1   2   3   4   5   6
Ім'я файлу: Є.В Культишов_ВИПУСКНА РОБОТА.docx
Розширення: docx
Розмір: 225кб.
Дата: 24.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
lekc1-msl.doc
ЗРАЗОК_ВИПУСКНА РОБОТА.docx
Професійна та корпоративна єтика.docx
Філософія та організація права.doc

2.2. Удосконалення механізму адміністративно-правового регулювання діяльності підрозділів Національної поліції у сфері громадської безпеки



Механізм адміністративно-правового регулювання діяльності у сфері забезпечення громадської безпеки повинен постійно удосконалюватися. Це обумовлюється різноманітністю ризиків і небезпек, які постійно змінюються, адже мають кореляційний зв'язок із внутрішньодержавними, зовнішньодержавними відносинами, які є динамічними у своєму розвитку.

Постійно з’являються нові сфери відносин, які потребують правового регулювання. Розширюється перелік адміністративно-правових режимів, для яких також необхідним є створення відповідних засад правового та управлінського забезпечення.

Як уже зазначалося, на сьогодні адміністративно-правове регулювання діяльності підрозділів Національної поліції у сфері громадської безпеки побуває у стані реформування. Попри позитивні зрушення, демократизацію діяльності правоохоронних органів, у яких особливе місце займає Національна поліція, низка питань нормативно-управлінського забезпечення залишається невирішеною. Це знижує ефективність діяльності цього ЦОВВ, негативно впливає на реалізацію принципів. Зокрема, принципу законності, відповідно до якого поліція діє виключно на підставі, у межах повноваженьта у спосіб, що визначені Конституцією та законамиУкраїни.

Удосконалення механізму адміністративно-правового регулювання різних сфер правовідносин було темою дослідження багатьох вчених. Ми приєднуємося до думки В.А. Мисливого, який акцентує увагу на необхідності розробки основних засад розбудови державної системи попередження злочинів та правопорушень. При цьому системність обумовлює відповідну стратегію і тактику. Первинним автор вбачає розробку концептуальних підходів державної системи попередження злочинів та її перспективного розвитку на основі «Концепції створення державної системи попередження злочинів та правопорушень». Концепція повинна бути забезпечена всебічним науково-практичним обґрунтуванням розв’язання проблем та створенням нормативно-правової бази реалізації державної політики у сфері попередження злочинності; відповідати ключовим положенням попередженням злочинів, а їїдовгостроковийхарактер – передбачати розроблення «Державної програми попередження злочинності та правопорушень» з визначенням комплексу економічних, управлінських, організаційних, правових та інших заходів, термінами виконання[120,c.246].

У механізмі забезпечення громадської безпеки мають бути задіяні важелі різних рівні: політичні, економічні, соціальні, освітні, виховні тощо. Тільки комплексне застосування таких заходів дозволить створити належну систему забезпечення громадської безпеки

До основних програмних документів у сфері забезпечення громадської безпеки, які діяли останні роки, відносяться Стратегія розвитку органів внутрішніхсправУкраїни [213] та Концепція першочергових заходів реформування системи Міністерствавнутрішніхсправ [82]; Концепція Державної цільової правоохоронної програми встановлення сучасних систем безпеки, застосування засобів зовнішнього контролю (спостереження) та швидкого реагування на період до2016року (Розпорядження КМУ № 51-р від 06.02.2013) [81]; Стратегія підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2015 року (Розпорядження КМУ від 25 травня 2011 р. № 480) [212].

На сьогодні відповідно до чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про місцеві державні адміністрації» [178], з метою підвищення ефективності щодо здійснення заходів з профілактики правопорушень, протидії злочинності та усунення причин і умов, що спричинили вчинення протиправних дій, поліпшення криміногенної ситуації, розробляються та приймаються на місцевому рівні регіональної Програми забезпечення громадського порядку та громадської безпеки на територіях областей.

Вказані акти мають забезпечувати формування стратегічних, тактичних та приватних цілей та спрямовані на забезпечення ефективності функціонування суб’єктів публічної адміністрації, які презентуються у двох аспектах: структурному (як цілі організацій, що виконують публічні функції – органи виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування) та процедурному (як певні дії, заходи та операції, які виконуються різними суб’єктами та інституціями для досягнення публічного інтересу). Важливим є обрання такої форми механізму діяльності публічної адміністрації, яка б мала забезпечити цю реалізацію. Такий механізм має функціонувати, відповідно до теорії управління, на трьох рівнях: концепція – програма – цільові програми [48, c. 313-314].

У 2015 році Постановою КМ України було затверджено План заходів з проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони України та методичні рекомендації щодойогопроведення [79]. Відповідно до зазначеного Плану, такий огляд проходить певні етапи. За результатами основного (виконавчого) етапу розробляються проекти актів Президента України (Кабінету Міністрів України), а саме: нова редакція Стратегії національної безпеки України; Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України; Концепція реформування правоохоронних органів України; нові редакції Воєнної доктрини України та Стратегічного оборонного бюлетеня України; Державна цільова оборонна програма оптимізації та реорганізації Збройних Сил; Державна програма розвитку оборонно-промислового комплексу України; Державна цільова оборонна програма розвиткуозброєння

та військової техніки [162]. Забезпечення громадської безпеки нерозривно пов’язане із забезпеченням національної безпеки. Водночас, як видно із запланованих дій, громадській безпеці у контексті реформування сектору безпеки приділено небагато уваги, що суттєво впливає на комплексний підхід до забезпечення безпеки на державному рівні. Зводить існування загроз та ризиків суто до зовнішніх факторів впливу, відокремлено розглядає внутрішні небезпеки.

При визначенні концептуальних основ реформування правоохоронних органів, окрема увага у процесі вдосконалення нормативно-правової (законодавчої) бази мала бути приділена перегляду і більш чіткому врегулюванню певних проблемних аспектів, ефективність приведення у відповідність яких ми спробуємо оцінити. По-перше, це визначення та розмежування функцій і повноважень МВС, уникнення безпідставного їх дублювання у системі центральних органів виконавчої влади. По-друге, встановлення статусу окремих підрозділів у структурі МВС (особливо статусу спеціальних підрозділів) [48, c.8].

Попри те, що Законом України «Про Національну поліцію» визначено наявність у її структурі таких спеціальних підрозділів як спеціальна поліція, яка діє для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи.

Ще одним особливим підрозділом став КОРД – корпус оперативно- раптової дії для вирішення надзвичайних ситуацій, рівень яких є настільки високим і складним, що може перевищити можливості сил оперативного реагування чи оперативно-розшукових підрозділів. До завдань КОРД належать наступні:

  • розробляє, готує та проводить спеціальні операції іззахоплення небезпечнихзлочинців;

  • припиняє правопорушення, що вчиняються учасникамизлочинних угрупувань;

  • звільняєзаручників;

  • здійснює силову підтримку під час проведення оперативно- розшукових заходів, слідчих (розшукових) та негласних слідчих(розшукових) дій, а також заходів забезпечення кримінальногопровадження;

  • надає підтримку іншим підрозділам поліції з метоюзабезпечення переважаючої вогневої потужності надправопорушниками;

  • бере участь в антитерористичних операціях, щопроводяться Антитерористичним центром при Службі безпекиУкраїни;

  • вивчає, узагальнює вітчизняний та іноземний досвід, а також методику роботи аналогічних закордонних підрозділів у цьомунапрямку роботи;

  • забезпечує здійснення заходів безпеки осіб, які беруть участьу кримінальному судочинстві[152].

Таким чином, зазначені підрозділи беруть участь у забезпеченні громадської безпеки на територіях, де вводиться особливий адміністративно- правовий режим або у ситуаціях, коли використанням інших сил забезпечити громадську безпеку не можливо. Зазначені підрозділи мають особливий статус та, враховуючи, специфіку ситуації, адміністративно-правових режимів, у яких вони діють, наділяються особливими повноваженнями. У той же час, на сьогодні відсутні нормативно-правові документи, які б чітко визначали структуру, функції, завдання, повноваження цих підрозділів.

Відтак, необхідним є прийняття відповідних Положень, Інструкцій, які б регулювали зазначені питання.

Наступним проблемним аспектом, який мав бути врегульованим, є питання визначення повноваженьпрацівниківОВС (усунення невідповідностей між положеннями Конституції, КПК, законів відомчих документів) та уникнення дублювання функцій підрозділів ОВС [48,c.8].

Повноваження поліцейських у загальному вигляді визначені ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» натомість, чіткого розмежування цих повноважень відповідно до виконуваних функцій або завдань між

підрозділами, не визначено ані у законі, ані у чинних підзаконних нормативно-правових актах. Більш того, нами уже розглядалися питання

невідповідності низки підзаконних нормативно-правових актів, які є чинними, сучасній структурі, призначенню, назві новостворених органів та підрозділів.

Слід погодитися, що ЦОВВ, які мали входити до системи ОВС є складовою системи національної безпеки і оборони, що потребує врахування взаємного впливу запланованих змін, а саме – розподілу функцій, порядку підпорядкування, структури та змісту діяльності. Реформа окремих секторів поза форматом єдиної концепції (стратегії) розвитку сектору безпеки і оборони держави не лише ставить під сумнів досягнення бажаних результатів, але й містить ризики внесення критичного дисбалансу в діючу систему, втрату керованості і зниження її дієздатності [48, c.9]. Попри затвердження Стратегії національної безпеки, система громадської безпеки була залишена без концептуального переосмислення. На сьогоднішній день відсутня концепція та цільові державні програми, направлені на державно-правове забезпечення цієї сферивідносин.

Задля визначення напрямків вдосконалення механізму адміністративно- правового регулюваннядіяльності підрозділів Національної поліціїусфері громадської безпеки,необхідно звернутися до тих заходів, які було закладено в основу Концепції першочергових заходів реформування системи МВС та стан їх виконання, вплив на систему громадської безпеки. Ці заходи розраховувалися на два етапи – перший – 2014 рік, другий – 2015 – 2016 роки. Вони поділяються на заходи правового характеру, організаційно-управлінські заходи. Слід відзначити, щонасередину 2016 року заходи правового характеру виконані не у повній мірі. Зокрема, не прийнято нової редакції Закону України «Про загальну структуру і чисельність МВС України». На сьогодні чинним є зазначений закон у редакції 2002 року [159]. Іще одним із напрямків вдосконалення мало стати розроблення та прийняття нових і внесення змін до чинних законодавчих актів з урахуванням європейських норм і стандартів, спрямованих на врегулювання діяльностіНаціональної

поліції, Національної гвардії, прикордонної, міграційної служб, а також служб за надзвичайних ситуацій [82].

У той же час, більшість нормативно-правових актів, які мають регулювати питання діяльності цих служб, на сьогодні не прийняті. Ми уже звертали увагу на ті проблеми, які виникають внаслідок відсутності нормативно-правового акту, який би регулював питання взаємодії між зазначеними ЦОВВ. Попри критику, якій було піддано Закон України «Про ОВС», на який Президент України наклав вето, ми вважаємо, що до позитивних рис закону слід віднести визначення поняття внутрішніх справ, чіткої системи ОВС, принципів та форм взаємодії між ними. На сьогодні дефініція «ОВС» продовжує використовуватися у чинному законодавстві, у тому числі, у Законі України «Про Національну поліцію» (ст.39), однак офіційного визначення цього поняття немає.

У забезпеченні громадської безпеки важливу роль відіграє злагоджена взаємодія між ЦОВВ. Натомість на сьогодні це питання не врегульоване. У висновку Головного науково-експертного управління від 04.09.2015 року до однією з підстав ветування Закону України «Про ОВС» було названо можливість врегулювання питань діяльності ЦОВВ уже існуючими спеціальними законами. Крім того визначалося, що органам виконавчої влади притаманні загальні ознаки й єдині принципи їх організації та діяльності. У зв'язку з цим загальні питання їх організації та діяльності цілком виправдано регулюються законами України «Про Кабінет Міністрів України» та «Про центральні органи виконавчої влади». За результатами аналізу цих законів можна констатувати, що основні питання організації та діяльності центральних органів виконавчої влади, які пропонується включити до системи органів внутрішніх справ (МВС України, ЦОВВ, який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; ЦОВВ, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних

осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів тощо

–див.ст. 4Закону «Про органи внутрішніх справ») в цілому вже врегульовані, що виключає (за деякими винятками) потребу у прийнятті спеціальних законів про окремі органи виконавчої влади[179].

Можливо, питання організації та діяльності в цілому і єврегульованими, але питання взаємодії залишаються невирішеними. Про це свідчить і проведене нами опитування працівників поліції щодо урегульованості питань взаємодії з іншими ЦОВВ у сфері забезпечення громадської безпеки. На питання: «Як ви оцінюєте рівень нормативної урегульованості питань взаємодії Національної поліції з іншими ЦОВВ у сфері забезпечення громадської безпеки» респонденти відповіли наступним чином: достатньо врегульовано – 26% (66 осіб); недостатньо врегульовано – 37 % (93 особи); суттєво не врегульовано – 19% (48 осіб); не можу відповісти на запитання – 18% (45осіб).

Особливої актуальності набуває вирішення цього питання з огляду на складність процесів адміністративно-правового регулювання діяльності ЦОВВ у надзвичайних ситуаціях, районах проведення АТО, при забезпеченні масових заходів. Усі ці адміністративно-правові режими характеризуються підвищеним рівнем різнобічних небезпек та ризиків та потребують вжиття комплексних заходів та залучення різних ЦОВВ.

Таким чином, питання взаємодії між ЦОВВ у сфері забезпечення громадської безпеки має бути врегульоване якщо не шляхом прийняття спеціального закону, тоді шляхом прийняття відповідних підзаконних нормативно-правових актів – положень, інструкцій, у яких мають бути визначені загальні засади взаємодії між зазначеним органами, особливості взаємодії за наявності певних загроз та ризиків, у відповідних адміністративно-правових режимах.

Удосконалення управлінської ланки – невід’ємна складова покращення роботи всього механізму адміністративно-правового регулювання. Відтак, до заходів, направлених на її вдосконалення обґрунтовано відносять:

а) широке впровадження в практику управління наукових форм, методів, засобів оволодіння людиною об’єктивною дійсністю;

б) постійну оптимізацію організаційної структури; в) поліпшення стимулів роботи;

г) розвиток форм і методів підготовки, розміщення, стимулювання і просування кадрів;

д) зміцнення технічної і матеріальної бази відповідно до досягнень науково-технічного і соціального прогресу [123, c. 139].

Управлінська діяльність завжди є цілеспрямованою. Рішення та дії відповідних суб’єктів мають відповідну мету, яка обумовлює наявність певних задач, вирішення яких має відбуватися за рахунок управлінських рішень та відповідної системи засобів, способів, прийомів правового та управлінського впливу на систему правовідносин. Тому при розробці Концепції, цільових програм, у першу чергу, необхідно визначати зазначені складові.

Розробка Концепції та інших програм на її основі повинна відбуватися на основі системного аналізу, який включає в себе оперативний, стратегічний (перспективний) аналіз.

Оперативний (поточний) аналіз здійснюється в оперативній або короткостроковійсистеміуправлінняіспрямованийнавивченняпервинних короткострокових причинно-наслідкових зв'язків в об'єкті управління, результати яких відображаються в основному оперативним обліком. При цьому вимірюються та аналізуються виключно вирішальні чинники формування певних показників [107].

Т.М. Ковальчук додає, що оперативний аналіз полягає у безперервному дослідженні певного об'єкта в момент впливу на нього. Він спрямований на оцінку, діагностику і визначення нових можливостей задля досягнення мети, визначення нових критеріїв модифікації та переорієнтування оперативних планів у випадку зміни впливу зовнішнього і внутрішнього середовища, з

метою вироблення дієвих ефективних управлінських рішень в умовах визначеності – невизначеності, конфлікту та ризику [73, c.75].

Забезпечення громадської безпеки пов’язано із багатьма небезпеками та ризиками, які можуть приймати різні форми та переходити від потенційних до реальних. Це означає, що саме оперативний аналіз дає можливість вчасно та ефективно реагувати на певні зміни, застосовувати найбільш доцільні засоби та способи правового й управлінського реагування.

Концепція та програми розраховуються на досить тривалий термін, що означає необхідність визначення самої стратегії діяльності на досить тривалий термін, оцінити ризики, які можуть виникнути у перспективі. Для цього має бути системно оцінена соціальна, політична, економічна ситуація у державі, визначені найбільш нестабільні сфери, оцінені потенційні ризики та загрози.

На сьогодні стратегічний аналіз широко використовується у багатьох сферах управління. Частіше він представлений у сфері управління підприємствами. У той же час, сучасна методологія, можливість використання синергетичного підходу, дає підстави для обґрунтування можливості використання стратегічного аналізу і в управлінських відносинах у сфері забезпечення громадської безпеки.

Стратегічний аналіз як інструмент обґрунтування стратегічних рішень у сфері забезпечення громадської безпеки, повинен базуватися на внутрішніх можливостях, враховувати стан зовнішнього середовища при прогнозуванні можливих змін та ризиків, які у зв’язку з цим виникають.

Зміст стратегічного аналізу процесу управління полягає у використанні специфічних методів і прийомів, що дозволяють діагностувати потенційні та наявні загрози, виявити можливості у поліпшенні управління. Стратегічний аналіз допомагає створити систему основних індикаторів довгострокового розвитку тієї чи іншої сфери відносин. Проведення стратегічного аналізу розвиває у керівників, управлінців здатність до стратегічного мислення і тим самим створює основу для впровадження концепції стратегічного управління [233, c. 90].

ВИСНОВКИ
У результаті проведеного дослідження отримані та обґрунтовані нові теоретичні та прикладні результати, до найважливіших із яких належать такі:

  1. Проаналізовано теоретико-правові основи забезпечення громадської безпеки. Визначено, що громадська безпека – це правовий режим, що забезпечує надійні, стабільні умови для реалізації особою, суспільством та державою їх прав і законних інтересів на підставі правових норм, правил, стандартів та включає систему суб’єктів, діяльність яких спрямована на забезпечення відповідних заходів із попередження, припинення та усунення реальнихтапотенційнихризиків.Системагромадськоїбезпекискладаєтьсяз наступних елементів: мета, завдання, система суб’єктів (уповноважених на забезпечення громадської безпеки або залучених до цієї діяльності), взаємовідносини між ними, права та законні інтереси особи, суспільства та держави, механізмзабезпечення.

  2. Державно-правове забезпечення громадської безпеки – це система органів, правових та управлінських форм, методів та засобів, які комплексно на державному рівні забезпечують функціонування системи громадської безпеки, з метою створення та підтримання стабільних умов для реалізації повноважень відповідними суб’єктами, охорону та захист прав та законних інтересів особи, суспільства та держави від реальних та потенційних ризиків.

Принципи державно-правового забезпечення громадської безпеки за нормативним визначенням поділяються на: 1) безпосередньо закріплені у законах, підзаконних нормативно-правових актах; 2) виведені із загального напряму регулювання правовідносин між суб’єктами.

За механізмом дії: 1) принципи, що визначають характер управлінських відносин між суб’єктами державно-правового забезпечення; 2) принципи, що визначають діяльність самих суб’єктів.
1   2   3   4   5   6

скачати

© Усі права захищені
написати до нас