Ім'я файлу: Курс лекцій ОТВГНГ Ч ІІ.doc
Розширення: doc
Розмір: 2992кб.
Дата: 10.02.2023
скачати
Пов'язані файли:
Кабельні лінії.doc
249275.docx
alexi,+Локазюк+В.М..pdf
file_470433.rtf
ФККПІ_2021_122_Кулачинська_А_О.docx
7AF0915D-F3D0-4643-A803-4469A0584A5C.doc
EPA_2010_6.doc
15 Форми в Ms Access.docx
Тема 23 Технології перероблення сільськогосподарської продукції та харчової промисловостіРозширення: doc
Розмір: 2992кб.
Дата: 10.02.2023
скачати
Пов'язані файли:
Кабельні лінії.doc
249275.docx
alexi,+Локазюк+В.М..pdf
file_470433.rtf
ФККПІ_2021_122_Кулачинська_А_О.docx
7AF0915D-F3D0-4643-A803-4469A0584A5C.doc
EPA_2010_6.doc
15 Форми в Ms Access.docx
1. Виробництво хлібобулочних виробів
2. Виробництво цукру
3. Виробництво м’яса, молока, м’ясо-молочних продуктів
4. Виробництво етилового спирту.
1. Виробництво хлібобулочних виробів
Сировина хлібопекарського виробництва
Хлібобулочні вироби поряд з іншими продуктами з зерна традиційно складають основу харчування в нашій країні.
Ще в часи мезоліту (10 – 15 тис. років тому) людина почала обробляти злаки, які були прабатьками нинішніх зернових. 5 – 6 тис. років тому єгиптяни знали секрет зброжування тіста. Це мистецтво від них перейшло до греків. Далі мистецтво хлібопечення опанували у Древньому Римі.
Основною сировиною для виробництва хліба є пшеничне або житнє борошно. Як добавки можуть застосовуватися кукурудзяна, ячмінна та інші види круп. Крім того, при готуванні хліба використовують воду, дріжджі, сіль, цукор, жири.
У хлібопеченні застосовують пресовані, сушені і рідкі дріжджі, а також дріжджове молоко. У рецептуру хлібобулочних виробів, за винятком дієтичних безсольових сортів, входить кухонна сіль у кількості від 1 до 2,5 % до маси борошна. Вона поліпшує смак виробів, істотно впливає на фізичні властивості тіста, зміцнює його клейковину.
У хлібопеченні застосовують цукровий пісок і цукрову пудру. Цукровий пісок додають у тісто при виготовленні булочних і здобних виробів у кількості 2,5 – 30 % до маси борошна, цукрову пудру використовують для обробки поверхні здобних виробів.
Жири підвищують харчову цінність і смак хліба, поліпшують його якість, сприяють кращому зберіганню продукту, сповільнюють черствіння. Жир вносять у тісто в кількості від 20 до 30 %. Для готування більшості виробів використовують маргарин, для деяких видів здобних виробів — тваринну олію, для гірчичного хліба і гірчичних бубликів – рослинну (гірчичну) олію. Рослинні олії застосовуються також при обробленні тіста для змащення форм.
Технологічна схема виробництва хлібобулочних виробів
Готування хліба спрощено можна представити трьома основними операціями: готування тіста, оброблення і випічка. Узагальнена функціональна схема хлібопекарського виробництва показана на рис. 23.1.
Рисунок 23.1 – Узагальнена технологічна схема виробництва хлібобулочних виробів
2. Виробництво цукру
Цукор-пісок і цукор-рафінад практично повністю складаються із цукрози, С12Н22О11 (більше 99,75 % та 99,90 % відповідно). Вміст останньої високий у цукровій тростині, цукровому буряку, соках, кавунах, динях.
Цукор, як продукт харчування, в давнину був невідомим, а основними підсолоджуючими речовинами були природні продукти – мед і фініки. Однією з перших культурних рослин в Індії була цукрова тростина, завезена з Нової Гвінеї понад 7000 років тому. У Стародавній Індії не тільки культивували цукрову тростину, а й відбілювали виділений з неї продукт – «мед тростини». В Китаї та Єгипті тростинний цукор називали «кам'яним медом» та «індійською сіллю». На санскриті він називався «саркара» чи «саккара», звідки і перейшов у європейські мови.
В VII ст. тростинний цукор потрапив у Північну Африку, а в 996 р. – у Венецію. В XIII – XIV ст. культура цукрової тростини із Індії через Аравію та Єгипет досягла Сицилії, а в XV ст. – Гвінеї та інших країн Африки. В 1506 р. Колумб завіз тростину в Сан-Домінго, звідки вона потрапила на Кубу, в Мексику та Бразилію, пізніше – в Південну Флориду та Луїзіану. На початок XVII ст. виробництво тростини стало одним із наймасштабніших.
У 1747 р. А. Маркграф повідомив про наявність цукру у буряках, що не викликало належного інтересу через масштабний імпорт тростинного цукру. Лише блокада останнього Наполеоном змусила звернути увагу на буряки як сировину для виробництва цукру.
Над створенням технології виробництва цукру із буряків одночасно працювали Я.С. Єсипов у Росії та Ф. К. Ахард у Німеччині, які запропонували принципово різні способи очищення бурякового соку: вапном та сірчаною кислотою відповідно.
Побудований у 1718 р. перший в Росії цукрозавод працював на привізному тростинному цукрі-сирці.
Перший бурякоцукровий завод пущено в Німеччині у березні 1801 р. В Росії цукрозавод Я. С. Єсипова пустили у 1802 р.
В 1913 р. в Росії, в основному на території України, діяло 242 заводи, що виробили 1,363 млн. т цукру, в тому числі 0,846 млн. т цукру-рафінаду, що становило 16,5 % світового виробництва цукру із буряків і відповідало другому місцю у світі після Німеччини.
За останні 150 років добове споживання цукру різко зросло і нині становить: в країнах СНД – 70 – 100 г., в Англії – 130 г.
У виробництві цукру використовуються підсолоджувачі:
стевіозид (КС 300) отримують із рослин стевії (Південна Америка), яку з 1986 р. вирощують і в Україні;
сахарин (КС500) – найстаріший із підсолоджувачів, відкрито в 1879 р. як похідну сполуку від сульфоамінобензойної кислоти;
цикламати (КС30) відкриті у 1937 р. як похідні аміносульфонової кислоти;
ацесульфам К (КС200) відкрито у 1967 р. Використовується у виробництві більш ніж 4000 продуктів і напоїв;
сукралоза (КС600) відкрита у 1976 р.;
неогесперідин ДС (КС1900) відкрито у 1979 р. у шкірках цитрусових плодів;
тауматин (КС 2500) відкрито у 1981 р. у плодах катемфе (Західна Африка).
Головною сировиною для виробництва цукру є цукрова тростина та цукровий буряк у країнах із жарким та помірним кліматом відповідно. Незважаючи на трохи нижчий середній вміст цукру у тростині (12 – 15 %), порівняно з буряком (15 – 25 %) із 1 га площі тростини, завдяки вищій її врожайності, можна порівняно з буряком отримати майже вдвічі більше цукру.
Сировиною для промислового виробництва цукру в Україні є цукровий буряк. Це дворічна засухостійка рослина, яка в перший рік дає коренеплоди масою 200 – 500 г.
Технологічна схема виробництва цукру із буряків
Бурякоцукрові заводи працюють сезонно за безперервно-потоковою схемою з високим рівнем автоматизації основних процесів.
Основними стадіями бурякового цукровиробництва є очищення буряків, подрібнення на стружку, виділення дифузійного соку, очищення дифузійного соку, згущення соку до сиропу, кристалізація, виділення кристалів цукру, висушування цукру, пакування.
На всіх цукрозаводах діє типова технологічна схема виробництва цукру-піску із буряків (рис. 23.2).
Рисунок 23.2 – Технологічна схема виробництва цукру із буряків
3. Виробництво м’яса, молока, м’ясо-молочних продуктів
Технологічна схема виробництва м'яса складається з таких операцій:
• поділу і розпилювання туші та її частин на сортові відруби;
• розпилювання відрубів на порції;
• зважування і доведення до стандартної маси;
• упаковування і етикетирування порцій;
• укладання їх у тару.
Використовують яловичину, телятину, баранину, козлятину і свинину І –II категорії вгодованості. У залежності від частини туші м'ясо поділяється на перший сорт (поперекова, лопаткова, грудна частина), другий сорт (шийна частина і пашина) і третій сорт (заріз і передня гомілка). М'ясо і субпродукти використовують найчастіше в охолодженому стані. Фасоване м'ясо випускають порціями масою нетто 250, 500 і 1000 г. Ковбасні вироби готуються на основі м'ясного фаршу із сіллю, спеціями і добавками, в оболонці чи без неї і піддані тепловій обробці до готовності для вживання. Солоні вироби також готують до споживання, але роблять із сировини з незруйнованою (окіст, корейка, грудинка, шинка у формі) чи крупно-подрібненою структурою (шинка в оболонці, бекон аматорський та ін). Для виготовлення варених ковбас застосовують яловичину і свинину в парному, охолодженому і розмороженому стані, для виробництва ковбас інших видів — в охолодженому і замороженому стані. При виробництві ковбасних виробів використовують соєві білки, казенат натрію, плазму крові й ін. Для досягнення необхідних технологічних властивостей готового продукту (смаку, аромату, кольору) і запобігання від мікробіологічного псування відбувається посол м'яса, обов'язковою і домінуючою частиною посолочних сумішей є кухонна сіль, також додають нітрит натрію для збереження в ковбасах, у першу чергу варених, рожевого кольору м'яса.
Варені ковбаси зберігають при 8 °С 48 – 72 години, сосиски і сардельки – при 8 °С 48 годин; напівкопчені ковбаси – при 12 °С 10 діб; сирокопчені ковбаси – при 12 – 15 °С – 4 місяця.
Технологія суцільномолочних продуктів і морозива
Пастеризоване, стерилізоване молоко і вершки. При виробництві незбираного пастеризованого молока роблять його очищення, нормалізацію, гомогенізацію, пастеризацію і стерилізацію. Залежно від жирності вихідної сировини для нормалізації за вмістом жиру використовують знежирене молоко чи вершки, для нормалізації за вмістом сухих речовин – сухе знежирене молоко. На практиці, як правило, зменшують жирність вихідного молока. Використання термічної обробки продуктів при температурі до 100 °С для придушення життєдіяльності мікроорганізмів було названо по імені французького вченого Луї Пастера пастеризацією. Застосувати пастеризацію для обробки молока запропонував І. І. Мечніков. У доповненні до теплової обробки допускається використання антибіотика низина, сорбінової кислоти і її солей. Пастеризоване молоко випускають у спеціальних паперових чи поліетиленових пакетах, фасування молока в дрібну тару здійснюється на автоматичних лініях великої продуктивності. Останнім часом дедалі більшою популярністю користується стерилізоване молоко. У порівнянні з пастеризованим воно має більш високу стійкість і витримує тривале збереження і транспортування навіть без охолодження. Висока стійкість стерилізованого молока зобов'язана тому, що в процесі стерилізації при температурі 115 °С чи при температурі 135 – 145 °С знищується не тільки вегетативна, а й спорова мікрофлора. Вершки виробляють з масовою часткою жиру 8,10, 20 і 35 %..
Кисломолочні напої. Для вироблення кисломолочних продуктів використовують цільне і знежирене молоко, вершки, сколотини, згущене і сухе молоко коров'яче, кобиляче, овече, козяче і т. д. Застосовують такі мікроорганізми: молочно-кислотну паличку, знану як болгарська, ацидофільну паличку, а також молочнокислі, вершкові стрептококи, кефірні грибки, кумисні дріжджі й ін. Дієтичні кисломолочні продукти умовно поділяють на дві групи: отримані тільки внаслідок молочнокислого шумування (кисляк, ацидофільне молоко, йогурт) чи змішаного молочнокислого і спиртового шумування (кефір, кумис і ін.)
Загальним у виробництві всіх кисломолочних напоїв є сквашування підготовленого молока заквасками і при необхідності дозрівання. Специфіка виробництва окремих продуктів розрізняється лише температурними режимами деяких операцій, застосуванням заквасок різного складу і внесенням наповнювачів.
Кисляк відомий з давніх часів, у даний час існує багато різних його видів, зокрема місцеві національні види: на Україні – ряжанка, у Північній Осетії – кефір, у Грузії – мацоні, у Північно-Східній Азії – айран і т. п. У всіх видах кисляку переважають різні види термофільних молочнокислих паличок.
Кефір – продукт змішаного молочнокислого і спиртового шумування, – завдяки високим смаковим і дієтичним властивостям є найбільш розповсюдженим серед дієтичних кисломолочних напоїв. Кефір єдиний кисломолочний напій, який виробляють у промисловості на природній симбіотичній заквасці – грибках. Грибки – різні за формою і величиною білкові утворення, швидко розмножуються в молоці і сироватці.
Сметана, сир і сирні вироби. Сметану виробляють сквашуванням пастеризованих вершків чистими культурами молочнокислих бактерій з наступним дозріванням отриманого згустку. У сметані містяться усі вітаміни, що є в молоці, а жиророзчинних А і Е –у кілька разів більше. Крім того, деякі молочнокислі бактерії в процесі сквашування сметани синтезують вітаміни групи В.
Після сквашування сметану фасують на спеціальних автоматах у велику і дрібну тару, а після фасування направляють у холодильні камери для набуття щільної консистенції. Сир, як і сметана, – білковий кисломолочний продукт, але виготовляється він з пастеризованого молока з наступним видаленням зі згустку частини сироватки й відпресовуванням білкової маси. За вмістом жиру сири підрозділяють на три види: жирний, напівжирний і нежирний. За методом утворення згустку розрізняють два способи виробництва сирів: кислотний і сичуговий або кислотно-сичуговий. При першому способі молоко сквашується молочнокислими бактеріями, при другому, крім молочнокислих стрептококів, додаються сичуговий фермент чи фермент пепсин.
Сквашування при кислотному методі продовжується 6 – 8 годин, сичугово-кислотному – 4 – 6 годин. Зберігають сири до реалізації не більше 36 годин при температурі не вище 8 °С і вологості 80 – 85 %. Для вироблення усіх видів сирів використовують спеціальні сировиготовлювачі з ванною, що пресує. Із сирів одержують цілий ряд сирних виробів – різні сирні маси, сирки, креми і т. п. Як смакові наповнювачі й ароматичні речовини використовують цукор, мед, какао, цукати, горіхи, ізюм, ванілін та інше.
Морозиво одержують шляхом збивання і заморожування молочних чи фруктово-ягідних сумішей з цукром, стабілізаторами, а для деяких видів – також з ароматичними і смаковими наповнювачами. Технологія виробництва морозива включає такі операції: готування суміші для морозива; обробка її шляхом фільтрації, пастеризації і гомогенізації; охолодження і дозрівання суміші, фризерування суміші (насичення суміші повітрям при одночасному частковому заморожуванні), фасування і загартовування морозива. Суміш готують в ємностях-пастеризаторах з мішалкою; як стабілізатори використовують агар, агароїд, желатин і ін. Перед фризеруванням у суміш вносять ароматичні речовини (ванілін, ванілон і ін.).
Після фризера морозиво швидко фасують і гартують у спеціальних камерах. Загартоване морозиво упаковують у картонні коробки і направляють у камери схову з температурою мінус 18 – 25 °С і відносною вологістю повітря 85—90 %. Фасоване морозиво залежно від виду може зберігатися до 2 місяців.
Вершкове масло – продукт із високою концентрацією молочного жиру, що має серед природних жирів найбільшу харчову і біологічну цінність. Технологія виробництва масла заснована на концентрації жирових кульок молока сепаруванням і одержанні вершків потрібної жирності, їх наступної термохімічної обробки для здійснення складних фізико-хімічних процесів тужавіння гліцеридів молочного жиру і руйнування оболонок жирових кульок, формування структури і консистенції продукту.
У ємностях для виготовлення масла, крім збивання вершків, здійснюється також промивання масляного зерна, посолка й обробка масла. Режим термостатування щойно отриманого масла повинен сприяти активному проходженню фазових змін гліцеридів молочного жиру і формуванню вторинної структури вершкового масла. Тому перед закладкою в холодильну камеру щойно отримане масло варто витримати в цеху 2 – 3 години при 14 – 15 °С, а потім у попередній камері чи спеціальному приміщенні 2 – 3 доби при 5 – 10 °С. Остаточне «дозрівання» масла відбувається протягом 1 – 3 місяців холодильного збереження.
4. Виробництво етилового спирту
Етанол широко застосовується у багатьох галузях: хімічній, фармацевтичній, парфумерній та харчовій, де він є основою лікеро-горілчаних виробів та вин. Його використовують як паливо, антифриз чи дезинфікуючий засіб. В технічних галузях (паливна, електротехнічна) використовують етанол, виготовлений із етиленвміщуючих газів, деревини, соломи та відходів сульфітно-целюлозного виробництва. В галузях харчової промисловості (консерви та вітаміни, вина та лікеро-горілчані вироби), а також у фармацевтичній та медичній використовують спирт, вироблений із харчової сировини: зерна, картоплі, меляси, буряків.
Етиловий, або винний, спирт-етанол, С2Н5ОН, є прозорою, безбарвною рідиною із характерним запахом і обпікаючим смаком. Він у будь-яких співвідношеннях змішується з водою і при тиску 0,1 МПа кипить при 78,35 °С, а замерзає при 117 °С, має густину 789,27 кг/м3.
Етанол виробляють двома способами: мікробіологічним та хімічним. В основі першого лежить зброджування, за допомогою дріжджів родини цукроміцетів, цукрів, які, в свою чергу, отримують виділенням із цукровміщуючої (або оцукрюванням крохмалю) чи клітковиновміщуючої сировини. Хімічний синтез етанолу полягає в каталітичній гідратації етилену (прямій або через етилсульфатну кислоту):
с2н4 + н2о→с2н5он.
Спирт хімічного синтезу використовують переважно в технічних сферах, а мікробіологічного – в харчових та медичних.
Тема 24 Транспорт і зв’язок
1. Види транспорту та транспортних перевезень
2. Особливості різних видів транспорту
3. Основні види зв’язку
1. Види транспорту та транспортних перевезень
Транспорт – галузь матеріального виробництва, яка здійснює перевезення населення і вантажів. Продукцією транспорту є сам процес переміщення, який здійснюється за допомогою транспортних засобів як у сфері виробництва, так і сфері обігу.
Україна – транзитна держава, яка повинна активізувати у відповідності до міжнародних стандартів роботу по створенню національної мережі міжнародних транспортних коридорів та її інтегрування в транспортні системи держав Європи, Азії, Балтійського і Чорноморського регіонів, Закавказзя, Близького й Далекого Сходу, тобто між Сходом і Заходом, Півднем і Північчю.
Сучасний транспорт України виконує наземні, водні та повітряні види перевезень людей та вантажів. За характером перевезень його поділяють на пасажирський та вантажний.
Наземні перевезення (переміщення) виконуються залізничним, автомобільним та трубопровідним видами транспорту.
Водні – морським та річковим.
Повітряні – авіаційним транспортом.
Залізничний транспорт
Залізничний транспорт є найбільш розвиненим в Україні, за загальною довжиною шляхів він займає четверте місце у світі (після США, Росії і Канади). За вантажообігом він виконує основні обсяги перевезень понад 70 %, а за пасажирообертом є незаперечним лідером – на нього припадає приблизно 50—70 % загального обсягу перевезень.
Українські залізничні дороги «Укрзалізниця» – потужна транспортна система, яка за розмірами та рівнем використання технічних засобів і технологій займає одну з провідних позицій в СНД і Європі. За щільністю залізничних колій (0,037 км на 1 км2 площі) Україна наблизилась до найбільш розвинених європейських держав. Експлуатаційна довжина колій понад 22 тис. км, з яких понад 60 % обладнано автоматичним регулюванням рухом поїздів, приладами електричної централізації стрілок обладнано майже 94 % усіх залізничних станцій. У сферу управління «Укрзалізниці» входять 6 залізних доріг, які здійснюють перевезення пасажирів і вантажів: Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська.
Українські залізні дороги безпосередньо межують та взаємодіють із залізними дорогами Словаки, Угорщини, Польщі, Румунії, Молдови, Білорусі, Росії, а також Болгарії та Грузії (поромне сполучення). Вони обслуговують морські порти Чорноморсько-Азовського басейну.
Створення сімейства вагонів для роботи в системі Міжнародних транспортних коридорів – необхідна умова для процесів інтеграції України в європейську транспортну інфраструктуру. Вагони нового сімейства призначені для переходу без перевантаження з колії 1520 мм (Україна) на 1435 мм (Європа) та назад при проходженні поїздів через західний кордон держав СНД.
Автомобільний транспорт
Автомобільний транспорт займає значне місце в міжнародних, державних та регіональних пасажирських і вантажних перевезеннях. Автобусним транспортом перевозиться практично стільки ж пасажирів, скільки всіма іншими видами пасажирського транспорту (тролейбусним, трамвайним, залізничним, метрополітеновим, таксомоторним, легковим, морським, річковим, авіаційним) разом узятими. Загальна довжина доріг і вулиць із твердим покриттям, включаючи довжину вулиць-набережних у містах і селищах міського типу, перевищує чверть мільйона кілометрів.
Автомобільний транспорт домінує у вантажних перевезеннях на короткі відстані (середня відстань перевезення 1 т вантажів – близько 20 км).
Численні автотранспортні підприємства мають досить повно укомплектовану виробничу базу, розгалужену мережу інфраструктурних об'єктів: автовокзалів, автостанцій, транспортно-експедиційних підприємств, терміналів і т. п., застосовує сучасні технології автоперевезень із використанням великовантажних автопоїздів, контейнерних та пакетних перевезень.
Морський транспорт
Морському транспорту належить третє місце по вантажообігу після трубопровідного і залізничного транспорту, однак за кількістю відправлених вантажів він займає незначне місце (близько 1 %). Домінуючі обсяги перевезень (95 %)здійснюються в закордонному плаванні. Основні вантажі — мінеральні будівельні матеріали, сільгосппродукція.
Річковий транспорт
Географія функціонування річкового транспорту встановилася й в основному обмежується басейнами річок Дніпра і Дунаю, а також прибережними водами Чорного моря, що дозволяє доставляти вантажі і пасажирів у річкові і морські порти ряду країн Центральної і Південно-Східної Європи.
Повітряний транспорт
Середня відстань доставки одного пасажира повітряним транспортом у 10 – 15 разів більша від аналогічного показника в найближчого конкурента – залізничного транспорту — і має тенденцію до зростання. Саме цей показник є домінантним у визначенні перспектив розвитку авіаційного транспорту.
Льотний парк України представлений сучасними конкурентоздатними типами зарубіжних та вітчизняних літаків (Ан-70, Ан-140, Ан-228, Як-42 та ін.) здійснюється будівництво і реконструкції ряду об'єктів авіаційно-виробничої інфраструктури (у першу чергу злітно-посадкових смуг), структурної реорганізації керування авіаційним транспортом у напрямку створення конкурентного середовища всередині даної галузі.
Трубопровідний транспорт
Трубопровідний транспорт протягом останніх 10 років стабільно нарощує свою частку в загальному обсязі транспортних вантажів, що становить в даний час більш 23 %. Трубопровідний транспорт володіє достатніми виробничими потужностями для забезпечення України енергоносіями – нафтою і газом, а також для виконання функцій транзиту російської нафти і газу в країни Південно-Східної Європи.
Найбільший нафтопровід «Дружба» є транс'європейською магістраллю і в межах України має протяжність 680 км. До міждержавного належить і нафтопровід Мічурінськ(Росія) – Кременчукпротяжністю в межах нашої держави 313 км, а також етиленопровід від Калуша до Угорщини. В межах України найдовшими нафтопроводами є Кременчук– Херсон(428 км), Гнідинці – Розбишівка – Кременчук(395 км). На заході держави знаходяться невеликі нафтопроводи Долина – Дрогобич(58 км) і Битків – Надвірна (15 км). Працює нафтопродуктопровід Кременчук – Лубни – Київ.
Було збудовано потужні магістральні газопроводи Дашава – Київ – Москва (1 330 км), Дашава – Мінськ – Вільнюс – Рига (1198 км), Шебелинка – Бєлгород – Брянськ – Москва, Шебелинка – Острогзськ – Москва, Шебелинка – Дніпропетровськ – Кривий Ріг – Одеса – Кишинів з відгалуженнями до Запоріжжя, Нікополя, Миколаєва і Херсона.
Після відкриття родовищ природного газу у Криму споруджено газопроводи місцевого значення Глібівка – Сімферопольі Джанкой – Сімферополь.
Нові відкриття газу у Харківській області сприяли спорудженню газопроводу Єфремівка – Диканька – Київ – західні області України(1 010 км).
Через Україну із Західного Сибіру й інших районів Росії пролягають кілька магістральних газопроводів до країн Центральної і Західної Європи. Серед них найбільшим є газопровід Уренгой – Помари – Ужгород.
3. Основні види зв’язку
Життя та діяльність людини сьогодні неможливо уявити без послуг та можливостей зв'язку.
Зв'язок – передача та прийом інформації за допомогою поштових, електричних та інших технічних засобів.
Основними засобами (видами) сучасного зв'язку є пошта і так званий електрозв'язок (телекомунікаційний спосіб). До останнього належать: телефонний зв'язок і документальний (телеграф, фототелеграф, факсимільний, Internet, стільниковий, пейджинговий, супутниковий, проводове та ефірне мовлення, телебачення тощо).
Поштову діяльність провадять підприємства поштового зв'язку: поштамти, вузли та відділення зв'язку, основними видами послуг яких є поштові відправлення (періодичні видання, листи, посилки, грошові перекази тощо).
В Україні розроблена і реалізується державна програма телефонізації всіх регіонів. Створена сумісна українсько-американсько-голландсько-німецька фірма «УТЕЛ», яка будує в Україні міжнародні цифрові телефонні станції. Такі станції діють у кожному обласному центрі і в Сімферополі.
На цих станціях використовується цифровий зв'язок. Суть цифрового зв'язку в тому, що людська мова та інша інформація передається цифровим кодом, завдяки чому мова та інформація не засмічується різними технічними перешкодами.
Телеграфний зв'язок (передача літерно-цифрових повідомлень) модернізується шляхом заміни телеграфних апаратів на комп'ютерні термінали.
Факсимільний зв'язок (передача графічної інформації) – реалізується проект Infocomon-lineзі створенням єдиної мережі Internet з використанням волоконно-оптичних і широкосмугових супутникових ліній зв'язку. Передбачається створення єдиної системи документального електрозв'язку загального користування (ЄС ДЕЗ) із поступовою заміною телеграфних послуг на послуги електронної пошти на базі Internetі факсимільного зв'язку.
Технологія Internet(обмін інформацією засобами електронно-комп'ютерної техніки і технологій) отримала всесвітнє визнання.
Мережа Internet– надійний засіб скорочення відстаней, що розділяють учасників інформаційних зв'язків різних континентів держав і регіонів, що дозволяє значно прискорити швидкість та якість інформаційного обміну, поліпшити взаємодію між користувачами системи, оптимізувати процеси отримання, обробки інформації та прийняття рішень в усіх сферах людської діяльності.
Основні Internet-послугив Україні виконує ВАТ «Укртелеком», який забезпечує обмін навантаження між іншими постачальниками Internet-послуг. Він надає послуги електронної пошти, доступ до інформаційних ресурсів, передавання факсимільних повідомлень, міжнародної телефонії (ІР-телефонії) тощо.
Мережа стільникового (сотового) рухомого зв'язку охоплює практично всі великі й середні міста України й основні автомагістралі. Мережа постійно розширюється.
Пейджинговий зв'язок виконується передавачами на базі радіостанцій, розташованих, як правило, в обласних центрах.
Супутниковий зв'язок використовує штучні супутники Землі, які задіяні у відповідних міжнародних системах зв'язку.
1 2 3 4 5 6 7 8