Ім'я файлу: Долик Назар 2 курс 9 група Фарм .doc
Розширення: doc
Розмір: 177кб.
Дата: 13.05.2020
скачати
Розширення: doc
Розмір: 177кб.
Дата: 13.05.2020
скачати
18) Ознаки грипу, ускладнення. Надання пмд.
Спочатку вірус вражає клітини епітелію, але потім впроваджується і в інші клітини дихальних шляхів, включаючи альвеолярні клітини. Розмноження вірусу триває в інфікованих клітинах 4-6 год, потім активний вірус залишає клітину і проникає в довколишню.
У результаті за кілька годин патологічний процес з невеликих вогнищ поширюється по значній клітинної поверхні дихальних шляхів. Незважаючи на наявність таких загальних ознак захворювання, як лихоманка, головний біль і міалгія, вірус грипу рідко виявляється в областях за межами дихальної системи, включаючи кровотік.
Найбільш загальними ознаками грипозної інфекції можна вважати головний біль, гарячковий стан, озноб, біль м’язів і нездужання, слідом за якими розвивається респіраторний синдром, що супроводжується кашлем та болем у горлі. У багатьох випадках початок захворювання настільки раптове, що людина може пригадати точний час, коли вона захворіла. Температура піднімається швидко протягом першої доби захворювання, а потім настає період поступового зниження її протягом 2-3 днів, хоча іноді гарячковий стан може тривати протягом тижня. Є скарги на озноб, але справжній озноб розвивається рідко. У міру стихання системних симптомів на перший план виходять скарги з боку дихальних шляхів: біль у горлі, завзятий кашель, які можуть тривати протягом тижня і більше і часто супроводжуватися дискомфортом в загрудинній області.
Найбільш поширене ускладнення грипу — це пневмонія. Вона починається як гострий грип, симптоми якого не вщухають, а, навпаки, невблаганно прогресують, супроводжуючись стійкою лихоманкою, задишкою і ціанозом. Мокроти мало, але вона може містити кров. На ранніх стадіях захворювання симптоми нечисленні. Крім легеневих ускладнень грипу, може розвинутися цілий ряд позалегеневих ускладнень. Серйозним ускладненням грипу В і у меншій мірі грипу А є синдром Рея. Він характеризується появою нудоти і блювоти протягом 1-2 днів, після чого розвиваються зміни з боку центральної нервової системи, порушення свідомості, які варіюють від сонливості до коми, а іноді делірій і судоми.
Надання ПМД: Забезпечити хворому спокій і постільний режим. Виділити йому окрему кімнату або кут у ній, відгородивши її ширмою або покривалом. При догляді за хворим закривати ніс і рот маскою з 4-х шарів марлі.
Якщо стан хворого не поліпшується, викликати дільничного терапевта поліклініки, що призначить необхідне лікування. При важких формах захворювання обов’язково викликати швидку медичну допомогу.
19)Поняття про термінальні стани. Їх види, причини. Пмд.
Термінальні стани – це патологічні стани організму, що супроводжуються гострим, або поступово – закономірним згасанням функцій життєвоважливих органів – “воріт смерті” (головний мозок, серце та легені).
У випадках термінальних станів проводяться реанімаційні заходи.
В термінальному стані виділяють 3 фази, або стадії:
Предагональний стан;
агонія;
клінічна смерть.
При предагональному стані свідомість хворого збережена чи затемнена, дихання різко порушене, пульс на руці часто не промацується, кінцівки синюшні.
При агонії свідомість зникає, дихання рідке, судорожне, пульс на руці не визначається.
Перша допомога. При термінальних станах основне завдання першої допомоги - підтримати життя хворого до прибуття швидкої медичної допомоги. Заходи повинні проводитися негайно після розвитку важкого стану.
Допомога при термінальних станах (реанімація) - це перш за все заходи, спрямовані на усунення розладів серцевої діяльності та дихання (непрямий масаж серця, штучне дихання з рота в рот або з рота в ніс). Одночасно слід зігріти хворого (грілки, укутування).
^ Клінічна смерть - це відсутність зовнішніх ознак життя: припинення дихання і серцебиття. При такому стані хворого можна ще врятувати, якщо йому негайно надати допомогу, так як тільки через 4-6 хвилин після настання клінічної смерті остання переходить у біологічну, тобто справжню, смерть внаслідок кисневого голодування головного мозку і загибелі чутливих нервових клітин центрів, керуючих життєво важливими функціями організму. Причини термінальних станів: травматичний шок, септичний шок, геморагічний шок, анафілактичний шок, пошкодження життєво важливих органів (гостра серцева недостатність, утоплення, отруїння, замерзання, ракова інтоксикація, лейкози та ін.). Основні правила транспортної іммобілізації:
20)Основні ознаки закритих травм грудної клітини. Ускладнення. ПМД. Закриті пошкодження грудної клітки можуть супроводжуватися її стру-сом, забиттям, стисненням. Часто вони поєднуються з пошкодженням кісток грудної стінки (перелом ребер, груднини). Травма може бути одно- і двобічною. За ступенем тяжкості тупі травми грудної клітки діляться на легкі, середньої тяжкості, тяжкі. Найчастіше травми грудної клітки спостерії-аються при дорожніх катастрофах.Струс грудної клітки (commotio thoracis) виникає у разі сильного стиснення грудної клітки або падіння на грудину. Клінічні прояви Шкіра бліда, вкрита холодним потом, пульс слабкого наповнення, частий, дихання поверхневе, прискорене. Іноді спостерігаються блювання, непритомність.У разі легкого ступеня струсу грудної клітки хворий потребує особливого лікування (постільний режим протягом 2—3 діб, зи'рівання). При тяжких ступенях струсу рекомендують постільний режим, знеболювальні засоби (трамал, промедол, морфін), серцеві препарати (камфора, кордіамін), зігрівання хворого, оксигенотерапію. Добрі наслідки дає двобічна вагосим-патична новокаїнова блокада 0,25 % розчином новокаїну.Забиття грудної клітки (contusio thoracis) виникає при сильному ударі в грудну клітку під час падіння на твердий предмет.Забиття грудної клітки може обмежитися лише пошкодженням м'яких тканин (шкіри, підшкірної основи, м'язів), що супроводжується появою болючої припухлості у тій чи тій ділянці грудної стінки. Болючість посилюється під час пальпації і глибокого вдиху.Тяжчий перебії мають забиття грудної клітки, які супроводжуються пошкодженням її органів та переломом ребер. Із внутрішніх органів частіше пошкоджуються легені, плевра, рідше — серце, бронхи, великі судини. Основними ознаками пошкодження легень і плеври є пневмоторакс, гемоторакс і підшкірна або медіастинальна емфізема
21) Відкриті травми грудної клітки та органів грудної порожнини. Їх види, ознаки. Пмд.
Травми грудної клітини. Поділяються на закриті та відкриті, відкриті в свою чергу поділяють на проникаючі та непроникаючі. До закритих відносяться такі травми, при яких не відмічається пошкодження цілісності грудної стінки. До відкритих ушкоджень належать різноманітні рани. Для проникаючого поранення характерно пошкодження цілісності паріетальної плеври. Закрита травма грудної клітини. До цього виду травми відносять поодинокі чи множинні переломи ребер (ускладнені – при приєднанні гемо чи пневмотораксу, та неускладнені), струс грудної клітини, забій, розриви органів грудної клітини. Частим проявом є розвиток пневмотораксу. Пневмоторакс – це симптомокомплекс, основним проявом якого є надходження атмосферного повітря в плевральну порожнину, супроводжується явищами гострої дихальної недостатності. Надходження повітря може здійснюватись через пошкоджену грудну стінку, або через пошкоджене бронхіальне дерево. Види пневмотораксу: 1. Закритий – після надходження повітря сполучення між плевральною порожниною та зовнішнім середовищем зникає. 2. Відкритий – повітря вільно входить та виходить з плевральної порожнини. 3. Клапанний – при вдосі повітря вільно входить в плевральну порожнину, а при видосі спрацьовує клапанний механізм і повітря залишається. Тому поступово плевральна порожнина заповнюється все більшим і більшим об `ємом, виникає напружений пневмоторкс. В залежності від механізму: 1. Травматичний. 2. Спонтанний. Основними симптомами є: виражена задишка, біль в грудній клітині, що посилюється при диханні, синюшність шкірних покривів, відсутність чи ослаблення дихання над ураженою легенею, коробочний перкуторний звук, наявність рани грудної клітини. Основним в діагностиці є рентгенографія органів грудної клітини. Перша медична допомога: 1. Знеболення. 2. Дихальні аналептики (сульфокамфокаїн) 3. Оксигенотерапія. 4. При відкритому пневмотораксі – оклюзійна пов `язка. 5. При клапанному – торакоцентез.
22) Клінічна смерть. Її причини, ознаки. Пмд.
Клінічна смерть – це такий стан організму, який виникає на протязі декількох хвилин від 3 до 5 хвилин після зупинки дихання та кровообігу, коли зникають всі зовнішні прояви життєдіяльності, але в найбільш чутливих органах та тканина незворотних змін ще не відбулося.
В клінічній практиці при раптовій смерті в умовах нормальної температури тривалість стану клінічної смерті триває 3-5 хвилин. У цей період, поки ще не сталося тяжких уражень мозку, серця та легень, організм можна оживити. Тривалість клінічної смерті визначає відрізок часу від зупинки серця до відновлення його діяльності. Згідно теперішнім даним повне відновлення функції організму, в тому числі вищої нервової діяльності, можливо і при більш тривалих строках клінічної смерті. Важливим фактором, що впливає на тривалість клінічної смерті є температура оточуючого середовища. При раптовій зупинці серця клінічна смерть в умовах нормотермії триває до 5 хвилин, при мінусових температурах – до 10 і більше хвилин.
Основні ознаки клінічної смерті:
- відсутність пульсації над магістральними артеріями (сонною та стегновою),
- стійке розширення зіниць з відсутністю фотореакції,
- відсутність самостійного дихання.
Допоміжні ознаки:
- зміна забарвлення шкіри (мертвотно-сіра чи синюшна),
- відсутність притомності,
- відсутність рефлексів та втрата м'язового тонусу.
Комплекс невідкладних заходів, що здійснюють хворим в стані клінічної смерті та направлений на відновлення життєдіяльності організму називається реанімацією.
Реанімаційні дії.
1. Укласти хворого на тверду горизонтальну поверхню, під шию покласти валик і максимально закинути голову; висунути вперед нижню щелепу, очистити носоглотку й рот за допомогою відсмоктувача або пальцем обмотаним бинтом чи носовою хустинкою.
2. Проведення штучного дихання у поєднанні з непрямим масажем серця. Один реаніматор на 2-3 вдихи 10-15 серцевих компресій. Якщо два реаніматори то 1 вдих – 5 компресій.
3. Через кожні 2 хвилини перерва на декілька секунд для перевірки ефективності реанімації. Якщо на протязі 30-40 хвилин ознаки клінічної смерті зберігаються серцево-легеневу реанімацію припиняють.
23)Закриті травми живота з ушкодженням паренхіматозних органів черевної порожнини. Основні ознаки. Пмд.
Закриті пошкодження черевної стінки бувають в результаті прямих насильств (удари тупими предметами - колодою, кулаком, каблуком, копитом і т.д., здавлення між буферами вагонів, при попаданні під автомобіль і т.д.), а також в результаті непрямих насильств, наприклад, падіння з висоти на ноги. Розриви м'язів живота можуть бути при раптовому скороченні їх.
^ Клінічна картина. При підшкірних пошкодженнях черевної стінки спостерігають крововиливи. Крововиливи при розриві м'язів виражаються у вигляді флюктуірующій пухлин. Крововиливи в перед брюшинную клітковину можуть залишитися непоміченими або, пускаючись, стають помітними, наприклад на передній стороні стегна, на мошонці. Другою ознакою є тупий біль на місці пошкодження. При покійному положенні біль вщухає. Лікування. Після забитого місця необхідно призначити постільний режим. При крововиливах у черевну стінку застосовують в перші дні холод, а потім тепло. Впорскування морфіну в перші години протипоказано як перешкода діагностиці можливих пошкоджень внутрішніх органів. Б боротьбі з шоком необхідно зігріти хворого. Під шкіру впорскують серцеві, наркотики, вливають фізіологічний розчин, в окремих випадках переливають кров.
^ Клінічна картина непроникаючих поранень живота. Не проникаючі поранення іноді дають картину шоку, який може швидко пройти. Пульс мало змінений. На стороні пошкодження спостерігається напруга, яка скоро проходить при покійному положенні. При пораненні нижньої подчревной артерії буває гематома, ознаки якої в подальшому можуть з'явитися на передній поверхні стегна і на мошонці у вигляді синця або кров'яної пухлини (гематоми). Обширні поранення черевної стінки частіше супроводжуються шоком.
Діагноз. При розпізнаванні треба бути обережним і пам'ятати про можливість одночасного поранення черевної порожнини та її органів.
Лікування. Поранений живіт повинен бути ретельно оглянутий. Перші заходи зводяться до боротьби з шоком. Зондувати рану ніколи не слід.
Роблять первинну обробку рани, під час якої необхідно встановити, поранена черевна порожнина чи ні.
Передбачення при непроникаючих пораненнях сприятливе. Вторинна інфекція небезпечна. Закриті ушкодження органів черевної порожнини. При закритих пошкодженнях спостерігаються удари, розриви і розтрощення органів черевної порожнини. Найбільш небезпечні розриви і розтрощення.
Шлунок. При закритих (підшкірних) пошкодженнях шлунка зустрічаються удари і розриви шлунка. Останні зазвичай бувають на передній стінці шлунка в області малої і великої кривизни.
Кишечник. При закритих (підшкірних) пошкодженнях кишечника спостерігаються удари, розриви, відриви кишки від брижі, розтрощення. Закрите ушкодження тонких кишок зустрічається частіше, ніж товстих.
^ З паренхіматозних органів найбільш часто пошкоджується печінка і селезінка. Спостерігаються удари або розриви їх, які супроводжуються значним кровотечею і бувають різної величини - від неглибоких розривів до повного розриву і відриву.
При розривах печінки кров стікає в праву клубову западину, при розриві селезінки - в ліву.
Симптоми. Пошкодження органів черевної порожнини супроводжуються зазвичай шоком. Через деякий час шок слабшає, але зазвичай зовсім не проходить або змінюється клінічною картиною внутрішньої кровотечі або перитоніту. Одним з важливих симптомів закритих поранень живота є напруга черевної стінки, причому, якщо цей симптом не слабшає, можна запідозрити поранення органів черевної порожнини. Крім того. Спостерігається блювання, метеоризм, біль при обмацуванні живота. З характерних симптомів пошкодження органів черевної порожнини слід відзнач симптоми, що вказують на кровотечу, і симптоми, характерні для пошкодження шлунково-кишкового тракту . Картина кровотечі проявляється блідістю шкірних покривів і слизових оболонок, слабким частим пульсом. Блідість покривів і слизових оболонок поступово збільшується, наповнення пульсу падає. Для розривів сальника і брижі характерно наростаюче недокрів'я. При пошкодженнях печінки спостерігається біль в області печінки з віддачею в праве плече. При пошкодженнях селезінки біль відчувається в лівому підребер'ї, збільшується область притуплення перкуторного звуку під селезінкою.
Внутрішньочеревні кровотечі носять швидко наростаючий характер. При пошкодженні шлунково-кишкового тракту м'язи живота різко скорочуються; живіт стає твердим, як дошка. При пошкодженні шлунка характерні болі в підшлунковій області лівого підребер'я, іноді і блювота з кров'ю. При вистукування живота характерний тимпаніт над областю печінки внаслідок виходження в порожнину живота газів зі шлунку.
При пошкодженні кишок, крім напруги стінок живота, спостерігається частий пульс, з'являється нудота і блювота (остання може бути кривавою при пораненні початковій частині дванадцятипалої кишки), риси обличчя загострюються, губи бліднуть або стають синюшними, язик сухий, живіт при обмацуванні хворобливий, гази не відходять. Може бути затримана сеча; іноді спостерігаються криваві випорожнення. Дуже рано (іноді) з'являється здуття живота. По закінченні 12-24 годин клінічна картина дуже різна. При пошкодженнях, що супроводжуються кровотечею, хворі знекровлені, пульс ледь прощупується; визначається притуплення в нижній частині живота. При пошкодженні шлунок і кишок у величезній більшості випадків розвиваються явища загального перитонії
Лікування. За наявності ознак внутрішньої кровотечі або пошкодження шлунково-кишкового тракту хворі повинні бути оперовані в якомога коротший термін від моменту пошкодження, так як тільки раніше втручання (не пізніше ніж через 6-12 годин після пошкодження) дає хороший результат. Перед операцією хворим зазвичай налагоджують крапельне переливання крові.
1 2 3 4 5 6 7