ВИНИКНЕННЯ, ЗМІНИ І ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ
План
Виникнення зобов'язань
Зміна зобов'язань. Заміна осіб у зобов'язанні
Припинення зобов'язань
1. Виникнення зобов'язань
Підставою виникнення зобов'язань є юридичний факт або сукупність юридичних фактів (фактичний склад), які породжують зобов'язання.
Слід зазначити, що частина 2 ст. 509 ЦК України не визначає спеціально підстави виникнення зобов'язань, відсилаючи до загальних підставах виникнення цивільних прав та обов'язків.
Таке рішення навряд чи можна визнати оптимальним.
По-перше, хоча зобов'язання є видом правовідносин і їх стосуються більшість загальних положень про правовідносини, тим не менш вони мають ряд особливостей, які, зокрема, відрізняють їх від речових прав. Тому таке вказане в ст. 11 ЦК України підстава виникнення цивільних прав та обов'язків, як створення результатів творчої діяльності, може і не створювати зобов'язальних правовідносин, хоча і породжує відносини інтелектуальної власності.
По-друге, при такому підході частини 2 ст. 509 ЦК України необгрунтовано принижується значення договору, який тут навіть не згадується.
Хоча зобов'язання можуть виникати на підставі різних юридичних фактів, однак, при нормальних умовах провідна роль тут належить договором.
І хоча загальним положенням про договір присвячена спеціальна глава ЦК України, але, очевидно, слід було б включити спеціальне згадка про такий підставі виникнення зобов'язань і в ст. 509 ЦК України.
Отже, підставами виникнення зобов'язань можуть бути: договір та інші юридичні факти, як передбачені, так і не передбачені ГК України.
1. Серед всіх можливих підстав виникнення зобов'язань особливе значення має договір. Це природно, оскільки зобов'язальне правовідношення найбільш часто встановлюється за бажанням осіб, які беруть участь у ньому, що виражені в договорі. Такий спосіб формування зобов'язань у найбільшій мірі відповідає потребам цивільного обороту.
З урахуванням його значення детальніше договір, як підстава виникнення зобов'язань, буде розглянуто окремо. Тут обмежимося згадкою про те, що договір є двосторонньою угодою (угодою), або, іншими словами, узгодженим волевиявленням суб'єктів цивільного права, спрямованим на встановлення, зміну або трансформацію цивільних прав і обов'язків.
2. Нарівні з договорами підставою виникнення зобов'язань можуть служити односторонні угоди, при яких суб'єкт цивільного права шляхом одностороннього волевиявлення або розпоряджається своїм суб'єктивним правом, або бере на себе суб'єктивну обов'язок. До числа односторонніх угод, які породжують цивільні зобов'язання, відносяться, зокрема, публічна обіцянка нагороди, видача доручення, векселя тощо
Односторонній правочин може створювати обов'язки, як правило, для того, хто його робить.
3. Підставою виникнення зобов'язань можуть бути також юридичні вчинки. Наприклад, ведення чужих справ без доручення, рятування майна організації, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності.
Однак потрібно мати на увазі, що зобов'язання виникають не внаслідок самого факту відкриття, винаходи або створення іншого творчого твору, а завдяки наявності додаткових умов: використання винаходу, виконання музичного твору, видання роману тощо, висновок відповідного договору - постановочного, видавничого і т.п.
4. Особливу групу підстав виникнення зобов'язань складають акти суб'єктів публічного права.
Відповідно до ст. 11 ЦК України ними можуть бути:
а) безпосередні приписи актів цивільного законодавства;
б) рішення суду;
в) акти управління (адміністративні), акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (акти управління, адміністративні акти). При цьому зміст зобов'язання, що виникає безпосередньо з акту суб'єкта публічного права, визначається цим актом.
Договори, односторонні угоди, юридичні вчинки та акти суб'єктів публічного права являють собою правомірні дії, покликані опосередковано нормальний цивільний оборот.
6. Разом з тим, підставою виникнення зобов'язань можуть бути і протиправні дії.
Так, заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі породжує для заподіювача шкоди зобов'язання відшкодувати шкоду потерпілому. Придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав (безпідставне збагачення) спричиняє виникнення зобов'язання повернути потерпілому безпідставно отримане майно і т.п.
7. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних зобов'язань може бути настання або ненастання певної події. Наприклад, загибель застрахованого будинку внаслідок пожежі, що виникла від удару блискавки, створює обов'язок страхової компанії виплатити власнику-страхувальнику страхове відшкодування.
2. Зміна зобов'язань. Заміна осіб у зобов'язанні
Загальним принципом трансформації зобов'язань є згода на це всіх учасників зобов'язання. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.
Найбільш поширеним випадком зміни зобов'язання, спеціально передбаченого у ЦК України, є заміна його суб'єктів - кредитора або боржника.
Слід звернути увагу на ту обставину, що оскільки більшість зобов'язань є двосторонньо зобов'язуючими, де кожна із сторін має і права, і обов'язки, практично розділити заміну боржника або кредитора не завжди неможливо. Тому в таких випадках виникає своєрідний гібрид цих інститутів, які зазвичай іменують узагальнюючим терміном «заміна сторони в договорі». При цьому заміна сторони двостороннього зобов'язання повинна відбуватися на основі норми, яка передбачає більш жорсткі правила заміни. Так, для заміни кредитора, за загальним правилом, не потрібно згоди боржника (ст. 516 ЦК України). Однак з урахуванням вимоги згоди кредитора на заміну боржника, заміна будь-якої сторони у двосторонньому договірному зобов'язанні (з договору купівлі-продажу, міни, оренди тощо), де кредитор є одночасно боржником, можлива тільки за згодою іншої сторони договору.
Разом з тим сказане не означає, що сторони у взаємних зобов'язаннях позбавлені можливості здійснити окремо передачу права вимоги і окремо переведення боргу. Наприклад, у договорі купівлі-продажу покупець може поступитися іншій особі своє право вимагати передачі купленого майна, залишивши при цьому за собою виконання обов'язку щодо сплати вартості цього майна продавцю. У цьому випадку має місце лише поступка права вимоги, яка не супроводжується переведенням боргу.
Заміна кредитора означає, що з зобов'язання вибуває первісний кредитор і його замінює інша особа, яка вступає в це зобов'язання. Це можливо у всіх випадках, крім тих, коли така заміна заборонена договором або законом. Так, ст. 515 ЦК України не допускає заміну кредитора в зобов'язанні, яке нерозривно пов'язане з особою кредитора. Аналогічні заборони закріплені також у спеціальних нормах ЦК України. Наприклад, заборонена передача іншій особі права переважної купівлі частки у спільній частковій власності (ст. 362 ЦК України).
Заміну кредитора слід відрізняти від права зворотної вимоги (регресу), яке виникає, наприклад, у випадках виконання боржником солідарного обов'язку, відшкодування шкоди, заподіяної іншою особою, і т.п.
Принципова відмінність між цими інститутами полягає в тому, що право регресу виникає вперше, а при заміні кредитора передається право, яке вже існує. Регресне зобов'язання виникає тільки при припиненні (належному виконанні) первісного зобов'язання, тоді як заміна кредитора саме зобов'язання не припиняє і не змінює. Це має практичне значення, зокрема, для обчислення позовної давності. Так, оскільки регресне зобов'язання виникає вперше, то й загальна позовна давність для нього становить три роки. При заміні кредитора зобов'язання продовжує існувати, не відбувається і перерва позовної давності, а тому вимоги нового кредитора до боржника можуть бути пред'явлені тільки в межах строку, що залишився.
Підстави заміни кредитора:
цесія (відступлення права вимоги) - передача кредитором своїх прав іншій особі шляхом угоди;
правонаступництво. Воно може бути як універсальним (наприклад, спадкування за загальними правилами), так і сингулярним (наприклад, в деяких випадках реорганізації юридичних осіб);
суброгація - виконання зобов'язання за боржника третьою особою із вступом зазначеної особи в права кредитора. Суброгація може мати місце в двох випадках: при виконанні обов'язку боржника поручителем чи заставодержателем (майновим поручителем) і при виконанні обов'язку боржника третьою особою;
інші підстави, встановлені законом.
У зв'язку з тим, що ст. 512 ЦК України передбачає можливість передачі прав від колишнього кредитора до нового кредитора не тільки за згодою (угодою), а й з інших підстав, в літературі була висловлена точка зору, що концепція ЦК України з цього питання заснована на поширювальне тлумачення поступки права вимоги (цесії ), як поняття, що охоплює всі випадки заміни кредитора.
Однак для такого тлумачення закон підстав не дає, оскільки з пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України випливає, що поступкою права вимоги, тобто цессией вважається лише вольове дію (угода) кредитора, яке полягає у передачі ним своїх прав іншій особі. Власне, на користь такого висновку свідчить і саме походження терміна «цесія», пов'язаного з поняттям римського права «in jure cessio» - «передача права». Тому поширювальне тлумачення поняття цесії не властиво і для більшості сучасних досліджень у цій сфері 2.
Слід розрізняти загальне поняття заміни кредитора в зобов'язанні і цессию - як передачу кредитором своїх прав іншій особі за угодою.
При цьому слід брати до уваги, що хоча заміна кредитора можлива за різними підставами, але практично найбільш важливим з них залишається цесія. Тому саме їй присвячено більшість норм глави 47 ЦК України. Незважаючи на те, що правила заміни кредитора, встановлені в цьому розділі ЦК України, як ніби універсальні, це лише перше враження. Уважне ознайомлення з ними показує, що правила ст.ст. 517, 518, 519 ЦК України стосуються лише цесії і не можуть бути використані ні при правонаступництві, ні при суброгації.
З цих міркувань доцільно детальніше розглянути саме це підстави заміни кредитора.
Цессія (відступлення права вимоги) - це передача кредитором своїх прав у зобов'язанні іншій особі, яка здійснюється за допомогою операції. Ця угода може бути як оплатній, так і безоплатній, реальної чи консенсуальної, абстрактної чи казуальної, односторонньої або двосторонньої. Однак такою угодою, очевидно, не може бути заповіт, оскільки воно є підставою правонаступництва і до заміни кредитора в цьому випадку не можуть бути застосовані, наприклад, правила ст. 519 ЦК України (первісний кредитор не може нести відповідальність у зобов'язанні, оскільки він вже помер).
Операція заміни кредитора в зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. При цьому цесія у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, повинна бути зареєстрована в такому ж порядку, якщо інше не встановлено законом. У цьому випадку цесія вважається що відбулася з моменту державної реєстрації угоди за її здійснення.
У результаті цесії первісний кредитор (цедент) перестає бути учасником зобов'язання і замість нього в зобов'язання набирає нове обличчя - правонаступник. При цьому змінюється суб'єктний склад зобов'язання, але зміст його залишається тим самим.
Оскільки цесія відбувається в повному обсязі, до цессионарию переходить не лише право вимоги, але і можливість використовувати засоби його забезпечення, передбачені первісним зобов'язанням (стягнення неустойки тощо).
Первісний кредитор повинен передати цессионарию документи, що підтверджують наявність права вимоги, а також необхідну для його здійснення інформацію. Це може бути текст договору, боргова розписка, товаророзпорядчі документи і т.п. Терміни та порядок передачі документів та інформації визначаються домовленістю початкового і нового кредиторів. Якщо домовленість не досягнута або заміна кредитора відбувається на підставі закону, передача документів здійснюється в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги цесміонаріем про надання йому документів.
У свою чергу, боржник має право вимагати від нового кредитора доказів переходу до нього прав за зобов'язанням. До надання таких доказів боржник має право не виконувати обов'язки новому кредитору, не ризикуючи при цьому виявитися у простроченні (ст. 612 ЦК України). Разом з тим, для кредитора, не надав докази цесії, така бездіяльність може розглядатися як прострочення кредитора, яка тягне наслідки, передбачені ст. 613 ЦК України.
Разом з тим порушення «інформаційно-доказової» обов'язки не впливає на юридичну силу цесії.
Згода боржника на цессию не потрібно (якщо інше не встановлено договором або законом), оскільки діє презумпція, що в будь-якому випадку зобов'язання має бути ним виконана. Тому вказівка первісного кредитора про необхідність виконання зобов'язання іншої особи є обов'язковим для боржника.
Разом з тим, цедент не тільки має право вказати боржникові на існування нового кредитора, але, і зобов'язаний це зробити шляхом письмового попередження. Недотримання цієї вимоги означає, що боржник, який виконав зобов'язання первісному кредиторові, вважається звільненим від свого обов'язку. У цьому випадку новий кредитор може пред'явити претензії щодо невиконання зобов'язання до цессионарию, але не до боржника.
Хоча боржник не має права заперечувати проти заміни кредитора, однак зберігає можливість висувати проти вимог фактором усі ті заперечення, які міг протиставити вимогу первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора (про безгрошовість зобов'язання, недотриманні порядку укладання договору тощо) .
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, він має право висунути проти вимог нового кредитора заперечення, які у нього були проти первісного кредитора на момент пред'явлення до нього вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до моменту пред'явлення до нього вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (наприклад, при передачі переказного векселя первісний кредитор відповідає за виконання зобов'язання, якщо не вкаже в передавальної написи, що право вимоги передається «без звернення на мене»).
Іншим випадком заміни осіб в зобов'язанні є переведення боргу (делегація). На відміну від цесії, тут має місце заміна не уповноваженою, а зобов'язаної сторони.
Результатом переведення боргу є:
а) вступ в зобов'язання нового боржника;
б) вибуття первісного боржника із зобов'язання, звільнення його від обов'язку.
Отже, за загальним правилом, як і у випадку цесії, при переведенні боргу відбувається зміна суб'єктного складу зобов'язання при збереженні його первісного змісту.
Оскільки платоспроможність боржника, наявність у нього майна, на яке може бути звернено стягнення, грають важливу роль, переведення боргу можливе тільки за згодою кредитора (ст. 520 ЦК України).
З одного боку, це обмежує можливості переведення боргу, але з іншого - дозволяє проводити заміну боржника навіть у зобов'язаннях, пов'язаних з особистістю їх учасників: висловлюючи свою згоду на переведення боргу, кредитор оцінює та перспективи виконання зобов'язання новим обличчям. Фактично має місце досягнення нової угоди. Тому делегація можлива і в договорах доручення, художнього замовлення тощо, де особистість виконавця є визначальною.
У зв'язку з цим переведення боргу можна вважати багатостороннім правочином (договором), з якої первісний боржник за згодою кредитора переводить свій обов'язок на нового боржника (вибуваючи, таким чином, з цього зобов'язання).
Форма угоди заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень про цесії, викладені вище (ст.ст. 521, 513 ЦК України). Головним принципом тут також є те, що переведення боргу має відбуватися в тій же формі, в якій була укладена угода, яка послужила підставою виникнення первісного зобов'язання.
Новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, які засновані на відносинах між кредитором і первісним боржником. При цьому висунення заперечень проти вимог кредитора - про право, а не обов'язок нового боржника. Тому він може беззастережно (наприклад, з морально-етичних міркувань) виконати зобов'язання первісного боржника в межах боргу, який до нього перейшов.
Доля засобів забезпечення, що існували на момент переведення боргу, вирішується диференційовано.
Так, порука і встановлений іншою особою заставу з переведенням боргу, як правило, припиняються. При цьому поручитель або заставодавець можуть виступити гарантами виконання зобов'язання новим боржником, але для цього необхідно їх знову виявлене згоду.
Застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 523 ГК України). При цьому перший боржник у зобов'язанні займає місце майнового поручителя. У випадку подальшої заміни боржника у зобов'язанні, забезпеченому таким заставою, останній припиняється.
Що стосується неустойки, завдатку, утримання, банківської гарантії, то вони при делегації зберігаються автоматично, оскільки збереження їх не порушує прав та інтересів інших осіб.
3. Припинення зобов'язань
Припиненням зобов'язання називається ліквідація за передбаченим законом або договором підставах існування суб'єктивних прав і обов'язків, що складають його зміст.
Припинення зобов'язань настає внаслідок так званих правоприпиняючі юридичних фактів, які можуть бути як діями суб'єктів права (повернення боргу, передача речі тощо), так і подіями (смерть боржника або кредитора в зобов'язаннях особистого характер).
При цьому слід звернути увагу на ту обставину, що припиняються зобов'язання тільки правомірними юридичними діями. Правопорушення не припиняють зобов'язання, а служать підставою трансформації вже існуючих правовідносин або виникнення позадоговірних деліктних зобов'язань, якщо до того часу сторони не перебували у відносних правовідносинах.
Правомірні дії, що припиняють зобов'язання, за своїм характером найчастіше є угодами (договорами), спрямованими на виконання зобов'язання.
Такий висновок випливає з аналізу ст. 525 ЦК України, яка забороняє односторонню відмову від виконання зобов'язань і одностороння зміна умов договору. Разом з тим законом можуть бути встановлені винятки. Так, зобов'язання, що виникають з договору доручення, можуть бути припинені односторонньою відмовою від договору повіреного або довірителя. У цьому випадку підставою припинення зобов'язання є одностороння угода, спрямована не на виконання, а на анулювання зобов'язання.
Закон не дає вичерпного переліку підстав припинення зобов'язань, встановлюючи, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, передбачених договором або законом.
При цьому припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Необхідною умовою тут є визначеність у договорі або в законі підстав для одностороннього припинення зобов'язання. Так, згідно зі ст. 615 ГК України у разі порушення зобов'язання однією його стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом (наприклад, п. 4 ч.1 ст. 708 ДК України - у разі виявлення покупцем на протягом гарантійного чи інших термінів, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не обумовлених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми).
Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або в повному обсязі, відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється. Право сторін щодо припинення повністю або частково договірних зобов'язань виражається в принципі свободи договору (ст. 627 ГК України). Однак це не виключає можливості встановлення в законі заборони на припинення певних зобов'язань за угодою сторін.
Окремі підстави припинення зобов'язань:
1) Виконання зобов'язання є «ідеальним» підставою його припинення. По суті кажучи, зобов'язання для того і встановлюються, щоб бути з часом виконаними.
Слід враховувати, що зобов'язання припиняються лише належним їх виконанням, про що докладніше йтиметься в спеціальному розділі підручника.
2) Передача відступного припиняє зобов'язання, якщо на те є згода сторін. Відступне - це певне майно, яке передається замість виконання зобов'язання. Сама передача боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо) за згодою останнього і є підставою припинення зобов'язання. Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами. Угода про відступне, як правило, полягає вже в процесі виконання зобов'язання, в тому числі і після закінчення зазначеного в зобов'язанні терміну. Відступне не слід змішувати з новацією. Відступне передбачає повне припинення юридичної зв'язку між сторонами. Тим часом при новації відбувається заміна первісного зобов'язання.
3) Залік зустрічних вимог. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких минув, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Залік можливий при наявності таких умов:
а) встречности вимог. Це означає, що сторони одночасно беруть участь у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за які зобов'язання є боржником в іншому зобов'язанні. Немає принципових перешкод для одночасного заліку кількох зобов'язань будь-якої з сторін, а також для зарахування одночасно за зобов'язаннями трьох і більше учасників. Прикладом може служити можливість зарахування вимог боржника до чинника в договорі факторингу, заснованих на його договорі з клієнтом;
б) однорідність вимог (гроші, однорідні речі). При цьому слід мати на увазі, що сторони з метою проведення зарахування своєю угодою не можуть змінювати предмет вимог (наприклад, оцінити речі в грошах). Така штучна «однорідність» не має правового значення і залік неможливий;
в) «зрілість» вимог. Необхідно, щоб термін виконання зобов'язань або вже настав, або був визначений моментом «до запитання», тобто, щоб вимога про виконання могло бути пред'явлено будь-якої миті;
г) ясність вимог. Припускає, що між сторонами немає спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання і т.д. Якщо одна сторона звернулася із заявою про залік, а інша сторона зобов'язання протиставить цій вимозі заперечення відносно характеру, терміну, розміру виконання тощо, то в такому випадку спір підлягає судовому розгляду і залік можливий лише за рішенням суду. Згідно з частиною 2 ст. 601 ЦК України залік зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Можливість заліку за заявою однієї із сторін разом з тим означає неприпустимість заперечення заліку іншою стороною.
Залік не допускається щодо зустрічних вимог:
1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;
2) про стягнення аліментів;
3) щодо довічного утримання (догляду);
4) у разі спливу позовної давності;
5) в інших випадках, встановлених договором або законом (наприклад, при спадковому договорі).
Особливості має залік у разі заміни кредитора.
У цьому випадку боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора, але зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існував на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання, або цей термін не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існував до моменту пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Особливість заліку полягає в тому, що він може припинити відразу два зустрічних зобов'язання - за умови рівності розміру вимог. Якщо ж зустрічні вимоги нерівні, то може мати місце частковий залік: більша за обсягом зобов'язання продовжує існувати в частині, що перевищує менше зобов'язання.
4) Новація (оновлення зобов'язання) має місце в тому випадку, якщо зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (ст. 604 ЦК України).
Як правило, нове зобов'язання відрізняється від попереднього своїм змістом (характером прав і обов'язків, їх обсягом, порядком виконання тощо). Для того, щоб новація відбулася, сторони повинні обумовити в своєму угоді припинення зобов'язання, яке існувало раніше, і заміну його новим зобов'язанням.
Оскільки нове зобов'язання скасовує старе, то новація припиняє всі додаткові зобов'язання, що забезпечували виконання первісного зобов'язання, якщо тільки сторони не домовилися, що ті продовжують свою дію. Однак, якщо має місце не новація, а проста зміна якогось умови Договору (наприклад, продовження терміну його дії), то додаткові зобов'язання свою дію зберігають.
Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом.
5) Стаття 604 ЦК України як припинення зобов'язання за домовленістю сторін, розглядає лише новацію. Тим не менш, слід зазначити, що на домовленості сторін заснований і такий спосіб припинення зобов'язання, як прощення боргу, тобто звільнення кредитором боржника від його обов'язків.
Характерною особливістю прощення боргу є те, що воно не передбачає зустрічного задоволення; в іншому випадку мова йшла б про новації, а не про прощення боргу.
Боржник має право заперечувати проти прощення боргу, але тільки до тих пір, поки не настав термін виконання зобов'язання. Якщо строк виконання зобов'язання настав, то боржник або може виконати зобов'язання, або зобов'язаний прийняти звільнення від боргу. Прощення боргу одним з контрагентів не звільняє його від виконання власної (зустрічної) обов'язки. Так, прощення наймачеві боргу зі сплати квартирної плати не звільняє наймодавця від виконання обов'язку капітального ремонту.
Прощення боргу не допускається, якщо це порушує права третіх осіб щодо майна кредитора. Наприклад, не допускається прощення боргу в очікуванні визнання кредитора неспроможним (банкрутом). Згадка про відповідні заходи проти цього містить, зокрема, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
6) Об'єднання боржника і кредитора в одній особі. Така ситуація можлива, якщо боржник набуде право
вимоги, яке належало раніше його кредитору. Наприклад, це може бути злиття юридичних осіб, успадкування, придбання майна тощо Наприклад, громадянин, який знімав житло в приватному будинку, купує цей будинок. Таким чином, він набуває право кредитора щодо наймачів і стає як би кредитором по відношенню до самого себе - колишньому наймачу.
7) Неможливість виконання припиняє зобов'язання, якщо
вона викликана обставинами, за які жодна із сторін не відповідає. Якщо ж неможливість виконання виникла внаслідок порушення зобов'язання, то воно не припиняється, а трансформується в додаткові обов'язки (відшкодувати завдані збитки, сплатити штраф і т.п.). Наприклад, якщо неможливість виконання зобов'язання виникла навіть за обставинами, не залежних від боржника, але після прострочення з його боку, то він, як сторона, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність відповідно до правил частини 2 ст. 612 ЦК України.
Припинення зобов'язання смертю фізичної особи має місце у випадках, коли виконання неможливе без безпосередньої участі боржника або виконання призначено особисто для кредитора, або зобов'язання іншим чином нерозривно пов'язане з особою кредитора. Таким чином, це можливо, швидше, як виняток - необхідною умовою є особистий характер зобов'язання. В інших випадках зобов'язання зберігаються внаслідок правонаступництва.
Зобов'язання припиняється також ліквідацією юридичної особи. На відміну від попередньої ситуації, таке припинення є загальним правилом. Виняток становлять випадки, прямо передбачені законом або іншими нормативно-правовими актами (наприклад, вимоги потерпілих про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, у порядку правонаступництва переходять до вищестоящої організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи).