Допущено до захисту сторінка 4

1 2 3 4 5 6

Ім'я файлу: Є.В Культишов_ВИПУСКНА РОБОТА.docx
Розширення: docx
Розмір: 225кб.
Дата: 24.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
lekc1-msl.doc
ЗРАЗОК_ВИПУСКНА РОБОТА.docx
Професійна та корпоративна єтика.docx
Філософія та організація права.doc

Висновки до розділу 1

У розділі було досліджено поняття безпека, яке є багатоаспектним явищем, для якого характерним є поділ на певні види. По-перше, за галузями забезпечення безпеку можна поділити на: політичну, економічну, соціальну, екологічну тощо. По-друге, в залежності від факторів ризику на: внутрішню та зовнішню безпеку. По-третє, в залежності від сфери інтересів на: національну

безпеку та міжнародну безпеку. По-четверте, в залежності від об’єкта захисту на: особисту безпеку, громадську безпеку, державну безпеку.

У сучасному демократичному правовому просторі, в якому превалюють інтереси особи над суспільними і державними інтересами, а людина визначається найвищою соціальною цінністю, забезпечення громадської безпеки має відбуватися з урахуванням зазначених ідей пріоритетності прав і свобод людини. У такому разі акцентуація методології дослідження забезпечення громадської безпеки змінюється з гносеологічного підходу у бік онтологічного, за якого права, свободи та законні інтереси людини стають не тільки основним об’єктом охорони та захисту держави, а й метою забезпечення безпеки.

Розглянуто співвідношення понять «громадський порядок» і «публічний порядок», «громадська безпека» та «публічна безпека». Зазначено, що у законодавстві конституційно закріпленою дефініцією, яка використовується і у переважній більшості нормативно-правових актів є громадська безпека, а тому використання у Законі України «Про Національну поліцію» дефініції

«публічна безпека» не є відповідним.

Під час дослідження нами було встановлено, що державно-правове забезпечення громадської безпеки складається з двох взаємопов’язаних

ланок – інституційної та правової. До першої входять органи державної влади, місцевого самоврядування, спеціально уповноважені суб’єкти, які беруть участь у забезпеченні громадської безпеки. Другу ланку складає система правових норм, яка є нормативною базою для діяльності у цій сфері та регулює, визначає принципи, напрями державно-правового забезпечення громадської безпеки.

Належний розвиток правовідносин у сфері забезпечення громадської безпеки залежить від відповідності законодавчої бази, створення раціонально побудованої (вертикально та горизонтально) системи державних органів, що беруть участь у забезпеченні громадської безпеки, ефективності державної

політики у цій сфері, якості контролютанагляду (державного та громадського) за діяльністю відповідних органів,залучення громадськості.

РОЗДІЛ 2

МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДРОЗДІЛІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ У СФЕРІ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Поняття, елементи та принципи реалізації механізму адміністративно-правового регулювання діяльностіпідрозділів Національної поліції у сфері громадськоїбезпеки

Механізм адміністративно-правового регулювання відіграє важливу роль у діяльності новоствореного центрального органу виконавчої влади – Національної поліції. У контексті дослідження необхідним є з’ясуванняйого сутності, елементів та принципів реалізації цього механізму.

Питанням механізму адміністративно-правового забезпечення присвячені роботи багатьох вчених: О. Бандурки, А. Головіна О. Іващенко, Л. Микитенко, О. Німко, Ю. Пирожкова, С. Стеценко, А. Філіпенко,

О. Чомахашвілі та ін.

У характеристиці механізму адміністративно-правового регулювання більшість вчених доходять думки, що метою його функціонування є упорядкування та забезпечення прав і інтересів учасників правовідносин у тій сфері, в якій функціонує механізм.

Зокрема, механізм адміністративно-правового регулювання визначають як засоби функціонування єдиної системи адміністративно-правового регулювання з метою забезпечення прав, свобод і публічних законних інтересів фізичних та юридичних осіб, функціонування громадянського суспільства і держави [232, с.276].

Подібної думки дотримується В.Н. Хропанюк, наголошуючи, що система правових засобів повинна діяти виключно відповідно до метиі завдань правової держави [225, с.341 – 342].

Вчені також відносять до елементів механізму правового регулювання наступні: адміністративно-правові норми, акти тлумачення права, акти реалізації права, адміністративно-правові відносини, а також правосвідомість, законність, правову культуру тощо.

А.П. Головін, характеризуючи у дисертаційнійроботі складові механізму адміністративно-правового регулювання діяльності міліції громадської безпеки, відноситьдо них:норми адміністративного законодавства,у томучислі відомчих нормативнихактів;адміністративно- правові відносини управлінськоготаправоохоронного характеру; практичну діяльність апаратів, службтаокремих працівниківіправозастосовчіакти.

Чинниками, що істотно впливають на дієвість цього механізму, він називає загальні й галузеві принципи права, правосвідомість, правову культуру і правова активність працівників, адміністративно-правові режими [40, с.86 – 89].

І.П.Голосніченкопідзазначеним механізмом вважає сукупність адміністративно-правових засобів,задопомогоюякихздійснюється впливнавідносини,щовиникаютьу процесіреалізації державної виконавчої влади,а йогоструктурними елементами визначає норми адміністративного права, адміністративно-правові відносини, акти тлумаченнянормадміністративногоправа йакти реалізації адміністративно-правовихнорм івідносин [219,с.14].

Слід зробити висновок, що в основі механізму адміністративно- правового регулювання знаходяться адміністративно-правові відносини та відповідні правові акти, завдяки яким ці відносини регламентуються, функціонують, охороняються та захищаються, а також безпосередньо діяльність з реалізації зазначених норм права.

Група відомих адміністративістів дає розширене тлумачення зазначеному поняттю та відносять дойогосистеми: 1) норми адміністративного права та їх зовнішнє вираження – джерело права; 2) публічну адміністрацію; 3) принципи діяльності публічної адміністрації; 4) індивідуальні актипублічноїадміністрації; 5)адміністративно-правові

відносини; 6) формиадміністративногоправа; 7) тлумачення норм адміністративного права; 8) методи адміністративного права; 9) процедури реалізації адміністративно- правових норм; 10) принцип законності [3,c.231]. На нашу думку, у запропонованій системі досить детально описані складові механізму.

У теорії адміністративного права виділяють змістовну та формальну ознаки механізму адміністративно-правового регулювання. Змістовнаознака базується на визначенні мети регулювання, до формальної ознаки належать адміністративно-правові засоби завдяки яким забезпечується дієвість механізму адміністративно-правового регулювання [222, с.85 – 86]. Слід погодитися із Ю.В. Пирожковою, яка вказує, що цілі регулюючої діяльності, поряд із її принципами, зумовлюють змістовний склад механізму регулювання, і всі елементи регулюючого механізму направлені саме на їх досягнення. Регулюючий процес суттєво впливає на формулювання цілей, адже узагальнення практики та внесення коректив до цілей, є логічним процесом. У свою чергу, самі цілі впливають на побудову, зміст та методи діяльності систем регулювання [115, c.43].

На нашу думку, метою правового регулювання будь-якої сфери відносин у правовій демократичній державі є, в першу чергу, є забезпечення прав і законних інтересів суб’єктів цих відносин, а також суспільства та держави. Однак, у такому формулюванні мета механізму адміністративно- правового регулювання була б неповною. Вищенаведене формулювання вказує тільки на змістовну складову мети, не враховуючи, її динамічний аспект.

Метумеханізму адміністративно-правового регулювання діяльності підрозділів Національної поліціїусфері забезпечення громадської безпекиможнавизначити,якстабільнетаефективне забезпеченняправізаконнихінтересівгромадян,атакожінтересів суспільстватадержавиусферігромадської безпекинапідставівідповіднихадміністративно-правовихнормта

організаційно-управлінського механізму їх реалізації. Вважаємо, що до мети

механізму адміністративно-правового регулювання діяльностіНаціональної поліції із забезпечення громадської безпеки слід віднести забезпечення ефективності та стабільності, розвитку правовідносин у зазначеній сфері.

Ефективність при цьому включає попередження протиправних посяганьу сфері громадської безпеки, недопущення уповноваженими суб’єктами порушення прав і законних інтересів громадян, суспільства та держави, прийняття усіх відповідних заходівщодопоновлення порушених прав, розвиток відносин у сфері забезпечення публічної безпекитощо.

Якщо розбивати забезпеченнянаскладові,томожнавідзначити,щодонього входять: ідентифікація, попередження, припиненняризиківтазагрозусферігромадської безпеки, поновлення порушенихправізаконнихінтересівособи,суспільства, державиуційсфері,притягнення правопорушниківдоадміністративної відповідальності.Невід’ємною складовоюзабезпечення громадської безпекимає статистратегічнийаналіз, якийдозволитьзарахунок оцінкидійвідповіднихорганівтапідрозділівіззабезпечення громадськоїбезпеки,прианалізі ризиківтазагроз,їхзміні оперативно корегувати механізм адміністративно-правового забезпеченняуційсфері діяльності.

Таким чином, слід визначити мету механізму адміністративно- правового регулювання діяльності Національної поліції із забезпечення громадської безпеки як ефективне та стабільне забезпечення прав і законних інтересів громадян, а також інтересів суспільства та держави у сфері громадської безпеки на підставі відповідних адміністративно-правових норм та налагодженого управлінського механізму їх втілення. До мети самого механізму, на нашу думку, належатиме також створення нормативної та управлінської основи для ефективної діяльності підрозділів Національної поліції у сфері забезпечення громадської безпеки.

У питанні правового регулювання, звичайно, на провідному місці стоять правові засоби завдяки яким у механізмі функціонують як органічна складова, так і функціональна. А тому забезпеченню мети відповідає створення

відповідного нормативного підґрунтя та вдосконалення практики застосування відповідних норм [7, с.32 – 33].

Механізм адміністративно-правового регулювання завдяки реформуванню поліції істотно змінився, адже зміна правого поля вплинула і на зміну інших елементів (правовідносин, підзаконних актів тощо).

Дослідження механізму дії права під час забезпечення громадської безпеки полягає у визначенні сторін, що забезпечують формування і реалізацію права, їх впливу на ці процеси, на відображення на організаційно- управлінському рівні та виконавчих діях з обох сторін, і відповідно результативність правозастосовної діяльності органів публічногоуправління.

Правовідносини у сфері забезпечення громадської безпеки національною поліцією слід розглядати у декількох рівнях. По-перше, це правовідносини, що складаються між Національною поліцією та іншими органами влади з приводу видання та реалізації норм права. По-друге, це правовідносини між Національною поліцією та громадянами, суспільством та державою у сфері реалізації завдань із забезпечення громадської безпеки.

Проведене реформування правоохоронних органів істотно змінило їх структуру, принципи взаємодії, вертикаль та горизонталь побудови органів влади у цій сфері. До причин реформування відносять наступні: застаріла структура МВС та система відомчого управління, які утримують МВС на стадії непропорційно великого «міністерства міліції»; дублювання функцій різних підрозділів; недосконала та повільна система прийняття управлінських рішень, що не сприяє гнучкому управлінню підрозділами, ефективному реагуванню на ситуацію та відповідальному ставленню керівників місцевого рівня до виконання своїх обов’язків в якості менеджерів; неможливість комплексно реагувати на загрози громадській безпеці без узгоджених дій з підрозділами МНС та прикордонної служби, оперативно впливати на ситуацію ресурсами територіальних управлінь [213].

Попри зміни відповідно до чинного законодавства головним органому системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації

державної політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, власності, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань, боротьби зі злочинністю,розкриттята розслідування злочинів, охоронигромадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, а такожз питань формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів залишається Міністерство внутрішніх справУкраїни.

Згідно з чинним Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року

«ПоложенняпроМіністерство внутрішніхсправ України»(який,доречі,небуло змінено)дозабезпечення громадської безпекиможнавіднести наступні напрямки діяльностіцьогооргану:

–розробкатаподання в установленому порядку на розгляд Президентові України та КМ України проектів законів України, актів Президента України та Кабінету МіністрівУкраїни;

погодженняпроектівзаконів, іншихактівзаконодавства, які надходять для погодження від інших міністерств та центральних органів виконавчоївлади;
узагальнення практики застосування законодавства з питань,що належать дойогокомпетенції, розробляє пропозиції щодо його удосконаленнятав установленому порядку подає їх на розгляд Президентові України та КМУкраїни;
розробка проектів державних програм з охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю, безпеки дорожнього руху таміграції;
організаціяікоординаціядіяльностіорганіввнутрішніхсправ щодо захисту правісвобод громадян,інтересів суспільстваідержавивідпротиправнихпосягань, охоронигромадськогопорядкуізабезпечення громадськоїбезпеки;
забезпеченнязапобігання злочинам,їхприпинення,розкриттяірозслідування,розшукуосіб,які вчинили злочини,вжиттязаходівдоусуненняпричиніумов,щосприяютьвчиненнюправопорушень;
організаціяохоронитаоборонивнутрішніми військами особливо важливих державнихоб’єктів;
організаціяроботи, пов’язаноїіззабезпеченням безпекидорожнього

руху;

здійсненнянадоговірнихзасадах охоронимайна всіх формвласності;
визначенняосновних напрямівудосконаленняроботи органіввнутрішніхсправтаінші[166].

Водночас, таке формулювання повноважень МВС України, з урахуванням

суттєвогореформуваннясистемицентральних органіввиконавчоївлади,якіберуть участьузабезпеченні громадськоїбезпеки,викликаєзауваження. Адженасьогодні система органіввнутрішніхсправ відсутня,наприйнятий Закон України «ПроОВС»накладеновето.Такимчином,такеформулювання повноваженьМВС Українипотребуєвнесеннясуттєвихзмін,зурахуванням зміненогозаконодавства.

СередЦОВВпровідне місцеузабезпеченнігромадської безпекизаймаєНаціональнаполіція. Відповіднодоч.1 ст.1Закону України«ПроНаціональнуполіцію»,вона є ЦОВВ, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. У ч.2 цієї статті визначається, що діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом. Визначений порядок істотно змінює управлінську складову. Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про Національну поліцію» систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції.

На відміну, від Головних управлінь та управлінь МВС України в областях, м. Києві та Севастополі, які напряму підпорядковувалися МВС України, на сьогодні Головні управління та управління поліції в областях

підпорядковуються центральному органу управління поліції, який очолює керівник Національної поліції.

Повноваження Міністра внутрішніх справ України у відносинах з поліцією визначені у ст.16 зазначеного закону. До них відносяться наступні: забезпечення формування державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, а також надання поліцейських послуг та контролює її реалізацію поліцією; забезпечення нормативно-правового регулювання діяльності поліції, погоджує та подає на розгляд КМ України розроблені поліцією та МВС України проекти законів, актів КМ України з питань діяльностіполіції; затвердження стратегічних програми діяльності та визначення пріоритетних напрямів роботи поліції, шляхів виконання покладених на неї завдань, затвердження планів її роботи; забезпечення виконання міжнародних договорів України, що належать до сфер діяльності поліції; забезпечення ведення та використання баз (банків) даних, визначає порядок обміну інформацією між Міністерством внутрішніх справ України, поліцією та іншими ЦОВВ, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України; прийняття рішення про розподіл бюджетних коштів, головнимрозпорядником яких є МВС України; виконання інші обов’язки відповідно до цього та інших законів України (наприклад, участь у формуванні та призначенні керівництва Національної поліції)[183].

Виходячи із зазначеного, видно, що на сьогодні Міністр внутрішніх справ виконує здебільшого завдання із формування державної політики у сфері забезпечення громадської безпеки, нормативного та матеріального забезпечення діяльності поліції, координації та взаємодії між поліцією та іншими ЦОВВ.

Таким чином, за чинним законодавством, поліція отримує новий правовий статус – ЦОВВ, що передбачає самостійність і незалежність органу, зокрема у прийнятті рішень, реалізації функцій, прийнятті кадрових рішень,

розпорядженні власним бюджетом; не входить до складу МВС України. Повноваження Міністра внутрішніх справ України у відносинах з поліцією обмежені і чітко передбачені у ст. 16 Закону України «Про Національну поліцію».

Після прийняттяЗаконуУкраїни «Про Національну поліцію» ВР України було прийнято Закон України «Про ОВС», на який Президентом України було накладено вето. На нашу думку, розгляд питання про механізм адміністративно-правого регулювання потребує звернення і до цього акту, який мав стати наступним кроком на шляху реформування системи ОВС. У ст.1 зазначеного закону визначалося, що 1) внутрішні справи – суспільні відносини, пов’язані із захистом прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства та держави, протидії злочинності, забезпеченням публічного порядку, громадської безпеки та безпеки дорожнього руху, а також у сферах захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, цивільного захисту та міграції (імміграції та еміграції); 2) органи внутрішніх справ України – системаорганіввиконавчоївладитавійськовихформувань,якіберутьучасть у формуванні та реалізують державну політику у сфері внутрішніх справ [179].

Ст.4 передбачалося, що до системи ОВС будуть входити:

МВСУкраїни;
ЦОВВ, діяльність яких спрямовується і координується КМ України через МВС України: Національна поліція України; центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; центральний орган виконавчої влади, який реалізуєдержавну

політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності;

Національна гвардія України[185].

Натомість у висновку Головного науково-експертного управління від 04.09.2015 року було підтримано більшість зауважень, висловлених Президентом України до Закону України «Про органи внутрішніх справ». До зауважень, якими обґрунтовується недоцільність прийняття такого законуслід віднести наступні:

1 2 3 4 5 6

скачати