«Селестина», або «Трагікомедія про Калісто і Мелібее» (Celestina o Tragicomedia de Calixto y Melibea) - чудовий пам'ятник іспанської літератури XV ст. «С.» написана в діалогічній формі і полягає в своєму остаточному варіанті (севільськие видання 1502) з 21 акту, представляючи драматизовані новелу. Питання, пов'язані з часом виникнення С. та її справжнім автором, не можна вважати повністю дозволеними і до цих пір; встановлено однак, що «С.», принаймні в її 16-актное варіанті (вид. 1501), належить перу баккалавра Фернандо де Рохас, про який не є майже ніяких біографічних відомостей.
Тема твору - боротьба нової людини з феодальним укладом в формі вимоги повної свободи особистого серцевого почуття. Ця тема розвивається в «трагікомедії», в якій зображення реальних людських відносин доведено автором до граничної простоти і навіть оголеності. Калісто прагне до фізичного володіння Мелібеей, руйнуючи встановлені середньовічним укладом соціальні та моральні перегородки, і добивається мети за допомогою своїх слуг і звідниці Селестіно. Ці посібники любові Калісто і Мелібеі нещадно совлекать ідеальні покриви з феодально-лицарських уявлень про кохання, оголюючи її чуттєву природу і відкрито знущаючись над романтичними ілюзіями Калісто, вихованого на ліриці трубадурів і лицарських романах, над боязкістю і непевністю Мелібеі, вперто захищається від пристрасті Калісто. Здорове, не порушувана ніякої рефлексією, грубо чуттєвий потяг слуг Калісто, Парма і Семпроній, і практицизм опікуваних Селестіно повій Еліс і Ареуси представляють контраст болісним переживанням дворян Калісто і Мелібеі. Особливо підкреслено намальований образ Селестіно. Вона - втілення хитрості, жадібності, розважливості й скнарості. Однак, порушивши здавалася настільки міцною феодальну мораль, герої твору самі падають жертвою власних починань. Гинуть слуги Калісто як посібники в «святотатському» справі, гине Калісто, кінчає самогубством Мелібея. У сповіді Мелібеі, що оповідає з вершини вежі про свою любов до Калісто, звучать однак не ноти розпачу і каяття: ця сповідь - одночасно і реабілітація звідниці Селестіно і владний голос всеперемагаючої пристрасті, що вимагає повної свободи для свого вираження. В обстановці перехідного періоду, коли підвалини середньовічного побуту ще завзято стримували натиск нових віянь, які йшли з надр підіймається буржуазії, передсмертний голос Мелібеі прозвучав як заклик до звільнення людини у сфері особистого почуття. Про нові віяння ясно свідчить і самий стиль «С.», насичений реалістичними тенденціями, а також виразний образ Селестіно, виростає на грунті розкладання середньовічних устоїв. У цілому «С.» - яскравий пам'ятник іспанської літератури періоду переходу до епохи Відродження. «С.» мала величезний успіх. Вона зробила вирішальний вплив на розвиток іспанського театру (Торрес Наарро, Хіль Вісенте, Лопе де Вега і навіть Кальдерон). Але особливо значний вплив вона справила на майстерність і стиль Сервантеса: його новели і ще більшою мірою інтермедії носять виразні сліди впливу «С.».
Список літератури
I. З перших видань трагікомедії збереглися екземпляри лише 2-го і 3-го видань. У 3-му вид. (1501, Севілья) вперше з'явилися «Лист автора до одного» (Carta del autor à un su amigo), акростих і октави Алонсо де Проаса (Alonso de Proaza). Вид. 1502 різко відрізняється від попередніх: в ньому, крім прологу, є ще 5 додаткових актів, а в назві додано слово «Селестина». За виданням 1502 і проводилися всі наступні перевидання та переклади. Додаткові акти в вид. 1502 є не продовженням комедії варіанту 1501, а видозмінюють сюжетну лінію, вводячи нову мотивування смерті Калісто. Факсиміле 1-го вид. (1499) випущено Hispanic Society, NY, 1909
видання з передмовою Menéndez y Pelayo, Vigo, 1900.
II. Germond de Lavigne, La Celestine, P., 1841 (переклад і передмова)
Wolf F., La Celestina una seine übersetzungen, «Studien zur Geschichte der spanischen und portugiesischen Nationalliteratur, Berlin, 1853, S. 278-302
Lavier Seravilla, La Celestina, Madrid, 1895
Serrano y Sanz M., Noticias biograficas de Celestina y del imdivsor Juan de Lucena, Madrid, 1902
Foulché-Delbosc R., Observations sur la Célestine, «Revue hispanique», t. VII, IX, 1900-1902, p 28-80, 171-199
Menéndez y Pelayo M., Origenes de la novela, t. III, Madrid, 1910, p, 1-159
Castro Guisasola, Las fuentes de la Celestina, Madrid, 1925.
В. Узин
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://feb-web.ru/