1   2   3   4
Ім'я файлу: Ярова.docx
Розширення: docx
Розмір: 104кб.
Дата: 16.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
Лабораторна робота 1-2.docx
Конкурентоспроможність продукції підприємства та шляхи її підвищ
Реферат№3_Басько_Андрій.doc
Міністерство освіти і науки України.docx
Реферат історія.docx
2 модуль.docx
Електронна_комерція_Метод_вказ_до_вик_лаб_роб_і_сам_роботи_.doc
Курсова робота ЕОМ Василечко А.І..docx
Планування аудиту 19.09.docx
Курсова робота_менеджмент_Тимофієв_Р_В_МН_ЛГ_3_7.docx
курсова робота docx.docx
Реферат№2_Дарага.docx
Вар_екз-практ_23вар-2022.docx

2.1. Обов’язок доказування в адміністративному судочинстві


Дослідивши питання про поняття, особливості та види доказів в адміністративному процесі, доцільно звернути увагу на специфіку процесу доказування цього виду судочинства.

Це дозволить відобразити теоретичні знання про докази у площині їх практичного застосування у судовому процесі, а саме – у процесі доказування.

Одним із найважливіших процесуальних обов’язків сторін у адміністративному процесі є обов’язок доказування.

Насамперед зауважимо, що процес доказування в адміністративному судочинстві суттєво відрізняється від доказування в інших судових процесах.

Специфікою процесу доказування в адміністративному судочинстві є так звана «презумпція винуватості», застосування якої здійснюється в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.

Так, ч. 1 ст. 77 КАС України говорить про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Однак, вже у наступній частині цієї ж статті Кодексу йде мова про відступ від декларативного принципу змагальності сторін, притаманного цивільному та господарському процесам.

Так, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності законодавець покладає на відповідача [1, ст. 77].

Варто зауважити, що левова частка спорів, що надходять на розгляд адміністративного суду, стосуються саме оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.

Презумпція винуватості покладає на суб’єкта владних повноважень обов’язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Такий підхід значно посилює позиції невладної особи (людини), якій бракує правових знань, щоб самостійно довести перед судом слушність своїх тверджень.

Потенційний обов’язок суб’єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в суді посилює його відповідальність за прийняття рішень, вчиненні інших дій чи допущення бездіяльності.

Однак це аж ніяк не означає, що кожен адміністративний позов, навіть очевидно необґрунтований та безпідставний, зобов’язує суб’єкта владних повноважень забезпечувати своє представництво у кожному такому процесі. Із презумпції винуватості суб’єкта владних повноважень не випливає його автоматичний програш у справі, якщо суб’єкт не відреагував на позов або просто його не визнав [11, с. 184].

Варто зауважити, що погляди науковців на так звану «презумпцію вини» суб’єкта владних повноважень, закріплену у ч. 1 ст. 77 КАС України, розділилися.

Одні з них вважають, що саме презумпція вини покладає на суб’єкта владних повноважень обов’язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Більшість дослідників теорії адміністративного процесу використовують поняття «презумпція вини суб’єкта владних повноважень» яка, однак, не звільняє позивача від обов’язку надати суду на підтвердження своїх вимог наявні докази.

Однак, відстоюється також і протилежна позиція. Її прихильники використовують категорію «презумпцію невинуватості невладної особи».

Деякі науковці вважають, що в адміністративному процесі є необхідним закріплення презумпції невинуватості і правомірності дій громадян [23, с. 728].

На наш погляд, обидві вказані вище конструкції є дзеркальним відображенням одного цілого та закріплюють стан речей, за яким суб’єкт владних повноважень, набуваючи статусу відповідача у адміністративній справі, автоматично зобов’язується доводити перед судом законність та обґрунтованість дій чи рішень, прийнятих ним.

Така ситуація, з одного боку, сприяє захисту прав громадян та юридичних осіб у разі порушення їх прав та законних інтересів з боку органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Але, з іншого боку, така правова конструкція порушує принцип рівності сторін перед судом та нерідко сприяє зловживанню з боку невладних суб’єктів-учасників адміністративного процесу.

2.2. Підстави звільнення від доказування



На противагу обов’язку доказування, який реалізується сторонами адміністративної справи шляхом надання до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, чинний КАС України також передбачає низку випадків, за яких сторони від такого обов’язку звільняються.

За загальним правилом та усталеною судовою практикою, не потребують доказування обставини, визнані судом загальновідомими [1, ч. 3 ст. 78].

Так само не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою [1, ч. 4, 5 ст. 78].

Однак, законодавець встановлює певні застереження стосовно застосування вказаних вище положень.

Так, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.

Варто зауважити, що нова редакція КАС України, яка діє з кінця 2017 року, містить нову для адміністративного процесу правову конструкцію стосовно обставин, які підлягають доказуванню.

Законодавець закріплює право сторін щодо визнання тих чи інших обставин, що мають значення для справи, зазначаючи про це в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У випадку, якщо та чи інша обставина визнана учасниками справи, і за умови, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, така обставина не підлягає доказуванню в адміністративному процесі [1, ч. 1 ст. 78].

Враховуючи ці та інші положення чинного КАС України стосовно доказів та доказування, у наукових колах підняли питання стосовно так званих стандартів доказування.

КАС України не встановлює стандартів доказування при вирішенні спорів.

Хоча у ст. 78 побіжно згадує категорію «обґрунтовані сумніви», відсутність яких є підставою для звільнення від доведення визнаних сторонами обставин, він не формулює стандартів доказування як таких.

У теорії права розглядають 3 основні стандарти доказування, властиві англо-американській системі права: баланс імовірностей (balance of probabilities; аналогічний американський стандарт – preponderance of the evidence, «перевага доказів»), «поза розумними сумнівами» (beyond reasonable doubt) і «чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence). На практиці трапляються й інші стандарти доказування: «поза тінню сумнівів» (beyond the shadow of а doubt), «окремі достовірні докази» (some credible evidence) та ін. [3]

Ми поділяємо доводи про те, що стандарт об’єктивної істини, попри всю його привабливість, можна розглядати лише як мету, ідеал, до якого може прагнути суд у процесі розгляду адміністративних спорів, оскільки в адміністративному судочинстві вкрай складно забезпечити встановлення повної та точної відповідності висновків суду про обставини вирішуваної справи об’єктивній дійсності.

Варто зауважити, що на рівні суду касаційної інстанції тривалий час існували два різні правові підходи при виборі стандарту доведення в податкових спорах – «поза розумним сумнівом» і «встановлення об’єктивної істини».

Вищий адміністративний суд неодноразово підкреслював необхідність дотримуватися позиції, викладеної в п.53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко і Лозенко проти України» [3].

Відповідно до вказаної позиції суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівами».

ВАС також акцентував увагу на тому, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доведення правомірності свого рішення, дії або бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Згідно з іншою позицією ВАС в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з’ясування всіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами й наданими ними доказами.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не використовує стандарту «поза розумним сумнівом», підкреслюючи необхідність установлення об’єктивної істини.

ВС відзначив, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від установлення судом об’єктивної істини та правильного застосування норм матеріального й процесуального права.

А тому в ст. 9 КАС на суд покладено обов’язок уживати передбачених законом заходів, необхідних для правильного з’ясування всіх обставин справи, зокрема щодо виявлення й витребування доказів за власною ініціативою.

Дієвість судочинства залежить від того, наскільки повно та всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи [3].

Отже, як бачимо, чинний КАС України розширив коло випадків, за яких сторони звільняються від обов’язку доказування обставин, на які вони посилаються. Активно використовується у судовій практиці норма стосовно звільнення від обов’язку доказування стосовно обставин, досліджених та встановлених рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, якщо у такій справі брали участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАЛУЧЕННЯ ПЕВНИХ ВИДІВ ДОКАЗІВ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ
Завершуючи дослідження питання доказів у адміністративному судочинстві, варто звернути увагу на їх практичне застосування під час слухання адміністративної справи. Даний розділ буде присвячено аналізу судової практики щодо використання у справі тих чи інших видів доказів.

Цікавим для дослідження уявляється практичне застосування положень КАС України щодо залучення до справи електронних доказів з огляду на новизну такої процедури та недостатню її законодавчу урегульованість.

Зокрема, при практичній реалізації вимог ст. 99 КАС України нерідко постає питання, що, власне, є оригіналом, а що – копією електронного доказу.

Так, електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Однак, якщо мова йде, наприклад, про відеозапис, то виготовлення паперових його копій є неможливим.

З огляду на це постає питання, чи буде вважатися оригіналом відеозапис, поданий на оптичному диску або іншому носії, якщо він був зроблений за допомогою веб-камери спостереження з автоматичним збереженням на хмарному сервісі через Інтернет і в подальшому скопійований на оптичний диск?

Такі питання порушувалися під час розгляду Донецьким окружним адміністративним судом, а потім – Першим апеляційним адміністративним судом справи № №200/12225/18-а за позовом фізичної особи-підприємця до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу [4].

Виходячи з відомостей, що містяться у рішенні суду апеляційної інстанції, Головного управління Держпраці у Донецькій області встановила, що у кафе, яке належить Позивачу, працює особа, яка не має з Позивачем трудових відносин, та під час здійснення контролюючим органом перевірки, приймала замовлення у відвідувачів, дуже добре орієнтувалась в асортименті та здійснювала розрахунок з відвідувачами.

Все вищевикладене Відповідач обґрунтовував матеріалами відеофіксації, яку здійснювали його представники.

Однак, суд не взяв до уваги доказ у вигляді оптичного диску, зауваживши, що поданий відеодоказ не відповідає приписам ч. 2 ст. 99 КАС України, оскільки не є оригіналом, а його копія не засвідчена електронним підписом [4].

На наш погляд, такий підхід не в повному обсязі забезпечує реалізацію права осіб на справедливий суд, оскільки законодавча прогалина забезпечує неможливість використання доказу, який покликаний підтвердити чи спростувати ті чи інші обставини справи.

Таким чином, практична реалізація приписів чинного КАС України щодо доказів та доказування нерідко викликає труднощі. З огляду на це, вважаємо за доцільне доопрацювання законодавства в частині при рівняння деяких видів оригіналів електронних доказів до їх копій.


ВИСНОВКИ
У ході виконання даної роботи досліджено процес доказування в адміністративному судочинстві, здійснено огляд видів доказів, а також визначено основні новели законодавства та досліджено їхній вплив на здійснення судочинства, визначено поняття види доказів, встановлено основні характеристики доказів, вимоги до них, досліджено процес доказування через призму його основних характеристик, визначено суб’єктний склад процесу доказування, проаналізовано основні стадії доказування та їх особливості, визначено місце оцінки доказів у стадіях процесу доказування.

З вищевикладеного можна зробити наступні висновки:

1. На сьогодні найбільшу підтримку у науковців отримало «єдине» розуміння доказу. Прихильники даного підходу стверджують, що доказ виступає у вигляді єдності фактичних даних як його змісту та їх процесуальних джерел. Розуміння судових доказів саме як діалектичної єдності змісту та форми відображає зміст процесуального закону.

2. Виходячи з вимог чинного КАС України, можна встановити такі основні види доказів: письмові докази; речові докази; електронні докази; висновки експертів; показання свідків. Новелою адміністративного процесуального права є електронні докази. Необхідно відрізняти електронні документи від письмових та будь-яких інших видів доказів, враховуючи їх відмінні ознаки.

3. Суб’єкт владних повноважень, набуваючи статусу відповідача в адміністративній справі, автоматично зобов’язується доводити перед судом законність та обґрунтованість дій чи рішень, прийнятих ним. Така ситуація, з одного боку, сприяє захисту прав громадян та юридичних осіб у разі порушення їх прав та законних інтересів з боку органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Але, з іншого боку, така правова конструкція порушує принцип рівності сторін перед судом та нерідко сприяє зловживанню з боку невладних суб’єктів-учасників адміністративного процесу.

4. Чинний КАС України розширив коло випадків, за яких сторони звільняються від обов’язку доказування обставин, на які вони посилаються. Активно використовується у судовій практиці норма стосовно звільнення від обов’язку доказування стосовно обставин, досліджених та встановлених рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, якщо у такій справі брали участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

5. Практична реалізація приписів чинного КАС України щодо доказів та доказування нерідко викликає труднощі. З огляду на це, вважаємо за доцільне доопрацювання законодавства в частині при рівняння деяких видів оригіналів електронних доказів до їх копій.



1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас