Ім'я файлу: Людина з планети Старість.docx
Розширення: docx
Розмір: 133кб.
Дата: 29.05.2023
скачати
Пов'язані файли:
СН_рама_метод_перемещ.docx
Розширення: docx
Розмір: 133кб.
Дата: 29.05.2023
скачати
Пов'язані файли:
СН_рама_метод_перемещ.docx
Кам’янець-Подільський медичний фаховий коледж
Відкрита виховна година на тему:
«Людина з планети Старість»
Підготувала куратор
ІІІ лаборантів
Матвійчук О.М.
2021 рік
Кажуть, юність живе лиш майбутнім,
Кажуть, зрілість цінує лиш мить.
Тільки старість живе незабутнім,
Тим, чого не вернуть, не спинить.
Є закони природи незмінні
Для людей, для птахів, для тварин.
Ви простіть нас байдужих, ми винні,
Будем ми ще старими, як ви.
Мета. Виховувати у дітей любов і повагу, шанобливе ставлення до людей похилого віку; вчити дітей критично ставитися до своїх вчинків та вчинків близьких і сторонніх людей; розвивати почуття ніжності, доброти, чуйності, милосердя.
Обладнання. Фотографії дідусів і бабусь; прабабусь і прадідусів дітей, ілюстрації з журналів, відео.
Звучить музика «Зелене жито»
Викладач: На картах небесних тіл така планета не позначення. Але вона існує, тільки не в просторі, а в часі.
У свій час кожен з нас, залишаючись жителем Землі ступає на цю планету. Час там протікає повільно, з довгими ночами, заповненими безсонням, лякаючи перебоями в серці.
І люди сприймають час по-іншому, живуть більше в минулому, ніж в теперішньому. У них дивна пам'ять – пам’ятають до найдрібнішої деталі події піввікової давності і забувають те, що трапилось тільки-що: куди поділи окуляри, ковтнули чи ні таблетку, що їли на обід? А як вони ходять? Жителі планети Старість бредуть повільно, а впавши, самостійно встати не можуть, ждуть протягнутої руки.
Скажемо простіше – старість.
Або якщо зовсім енциклопедичним словником – «віковий період від 75 до 90 років» - далі вже довгожителі.
Ведучий 1. «Старий – що малий », говорить прислів’я. і справді, є в них щось подібне. Перш за все безпорадність. Тільки в дитини вона з кожним років вона зменшується, а у старих – збільшується. Іще старі люди образливі, як діти. Але дитячі образи нас тішать, а стареньких – дратують. Старість по суті своїй трагічна. Хоча б тому, що в цьому віці по-справжньому розумієш закон природи: людина смертна. Старість окреслює навколо людини круги самотності, і чим далі, тим вужчим стає коло. Більшість стариків – це вдівці і вдови, адже рідко вдається, як в казці із щасливим кінцем, жити довго і померти в один день.
Ведучий 2. За межею залишається робота, до якої звик, яку полюбив. Потім весь божий світ, і ось уже не вийдеш і за ворота.
І тоді єдиним вікном в світ, єдиною справою і змістом життя настає спілкування з близькими людьми, онуками, дочками, синами, зятями.
Розмови, що б здавалося простішим? І наскільки, виявляється, складно, вразливо.
Людей похилого віку в Україні близько 2-х мільйонів.
Така вже доля зрілих людей - залишитися у чотирьох стінах зі своїми проблемами, хворобами, переживаннями.
Знали б ви, як вони чекають, щоб хто-небудь завітав до них.
С
тудент.Живе одинока людина
Живе одинока людина,
Чому ж ми проходимо мимо?
Живе одинока людина,
Ніким у житті не любима.
І серце у неї відкрите
Для ласки людської й привіту,
Печальним льодком оповите,
Віддалена горем від світу.
Чому ж ми не прийдемо в хату,
її не покличем з собою?
І буде одна вікувати
Людина з своєю журбою.
Нам легше, бо ми не самотні,
Ходімо ж до неї в світлицю!
І серце людини з безодні
Полине за нами, як птиця.
Ведуча 1. Послухайте, про що говорять бабусі, сидячи на лавці. Та все про те ж. Прийдуть з роботи і все мовчки, мовчки. А як хочеться, щоб молоді розповіли, порадились, посвятили в свої справи, плани! І це не просто стареча допитливість, а бажання бути корисним.
Ведуча 2. Старі люди люблять давати поради, «вчити жити». Може це генетично в них закладено, обумовлено самою природою, яка піклується про те, щоб не пропав дарма досвід поколінь. Скільки образ, сліз, трагедій зараз, коли знецінюється попередній досвід, коли так багато перемін і в нас самих і навколо нас.
«Хочеш, я навчу тебе швидко рахувати в умі?» - запитує дідусь у якого виникла щаслива можливість дати урок.
«Навіщо?» - дивується внук. У мене ж є мікрокалькулятор.
Ведуча 1. Або ще діалог
-Як ти картоплю чистиш? – хмуриться 80-річна мама, спостерігаючи за дорослою дочкою. Скільки зрізаєш! У неї, у мами, - стійка звичка голодних років, нею і оладки із картопляних лушпинок ще не забуті. А в дочки – інші знання: Та нітрати ж! Треба товше різати! І обрізана картоплина, кинута різким рухом попадає в каструлю.
Ведуча 2. Ще один діалог:
Ну як ти живеш з невісткою?
Та ніяк. Говорить, наче телеграму надсилає, зайве слово боїться сказати: «Доброго ранку, вас до телефону, спасибі, будь ласка» - ось і вся наша розмова.
Це ще нічого, буває гірше.
І тоді зринають на думку бувальщини, легенди, розповіді.
Студентка. Легенда «Про найсвятішу любов материнську»
Дуже давно жила сім’я з трьох поколінь. От якось батько наказує синові: «Приготуй на завтра візка, бабусю повеземо». Повставали вони до схід сонця, батько виніс свою матір, посадив на візок, покликав сина і вдвох повезли. Заплакала стара, але нічого вже не могла вдіяти.
Куди ми веземо бабусю? – запитує син у батька.
До старого шахтного обвалу, бо яка від старої користь, якщо тільки сидить
та їсть, а робити вже нічого не може.
Коли приїхали до шурфу, розвернув батько возика і тихенько пустив його разом з бабусею.
Що ви наробили, тату? – закричав син – навіщо і возика викинули? А коли прийде час, на чому я вас повезу на звалище?
Почув це батько і наче прокинувся, гірко заплакав і поліз до ями – витягати матір і возика.
Викладач: Друзі, а хто знає прислів’я про бабусю?
«Поки баби – доки й ради»
«Хто бабу має – потіху знає»
«Бабці скаже, як зав’яже»
«Там бабині руки – де онуки»
«Бабине слівце – плідне деревце».
Ведуча 1: Уже став крилатим вислів «Є баба – є й діти». Дійсно так, бо на плечі цих невтомних трудівниць випадало, крім усього, ще й виховання онучат. Нерідко бабуся заміняла неньку й батька, особливо в перші повоєнні роки, коли чимало дітей лишалося без рідних. З особливою любов’ю і теплотою змалював образ бабусі Іван Драч:
А бабуся, бабулина, бабусенція.
До дівчиська, дівчиниська так і тулиться.
Сиротина ж, сироту ля, сиро пташечка.
Бабумамця, бабутатко, бабусонечко.
Ведуча 2. Якось в автобусі довелося почути цікавий діалог:
Молода мати з дівчинкою їхали в село. Поруч з ними сиділа літня жінка і запитала:
- Куди доню їдеш?
- По бабусині казки.
- А ти любиш свою бабусю?
- А хіба бабусю можна не любити?
Ведуча 1. Що й казати, мудро підмічено «Дитячими устами говорить істина».
Студент 1. Щасливий той,
В кого бабуся люба є.
Той біди вже не знає,
Бо бабусенька скрізь дбає.
Студент 2. Я з бабусею своєю
Дружу давно-давно
І ми – скажу вам – з нею
В усьому заодно
Така моя бабуся –
Найкраща у житті.
А руки у бабусі –
Ну просто золоті
Вони, що хоч уміють,
Скрізь роблять чудеса.
То місять щось, то шиють.
Подивишся – краса.
Так товсто мажуть пінку,
Так щедро сиплють мак,
Працюють без зупинку,
А пестять ніжно як.
І в хаті і надворі
Пороблять все як слід.
То чистять щось в коморі,
То варять нам обід.
А там – нічник засвітять,
Щоб спав міцніш онук.
Мабуть немає в світі
Таких хороших рук.
Студент 3. Свою бабусю знаю
Із давніх-давніх пір,
Її обличчя любе,
Її ласкавий зір.
Та над усе найбільше
Сподобались мені
Її ласкаві руки
Умілі та міцні.
Оцій руці хорошій
Робота не важка,
Бо в’яже, варить, пише
Бабусина рука.
Буває, щось пошиє
І скажем ми, краса.
Студент 4. Бабусю моя дорогенька,
Матуся моєї матусі,
Присядь коло мене близенько,
Я ніжно отак пригорнуся,
Накину тобі я на плечі
Хустинку тепленьку пухову.
Як гарно з тобою малечі.
Бабусю, завжди будь здорова!
На руки твої подивлюся,
Що ніжно голівку ласкали
Ці руки моєї бабусі
В колисці мене колихали.
За все найкраще у житті,
За ваші руки золоті,
За ваші лагідні серця
Внучата вдячні без кінця.
(Пісня « Я БАЖАЮ»)
Ведуча 2. Від бабусь і дідусів ми вчимось шити й вишивати, садити й вирощувати квіти, готувати їжу, доглядати немовлят, працювати в полі, городі, біля худоби. Вони передають нам багаті звичаї й традиції нашого народу.
Мені хотілося б звернути вашу увагу на одну обставину – наш моральний обов’язок перед ними. Чи завжди ми віддячуємо їм за все своєю любов’ю.
Пісня («Росте черешня в мами на городі») співають усі
Ведуча 1. Приходить час, помирають люди. І нічим не можуть відкупитися від смерті. Але по-різному помирають, в різних умовах.
«Пісня про матір»
Посіяла людству літа свої літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу.
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу.
Куди це ви, мамо?! - сполохано кинулись діти.
Куди ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.
Та я недалечко... де сонце лягає спочити. Пора мені, діти... а ви вже без мене ростіть.
Та як же без вас ми?
Та що ви намислили, мамо?
А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?
А я вам лишаю всі райдуги із журавлями. І срібло на травах, і золото на колосках.
Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу,
Лишайтесь, матусю, навіки лишайтесь.
Не йдіть.
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Махнула рукою - злетіли у вись рушники.
«Лишайтесь щасливі», -
і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
Ведуча 2. Хочеться вірити, що ніхто з вас незабуде своїх батьків, бабусь, дідусів тоді, коли до них прийде старість, бо ж усі ми повинні пам'ятати.
Студент.
€ закони природи нетлінні
Для людей, для птахів, для трави.
Ви простіть нас байдужих, ми винні,
Будем ми ще старими, як ви.
Ведучий 1. Справді, щось надламалось у світі, бо черствіють нашу душі, ми не відчуваємо чужого болю, забуваємо, що старість прийде обов’язково до кожного з нас.
Не завжди доживають свого віку старенькі вдома. Різні обставини заставляють покинути свою домівку і переїхати до будинку престарілих. Коли людина самотня – це одна справа, але коли діти відмовляються від своїх немічних батьків – це жах…
Відео «Забери мене на Пасху, сину…»
Студентка. Виглядала мати із вікна,
Поглядала мати на дорогу.
Другий поверх.
Мовчазна стіна не розділить
Радість чи тривогу.
Старість подивляється на шлях -
Бо це зосталось тільки й світу...
Привезли сюди на «Жигулях»
Позавчора рідні її діти.
Тут, мовляв, їй буде веселіш
(От сиди, стара, і веселись).
Від думок - полиново гіркіш:
Рідні діти матері зреклись.
Хворе серце плаче по ночах,
Та не шле проклін до їх порогу.
Озовись надією в очах.
Гомінка натруджена дорого!
Ведуча 2. Діти, повинні думати про бабусю, яка живе далеко від вас і хворіє, думаймо про безрідну стареньку, яка мешкає на вашій вулиці й щоранку стоїть коло похилених воріт сумно дивлячись услід тим, хто йде повз неї. Зупиніться, привітайтесь, запитайте, може їй щось потрібно.
Ведуча 1. Поки старенькі наші бабусі й мами з нами ми всі молоді. Вони – наш захист, наша добра згадка про незгасне світле дитинство. Тримаймося ж їх. Пам’яттю, спомином, думкою, тримаємося за ним душею. Ведуча 2. Хочеться вірити, що ніхто з нас не забуде своїх батьків, особливо тоді, коли до них прийде старість, що ви будете пам’ятати про своє коріння, про те, що все життя за вами будуть мандрувати очі материнські і білява хата.
Студент 1. Не скупіться на теплі слова,
Бо в світі так мало тепла
Лиш від рідної хати
Та від лагідних рук мами й тата.
Студент 2. Коли зміцніють крила, щоб літати,
Не забувай про рідних маму й тата
Та встигни добре слово їм сказати,
Допоки ти живеш у рідній хаті.
Студент 3. Є закони природи незмінні
Для людей, для птахів, для трави
Ви простіть нас байдужих, ми винні.
Будем ми ще старими, як ви.
Студент 4. Не сумуйте, старенькі, не треба
Не тримайте у серці жалі.
Я до ніг прихилила б вам небо,
Щоби легше жилось на землі.
Студент 5. Бути людиною – не дуже просто
Бути людиною – геройство в наші дні,
Устати й крикнути з трибуни, із помосту:
«О люди, залишайтеся людьми».
