Є.В. Плешакова
Для літератури Біблія давно вже є безцінним джерелом всіляких тем і образів. Вони входять у художній текст, розкриваються письменниками яскраво і насичено. Часто образи наділяються новими рисами, а «старі», традиційно властиві їм, замовчуються; таким чином відбувається свого роду перетворення, переосмислення, трансформація образу. Автори, в рівній мірі звертаючись до антиномії «добро - зло», представляють її з допомогою біблійних перонажей: Бога, ангелів, Ісуса Христа, з одного боку, і Сатани, демонів - з іншого. На відміну від теми раю, добра, де відбувається чіткий поділ персонажів (ангели, Месія, апостоли), демонічна тема вводиться збірним образом, хоча вже в самій Біблії названа не одна фігура Царства темряви. Нашу увагу привернув непомітний, навіть кілька скромний спосіб занепалого ангела Абадонна, яким він постає в художній літературі XVII-XVIII століть.
У Біблії образ Абадонна, як правило, - образ номінальної. Слово «Аббадон» запозичене з єврейської мови і означає «безодня», «руйнування» (пор.: Іов. 26.6, 28.22; Прип. 15.11, 27.20). Протягом усього Старого Завіту - це місце смерті, загибелі. Одушевленим та персоніфікованим образ стає тільки в Одкровенні Іоанна Богослова (Апокаліпсис), коли мова йде про те, що станеться після того, як «засурмить п'ятий Ангел» (Об'явл 9.11). Тут вже Абадонна - ангел безодні, ватажок згубною сарани, видом подібної коням.
У сучасній російській перекладі Біблії ім'я «Абадонна» зустрічається всього п'ять разів. Тим не менш, це не завжди було так. Ще до початку XIX століття в тих, що були перекладах, використовуваних на богослужінні, це слово не вживалося зовсім. Безодня називалася «згуба», і сам образ персоніфікована. Порівняємо:
Переклад XVII століття: Сучасний переклад: Іов. 26.6 Наг пекло перед ним, і несть одяг згуби його. Голий шеол перед Ним, і нема покриття Аваддону. Іов. 28.22 згуба рекоста, і слишахове ж їх славу. Аваддон той і смерть промовляють: вухами своїми ми чули про неї.
Слід зазначити, що в багатьох редакціях сучасних німецької та англійської перекладів Біблії ім'я Абадонна також відсутній (за винятком Апокаліпсису):
Німецький переклад: Англійська переклад: Іов. 26.6 Das Totenreich ist aufgedeckt vor Ihm, und der Abgrund hat keine Decke. The world of the dead lies open to God; no convering shields it from his sight. Іов. 28.22 Der Abgrund und der Tod sdivchen: «Wir haben mit unsern Ohren nur ein Gerucht von ihr gehort». Even death and distruction admit they have heard only rumours.
Як видно з наведених прикладів, Абадонна називається то «світом мертвих» (the world of the dead; das Totenreich), то «смертю» (death), то «безоднею» (der Abgrund). Слово «безодня» в сучасній російській перекладі Біблії вживається більше 50 разів, а слово «смерть» - понад 400 разів.
Таким чином, можна зробити висновок, що поняття «Абадонна» не тільки має в Біблії два різних значення, а й вживання цього слова не завжди збігається в різних перекладах.
Нашу увагу привернуло лише одне зі значень слова - персоніфіковане. Воно дало можливість створити незалежний образ і ввести його в світову літературу, хоча до нього зверталися досить рідко. Так, наприклад, починаючи з перекладу Біблії на англійську мову Дж. Вікліфа, Оксфордський словник фіксує всього одне поява персонажа Абадонна в англійській художній літературі - у Дж. Мільтона в «Поверненні рай» (гл. 4: «In all her gates Abaddon rues thy bold attempt »). Незважаючи на те, що в «Втрачений рай» ім'я Абадонна не вживається жодного разу, а його образ невіддільний від демонічного царства, образи безодні, руйнування, смерті постають докладними і насиченими, а іноді персоніфікуються. Наприклад, у другому розділі «Втраченого раю» є такі рядки:
Смерті страшний образ
Усмішкою злий достаток надав
Грядущим бенкетом і благословив
Ненажерливе черево, що тепер
Рясної їжею голод втамує;
А брудної тіні мерзенна мати,
Не менш радіючи, своєму
Батькові сказала: «- Я зберігаю
Від Пекла заповідний ключ
По праву і за велінням Царя
Всемощного. Він наказав навіки
Брами адамантового не відчиняли,
А проти сили - напоготові Смерть
З списом, якому опір
Не владний ніяке істота ... »
(Мільтон Д. Втрачений рай. СПб., 1999. С. 61-62).
Прирівняти образ "огидний матері» до образу Абадонна дають можливість слова: «Я зберігаю / Від Пекла заповідний ключ», що відповідає біблійною легендою, згідно з якою Абадонна був занепалим ангелом, який отримав ключ від Пекла (пор.: Одкр. 9.1-11). Як видно, в «Втрачений рай» Мільтона образ безодні, смерті такий же двоякий, як і в Біблії.
Образ Абадонна в «Поверненні рай» не зовсім відповідає аналогічному образу, створеному в Апокаліпсисі. У Біблії Абадонна - грізний демон, керуючий сараною, «подібної коней, на війну». У Мільтона його образ протиставлено образу Бога, що йде в славі своїй. Це вже не той Абадонна, який був одним з учасників війни проти Всемогутнього. «In all her [Hell] gates Abaddon rues» - «Перед дверима її (безодні, геєни. - О.П.) страждає (розкаюється) Абадонна».
Епічна поема Мільтона мала широкий успіх у всій Європі. Відомий швейцарський поет Бодмер робив переклади цієї поеми на німецьку мову, мріючи про створення для німецької літератури схожого за силою епічного твору. Його мрію втілив Ф.Г. Клопшток, автор поеми «Мессіада». Для поеми Клопштока характерні ті ж космічність і вселенський масштаб, що й для «Втраченого раю». На відміну від «Втраченого раю», в основу якого покладено події, пов'язані з гріхопадінням першої людини, в «Мессіаде» сюжет грунтується на подіях Нового Заповіту. Тут тісно переплітаються три світи: світ світлий, піднесений - світ Бога та ангелів, - світ земний, в якому дивись шляхом до Бога постає Ісус Христос, і світ демонічний, світ темних сил, що відійшли від свого Творця. Але так само, як і у Мільтона, в «Мессіаде» відчувається яскраво виражене протистояння Добра Злу, Царства Темряви - «Бога святому оселі».
Подібно Мільтону, у Клопштока демонічне царство представлене не одним чином Сатани. Тут і Вельзевула, і Адраммелех, і Люцифер, і багато інших самостійні демонічні персонажі. Абадонна не зливається воєдино з образом Сатани, як це іноді відбувається у Мільтона. Це повністю персоніфікований образ, здатний плакати і радіти. Це занепалий ангел, серафим, Авдііл Абадонна.
Протягом поеми Клопштока Абадонна з'являється вісім разів, причому його переживання представлені настільки ємко, що він може претендувати на роль одного з головних персонажів. Абадонна пішов від Творця, але автор постійно ніби дає йому можливість повернутися назад. Невипадково Абадонна шукає і знаходить Месію в Гефсиманії, пізніше - бачить Його на хресті. Чи не схожа дана ситуація зі словами Ісуса Христа: «Я двері: хто ввійде Мною, той спасеться, і ввійде, і вийде, і пасовисько знайде» (Ін. 10.9)? Але занепалого ангела не судилося повернутися в Чертог райський через гордині; він вважав себе рівним Всемогутньому.
На завершення хотілося б сказати кілька слів про причини звернення до даної теми. Як правило, Сатана - втілення зла, руйнування, смерті, противник Бога. Саме таким, починаючи з середньовіччя, асимілювався в європейській літературі образ Сатани. Цей збірний образ об'єднав в собі, як пише Е. Френцель (v.: Frenzel E. Stoffe der Weltliteratur. Stuttgart, 1992. S. 702-703), безліч рис і характеристик окремих відкинутих язичницьких богів. У Біблії Сатана спочатку - занепалий ангел, один з найпрекрасніших, але назвав себе подібним величчю Бога-Творця, зацькований за гординю. Починаючи з XVI століття в протестантській літературі з'являється образ стражденного занепалого ангела - демона - як відповідь на питання католицьких авторів: «Як же міг Ангел вибрати зло?» Саме з-за свого вибору він і страждає. Але у Клопштока з'являється нова ступінь в розвитку образу: він надає можливість метання ангела повернутися назад у Чертог райський через покаяння.