Ім'я файлу: дії гравців у нападі баскетбол.docx
Розширення: docx
Розмір: 340кб.
Дата: 09.05.2022
скачати
швидкого прориву та позиційного нападу. Обидві системи безперервно вдосконалюються і мають велику кількість варіантів, що обумовлюється системою захисту суперника, складом команд і конкретними умовами проведення змагання.Розширення: docx
Розмір: 340кб.
Дата: 09.05.2022
скачати
Вибір способу ведення атаки визначається насамперед особливостями гри суперника. Обраний варіант повинен максимально сприяти реалізації сильних сторін своєї команди та слабких сторін суперника.
Швидкий прорив. Сутність швидкого прориву полягає в тому, щоб на великій швидкості доставити м’яч до кошика суперника, виконати кидок в умовах непідготованого суперником захисту, а найчастіше – у створенні чисельної переваги нападників.
Найбільш сприятливими ситуаціями для проведення швидкого прориву є перехоплення м’яча під час дій у захисті, оволодіння м’ячем під час відскоку на своєму щиті й вкидання м’яча з-за меж майданчика після закинутого м’яча суперником.
Отже, організація швидкого прориву починається з оволодіння м’ячем, проведення системи пересувань нападниками й застосування ними різних передач та ведення м’яча.
Виокремлюють три фази швидкого прориву: початок, розвиток і завершення.
Успіх першої фази – початку – визначається швидкістю проведення пересування гравців, стартовим прискоренням кожного учасника атаки й точністю першої передачі. Саме у цій фазі команда намагається домогтися чисельної переваги. Гравці відриваються від суперника, почавши рух до його кошика, коли партнер під своїм кошиком тільки готується оволодіти м’ячем, і є впевненість у тому, що він заволодіє ним.
Друга фаза швидкого прориву – розвиток. У цій фазі команда збільшує швидкісний маневр, що здійснюється найкоротшим шляхом, охоплюючи всю площу майданчика, використовуючи три коридори, які займають гравці під час швидкого прориву. Тобто гравці атакують широким фронтом, зберігаючи чи продовжуючи боротьбу за чисельну перевагу (рис.23).
Рис. 23. Три коридори атаки, які займають гравці під час швидкого прориву
Саме в другій фазі атаки повинна проявитися висока швидкість бігу, швидкість виконання прийомів і тактичних дій, їх раціональність і ефективність. Успішний розвиток атаки в цій фазі залежить від тактичної доцільності використання передачі чи ведення м’яча.
У третій – завершальній – фазі реалізується чисельна перевага або виграш єдиноборства одним із гравців у разі чисельної рівноваги нападників і захисників. Дії гравців відбуваються біля щита суперника й завершуються заключним кидком з близької або середньої відстані без активної протидії з боку суперника. Залежно від обставин кидок може здійснюватися також із-за меж 3-очкової зони.
Перша фаза організації атаки є найбільш важливою. Допущення помилки у цій фазі робить проведення швидкого прориву неможливим. Перша передача негайно повинна бути спрямована найближчому партнерові, який виходить у бічний коридор і, якщо ця передача неможлива, то м’яч треба передати іншому захисникові, що виходить у центральний коридор майданчика (рис. 24).
Рис. 24. Дії нападників під час організації швидкого прориву після передачі м’яча на фланг майданчика
У прориві беруть активну участь усі гравці. Першими в прорив прямують гравці передньої лінії, а потім – задньої лінії захисту.
Напрямок пересувань гравців залежить від ігрової ситуації в момент оволодіння командою м’ячем і від системи пересувань, вибраних для організації швидкого прориву.
Способи організації швидкого прориву. Основною особливістю організації швидкого прориву в сучасному баскетболі є використання різних способів атаки. Команди нападають не тільки коли мають чисельну перевагу над суперником або при рівному співвідношенні гравців, але й часто проводять ешелонований прорив, атакуючи кошик суперника при чисельній меншості.
Проведення прориву одним гравцем. Проведення швидкого прориву одним гравцем – один з найпростіших варіантів. У ситуаціях, коли є передумови для прориву, один із гравців стрімко біжить до кошика суперника, а гравець, який заволодів м’ячем, довгою передачею виводить партнера на кидок з близької відстані. При використанні такого способу атаки друга фаза організації прориву випадає (рис. 25).
Швидкий прорив із чисельною перевагою гравців. Під час гри часто виникають ситуації, коли нападники створюють чисельну перевагу над захисниками: двоє проти одного захисника (3x2, 4x3, 5x4).
У співвідношенні 2x1 у завершальній фазі атаки нападники пересуваються виступом або фронтально, але м’яч завжди повинен знаходитися у гравця, який найкраще володіє веденням або передачею. На рис. 26 зображено три способи завершення атаки 2x1.
У співвідношенні 3x2 найкращий варіант розташування гравців – трикутник вершиною назад, коли крайні гравці знаходяться попереду, а середній – позаду.
Рис. 25. Прорив одним гравцем
При таких варіантах завершення швидкого прориву все залежить від гравця, який володіє м’ячем. Він швидко оцінює ситуацію та приймає рішення: самому пересуватися вперед з м’ячем або передати його вільному від опіки партнерові. Якщо партнери прикриті, то він прямує до кошика і завершує атаку; якщо один із захисників перекриває шлях і заважає виконати кидок, то м’яч передається вільному від опіки партнеру.
 | |  |
Рис. 26. Варіант завершення швидкого прориву 2x1, коли гравець 1 відтягнув захисника та передав м’яч партнерові назад (а); варіант завершення швидкого прориву з одного флангу майданчика: гравець 1, виконуючи подвійні кроки для кидка, відволікає захисника (б); варіант швидкого прориву під час пересування гравців на флангах (в)
У таких ситуаціях гравець з м’ячем відволікає одного із захисників на себе, створюючи сприятливі умови для взяття кошика.
Під час атаки 3x2 відзначається поздовжнє та фронтальне розташування захисників суперника. Під час поздовжнього розташування гравців захисту пересування нападника з м’ячем обмежене. У цій ситуації активну позицію займають крайні гравці й один з них повинен атакувати кошик, використовуючи дриблінг. Якщо захисник переключиться на крайнього гравця, то він може передати м’яч середньому, який завжди знаходиться позаду (перед лінією штрафного кидка). Гравці без м’яча повинні забезпечити надійні умови для прийому м’яча і бути готовими виконати кидок (рис. 27).
Швидкий прорив із чисельною рівновагою гравців нападу та захисту.
При рівному співвідношення гравців нападники застосовують вивчені комбінації, побудовані на групових взаємодіях трьох гравців, сміливо застосовують поздовжні проходи, обведення, наведення, заслони, відволікаючі дії, різні способи кидків тощо. Добре розвинене орієнтування, висока індивідуальна майстерність, взаєморозуміння та узгодженість дій є головними складовими для досягнення успіху в таких ситуаціях.
| Рис. 27. Організація завершення швидкого прориву 3x2: при фронтальному (а) та поздовжньому (б) розташуванні захисників |  Рис. 28. Завершення швидкого прориву у співвідношенні гравців 2x2 «двійка» |
Доцільно розглянути дії нападників при однаковій кількості захисників. У ситуації 1x1 нападник може обіграти захисника за рахунок швидкого обведення суперника з використанням відволікаючих дій, фінтів, раптових зупинок, поворотів і кидка у стрибку або після прориву під щит. У випадках, коли захисник відступає до свого кошика, намагаючись завадити кидку з близької відстані, у нападника з’являється можливість атакувати кошик і зробити кидок із середньої відстані. Для цього необхідно різко зупинитися та кинути м’яч у кошик.
У співвідношенні 2x2 гравці використовують вивчені комбінації для двох партнерів, наприклад «двійку» (рис. 28).
Головний маневр комбінації проводиться біля штрафної зони з використанням різноманітних заслонів і пересувань. Хто з партнерів повинен зайняти позицію центрового і які дії він буде використовувати, визначається ігровими обставинами.
Завершення швидкого прориву у співвідношенні гравців 3x3 здійснюється на основі використання усіх видів взаємодій за участю трьох гравців.
При наближенні до зони штрафного кидка гравці можуть застосовувати «трійку», «малу вісімку», «перехресний вихід», «пересічення», заслони, наведення та типові комбінації за участю центрового. Ефективність таких взаємодій залежить від уміння гравців швидко наблизитися і «відірватися» від суперника, від збереження широкого фронту атаки й темпу виконання кожної наступної дії.
Ешелонований прорив. Цей спосіб проведення швидкого прориву характеризується тим, що команда створює чисельну перевагу, атакуючи великими силами – четверо проти трьох, п’ятеро проти чотирьох. Але, як правило, ешелонований прорив розвивається і завершується в умовах чисельної рівноваги атакуючих і захисників із застосуванням типових комбінацій двох і трьох гравців. Велика кількість гравців, які беруть участь у проведенні прориву широким фронтом двома послідовними ешелонами (у тому числі за участю високорослих нападників і центрових), дають команді можливість створити руйнівний натиск на оборону суперників.
Виокремлюють три фази ешелонованого прориву: початок, розвиток і завершення. Якщо під час здійснення прориву гравцями передньої лінії (перший ешелон) супернику вдалося організувати протиборство двом-трьом нападникам, які прорвалися до зони атаки, то партнерам задньої лінії необхідно створити умови для посилення атаки за рахунок нарощування нових сил. Нарощування атакуючої потужності відбувається немовби хвилями, що набігають – ешелонами. Спочатку рухається в бік кошика суперника гравець з м’ячем, захоплюючи за собою партнерів. Потім його випереджають один або два гравці, а в кінцевому підсумку підключаються інші. Пересування атакуючих у такій послідовності зумовлене захисними позиціями суперника в момент переходу нападників у прорив.
Найпростіший спосіб ешелонованого прориву полягає в тому, що гравці першого ешелону своїми активними діями притискують захист до щита, забезпечуючи умови для кидків з відстані 3-5 м для гравців, які пересуваються в наступних ешелонах. Гравці першого ешелону намагаються розосередити захисників по всьому фронту атаки й відволікають увагу суперників своїми активними діями, створюючи гравцям другого ешелону «коридор» для проходу під щит.
Фази ешелонованого прориву. На рис. 29 гравець 3, оволодівши м’ячем, виконав першу передачу гравцю 1 (варіант: передача гравцю 2). Партнер 2 виходить у центральний коридор для отримання передачі, а гравці 4 і 1 пересуваються в лівому та правому коридорах, різко входячи у штрафний майданчик для атаки кошика. Це перший ешелон розвитку атаки.
Швидкий нападник 3 супроводжує гравця 2, який веде м’яч, і готовий отримати передачу від нього для атаки з лінії штрафного кидка чи проходу під кошик. Це другий ешелон розвитку атаки. Центровий 5 теж формує другий ешелон швидкого прориву – він забезпечує страхування. Його дії впливають на організацію проведення та завершення швидкого прориву. Зазвичай функцію страхування виконує гравець, який вкидає м’яч із-за лицьової лінії після закинутого м’яча (центровий), або гравець, який заволодів м’ячем після відскоку й виконав першу передачу, щоб розпочати швидкий прорив. Страхування у другій фазі швидкого прориву має безліч варіантів і значні потенційні можливості.
У завершальній фазі зусилля гравців спрямовані на те, щоб створити сприятливі умови для кидка в кошик, підібрати м’яч у разі промаху й підготувати перехід від нападу до захисту при втраті м’яча.
Загальний принцип реалізації чисельної переваги вимагає активних дій гравця, який веде м’яч, щоб відволікти на себе захисника й передати м’яч неприкритому партнерові. Якщо в першій лінії атаки чисельної переваги досягти не вдалося, то атаку можуть завершити гравці другого ешелону.
Успіх швидкого прориву здебільшого залежить від того, наскільки автоматизовані дії гравців під час організації та проведення атаки. Кожний гравець зобов’язаний діяти раціонально та грамотно в будь-якій ситуації. Чисельна перевага створюється швидким пересуванням м’яча в позицію для взяття кошика. Успішний швидкий прорив починається передачею на вихід партнера чи веденням незалежно від способу оволодіння м’ячем. Фактично швидкий прорив можна починати в будь-який момент оволодіння м’ячем: під час відскоку від щита, після перехоплення, оволодіння вільним м’ячем, після взяття кошика з гри або після закинутого чи невдалого штрафного кидка.
Перевагою швидкого прориву є можливість виконувати кидки з близької відстані, а отже, є більше шансів закинути м’яч. За допомогою швидкого прориву м’яч доставляється в передову зону настільки швидко, що захист пресингом стає неефективним. Іншою перевагою швидкого прориву є те, що він може бути головною зброєю проти зонної системи захисту. Наприклад, передача м’яча під кошик суперника ще до того, як усі п’ять гравців суперника повернуться у свою тилову зону.
Рис. 29. Варіант ешелонованого прориву
Способи швидкого прориву можуть бути довільними. Але взагалі він проводиться після короткої чи довгої передачі веденням м’яча з пересуванням гравців уздовж прямих коридорів або з пересіченням гравцями майданчика.
До відносних недоліків цього варіанта необхідно віднести уразливість команди, що втратила м’яч під час проведення швидкого прориву, високі вимоги до рівня фізичної підготовленості гравців і необхідність володіння високою швидкісною технікою.
Окрім того, контратака не є системою, яку можна було б практикувати постійно. Це залежить від виникнення, сприятливих ситуацій, уміння суперників створювати захисну рівновагу під час проведення атаки, індивідуальних особливостей гравців, складу команди тощо.
Позиційний напад. Під час гри швидкий прорив вдається провести не завжди, тому що суперник встигає організувати командну оборону та прикрити всіх гравців нападу. У цьому випадку команда має застосувати одну із форм позиційного нападу, під час якого нападники намагаються переграти організований захист суперника.
Головний принцип системи позиційного нападу – ведення атаки з позицій, які визначені для дій гравцям різних ігрових амплуа команди. Баскетболісти послідовно руйнують захист суперника протягом 24 с, відведених згідно з правилами гри на проведення однієї атаки. Цього достатньо, щоб розіграти вивчену комбінацію будь-якої складності. Якщо це не вдається, то команді необхідно створити умови для тактично обґрунтованого кидка із середньої або дальньої відстані.
У позиційному нападі склалося дві системи командних дій: через центрового гравця і без центрового гравця. Ці системи мають багато варіантів. Кожна команда бере на озброєння один або кілька варіантів нападу, які вона використовує проти різних видів захисту.
Позиційний напад відрізняється у грі проти різних систем захисту. Розрізняють напад проти персональної, зонної системи захисту та їх комбінацій і варіантів. У зв’язку з цим гравцям доводиться розучувати велику кількість різноманітних взаємодій.
Для того щоб гра кожного баскетболіста була максимально ефективною, їхні дії розподіляють за ігровими функціями (амплуа). Команди формують із гравців передньої лінії – нападників і гравців задньої лінії – захисників. Їх кількість не ї сталою та залежить від індивідуальних можливостей гравців, обраної системи ведення гри й конкретних умов змагань. Але незалежно від цього в кожній команді завжди визначають гравців трьох ігрових позицій – центрових, крайніх нападників і захисників.
У позиційному нападі виокремлюють три послідовні фази атаки:
підготовчу: розташування гравців на вихідних позиціях і розосередження чи зосередження нападників у визначених частинах майданчика;
основну: гравці колективними діями створюють чисельну перевагу або умови для єдиноборства;
завершальну: реалізується чисельна перевага й організується боротьба за м’яч під щитом.
У першій фазі нападники переводять м’яч на половину суперника й займають вихідні позиції. Визначена схема розташування гравців створює рівновагу на всіх частинах майданчика або, навпаки, зосереджує гравців на головному напрямку атаки.
У другій фазі позиційного нападу команда намагається здійснити взаємодії, що забезпечують звільнення від опіки одного із гравців для кидка чи створення умов для єдиноборства 1x1 одному з нападників.
У завершальній фазі один із гравців виконує кидок м’яча в кошик, команда організовує боротьбу за оволодіння м’ячем під щитом і забезпечує своєчасний відхід до захисту.
Є два основних варіанти позиційного нападу: за участю центрових гравців і без участі центрових гравців. З невеликими модифікаціями ці варіанти застосовують проти різних систем захисту. Напад із залученням високорослих центрових гравців – найбільш поширений у сучасному баскетболі. Це пов’язано з особливостями гри, в якій зріст спортсменів має виключно важливе значення. Розташування центрових біля щита надає їм значної переваги.
Напад
1 2 3 4 5