Співпраця і співтворчість педагога і учня, як стиль взаємодії Відносини педагогів і дітей представляють те середовище, в якому відбувається становлення і
розвиток особистості
школяра. Базу цих відносин в технології саморозвитку становить
особистісний підхід і
педагогіка співробітництва. Це означає гуманізм і
демократизм відносин, визнання права кожного школяра на своєрідність, неповторність, унікальність особистості, прийняття її думки і позиції. Стилі взаємовідносин педагога і учнів є особливо значущою складовою педагогічного
спілкування, або сприяє успішному засвоєнню знань дітьми та їх
особистісному розвитку або загальмовують ці
процеси.
Таким чином, співробітництво вчителя і учня можна охарактеризувати як спільну діяльність в ході освітнього
процесу, спрямовану на засвоєння знань, вміння учнів та підвищення їх мотивації до навчання.
При цьому в діяльності та спілкуванні дітей і педагогів має культивуватися
самоврядування, рівноправність і рівноцінність
особистісних позицій всіх учасників педагогічного процесу.
Для різних вікових категорій учнів співпраця повинна приймати різні прояви. Наприклад, для дітей дошкільного віку та учнів молодшої школи співпраця виражається в ігровому
характері навчання, коли ігрові завдання і вправи плавно переходять в повчальні. У старших класах робиться наголос на мотивацію навчання, як першої ланки кар'єрного зростання і благополуччя. Педагогу, як людині досвідченій та авторитетній важливо донести до підлітка, що
знання необхідні для розвитку гармонійної особистості та благополуччя. І що
саме завдяки накопиченому багажу знань і умінь підліток здатний завоювати авторитет серед однолітків. Адже для підлітка актуально придбання всіх видів наукових і практичних, побутових знань, самоствердження і самореалізація.
Підліток жадібно засвоює життєвий досвід значущих людей, і педагога в тому числі, що дає йому можливість орієнтуватися в повсякденному житті. У той же час вперше
підліток починає сам шукати художні та наукові знання. Виникає необхідність не тільки у співпраці, але й співтворчості педагога і учнів.
Психологи і дидакти пояснюють успішне засвоєння знань учнями умінням вчителів не тільки використовувати в навчанні
психологічні та
дидактичні закономірності процесу формування понять, але і
встановити психологічний контакт з дитячим колективом, знайти ключ до душі кожної дитини. Успіх залежить від атмосфери, яка панує на уроках, де в основі її доброзичливість, мудра простота, взаєморозуміння та інтерес, що ведуть до співпраці та співтворчості.
З одного боку, обстановка ділова, де всі працюють в міру своїх сил і
здібностей, з іншого - невимушена, світла, насичена позитивними переживаннями: задоволенням, радістю. Діти бажають вчитися. Учитель разом з дітьми, а не над ними. Всі переваги вчителя не у віці, не в особливих правах і влади над дітьми, а в життєвому досвіді, у
знаннях і ерудиції, в чесно заробленому моральному авторитеті. Місія вчителя - визвати цікавість, самодіяльність і самоосвіту. У цих умовах формуються дієві знання і відбувається
особистісний розвиток: моральний ,інтелектуальний, емоційний, вольовий.
Особистісний підхід у сфері взаємин вчителя та учнів - це доброзичливе й поважне ставлення до особистості учня. Головний інструмент
особистісного підходу - вміння вселити дитині, що він єдиний і неповторний серед інших єдиних і неповторних.
Діалогічне
спілкування є найважливішою складовою сучасного навчання.
Навчальну взаємодію педагога і учнів учнів, які спілкуються між собою, утворює в результаті більш складну систему взаємодії в освітньому
процесі, що розростається всередині освітньої системи.
Важливо також відзначити, що освітня система,, особливо дошкільна
освіта, взаємодіє з системою «сім'я» (батьки, батьки батьків) і з системою «громадськість». Всі ці зв'язки проектуються в більш-менш явній формі на навчально-виховний
процес безпосередньо в класі . Це виражається у відношенні учнів до навчання, вчителя, школи, що, у свою чергу, є проекція системи їх цінностей на
характер навчальної діяльності.
Стратегію співробітництва формують механізми стимулювання вчителем пізнавальних інтересів учнів.
Таким чином, можна сказати, що співпраця педагога і учня - це одночасно і спільна діяльність та
організаційна система активності суб'єктів взаємодії, для якої властиві:
1) єдність цілей,
2)
організація та управління діяльністю,
3) поділ функцій, дій, операцій,
4) наявність позитивних міжособистісних відносин.
Співпраця педагога та учнів позначається і на формуванні співробітництва.
На допомогу організації навчального співробітництва приходять різноманітні методи і прийоми, одночасно ставлять рамки діяльності учнів.
Так до найпоширеніших з них належать
дискусії, обговорення, вирішення проблемних питань у ході розгляду навчальних завдань.
Співпраця педагога та учня: особливості прояву у викладанні різних дисциплін Наприклад, на уроці історії педагог може запропонувати учням висунути власні варіанти того, як могли альтернативно розвиватися ті чи інші історичні події в гіпотетичній ситуації. Усі відповіді вислуховуються уважно і заохочуються. Учень повинен відчути інтерес педагога до своїх гіпотез, отримати
простір для самостійного орієнтування в даному питанні. Розвивається діалог, який передбачає навідні запитання з боку вчителя. Наставник пропонує учневі самостійно оцінити його точку зору і дає власну оцінку, порівнюючи їх і підштовхуючи учня до знаходження власних помилок. Таким чином, досягається єдність поставленої мети - знаходження оптимального варіанту вирішення проблеми.
Особливо важлива наявність позитивних емоцій і відносин. Учень повинен бути цілком зацікавлений. Інакше співробітництво можна вважати що не відбувся.
За допомогою співробітництва педагога та учня відбувається передача досвіду. Учень вчитися самостійно приймати рішення під керівництвом досвідченого і лояльного наставника. Наприклад, на уроці літератури при розгляді дій головних героїв художнього твору, педагог може попросити учнів поставити себе на місце одного з героїв і запропонувати свою лінію поведінки. Цікавим варіантом може стати невелике інсценування епізоду твору з розподілом ролей головних героїв між педагогом і учнями. З подальшим аналізом
відчуттів і дій героїв.
У шкільному аналізі
літературного твору важливий сам процес спілкування з мистецтвом. У ході його вчитель допомагає дітям побачити те, що пройшло непоміченим при першому прочитанні, поступово розкриває різні пласти художнього тексту, веде учнів до
розуміння змісту твору. Це формує учня як читача, робить його емоційно більш чуйним. Цьому сприяють не тільки діалог, але такі способи співпраці як навчальна
дискусія, дебати, семінар, мозковий штурм. Педагог повинен донести до учнів, що співпраця, це вміння слухати, проявляти терпимість і до ідей, і до партнерів.
Принцип співтворчості педагога й учня реалізується на основі наступних правил:
1. Педагог повинен постійно працювати над собою, займатися саморозвитком творчих здібностей, мовленнєвої культури.
2. Співтворчість вимагає довірчого, демократичного, творчого стилю спілкування.
3. Педагог повинен спільно з учнями шукати резерви якості проведення позакласних занять та заходів.
Вплив особистості педагога в процесі співтворчості обумовлено живими, емоційними зв'язками, які виникають між викладачем і учнями, органічністю, природністю у використанні різноманітних засобів, коли вибір засобу, його характер диктується конкретною ситуацією. Педагогу необхідно вміти тонко «доторкнутися» до особистості дитини.