Ім'я файлу: Є.В Культишов_ВИПУСКНА РОБОТА.docx
Розширення: docx
Розмір: 225кб.
Дата: 24.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
lekc1-msl.doc
ЗРАЗОК_ВИПУСКНА РОБОТА.docx
Професійна та корпоративна єтика.docx
Філософія та організація права.doc
Розширення: docx
Розмір: 225кб.
Дата: 24.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
lekc1-msl.doc
ЗРАЗОК_ВИПУСКНА РОБОТА.docx
Професійна та корпоративна єтика.docx
Філософія та організація права.doc
сумнівність прийняття спеціальних статусних законів про окремі види органіввиконавчоївлади,аджезатакогопідходудовелосябприйматистільки законів про окремі види органи виконавчої влади, скільки існує сфер (галузей) державного управління, що об’єктивно призведе до дублювання одних і тих самих положень у різних законах, присвячених визначенню правового статусу тих чи інших органів виконавчоївлади;
можливість вирішення завдання щодо визначенняспецифічних повноважень органів ОВС, у так званих галузевихзаконах;
наслідки врегулювання питання організації та діяльності ОВС у спеціальному законі, серед яких включення до нього положень, які, з одного боку, за ступенем нормативного узагальнення виходять за межівідповідного законопроекту, а з іншого – не враховують існуючі реалії в системі органів виконавчої влади тощо[31].
Звичайно, що висновок Головного науково-експертного управління має наукове, правове підґрунтя. І вирішити низку існуючих питань правого регулювання діяльності Національної поліції можна було б вирішити за рахунок прийняття інших нормативно-правових актів, внесення відповідних змін до чинних законів. Натомість, на сьогодні залишається велика кількість проблем правового характеру, які впливають на нормативну урегульованість
діяльності ЦОВВ у сфері забезпечення громадської безпеки. На нашу думку, норми ветованого закону доцільно критично оцінити та, можливо, окремі з них адаптувати у чинне законодавство.
Механізм адміністративно-правового забезпечення, на нормативному рівні визначає функції та завдання, які виконує Національна поліція. У той же час спосіб, форми та управлінські рішення залежать саме від функцій, завдань, принципів, які визначаються на нормативному рівні.
Порівняємо завдання, які покладалися на міліцію та завдання поліції, відповідно до спеціальних законів. Закон України «Про міліцію». Відповідно до ст.2 міліція виконувала такі завдання: забезпечення особистої безпеки громадян, захистїхправ і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушеньучастьу розкритті кримінальних правопорушень та розшуку осіб, які їх вчинили, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних та кримінально протиправнихпосягань;виконання адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної таправовоїдопомоги громадянам,сприянняу межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків[176].
У Законі України «Про Національну поліцію» (ст.2) визначені такі завдання: забезпечення публічної безпеки і порядку, охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидія злочинності, надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги [183].
Порівнюючи їх із відповідними завданнями Закону України «Про міліцію», слід звернути увагу на наступне: по-перше, у новому законі використовується поняття «публічний порядок», а не «громадський порядок» (на це ми звертали увагу у попередньому розділі); по-друге, одним із основних
завдань визначено надання поліцейських послуг, тт. функціонування поліції як соціально-сервісної служби; по-третє, попередній закон містив деталізовані завдання міліції, у новому законі завдання визначені в узагальненому вигляді.
Зміна концепції до формування зазначеного правоохоронного органу закладена уже в саме визначення Національної поліції як центрального органу виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку [183]. На відміну від міліції, яка визначалася як державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я та свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства та держави від протиправних посягань [176].
Переорієнтація завдань поліції, затвердження сервісної функції, яка передбачаєнаданнявмежах,визначенихзаконом,послугздопомогиособам, які з особистих, економічних, соціальних причин або інших надзвичайних ситуацій потребуютьтакоїдопомоги; демілітаризація цього органу; зміна внутрішньої структури та підпорядкування, впливають і на визначення засобів, прийомів та способів механізму адміністративно-правового регулювання діяльності цього органу у сфері забезпечення громадської безпеки.
В.В. Гостєв, характеризуючи правові засоби, справедливо визначає їх як цілісний діапазон правових феноменів різних рівнів з тією лише особливістю, що вони відокремлюються і розглядаються не з позицій потреб юридичної практики, а з позицій їх функціонального призначення, тих рис, які характеризують їх як інструменти вирішення певних соціальних завдань.
Вони є не тільки об’єктивною закономірністю, але й оптимальним, адекватним умовам цивілізації способом вирішення завдань, які стоять перед суспільством, способом, що виражає соціальну цінність права як регулятора суспільних відносин [43].
Правові засоби виступають основним регулятором відносин у сфері забезпечення громадської безпеки, вони направлені на створення стабільних
умов для існування та розвитку відносин у цій сфері, забезпечують правову визначеність, за якої кожен учасник відносин чітко розуміє свої права та обов’язки, відповідальність за вчинюване правопорушення, гарантії забезпечення його правового статусу як учасника цих правовідносин.
Крім того, до завдань засобів регулювання можна віднести наступні: кореляцію регулювання із суб’єктивними правами; сувору регламентацію та одночасно гарантованість, захищеність суб’єктивних прав; забезпечення комплексу способів, які гарантують реальне, фактичне виконання юридичних обов’язків; забезпечення необхідної процедури для здійснення юридичних дій, процесуальні форми й механізми, націлені на реалізацію суб’єктивних прав і досягнення істини в конфліктних ситуаціях [6, c. 56].
Відповідно первинним елементом правового регулювання виступають норми права, далі – правові інститути. Адміністративно-правовою нормою є загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлено державою, з метою регулювання суспільних відносин у сфері діяльності публічної адміністрації і забезпечується заходами державного примусу [3, c.12].
Правові норми, що регулюють відносини у сфері забезпечення громадської безпеки, містяться у багатьох нормативно-правових актах. Низка їх уже була нами проаналізована, до багатьох із них ми іще будемо звертатися при характеристиці наступних частин роботи.
Слід звернути увагу на такі нормативно-правові акти, як Конституція України, Закони України«Проосновинаціональної безпекиУкраїни»,«ПроНаціональнуполіцію»,«ПроНаціональнугвардію»та деякі інші. Зазначені закони, по суті, є статусними, вони визначають об’єкти забезпечення громадської безпеки, питання управлінського характеру (структуру, систему органів, їх підпорядкування та окремі питання взаємодії), основні завдання, принципи, напрямки діяльності, повноваження, права та обов’язки поліцейських, арсеналзасобіввпливу (поліцейські заходи), підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброїтощо.
Зазначені нормативно-правові акти слід віднести до норм загальноїдії, адже вони визначають загальний порядок, правовий статус Національної поліції у сфері забезпечення громадської безпеки.
У той же час, відносини у сфері забезпечення громадської безпеки відрізняються багатоплановістю, яка обумовлюється різнобічністю об’єктів охорони, специфікою ризиків, на запобігання або припинення яких спрямована діяльність підрозділів Національної поліції, особливості територій, на яких здійснюється така діяльність тощо.
Слід погодитися з Є.Б. Ольховським, який вказує на необхідність комплексного правового забезпечення охорони громадської безпеки, тобто створення комплексу правових норм у сфері управлінської діяльності, сукупність відносин як зовнішніх, так і внутрішньо-організаційних, правове виховання громадян, роз’яснення їм їхніх конституційних прав та обов’язків, чинного законодавства, формування свідомого та сумлінного ставлення до законів [128, c. 104].
Важливу роль у механізмі адміністративно-правового регулювання відіграють підзаконні нормативно-правові акти. Норми загального впливу, визначені у законах не в змозі повною мірою охопити усю багатоаспектність відносин, які виникають у сфері забезпечення громадської безпеки. Більш того, специфіка публічного адміністрування полягає у здійсненні управлінської діяльності і унормативнійформі – шляхом видання підзаконних нормативно-правовихактів.
До сфери правового впливу підзаконних нормативно-правових актів може входити лише конкретизація, деталізація норм закону, а також механізм реалізації норм закону, проте обсяг правового регулювання не може бути змінений. У результаті видання підзаконного нормативно-правового акта органам публічного управління не можуть надаватися нові повноваження, що не передбачені у законі, скасовуватися вже встановлені, недопустимим є їх розширення або звуження порівняно з законом, вносити зміни у процедуру їх застосування. Детальна регламентація діяльності підрозділів Національної
поліції, їх відносин із іншими ЦОВВ, громадськими організаціями,забезпечує ефективне функціонування цього механізму.
Шляхом конкретизації правових норм через видання підзаконних нормативно-правових актів відбувається розвиток положень загальних норм,з урахуванням умов, місця, часу, специфіки діяльності суб’єктів, особливостей відносин між ними. Особливістю правозастосовчої конкретизації є встановлення персоніфікованих, конкретних велінь через створення індивідуальних правоконкретизуючих положень, які дозволяють більш детально та конкретно визначити специфіку врегулювання певних відносин [8,c.40].
Підзаконні нормативно-правові акти видаються різними суб’єктами, які входять до системи громадської безпеки: Президент України, КМ України, Міністерства,ЦОВВ, органи місцевого самоврядування та інші, уповноважені на видання таких актів суб’єкти.
Механізм адміністративно-правового регулювання діяльності підрозділів Національної поліції у сфері громадської безпеки знаходиться на сьогодні у стані реформування. Із набуттям чинності Закону України «Про Національну поліцію» більшість підзаконних нормативно-правових актів уцій сфері втратили чинність, адже вони стосувалися діяльності міліції та ОВС. Більш того, сутність нових підзаконних нормативно-правових актів має істотно відрізнятися від попередніх, внаслідок істотної зміни принципів, форм та методів діяльності новоствореного ЦОВВ, нової управлінської структури та інших новацій, пов’язаних із діяльністю цього органу – Національної поліції, яка стала сервісною службою та повинна здійснювати свої повноваження у тісній співпраці з громадськістю на засадах партнерства, відкритості та прозорості.
В залежності від характеру норм, що приймаються (первинних чи повторних), підзаконні нормативні акти центральних державних органів їх поділяють на дві категорії (групи): такі, що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання (можуть видаватися
безпосередньо на основі конституції, у цьому аспекті вони близькі до законів); такі, що містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання (відомчі акти) [124].
Чинними на теперішній час є наступні Укази Президента України у сфері забезпечення громадської безпеки підрозділами Національної поліції:
«Про стратегію сталого розвитку «Україна – 2020» (№ 5/2015 від 12 січня 2015 року); «Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконаленнявзаємодіїправоохороннихтаіншихорганіввиконавчоївладив їхрозшуку» (№18 від18.01.2001року), «Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» (№143 від 18.02. 2002 року) таінші.
До Постанов КМУ, що регулюють діяльність у цій сфері, належать наступні: «Про затвердження Положення про Національну поліцію» (№877 від 28.10.2015 року); «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (№730 від 16.09.2015 року); «Про затвердження Положення про дозвільну систему» (№576 від 12.10.1992 року) та інші.
Діяльність поліції широко регламентується наказами МВС України:
«Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» (№ 1395 від 07.11.2015 року),
«Про затвердження Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» (від 26.02.2009 року № 77), «Про затвердження Інструкції з організації діяльності підрозділів Державтоінспекції
МВС України щодо контролю за наявністю у водіїв полісів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та страхових сертифікатів «Зелена картка» принагляді задорожнімрухом» (№451від 29.11.2007року), «Прозатвердження
Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції» (№ 1376 від 06.11.2015 року), «Про затвердження Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (Наказ МВС та МОЗ від 09.11.2015 року №1452/735), «Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів» (№ 607/56/5 від 25.06.2004 року) та інші.
НаціональнаполіціяякЦОВВтакожуповноваженавидаватипідзаконні нормативно-правові акти, до таких належить, наприклад, Наказ Національної поліції України від 06.11.2015 року № 73 «Про затвердження Положення про Департамент патрульноїполіції».
Підзаконні нормативно-правові акти відіграють важливу роль у вирішенні організаційно-управлінських питань: визначення статусу окремих органів та підрозділів, принципів та порядку взаємодії між ними, деталізації їх повноважень та функцій,завдань.
Привертає увагу невідповідність низки підзаконних нормативно- правових актів Закону України «Про Національну поліцію» та новій структурі цього ЦОВВ. Наприклад, чинними залишаються Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України, Положення про державну автомобільну інспекцію МВС, Статут патрульно-постової служби, Інструкція про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів, Інструкція з організації діяльності підрозділів Державтоінспекції МВС України щодо контролю за наявністю у водіївполісів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та страхових сертифікатів «Зелена картка» при нагляді за дорожнім рухом таінші.
Нормативно-правові акти втрачають чинність в силу у разі закінчення терміну, на який видавався акт; відміни даного нормативно-правового акту іншим; зміни обставин, для врегулювання яких був призначений нормативно- правовий акт. Попри те, що на сьогодні не існує ОВС, міліції, відповідно її підрозділів, зазначені акти залишаються регуляторними у цій сфері правовідносин.
На нашу думку, таке положення не відповідає принципу законності як одного з основоположних у діяльності будь-яких органів. Підзаконний актне може регулювати правовідносини, якщо легальновідсутнійодин (або декілька) суб’єктів такихправовідносин.
Враховуючи, що саме підзаконні нормативно-правові акти забезпечують організаційно-управлінську діяльність, координацію дій між різними органами, слід констатувати суттєві нормативні та управлінські прогалини у сьогоденному механізмі адміністративно-правового регулювання діяльності Національної поліції у сфері забезпечення громадської безпеки, необхідність удосконалення зазначеного механізму.
С.Г. Стеценко відзначає, що акти реалізації норм права зводяться до процесу фактичного втілення у життя приписів правових норм через поведінку суб’єктів адміністративного права. Іншими словами, вони утворюють процес соціальної реалізації права [211, с.33].
Акти реалізації Національною поліцією норм права у сфері забезпечення громадської безпеки умовно можна поділити на: використання норм права, дотримання норм права, застосування норм права,. В залежності від суб’єкта правовідносин, форм та методів, які використовуються ним у своїй діяльності, а таким чином, і компетенції залежатимуть дії із реалізації норм права.
Дотримання адміністративно-правових норм у сфері забезпечення громадської безпеки полягає у добровільному виконанні учасниками цих правовідносин відповідних адміністративно-правових приписів. Хоча в основі зазначеної форми реалізації норм права лежить добровільне дотримання норм,
умеханізмі адміністративно-правового регулювання діяльності поліції зазначена форма реалізаціїправаможе також тягнутизасобою прийняттяпевнихпідзаконних актів організаційно-управлінського характеру.
Другаформа, якаполягаєувикористанні адміністративно-правовихнорм,безпосередньопов’язана ізвиданням відповідними компетентними працівниками Національної поліції відповідних приписів, дозволів, попереджень, спрямованихназабезпечення громадської безпекивмежахїхповноважень.
Третя форма – застосування реалізується переважно у випадках, коли перші дві форми не діють відповідним чином у механізмі правового регулювання. І, як правило, закінчуються застосуванням адміністративно- правових санкцій у межах повноважень поліції. Варто зазначити, що нормативні акти, пов’язані із цією формою реалізації права сьогодні також перебувають у стані реформування та потребують вдосконалення. Зокрема, протягом року було прийнято низку змін до КУпАП.
Правові норми у сучасному механізмі адміністративно-правового регулювання забезпечення громадської безпеки не можуть вважатися єдиними засобами, адже використання, застосування, дотримання норм права залежить від інших регуляторів відносин у цій сфері – соціальних норм, норм моралі, звичаїв, релігійних норм, рівня правової культури та правої свідомості. На нашу думку, вони визначають можливість прийняття і організаційно- управлінських рішень за конкретних обставин, створення правових гарантій.
Сучасне бачення діяльності Національної поліції є неможливим без звернення до цих складових механізму правового регулювання, адже без правової культури та правової свідомості істотно знижується дієвість норм права, ефективність актів дотримання та використання адміністративно-правових норм.
Засоби та способи правового регулювання є взаємообумовлюючими складовими механізму адміністративно-правового регулювання будь-якої сфери. Професор Х.П. Ярмакі вказує, що способи визначають характер і зміст
регулюючого впливу інших елементів механізму правового регулювання
(норм, правовідносин, актів застосування норм права) [239, c.82].
До основних способів адміністративно-правового регулювання слід відносить: дозвіл, зобов’язання і заборону.
Перший спосіб є найбільш поширеним для регулювання відносин у сфері забезпечення громадської безпеки. Становлення демократичних засад, верховенство права, яке є основою будь-якої діяльності, визначають пріоритетність дозволянь у поведінці громадян. Їх права та законні інтереси мають зазнавати найменших обмежень. Водночас, дозволяння не означає вседозволеність. Правова демократична держава у спосіб дозволянь висловлює правову довіру громадянам, які здатні за рівнем своєї правової культури та свідомості до розумних дій у правовій площині. З іншого боку, дозволяння для осіб, які представляють державу у цій сфері правовідносин напроти являють собою чітко визначений перелік прав і обов’язків, повноважень, правових та інших засобів реагування, за чіткого визначення певних підстав та умов їх застосування.
Спосіб зобов’язання, пов’язаний із необхідністю отримання від держави певного «дозволу», який надає права у певній сфері діяльності або забезпечує реалізацію прав громадян, у разі настання якихось особливих обставин. У сфері забезпечення громадської безпеки такідозволи,у першу чергу, пов’язані із дотриманням фізичними та юридичними особами спеціальних правил та порядку зберігання і використання зброї, спеціальних засобів індивідуальногозахистутаактивноїоборони,боєприпасів,вибуховихречовин і матеріалів, інших предметів, матеріалів та речовин, на які поширюється дозвільна система ОВС. Обмеження певних прав громадян може бути пов’язане із необхідністю забезпечення особливого адміністративно- правового режиму. Наприклад, у районах проведення АТО. Відтак, для реалізації певних прав – наприклад, перетинання пропускних пунктів на цих територіях, необхідним є отримання певногодозволу.
Спосіб заборон у сфері забезпечення громадської безпеки є найбільш застосовуваним у випадку наявності реальних ризиків та загроз. Зокрема, для певних адміністративно-правових режимів: надзвичайні ситуації, масові заворушення тощо такі обмеження є суттєвими та впливають на реалізацію багатьох прав та законних інтересів. Обмеження можуть стосуватися і забезпечення окремих прав. Наприклад, вимога залишити місце і обмеження доступу до визначеної території бо об’єктів, як поліцейський захід застосовується виключно, якщо це необхідно для забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони життя і здоров’я людей, для збереження та фіксації слідів правопорушення.
Окрім способів, на нашу думку, необхідно виділити ще й прийоми, які також є елементом механізму адміністративно-правового регулювання.
Прийоми визначають, яким чином, за допомогою якого інструментарію має бути реалізований той чи інший спосіб.
Вчені справедливо зазначають, що адміністративно-правовимизасобами забезпечення громадської безпеки є: закріплення в законах та підзаконних актах, рішеннях місцевих представницьких органів загальнообов’язкових правил поведінки в сфері державного управління, підтримки громадської безпеки, тих чи інших заборон, а також застосування заходів примусу, в тому числі адміністративної відповідальності за їх порушення чи недотримання. У цьомузакріпленні – завершальний результат правотворчого процесу, формування адміністративно-правових норм. Є всі підстави підтримати думку, що процес утворення і визначення (встановлення) правил, заборон, відповідальності за відхід від їх вимог занадто складний, врегульований далеко не в повному обсязі і поєднує у взаємодії об’єктивні і суб’єктивні фактори, які обумовлюють зміст приписів [1,c.144].
Підґрунтя для реалізації засобів, способів та приймів у механізмі адміністративно-правового регулювання діяльності підрозділів Національної поліції у сфері забезпечення громадської безпеки відіграють принципи.
Водночас, вони, як правило, є нормативно визначеними та легітимними.
Вчені визначають їх як правила або основоположні, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, імперативністю, об’єктивним характером, на підставі яких виникають взаємовідносини між суб’єктами адміністративно-правового регулювання [3, c. 13].
У попередньому розділі нами розглядалися принципи управлінської діяльності та окремі правові принципи.
Спираючись на демократичні ідеї розвитку держави, Г. Й. Ткач принципи в адміністративному праві класифікує наступним чином:
загальні принципи: принцип законності, принцип пріоритету правта свобод людини і громадянина, принцип рівності громадян перед законом, принцип демократизму нормотворчості й реалізації права, принцип взаємної відповідальності держави і людини, принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою ілюдиною;
спеціальні принципи: принципи державної служби, принципи адміністративноївідповідальності,принципиадміністративногопроцесу [219,c.83].
Сучасні вчені-адміністративісти відносять до принципів також відповідальність органів виконавчої влади (посадових осіб) перед людиною і державою; верховенство права, законність, участь громадян та їх об’єднань в управлінні, рівність громадян в управлінні, гласність [2, c.9], об'єктивність, цілеспрямованість, ефективність, соціальна спрямованість [134, c.6].
Первинним принципом, на якому базується діяльність держави є верховенство права, яке визначено у Конституції України (ст.3), яка визначає людину та її основні права та законні інтереси найвищими соціальними цінностями. Нормативно-правові акти, у яких визначаються певні принципи саме верховенство права визначають як основоположний принцип. Зокрема, верховенство права стоїть в основі системи принципів діяльності Національної поліції (ст.6).
Логічним доповненням принципу верховенства права є принцип гуманізму і справедливості. По суті, він забезпечує реалізацію дозволу як
основногоспособуу механізмі адміністративно-правового регулювання. Створення таких засобів та прийомів, які створюють якнайменші обмеження прав і законних інтересів особи. Забезпечення ефективності діяльності державних органів задля створення відповідних умов реалізаціїгромадянами їх прав і законнихінтересів.
На нашу думку, досистемизазначених принципів слід віднести принцип взаємної відповідальності особи та держави. Ми уже зазначали, що провідним способом регулювання відносин у сфері забезпечення громадської безпеки має бути спосіб дозволів. Саме тому для втілення демократичнихідей шляхом через правові засоби необхідним є здійснення такої діяльності з урахуванням принципу взаємної відповідальності особи та держави, який є важливою гарантією діяльності підрозділів Національноїполіції.
У дисертаційному дослідженні Н.В. Іванчук відповідальність особи і держави розглядається як особливого виду соціальна відповідальність, провідний демократичний інститут демократичної, соціальної, правової держави, що розкриває систему двосторонніх зв’язків у суспільстві та ґрунтується на принципах верховенства права, законності, гуманізму, справедливості і спрямований на захист прав людини, розбудову держави як демократичної, соціальної, правової [63, c. 145].
Запропоноване авторкою визначення у широкому сенсі розглядає взаємну відповідальність держави та особи. У той же час взаємну відповідальність особи та держави можна розуміти і як принцип, який полягає у добровільному дотриманні, виконанні громадянами нормативних приписів, відповідальності держави за ефективність здійснення функцій тазабезпечення прав і законних інтересів громадян, побудова відносин між громадянами та державою в особі відповідних органів на засадах партнерства та відкритості.
Частково положення цієї засади втілені у нормах Закону України «Про Національну поліцію». Зокрема, у ст.11, яка визначає принцип взаємодії з населенням на засадах партнерства. Також у ч.2 ст.62, яка визначає гарантії поліцейської діяльності, вказано, що законні вимоги поліцейського є
обов’язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами. Це означає, що держава, у першу чергу, покладає відповідальність на свідомих громадян. Розуміючи, що поліцейський є представником держави, сама поведінка громадян, які об’єктивно та законослухняно реагують на вимоги службовців є гарантією діяльності поліцейських.
Узагальнивши вищевикладене, вважаємо,щомеханізмадміністративно-правового регулювання діяльності підрозділів Національноїполіціїусферігромадської безпеки– цесистемаадміністративно-правовихзасобів, способівтаприйомівдіяльностіпідрозділівНаціональноїполіції, створенийзметою стабільноготаефективного забезпеченняправізаконних інтересівгромадян,атакожінтересів суспільстватадержавиусферігромадської безпекинапідставі відповідних адміністративно-правовихнорм таорганізаційно-управлінського механізмуїхреалізації.
Формування та реалізація адміністративно-правових засобів, прийомів та способів у сучасній Україні має відбуватися на засадах верховенства права, законності, гуманізму, взаємної відповідальності особи та держави.
Розуміючи, багатоаспектність відносин у сфері забезпечення громадської безпеки, специфіку ризиків, різноманітність небезпек, держава повинна оперативно реагувати на зміну складових механізму адміністративно- правового регулювання цієї сфери.
Реалізація адміністративно-правових засобів у різні способи здійснюється за рахунок виконання суб’єктами громадської безпеки владних повноважень. Домінуючу роль у цьому процесі відіграють адміністративно- правові норми, які слугують засобами забезпечення усього механізму адміністративно-правового регулювання: завдяки виданням цих норм створюються, реорганізуються органи держави, відбувається регламентаціята визначення їх правового статусу, далі відбувається реалізація норм адміністративного права, які також забезпечують гарантованість їх дотримання, виконання наявністю адміністративно-правового примусу
На сьогоднішній день механізм адміністративно-правового регулювання зазначеної сфери діяльності знаходиться у стані реформування, що потребує прийняття відповідних нормативно-правових актів, приведення у відповідність чинного законодавства на основі виховання та підвищення правової культури та правової свідомості.
1 2 3 4 5 6