Міністерство науки і освіти України Університет Економіки та Управління Реферат На тему: «Аудит як форма контролю» Виконала: студентка 317 групи Валєєва Дарина Сімферополь, 2007 1. Аудит як форма контролю, його особливості та методи. Законом
України "Про аудиторську діяльність" дається таке визначення аудиту:
"аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти та відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам ".
Поняття об'єкта аудиту слід розглядати як окремий елемент предмета аудиту, на який направлено дію аудитора. У залежності від направленості аудиту, аудитор у своїй діяльності має справу з об'єктами досить різними за своїм складом, цільової орієнтації та іншими характеристиками. Об'єктами аудиту є здійснювані
господарські процеси, які в сукупності складають
господарську діяльність суб'єкта. Об'єкти аудиту досить багатогранні, тому дати їх вичерпний перелік неможливо. Сукупним об'єктом аудиту можна назвати документально зафіксовану інформацію про наявність та рух коштів підприємства і джерел їх формування.
У загальному вигляді метод будь-якої науки - це спосіб дослідження явищ,
процесів, систем і т.п. В основі дослідження складних систем, до яких відноситься
аудит, лежить
діалектичний метод.
Він передбачає вивчення явищ у природі і суспільстві у взаємозв'язку і взаємозалежності, в єдності і боротьбі протилежностей, які відображають об'єктивні закони дійсності.
У межах діалектичного є дедуктивні та індуктивні прийоми. При першому - дослідження здійснюють від загального до одиничного, при другому - від одиничного до загального.
В аудиті важливе значення мають обидва прийоми. Дедуктивний використовують при вивченні фінансово-господарської діяльності підприємства, оцінці напрямку та ефективності
системи управління, в межах якої діє об'єкт. Його застосовують також для характеристики системи внутрішнього контролю, яка включає систему бухгалтерського обліку, процедури внутрішнього контролю, середовища контролю і т.п. Опенька системи внутрішнього контролю дозволяє
встановити необхідну кількість
аудиторських процедур: чим надійніше система внутрішнього контролю, тим менше аудиторських процедур повинен планувати аудитор, до
того ж, з меншим
аудиторським ризиком.
Індуктивний метод дозволяє всю увагу зосереджувати на окремих групах процесів, як правило, з найбільшим ступенем ризику. Вивчивши недоліки окремих процесів та проаналізувавши частоту їх виникнення можна перенести результати цієї перевірки на загальну сукупність інформації, побачити цілісну проблему і сформувати об'єктивні висновки щодо аудіювання інформації. Це загальні прийоми дослідження. У практиці метод аудиту характеризується як сукупність
прийомів, за допомогою яких оцінюється стан аудіювання об'єктів. Останні діляться на методичні прийоми проведення перевірки та методичні прийоми її організації.
Методичні прийоми проведення аудиторської перевірки. До них відносять: фактичну перевірку, підтвердження, документальну перевірку, спостереження, опитування, перевірку механічної точності, аналітичні тести, сканування,
обстеження, спеціальну перевірку,
зустрічну перевірку (рис. 2.1).
Під фактичною перевіркою розуміють перевірку кількісного і якісного
стану об'єктів, який встановлюється шляхом
обстеження, огляду, обміру, перерахунку, зважування, лабораторного аналізу та інших способів перевірки фактичного стану активів.
Документальна перевірка - це перевірка документів і записів, яка може бути формальною, арифметичною та по суті.
Формальна перевірка полягає у візуальній перевірці правильності записів усіх реквізитів, у виявленні безпідставних виправлень, підчисток, дописування у тексті і цифрах, у перевірці достовірності підписів посадових і матеріально-відповідальних осіб.
Арифметична перевірка документів полягає в перевірці правильності
розрахунків у документах, облікових регістрах і звітних формах.
Перевірка документів по суті дозволяє встановити
законність і доцільність господарських операцій, правильність відображення операцій на рахунках та включення до статей витрат і валових доходів.
Підтвердження - полягає в отриманні письмової відповіді від клієнта або третіх осіб з метою підтвердження точності
інформації (наприклад, підтвердження дебіторської заборгованості).
Спостереження - дає можливість одержати загальну характеристику можливостей клієнта на підставі візуального огляду.
Обстеження - особисте ознайомлення з предметом дослідження. Наприклад, обстеження місць зберігання продукції, запасів і т.п.
Опитування - це одержання письмової або усної інформації від клієнта або про клієнта.
Перевірка механічної точності передбачає перевірку підрахунків і передачі інформації.
Аналітичні тести - методи
порівняння як в абсолютних одиницях, так і відносних (
індекси, коефіцієнти, відсотки).
Сканування - безперервний, поелементний перегляд інформації (наприклад, перегляд первинних документів щодо руху грошей у касі з метою встановлення нетипового факту).
Спеціальна перевірка здійснюється із залученням фахівців з вузькою спеціалізацією (
спеціаліст по дорожньому будівництву, технології і т.п.). Використовується для виявлення різного роду відхилень від норм та з метою доказів фактів порушень та відхилень.
При
зустрічних перевірках відображення господарських операцій, що здійснюються між клієнтом і третіми особами,
інформація перевіряється в останніх та порівнюється з даними клієнта. Аудитору слід пам'ятати, що проведення
зустрічної перевірки у третьої особи повинно бути санкціоновано клієнтом.
Зустрічна перевірка застосовується також при вивченні одних і тих же показників у різних первинних документах клієнта, наприклад, обсяг виконаної
роботи може бути зафіксований у первинних документах з
нарахування заробітної плати і в документах по
прийому продукції, робіт і послуг.
Методичні прийоми організації аудиторської перевірки Перевірка може бути організована по-різному. Так, у практиці аудиторської роботи виділяють чотири основні методи організації перевірки: суцільна перевірка (документальна і фактична), вибіркова, аналітична, комбінована.
При суцільній перевірці, перевіряються всі
масиви інформації щодо господарських процесів, які відбулися у клієнта за період, що перевірявся. На підставі суцільної перевірки аудитор робить висновок щодо достовірності, доцільності та законності відображення в бухгалтерському обліку та звітності дій і подій, здійснених економічним суб'єктом за весь період, що перевірявся. Такі перевірки є найбільш точними, а ступінь ризику невиявлення зводиться до мінімуму. Тим не менш вони вимагають дуже великих трудових і матеріапьних витрат. Тому при проведенні традиційних перевірок (обов'язковий
аудит або аудит на замовлення клієнта) суцільна перевірка є недоцільною. Такі перевірки застосовуються для встановлення доказів та визначення заподіяної шкоди в результаті різного роду правопорушень. Як правило, суцільні перевірки проводяться на замовлення правоохоронних органів.
Вибіркова перевірка передбачає застосування аудиторських процедур менше ніж до
100% масивів інформації, які дозволяють аудитору отримати
аудиторські докази і, оточивши окремі характеристики вибраних даних, розповсюдити дієвість цих доказів на всю сукупність даних. Ризик невиявлення збільшується, оскільки за межами вибірки можуть залишатися факти порушень і помилок. Тому аудитор повинен уважно формувати вибірку з урахуванням мети аудиту, сукупності даних) і обсягу вибірки. Вибірка повинна бути репрезентативною, тобто відображати всі основні властивості генеральної сукупності. Вибірковий метод перевірки дозволяє аудитору з найменшими витратами отримати результат щодо довіри до системи внутрішнього контролю суб'єкта господарювання та скласти думку про достовірність, доцільність і законність господарських операцій, відображених в бухгалтерському обліку та звітності.
Якщо при вибірковому дослідженні встановлені серйозні порушення або помилки, то
відповідна сукупність інформації повинна бути перевірена суцільним методом. Так, наприклад, вибірковою перевіркою були встановлені помилки в утриманні прибуткового податку з працівників підприємства. У такому випадку виникає необхідність суцільним методом перевірити цю ділянку бухгалтерського обліку і
відповідні показники звітності.
Аналітична перевірка - це
оцінка фінансових показників за допомогою вивчення можливих залежностей між ними.
Комбінована, перевірка - це об'єднання суцільний, вибіркової і аналітичної перевірки.
Аудиторська перевірка - це складний і тривалий процес.
Аудитори постійно працюють над тим, щоб максимально скоротити час перевірок, не знижуючи при цьому їх якості і не збільшуючи
аудиторський підприємницький ризик. Рішення даної проблеми можливе лише за умови формування чіткої методики аудиту, під якою розуміють послідовність та порядок застосування окремих прийомів аудиторської перевірки та її організації з метою встановлення об'єктивної істини щодо аудіювання інформації і доведення цієї істини через
аудиторський висновок до користувачів фінансової звітності та аудиту.
Складовою частиною методики аудиту є аудиторські процедури. Аналітичні процедури - це
відповідний порядок і послідовність дій аудитора з метою одержання необхідних аудиторських доказів на конкретній ділянці аудиту.
2. Становлення аудиту в Україні та країнах СНД. Україна до 1991 року розвивалася як адміністративно-територіальна одиниця - союзна республіка
СРСР, тому виникнення аудиту в Україні своїм корінням сягає часів Російської імперії.
Перша згадка про аудиторів в Росії відноситься до початку XVIII ст., Коли
аудиторами називали військових слідчих.
Звання аудитора в Росії було введено Петром I, який у військовому статуті
1716 р . і в "Табелі про ранги" до військових чинів відніс і аудитора. Це звання
Петро I ввів, користуючись прикладом Полину, де аудитором спочатку називали суддю, потім особу, яка брала участь у судовому слуханні, і слідчого. У
1797 р . аудитори були переведені в цивільні чини, а в
1833 р ., З метою
навчання аудиторів, в 1Гетербурге була заснована
школа, названа пізніше
Аудиторським училищем.
За своїм
характером посаду аудитора поєднувала в собі посади діловода, судового
секретаря і прокурора. Після проведення в Росії військово-судової реформи (
1867 р .) Посаду аудитора було скасовано.
На жаль, спроби організації наприкінці XIX - поч. XX ст. в Росії Інституту присяжних бухгалтерів (рахівників) Російської імперії не просунулися далі підготовки документів, що регламентують його діяльність.
Професійної організації бухгалтерів Російської імперії так і не вдалося створити, тим не менш аудит як явище мав місце. У Росії незалежна перевірка щорічних звітів акціонерних товариств проводилася ревізійними комісіями, причому не на професійному рівні. Ці комісії складалися з акціонерів, які були недосвідченими в питаннях обліку.
До
1987 р . в СРСР проблема методології та організації аудиту не тільки не вирішувалася, але й не піднімалася зовсім. Перші зародки аудиту можна віднести до 1987-1989 рр.., Коли на рівні міністерств
фінансів союзних республік були створені
госпрозрахункові контрольно-ревізійні групи і групи Інаудиту (через необхідність контролювати спільні (з участю іноземного
капіталу) підприємства).
Однак значні просування у розвитку аудиту в Україні були зроблені тільки після розпаду Радянського Союзу.
У
1989 р ., З виникненням в
Україні (на той час ще союзної республіки СРСР) спільних підприємств (СП) іноземною стороною було поставлено питання про аудиторському підтвердження результатів фінансово-господарської діяльності СП, що стало передумовою створення в Києві дочірнього відділення союзної аудиторської
фірми "Інаудит" під назвою "Інаудит-Україна". До складу першої аудиторської фірми увійшли колишні держслужбовці контрольно-ревізійного
управління Мінфіну України.
В Україні аудит виникає у
відповідь на соціальне замовлення, причому відразу як аудит підтверджує (при підтвердженні звітності СП) та консультаційно-орієнтований (на замовлення клієнтів). Сірое стає досить високим. Частина таких консультантів залишили колишні місця роботи і зайнялися виключно аудиторськими послугами. Тим не менше їх статус де-юре лише частково визнавався застарілим союзним постановою. Тому до кінця першого року незалежності нашої країни кращі інтелектуальні сили вітчизняного аудиту об'єдналися у Спілку аудиторів
України (САУ).
У Києві 14 лютого
1992 р . на з'їзді аудиторів був прийнятий Статут громадського об'єднання громадян, які здійснюють аудиторську діяльність - Спілки аудиторів України (САУ). Метою діяльності САУ було визнано об'єднання зусиль аудиторів для захисту своїх законних прав та інтересів та сприяння розвитку аудиторської діяльності. Головами Союзу аудиторів у свій час були обрані проф. В. В. Сопко, А. В. Кужель, проф. І. І. Пилипенко, що займає й сьогодні цю посаду.
З метою сприяння розвитку, удосконалення та уніфікації аудиторської справи в країні в
1993 р . був створений незалежний самостійний
орган - Аудиторська палата України (АПУ). Головним завданням АПУ є сприяння розвитку аудиту в країні, рішення на єдиній методологічній основі принципових питань аудиторської діяльності в Україні. Створені та регіональні відділення АПУ.
Формально говорити про виникнення цілісної системи аудиту в Україні можна лише з
1993 р ., З прийняттям Закону України "Про аудиторську діяльність".
У 1995-1996 рр.. були прийняті тимчасові вітчизняні нормативи аудиту, а починаючи з 01.01.99 в Україні було введено постійно діючі Національні нормативи аудиту (ННА).
З березня
1997 р . в України виходить офіційний журнал "Вісник бухгалтера та аудитора України", присвячений питанням аудиту, який видається Спілкою аудиторів України і Федерацією професійних бухгалтерів і аудиторів України. Журнал орієнтований на
професійно підготовлених фахівців і тих, хто прагне ними стати.
3. Необхідність аудиту в ринковій економіці. Потреба в послугах аудитора виникла в зв'язку з наступними обставинами:
1) можливість необ'єктивної інформації з боку її укладачів (адміністрації) в разі
конфлікту між ними та користувачами цієї інформації (власниками, інвесторами, кредиторами);
2) залежність наслідків прийнятих рішень (а вони можуть бути дуже значними) від якості інформації;
3) необхідність спеціальних знань для перевірки інформації;
4) відсутність у користувачів інформації доступу до неї для оцінки її якості.
Ці та ряд інших причин призвели до виникнення суспільної потреби в послугах незалежних експертів, які мають
відповідну підготовку, кваліфікацію, досвід і дозвіл на
право надання такого роду послуг.
Аудиторські послуги - це послуги
посередників, що установлюють вірогідність фінансової інформації.
Наявність достовірної інформації дозволяє підвищити ефективність функціонування ринку капіталу і дає можливість оцінювати і прогнозувати наслідки різних економічних рішень. Проведення аудиторської перевірки навіть у тих випадках, коли вона не є обов'язковою, безсумнівно, має важливе значення.
В умовах ринку підприємства,
кредитні установи, інші
господарюючі суб'єкти вступають в договірні відносини по використанню майна, коштів, проведенню комерційних операцій і інвестицій. Конфіденційність цих відносин повинна підкріплюватися можливістю для всіх учасників угод одержувати і використовувати фінансову інформацію. Достовірність інформації підтверджується незалежним аудитором.
Власники, і насамперед
колективні власники - акціонери, пайовики, - а також кредитори позбавлені можливості самостійно переконатися в тому, що всі численні і найчастіше дуже складні операції підприємства законні і правильно відображені у звітності, тому що звичайно не мають ні доступу до облікових записів, ні
відповідного досвіду, і тому мають потребу в послугах аудиторів.
Незалежне підтвердження інформації про результати діяльності підприємств і дотримання ними законодавства необхідно державі для прийняття рішень в області економіки та
оподаткування, суддям, прокурорам і слідчим для підтвердження вірогідності цікавлячої їхньої фінансової звітності.
Для обгрунтування необхідності аудиту була створена
теорія агентів. Підхід до цієї теорії до аудиту полягає в розгляді кола осіб, зацікавлених у достовірної фінансової інформації, і вивченні їхніх інтересів і потреб.
Аудитор є агентом, що діє, як правило, від імені акціонерів. Ідея агентів полягає в тому, що в міру того, як управляючі-власники залучають додаткове зовнішнє фінансування (наприклад, шляхом емісії акцій), вони поступово втрачають
контроль над деякими аспектами
бізнесу, особливо над питаннями фінансової звітності та подальшого залучення капіталу. У міру збільшення зовнішніх джерел капіталу зростає і потреба у сучасній і надійної фінансової інформації (наприклад, про те, наскільки адекватна одержуваний власниками дохід ступеня ризику зроблених ними інвестицій; чи повинні вони продавати, купувати або продовжувати тримати свою частку в активах підприємства; чи буде підприємство здатне задовольнити їх очікування щодо дивідендів). Більше того, подальші власники акцій і кредитори, як правило, отримують менше, ніж попередні, гарантій і прав на пріоритетне отримання виплат при можливе
банкрутство підприємства. Для компенсації відповідного ризику акціонери і кредитори вимагають від адміністрації підприємства надання регулярної фінансової інформації, а також наполягають, щоб ця
інформація була підтверджена незалежним третьою особою (аудитором) таким чином, щоб її можна було вважати достатньо надійною для
прийняття управлінських рішень. Якщо, не керуючи підприємством безпосередньо, власники можуть бути впевнені в чесності й акуратності своїх керуючих, а також у відсутності фальсифікацій у періодично составляемой і наданої їм фінансової звітності, то,
відповідно до теорії агентів, очевидна необхідність аудиту * 1.
Правильні дані потрібні не тільки безпосереднім інвесторам або акціонерам, а й кредиторам для оцінки надійності погашення позик і виплати відсотків. Постачальників цікавить інформація про здатність підприємства вчасно погасити кредиторську заборгованість; працівників підприємства - стабільність і рентабельність його діяльності для оцінки своїх перспектив зайнятості, отримання фінансових та інших пільг і виплат. Уряд зацікавлений в інформації, необхідної для розробки економічної політики, включаючи податкові заходи.
Компанії, в яких адміністрація та власники представлені одними і тими ж особами (тобто відсутній традиційний для великих компаній
конфлікт інтересів), проводять аудит тому, що це забезпечує їм цілий ряд переваг:
можливість уникнути суперечок між партнерами, особливо в
ситуаціях зі складним угодою про
розподіл прибутку, завдяки тому, що рахунки піддаються об'єктивному аналізу з боку незалежного аудитора;
спрощення процедури залучення нового партнера завдяки надається можливість вивчити висновки аудитора про фінансовий стан компанії;
спрощення процедури отримання фінансової допомоги завдяки поданням завірених аудитором документів про фінансове становище компанії;
спрощення відносин з податковими органами, так як перевірені аудитором рахунку викликають більшу довіру;
можливість отримати кваліфіковану допомогу у вирішенні різних проблем: аудитора часто запрошують в якості арбітра при розборі специфічних спірних питань між партнерами.
4. Міжнародні стандарти та національні нормативи. Робота аудитора ведеться
відповідно документам, об'єднаним у дві групи: а)
державні законодавчі акти; б) аудиторські стандарти (нормативи) За дорученням ради Міжнародної федерації бухгалтерів (МФБ) Комітет міжнародної аудиторської практики (КМАПО) займається випуском міжнародних нормативів аудиту і супутніх робіт. У кожній країні має здійснюватися локальна регулювання міжнародних нормативів відповідно практиці, яка склалася під час аудиту фінансової інформації. Таке регулювання може відображатися у національних нормативах. Нормативи щодо послуг аудиторів КМАПО видає у двох серіях: міжнародні нормативи аудиту (МНА); міжнародні нормативи супутніх з аудитом робіт (МНА / СР).
Аудит проводиться для того, щоб сформувати об'єктивну думку про систему обліку та фінансової звітності підприємства. У Великобританії, наприклад, нормативи називають нормами, але є і
стандарти аудиту. Національні нормативи аудиту, в залежності від виду аудиту, поділяють на нормативи національні зовнішнього аудиту (ННЗА) і національні нормативи внутрішнього аудита (ННВА). За основу при створенні національних нормативів беруться міжнародні нормативи. Ці нормативи застосовують незалежно від того, прибуткове чи збиткове підприємство, до якої
форми власності воно належить.
Аудиторські стандарти потрібні тому, що вони дають можливість підтримувати аудиторську діяльність на
відповідному рівні, змушують аудитора постійно підвищувати свій науковий і професійний рівень. КМАПО несе
відповідальність за випуск міжнародних нормативів аудиту і супутніх робіт, у тому числі за зміст і форму аудиторських звітів. КМАПО вважає, що випуск таких нормативів та їх використання сприятимуть забезпеченню однорідності аудиторської практики, інших послуг у всьому світі. КМАПО за підтримки ради МФБ стимулює застосування цих нормативів у
аудиторській практиці всіх країн. Опубліковані у різних країнах світу нормативи відрізняються за змістом і за формою. КМАПО вивчає їх, узагальнює і випускає нормативи з таким
розрахунком, що вони будуть прийняті міжнародним співтовариством. Під час аудиту фінансової інформації або при виконанні супутніх робіт аудитор повинен дотримуватися міжнародних норм етики, прийнятих МФБ. Під час проведення аудиту слід дотримуватись основних правил етики професійних аудиторів, встановлених МФБ. Аудитор повинен бути прямолінійним і чесним, об'єктивним і не піддаватися тиску з боку будь-кого, тобто бути повністю незалежним, зберігати конфіденційність інформації,
мати необхідний рівень компетентності, знань, досвіду. Аудитору слід утримуватися від роботи, якщо він сумнівається в достатньому рівні своєї компетентності. Під
стандартами аудиту розуміють основні принципи, яких слід дотримуватися під час аудиторських перевірок. Це допомагає аудиторам у виконанні їх обов'язків. Аудиторськими стандартами передбачені вимоги до висновків, у яких повинні відображатися такі
професійні якості, як незалежність і компетентність.
Особливе значення надається
стандартам висновків. У них в першу чергу викладається інформація про те, що баланс і
фінансова звітність подані відповідно загальноприйнятим принципам бухгалтерського фінансового обліку та фінансової звітності. Кожний
стандарт характеризується лаконічністю. Загальні вимоги до структури
стандарту мають включати: вступ, основний зміст, практичну спрямованість. Робочі стандарти - це правила, якими керується аудитор під час перевірки: підготовка до перевірки, збір достовірних даних, оцінка засобів внутрішнього аудиту.
Інформація, подана в аудиторському звіті, повинна бути чіткою і зрозумілою, необхідною, компетентною, правдивою, об'єктивною.
Відповідно до ст. 14 "Повноваження АПУ" розділу III "АПУ" Закону України "Про аудиторську діяльність" затвердження норм і
стандартів аудиту є виключним правом АПУ і є обов'язковим для дотримання
підприємствами та організаціями. У національних нормативах аудиту переважно використовується
термінологія стандартів аудиторів Міжнародної федерації дипломованих бухгалтерів, у зв'язку з чим можуть бути розбіжності з термінами чинного законодавства та нормативно-правовими актами України.
Починаючи з 1 січня
1999 р . скасовується дія тимчасових нормативів аудиту. Річна фінансова
звітність та інформація, що в ній міститься, необхідні й широкому колу споживачів. Багато споживачів фінансової звітності, яка підтверджується аудитором, використовують її як основне джерело отримання доказової інформації про
бізнес підприємства, оскільки вони не мають практичної можливості отримати потрібну додаткову детальну інформацію. Аудитор підтверджує фінансову звітність, яка готується згідно з чинною інструкцією зі складання фінансової звітності або згідно з міжнародними обліковими стандартами (МОС) чи іншими наявними вимогами до фінансової звітності, яка повинна бути подана користувачам і розцінюватись як фінансова звітність. Під час проведення аудиту аудитор дає високу, але не абсолютну гарантію того, що перевірена інформація не містить суттєвих помилок. Це формулюється в аудиторському звіті як позитивна, розумна гарантія.
Метою аудиту фінансової звітності є висловлення аудитором висновку про те, чи
відповідає фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів.
Аудиторський висновок щодо надійності фінансової звітності дає її користувачам високу, але не абсолютну аудиторську гарантію, оскільки остання недосяжна через такі причини: необхідність судження, використання вибіркових тестів, неповна самої системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, а також те, що більшість наявних аудиторських доказів має , скоріше, а не переконливий, стверджувальний характер. Норматив 2 "Основні вимоги до аудиту" визначають вимоги до аудиту, що їх повинні неухильно, без будь-яких винятків виконувати аудитори під час проведення аудиту. Це вимоги двох основних груп: етичні і методологічні. Методологічні принципи можуть в окремих випадках мати необов'язковий характер.
Етичні професійні вимоги: незалежність, об'єктивність, компетентність, конфіденційність, доброзичливість.