Державне регулювання фондового ринку в Україні сторінка 3

1 2 3 4 5 6

Ім'я файлу: Державне регулювання фондового ринку в Україні.docx
Розширення: docx
Розмір: 182кб.
Дата: 17.12.2020
скачати

Розділ 2. Методи державного регулювання фондового ринку в Україні

2.1 Регламентування процесу формування фондового ринку та діяльності його суб’єктів

Державне регулювання становлення фондового ринку в Україні передбачало використання арсеналу засобів, механізмів та інструментів, результатом використання яких мало бути формування сучасної структури, інститутів та інституцій ринку цінних паперів. Ці механізми охоплювали стимулювання процесів прискорення приватизації, створення й доповнення законодавства відповідними актами, формування державних органів управління та контролю за функціонуванням ринку цінних паперів, розвиток інституційної бази роботи ринку, запровадження сучасних комп’ютерних технологій, виконання інших невідкладних задач.

Вивчення етапів формування фондового ринку, супроводження його становлення відповідними нормативно-законодавчими актами, стимулювання роботи його інституцій, різних на певних етапах функціонування ринку, є важливим для аналізу та вироблення подальшої стратегії і тактики державного регулювання, врахування помилок, що були допущені, створення передумов для подальшої стабілізації фондової системи.

Отже, формування фондового ринку йшло протягом певного періоду, початком якого можна вважати становлення самої держави, і його можна поділити на кілька етапів.

Перший етап охоплює початок 90-х років. Характерним для цього етапу було започаткування основних професіональних суб’єктів фондового ринку, створення інституціональних передумов його функціонування. Проте застосування більшості заходів регулювання процесами формування фондового ринку відбувались хаотично та безсистемно.

Серед основних законодавчих актів, що було прийнято у цей період, слід відзначити Закони України “Про цінні папери та фондову біржу" (від 18 червня 1991 р), “Про господарські товариства (від 19 вересня 1991 р), “Про приватизацію майна державних підприємств" (від 4 березня 1992 р), “Про приватизацію невеликих державних підприємств" (від 6 березня 1992 р). Останні два Закони визначали основні принципи приватизації: законну основу проведення цих процесів; надання пільг членам трудового колективу; забезпечення соціальної захищеності та рівноправності; безоплатність надбання громадянами України частки майна; конкурентні засади приватизації; надання повної, своєчасної та достовірної інформації щодо ходу приватизації; врахування особливостей приватизації сировинних галузей тощо. Зазначеними законами визначена концептуальна основа проведення приватизації, її основні учасники та їх категорії, об’єкти приватизації й інструменти. Однак була відсутня така важлива норма, як порядок оцінки вартості об’єктів приватизації, що породжувало численні зловживання та непорозуміння. До цього ж слід додати, що 80-90% підприємств, що підлягали роздержавленню, мали технічно та морально застарілі виробництва, що вимагало розробки спеціальної методики оцінки їх вартості.

У 1991 р. Кабінетом Міністрів України була зареєстрована, а з 1992 р. розпочала роботу Українська фондова біржа “як організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами". Акціонерами УФБ було 29 комерційних банків, асоціацій і компаній України. При запровадженні моделі українського фондового ринку орієнтувались на французьку модель централізованого ринку, що було обумовлено двома причинами. По-перше, створення УФБ відбувалось за технічної допомоги Франції, що надала також програмне забезпечення для електронної біржі та депозитарію. По-друге, ця модель досить добре себе зарекомендувала у деяких країнах Центральної та Східної Європи, які її впровадили.

Незважаючи на те, що в цей період з’являються деякі спеціалізовані інституції фондового ринку, можна зробити висновок, що інфраструктура фондового ринку була практично відсутня. Не існувало системи реєстрації та обліку прав власності, й, відповідно, інституції, що виконують професійні функції реєстраторів та зберігачів цінних паперів, були в зародковому стані.

Основу інструментів фондового ринку мали становити цінні папери розприватизованих підприємств, проте їх число було напрочуд невелике.

Державне регулювання було започатковано створенням основних державних структур, які мали виконувати функцію нагляду за фондовим ринком, проте загальний державний вплив на ринок носив фрагментарний характер [].

Результатом цього етапу стали численні потрясіння, що надовго загальмували процеси приватного інвестування та породили недовіру до фондового ринку та його основних інститутів. Основною помилкою цього етапу були процеси приватизації, механізми та процедури щодо яких не знайшли висвітлення у відповідних нормативно-законодавчих актах, не була розроблена цілісна система роздержавлення та приватизації державного майна. Як наслідок, цінні папери, що знайшли свого поодинокого власника, не стали, та й не могли бути основою для формування інструментарію фондового ринку. Розпорошення відносин власності пригальмувало, а не створило підґрунтя для формування фондового ринку.

Другий етап розпочався із виходом Указу Президента України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії (від 19 лютого 1994 р), а також Декрету Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства” (від 17 квітня 1994 р). Цими документами була порушена монополія комерційних банків на здійснення операцій на фондовому ринку і розпочалося створення інвестиційних фондів та компаній, що виконували функції операторів фондового ринку, а також довірчих товариств. Зазначимо, що принципи діяльності інвестиційних фондів і компаній значно відрізнялись від їх аналогів у розвинутих країнах, а їх основним завданням ставилось здійснення операцій з приватизаційними цінними паперами. Отже, з одного боку діючі фінансові посередники збільшилися у кількості і стали пропонувати більш диверсифікований ряд фінансових операцій і послуг. З другого, допуск на фондовий ринок довірчих товариств було помилковим рішенням з точки зору відсутності належних органів контролю за їх діяльністю та невідповідності нормативно-правової бази, що сприяла їх чесній і прозорій роботі. У результаті довірчі товариства створювали фінансові піраміди та відверто шахрайські структури, що ще більше порушило довіру до фінансового ринку загалом, і фондового зокрема (табл.2.1).

Таблиця 2.1. Фінансова діяльність довірчих товариств у 1995 р.

Показник	Сума, млрд куп. - карб.
1	2
Статутний фонд	2166,4
у тому числі, у цінних паперах	781,1
Вартість активів, що знаходяться в управлінні довірчого товариства	4284,9
Приватизаційними коштами	2088,5
у тому числі:
приватизаційними майновими сертифікатами	2063,7
грошовими коштами	752,2
цінними паперами	1403,1
іншими активами (майно)	41,1
Доходи від здійснення довірчих операцій	510,7
від збереження та довірчих послуг	74,7
від розпорядження грошовими коштами	132,3

Від

управління цінними паперами 47,2 від випуску цінних паперів 0,6 від агентських послуг 50,5 від управління іншим майном 3,1 інші доходи 202,3 Витрати: 547,3 Пов’язані із здійсненням довірчих операцій витрати на придбання та розміщення цінних паперів 116,5 Витрати на придбання та розміщення цінних паперів 32,6 Виплата дивідендів та процентів за цінними паперами 32,0 Витрати на апарат управління 128,4 Платежі до бюджету 65,8 Витрати на рекламу та іншу діяльність, пов’язану із залученням коштів 25,4 Витрати на консультативні послуги 5,3 Інші витрати 141,3 Перевищення витрат над доходами 36,5

2.2 Регламентування діяльності емітентів

Сучасний стан фондового ринку України знаменується завершенням вибору централізованої моделі побудови ринку і переходу до встановлення засад підвищення ефективності його роботи.

Ця модель заснована на:

прийнятті в цілому централізованої концепції регулювання фондового ринку;

побудові дворівневої системи інфраструктури, на першому рівні якої знаходиться Національний депозитарій, на другому - система певних інституцій інфраструктури (реєстраторів, зберігачів), що сприяють найбільш повному відображенню процесів змін форм власності, цивілізованих форм здійснення угод, реалізації інших процедур та завдань;

побудові дворівневої системи регулювання, на першому рівні якої знаходяться державні органи влади, а на другому - саморегулівні організації;

появі та обігу на ринку цінних паперів низки нових інструментів, що притаманні ринкам розвинутих країн.

Однак створено каркас роботи фондового ринку, але не відшліфовані окремі його елементи.

Забезпечення цілісності та ефективності в роботі фондового ринку України як структурного елемента ринкової економіки можлива за таких умов:

подальшого розвитку та удосконалення законодавства у сфері регулювання фондового ринку;

розвитку інститутів, притаманних розвиненому фондовому ринку;

створення інструментів й активізація операцій на ринку державних цінних паперів, які мають формувати сектор безризикових та малоризикових інструментів, засобом наповнення портфелів фідуціарних інституцій (пенсійних фондів, страхових компаній), реалізовувати інші завдання держави;

формування оптимальних засад корпоративного управління, стимулювання розвитку ринку корпоративних цінних паперів;

забезпечення розкриття інформації учасниками ринку та прозорості протоколів торгівлі;

стимулювання роботи саморегулівних організацій;

розвитку інфраструктури фондового ринку.

Основний момент, що може бути виділений в характеристиці цього етапу - фокусування уваги на створення оптимального корпоративного управління як підстави для нормального функціонування фондового ринку, подальший розвиток законодавства у цій сфері, розширення повноважень органів регулювання фондового ринку й одночасно з цим передача частини повноважень саморегулівним організаціям.

Заходи державного регулювання можуть бути оцінені з позиції їх ефективності та інтенсивності. Вважаємо, що оцінка ефективності державного регулювання може бути недостовірною, тому що процес формування фондового ринку ще не закінчився, отже, співставлення результатів незакінченого процесу із витраченими зусиллями не дасть вірні результати. Отже, можна лише говорити про ступінь інтенсивності застосування певних механізмів державного регулювання та зіставляти досягнуті відмітки з тим, що має бути отримано на розвинутих ринках. Нами запропонована таблиця інтенсивності заходів державного регулювання, яка представлена на рис.2.1

Інтенсивність кольорів залежить від розробленості та дієвості заходів та інструментів регулювання ринку цінних паперів на кожному з етапів його формування та розвитку.

Найменш розробленими питаннями застосування механізмів державного регулювання є запровадження інновацій у роботу ринку; втілення принципів корпоративного управління; забезпечення прозорості роботи його учасників, належного рівня звітності та публічності.

Механізми державного регулювання	І етап		ІІ етап		ІІІ етап	ІУ етап
1. Розвиток законодавства у сфері регулювання ринку
2. Розвиток інститутів, притаманних розвиненому фондовому ринку
3. Розробка і запровадження принципів корпоративного управління
4. Забезпечення прозорості роботи ринку
5. Активізація дії ринку державних цінних паперів
6. Стимулювання роботи саморегулівних організацій
7. Розвиток інфраструктури фондового ринку
8. Запровадження інновацій у роботу ринку

	Відсутні дійові механізми	Слабка дія механізмів		Середня дія механізмів		Більш інтенсивна дія
Ступінь інтенсивності

Рис. 2.1 Ступінь інтенсивності застосування механізмів державного регулювання на етапах розвитку фондового ринку в Україні

На теперішній час характерним є той факт, що кардинально змінюється розстановка сил серед регулюючих фінансових органів. Внесено зміни до Закону “Про державне регулювання ринку цінних паперів України”, за яким суттєво змінюються завдання, права та повноваження ДЦКПФР. За Комісією закріплюється повноваження визначення порядку ведення реєстрів професійних учасників ринку, інститутів спільного інвестування та саморегулівних організацій, аудиторів, аудиторських фірм. Фіксуються звіти про роботу учасників фондового ринку та склад їх портфелів. Змінюється також порядок задоволення запитів з боку Комісії на випадок порушення норм чинного законодавства: на її вимогу посадові особи учасників ринку мають надавати письмові пояснення щодо випадків порушення.

Для повноцінного розвитку ринку цінних паперів важливим є запровадження такого інструменту страхування та спекуляцій, як деривативи. З огляду на це створюється ф’ючерсна біржа, основні операції якої пов’язані передусім з сільськогосподарським оборотом. Проте її робота обмежується досить вузьким колом операцій, що значною мірою належать до форвардних контрактів.

Отже, стосовно законодавчо-інституціональних механізмів регулювання фондового ринку слід зазначити таке. В основному сформовано законодавче поле роботи учасників фондового ринку, що врегульовує питання дефініції понять, ролі учасників фондового ринку та його структури. Водночас, значні відхилення від міжнародної практики демонструє така сфера діяльності, як врегулювання інтересів акціонерів, підвищення прозорості роботи фондового ринку, розвиток інновацій, поширення цінних паперів корпоративного сектору.

Слід також відзначити надмірну орієнтацію державної політики лише на стратегічних інвесторів і на збереження значної державної частки в статутних фондах АТ; надмірну сегментація регулювання фінансового ринку України та створення надлишкової регулятивної інфраструктури; затримку в проведенні масштабної пенсійної реформи, що обмежує зростання реальної капіталізації фінансової системи.

Одним з напрямів роботи державних органів влади є формування ефективно працюючих інституцій фінансової інфраструктури. Найголовніша функція контролю прав власності належить Національному депозитарію, який має функціонувати як єдиний організатор торгівлі західного зразку.

Напрочуд велике значення має робота саморегулівних організацій. Вони активізують свою роль у процесах розробки законодавчої бази, етичних норм і правил торгівлі, дотримання принципів "чесної гри". На кінець 2008 р. в Україні діяло 11 саморегулівних організацій ринку цінних паперів, які об'єднують професійних учасників за видами діяльності, серед яких: 5 бірж, 4 асоціації та 2 торговельно-інформаційні системи.

Членами СРО є 1461 професійних учасників ринку цінних паперів. Однак саморегулівні організації не набули ще в Україні належного значення. Багато у чому це пов’язано з відсутністю механізму державного контролю за самою СРО та відповідальність СРО за невиконання отриманих функцій. Комісією розроблено проект Закону України "Про внесення зміни до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" щодо визначення саморегулівної організації професійних учасників ринку цінних паперів як учасника ринку цінних паперів, встановлені відповідні вимоги до її діяльності, права та функції організації.

Розглянемо стан розвитку фондового ринку за його складовими. Переважна його частина - близько 90% - представлена неорганізованим ринком. Однак напрям роботи державних органів, як це зафіксовано у численних документах, полягає у збільшенні обсягів торгів та підвищення рівня організованої торгівлі. На цьому ринку мають бути сконцентровані цінні папери стратегічно важливих для держави об’єктів, а також підприємств-монополістів.

Однією з частин фондового ринку виступає ринок державних цінних паперів (рис.2.2). Цей ринок характеризується тим, що він має включати високонадійні фінансові інструменти, які часто деноміновані в національних грошових одиницях. Розвинутим ринкам європейських країн властива активна торгівля урядовими цінними паперами на провідних ринках цінних паперів.

В останні роки намітилася тенденція до зменшення ролі держави на світовому фінансовому ринку. Так, менш, ніж 30% ринку цінних паперів країн "великої сімки" контролюються державою чи підпорядковані державним інтересам. Не національні уряди, а приватний капітал визначає сьогодні ситуацію на ринках.

В Україні цей ринок переважно представлено облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП), а також депозитними сертифікатами НБУ. Цей ринок характеризується занадто великою участю Національного банку України у первинному розміщенні цінних паперів. Фактично, НБУ приймає участь у розміщенні до 70% загального обсягу ОВДП, що фактично означає кредитування уряду з боку цієї структури.

Рис.2.2 Структура торгів на ринку цінних паперів України за інструментами у 2008 р.

Однією з ознак новостворених ринків в аспекті їх роботи з урядовими цінними паперами виступає невисока надійність цих інструментів, тоді як на розвинутих фінансових ринках вони вважаються безризиковими або малоризиковими. Про слабкість цих інструментів свідчить конверсація Міністерством фінансів України ОВДП, емітованих до 26 серпня 2002 р., а також із строком погашення до 27 серпня 2003 р., на цінні папери із строком погашення у 2003-2008 рр. Нерезиденти отримали відповідно конверсійні євробонди із 20% доходності і перенесенням сплати боргу на більш віддалений строк. На провідних західних фондових ринках державні цінні папери виступають певною цементуючою ланкою ринку, сприяють підвищенню його надійності. Отже, на українському фондовому ринку державні цінні папери мають так само відігравати роль високонадійного інструменту, який тримає в своєму інвестиційному портфелі консервативний інвестор, що не тяжіє до ризикових інструментів, фідуціарні інститути, а також інші фінансові інститути як частину портфелю цінних паперів.

Фондовий ринок в системі державного управління відіграє не тільки роль фінансового полігону для обігу цінних паперів. Він та його інструменти включаються у систему заходів, що належать до бюджетної, фіскальної, соціальної та інших видів політики [39].

Одним з інструментів фондового ринку, який було введено в обіг з метою вирішення питань бюджетно-податкової політики, були ПДВ-облігації. Метою емісії цього інструменту є реструктуризація простроченої заборгованості держави із відшкодування ПДВ. Строк їхнього обігу складає 5 років, а загальна сума випуску, згідно з Законом про бюджет на 2008 р. - 1926 млн. грн. Доходність облігацій становить 120% облікової ставки НБУ на момент нарахування доходів. Погашення суми боргу здійснюється щороку протягом 5 років (по 20%), а виплата доходів - щорічно 31 грудня.

Для дієвості зазначеного інструменту важливо застосовувати низку преференцій для їх активного застосування суб’єктами економічних відносин. ПДВ-облігації такі преференції мають: НБУ рефінансує банки під 90% вартості ПДВ-облігацій. Крім того, комерційні банки приймають ці цінні папери в якості застави при отриманні юридичними особами кредитів. Отже, ПДВ-облігації на фондовому ринку виконують кілька функцій, серед яких можна зазначити такі:

ці інструменти підвищують загальний рівень ліквідності ринку, перетворюючи борги в обігові цінні папери;

вони збільшують обсяги кредитів, що надають суб’єктам підприємницької діяльності, розширюючи перелік видів застав;

зазначені цінні папери реструктурують борги держави, відстрочують платежі;

ПДВ-облігації пом’якшують соціальну напруженість у суспільстві, регулюючі відносини між державою та сферою підприємництва, оформлюючи державні борги у вигляді цінних паперів тощо.

Правом роботи з ПДВ-облігаціями наділені 51 банківська установа, що мають ліцензію зберігача цінних паперів. Вони можуть відкривати рахунки у ПДВ-облігаціях, кредитувати юридичні особи під заставу, нараховувати і виплачувати проценти за цими рахунками, здійснювати “репо”-операції тощо.

Безперечно, дієвість нового інструменту залежить від виконання державними органами своїх зобов’язань. Якщо держава буде дотримуватися графіку погашень заборгованостей, залишати процент рефінансування на попередньому рівні (90%), то ПДВ-облігації сформують сегмент високоліквідних надійних державних цінних паперів на фондовому ринку.

Важливою складовою ринку цінних паперів становить ринок боргових зобов'язань місцевих органів влади, зокрема, муніципальні векселі та облігації. В північноамериканських країнах, зокрема, в США, цей ринок займає вельми суттєву частку цінних паперів. Випуском та управлінням муніципальних цінних паперів в США займається більше, ніж 90 тис. різних органів влади - штати, міста, округи, маленькі містечки, шкільні райони і органи управління платними автошляхами. За своїм розміром ринок муніципальних облігацій поступається лише ринку цінних паперів федерального уряду. Для муніципальних цінних паперів існує активно діючий вторинний ринок [110].

В України емісію та управління муніципальним боргом здійснили більше 20 різних місцевих та територіальних органів влади. Не всі випуски були розміщені успішно, проте цей ринок було створено. Слід зазначити, що частка цього ринку є досить низькою (менше 0,1%), а вторинного ринку - мізерною.

Для того, щоб створювати фондовий ринок, співставний за розмірами з ринками європейських країн, Україні слід вдатися передусім до становлення та розвитку ринків надійних інструментів і стимулювати емісійну активність місцевих та регіональних органів влади.

Ринок акцій демонструє тенденцію до коливання - після трьох років підйому спостерігається спад емісійної активності (рис.2.3).

Рис.2.3 Динаміка обсягів зареєстрованих ДКЦПФР випусків акцій у 2002-2008 роках (млрд грн).

Це пояснюється багатьма причинами, серед яких велике значення має асиметрія регіонального розподілу емісійної активності. Питома вага п’яти областей, які із повним правом вважаються центрами фінансової активності, - Київської, Дніпропетровської, Харківської, Полтавської та Луганської - становила 79,37% від загального обсягу зареєстрованих випусків акцій.

Ще однією причиною циклічності є той факт, що особливостями ринку цінних паперів України, як і більшості держав з перехідною економікою, є те, що серед емітентів майже відсутні компанії середнього ринку, тому інструменти, що представлені, належать в основному “блакитним фішкам” або великим компаніям. Значні за обсягом випуски акцій впливають на структуру випусків, призводять до суттєвих її коливань.

Так, питома вага зареєстрованих найбільших випусків акцій: (ВАТ "Укртелеком", державного підприємства "Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця", державного підприємства "Енергоатом", дочірньої компанії "Укртрансгаз" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", відкритого акціонерного товариства акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль", закритого акціонерного товариства з іноземною інвестицією "Запорізький автомобілебудівний завод", закритого акціонерного товариства "Сармат") становила у 2007 році 14,62% від загального обсягу випуску акцій. Отже, розмір ринку значною мірою залежить від активності основних емітентів, яких налічується лише кілька десятків. Водночас, за оцінками експертів, для успішного розвитку такого інвестиційного ринкового механізму, як первинне розміщення акцій, потрібно не менше 100-150 ліквідних пайових цінних паперів, що сьогодні для українського ринку є досяжною величиною.

Новим для українського ринку цінних паперів виступає такий інструмент як заставна. Згідно з Законом України "Про іпотеку",

прийнятим 5 червня 2003 р., заставна є борговим цінним папером, яка засвідчує виключне право її власника на виконання його основного зобов'язання. Якщо це зобов'язання не виконується, вступає у дію право іпотекотримача на взискання предмету іпотеки. Законом передбачено, що цей цінний папір має дещо обмежені сфери застосування. Зокрема, заставна може видаватися лише у тому випадку, якщо основне зобов'язання іпотекодавця виступає у грошовій формі. Заставна може мати обіговість: її можна передавати іншій особі, яка має ті самі права, що попередня, вона може бути передана у заставу для забезпечення виконання зобов'язань її власника перед третіми особами. На сьогодні цей сектор ринку представлено досить слабо. Загалом ринок іпотеки є напрочуд концентрованим, а основні його учасники - це банки України.

До 2007 р. спеціального законодавства щодо корпоративних облігацій та інфраструктури, що обслуговувало цей ринок, не існувало.17 липня 2007 р. ДКЦПФР прийняло рішення № 322 “Про затвердження Положення про порядок випуску облігацій підприємств", що впорядкувало відносини емітентів, андеррайтерів та інших учасників ринку.

Цей нормативний акт містить низку нових положень, серед них можна виділити такі, що стосувалися окремих видів облігацій і особливостей їх розміщення [39].

Стосовно першої позиції, виділено “облігації з обмеженим колом обігу" - ті, первинними та наступними власниками яких можуть бути лише особи, список яких визначено перед здійсненням цього випуску. Також зазначено можливість випуску такого виду облігацій, як "облігації з додатковим забезпеченням", тобто ті, які забезпечуються товарно-матеріальними цінностями.

Щодо розміщенням облігацій, то встановлено процедури “закритого продажу" обмеженому колу юридичних осіб, які передусім належать до групи професіоналів ринку. У цьому ж документі передбачено загальні та спеціальні строки реєстрації випуску облігацій та інформації про емісію.

Український ринок корпоративних облігацій представлено чотирма основними групами емітентів цих цінних паперів. Більша частина цього ринку належить емітентам - власникам відомих торгівельних марок (ТМ) на споживчих ринках. Зокрема, першу групу представляють такі відомі фірми, як ТМ "Наша Ряба" (компанія "Дружба народів Нова"), ТМ "Фанні" (компанія "Молочний Дім"), ТМ "Київ-Конті" (компанія "Конті-Інвест"), “Київ-Стар ДСМ".

Іншою групою емітентів облігацій стали банки: "Надра", "Мікрофінансовий банк", "Інтербанк", "Кредитпромбанк", “Трансбанк", ВАБанк, “ПроКредитбанк, “Петрокоммерцбанк".

Третю групу формують державні та квазідержавні компанії, серед яких найбільшою і наймаштабнішою за сумою випуску стала емісія Південно-Західної Залізниці, а також "Укртелеком" і "Енергоатом". Як видно із даних табл.2.5, облігації державних компаній обіцяють незначну доходність, але вони входять у список цінних паперів, що можна застосовувати при отриманні рефінансування від НБУ.

Четверту групу становлять емітенти, на сьогодні маловідомі на українському ринку, але діяльність яких росте та розвивається стрімкими темпами. Частка цієї групи емітентів є незначною.

Ілюстративні дані щодо випуску облігацій за травень 2008 р. містяться у табл.2.5 Вони досить наглядно показують розподіл випусків за першими трьома групами емітентів.

Таблиця 2.5. Емісії облігаційних випусків, що мають ринкову структуру, у березні 2008 р.

Емітент	Обсяг, млн. грн.	Дата випуску	Дата погашення	Ном. Купонна ставка, %	Кількість виплат за рік	Наявність забезпечення	Дата першої оферти
"Дружба народів Нова", А	25,0	14.05	02.05.08	18,0	4	Так	Ні
"Конті-Інвест", А	15,0	19.05	15.06.09	15,0	4	Так	17.11.07
Банк "Надра", А	13,5	20,05	21.05.08	13,5	4	Ні	Ні
Мікрофінансовий банк, А	3,0	20.05	19.05.09	14,0	4	Ні	19.05.08
"Молочний дім", А	6,5	22.05	23.05.08	18,0	4	Так	Ні
"Молочний дім", В	3,5	22.05	22.11 09	20,0	4	Так	Ні
Інтербанк, А	7,5	23.05	23.05.10	14,0	4	Ні	23.08.07
Бориспіль-2, В	11,0	26.05	26.11.08	15,0	4	Ні	Ні
ПЗЗД, А	500,0	26.05	26.05.10	12.0	12	Так	21.06.07
Кредитпромбанк, А	13,5	27.05	25.05.08	15,0	4	Ні	24.05.08
Кредитпромбанк, В	13,5	27.05	25.08.09	15,0	4	Ні	23.02.09

Зазначимо, що активна поява випусків облігацій на українському ринку відбулася після впорядкування відносин у сфері їх розміщення та оподаткування (рис.2.4).

Помітна напрочуд велика активність українських емітентів у період 2006-2007 рр. - в середньому з’являлося 3-5 випусків на місяць. Однак такий бурхливий розвиток ринку корпоративних облігацій породжує і багато проблем, які потрібно вирішити. Зокрема, особливістю ринку облігацій, як й інших ринків цінних паперів, є невисокий рівень його ліквідності [38].

Для аналізу ринку корпоративних облігацій в Україні використовується Альфа-індекс цін, який відображає динаміку цін найбільш ліквідних облігацій, зважених за обсягом їх емісії. Однак дійсно ліквідних інструментів на ринку налічується не більше 10-15.

Для створення конкурентних засад на фондовому ринку важливо, щоб діяльність на ньому здійснювало якомога більш широке коло учасників, у тому числі, торговельні площадки - організовані біржі та торговельно-інформаційні системи. На сьогодні помітний явний перекіс активності торговельних площадок у бік Першої фондової торговельної системи, обсяг торгів на якій майже на порядок більший за усі інші торговельні площадки (рис.2.4).

Рис.2.4 Обсяг зареєстрованих випусків облігацій підприємств за період 2000-2007 рр., млн грн.

Характерним є той факт, що поступово формується вторинний ринок цінних паперів.

Рис.2.5 Розподіл кількості договорів, що було укладено за І квартал 2008 р. між організованими торговельними площадками України.

Протягом березня 2008 р. на вторинному біржовому ринку було укладено договорів обсягом у 42,52 рази більше, ніж на первинному біржовому ринку. Більше половини (54,7%) припадає на облігації, третина (29,9%) - на акції.

Водночас мінімальний прийнятний рівень ліквідності вторинного ринку цінних паперів має становити не менше 1-1,5 млрд дол в день Ю. Сизов, що на кілька порядків менше за фактичні дані.

Значні зрушення відбулись у складі учасників фондового ринку та їх активності щодо формування портфелю цінних паперів.

Банки України підвищили рівень інвестування у цінні папери у 2007 р. порівняно з попереднім роком на 48,4%, і станом на 01 січня 2008 р. їх вкладення становили 6533, 6 млн. грн. Найбільшу частку в інвестиційному портфелі банків займають ОВДП та цінні папери, що рефінансуються НБУ - 37,1% від загальної суми вкладень у цінні папери, але ця частка поступово скорочується. Так, на початок 2006 р. вона складала 67.8%, на початку 2007р. - 52,6%, на 01.04.07 - 50,6%, на 01.07.07 - 41.9%, 01.10 07 - 37,6%, 01.01.08 - 37.1%.

Інформаційно-технічне забезпечення роботи фондового ринку полягає у всебічному розвитку системи електронного обігу цінних паперів в Україні, використання сучасних комп’ютерних технологій на організованих ринках та позабіржових системах, охоплення єдиною інформаційно-комп’ютерною мережею всієї території України [39].

Уряд України використав технічну допомогу Товариства французьких бірж, що запропонувало програмне забезпечення для реалізації угод на фондовій біржі. Програма, що застосовується, передбачає продаж цінних паперів під ідентифікаційними кодами.

1 2 3 4 5 6

скачати