Ім'я файлу: історія педагогічної думки в Україні.doc
Розширення: doc
Розмір: 394кб.
Дата: 14.04.2020
скачати
Розширення: doc
Розмір: 394кб.
Дата: 14.04.2020
скачати
2.2 Педагогічна думка України у роки незалежності
Проголошення незалежності України відкрило нові й широкі можливості розвитку вітчизняної педагогічної науки. На початку 90-х років найгострішими були проблеми перебудови національної освіти, зміни її політичного вектора, адаптації існуючої системи до умов незалежності України.
Ще в 1993 році Академія педагогічних наук України визначила, що головним завданням педагогічної науки є методологічне, теоретичне та методичне забезпечення докорінного оновлення системи освіти на основі врахування реалій сучасного життя, перспектив соціально-економічного розвитку України як суверенної держави.
До першочергових фундаментальних досліджень Академія педагогічних наук України віднесла:
а) опрацювання нової філософії освіти, дослідження співвідношення між філософією і соціологією, з одного боку, і педагогікою — з іншого;
б) створення цілісної теорії розвитку особистості, дослідження співвідношення між соціальним і біологічним у дитині;
в) розвиток теорії виховних систем як основної форми інтеграції педагогічних процесів у їх єдності й різноманітності з орієнтацією на особистість, на підготовку її до життя в полікультурному демократичному суспільстві;
г) опрацювання концепції змісту освіти і процесу навчання для різних типів навчальних закладів з урахуванням тенденцій розвитку науково-технічного прогресу і відповідних галузей наукових знань, форм соціальної свідомості, гармонізації циклів навчальних предметів, гуманітаризації та гуманізації освіти;
д) обґрунтування прогресивних технологій педагогічної діяльності.[15, с. 2]
Протягом 1995-2000 років відбулося законодавчо-нормативне забезпечення функціонування освітньої галузі, а в науковому плані мала місце "вибухова" кількість концепцій предметного рівня, національного виховання, стандартів (зокрема, шкільної освіти).
У 2001 році створилися об'єктивні соціальні й наукові передумови для розробки й прийняття тривалої стратегії розвитку української освіти з урахуванням напрацювань за десятиріччя незалежності й поступу держави в першій чверті XXI століття, а також тих процесів, що відбуваються в світі.
Головним завданням педагогічної науки нині є методологічне, теоретичне та методичне забезпечення докорінного оновлення системи освіти на основі врахування реалій сучасного життя, перспектив соціально-економічного розвитку України як суверенної держави.
Потребують чіткого визначення й експериментального обґрунтування основоположні принципи системи безперервної освіти, державні стандарти на всіх її етапах, структура й основні параметри змісту освіти, до якого мають входити:
- система конкретних наукових знань та основи сучасної технології;
- система політичного, морального, фізичного та естетичного виховання підростаючих поколінь на рівні сучасних вимог з урахуванням етнічних особливостей незалежної України;
- система знань молоддю сучасної комп’ютерної техніки;
- система формування мотивації освітніх потреб населення, розвитку неформальної освіти.[13, с. 2]
Одне з найважливіших завдань науковців полягає у психологічному обґрунтуванні формування у дітей і молоді національної самосвідомості, громадянськості, прищеплення їм почуттів патріотизму і національної гордості, високої моральності, гуманізму і працелюбства.
Педагогічні дослідження і практика освітянської діяльності в Україні показали, що для забезпечення освіти високої якості і входження у європейське та світове освітянське співтовариство виникла необхідність вирішення принаймні двох стратегічних питань:
─ спрямування педагогічної науки на вироблення стратегії розвитку освіти, перспектив відродження і розбудови національної школи;
─ розробка і впровадження в навчальний процес сучасних інтелектуальних інформаційних технологій.
З метою вирішення цих стратегічних завдань пріоритетними напрямами реформування освіти в Україні було визначено Програмою «Освіта, законами «Про мови», «Про освіту», Національною доктриною розвитку освіти України у XXI столітті.
У цілому сучасний період можна характеризувати як період якісних змін у вітчизняній історико-педагогічній науці. Саме тому ми зобов’язані вивчити й ретельно проаналізувати весь попередній процес розвитку цієї наукової дисципліни з позицій максимальної об’єктивності та доцільності. Гіркий досвід історіографії минулих десятиліть переконує, що ми повинні служити історичній істині й авторському сумлінню.
.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10