Державне регулювання фондового ринку в Україні сторінка 2

1 2 3 4 5 6

Ім'я файлу: Державне регулювання фондового ринку в Україні.docx
Розширення: docx
Розмір: 182кб.
Дата: 17.12.2020
скачати

1.2 Основні завдання та форми регулювання фондового ринку

Ринок капіталів і його складова - ринок цінних паперів - виступає одним з найважливіших ринків економіки країни, що може створювати потужні важелі для прискорення обігу фінансових ресурсів, підвищення рівня доходів фізичних і юридичних осіб, забезпечення економічного зростання.

Обіг цінних паперів є однією з областей державного регулювання, яка має місце в усіх без виключення країнах. Навіть саме існування цінних паперів обумовлено державними засадами формування ринку цінних паперів. Головним критерієм, у відповідності до якого одні грошові документи вважають цінними паперами, а інші ні, є законодавче закріплення переліку цінних паперів, а також гарантування державою їх обігу як грошей, фондів чи їх замінників. Зазначимо, що, по-перше, у більшості країн існують нормативно-правові акти, що містять перелік цінних паперів, тобто перелік грошових документів, які мають юридичний статус цінного паперу.

По-друге, як правило, обіг дозволених цінних паперів закріплюється в законах, тобто актах, які мають найвищу юридичну силу. По-третє, переліки цінних паперів, які містяться у законах різних країн, можуть бути значно відрізнятися між собою, але вони не являють собою даність раз і назавжди, а є відкритими для нових змін і доповнень.

Грошові документи, які не включені в законодавчий перелік цінних паперів і не відповідають встановленим у законі вимогам, не мають правового статусу цінного паперу. Наприклад, не належать до категорії цінних паперів чеки, квитанції, платіжні доручення, грошові ордери, довіреності тощо. Майже в кожній країні, де існують ринки цінних паперів, держава в законодавчому порядку визначає усі види грошових документів, але гарантує обіг як грошових зобов’язань лише обмеженої їх частини. Виняток становлять лише окремі держави, але й у них переліки документів, що вважаються цінними паперами, закріплюються в правових нормах, що мають підзаконний характер.

Класифікації цінних паперів різних країн дещо схожі між собою, однак поміж ними існують певні відмінності, особливо стосовно більш деталізованого їх поділу. Головна точка розділу проходить між інструментами, поширеними на ринках розвинених країн і країн виникаючих ринків.

Оскільки ринкова взаємодія з приводу цінних паперів регулюється конкретними державними органами, а також саморегулівними організаціями, то ними визначаються і впроваджуються певні правові вимоги, критерії, стандарти і процедури випуску й обігу цінних паперів. Якщо ж певний грошовий документ використовується у процесі взаємодії на ринку, але він не має юридичного статусу цінного паперу, то не можна вимагати, щоб його використання обов'язково відповідало вимогам, критеріям, стандартам і процедурам, встановленим спеціально для випуску й обігу цінних паперів.

З іншого боку, у процесі взаємодії з приводу цінних паперів інститути-емітенти, наприклад, можуть порушувати встановлені органами держави та інститутами-регуляторами норми. У таких випадках інвестори, чиї інтереси були порушені, можуть звернутися за захистом як до органів судової влади, так і до спеціальних державних органів, які контролюють поведінку учасників ринку цінних паперів, або до інституцій-регуляторів. Якщо йдеться не про цінні папери, зацікавлений інвестор не може звертатися за захистом своїх прав до спеціального державного органу.

Держава визначає не тільки самі цінні папери, але й їх види залежно від особливостей взаємовідносин, які породжуються їх обігом. Найбільш поширеними у світовій практиці вважаються такі типи цінних паперів: (а) цінні папери, які засвідчують участь в емісії (наприклад, акції, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати тощо), тобто власники яких є співвласниками майна і коштів емітента; (б) цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між власником цінного паперу і емітентом, тобто боргові цінні папери (наприклад, облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати тощо), і (в) похідні цінні папери, тобто документи, які засвідчують наявність у їх власників певних спеціальних прав на цінні папери. Існують інші класифікації, що відрізняються в основному терміном дії, спрямуванням та іншими ознаками.

З метою визначення напрямів державного впливу на інструменти ринку цінних паперів, вважаємо за потрібне запропонувати класифікацію цінних паперів за ознакою ступеню державного контролю за їх обігом. Отже, можна виділити цінні папери, обіг яких повністю контрольований державою (ОВДП, векселі Казначейства); цінні папери, що слугують меті запровадження операцій щодо регулювання грошової маси в обігу (векселі чи інші цінні папери центрального банку країни); цінні папери, обіг яких врегульований загальними законодавчими актами щодо функціонування кола інструментів ринку цінних паперів (акції, облігації, векселі тощо); цінні папери, що мають характеристику грошового документу, тобто ознаки цінного паперу, однак їх обіг не дістав деталізованого визначення у законодавстві країни й регулюються в основному підзаконними актами (свопи, інші деривативи).

Крім того, можна виділити інструменти ринку цінних паперів, що випускаються та мають обіг на ринках різних країн, тобто належать до групи інструментів, що позбавлені національного забарвлення: акції, облігації, депозитні сертифікати, векселі, а також похідні інструменти (варранти, опціони, ф’ючерси, свопи). У деяких країнах, включаючи Україну, до категорії цінних паперів відносять цінні папери, що не мають обіг на ринках країн із розвинутою економікою чи інших ринках, зокрема, інвестиційні та приватизаційні папери. Аналіз сучасних схем класифікацій особливо важливий з міркувань державного впливу на уніфікацію фінансових ринків, виявлення ступеню адаптації національного ринку до певних регіональних або світогосподарських фінансових систем.

Державні аспекти дослідження цінних паперів тісно пов’язані з вивченням місця їх емісії, обігу та операцій з ними, зокрема, купівлі-продажу. Держава може встановлювати централізований обіг цінних паперів, розвивати так званий ОТС-ринок, повністю чи частково контролювати процеси емісії тощо. Важливим елементом системи державного регулювання є встановлення стандартів оформлення цінного паперу, порядку його пред’явлення до оплати.

Цінні папери мають обіг на спеціальному ринку - ринку цінних паперів, де вони виступають предметом різного роду операцій та угод. Зазначимо, що існують певні розбіжності між трактуваннями трьох понять: ринок капіталів, ринок цінних паперів і фондовий ринок. У західній літературі склався свій термінологічний апарат, який характеризує особливості інституціонально-суб’єктної частини цього фінансового ринку. Основні акценти іноземними вченими ставляться на відмінності між ринком капіталів і грошовим ринком або ринком короткострокових інструментів.

Специфічний характер ринку цінних паперів (фондовий ринок) обумовлено товаром, що він пропонує, а саме - характером й особливостями цінних паперів як об’єкту купівлі та продажу. Вони можуть виступати борговими інструментами, титулами власності, похідними інструментами від інших товарів - реальних чи абстрактних. Цінним паперам властивий певний символізм представлення. Вони не несуть ніякої реальної цінності (споживчої вартості) самі по собі, але цінні папери опосередковують обіг реальних цінностей, які самі по собі не є рухливими (нерухомість, заводи, фірми, дорогоцінності тощо).

З точки зору державного регулювання, найбільш важливий аспект поділу фондового ринку полягає в ступені його організованості. Організованим ринком є такий, який є регульованим, підпорядкований добре сформованим нормам та практикам, а також прямий доступ на нього обмежений і відкритий професіоналам, які виступають членами організацій (бірж). На відміну від нього, неорганізований ринок (позабіржовий, вуличний) не має чітких процедур, що врегульовували б його діяльність. Цей ринок характеризується вищим рівнем фінансового ризику, нижчим рівнем юридичної захищеності, меншим рівнем їх поточної поінформованості. Разом з тим, цей ринок забезпечує обіг більшої кількості фінансових інструментів і послуг, більшою мірою охороняє таємницю здійснення окремих угод, забезпечує потреби окремих інвесторів у фінансових інструментах із високим рівнем доходу. Зважаючи на непідпорядкованість або слабкої підпорядкованості цього ринку державному регулюванню, у нашій роботі ми розглядаємо лише організований ринок, дії на якому є об’єктом державного втручання.

Одним з принципів формування ринку є оповіщення широкого загалу щодо умов випуску фондових інструментів (акцій, облігацій, варрантів тощо). Законодавством практично кожної країни передбачено надання публічної інформації (огляду) щодо умов випуску та характеристики емітенту.

Інформаційний огляд повинен включати:

загальну інформацію про корпорацію (історія, місце розташування тощо);

характеристику виробничої діяльності і виробничого потенціалу (у тому числі порівняно з конкурентами);

структуру управління (у тому числі інформацію про вище керівництво);

структуру акціонерного капіталу;

фінансову звітність і аналіз фінансового положення;

стратегію розвитку корпорації;

стратегію залучення капіталу (нові емісії, облігаційні позики і т.д.);

фінансовий прогноз.

Для забезпечення інвесторів необхідною фінансовою інформацією відповідно до міжнародних стандартів проводиться фінансовий аудит і приведення фінансової звітності у відповідність з міжнародними стандартами.

Держава є одним з головних ініціаторів відновлення фондового ринку в Україні, а „головним інструментом його утворення стала приватизація й акціювання державних підприємств”.

Сучасна роль держави в розвитку соціально-економічних процесів формувалася історично. На окремих історичних етапах у різних країнах вплив держави визначався певними політико-економічними та соціальними умовами і чинниками. На формуванні моделі державного регулювання у багатьох промислово розвинутих країнах дуже позначилися воєнні лихоліття 30-х років. Важливим у формуванні ролі держави були ще й такі чинники: якість апарату держуправління; менталітет населення; ступінь відкритості економіки; рівень економічного та технічного розвитку. З одного боку, держава перехідного періоду повинна зберегти за собою і виконувати певні соціальні функції, а з іншого - має задовольнятися виключно регулюванням тих функцій, які не можуть виконувати суб’єкти ринку.

Оскільки економічний процес є двобічним, суб’єктивним та об’єктивним, то „одна теорія фактично набуває характер іншої”.

Отже, економічна роль держави розглядається з двох позицій. З одного боку, вона повинна сформувати систему правил і законів, що обумовлюють дисципліноване використання економічних ресурсів з метою вирішення проблем забезпечення умов ефективного функціонування ринкового механізму. З іншого боку уряд повинен вирішувати глобальні питання, такі як стимулювання економічного зростання, забезпечення стабільності та керування структурою національного продукту.

П’ять базових завдань держави стосовно забезпечення стійкого економічного розвитку зазначено у доповіді Світового банку: утвердження основ

законності; підтримка збалансованої політичної обстановки, включно з забезпеченням макроекономічної стабільності; фінансування базових соціальних послуг та інфраструктури; підтримка незахищених верств населення; охорона навколишнього середовища.

Поступовий розвиток фондового ринку в Україні зумовив необхідність приведення в дію механізму державного регулювання фондового ринку.

Потреба в державному регулюванні економіки обґрунтована Дж. Кейнсом у загальновідомій роботі “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей". Мета державного втручання в економіку полягає в забезпеченні прибутковості капіталу, формуванні сукупного попиту, зниженні рівня безробіття, раціональному використанні трудових ресурсів, регулюванні доходів населення.

1.3 Державне регулювання фондового ринку

Державне регулювання має забезпечити відповідне законодавче забезпечення, правила випуску та обігу, реєстрації, захисту прав інвесторів, контроль системи ціноутворення, при цьому основною метою держави має стати досягнення компромісу між фіскальною функцією та загальноекономічною ефективністю.

Виділимо такі напрями регулювання фондового ринку:

забезпечення захисту прав інвесторів, прозорості, справедливості й ефективності фондового ринку; зниження ризиків учасників ринку в операціях з цінними паперами;

сприяння сумлінній конкуренції, збільшення ринкової капіталізації та економічне зростання держави;

створення атмосфери довіри як серед учасників фінансових ринків, так і серед потенційних інвесторів;

створення сприятливих умов і забезпечення однакових можливостей для учасників фондового ринку, що відповідають чітко визначеним критеріям допуску;

заохочення нових учасників до діяльності на фінансових ринків, оптимізація процедур входження на фінансових ринків;

сприяння процесам впровадження нових фінансових інструментів;

реалізація єдиного системного підходу до розвитку законодавства щодо фінансових ринків;

забезпечення вільного доступу до інформації.

У теорії та практиці розвинутих країн положення щодо важливості регулювання фінансового сектора і погроз, які несе його погане функціонування, знайшли розгорнуте висвітлення. Визначено, що державний сектор має тісні та складні взаємовідносини з фінансовим у більшості країн світу, одночасно відіграючи кілька ролей: регулятора фінансових інститутів; власника фінансових інститутів; учасника ринку; фідуціарного агента; у деяких країнах, особливо у тих, що пережили тривалі періоди адміністративного управління економікою - агента, що прямо втручається в операції на ринку. Світові фінансові кризи, негаразди, що спіткало багато країн у плані втрати довіри до фінансової системи загалом і фондового ринку, зокрема, активізували розробку теоретичної бази державного регулювання сектором. Видатними представниками економічної наукової думки окреслено низку принципів для ефективного процесу регулювання і пруденціального нагляду.

Перший, найбільш важливий принцип управління полягає в забезпеченні незалежності фінансових регуляторних органів, що має поєднуватися з відповідними вимогами їх звітності перед вищими державними органами управління. Регуляторні органи і особи повинні бути захищені від волюнтаристських рішень, звільнень та скасувань, а також від погроз, які пов'язані з ретельними виконанням ними своїх регуляторних функцій.

Другий принцип полягає у тому, що урядові агенції (фінансові або нефінансові) повинні мати прозорі цілі діяльності та виконувати операції, які б підтримувались адекватним рівнем звітування перед громадськістю.

Третій принцип полягає у тому, що мають бути укладені угоди для забезпечення цілісності та ефективного менеджменту всередині регуляторних органів. Наприклад, доцільно підтримувати та запроваджувати кодекси поведінки для управління штатом регуляторних органів, включаючи механізм юридичної перевірки рішень, що приймаються в агентстві. Підкреслюється також важливість випереджальних антикорупційних дій для запобігання “інфекції державного недогляду" за фінансовими інституціями та ринками.

Під час фінансових стагнацій та криз цілі корпоративного управління високого рівня можуть бути спотворені, тому вся система регулятивних інституцій та засобів у несприятливі часи має бути реформована шляхом застосування нових інституціональних структур із більш високим рівнем прозорості та звітності.

МВФ і Світовий банк розробляють спільну програму оцінки ступеню досягнення стандартів фінансового сектора як частину загальної оцінки стабільності та потреб розвитку в Програмі Оцінки Фінансового Сектора (ПОФС). З прийняттям ПОФС у 1999 р., близько 80 країн брали участь або погодилися брати участь у цій програмі, в тому числі, Україна. ПОФС зазвичай оцінює чинну практику в країні стосовно різноманітних прийнятих на міжнародному рівні стандартів в нагляді, прозорості, ринковій інфраструктурі (наприклад, Кодекс МВФ щодо досягнення виваженої прозорості при запровадженні монетарної та фінансової політики), а також міжнародних стандартів у нагляді за банками, фірмами, що займаються цінними паперами, страховими компаніями і платіжними системами. Ці стандарти прямо впливають на досягнення незалежності регуляторних органів від політичного впливу.

Базуючись на даних ПОФС, спеціалісти МВФ та Світового банку відзначили, що у багатьох країнах, зокрема в Україні, - найвищі бали мають органи нагляду за ринком цінних паперів і банківського нагляду у порівнянні з регуляторними органами інших секторів. Банківський нагляд має високі бали з огляду на те, що він здійснюється національним центральним банком, який є, як правило, добре інституціоналізованим, адекватно фінансованим і незалежним від більшості урядових структур. Регулювання страхування має найбільше складнощів, якщо розглядати його щодо прийнятих міжнародних стандартів.

Інший ключовий індикатор державного управління високого рівня - рівень прозорості регуляторних цілей та операцій, включаючи взаємовідносини з іншими агентствами. Практика ПОФС свідчить, що країни, що розвиваються, включаючи країни з перехідною економікою, значно відстають від розвинутих країн. З іншого боку, нагляд за банківським сектором і платіжними системами, який зазвичай здійснює центральний банк, оцінюється навіть в країнах, що розвиваються, досить високо. Отже, результативність регуляторних процедур тісно пов’язана з наявністю органу регулювання та контролю, який має спеціальні повноваження.

Наступним аспектом формування системи механізмів державного управління є визначення системи заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування ринку цінних паперів. Виходячи з аналізу наукової бази дослідження щодо регулювання ринку цінних паперів, усі заходи можна поділити на дві групи: заходи прямого та непрямого втручання у його функціонування та діяльність його інституцій.

До заходів прямого впливу належать:

законотворча та нормотворча робота з питань формування і розвитку ринку цінних паперів;

ліцензування учасників ринку;

прямий контроль за обігом деяких видів цінних паперів;

реєстрація цінних паперів;

контроль за правами власності й їх зміною;

встановлення правил здійснення окремих видів угод.

Непряме регулювання на роботу ринку цінних паперів здійснюється через загальну та спеціальну систему механізмів фінансової політики. До першої належать:

ринкові (непрямі) механізми монетарної політики, зокрема операції на відкритому ринку;

гарантування урядом кредитів, позик, депозитів, у тому числі на евровалютному ринку;

введення в обіг різного виду державних облігацій, векселів та інших цінних паперів;

валютне регулювання та валютний контроль.

Системна дія цих заходів формує загальний мікроклімат роботи на фондовому ринку, впливає на склад портфелів цінних паперів, надає індикатори та оцінки, на які орієнтуються інвестори. Крім того, кожний з цих механізмів має свій характер дії на сам ринок і на роботу його учасників.

Механізми монетарної політики впливають на активність роботи з державними цінними паперами, визначають ступінь привабливості цього сектора грошового ринку, а також визначають ступінь віддання переваги учасниками операцій з цінними паперами надійним безризиковим інструментам.

Механізм гарантування позик, кредитів, депозитів може впливати на перерозподіл інвесторів між різними ринками, зокрема банківським та фондовим, а також на вихід емітентів на зовнішні ринки. Крім того, цей механізм при його вдалому застосуванні може підвищувати загальний рівень довіри до фінансового ринку.

Через введення певних інструментів, наприклад, ПДВ-облігацій, цінних паперів центрального банку, держава впливає на перетворення боргів у сек’юритизовану форму, підвищує чи знижує загальну ліквідність фінансового ринку, стимулює процеси інновацій.

Валютне регулювання та валютний контроль визначають ступінь привабливості роботи з інструментами фондового ринку, деномінованими у національній валюті, інші засади формування і розвитку ринку.

На наш погляд, значна увага має приділятися спеціальним заходам державного впливу. Дослідження довело, що серед цільових механізмів державного регулювання фондового ринку, виходячи із рівня сучасних вимог до роботи фондового ринку, найбільше значення мають такі:

формування і стимулювання застосування різних методів ціноутворення, контроль за рівнем цін на різні інструменти фондового ринку;

введення податків на доходи від цінних паперів і запровадження інших заходів податкової політики;

забезпечення застосування різноманітної палітри фондових індикаторів.

Отже, важливим є встановлення певних співвідношень між прямими та непрямими механізмами державного регулювання, узгодження заходів і механізмів, що належать до загальних та спеціальних, спрямованих безпосередньо на учасників ринку цінних паперів. У роботі розглядається кілька механізмів державного регулювання, які, на наш погляд, відіграють ключову роль у системі прямих та непрямих заходів і механізмів державного регулювання. Зважаючи на обмежений обсяг роботи, в роботі не аналізуються детально загальні заходи непрямого впливу (монетарні, валютні), бо вони були і є предметом спеціального дослідження в інших роботах. Трансформація відносин власності розглядається лише у тому обсязі, в якому вони співпадають з поставленими завданнями дослідження. Найбільший акцент зроблено на тих механізмах державного регулювання, що взаємозв’язані між собою і становлять систему інструментів і заходів, які найбільшою мірою впливають на функціонування ринку цінних паперів.

Важливим завданням державного регулювання є забезпечення виходу на фондовий ринок сумлінних учасників фінансових процесів. У цьому зв’язку підвищується роль ліцензування як регулятора цивілізованих відносин на ринку цінних паперів.

Система ліцензування може трактуватися не лише як форма допуску на ринок. Вона виступає також і формою регулювання торгів і певних видів господарської діяльності, тому за її допомогою можна стимулювати активність не тільки різних суб’єктів підприємництва з огляду на їх організаційну форму управління та види, а також з огляду на різні галузі та сфери діяльності. У цьому відношенні важливо здійснити регламентацію повноважень державних органів регулювання діяльності у сфері ліцензування; провести систематизацію та узгодженість законів та підзаконних актів; посилити державний контроль процедур розкриття інформації щодо учасників ринку.

Для формування сприятливих тенденцій роботи фондового ринку необхідною умовою є справедливе формування ціни. На наш погляд, зміст державного механізму ціноутворення полягає передусім в тому, що держава має контролювати початкову ціну та ціну закриття ринку для того, щоб уникнути його “перегріву”. Цей механізм досконало вивчено західними вченими. Водночас, з боку українських вчених і практиків цьому аспекту приділялось недостатньо уваги, а якщо й існували наукові розробки, то вони недостатньо враховувалися в практиці державного регулювання. Ціна на фондовому ринку слугує поштовхом для інвесторів вкладати кошти, стимулом для професіоналів ринку щодо активізації дій для отримання прибутку. Для державних органів вона має слугувати орієнтиром для так званих справедливих цін, а також цін блокування роботи певного ринку.

На фондовій біржі діє кілька правил, що сприяють формуванню справедливої ціни:

встановлення державою та саморегулюючими організаціями певних правил реєстрації на біржі, що передбачає, що інструменти цих компаній є надійними, в які можна без сумніву вкладати інвестиції;

встановлення правил ліцензування дилерів, що можуть брати участь у роботі біржі на предмет запобігання допуску шахраїв та несумлінних гравців;

запобігання діям щодо маніпулювання цін, суворе покарання тих, хто цьому сприяє.

Отже, питання ліцензування та ціноутворення тісним чином пов’язані один з одним, проте існують і особливості процесів ціноутворення, які поєднують дію ринкових сил і державного втручання.

Одне з питань, на вирішення якого впливають процеси ціноутворення на ринку цінних паперів, належить до площини управління злиттям та поглинанням компаній. У випадку недооцінки активів компанії і, відповідно, низької вартості її акцій, невеликої її прибутковості існує погроза поглинання її з боку національних або іноземних компаній. Причому, злиття та поглинання компанії здійснюється у "дешевий" спосіб: акції компанії, що поглинається, скуповуються за безцінь незалежно від того, чи поглинання є бажаним, добровільним, чи небажаним для компанії. Часто порушуються співвідношення ціни акцій до їх доходності. У системі державного регулювання важливо визначити засади використання цінових параметрів при управлінні злиттям та поглинанням компаній, встановити обмеження на порушення основних співвідношень, які розроблені світовою практикою.

Особливо важливим є оцінка наслідків процесів поглинання, коли цей процес здійснюється іноземною компанією. Нерідко цілепоглинання цієї акції виступає більш дешевий, без надмірних додаткових інвестицій, засіб проникнення на ринок країни. Як правило, з трьох відомих форм оплати угоди - обмін акцій у попередньо визначеній пропорції на акції новоствореної компанії; використання комбінації акцій та готівки; оплата акцій готівкою - вибирається перша або друга. Отже, не відбувається надходження інвестиційних ресурсів у їх найбільш бажаній для молодих економік форми - у вигляді потоків готівки.

Значною мірою процеси удосконалення системи ціноутворення на фондових ринках пов'язані з поліпшенням корпоративного управління. Міжнародною практикою відпрацьовано низку заходів щодо формування ефективної системи корпоративного управління і роботи фондового ринку. Цікавим є підхід Центру міжнародного приватного підприємництва. Одним із першорядних завдань уряду країни виконавчий директор Центру Дж. Салліван вбачає створення системи незалежних реєстраторів акцій. Іншим завданням він вважає визначення стандартів прозорості та підзвітності продажу основного майна разом із примусовими механізмами та процедурами, за допомогою яких інвестори можуть домагатися отримання компенсації за збитки. Крім того, фахівець наголошує на необхідності використання стандартів корпоративного управління; визначення функції внутрішнього аудиту та механізму включення до аудиторських комісій незалежних директорів; визначення процедур вирішення конфліктів інтересів та інсайдерських торгових операцій з цінними паперами. Запровадження цих відомих на корпоративному ринку розвинутих країн процедур управління забезпечить формування підґрунтя для нормалізації роботи фондового ринку країн з перехідною економікою.

Отже, ціноутворення на фондових ринках країн з перехідною економікою є недосконалим з огляду на непрозорість його роботи; численні макроекономічні та політичні кризи; нестабільність роботи окремих галузей; відсутність багатьох ринкових елементів, що сприяють оптимальному ціноутворенню, зокрема, достовірної оцінки ризиків; неефективний корпоративний менеджмент. Це спричиняє необхідність контролю за процесами ціноутворення з боку державних органів влади.

Іншим важливим аспектом підвищення рівня прозорості та інформаційної насиченості функціонування фондового ринку виступає необхідність державного регулювання системи індикаторів фондового ринку.

Індикатори фондового ринку дають інформацію про макроекономічну ситуацію в країні, активність суб’єктів підприємництва, інвестиційний потенціал, перерозподіл потоків капіталів, місце країні в системі глобалізованого фінансового середовища. Ця інформація може виступати підставою для прийняття адекватних рішень не тільки численними внутрішніми та зовнішніми інвесторами, професіоналами фінансового ринку, але й державними органами влади для контролю за потоками капіталів, прозорістю та ефективністю роботи суб’єктів та об’єктів фінансового ринку.

У системі фондових індикаторів можна виділити два основні їх види - індекси та середні, а також рейтинги. Ці характеристики мають різне значення для інвесторів і професіоналів ринку. Рейтинги - це більш чи менш стала характеристика компанії, професіонала або інструмента фінансового ринку, яка має кількісно-якісне вимірювання. Індекс може бути лише кількісним показником фінансового (фондового) ринку в певний момент часу.

Отже, визначимо, що собою являють індекси та середні фондового ринку. Індекси та середні, що розраховуються на акції фондового ринку - індикатори, що використовуються для вимірювання та оповіщення змін у вартості репрезентативних груп акцій та інших цінних паперів.

Основні напрями функціонального використання індексів і середніх полягають у тому, що вони:

надають інформацію про тенденції розвитку економіки;

показують структурні зміни, демонструють нерівномірність рівня розвитку окремих галузей;

екранізують поточну ситуацію на фондовому ринку, відображають коливання кон’юнктури та настрої інвесторів;

відображають ситуацію на окремому ринку;

дають відомості, що необхідні для формування портфеля цінних паперів;

виступають інструментом хеджування для укладання контрактів на ф’ючерси та опціони

За ознакою охоплення компаній та підприємств фондового ринку всі індекси можна розподілити на дві групи:

інтегральні, що характеризують стан ринку загалом. Вони ще отримали назву індикаторів з широкою базою;

локальні або окремі (індикатори з вузькою базою), що доповнюють інтегральний показник характеристикою окремих елементів, секторів, галузей або параметрів ринку.

Інтегральні показники, в свою чергу, поділяються на інтернаціональні, національні, секторні та субсекторні. Інтернаціональні характеризують стан ринку акцій незалежно від національних кордонів.

Одним з інтернаціональних показників стану ринку акцій є індекс Доу-Джонса, який був запропонований фінансовими журналістами Ч. Доу і Е. Джонсом і застосовується з 1884 р. Він представляє собою просту середньоарифметичну щоденних котировок найбільш відомих компаній (“блакитних фішок”), які входять до списку індексу, що визначається на момент закриття біржі. До міжнародного індексу належить Dow Jones Industrial Average (DJIA), що обраховується за 30 ”блакитними фішками”, акції яких активно торгують на ринку. Робота цих компаній на 20% визначає ринкову капіталізацію Нью-Йоркської фондової біржі. На сучасний момент визначається кілька галузевих індексів, на основі яких розраховується Dow Jones Composite (сумарний або складовий індекс Доу-Джонса), який розраховується як індекс 65 акцій компаній. Про важливість розрахунку системи індексів Доу Джонса свідчить той факт, що була створена теорія (так звана теорія Доу), за якою визначення головного тренда, що склався на фондовому ринку, має підтверджуватися співпадінням із трендом двох індексів - Dow Jones Industrial Average (середнім промисловим) і Dow Jones Transportation Average (середнім транспортним). Отже, висновок щодо підйому чи падіння ринку може бути обґрунтованим лише тоді, якщо цей факт підтверджується аналогічним рухом цих двох індексів. У випадку, якщо аналогічний рух індексів не відбувається, слід очікувати, що ринок повернеться на попередні позиції.

DJIA виступає барометром економічної ситуації: якщо криві курсу акцій промислових, транспортних та комунальних компаній одночасно рухається доверху і перевищують відмітки, які були найгіршими в недавньому минулому, то акції варто купляти. Якщо криві спускаються нижче тих відміток, які були найнижчими за останній час, то акції варто продати. Зрозуміло, що це лише приблизний орієнтир для здійснення операцій купівлі-продажу цінних паперів.

Крім індексу Доу-Джонса, застосовуються інші інтернаціональні індекси великих фондових бірж світу. Серед них зазначимо MSCI (Margan Stanley Capital International), який є одним з провідних аналітичних індексів світового ринку акцій. Різновидності цього індексу застосовуються також для окремих географічних секторних ринків (Північної Америки, Європи, Далекого Сходу), а також у рамках національних ринків акцій. Серед інших міжнародних індексів слід назвати індекси Ніккей 225 (Nikkei 225, Японія), Комерцбанк (Commerzbank, Німеччина), САС 40 (Франція), Ганг Сенг (Hang Seng, Гонг Конг).

Розробка фінансових індексів має величезне значення для приваблення іноземних інвесторів, досягнення прозорості його роботи, що вимагається за всіма міжнародними стандартами. При цьому постає кілька проблематичних питань, що стосуються передусім країн із новоствореними фінансовими ринками. По-перше, в багатьох країнах відчувається брак сумлінних емітентів, які б виходили на фондовий ринок з достатньо високим потенціалом діяльності. По-друге, поняття ліквідності акцій, які входять невід’ємною умовою формування бази індексу, є в багатьох країнах обмеженою, бо фактично вторинний ринок цінних паперів майже не функціонує. У даний час критерієм для включення акцій будь-якої компанії у вибірку виступає показник ринкової капіталізації, навіть якщо 75% її акцій знаходяться в “закритому” володінні. Однак акції компаній з низькою часткою цінних паперів, що мають обіг на вільному ринку, важко купити, а неліквідність може серйозним чином уплинути на їхню ціну [].

Розглянемо другий індикатор фондового ринку - рейтинг (кредитний рейтинг). Існує кілька визначень рейтингу. Зокрема, рейтинг визначають як “кількісно-якісну оцінку компанії, а також випущених нею цінних паперів”.

Кредитний рейтинг у словнику Баррона охарактеризовано як оцінку інвестування у цінні папери та пов’язаного з цим кредитного ризику, що запроваджується рейтинговими службами.

Отже, зважаючи на певні розходження у сприйнятті поняття “кредитний рейтинг", вважаємо за доцільне навести власне визначення рейтингу. Кредитний рейтинг - це узагальнена, відносно стала оцінка суб’єкту чи об’єкту фінансового ринку за певним набором показників, що характеризують рівень виконання ним фінансових зобов’язань перед інвесторами та іншими учасниками фінансового ринку, ступінь їх надійності.

Завданнями розробки рейтингів є:

надання об’єктивної оцінки діяльності емітентів, професіоналів ринку та інструментів, які вони застосовують;

сприяння прозорості роботи фінансового ринку, збільшення рівня інформативності усіх його учасників;

уникнення ситуації входження на ринок несумлінних учасників, запобігання фінансових криз і дефолтів;

сприяння входженню на ринок великої кількості інвесторів, у тому числі, нерезидентів.

Звернемося до досвіду країн світу, що запроваджували рейтингові індикатори на національних фондових ринках.

Окремої уваги потребує визначення рейтингу країни за рівнем ризику. Ці рейтинги впливають на позиції країни на світовому фондовому ринку, рівень інвестиційної активності нерезидентів на національних ринках, роль і місце окремих галузей та емітентів. Серед рейтингових агенцій, що розробляють рейтинги за політичними ризиками, зазначимо такі відомі фірми, як Frost & Sullivan, Business International and Data Resources Inc. та інші. Для оцінки політичного стану країни створено банк політичних даних (World Handbook of Political and Social Indicators).

За формою власності можна виділити урядові та приватні організації. Зазначимо, що національні рейтингові агентства формуються у країнах, де значного розмаху набули корпоративні цінні папери. Наприклад, на початку 1990-х рр. у Німеччині було створено одразу 10 агентств як відповідь на бум корпоративних облігацій на німецькому фінансовому ринку. Вважається, що національні агентства починають активніше розвиватися з приходом великої кількості іноземних інвесторів.

Отже, головними завданнями державного регулювання у сфері розвитку фондового ринку є запровадження системи інформаційної достатності, звітності та оцінювання основних його гравців, що досягається шляхом введення ліцензування, відкриття доступу на фондові ринки сумлінним його учасникам, введенню системи індикаторів, доступних широкому загалу.

1 2 3 4 5 6

скачати