додати матеріал

приховати рекламу

Плутарх

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

І. Троцький

Плутарх (бл. 40-120 нашої ери) - грецький письменник, історик і філософ; жив у епоху стабілізації Римської імперії, коли господарство, політичне життя та ідеологія античного суспільства вступили в період, тривалого застою і загнивання. Ідеологічним наслідком цього регресу античного рабовласницького господарства був поворот панівних класів від порівняно раціоналістичного стоїцизму, який встановлював відомий компроміс між вірою і знанням і був провідною філософією римської аристократії, до релігійної та містичної філософії, в першу чергу до піфагореїзм та платонізму, до більш інтенсивного включення традиційних вірувань у світогляд культурних верхів. Соціальна проблематика звужується до проповіді малих справ, корисної діяльності в замкнутому колі. П. - типовий представник грецької міської аристократії цього часу: виступаючи іноді на більш широкій політичній арені, він намагався залишатися переважно місцевим діячем рідної Херонеи (Беотія) і працював у вузькому колі друзів і учнів, які утворили навколо нього невелику академію.

Філософія П. еклектична: релігійно-консервативна спрямованість тягне П. до пізнього Платону, і формально він є платоніком, переважно проте цікавлячись релігійними та етичними питаннями. Діалектика і фізика Платона підміняються у нього більш примітивними уявленнями народної релігії, в яких значну роль відіграє демонологія і віра в провидіння. Для того щоб ввести в свій світогляд цей елемент, П. користується вченням скептиків про недостатність знання, а в питаннях прикладної моралі запозичує багато в стоїків, усуваючи радикальні моменти їхнього вчення, і навіть у ненависних йому епікурейців. Вищою етичною цінністю для П. є «благодушність», душевний спокій, досягти якого можна лише добрими справами, дружнім ставленням до людей («філантропія»), суворим виконанням обов'язків по відношенню до оточуючих. Вимагаючи введення етичного змісту в усі області життєвої діяльності, П. по суті не виходить за межі буденного моралізування: типовий епігон, він цілком задоволений своєю культурою. Реакційна установка штовхає його до ідеалізації грецького минулого, що не заважає йому однак залишатися лойяльним громадянином Римської імперії; тиради проти деспотизму і гноблення залишаються політично нешкідливою фразеологією, тим більше, що й офіційна стоїчна теорія трактувала государя як слугу громадян, натхненного прагненням до спільного блага.

Численні твори П., не уявляючи собою скільки-небудь оригінальної творчості, є плодом величезної начитаності. Список творів П. містить 207 назв, з них збереглося понад 150 (у тому числі кілька недійсності), які прийнято поділяти на дві групи: 1) популярно-філософські (так зв. «Моральні») трактати на всілякі теми - релігійні, філософські , природно-наукові, антикварні, але найчастіше етичні (напр. про цікавість, про лестощів, про користолюбстві, про балакучість, про чесноту і порок, подружні наставляння тощо) і 2) біографії. У творах першої групи звичайно застосовується форма діалогу, послання або діатриба, цікавого доповіді на філософські теми і широко використовується у виписках і переказах філософська продукція минулих століть. Питання літератури цікавили П. гол. обр. у зв'язку з моральними і педагогічними проблемами, напр. «Як молодій людині читати поетів» в «Порівняння Арістофана з Менандра». П. віддає перевагу незлобивої комедії Менандра з її етичною проблематикою перед нещадністю аристофановской глузування. Цінні історичні відомості містяться в трактаті «Про музику». Біографії - це гол. обр. «Паралельні біографії» грецьких і римських державних діячів. Історичні події є у ​​П. лише матеріалом для відтворення образів великих людей минулого як об'єктів наслідування; дрібні особисті риси приваблюють до себе особливу увагу мораліста-характерології, не гидує й анекдотами. У сенсі критичного ставлення до джерел і розуміння причин історичних подій П. не варто вже на висоті античної науки. Для сучасного історика його «біографії» цінні лише як багате зібрання матеріалів з не дійшла до нас історіографічної літератури.

Цікаве і благодушний виклад, не загострює спірних проблем, збирання культурної спадщини еллінізму в примирної еклектиці «філантропічного» світогляду дозволяли представникам різних епох і напрямків знаходити у П. цінний для них матеріал і забезпечили йому такий інтерес з боку пізніших століть, яким користувалися лише дуже небагато стародавні автори. Отці церкви знаходили в релігійності й етиці П. багато рис, споріднених християнському вченню, і називали його «полухрістіаніном»; візантійці цінували його як ерудита, який зберіг величезну кількість відомостей (звідси і порівняльна збереження об'ємистого спадщини Плутарха). Ворожа всяким крайнощів, у тому числі й аскетизму, етика П. привертала увагу вождів Реформації (Меланхтон, Цвінглі), в Німеччині його популяризували Г. Сакс і Фішарт, у Франції - Рабле і Монтень. П. стає улюбленим читанням панівного класу епохи зх.-європейського абсолютизму. Шекспір ​​(«Юлій Цезар», «Коріолан», «Антоній і Клеопатра»), Корнель («Серторий», «Агезілай»), Расін («Мітридат») запозичують у П. сюжети своїх драм. Прагнення аристократії до показу своїх героїв породило в XVII ст. численні «життєписи» знаменитих людей за зразком П. Але особливо близький був П. століття Просвітництва своєю «філантропією» (Ж. Ж. Руссо, Мірабо-батько, Бернард де Сен П'єр, Ж. П. Ріхтер), а драпіруватися в античний костюм ідеологія французької революції знаходила в «Біографія» П. прославляння республіканських чеснот і ненависть до тиранів (у Росії П. цікавив з цього боку декабристів). Сліди захоплення П. помітні в німецькому Sturm und Drang'e, у Шіллера, в Італії - у Альфьєрі. У XIX ст. інтерес до П. падає. Ідеологи реакції прагнуть розвінчати П. як натхненника революції; зміцнює своє панування буржуазія відходить від того культу «героїчного», який лежав в основі популярності П.-біографа, а для соціальної і філософської проблематики в XIX ст. наївний еклектизм Плутарха-мислителя не міг уявити скільки-небудь актуального інтересу.

Список літератури

I. Порівняльні життєписи, пров. В. А. Алексєєва, 9 тт., Вид. А. Суворіна, СПБ, 1891-1895

Про музику, перев. М. М. Томасова, з пояснювальними приміт. і вступ. ст. Є. Браудо і з додатком біографії Плутарха А. І. Малеина, П., 1922

деякі з «Moralia» маються на старовинних латинських перекладах. Vitae parallelae H. Sintenis, B-de I-IV, Lpz., 1839-1846

в серії «Loeb Classical Library», 11 vv., L., 1914-1926

Moralia, hrsg. v. Bernardakis, Lpz., 1888-1896.

II. Martha C., Les moralistes sous l'empire Romain, 5 éd., P., 1886 (укр. перев.: «Філософи і поети-моралісти за часів Римської імперії», М., 1880)

Hirzel R., Plutarch, Lpz., 1912

Бузескул В., Вступ до історії Греції, вид. 3-тє, П., 1915.

III. Прозоров П., Систематичний покажчик книг і статей з грецької філології ..., СПБ, 1898, стор 67-96, 284-285.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://feb-web.ru


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Різне | Біографія | 15кб. | скачати

Схожі роботи:
Плутарх Сулла
Плутарх з трактату Про Ісіді й Осіріса
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru