реферат
на тему:
«Історія виготовлення ляльок-мотанок в Україні»
Зміст
Вступ……………………………………………………………………………..2
1. Історія та природні передумови розвитку виготовлення
ляльок-мотанок………………………………………………………………….3
2. Особливості виробництва ляльок-мотанок…………………………………9
3. Географія центрів ремесла, в яких виготовлялись ляльки-мотанки
в Україні………………………………………………………………………...14
Висновки………………………………………………………………………..18
Список використаних джерел…………………………………………………19
Вступ
Про українські рушники та вишиванки знають повсюди і в Україні і далеко за її межами, а от про ляльку-мотанку інколи не знають нічого. Прекрасно що традиції створення та використання таких ляльок збереглися та продовжують відроджуватися. Мотанки давні родинні обереги українців. Такі ляльки уособлюють собою єднання сімейних зв’язків поколінь.
Перші вузликові ляльки, так інколи ще називають мотанки, зявилися приблизно 5 тисяч років тому. Мотанка – символ добра та благополуччя, символ надії на краще та сильний сакральний предмет. І зовсім не має значення чи створилася лялька на швидкоруч для забавки дитині, чи як важливий оберіг чи подарунок до свята.
Сама назва ляльки - «мотанка» походить від поняття «мотати», а загальний вигляд такої ляльки представляє собою фігурку людини, як правило жіночу або дитячу, виготовлену зі шматків тканини. Частини тіла такої ляльки з’єднувалися вузликами. Кожна така лялька, була тай лишаються унікальним витвором майстра. звісно в давні часи лялька мотанка виконувала важливу функцію оберега та талісмана для родини. Інколи для позначення ляльки використовується поняття «кукла» проте використання цього поняття не є правильним не лише з точки зору правопису, ай базуючись на тому що «куклой» наші предки називали жмут колосся, що лишався край поля та прикрашався стрічками та квітами. лишали це колосся аби урожай наступного року був кращим ніж цього.
З історичних джерел відомо що перші прототипи мотанок на території україни з’явилися на стоянці в Чернігівській області. Древні ж греки використовували такі ляльки як жертву для свого пантеону богів. Мотанки в різних варіаціях зустрічаються в багатьох світових культурах.
Народне іграшкарство — важлива складова культури будь-якого етносу. Воно використовувалося народом як засіб виховання в національних традиціях. Ужиткове мистецтво іграшки несе в закодованому вигляді світосприйняття поколінь, ментальність народу. Воно завжди привертало пильну увагу філософів, психологів, педагогів, етнографів, мистецтвознавців. Великий український філософ, письменник-гуманіст, педагог Г. Сковорода зазначав, що «кожний повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе». «Пізнати свій народ» — означає осягнути розумом його історію, звичаї, традиції, обряди, обереги, ремесла як складові етнокультури та духовності. Адже культура — це дух і душа народу, а душа, тобто духовність спільноти, є споконвічним невмирущим корінням національної свідомості народу.
1. Історія та природні передумови розвитку виготовлення ляльок-мотанок
Історія виникнення назви «лялька» сягає прадавніх часів,коли перші ляльки створювались на честь чарівної Богині кохання та весни Лелі (або Лялі), яка була, за міфами, нерозривно пов'язана із весняним відродженням природи, початком польових робіт. Богиню завжди представляли собі юною, красивою, стрункою та високою дівчиною. Саме її образи створювали прадавні слов'яни, щоб лялька оберігала та вдихала силу життя в дитину.
З давніх-давен в українських родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку дитини з усім родом, і цей зв’язок захищав людину, де б вона не була. Це дуже нагадує про традицію, яка існувала в Древньому Римі, де з глини виготовляли лари – символічні фігурки-зображення предків, і римлянин завжди возив їх із собою, і де б він не був – з ним були його предки, його земля і потужний захист всього роду…
В Україні, ще на початку 20 століття дівчата, готуючи скриню з весільним посагом, разом з рушниками та сорочками, клали туди своїх ляльок. Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала із собою в нову сім’ю. Причому в родині чоловіка дозволялось молодій дружині, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, вважалося, вона грається лялькою, то швидше стане матір’ю, і тим здоровіші будуть діти. А коли народжувалась дитина, то молода мати клала своїх ляльок до дитячої колиски,щоб оберігали дитя від хвороб та поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавалась їй для грання.
Очевидно, цей звичай іде ще від часів матріархату, коли саме жінка була головою роду, і вважалося, що в ляльку, яку везла до нової оселі молода жінка, вселяється дух Праматері Роду, його Хранительки.
Іноді бабуся чи мати робила ляльку нашвидкуруч, щоб «зайняти дитину», аби та не плакала. Тоді в голівку дитячої ляльки зав’язувався шматочок хліба (до цих пір така народна «пустушка» називається «куклою»), і для дитини це була і іграшка, і заспокоєння, і перший образ, який вона сприймала. І разом з тим, така «кукла» несла енергію любові, яка незримо формувала в майбутній людині підсвідоме ставлення до предків, до роду, до землі, яка її народила.
При виготовленні ляльки-мотанки в жодному разі не використовується голка, а тільки нитки і тканина. Лише в останні часи майстри, що роблять колекційні ляльки, які вже мають не тільки сакрально-обрядове, але й художнє та естетичне значення, використовують голку для оздоблення лише вбрання ляльки вишивкою або гаптуванням. Всі інші, найважливіші деталі ляльки-оберегу, дотепер виготовляються без застосування голки.
У деяких регіонах України ляльку робили не з самої тканини, а й допомогою інших матеріалів: наприклад, голову могли вирізати з дерева або робити з макової голівки. Втім, останній випадок – це теж зразок обрядової магії, адже мак – це водночас і символ родючості, і могутній оберіг проти нечистої сили. Мак-видюк здавна сіяли біля порогу хати, щоб він захищав оселю від нечисті.
Древні народи вважали, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – з хрестом замість обличчя. Обличчя як такого у традиційної ляльки-оберегу немає. Це має подвійну причину: по-перше, хрест, як один з найдревніших оберегів, має сильне захисне значення, а по-друге, ляльку остерігалися пов’язувати з конкретною людино, якщо це не диктувалося спеціальними магічними обрядами, бо вважалося, якщо ляльці зробити обличчя, а особливо очі, в них може влетіти дух живої істоти.
Секрети виготовлення ляльок передавалися в родині від матері до дочки. Коли дівчина виходила заміж, мати дарувала їй ляльку-мотанку, як оберіг для нової домівки. Хворій дитині давали пограти з лялькою. Після чого її знищували. У народі вірили, що вона вбере в себе її недугу. Коли дитина виростала, її місце в колисці займала лялька. Вона охороняла це місце від нечистої сили до народження наступної дитини. На Різдво виготовляли спеціальних ляльок із зерна. Вони символізували добрий урожай.
Існувало три типи ляльок-мотанок: немовля, баба-берегиня, наречена.
При народженні дитини українці виготовляли ляльку-немовляти. Лялька виконана у вигляді немовляти в пелюшках. Її укладали в ліжечко поряд з дитиною для охорони її сну та здоров'я.
Баба-берегиня допомагала оберігати достаток сім'ї. У середину ляльки вкладали монети, зерно, вовну для збереження домашнього тепла, отримання хорошої вовни овець та грошового достатку. Лялька-наречена захищала дівчат від пристріту і підтримувала їх. Цю ляльку багато одягали і прикрашали, так як вона символізувала придане нареченої і привертала багатого нареченого.
В Україні народну ляльку робили з соломи, тканини, шматочків старого одягу, ниток. Спосіб простий - перекручування й перев'язування тканини. На обличчі такої ляльки різними нитками намотується хрест. Ляльок-мотанок або не одягали або шили їм одяг. Іноді це були мініатюрні народні костюми, традиційні для тієї чи іншої місцевості. Колись такі ляльки робили всюди: наші прапрабабусі інших ляльок і не знали.
Час на місці не стоїть,і навіть в наш час лялька-мотанка не втрачає свою популярність. Нова доба в історії розвитку ляльки-мотанки продовжується на основі спогадів наших дідусів і бабусь, які ще застали час, коли лялька була основною іграшкою, основною забавкою дитини.
Досліджуючи історію створення ляльки - мотанки, можна почати з відомого археолога Вікентія Хвойки, який в 1893 році біля селища Трипілля, вперше відкрив залишки давньої цивілізації, що й одержала археологічну назву «Трипілля».Саме з цього регіону починається історія ляльки-мотанки, як найдавнішої ляльки українських дітей. Звісно, першою лялькою була не вузликова лялька, а дерев'яні невеличкі скульптури, навіть звичайні палички, але в руках дитини вони перетворювалися на справжній шедевр.
На археологічних дослідженнях глиняних пам’яток, поселень, культових споруд, поховань, побутових речей, вчені змогли розшифрувати послання далеких пращурів, розшифрувати значення ляльки-мотанки. Ми можемо припустити: якщо діти трипільської цивілізації мали іграшковий посуд, то обов’язково мали бути ляльки і дитячі ігри такі як „дочки-матері”,бо дитина сучасного світу чи минулого завжди повторює навколо себе дорослий світ. Лялька-мотанка є архетипом, адже із часу виникнення й до сьогодення зберегла багато значень.
Лялька-мотанка робиться шляхом намотування ниток, вплітаючи в них сухі трави, квіти, зерна. Трипільці вирощували льон, коноплі: були гарними знавцями ткацької справи, тому виготовляли ляльки з вирощеної продукції. До сих пір вважають, що лялька, зроблена з ниток льону або коноплі, має сакральне значення. Але Трипілля - це не єдина місцевість, де було знайдено дитячу забавку-іграшку. По всій території України археологи знаходять залишки давніх ляльок, їхні фігурки. Зокрема: фігурки пташок, вовка чи собаки.( див.дод.В) Мали вони обрядове значення. У IV - III тис. до н. е. народи, що населяли територію України виготовляли керамічні жіночі статуетки(див.дод.Г), різноманітні фігурки тварин (овець, коней, биків та ін.) та їх дитинчат, які символізували плодючість.
На території Черкаської області археологами знайдено ліпні порожнисті фігурки пташок, що згодом трансформувалися в іграшки-свищики. Під час розкопок на Наддніпрянщині знайдено дитячі іграшки давніх слов'ян: дерев'яні коники, качечки.
Датовані вони приблизно X - початком XII ст. У той час побутували і так звані технічні іграшки: луки, мечі, дзиґи тощо. У дохристиянський період іграшки переважно зображали священних тварин, птахів, фантастичних істот, що свідчить про їх зв'язок з язичницьким культом, народною міфологією. Після прийняття християнства іграшки здебільшого використовували з ігровою та декоративною метою. Однак деякі з них зберегли ритуальний характер і дотепер (ялинкові прикраси до Нового року, святкові кульки тощо). Від українських іграшок періоду XIV - XVIII ст. майже нічого не збереглося. Однак етнографи стверджують, що виготовлення забавок не припинялося ні в XIV, ні в XVI століттях.
Першим збирачем і дослідником української народної іграшки на Черкащині був священик із Суботова Марко Грушевський. Народився Марко 25 квітня (7 травня) 1865 року в селі Худоліївці Чигиринського повіту Київської губернії (нині село Чигиринського району Черкаської області). Закінчив Черкаське духовне училище і Київську духовну семінарію. У семінарії був членом патріотично настроєної громади, що ставила за мету відродження українського православ'я та захист інтересів українського народу.
З 1889 року, по закінченні семінарії, вчителював у церковнопарафіяльній школі села Худоліївки, служив учителем і псаломником у селі Чорнявка, псаломником в Андріївській церкві у Києві. Через спроби втілювати в життя громадські принципи зазнав переслідувань з боку царської влади, тому повернувся на Чигиринщину, де вчителював у селах Мордва (Красносілля) та Головківка. В 1897 році був висвячений на священика, служив у Михайлівській церкві села Суботова. Був також законовчителем у місцевому міністерському училищі. Найбільшою науковою працею Марка Грушевського було незакінчене дослідження «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу» , високо оцінене Іваном Франком. Досліджував історію роду Грушевських (згодом матеріали були вилучені НКВС), збирав старожитності для музеїв, зокрема разом із дружиною Марією Іванівною (уродженою Ілліч) зібрав унікальну колекцію народних вишивок і ляльок.
Неперевершені праці цієї геніальної людини залишаються великим джерелом духовної культури українського народу. Без матеріалів, зібраних Марком Грушевським, дослідження ляльки мотанки призупинилося б не на один десяток років.
Народна іграшка є специфічним витвором. Вона мусить мати пізнавальну цінність для дитини, відображати явища реального світу в доступних їй формах. Народна іграшка повинна не тільки нести інформацію, а й бути естетичною, втілювати оригінальну ідею. Дійсно , іграшка таки мала якусь своєрідну красу, яка захоплювала, навіть хлопчиків. Про це автор достовірно може сказати, дослідивши спогади Мущенко Бориса Тимофійовича, уродженця села Вершаці «Я жив на вулиці так званій Пирогівці, де було багато дітей. Ми всі разом грали у «Ляпту» , «Жмурки» , хлопці «їздили на соняшнику» та котили колесо, а дівчата гралися саморобними ляльками. Я бачив як сусідські дівчата мотали ляльки із клаптиків тканини – голову наповнювали дрібними клаптями або сіном, обмотували нитками , одягали кофтинку, спідничку, фартушок, запинали хустку. Личко малювали вугіллям.
Все це так захоплююче було, що іноді і собі хотілось виготовити оту ляльку, та дівоче це діло…»За словами Марка Грушевського можна зробити висновок, що використання ляльки розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню.
Ще в ХІХ столітті в приданому дівчини( в Україні) обов’язково були присутні. В 20 столітті український народ пережив непоправних людських втрат - це війни, репресії, голодомори, депортації, штучне «перемішування» населення, таким чином, люди не мали змогу передати культурну спадщину своїм дітям і з часом мотанки себе віджили, але не втратили свою цінність. Навіть в тяжкий період лялька-мотанка мала велике значення, особливо для дітей, які раділи кожній дрібниці.
2. Особливості виробництва ляльок-мотанок
Загалом процес створення ляльки майстрині називають «кутанням» і це не дивно, адже він дуже схожий на сповивання маленької дитини. Задля того аби готова лялька виглядала гарно та яскраво в давнину шматки тканини підфарбовували та розмальовували натуральними барвниками. Тряпчана основа мотанки символізує дух та мудрість предків. Якщо подивитися на загальний вигляд таких іграшок, то мотанки мали гарно виражену голову, а тулуб, руки та ноги мають більш схематичний вигляд. Разом з тканиною використовували й інші натуральні матеріали, наприклад льняні нитки, з них виготовляли волосся. Як такового виразу та звичних рис обличчя лялька не мала. На лицях деяких вишивали або викладали нитками хрест – давній символ сонця у слов’ян. Точного визначення чому ляльки-мотанки не мали вражених обличь немає, однак більшість вчених та дослідників сходяться в думці що очі такі собі «двері» між реальним та потойбічним. Не доброго ока завжди боялися, а ще побутувало переконання що саме через очі в ляльку може підсилитися усяка нечисть. Особливими українські мотанки також робить й той факт що лише жіночі образи та інколи дитячі. Чоловічі ж образи простежуються лише як доповнення до ляльки, зазвичай це були. Така особливість обумовлена важливим місцем жінки в світосприйнятті предків та уособленням у образі ляльки язичницької богині родючості - «Донди».
Лялька-мотанка, чи не єдина представниця світу іграшок, яка не ніколи не має власного імені. Вважалося що даючи ім’я ляльці можна або потривожити душі померлих родичів або накликати нечисть в будинок. В українській культурі мотанки виступає символом родючості, достатку та оберегом для родини. Такі ляльки дуже часто ставали справжніми сімейними реліквіями та передавалися з покоління в покоління. Також такі ляльки часто використовуються в весільних обрядах та дійствах. Поряд з обрядовими та обереговими ляльками часто створювали й практично їстівні ляльки. Виготовляючи таку ляльку жінка вкладала в неї жований хліб та використовувала таку іграшку як забавку та соску для немовлят. Загалом серед мотанок виділяють три групи ляльок: немовлята, наречені та ляльки-берегині. В сучасних умовах мотанки, нажаль, втрачають той глибокий, трошки магічний та сакральний зміст. В переважній більшості їх використовують як колоритний елемент інтерьеру, звичний сувенір. Вплив новітніх технологій спостерігається у сучасних ляльках-мотанках та більшість майстів починають використовувати різноманітні матеріали орієнтуючись лише на власні вподобання. Справжня мотанка виготовляється без використання швів. Виготовляючи лялько майстри намотують або закутують, а для кріплення використовують стрічки та нитки, якими просто обмотують деталі та фіксують їх вузликами. При виготовлення дотримуються головного правила - лялька повинна мати хрестоподібний вигляд. Загалом створення такої ляльки може перетворитися на захопливе заняття для дорослих та дітей а результат допоможе відтворити рідні традиції та створити унікальний оберіг чи сувенір.
Голову ляльки формують з невеличкого клаптика тканини, в середину якого вкладають кульку з ниток, інших клаптиків чи вати. Таку заготовку голови обмотують хрест на хрест нитками, символічно зображуючи лице ляльки. Тулуб з головою з’єднують також нитками, туго обмотуючи ними тільце ляльки від голови до низу та перпендикулярно тулубу формуючи тим самим руки мотанки. З підручних матеріалів виготовляються одяг, прикраси та головні убори чи зачіски. Тут варіації обмежуються лише фантазією авторів. Як би там не було, проте мотанка все ж зберегла в собі певні сакральні знання та силу. Такий сувенір, особливо виготовлений власними руками, може стати родинним оберігом та родинним спадком, котрий ввібрав в себе вікові знання та вірування.
Лялька, як дитяча іграшка й оберіг родини і роду, як могутній магічний талісман та символ зв’язку між поколіннями, знана в багатьох традиційних культурах, зокрема в Україні. Лялька різних народів відрізняється між собою ззовні і матеріалом, з якого зроблена: кам’яна або дерев’яна, десь глиняна, а ще десь – зроблена з тканини, але суть і призначення ляльки - незмінні, і це споріднює більше, аніж відмінність матеріалу. Головне призначення ляльки у ті давні часи було – берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів, в лялечку-оберіг часом передавали з покоління в покоління впродовж років і віків, і були ляльки, про які складалися легенди, і потім передавалися від матері до дочки, як священний переказ. У міфах багатьох народів першими людьми були ляльки, створені з глини або дерева, оживлені богами. У спрощеному вигляді цей архаїчний міф простежується і в народних казках , наприклад, в українській казці «Телесик»: чоловік із жінкою, які не мають дітей, роблять ляльку з дерева, колишуть її в колисці, і потім лялька перетворюється на дитину.
До наших днів дійшли обрядові зображення певних стихій чи символів природи з трави або дерева - Купайло та Марена, символи Води й Вогню на святі Івана Купала , Масляниця, яку роблять, коли проводжають зиму і зустрічають весну. На Черкащині старі люди бережуть пам’ять про обряд, що його проводили навесні: всім селом виготовляли ляльку - «Весну-панянку», обряджали її стрічками та свіжою травою, і відвідували сусіднє село.
Навіть городні опудала, що їх до сьогодні ставлять на городах, аби відлякували горобців, напочатку були священними ляльками-охоронцями оселі й обійстя від злих духів.
Також у традиційних обрядах України прослідковується тісний зв’язок процесу виготовлення ляльки з продовженням роду та ритуалами родючості. У деяких місцевостях України раніше - а подекуди й дотепер - здійснювали на честь закінчення жнив такий обряд: виготовляли спеціальну ляльку, закладали у неї останній зрізаний колос або останній сніп з поля, і потім цю ляльку зберігали на почесному місці в домі, до наступного урожаю. «Куклою» на Черкащині та Київщині називали в народі жмут стиглого колосся, останній, який залишають на вижатому полі і закручують за рухом сонця. Це робиться, аби наступного року теж був добрий врожай.
Але є різновид ляльки, який у тій чи іншій формі знали на всіх континентах. Це мотана, або вузлова лялька , виготовлена з м’якого матеріалу - шкіри або тканини і з ниток. Очевидно, перші такі ляльки робили з трави або соломи, а згодом, з поширенням ткацтва, почали використовувати тканину і прядиво. Однією з найцікавіших ляльок, знайдених під в час розкопок є коптська лялька. Цікава деталь цієї ляльки - відкрита спіраль на місці обличчя.
Спіраль - це один з найдревніших символів вічності і безконечності буття, символ родючості й нового народження у всіх народів Землі. Спіраль - це і символ Ріки Життя, у якій пливуть люди, народи, в якій з’єднуються Мікрокосм окремої людської долі і Макрокосм цілого Всесвіту. Вже зараз вчені прийшли до висновку, що спіраль - це схематичний образ власне самої еволюції Всесвіту, динамічний аспект буття, який відображає водночас плинність і вічність. З давніх-давен в українських родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку дитини з усім родом, і цей зв’язок захищав людину, де б вона не була.
В Україні, ще на початку ХХ століття дівчата, готуючи скриню з весільним посагом, разом з рушниками та сорочками, клали туди своїх ляльок. Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала із собою в нову сім’ю. Причому в родині чоловіка дозволялось молодій дружині, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, вважалося, вона грається лялькою, то швидше стане матір’ю, і тим здоровіші будуть діти. А коли народжувалась дитина, то молода мати клала своїх ляльок до дитячої колиски, щоб оберігали дитя від хвороб та поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавалась їй для грання. Очевидно, цей звичай іде ще від часів матріархату, коли саме жінка була головою роду, і вважалося, що в ляльку, яку везла до нової оселі молода жінка, вселяється дух Праматері Роду, його Хранительки. Іноді бабуся чи мати робила ляльку нашвидкуруч, щоб «зайняти дитину», аби та не плакала. Тоді в голівку дитячої ляльки зав’язувався шматочок хліба (до цих пір така народна «пустушка» називається «куклою»), і для дитини це була і іграшка, і заспокоєння, і перший образ, який вона сприймала. І разом з тим, така «кукла» несла енергію любові, яка незримо формувала в майбутній людині підсвідоме ставлення до предків, до роду, до землі, яка її народила.
При виготовленні ляльки-мотанки в жодному разі не використовується голка, а тільки нитки і тканина. Лише в останні часи майстри, що роблять колекційні ляльки, які вже мають не тільки сакрально-обрядове, але й художнє та естетичне значення, використовують голку для оздоблення - і то лише вбрання - ляльки вишивкою або гаптуванням. Всі інші, найважливіші деталі ляльки-оберегу, дотепер виготовляються без застосування голки. У деяких регіонах України ляльку робили не з самої тканини, а й допомогою інших матеріалів: наприклад, голову могли вирізати з дерева або робити з макової голівки. Втім, останній випадок - це теж зразок обрядової магії, адже мак - це водночас і символ родючості, і могутній оберіг проти нечистої сили. Мак-видюк здавна сіяли біля порогу хати, щоб він захищав оселю від нечисті.
Здавна народ вважав, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею - з хрестом замість обличчя. Обличчя як такого у традиційної ляльки-оберегу немає. Це має подвійну причину: по-перше, хрест, як один з найдревніших оберегів, має сильне захисне значення, а по-друге, ляльку остерігалися пов’язувати з конкретною людино, якщо це не диктувалося спеціальними магічними обрядами, бо вважалося, якщо ляльці зробити обличчя, а особливо очі, в них може влетіти дух живої істоти.
Серед українських традиційних ляльок унікальним особливим явищем є ляльки Черкащини. Саме тут збереглася ота древня сакральність в образі. Тут мистецтво виготовлення ляльки зберегло сакрально-магічні ознаки ще до 70-х років ХХ століття. В основі української ляльки-мотанки - хрестоподібна фігура, де єдина об’ємна деталь - це голівка. Її виготовлення - це найважливіший момент процесу створення ляльки-мотанки. Майстер (а частіше - майстриня) змотує спіраль - символ безконечності, буття, вічності, і покриває її шматинкою, вкладає свої думки і наміри: для чого ця лялька робиться, у чому вона покликана сприяти і в чому допомагати своєму майбутньому власнику. Потім голівка обмотується ниткою, яка викладається у формі хреста. Хрест в даному випадку є й оберегом - символом Сонця, життя і нових починань, і символізує саму людину, гармонію її персонального фізичного світу (горизонталь) і духовного (вертикаль). І обов’язково вузлова лялька мотається за рухом сонця - тоді вона принесе вдачу та щастя.
Коли голівка готова, майстриня нарікає майбутню ляльку тим іменем, яке буде символізувати її призначення. Далі з валиків тканини формуються ручки (перекладина хреста) і тулуб. Дехто з майстрів надає ляльці більшої схожості з жіночою постаттю, формуючи груди. Після того ляльку одягають – вбрання та кольори підбирає майстер за своїми уподобаннями та враховуючи символічне призначення ляльки. Наприклад, якщо лялька робиться на добробут та здоров’я родини - для одягу підбираються червоно-зелені відтінки, для успіху в фінансових справах - зелені та золотисті, для щастя у коханні чи подружньому житті - червоні, рожеві, помаранчеві кольори, для успіху в творчості – блакитні. І, звісно, велику силу має вишивка, особливо, якщо це вишивка старовинна, яка несе в собі древню символіку і позитивну енергію багатьох поколінь. Потужну захисну силу мають ляльки, виготовлені з натурального конопляного полотна – це універсальний родинний оберіг від нещастя і хвороб.
Багато хто з дослідників, відзначаючи важливість традиційної ляльки у процесі виховання дитини і формування її світогляду, водночас залишає поза увагою інший аспект народної ляльки. Звісно, лялька завжди була іграшкою, але в древності кожна річ мала крім побутового, буденного, ще й сакральне призначення. І лялька - не виняток. З одного боку, гра з лялькою - це важлива складова прилучення дитини до пізнання світу і побутового життя, дівчинка, граючись з лялькою, психологічно готувала себе до майбутнього материнства. Однак в древності лялька мала досить віддалену схожість з живою людиною, на відміну від ляльки сучасної. Тому є причина не тільки майстерності лялькаря - до наших днів дійшли дуже вишукані ляльки, які свідчать про естетичний смак і художній талант майстра. На те були інші, потаємні причини. Вважалося, що якщо лялька дуже схожа на людину, в неї може перейти душа живого власника, і саме тому ляльку, особливо дитячу, або ту, що була призначена для ритуалів, свідомо позбавляли яскравих ознак «людськості», зокрема, в багатьох традиціях, в тому числі і в українській, ляльку «обезличували», обличчя її було або умовно промальованим, або ж його зовсім не було. Водночас, лялька за своїм декоративним оформленням та формою служить для дитини найпершим зв’язком із традицією.
Але будь-яка лялька, а надто мотана лялька, у які майстер вкладає свої думки і наміри, мала в усі часи й інше призначення, а саме - магічно-обрядове.
Створення «магічних» ляльок пов’язане з ритуалами та обрядами, що стосуються померлих предків або конкретних ритуалів, спрямованих на отримання доброго врожаю, відвертання засухи або навпаки, припинення дощів. Після виконання свого призначення така лялька знищувалася.
3. Географія центрів ремесла, в яких виготовлялись ляльки-мотанки в Україні
Вперше, аналоги ляльок-мотанок були ще у Трипіллі. Ці поселення людей на території, яка зараз називається Україною, були ще до формування Київської Русі, і саме звідси надалі прабатьки слов'ян почали своє розселення на північ, північний схід, тобто території, що нині є частиною сучасної Росії. Це розселення вглиб Великого Лісу проходило по річкових артеріях, так племена рятувалися тікаючи від набігів кочівників, залишаючи свої багаті чорноземом землі Великого Степу.
Трипільські поселення зародилися в 5400 до н.е. Сама цивілізація жила близько двох тисяч років, до 3200 року до н.е. Сліди цієї цивілізації вперше були виявлені в 1897 році під Києвом, біля селища «Трипілля», звідки і пішла назва. Археолог, який виявив це життя - Вікентій Хвойка.
Подібність Трипільської культури та культури островів, що знаходяться в Егейському морі, вказує на те, що територія Трипілля була заселена племенами, які прийшли із Середземномор'я, і так було створено єдиний простір етносів між берегами Криту і Дніпра.
Сакральні переконання трипільців дуже походили на світогляд античних народів, що жили в пізніші століття, слов'яни включно. Культ Великої матері, сонце і його зображення у вигляді спіралі, хреста, кола, бик як символ багатства і землеробства, символи неба, води. Поклоніння заслуговували і сили природи - Небо, Сонце, Земля, Вода. Ідея устрою світу в три яруси, можливість відродження людської душі через проведення магічних ритуалів. Були створені вівтарі у вигляді хрестів, чаші для наступних жертвоприношень, храми різних культів, які були досить складними архітектурними конструкціями.
Особливе місце займала фігура жінки в культурі Трипілля. До неї підходили з повагою, про що говорять численні жіночі зображення, статуї, фігурки. У кожному поселенні археологи знаходили фігури Богів з глини. Статую Богині-Матері було символом родючості та материнства, і часто зображувалося як богиня Макош, відома у слов'ян, яка тримає підняті вгору руки.
Суспільство дуже поважало в той час жінок. Зображення та фігурки жінок були наділені особливою красою і шануванням, були високохудожні, сповнені примітивного еротизму і дуже естетичні. Жінки були серйозними майстринями і шанованими господинями, вели домашнє господарство і займалися мистецтвом і ремеслами, наприклад, розписом кераміки. Ткацтво, виготовлення та декорування одягу, прикрашання його орнаментом - ось місця докладання жіночих рук і творчої сили. У будинках часто археологи виявляли ткацькі верстати. Вчені впевнені в тому, що прикраси на начиння і предметах домашнього вжитку, на одязі були відображенням первинної магії, сприяли переговорам і взаємодії з потойбічними силами, могли уберегти і захистити власника будинку та його мешканців.
Цілком можливо, що і ляльки мотанки зародилися вже тоді, в епоху розвинутої цивілізації Трипілля, будучи елементом жіночої магії, який чимось нагадує медитацію - заспокійливим і таким, що налаштовує на хвилю високої сили. Лялька-мотанка передавалася від предків нащадкам, уособлюючи Знання, що йде від покоління до покоління, Знання. в якому сплелися традиції, цінності, вірування і погляди.
Дослідники також схиляються до того, що мотанка походить від трипільської цивілізації тому, що вона містить багато значень, сакральних, космогонічних, початок яким було покладено ще в ті часи. Наприклад, в основі голови мотанки скручена сварга, що символізує розвиток, рух, і її ми можемо знайти практично на всіх глиняних виробах.
Як не шкода, але тканинна лялька ніяк не могла зберегтися з часів Трипілля до наших днів. Тому історія її зародження саме в цій цивілізації є недовідної версією, якими б вагомими здогадками вона не супроводжувалася. До того ж при Радянському Союзі не було прийнято говорити голосно про сам факт існування цієї цивілізації, щоб не провокувати українців на спорідненість з таким високорозвиненим предком. Позиція трохи дивна, оскільки слов'яни в цілому мають пряме відношення до цього прародича і по праву можуть ним пишатися.
Історики і сьогодні не впевнені і не одноголосні в питанні історії походження східних слов'ян. Питання це до кінця не вивчене і має різні версії, зокрема і про території його формування, і час цього процесу. Найпоширеніша і переконлива версія стверджує, що перший етап розвитку слов'янства, інакше праслов'янський, проходить у другій половині 2 - 1 тисячоліття до н.е. Даний період історики вважають початком формування археологічних культур, що пізніше стали характерними для слов'янських народів.
Життя і побут слов'ян завжди були дуже тісно переплетені з природою та її містичними силами, а також родовими відносинами, так виникли культ шанування сил природи, а також культ предків. Об'єктами поклоніння стали Сили Природи: Сонце, Земля, Місяць, Небо. Віруванням слов'ян стало язичництво, найбільш шанованими богами в пантеоні були Боги Неба і Землі, Бог Вогню, Бог грому і блискавок, Бог Сонця , Богиня Воли та інші сили.
Характерно, що сакральна лялька мотанка має одне значення у всіх слов'ян . Так само схожі і технології створення ляльки, з урахуванням, звичайно ж, регіонів, з їхніми традиціями, правилами і особливостями, які виникли під впливом відмінностей культурних, кліматичних особливостей, процесів і подій геополітичних та історичних на всій території проживання стародавніх слов'ян.
Ляльки на Півночі скручували з берести, на півдні - з соломи, іноді з качанів кукурудзи. Різні умови, як бачимо, диктують і різні матеріали у виготовленні мотанок.
Українським мотанкам притаманні більш чітко виражені голови, часом за рахунок відсутності ручок і ніжок. Навіть на території нинішнього Північного Кавказу археологами були знайдені мотанки. І цим лялькам властиво хрестоподібне обличчя, як і українським, однак сама форма хреста на дніпровщині, наприклад, - це солярний хрест, а кавказькі ляльки несуть на обличчі знак, більше схожий на трипільські символи, зокрема родючості, жіночого начала. Хрест на обличчі характерний і для ляльок деяких російських регіонів, Курської і Білгородської областей, наприклад, Чувашії, Хакасії. Дослідники припускають, що таке хрестоподібне обличчя прийшло з Азії, тому що і там, в районах Киргизстану, Узбекистану, Таджикистану ці символи прикрашають обличчя ляльок. Історики висувають припущення, що це можна пояснити впливом культури скіфів на економіку, культуру і суспільний уклад вказаних земель в 6-4 століттях до н.е. А Скіфія несе в собі досягнення та особливості цивілізацій Греції, Сходу, Риму.
У роботі «Російська тканинна лялька » говориться, що хрестоподібні обличчя ляльок з тканини виплітаються складним візерунком з різноколірних ниток, і цей процес був притаманний різним етнокультурам, він був у осетинів, грузинів, киргизів, узбеків. В областях на півдні Росії у традиційних ляльок мотанок обличчя були перетягнуті червоною ниткою у формі косого хреста. Як пояснювали майстрині Курської і Білгородської областей, це позначало підборіддя і пухкі щоки ляльки.
Дослідники вбачають зв'язок хрестоподібної вишивки на лялькових обличчях з астральними знаками, символами, з божеством Сонця. Символ косого хреста - це знак заклинання, знак родючості, традиційно він перетягує ляльці груди, південноруські тканинні лялечки несуть його на обличчі, де він вписаний в символічний сонячне коло. У таких ляльок не було волосся, і це показово - голова, велика, більша за реальні пропорції, з відсутністю волосся, у формі кулі сама уособлювала сонце. Іноді навіть головне вбрання такій ляльці не робили, щоб підкреслити символ, як, наприклад, зольна лялька Воронежа. Ця ідеальна форма, форма кола, була символом стабільності, захищеності, повторюваності життя, що було властиво солярному хреста.
Популярність ляльок-мотанок була дуже висока, зокрема в селах і округах, по всій території України, Росії та Білорусії практично до середини минулого століття.
На території України найдавніші прототипи іграшок виявлені на пізньопалеолітичній стоянці в с. Мезин (тепер Коропського району Чернігівської області). Це були виготовлені з мамонтового бивня фігурки пташок і вовка (собаки), що мали тотемне значення.
У Давній Греції діти, які досягали певного віку, жертвували свої іграшки богам. Напередодні свого весілля дівчата приносили іграшки до храму і брали участь у церемонії ініціації. Стародавні іграшки виготовлялися переважно з матеріалів, що зустрічалися в природі, таких як камінь, дерево, трава. Однак є знахідки ляльок, зроблених з тканини.
Дослідник Марко Грушевський зазначав, що в Україні ганчір'яні ляльки були популярні серед дівчат. Навіть після одруження молодиці везли із собою ляльки, які ховали у скринях.
Українськими ляльками етнографи зацікавилися наприкінці XIX — початку XX ст. Відома невелика колекція ляльок М. Грушевського, зібрана у 1900-х рр, в Суботові, Чигиринського повіту. Ляльки з Полтавщини (так звані решетилівські) були зібрані на початку XX ст. засновником музею іграшки в Сергієвім Посаді Миколою Бартрамом (1873–1931).
Висновки
Вузлова лялька, лялька-мотанка - це один із найдревніших архетипічних символів, який єднає культури і традиції. Це ознака швидше не історичної спорідненості культурних традицій, які розвивалися у цих регіонах, а ознака єдності духовного, сакрального простору для всіх людей, у яких попри всі війни і роздори, якими повна людська історія, завжди було прагнення до злагоди й гармонійного життя, яке уособлює зроблена з молитвою та любов’ю лялька-мотанка. Це оберіг людської душі й долі, символ предків. Це символ Великої Матері, яка сотворила все суще і береже дотепер народжені нею душі.
Головна відмінність мотанки вид звичних ляльок чи ляльок з інших країн – відсутність обличчя. Тобто обриси обличчя на ляльках-мотанках представлені у вигляді переплетень різнокольорових ниток, у вигляді хреста. Це з часів язичництва побутувала думка, що саме через обличчя в ляльку може поселитися душа.
В різних куточках країни мотанки робили з різних матеріалів і з сіна чи соломи, і зі шматочків тканини, з ниток. Спосіб виготовлення таких іграшок доволі простий: обраний матеріал просто перекручували та перев’язували, так щоб він став схожим на хрестоподібний силует людини. Ляльки мотанки в залежності від призначення могли бути гарно одягненими, з дотриманням всіх особливостей народного вбрання, а могли бути взагалі без вбрання. В давнину такі ляльки робили повсюди приємно що в наші дні ця традиція відроджується. придбавши таку ляльку можна не просто оздобити інтер’єр, а й отримати справжній оберег для родини. Також така лялька мотанка-стане гарним подарунком до урочистостей.
На сучасному етапі народні майстрині за матеріалами, зібраними українськими дослідниками народноі ляльки, відтворюють зразки старих ляльок, створюють авторські ляльки, використовуючи образи народних. Якщо ляльки, які робилися жінками в українських селах, були простими, з залишків тканин, зношеного одягу, то сучасні майстрині мають великий вибір якісних матеріалів, часто використовують в декорі традиційну вишивку. Наприклад, поширеним символом на в шитому ляльчиному одязі є дерево життя[10].Велике значення у популяризації цього виду народноі творчості мають майстер-класи для дітей, де майстрині-лялькарки вчать робити найпростіші ляльки. Це дає змогу викликати інтерес до народних традицій.
Звісно сучасні ляльки відрізняються від простих селянських ляльок. Але є майстри-реконструктори, які відтворюючи українську традиційну ляльку дають можливість традиціі жити.
Список використаних джерел
https://etnoxata.com.ua/statti/traditsiji/kukla-motanka-semejnyj-obereg-ukraintsev/
https://naurok.com.ua/tvorchiy-proekt-lyalki-motanki-49798.html
https://ocnt.com.ua/lyalka-motanka-tradici%D1%97-vidi-j-simvoli/
Селюкова, Ольга Володимирівна, and Семенівський районний Будинок. "Лялька-мотанка."
Вербіцька, Ірина Орестівна. "Лялька-мотанка-художній оберіг у декоративно-прикладному мистецтві України." (2012).
Фіголь Д.І.Українська народна дитяча іграшка. – Київ,1956.
Антонович Є . Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів,1992.
Найден О. С. Українська народна лялька / О. С. Найден. – К. : ВД «Стилос», 2007.