Аналіз фільму режисера Олеся Саніна «Поводир» за Р. Кенді
1. Події фільму відбуваються у 30-тих, напередодні голодомору і той удар, що взяла на себе українська інтелігенція у репресійні 20-ті, мільйонною віддачею відбився на українському суспільстві у 32-33 і подальших багатостраждальних роках. Та чи було тоді взагалі те "суспільство"? Людей можна було отак узяти, повантажити у товарняки, вивезти, розстріляти, звинуватити у будь-чому.
2. На тлі пригодницького квесту маленького хлопчика, чий світ відразу руйнується, а життя більше ніколи не буде колишнім (про що, не знайшовши кращих способів вираження, глядачеві повідомляють прямим текстом), розгортаються трагічні події: голод та репресії щодо української інтелігенції. Фон фільму, напевно страшні плани НКВС, надії простих людей, відродження духу, а потім - фізичне і моральне винищення українства, голод, розстріли, допити. Найбільш напруженою у фільмі є сцена з вибухом, бо таки то і був справжній вибух усвідомленого радянського цинізму, жорстокості, нелюдського бажання панувати. Вибух, що закриває злочини радянської влади досі звучить у кожному з нас...
Та як можна то все вкласти в одні очі? Тому, мабуть, у фільмі стільки незрячих. Тяжко дивитися на Україну таку. Але насправді, думаю, було ще гірше.
Початок "Поводиря" побудований на контрасті. Перемога світового соціалізму, величезні здобутки в промисловості та сільському господарстві. Українська комуністична інтелігенція танцює під звуки джазу - музики пригноблених американських трудящих негрів. Ця фраза повеселила. На цьому веселощі скінчилися. Розпочалися будні 30-тих. Убивство, сексоти, шпигунство, переслідування, покарання невинних сліпих кобзарів.
3. Спосіб подання цікавий глядачу, адже це повністю український продукт, знятий силами наших акторів, режисерів, операторів... Відчувається неймовірна концентрація зусиль авторів, адже творити кіно про історію країни, яку намагалися знищити, у країні, в якій кіно відроджується, нарешті, то це взагалі подвиг. Взято кобзарський мотив, це символічно і не випадково. Кобзарі - це душа народу. Саме це слово "душа" і фігурувало неодноразово у кінофільмі. Ще 30-ті роки були насичені подіями і це дуже добре відображено у фільмі.
4. В основу стрічки лягла подорож Україною американського хлопчика та сліпого кобзаря під час Голодомору 1932-33 років. Підґрунтям фільму стала історія про з’їзд українських кобзарів у Харкові, учасників якого розстріляла радянська влада у 1930-х роках. Ще присутній епізод, коли українська жінка, частуючи НКВДиста, випадково замастила йому сорочку. Вона дає йому іншу - вишиванку. І от цей покидьок, знаючи, що на цих людей чекає голодна смерть, гуляє на сільському весіллі, знайомиться з місцевим малюком. Той, хто уявив себе господарем тогочасного життя, вдягнув чисту українську вишиванку. А потім весілля різко перетворюється на похорон. Бо там, де з'являються червоні командири, починає литися кров. Командири віддають накази, підлеглі слухняно виконують, зрадники зраджують, сліпі не бачать.
5. «Поводир» – відверто масове кіно, в якому поєднано риси історичної драми та пригодницького фільму. Дія відбувається на початку 1930-х: на вечірках міської інтелігенції ще вчувається відголос веселої епохи непу, а в селах уже тривають «розкуркулення» та «хлібозаготівля».
Пригодницька лінія фільму – неймовірна історія десятирічного американця Пітера Шемрока, який, сам цього не знаючи, перевозить документальні свідчення запланованого радянським керівництвом Голодомору. Тікаючи від НКВД, Пітер зустрічає мандрівного кобзаря Івана Кочергу, який починає опікуватися хлопчиком. З Кочергою пов’язана драматична сюжетна лінія, в основі якої лежить реальна історична подія – всерадянський з’їзд кобзарів 1934 року в Харкові. Цей сюжет Санін написав на основі роботи в архівах спецслужб та під враженням від двох непов’язаних між собою газетних заміток тридцятих років: про хлопчика-іноземця, який став поводирем у кобзаря, та про знайденого на вулиці сироту, який стверджував, що його батько – іноземний спеціаліст.
Всупереч очікуванням критиків пригодницька лінія у фільмі переважає над драматичною. Це відбилося і у зміні назви: із «Кобзарі», яка вказувала на історичну подію, на «Поводир», що відсилає до головного героя. У стрічці намішано не лише сюжетних ліній, а й різних стилів: Голлівуду, поетичного кіно, ледь не азійських бойовиків. За цим нагромадженням губиться відчуття історичної правди.
Як для серйозної історичної драми в «Поводирі» недостатньо виразні, одновимірні характери, які не розвиваються протягом фільму. Пітер (Антон Святослав Грін) – мовчазний і відсторонений «інопланетянин». Навіть смерть батька не викликає в нього особливих емоцій, окрім картинного здивування. Енкаведист Володимир (Олександр Кобзар) залишається послідовним негідником і, схоже, має лише одну мету в житті – впіймати Пітера. Деяка еволюція вгадується лише в Ользі (Джамала): від наївної і дещо самозакоханої мрійниці до зломленої жінки, яка заради комфортного життя не гребує шлюбом зі вбивцею. Але через надміру екзальтоване виконання цей перехід майже непомітний.