Ім'я файлу: короткі теоретичні відомості.docx
Розширення: docx
Розмір: 128кб.
Дата: 11.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
МОДУЛЬ_2_економіка_підприємства_051_19_1 (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 128кб.
Дата: 11.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
МОДУЛЬ_2_економіка_підприємства_051_19_1 (1).docx
3.2. Математика на землях Західної України. Впродовж багатьох віків українські землі, а відповідно і люди, які їх заселяли, були розділені на великі частини. Схід перебував здебільшого в Російській імперії, а Захід – під владами Польщі, Австрії та ін. І розвивались вони не однаково. Вже з середини XV ст., на українські території, що знаходились під владою Польщі, Литви та Австро-Угорщини, проникають гуманістичні тенденції та наукові ідеї із Західної Європи. У населення пробуджується інтерес до рідної мови, культури, науки та освіти.
Носіями наукових знань у середні віки ставали насамперед ті українські інтелектуали, які здобули освіту в західноєвропейських університетах. Особливу роль у розвитку освіти в Україні відіграв Краківський університет, в якому українці навчалися з першого року його заснування (1364 р.). Як показують списки, тільки протягом XV – XVI століть тут одержали освіту 800 українців: із Львова - 108, Городка - 19, Кам’янця - 14, Дрогобича - 15, Брод – 5 і т.д. Загалом у ньому навчались юнаки майже з 70 міст України, його професорами були 13 українців. А крім інших традиційних факультетів, у ньому був ще й фізико-математичний факультет.
Навчались українські юнаки і в інших університетах. Зокрема, в Падуанському протягом 14-18 ст. їх нараховувалось біля 600. В окремі роки лекції “державного математика” Г. Галілея слухали більше десятка студентів з України. Немало їх одержували освіту в Болонському університеті. Один з них- Мартин із села Журавки, що поблизу Перемишля. Здобувши ступінь магістра в Краківському університеті, він поїхав до Болоньї, здобув там ступінь доктора медицини, а ставши професором, повернувся до Кракова. Є свідчення, що він написав чимало математичних праць. На жаль, про них нічого не знаємо.
Більше відомо про Юрія Дрогобича (Котермарка). Син убогого міщанина з Дрогобича, він 1469 р. поступив до Краківського університету, внісши всього один гріш. Через рік, вивчивши Аристотеля, математику і астрономію, отримав ступінь бакалавра, а через 3 роки – і магістра. В 1478 р. він став професором, а в 1481 р. – ректором Болонського університету. Через два роки після того в Римі вийшла з друку його книжка – перша друкована книга українського автора. Повна її назва така: “Прогностична оцінка поточного 1433 року магістра Юрія Дрогобича із Русі, доктора мистецтв, медицини Болонського університету. Надруковано в Римі 1483 року, в п’ятницю 7 лютого, за папи Секста Четвертого, на дванадцятому році його понтифікату”. Тепер ця книжка належить до найрідкісніших – у всьму світі збереглося тільки два її примірники. Збереглися і кілька рукописних трактатів Ю. Дрогобича, зокрема про оцінку сонячного затемнення 1478 і місячного в 1479 роках. Зрозуміло, що для їх передбачення довелось виконати багато непростих розрахунків. І це – в середині XV століття.
Одержати університетську освіту у ті часи було дуже вигідно. Людину з такою освітою не мали права закріпачити чи бити різками, така людина могла звертатись до найвищого (королівського) суду і т.ін. Найбільші перешкоди перед бажаючими навчатись в університетах – латинь і православна віра. Адже в усіх університетах навчання велось тільки латинською мовою, і всі наукові книгі друкувались тільки латиною. І віра там панувала не православна. Все ж немало хлопців долали ці перешкоди: вивчали латинську мову, на деякий час змінювали віру. Наприклад Феофан Прокопович поїхав “наук ради” до Риму, прийняв там унію, а як завершив навчання і повернувся в Україну, знову прийняв православну віру.
Багато українських юнаків протягом XV – XVI ст. навчалися і в деяких інших західноєвропейських університетах (Гейдельберзькому, Празькому, Сорбонському). Це було можливим тільки за умови, що і в Україні існували якісь школи, принаймі початкові. В Галичині окремі школи існували ще до відкриття Краківського університету. Відомо, наприклад, що 1301 р. син галицького князя Данила Лев видав грамоту “Про звільнення школярів від світського суду”. Отже, були школярі. Ще й немало, якщо про них спеціальні грамоти видавали. В Галичині і на південно-західних землях України в цей час були і школи вищого рівня. Свідченням цьому є те, що аналізуючи один історичний факт, пов’язаний з переписами населення в Галичині і Білохівській землі, спеціалісти відмічають: “Можна уявити собі, скільки треба було знайти людей, які знають способи обчислення. Це свідчить про поширення математичної грамотності серед місцевого населення”.
Школи тоді звичайно існували при церквах. Кращі школи в Польщі і Литві організували протестанти. Це насамперед гімназії й академії в Ракові, Дубні, Хмельнику. Навчалися в них і українці. Згодом великого поширення набули єзуїтські школи – колегії. Навчання в них організовувалось досить добре. Звичайно, протестантські і єзуїтські школи не сприяли поширенню православної віри, але математика в них вивчалась на досить високому рівні.
У тодішніх католицьких школах, які діяли в Україні, навчання велось латинською мовою. Тому і підручники з математики друкувались латинською мовою. Назвемо деякі з них, надруковані в Кракові.
Евклід. Елементи, 1482. (Починаючи з 1482 р., видавалась кілька десятків разів і була найпоширенішою з усіх навчальних книг).
Сакробоско. Алгоритм, 1509. (Сакробоско – псевдонім англійця Джона Халівуда Халіфакса, математика і астронома 13 ст. Його підручник містив тільки арифметику нутаральних чисел і правил розв’язування деяких типів зідач. За ним у школах Західної Європи навчались учні протягом кількох століть. Ще одна книжка Сакробоско “Трактат про сферу”. Вона була першою в Європі астрономічною працею).
Ян з Ланцути. Лінійний алгоритм, 1515. (Ян з Ланцути – професор Краківського університету. В його підручнику наводилось багато прикладів і задіч, чого не було в книзі Сакробоско).
Т.Клос. Алгоритм – наука про лічбу. 1538. (перший підручник арифметики, надрукований польскою мовою. Він повніший від попередніх книг, бо містив дроби і різні правила розв’язування арифметичних задач).
М. Коперник. Наука про розв’язування трикутників. 1542. ( Видав книгу І. Ретік – учень М.Коперника. Вона місила деякі відомості з плоскої і сферичної тригонометрії. Розв’язування трикутників тут здійснювалось на основі теореми синусів і теореми про квадрат сторони трикутника, що лежить проти гострого чи тупого кута. Синус різниці двох кутів і синус половинного кута визначались через косинус за допомогою теореми Птолемея).
Б. Гербест. Лінійна арифметика, 1560. (Б. Гербест (Зеленевич) народився в Новому місті біля Перемишля, працював учителем у Кракові, Львові, Познані. Його книжка містила арифметику цифрову і лінійну: вона навчала, як обчислювати цифрами і “на лініях”).
С. Гжепський. Геометрія, тобто землемірна наука,1565. (останнє видання цієї книги вийшло в 1957 р. У ній спочатку розглянуто найважливіші геометричні поняття: лінії, кути, поверхні. Трикутники класифікуються за сторонами і кутами. Є доведення теореми про суму кутів трикутника, показано, як слід обчислювати площі квадрата, трикутника, паралелограма, ромба, довільного многокутника, круга. Розглядаються і важливіші геодезичні роботи).
Звичайно, з погляду сьогодення усі розглянуті і підручники досить архаїчні і недосконалі. Але ж це – 16 століття!
Католицьким школам протистояли православні. Одна з них – Острозька школа, заснована в 60-х роках 16 ст. Її називали ще тримовним ліцеєм і Острозькою академією. Крім інших навчальних предметів, у ній учні вивчали логіку і арифметику. Викладачем тут був польский математик Ян Лятос, колишній професор Краківського університету. Острозька школа добре працювала, коли про неї дбав князь К. Острозький – її засновник, активний борець проти унії і католицизму. В 1640 р. вона перестала існувати.
В кінці 16 ст. на Україні засновано кілька братських шкіл: Львівська(1586), Київська (1589), Рогатинська(1589), Городоцька(1591) та ін. Найавторитетнішою з них вважалась Львівська школа. В її статуті писалось зокрема таке: ”Сидіти повинен кожен на своєму місці, визначеному за успіхи в навчанні. Хто більше вміє, той сидить вище, якщо навіть він дуже бідний, а хто менше вміє, повинен на неславному місті сидіти… Багатий над бідним в школі нічим не повинен бути вищим”. Ця школа відповідалала західно-європейським школам середньго рівня; у ній вивчали сім вільних наук, а отже – арифметику і геометрію. Сім вільних наук вивчали також у Панівцях на Поділлі, в Киселівці на Волині, в Замості (її називали “генеральною школою Русі”), в Луцькій братській школі та ін.
У 17 ст. математику в школах Західної України, Волині, Київщини вивчали найчастіше за такими підручниками:
Я. Брожек. Арифметика цілих чисел, 1620.
І. Стегман. Навчання математики в двох книгах, 1630. (І. Стегман – професор з Ракова. У його підручнику викладено повний курс тодішньої математики. Дроби розглядаються звичайні і десяткові, розглядаються алгоритми добування квадратних і кубічних коренів, розв’язуються різні задачі на прогресії. Розрізняються такі правила розв’язування арифметичних задач: правила трьох, товариства, часу, суміші, прибутку і збитку, різниць, хибного припущуння. У геометричній частині вміщено здебільшого планіметричний матеріал, пов’я заний з вимірювальними роботами і задачами на побудову).
Ян Тонський. Загальна арифметика і тригонометрія, плоска та сферична з практичною геометрією та іншими частинами математики, 1645.
3.3. Розвиток математики в Україні до ХІХ ст. Взагалі, другу половину XVІ – першу половину XVIІ ст. називають Українським Ренесансом. В цей час на території України виникають вищі навчальні заклади (спочатку колегії і академії, а потім університети), засновуються друкарні, високого рівня досягає просвітительська діяльність науковців і митців тощо. “Україна стає значним культурним центром Східної Європи. В цей же час, для порівняння, в Росії була лише одна друкарня – в Москві. Вона постачала лише церковні книги, нічого іншого московська друкарня не знала. Ще в другій половині XVIІ ст. в Московії на науку дивилися як на ”порождение исконного врага человеческого рода – диявола”. В 1640 р. митрополит П. Могила писав цареві Михайлу Федоровичу, що на Москві дуже потрібно завести науку, а коли б цареві було б завгодно, то він обіцяв прислати йому вчителів. Але цар не звернув на це ніякої уваги. В 1698 р. Петро І наказує патріарху: ”…священники наши грамоте мало умеют и для того в обучение хотя бы послать 10 человек в Киев в школы”. І це не дивно, адже в Росії як пише Костомаров, у своїй ”Русской истории в живописаннях ее главнейших деятелей”, ”был недостаток как в ученых людях так и в книгах. Глубокое невежество тяготило русский ум уже много веков”.
Високий освітній рівень українських навчальних закладів, зокрема Київської колегії, сприяв створенню в 1687 році Слав’яно-греко-латинської академії в Москві. Для організації у ній навчання з Києва висилалися не лише викладачі, але і студенти. Так у період з 1701 по 1762 роки на викладацьку роботу в Москву з Києва виїхало не менше 95 осіб. У Києво-Могилянській академії здобули освіту 21 із 23 ректорів Московської академії та 95 із 125 її професорів.
Після заснування в 1724 році Петербургської академії наук та створення у 1755 Московського університету значна частина української молоді для отримання вищої освіти виїздить у Росію. Для навчання математики там використовувались “Арифметика” Л. Магницького, “Алгебра” Д. Анічкова, “Геометрія” Л.Ейлера.
В XVII – XVIII ст. нагромадження математичних знань в Україні пов’язується з Острозьким культурно-освітнім центром , Києво-Могилянською та Львівською академіями, Харківським колегіумом. Формування науки в повному розумінні цього слова, створення наукових спілок і центрів, проведення наукових досліджень, поява учених-дослідників припадає в Україні на XIX ст. А тому рівень математичних знань в Україні до того часу визначався станом і рівнем викладання математики в навчальних закладах та кваліфікацією їх викладачів.
На початку XVI ст. центр освіти в Україні перемістився до Києва, де в 1615 році відкрилась братська школа й групувалися вчені-просвітителі: Іов Борецький, Єлисей Плетенецький, Тарас Земка, Мелетій Смотрицький, Сасіян Сакович та інші.
Поряд з братською школою на Подолі митрополит Петро Могила в Печерській лаврі заснував гімназію. У 1632 році обидві школи об’єдналися в Київський колегіум, що став врівень з іноземними вищими навчальними закладами. В колегіумі здобували знання з філософії, історії, математики, астрономії та з інших наук.
Створити уявлення про рівень математичних знань можна, проаналізувавши математичну літературу. Письмові першоджерела математики в Україні в XIV – XVII ст. можна поділити на дві групи. По-перше, загальні джерела з історії культури, які містять деякі відомості з математики. По-друге, математичні рукописи або друковані видання, як вітчизняні, так і зарубіжні, поширені в школах того часу.
Серед першоджерел першої групи звертає на себе увагу рукопис ужгородського “Полуустава”. З точки зору математики становлять інтерес таблиці чисел слов’янської нумерації, календарні індекси, пасхальні таблиці. Таким же першоджерелом можна вважати книгу “Букварь” Івана Федорова, а також книги Юрія Дрогобича. В його календарях з достатньою точністю визначено час двох місячних затемнень, фази місяця на протязі року, дано вказівки про рух планет на небі. Зміст цих праць Ю. Дрогобича свідчить про його досить високі знання в галузі математики.
Серед першоджерел другої групи відмітимо рукопис, що зберігається в бібліотеці АН України: “Арифметика і математика, на латинській мові, читана у Львові, рукопис 1630-х років”. Рукопис містить арифметику і геометрію. В арифметичній частині подано дії з цілими і дробовими числами і правила для розв’язування задач. Геометрія являє собою виклад планіметрії за “Началами Евкліда”. Крім того, подано опис усіх інших десяти книг “Начал Евкліда”.
Розвиток математики, як і інших наук, на той час зосереджувався у вищих навчальних закладах. Важливим центром науки і культури у західноукраїнському регіоні був Львівський університет, заснований ще 1661 р. Математика читалась там як окремий предмет. Курс складався із арифметики, геометрії деяких розділів прикладної математики, які в другій половині XVIII ст. виділились в окремий предмет, що одержав назву “змішана математика”.
Розділ арифметики включав знайомство з нумерацією, першими чотирма діями, поняттям про арифметичну і геометричну прогресії, правилом пропорційного ділення, докладне вивчення дій з дробами, правила добування квадратного і кубічного коренів.
Геометрична частина курсу знайомила з початками геометрії, вивчення “Елементів” Евкліда. Досить докладно вивчали задачі на побудову.. Їм надавалось не менше значення, ніж теоремам. Обсяг математичних знань, які давала Львівська академія поступово збільшувався. Наприклад, курс початку XVIII ст. був повнішим. Крім вказаних частин в нього входила стереометрія, дії з логарифмами і основи тригонометрії. Рівень викладання був приблизно таким самим, як і в Київській академії, щоправда використовувались кращі посібники Христіана Вольфа “Початки чистої математики” і А.Кестнера “Прикладна геометрія”. Першим професором математики Львівського університету можна вважати Франтишека Кодеша, вихованця Празького університету. Він одержав кафедру в 1787 р.
При Львівському університеті діяли також особливі курси для тих студентів богослов’я, які не знали латинської мови. На курсах для уніатів-українців викладали математику і фізику два професори-українці із Закарпаття – Петро Лодій і Іван Заманчик.
Петро Лодій був призначений професором філософії університету в 1787 р., де викладав математику і логіку. В 1801 р. Лодій переїхав до Краківського університету, а незабаром до Петербурга.
Про Івана Заманчика збереглося мало біографічних даних. В 1786 – 1787 р. він був ад’юнктом на кафедрі вищої математики Будапештського університету В 1803 – 1804 р. керував кафедрою експериментальної фізики в Краківському університеті.
В 1805 р. Львівський університет об’єднався з Краківським. У Львові залишився ліцей, майже всі професори були переведені до Кракова.
Перебування українських земель у складі різних іноземних держав, загальноєвропейські ідеї та процеси пізнього ренесансу, доби реформації, часів просвітництва наклали помітний відбиток на розвиток української культури. Своєрідним критерієм рівня духовної культури є стан освіти і науки в суспільстві. У середині XVIII ст. на території семи полків Гетьманщини діяло 866 шкіл. На період Гетьманщини припадає перша спроба в Україні запровадити обов’язкову освіту. Важливу роль у розвитку освіти в Україні відігравали середні навчальні заклади – колегіуми, які були засновані у Чернігові (1700р.), Харкові (1727р.) та Переяславі (1738р.). Перлиною серед колегіумів, осередком освіти і науки була Києво-Могилянська колегія, яка 1701 року грамотою Петра I одержала статус і права академії. У стінах академії було вироблено чітку систему організації навчання, розраховану на 12 років, яка не поступалася за змістом навчальному процесові тодішніх європейських університетів. На початку XVIII ст. в ній навчалося дві тисячі студентів. Тривалий час Києво-Могилянська академія була єдиним вищим навальним закладом Східної Європи. Саме у Києво-Могилянській академії здобули освіту 21 із 23 ректорів Московської академії та 95 із 125 її професорів.
З 1711 по 1716 рік ректором Київської академії був Феофан Прокопович (1681 – 1736) – один з видатних діячів науки, культури і освіти в Україні на початку XVIII ст. Народився Прокопович у Києві в родині крамаря Церейського. В 17 років він закінчив курс наук в академії. Не задовольнившись одержаними знаннями виїхав навчатись за кордон. Як кращий учень Володимиро-Волинського колегіуму, був відправлений до Риму в колегіум святого Афанасія. Завдяки своїм здібностям Феофан Прокопович виділявся серед вихованців колегіуму і отримав можливість працювати у Ватиканській бібліотеці, а також брати приватні уроки у начальника колегіуму. В Римі Прокопович докладно вивчив математику. В 1704 році він повернувся до Києва, вступив до Київського братства, постригся в ченці і став професором, а згодом ректором Київської академії. В 1716 році за наказом Петра І переїхав у Петербург, де фактично став на чолі Російської православної церкви. Прокопович був освіченою людиною свого часу (в його власній бібліотеці було до 30 тис. томів різних видань).
Будучи професором, ректором Києво-Могилянської академії він прочитав лекційні курси з риторики, логіки, фізики, математики і естетики. Його лекції з математики (як засвідчують історики математики О. Бородін та А. Бугай), були першим вітчизняним курсом з цієї дисципліни, побудованим на науковій основі. Його курс математики складався з двох розділів: арифметики і геометрії. “Арифметика як перша і основна галузь математики, яка вивчає дискретну кількість, або природу чисел і числові розрахунки, викладена в Київській Академії року господнього 1707” складається з трьох книжок. В цих книжках викладено цілі і дробові числа, вчення про пропорції і пропорційність, правила розв’язування арифметичних задач, добування квадратного і кубічного коренів, і вперше у вітчизняній літературі – теоретичні відомості про арифметичні, геометричні і гармонічні прогресії.
Геометрична частина теж складається з трьох книжок, в яких викладено планіметрію за Евклідом з деякими доповненнями, питання практичної геометрії, дано опис геометричних інструментів, правила вимірювання. Теоретичні відомості з геометрії на той час в Україні в такому обсязі викладалися вперше. В лекціях Феофана Прокоповича є доповнення до Евкліда (розглянуто овал, еліпс, параболу, спіраль). Такою новизною відрізняється і методика подачі матеріалу . Наприклад, важкий для засвоєння розділ про добування квадратних і кубічних коренів ілюстровано кресленнями, що полегшують геометричну трактову обох понять (квадрат, поділений на квадратики; куб, побудований із кубиків).
Датський мандрівник фон Гравен, який відвідав Феофана Прокоповича за кілька місяців до його смерті, відгукнувся про нашого видатного земляка так: "Ця прекрасна за своїми знаннями людина не має майже нікого рівного, особливо серед російських духовних. Крім історії, богослов'я і філософії, він має глибокі знання з математики і бажання, яке не описати, до цієї науки".
Праця Феофана Прокоповича під заголовком "Арифметика і геометрія, два перші й найбільш плодовиті початки математичних наук, пояснені в Києво-Могилянській академії..." збереглася в двох примірниках латинською мовою. З нею можна ознайомитися і Інституті рукописів Центральної наукової бібліотеки імені В. І. Вернадського НАН України.
Києво-Могилянська академія була центром становлення української науки. В Київській академії після від’їзду Ф. Прокоповича у викладанні математики підтримувався заведений ним порядок. В 1784 р. в академії були відкриті класи чистої і змішаної математики, архітектури, загальної історії і географії. Пізніше класи вищого красномовства, сільської і домашньої економії, медицини і російський клас. Майже кожний клас мав 2 – 4 відділення. Так, математичний клас розділявся на класи змішаної математики і два класи чистої математики – нижчої і вищої. В 1799 році було введено інструкцію про порядок навчання в Київській академії, де було визначено предмети в усіх восьми класах. Арифметиці навчали в ІІ – IV класах, математику починали з V класу. За учнями старших класів, VII і VIII, залишалось право вибору предметів. У відповідності з цим було організовано три арифметичних класи: в нижчому вивчали чотири арифметичні дії, в середньому – дії з іменованими числами, прості і десяткові дроби, квадрати і куби чисел, в старшому – арифметичну і геометричну прогресії, пропорції, правила розв’язування задач. Чисту математику вивчали в двох класах: в нижчому – планіметрію, початкові дії, дії з дробами і квадрати чисел; у вищому математичному класі – стереометрію, закінчення алгебри і тригонометрію. Нарешті до змінної математики відносились початки цивільної і військової архітектури, механіки, оптики, перспективи, сферичної тригонометрії, астрономії, математичної географії, гармоніки і математичної хронології.
Після навчання в Західноєвропейських університетах математику в академії викладав талановитий вчений Іван Фальковський (1762 – 1823), який залишив по собі праці з математики, географії, фізики, історії. У підручник Фальковського були включені елементи практичної математики, елементи тригонометрії.
Ірицей (Іван Якимович) Фальковський був прийнятий до Київської академії в 1773 р. В 1777 р., в зв’язку з переведенням його батька до Угорщини, поступив до Токайського чотирикласного училища, звідки перейшов до Пештської гімназії. В 1780 – 1782 рр. слухав експериментальну фізику, геометрію, механіку, цивільну архітектуру, оптику і гідравліку в Будапештському університеті. У лютому 1783 р. повернувся до Києва і поступив до останнього класу академії. Ще будучи студентом у 1784 р. почав викладати в ній арифметику. В 1786 р. Фальковський був призначений викладачем вищого класу граматики, в 1787 р. викладав поезію, геометрію, алгебру і архітектуру.
В 1788 р. для викладання вищої математики був запрошений француз Брульон, який незабаром залишив викладання із-за незнання мови. З цього часу Фальковський був головним викладачем математики і споріднених дисциплін в академії. Він досягнув того, що математичні класи найбільш відвідувались студентами. З 1795 р. він почав читати курс змішаної математики. В 1803 р. був призначений ректором академії.
І. Фальковський склав і підготував до друку керівництво із змішаної математики, але видати його не встиг. Воно збереглося в рукописі, який ілюстрований самим автором. Не дивлячись на енциклопедичність змісту курс Фальковського відрізнявся ясністю і послідовністю викладу. При доведенні теорем він користується логарифмами. Не застосовуючи явно аналіз Фальковський користується теорією границь, хоча слово “границя” не використовує.
Поряд з Київською академією провідним навчальним закладом у другій половині XVIII ст. був Харківський колегіум. Він мав сім класів (відділень) – аналогії (інфіми), граматики, синтаксими, пиїтики, риторики, філософії і богослов’я. Викладання арифметики було введене в курс навчання в класах інфіми і граматики в 30-х роках разом з німецькою і французькою мовами. В 1765 році було введено додаткові класи математики, геометрії, інженерства, артилерії і геодезії. В 1769 р. в філософському класі введено викладання фізики.
Першим викладачем в додаткових класах був І.М. Ніколаєв. Іван Миколайович Ніколаєв народився в Казані. В 1758 р. його забрали в солдати у другий мушкетерський полк, а потім в артилерію. Важко встановити, де навчався Ніколаєв, але в Харків він прибув з досить високими математичними і інженерними знаннями. Спочатку він викладав арифметику, геометрію, тригонометрію, артилерію і фортифікацію. Оскільки математичні класи були досить численними і один викладач неспроможний був там викладати, то Ніколаєв підготував ад’юнктів М. Драгомирова, І. Золотарьова, І. Гринькова, яким і передав викладання арифметики і геометрії, залишивши за собою тригонометрію, артилерію і інженерну справу.
У 1790 р. додаткові класи колегіуму були перейменовані в Казенне училище, яке в 1798 р. об’єдналося з Головним Народним училищем. На відміну від багатопредметних шкіл XVIII ст. Харківське Казенне училище мало практичну направленість. Харківський колегіум був попередником Харківського університету, а додаткові класи – Харківського технологічного інституту.
В 1805 році з ініціативи інтелігенції та за підтримки заможних людей було засновано Харківський університет. Його першим викладачем математики став Тимофій Федорович Осиповський, відомий російський учений, професор. Викладання математики в університеті ґрунтувалося на його підручнику “Курс математики”. Це був досить повний курс сучасної на той період математики, методично вдало викладений, по якому довгий час навчались студенти в університетах України та Росії. Наукові інтереси Т.Ф. Осиповського зосереджувалися на питаннях механіки, астрономії, оптики.
Сорок років викладав математику у Харківському університеті Андрій Федорович Павловський (1788 – 1857), який зацікавив математикою, відкрив талант видатного українського математика М.В. Остроградського.
У 30 – 50-х роках математична діяльність у Харківському університеті зводилась до викладання. У 60 – 80-ті роки ситуація дещо поліпшується. Професор Данило Михайлович Деларю (1839 – 1905) викладає основи теорії Галуа, читає студентам курс вищої алгебри, видає “Курс диференціального числення і теорії алгебраїчних функцій” (1869) і “Курс теорії диференціальних рівнянь” (1880).
Наприкінці 19 – на початку 20 ст. Харківський університет відігравав велику роль у розвитку математики в Україні. З 1885 по 1902 р. тут працював професор Олександр Михайлович Ляпунов – творець теорії стійкості руху і автор фундаментальних досліджень про фігури рівноваги обертаючої рідини, теорії потенціалу, теорії ймовірностей. У праці “Загальна задача про стійкість руху” (1892) наведено опис нових точних методів досліджень у цій галузі. Праці О.М. Ляпунова набули світового визнання.
Інтенсивну наукову роботу в Харківському університеті певний час (1894 – 1906) проводив професор Володимир Андрійович Стєклов в галузі теоретичної фізики та диференціальних рівнянь. Він займався розкладом функцій в ряди по наперед заданих ортогональних системах функцій, які пов’язані із застосуванням до розв’язування крайових задач. Досяг важливих результатів в теорії пружності та в гідромеханіці.
Двадцять п’ять років (1873 – 1898) в університеті працював професор Костянтин Андрійович Андрєєв, який розвивав геометричну тематику.
1 2 3 4 5 6