Конспект лекцій для студентів 4 курсу зі спеціальності 06010101 «Будівництво та експлуатація будівель і споруд» сторінка 2

10 врахуванням передового виробничого досвіду.
Технічно обґрунтована норма часу встановлюється із врахуванням наявності раціонального технологічного процесу, правильної для даних виробничих умов організації праці та виконання роботи робітником відповідної кваліфікації, продуктивність праці якого вища середньої продуктивності праці робітників на аналогічній роботі. При цьому під правильною організацією праці розуміється: економічно доцільне в даних умовах відокремлення основної роботи від підготовчої та допоміжної; раціональна організація робочих місць та їх систематичне обслуговування, виходячи з даних виробничих умов; раціональне виконання трудових дій робітника; нормальні санітарно-гігієнічні умови роботи (освітлення, опалювання, вентиляція) і техніка безпеки.
Призначення технічної норми часу не обмежується визначенням оплати за працю та її продуктивність. Технічні норми служать основою для визначення потрібної кількості
і завантаження обладнання, виробничої потужності ділянок і цехів, розрахунку показників праці та по заробітній платі, а також є основою оперативного (календарного) планування.
З розвитком техніки, технології та організації виробництва, із зростанням енергоозброєності робітника і підвищенням його культурного рівня норми часу повинні коректуватись у бік їх зниження із врахуванням зростаючої продуктивності праці.
Дослідно-статистичний метод нормування застосовується в умовах одиничного і дрібносерійного виробництв, на відміну від технічного нормування не передбачає аналітичного розрахунку трудомісткості окремих елементів виконуваної роботи та їх підсумовування. Норма часу встановлюється на всю операцію в цілому шляхом співставлення з нормами і фактичною трудомісткістю виконання в минулому аналогічної роботи. Статистичні дані про фактичну трудомісткість аналогічних операцій у минулому і власний досвід нормувальників і майстрів є основою цього методу нормування.
Внаслідок того, що фактичні затрати часу і фактичний виробіток у минулому відображають недоліки в технології та організації праці і виробництва, що існували в той час, досвідно-статистичні норми узаконюють їх на майбутнє. Ці норми не мають під собою технічної та розрахункової бази і, як правило, є заниженими і не відповідають задачам виявлення резервів виробництва і підвищення продуктивності праці. У зв’язку з цим однією з найважливіших і невідкладних задач машинобудівного виробництва є повсюдний перехід від досвідно-статистичного нормування до технічного.
На відміну від дослідно-статистичних норм технічні норми:
1) передбачають використання передового виробничого досвіду, можливо більш повного використання існуючих засобів виробництва і робочого часу, оскільки вони встановлені виходячи з раціонально побудованих технологічних і трудових процесів; вони визначають продуктивність праці вище середнього досягнутого рівня і тому є прогресивними, тобто такими, що підтягують відсталих робітників до передових;
2) при аналітичному методі нормування і використанні нормативів норми однорідні за жорсткістю, що виключає появу невиправдано високої чи надто низької оплати праці, що в обох випадках призводить до дезорганізації виробництва;
3) введення об’єктивних і технічно обґрунтованих розрахункових норм усуває конфлікти і суперечки про правильність норм, що має місце при досвідно-статистичному нормуванні.
В умовах одиничного і дрібносерійного виробництв економічно недоцільно поділяти операції на диференційовані елементи для визначення норм часу. В цьому випадку визначення норм часу проводиться за збільшеними нормативами (на технологічні переходи) або за типовими нормами, складеними аналітичним методом для типових технологічних процесів. Методи збільшеного нормування, що базуються на нормативах і типових нормах і складені аналітичним методом, також є методами технічного нормування.
2. Класифікація затрат робочого часу
Затрати робочого часу протягом робочого дня (за винятком обідньої перерви) поділяються на затрати, що нормуються і ті що не нормуються.

11
До затрат що нормуються відносять затрати які необхідні для виконання заданої роботи, і тому вони включаються до складу норми часу.
До затрат робочого часу, які не нормуються і не включаються до складу норми, відносять втрати робочого часу (втрати часу внаслідок виконання робітником випадкової та непродуктивної роботи, такої, наприклад, як ходіння за майстром, наладником, документацією, інструментом, транспортними засобами, матеріалами тощо; перерви в роботі з організаційних і технологічних причин, пов’язаних з простоями в очікуванні роботи, крана, підсобного робітника, креслення, інструмента, з простоями через відсутність електроенергії тощо; втрати з вини робітника у зв’язку із запізненням і несвоєчасним залишенням робочого місця, сторонніми розмовами тощо).
Затрати робочого часу, що нормуються, поділяються на підготовчо-заключний, оперативний час, час на обслуговування робочого місця і час на перерви на відпочинок і особисті потреби робітника.
Норма підготовчо-заключного часу T
п-з
– це норма часу на підготовку робітників і засобів виробництва до виконання технологічної операції та приведення їх у початковий стан після її закінчення.
Норма підготовчо-заключного часу включає затрати часу на підготовку до заданої роботи і виконання дій, пов’язаних з її закінченням. До складу підготовчо-заключного часу входять затрати часу на: а) отримання матеріалів, інструментів, пристроїв, технологічної документації і наряду на роботу; б) ознайомлення з роботою, технологічною документацією, кресленням, одержання необхідного інструктажу; в) установлення інструментів, пристроїв, налагодження обладнання на відповідний режим роботи; г) зняття пристроїв та інструмента; д) здавання готової продукції, залишків матеріалів, пристроїв, інструмента, технологічної документації та наряду.
Підготовчо-заключний час витрачається один раз на партію оброблюваних заготовок, що виготовляються без перерви за даним робочим нарядом, і не залежить від кількості заготовок в цій партії. При нормуванні величина підготовчо-заключного часу визначається за нормативами із врахуванням типорозміру верстата, пристрою, конструкції та маси оброблюваної заготовки тощо.
Норма оперативного часу Т
оп
– це норма часу на виконання технологічної операції, яка складається з суми норм основного часу Т
о
і допоміжного часуТ
д
, що не перекриває основний час тобто
Т
оп
= Т
о
+ Т
д
Затрати оперативного часу на виконання технологічної операції повторюються з кожною одиницею виробу або через строго певне їх число.
Норма основного часу Т
о
– це норма часу на досягнення безпосередньої мети даної технологічної операції чи переходу за якісною і (чи) кількісною зміною предмета праці.
Основний (технологічний) час Т
о представляє собою час, протягом якого змінюються розміри і форми заготовки, зовнішній вигляд і шорсткість поверхні або взаємне положення окремих частин складальної одиниці та вони закріплюються тощо.
Основний час може бути машинним, машинно-ручним, ручним.
При всіх верстатних роботах основний час визначається відношенням величини шляху, пройденого обробним інструментом, до його хвилинної подачі.
При розрахунку основного часу за наведеними вище формулами елементи режимів різання V, n, S, t визначаються за відповідними формулами теорії різання або за таблицями нормативів, наведених у довідниковій літературі і нормативних матеріалах з технічного нормування.

12
Послідовність розрахунку елементів режимів різання також встановлена цими матеріалами.
Норма допоміжного часу Т
д представляє собою норму часу на здійснення дій, що дають можливість виконувати основну роботу, яка є метою технологічної операції чи переходу, і які повторюються з кожним виробом чи через певне їх число (встановлення і зняття виробу, вмикання та вимикання верстата, підведення і відведення інструменту чи його переустановлення, якщо це проводиться на кожний виріб чи через певне їх число).
Допоміжний час, як правило, ручний, але може бути і машинним.
Допоміжний час визначається підсумовуванням його складових елементів, наведених в таблицях нормативів з технічного нормування. При цьому до його складу включаються затрати часу на встановлення і зняття заготовки, час, пов’язаний з переходом, час на переміщення частин верстата (супорта, каретки), час на зміну режиму роботи верстата та інструмента і час на контрольні вимірювання.
Час на встановлення і зняття заготовки дається в нормативних таблицях на весь комплекс “встановити і зняти заготовку” в залежності від її ваги, типу пристрою, способу базування і закріплення.
Час, пов’язаний з переходом, включає час на підведення інструмента до заготовки, вмикання і вимикання подачі, відведення інструмента у вихідне положення. При цьому час на переміщення супорта в комплекс часу, пов’язаного з переходом, не включено і визначається в залежності від довжини переміщення окремого складового допоміжного часу. Також не включено в комплекс часу на перехід і час, що витрачається на зміну режиму роботи верстата та інструмента, який враховується окремою складовою допоміжного часу.
Час на контрольні вимірювання встановлюється на процес вимірювання, яке проводиться після виконання верстатником переходу чи операції, і включається в норму тільки в тих випадках, коли воно не може бути перекрите машинним часом. Періодичність контрольних вимірювань залежить від стабільності отримуваних при обробці розмірів, допуску і розмірів обробки, конструкції різального інструмента і способу виконання обробки. В нормативних таблицях наводяться відповідні рекомендації.
Час на обслуговування робочого місця Т
обс.
представляє собою частину штучного часу, що витрачається виконавцем на підтримання засобів технологічного оснащення в працездатному стані і догляду за ним і робочим місцем.
В умовах масового виробництва, машинних і автоматизованих операцій час обслуговування робочого місця поділяється на час технічного і організаційного обслуговування.
Час технічного обслуговування Т
тех.
– це час, що витрачається на догляд за робочим місцем (обладнанням) протягом даної конкретної роботи (зміна притуплених
інструментів, регулювання інструментів і підналагодження обладнання в процесі роботи, змітання стружки тощо).
Час технічного обслуговування визначається у відсотках до основного часу.
Час організаційного обслуговування Т
орг.
– це час, що витрачається на догляд за робочим місцем протягом робочої зміни (час на розкладання і прибирання інструмента на початку і в кінці зміни, час на огляд і випробовування обладнання, час на його змащування і очищення тощо).
Час організаційного обслуговування визначається у відсотках до оперативного часу.
Час на особисті потреби Т
відп.
– це частина штучного часу, що витрачається людиною на особисті потреби і (при втомливих роботах) на додатковий відпочинок.
Він передбачається для всіх видів робіт (крім безперервних) і визначається у відсотках до оперативного часу. Звичайно цей час не перевищує 2 % від тривалості робочої зміни. На роботах фізично важких, особливо втомливих, які відрізняються великим вантажообігом або проводяться прискореним темпом, крім того, передбачається додатковий час на перерви для відпочинку.

13
Тема 3 ОСНОВИ ТАРИФНОГО НОРМУВАННЯ
Система тарифного нормування являє собою сукупність нормативних матеріалів, за допомогою яких встановлюється рівень заробітної плати працівників на підприємстві в залежності від кваліфікації працівників (складності робіт), умов праці, географічного розташування підприємства та інших галузевих особливостей .
Поняття «тариф» означає ставку плати за будь-які послуги, в тому числі і ставку заробітної плати.
Тарифне нормування заробітної плати - це встановлення ставок заробітної плати робітників і службовців на основі певних тарифних нормативів (тарифних ставок нижчого кваліфікаційного розряду, тарифних сіток, схем посадових окладів, тарифно- кваліфікаційних довідників). Тарифна система є інструментом, що дозволяє з певним ступенем наближення до реальних показників оцінювати якість праці. На її основі розробляються й інші форми оплати праці працівників підприємств, організацій, установ.
Серед них істотну роль відіграють доплати до тарифної частини заробітної плати та надбавки до неї.
В умовах ринкової економіки ринок праці, що функціонує під впливом законів попиту на працю та пропозиції праці, впливає на величину тарифних ставок і посадових окладів. Доплати і надбавки відображають специфіку праці, його інтенсивність, фізичну тяжкість або значні розумові навантаження, можливість небезпеки, ризику, ступінь терміновості та інші фактори праці.
Тарифна система відображає поділ працівників за професіями, спеціальностями і кваліфікацією.
Професія характеризує трудову діяльність і зайнятість працівника відповідно до одержаної ним підготовки, придбаних теоретичних знань і практичних навичок
(наприклад, токар, слюсар, шахтар).
Спеціальність відображає внутрішньопрофесійний поділ праці. Це поняття вужче порівняно з поняттям «професія» (наприклад, токар-карусельник, слюсар-водопровідник, слюсар — ремонтник устаткування). Отже, спеціальність потребує глибоких знань і надання практичних навичок з вужчого кола робіт.
Кваліфікація — сукупність виробничих знань, умінь, певних практичних навичок.
Вона виражає ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності. З її допомогою визначається необхідна кількість працівників відповідної кваліфікації чи спеціальності, а також співвідношення заробітної плати різних категорій працівників.
Тарифна система є основою для установлення правильного співвідношення між темпами зростання продуктивності праці та середньої заробітної плати працівників.
У зв’язку з тим, що норми затрат праці установлюються нормуванням, тарифна система є сполучною ланкою між нормуванням та системами заробітної плати.
Основними елементами тарифної системи є довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, тарифні сітки та ставки і схеми посадових окладів, або єдина тарифна сітка.
Форми і системи заробітної плати - це механізм встановлення розміру заробітку в залежності від кількісного результату і якості праці (його складності, інтенсивності, умов).
Для визначення розмірів заробітної плати робітників підприємства, що використовують традиційні підходи в організації оплати праці, застосовують тарифні сітки, тарифні ставки і тарифно-кваліфікаційні довідники.
Тарифна сітка - це шкала розрядів, кожному з яких привласнений свій тарифний коефіцієнт, що показує, у скільки разів тарифна ставка будь-якого розряду більше першого.
За допомогою тарифних сіток можна аналізувати відповідність кваліфікації працівників складності виконуваних ними робіт, а також визначати середню тарифну ставку. Для цього розраховуються: середні тарифні коефіцієнти робіт і робітників, середні розряди робіт і робітників, середні годинні тарифні ставки оплати праці робітників окремих професій.

14
Найбільш широкого поширення набуває використання загальної тарифної сітки для організації оплати праці всіх працюючих на підприємстві. Як правило, кількість розрядів, при-привласнювати робочим, залишається колишнє (6-8). Максимальна кількість розрядів в сітці і відповідні їм тарифні коефіцієнти можуть бути визначені на конкретному підприємстві довільно і обов'язково закріплені в колективному договорі. Для бюджетних організацій в 1992 р. введена Єдина тарифна сітка (ETC).
Основними принципами побудови механізму організації заробітної плати на основі
ETC є наступні:
ETC - шкала тарифікації та порозрядної оплати для робітників і службовців, яка охоплює всі групи працівників установ, організацій і підприємств, що знаходяться на бюджетному фінансуванні; всі професії і посади працівників в ETC згруповані за ознакою спільності виконуваних робіт (функцій). Робочі при цьому представлені у всій бюджетній сфері однією групою, а службовці розподілені на дві групи: до першої належать загальногалузеві посади службовців, які розподілені на три підгрупи - технічні виконавці, фахівці, керівники; до другої відносяться тільки посади фахівців і керівників, специфічні для тієї чи
іншої галузі бюджетної сфери; розряди оплати ETC відображають складність виконуваних робіт (функцій), але не враховують умов праці, значимості тих чи інших професій; ставки оплати першого розряду приймаються в ETC в розмірі не нижче рівня мінімальної заробітної плати, встановленого в законодавчому порядку;
ETC передбачає наростання ставок за розрядами оплати праці в міру зростання його складності.
Розмір тарифної ставки встановлюється, а ставки працівників інших розрядів встановлюються шляхом множення тарифної ставки першого розряду на відповідний тарифний коефіцієнт.
Тарифний коефіцієнт першого розряду завжди дорівнює одиниці. Кількість розрядів
і величини відповідних їм тарифних коефіцієнтів визначаються колективним договором, що укладається на підприємстві. Колективний договір розробляється на основі тарифної угоди
і не повинен передбачати погіршення положення працівників порівняно з його умовами.
Тарифна ставка - це виражений у грошовій формі абсолютний розмір оплати праці в одиницю робочого часу.
Тарифна ставка є вихідною величиною для встановлення рівня оплати праці робітників незалежно від того, які форми і системи оплати праці застосовуються на підприємстві.
Тарифні ставки диференціюються: за формами оплати праці: тарифні ставки відрядників на 7-10% вище тарифних ставок почасових; за окремими професійними групами: вищі тарифні ставки встановлюються при підвищеної інтенсивності праці робітників на конвеєрних та потокових лініях, верстатників або при підвищеній відповідальності праці робітників, зайнятих на технічно складних високопродуктивних машинах і агрегатах.
Тарифна ставка нижчого розряду розраховується виходячи із затвердженого державою і встановленої тривалості робочого часу.
Залежно від обраної одиниці часу тарифні ставки бувають годинні, денні та місячні
(оклади). Найбільше поширення мають годинні тарифні ставки, оскільки на їх основі обчислюються різні доплати. Денна та місячна ставки розраховуються шляхом множення годинної ставки на кількість годин у робочій зміні і середньомісячну кількість відпрацьованих годин на місяць.
Тарифно-кваліфікаційні довідники - це нормативні документи, за допомогою яких встановлюється розряд роботи і робітника. У них міститься інформація про те, що повинен знати і вміти робочий кожного розряду кожної спеціальності. Довідники складаються з трьох розділів: «Характеристика робіт», «Повинен знати» і «Приклади