.315].
На перший погляд ці питання є несуттєвими, однак на практиці особи, які стали учасниками такої ситуації, не можуть бути у повній міри впевненими, чи у момент здійснення уповноваженими органами своїх функцій, їхні права та законні інтереси не порушуються. Окрім цього, прогалини щодо даного питання негативно позначаються на роботі правоохоронних органів, адже вони теж ризикують своїми діями порушити законодавчі норми [16, с.315].
Після проведення усіх необхідних заходів щодо виявлення та фіксації адміністративного правопорушення, вчиненого неповнолітнім, уповноважена особа або орган передає справу про адміністративне правопорушення до суду [16, с.315].
Згідно зі ст. 221 КУпАП районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди розглядають усі справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від 16 до 18 років [4].
Справа про адміністративне правопорушення у загальному, розглядається судами у п’ятнадцятиденний строк [4].
Про час і місце судового розгляду особи повідомляються не пізніше трьох днів до дня розгляду справи у суді повідомленням про розгляд справи, тобто повісткою. Однак, КУпАП не містить даних про вручення повістки неповнолітньому, хоча за аналогією закону, вона вручається законному представнику неповнолітньої особи [4].
Статтею 270 КУпАП закріплено положення, що інтереси неповнолітнього, який притягується до адміністративної відповідальності, мають право представляти його законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники).
Законні представники мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якої вони представляють, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу [4].
Права законних представників мають бути розширені до прав осіб, інтереси яких вони представляють. Крім того, законодавчого закріплення потребують обов’язки законних представників, основним з яких має бути – здійснення функції захисту прав, свобод неповнолітнього.
Законний представник повинен допускатися до участі в справі з моменту складання протоколу про адміністративне правопорушення [15, с.22].
Статтею 268 КУпАП визначено наступні права осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності: а) знайомитися з матеріалами справи (вважаємо, що це необхідно робити після адміністративного розслідування. І навіть якщо закон цього не передбачає, вказану процедуру необхідно зафіксувати шляхом відповідного запису в справі, завіреного підписами порушника і відповідної посадової особи); б) надавати у справі пояснення (письмові й усні); в) пред’являти докази; г) заявляти клопотання, наприклад, про допит свідків, проведення очної ставки, проведення експертизи, витребування додаткових доказів у справі, а також заявляти клопотання з інших питань, які мають значення для встановлення істини у справі, й здійснення наданих порушнику прав; ґ) особисто бути присутнім і братии участь у розгляді матеріалів про адміністративне правопорушення; д) братии участь у дослідженні доказів. З цією метою вони мають право ставити перед порушниками, свідками, потерпілими, експертами, іншими особами запитання, не брати до уваги і спростовувати докази цих учасників провадження; е) користуватися послугами перекладачів, якщо учасники адміністративно-юрисдикційного провадження не володіють мовою, якою воно ведеться; є) користуватися юридичною допомогою захисника або взяти захист своїх інтересів на себе; ж) оскаржити будь-які дії посадових осіб, а також інших учасників процесу, у тому числі постанову в справі про адміністративне правопорушення [4].
Як видно із перерахованих прав особи, щодо якої здійснюється провадження у справі про адміністративний проступок, то в силу особливого статусу неповнолітнього, він може лише давати пояснення, користуватися юридичною допомогою захисника, послугами перекладача, особисто бути присутнім при розгляді матеріалів про адміністративне правопорушення, подавати докази (які мають відповідати вимогам допустимості). Всі інші права реалізуються законним представником неповнолітнього, який не завжди є юридично обізнаним [15, с.22].
Тому враховуючи підвищений інтерес держави до профілактики підліткових правопорушень, з метою виконання завдань адміністративно-деліктного провадження, пропонується визнати обов’язковою участь захисника у справах про адміністративні правопорушення неповнолітніх, а також психолога – при відібранні пояснень [15, с.22].
Рішення про притягнення неповнолітнього до адміністративної відповідальності приймається у формі постанови. Суд може винести одну із таких постанов: про накладення адміністративного стягнення; про застосування заходів впливу щодо неповнолітнього, передбачені ст. 241 КУпАП; про закриття справи [4].
Правопорушник або потерпілий мають право оскаржити постанову у суді апеляційної інстанції. Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає обов’язковому виконанню і являє собою заключний етап провадження у справах про адміністративні правопорушення [4].
Оскільки на неповнолітніх осіб, у більшості випадків, накладаються стягнення у вигляді попередження, то воно виконується шляхом оголошення судом постанови правопорушнику.
Окремо слід наголосити на відсутності у КУпАП відомостей про механізм виконання постанови про накладення стягнення у вигляді заходів впливу на неповнолітнього правопорушника, передбачених ст. 241. Водночас, на практиці важко зрозуміти як саме неповнолітньому оголошуватиметься догана, чи яким способом він повинен публічно вибачитись перед потерпілим. Також немає відповіді на запитання про те, хто здійснюватиме контроль за виконанням неповнолітнім постанови про застосування заходів впливу [15, с.22].
Отже, описані вище прогалини механізму притягнення неповнолітнього до адміністративної відповідальності свідчать про недосконалість інституту адміністративної відповідальності неповнолітніх загалом, тому що неповнолітня особа у силу свого віку та правового статусу є специфічним суб’єктом адміністративного законодавства, який потребує особливої уваги з боку держави.
ВИСНОВКИ
Отже, адміністративна відповідальність неповнолітніх – це застосування до осіб від 16 до 18 років, винних у вчиненні адміністративного проступку виховних заходів впливу, що застосовуються до неповнолітніх, або адміністративних стягнень.
Можемо зробити висновок, що неповнолітні як суб’єкти адміністративної відповідальності мають такі ознаки:
1) є спеціальними суб’єктами адміністративної відповідальності;
2) чинним законодавством установлений особливий порядок притягнення їх до адміністративної відповідальності;
3) не є суб’єктами деяких адміністративних правопорушень;
4) вчинення правопорушення неповнолітнім є обставиною, що пом’якшує їх відповідальність;
5) до неповнолітніх не може бути застосований адміністративний арешт;
6) адміністративна відповідальність неповнолітніх осіб носить тільки судовий характер; справи про адміністративне правопорушення, що ними вчинені, розглядає тільки суд;
7) у більшості випадків до неповнолітніх застосовуються заходи впливу, які мають на меті виховний та профілактичний характер;
8) деліктоздатність неповнолітніх має обмежений характер;
9) притягуються на загальних підставах до адміністративної відповідальності лише в спеціально передбачених законодавством випадках;
10) неповнолітні особи, які не досягли 16-річного віку на момент вчинення ними адміністративного правопорушення, не є суб’єк тами адміністративної відповідальності та не можуть бути до неї притягнуті;
11) у разі вчинення особою у віці від 14 до 16 років діяння, відповідальність за яке передбачена нормами КУпАП, суб’єктами адміністративної відповідальності визнаються її батьки або особи, що їх замінюють.
Пропонуємо за порушення правил громадського порядку, злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника поліції, порушення правил охорони природи та деякі інші правопорушення встановити адміністративну відповідальність з 14 років, а загальний вік для настання адміністративної відповідальності встановити на позначці 16 років.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конвенція про права дитини: ратифікована Постановою ВР від 27.02.91 № 789-II.
2. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 21–22. – Ст. 1353 (зі змінами).
3. Житловий кодекс України (Української РСР) від 30.06.1983 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1983. – Додаток до № 28. – Ст. 573.
4. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. –1984.
5. Кимлик Р. Особливий статус неповнолітнього як суб’єкта адміністративної відповідальності / Р. Кимлик // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2015. - № 1. - С. 60-66.
6. Міщук І.В. Алексійчук О.А. Адміністративна відповідальність неповнолітніх/ Міщук І.В. Алексійчук О.А.//. - Науковий вісник херсонського державного університету. Серія Юридичні науки 2017. – С.46-50.
7. Колосовський Є. Ю. Неповнолітні – суб’єкти адміністративної відповідальності: теоретико-правовий аспект / Є. Ю. Колосовський // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2012. - № 7. - С. 76-82.
8. Кукшинова О. О. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх / О. О. Кукшинова // Митна справа. - 2015. - № 5. - С. 55-63.
9. Савранчук Л. Л. Відповідальність неповнолітніх за адміністративним законодавством: проблеми та перспективи. Юридичний науковий електронний журнал. 2017. № 6. С. 245–248.
10. Муратова Д.Б. // Деякі проблемні питання адміністративної відповідальності неповнолітніх // Муратова Д.Б., Найчук Г.О.// Журнал науковий огляд № 6(38), 2017. – С. 1-10.
11. Стеценко С.Г. Адміністративне право України. – К.: Атіка, 2013.- 3-є вид. – С. 640.
12. Ковальчук Ю.І. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх / Ю.І. Ковальчук // Право України, 2013. – № 8. – С. 111-114.
13. Романюк, Вікторія. Сутність та правова природа заходів адміністративної відповідальності / Вікторія Романюк // Підприємництво, господарство і право. - 2019. - № 3. - С. 236-240.
14. Козюренко Р.С. Заходи адміністративної відповідальності за вчинені правопорушення: поняття та класифікація. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Юридичні науки. 2016. № 845. С. 94–98.
15. Кимлик Р. В. Особливості адміністративно-деліктного провадження щодо неповнолітніх / Р. В. Кимлик // Вісник Академії адвокатури України. - 2014. - Т. 11, № 3. - С. 19-27.
16. Міщук І.В., Алексєйчук О.А. // Проблемні аспекти механізму притягнення неповнолітнього до адміністративної відповідальності // Міщук І.В., Алексєйчук О.А.// Порівняльно-аналітичне право – електронне наукове фахове видання юридичного факультету ДВНЗ «Ужгородський національний університет» № 4, 2018. – С. 314-316.
17. Лесько Н. В. Правова природа адміністративної відповідальності неповнолітніх / Н. В. Лесько // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Юридичні науки - 2014. - № 801. - С. 14-18.
18. Ткаля О. Проблеми та перспективи адміністративного впливу, що застосовується до неповнолітніх / О. Ткаля // Підприємництво, господарство і право. - 2017. - № 8. - С. 125-129.
19. Стрельченко О.Г. Напрями попередження адміністративної деліктності неповнолітніх / О.Г. Стрельченко // Актуальні проблеми держави та права – 2014. – № 71. – С. 43–49.
20. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/76820349
1 2 3 4