Тема: Роль антимонопольного законодавства в регулюванні економіки
Зміст
Введення ................................................. ........................................ 3
1. Сутність антимонопольної політики держави ................ 5
2. Правове регулювання обмеження монополізму в Україні 11
3. Сутність недобросовісної конкуренції ................................ 14
Висновки ................................................. ........................................... 23
Введення
Мета роботи - розглянути роль антимонопольного законодавства в регулюванні економіки. Тема курсової роботи є актуальною в сучасних умовах. Антимонопольний контроль за економічною концентрацією і структурою ринку, спрямований на попередження та усунення домінуючого становища суб'єктів підприємницької діяльності, є однією з найважливіших сфер антимонопольної політики, оскільки економіка України відрізняється високим ступенем монополізму. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури.
Найактуальнішою проблемою державної економічної політики є її здатність забезпечити умови стабільного економічного розвитку. Найбільш важлива складова економічного розвитку - економічне зростання. Тому метою інтенсифікації регуляторних зусиль виступає максимізація обсягів національного виробництва. Це - єдиний шлях для підвищення рівня споживання матеріальних благ і задоволення, постійно зростаючих людських потреб у рамках існуючого технологічного способу виробництва. Безумовно, проблематика економічного розвитку значно ширше, однак її рішення пов'язане з чітким визначенням потенціалу існуючих виробничих можливостей, в Україні створена нормативна база з контролю за економічною концентрацією суб'єктів господарювання, в якому обосноновивается недопущення монополізації товарних ринків чи суттєвого обмеження конкуренції на ринку на законодавчому рівні. Контроль за економічною концентрацією суб'єктів господарювання на ринку закріплений у ст. 14, 15 Закону «Про обмеження монополізму ...», перша з яких регулює контроль за створенням, реорганізацією (злиттям, приєднанням), ліквідацією суб'єктів господарювання, а друга - контроль за придбанням, передачею в оренду майна. Це призвело до оновлення правової основи антимонопольного контролю за концентрацією. Підвищити ефективність діяльності органів суб'єктів господарювання, які здійснюються фінансовими посередниками на аукціонах, фондових біржах та інших організаційно оформлених ринках є однією з основних завдань державного регулювання економіки.
До 1995 року була сформована правова база контролю за економічною концентрацією, а до 2000 року вона була оновлена (проте оновлення торкнулося не всіх нормативних актів).
Норми постанови Кабінету Міністрів України було конкретизовано в декількох підзаконних відомчих нормативно-правових актах, затверджених наказами Антимонопольного комітету, основним з яких є Положення про контроль за економічною концентрацією, затверджене в новій редакції розпорядженням Антимонопольного комітету України від 18.02.2000 р. № 31-р .
Відповідно до законодавства України спеціальною метою антимонопольного контролю за економічною концентрацією суб'єктів господарювання є недопущення монополізації товарних ринків чи суттєвого обмеження конкуренції на ринку.
Способом здійснення контролю за економічною концентрацією в Україну є встановлений у законодавстві вимога отримання попередньої згоди (дозволу, узгодження, висновків) органів Антимонопольного комітету на певні випадки концентрації Антимонопольний контроль за створенням холдингів, промислово-фінансових груп, діяльністю інвестиційних фондів і компаній має певні особливості.
1. Сутність антимонопольної політики держави
Досить велике антимонопольно-конкурентне законодавство характерно для розвинених зарубіжних країн.
Саме законодавство, що регулює економічну конкуренцію, є однією з ключових складових державного регулювання економіки. Наприклад, в США основу антимонопольно-конкурентного законодавства становлять Закон Шермана (спрямований на захист торгівлі і промисловості від незаконних обмежень і монополій) від 2 липня 1890 р., Закон Клейтона (доповнює існуючі закони проти неправомірних обмежень і монополій, а також переслідує інші цілі) від 15 жовтня 1914р. і Закон про Федеральної торгової комісії від 26 вересня 1914р. При цьому спостерігається певна спеціалізація в об'єктах правового регулювання даних нормативних актів. В основу Закону Шермана покладені найбільш характерні риси антитрестівського (антимонопольного) законодавства. У Законі Клейтона значну увагу приділено поняттю нечесних методів конкуренції. Закон про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод регулює розвиток конкуренції в Японії; спеціальний розділ «Про антиконкурентної практиці» містить Ордонанс № 86-1243 від 1 грудня 1986 р. «Про свободу цін і конкуренції» у Франції. До антимонопольно-конкурентному законодавству Німеччини відносяться Закон проти недобросовісної конкуренції, прийнятий 7 червня 1909р. (З наступними змінами та доповненнями), Закон про зниження цін від 25 листопада 1933 р., Постанова про премії від 9 березня 1932р., А також Постанову про спеціальні продажах від 4 липня 1935р., Які і складають кістяк класичного німецького конкурентного права. Україна з перших років свого незалежного розвитку розглядає створення передумов для розвитку змагальності в економіці та протидію монополістичним зловживань як умови формування розвинутої ринкової економіки.
Формування цих умов неможливе без створення правової бази, адекватної новим економічним умовам. Сучасна система антимонопольно-конкурентного законодавства включає в себе сукупність нормативних актів. Перш за все, це Конституція України. Стаття 42 Конституції встановлює: «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом ». У ст. 92 Конституції закріплена необхідність виключно законодавчого визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання.
Принципи державного регулювання знаходять своє відображення у спеціальній програмі, яку розробляє Кабінет Міністрів України і затверджує Верховна Рада України.
Першим законом, прийнятим в Україну з метою безпосереднього правового забезпечення розвитку змагальності та запобігання монополістичних зловживань став Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», прийнятий 18 лютого 1992р. Крім того, систему антимонопольно-конкурентного законодавства України становлять закони України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції»., «Про захист економічної конкуренції». (Закон набирає чинності через рік після його опублікування, крім пунктів, що стосуються звернення суб'єктів господарювання до органів Антимонопольного комітету України із заявою про надання дозволу на узгоджені дії, якщо такі дії будуть мати місце на день набрання чинності Закону). Деякі норми антимонопольного законодавства містяться в інших законах, зокрема в законах України «Про підприємства в України» і про «Про підприємництво» суди вправі звертатися як адміністративні установи, так і компанії, приватні особи, які вважають себе постраждалими від порушення принципу вільної конкуренції.
У США виконавчі органи влади, тобто практично всі міністерства і відомства, здійснюють антимонопольну політику. Безпосереднє ж запобігання явищ монополізму покладено на Федеральну торгову комісію і антитрестовский відділ Міністерства юстиції. Однак має велике значення той факт, що всі ці органи не можуть самостійно припиняти порушення антимонопольного законодавства. Така діяльність - виключна компетенція суду.
Федеральна торгова комісія і антитрестовский відділ займаються також профілактикою дій, що суперечать конкуренції, контролюють дотримання антитрестівського законодавства урядовими органами. Інші органи виконавчої влади у своїй діяльності всіляко враховують антимонопольний фактор.
Державна політика у сфері обмеження монополізму та сприяння розвитку конкуренції здійснюється уповноваженими на це органами державної влади, місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю. Безпосередній державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захистом інтересів підприємців від недобросовісної конкуренції здійснює Антимонопольний комітет України відповідно до його компетенції. Це положення закріплене в ст. S Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р., а також у ст. 2 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001р.
До складу Антимонопольного комітету України входять його Голова і десять державних уповноважених. Відповідно до Конституції України (ст. 85) Голова Антимонопольного комітету призначається на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України. Державний уповноважений Антимонопольного комітету України є незалежним у здійсненні покладених на нього повноважень щодо контролю за дотриманням антимонопольного законодавства та при розгляді справ про його порушення.
Антимонопольний комітет створює територіальні управління, тобто має право делегувати свої права щодо дачі підприємцям та органам управління обов'язкових для виконання розпоряджень. Територіальні відділення Антимонопольного комітету України створено в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Комітет та його територіальні відділення складають систему органів Антимонопольного комітету України.
Відповідно до Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основними завданнями Комітету є:
Для розвитку законодавства України, роз'яснення порядку його застосування передбачено прийняття підзаконних нормативних актів. Рішення з питань антимонопольної політики можуть прийматися також органами місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, визначених законом.
Аналізуючи сформовану систему державного регулювання конкуренції за кордоном перш за все хотілося б відзначити, що в її основі, як і в України, лежить система управління, яка включає в себе органи, покликані здійснювати контрольно-управлінські функції.
Так, у США система управління антимонопольною політикою включає: Конгрес, федеральні і місцеві суди, органи виконавчої влади. В обов'язки Конгресу входить розробка стратегічних напрямів антимонопольної політики, а також їх коригування відповідно до мінливих умов розвитку економіки. Однією з функцій судів різних інстанцій є визнання законності комерційної практики тієї чи іншої корпорації. Жоден інший орган державної влади цієї прерогативою не володіє.
Явища конкуренції та монополізму носять інтернаціональний характер. Тому органи держави, що забезпечують антимонопольне регулювання в окремо взятих країнах, прагнуть консолідувати свої зусилля з метою забезпечення законодавчого регулювання конкуренції на міжнародних ринках. Реальним втіленням такої консолідації стали договори, підписані державами ЄС 25 березня 1957 і вступили в силу після їх ратифікації державами-членами 1 січня 1958 За місцем їх підписання вони увійшли в історію європейської інтеграції під назвою «Римські договори». Серед них Договір про ЄЕС став головним установчим документом європейських співтовариств.
Право Європейського співтовариства впливає на законодавство проти недобросовісної конкуренції держав - учасниць Співтовариства. У Договорі не дається поняття конкуренції. У той же час Договір визначає призначення розробки та здійснення спільної політики конкуренції. Вона полягає в необхідності гарантувати нормальний розвиток ринкових відносин, створення в рамках спільнот такого єдиного внутрішнього ринку, на якому забезпечувалося б здорове суперництво підприємців. Зокрема, статті 30 і 31 Договору передбачають ліквідацію урядових бар'єрів на шляху вільної торгівлі. Правова основа узгодження національних правових систем закладено також у статтях 100 і 100а Договору про ЄЕС, що надають повноваження державам-учасникам на уніфікацію правових норм, що мають значення для внутрішнього ринку.
Стаття 92.1 третього розділу Договору про ЄЕС «Допомога, яка надається державами» закріплює положення, згідно з яким «за винятком випадків, передбачених цим Договором, є несумісною зі спільним ринком, в тій мірі, в якій вона зачіпає обмін між господарствами-членами, всяка форма допомоги , що надається державами або за рахунок державних ресурсів, яка порушує або загрожує порушити конкуренцію, сприяючи деяким видам підприємств або деяких видах продукції. При цьому сумісної із загальним ринком вважається:
а) допомога соціального характеру, надана окремим споживачам за умови, що вона надається без дискримінації, пов'язаної з походженням товарів;
б) допомогу, що має своєю метою відшкодувати збиток, заподіяний стихійними лихами або будь-якими іншими надзвичайними подіями;
в) допомога, що надається деяким районам ФРН, постраждалим від розколу Німеччини, у мірі, необхідної для компенсації економічних мінусів, причиною яких є цей розкол ».
У той же час правові системи різних держав акцентують увагу і на вирішенні окремих специфічних питань, спрямованих на розвиток конкуренції. У законодавстві Франції це виражається, зокрема, в забороні певних видів комерційної діяльності, наприклад, продажу під премію. Забороненою конкуренцією вважається також порушення договірних зобов'язань про утримання від конкуренції. У договір про продаж торгово-промислового підприємства може бути включено умова про утримання від конкуренції з боку продавця. Подібного роду умови включаються в трудові договори, згідно з якими службовець зобов'язується не допускати зі свого боку конкурентних дій після закінчення трудового договору щодо колишнього підприємця протягом певного часу і на певній території. Аналізуючи досвід країн ЄС, можна говорити не тільки про державну політику в рамках однієї країни, а й про наднаціональну регламентації процесів державного регулювання в рамках ЄС в цілому. В даний час європейські держави переживають новий виток інтеграційних процесів. Так, 9-10 грудня 1991 р. в Маастріхті був підписаний Договір про Європейський союз. У той же час інтерпретація багатьох його положень передбачає звернення до інших правових актів, зокрема до Паризькому і Римському установчих договорів.
Підписання 14 червня 1994 в Люксембурзі Угоди про партнерство і співробітництво між країнами ЄС та України відкрило нову сторінку у відносинах ЄС і Україною. Основною метою Угоди є забезпечення правових основ для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного співробітництва України та країн ЄС.
Конкурентне законодавство в різних країнах має свої особливості. Загальним є підхід до регулювання конкурентних відносин у сучасних розвинених країнах. Все, що супроводжує розвиток економіки і повноцінне задоволення потреб людей, має заохочуватися правом, а все, що не супроводжує цей розвиток, - обмежуватися або заборонятися правом. Слід особливо підкреслити, що держава вирішує поставлені завдання шляхом правового регулювання відносин конкуренції. Пріоритет права в регулюванні процесів конкуренції і економіки в цілому свідчить про прагнення більшості розвинених країн до побудови правової держави. Україна в даному випадку не є винятком.
Зміст
Введення ................................................. ........................................ 3
1. Сутність антимонопольної політики держави ................ 5
2. Правове регулювання обмеження монополізму в Україні 11
3. Сутність недобросовісної конкуренції ................................ 14
Висновки ................................................. ........................................... 23
Введення
Мета роботи - розглянути роль антимонопольного законодавства в регулюванні економіки. Тема курсової роботи є актуальною в сучасних умовах. Антимонопольний контроль за економічною концентрацією і структурою ринку, спрямований на попередження та усунення домінуючого становища суб'єктів підприємницької діяльності, є однією з найважливіших сфер антимонопольної політики, оскільки економіка України відрізняється високим ступенем монополізму. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури.
Найактуальнішою проблемою державної економічної політики є її здатність забезпечити умови стабільного економічного розвитку. Найбільш важлива складова економічного розвитку - економічне зростання. Тому метою інтенсифікації регуляторних зусиль виступає максимізація обсягів національного виробництва. Це - єдиний шлях для підвищення рівня споживання матеріальних благ і задоволення, постійно зростаючих людських потреб у рамках існуючого технологічного способу виробництва. Безумовно, проблематика економічного розвитку значно ширше, однак її рішення пов'язане з чітким визначенням потенціалу існуючих виробничих можливостей, в Україні створена нормативна база з контролю за економічною концентрацією суб'єктів господарювання, в якому обосноновивается недопущення монополізації товарних ринків чи суттєвого обмеження конкуренції на ринку на законодавчому рівні. Контроль за економічною концентрацією суб'єктів господарювання на ринку закріплений у ст. 14, 15 Закону «Про обмеження монополізму ...», перша з яких регулює контроль за створенням, реорганізацією (злиттям, приєднанням), ліквідацією суб'єктів господарювання, а друга - контроль за придбанням, передачею в оренду майна. Це призвело до оновлення правової основи антимонопольного контролю за концентрацією. Підвищити ефективність діяльності органів суб'єктів господарювання, які здійснюються фінансовими посередниками на аукціонах, фондових біржах та інших організаційно оформлених ринках є однією з основних завдань державного регулювання економіки.
До 1995 року була сформована правова база контролю за економічною концентрацією, а до 2000 року вона була оновлена (проте оновлення торкнулося не всіх нормативних актів).
Норми постанови Кабінету Міністрів України було конкретизовано в декількох підзаконних відомчих нормативно-правових актах, затверджених наказами Антимонопольного комітету, основним з яких є Положення про контроль за економічною концентрацією, затверджене в новій редакції розпорядженням Антимонопольного комітету України від 18.02.2000 р. № 31-р .
Відповідно до законодавства України спеціальною метою антимонопольного контролю за економічною концентрацією суб'єктів господарювання є недопущення монополізації товарних ринків чи суттєвого обмеження конкуренції на ринку.
Способом здійснення контролю за економічною концентрацією в Україну є встановлений у законодавстві вимога отримання попередньої згоди (дозволу, узгодження, висновків) органів Антимонопольного комітету на певні випадки концентрації Антимонопольний контроль за створенням холдингів, промислово-фінансових груп, діяльністю інвестиційних фондів і компаній має певні особливості.
1. Сутність антимонопольної політики держави
Досить велике антимонопольно-конкурентне законодавство характерно для розвинених зарубіжних країн.
Саме законодавство, що регулює економічну конкуренцію, є однією з ключових складових державного регулювання економіки. Наприклад, в США основу антимонопольно-конкурентного законодавства становлять Закон Шермана (спрямований на захист торгівлі і промисловості від незаконних обмежень і монополій) від 2 липня 1890 р., Закон Клейтона (доповнює існуючі закони проти неправомірних обмежень і монополій, а також переслідує інші цілі) від 15 жовтня 1914р. і Закон про Федеральної торгової комісії від 26 вересня 1914р. При цьому спостерігається певна спеціалізація в об'єктах правового регулювання даних нормативних актів. В основу Закону Шермана покладені найбільш характерні риси антитрестівського (антимонопольного) законодавства. У Законі Клейтона значну увагу приділено поняттю нечесних методів конкуренції. Закон про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод регулює розвиток конкуренції в Японії; спеціальний розділ «Про антиконкурентної практиці» містить Ордонанс № 86-1243 від 1 грудня 1986 р. «Про свободу цін і конкуренції» у Франції. До антимонопольно-конкурентному законодавству Німеччини відносяться Закон проти недобросовісної конкуренції, прийнятий 7 червня 1909р. (З наступними змінами та доповненнями), Закон про зниження цін від 25 листопада 1933 р., Постанова про премії від 9 березня 1932р., А також Постанову про спеціальні продажах від 4 липня 1935р., Які і складають кістяк класичного німецького конкурентного права. Україна з перших років свого незалежного розвитку розглядає створення передумов для розвитку змагальності в економіці та протидію монополістичним зловживань як умови формування розвинутої ринкової економіки.
Формування цих умов неможливе без створення правової бази, адекватної новим економічним умовам. Сучасна система антимонопольно-конкурентного законодавства включає в себе сукупність нормативних актів. Перш за все, це Конституція України. Стаття 42 Конституції встановлює: «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом ». У ст. 92 Конституції закріплена необхідність виключно законодавчого визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання.
Принципи державного регулювання знаходять своє відображення у спеціальній програмі, яку розробляє Кабінет Міністрів України і затверджує Верховна Рада України.
Першим законом, прийнятим в Україну з метою безпосереднього правового забезпечення розвитку змагальності та запобігання монополістичних зловживань став Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», прийнятий 18 лютого 1992р. Крім того, систему антимонопольно-конкурентного законодавства України становлять закони України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції»., «Про захист економічної конкуренції». (Закон набирає чинності через рік після його опублікування, крім пунктів, що стосуються звернення суб'єктів господарювання до органів Антимонопольного комітету України із заявою про надання дозволу на узгоджені дії, якщо такі дії будуть мати місце на день набрання чинності Закону). Деякі норми антимонопольного законодавства містяться в інших законах, зокрема в законах України «Про підприємства в України» і про «Про підприємництво» суди вправі звертатися як адміністративні установи, так і компанії, приватні особи, які вважають себе постраждалими від порушення принципу вільної конкуренції.
У США виконавчі органи влади, тобто практично всі міністерства і відомства, здійснюють антимонопольну політику. Безпосереднє ж запобігання явищ монополізму покладено на Федеральну торгову комісію і антитрестовский відділ Міністерства юстиції. Однак має велике значення той факт, що всі ці органи не можуть самостійно припиняти порушення антимонопольного законодавства. Така діяльність - виключна компетенція суду.
Федеральна торгова комісія і антитрестовский відділ займаються також профілактикою дій, що суперечать конкуренції, контролюють дотримання антитрестівського законодавства урядовими органами. Інші органи виконавчої влади у своїй діяльності всіляко враховують антимонопольний фактор.
Державна політика у сфері обмеження монополізму та сприяння розвитку конкуренції здійснюється уповноваженими на це органами державної влади, місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю. Безпосередній державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захистом інтересів підприємців від недобросовісної конкуренції здійснює Антимонопольний комітет України відповідно до його компетенції. Це положення закріплене в ст. S Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р., а також у ст. 2 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001р.
До складу Антимонопольного комітету України входять його Голова і десять державних уповноважених. Відповідно до Конституції України (ст. 85) Голова Антимонопольного комітету призначається на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України. Державний уповноважений Антимонопольного комітету України є незалежним у здійсненні покладених на нього повноважень щодо контролю за дотриманням антимонопольного законодавства та при розгляді справ про його порушення.
Антимонопольний комітет створює територіальні управління, тобто має право делегувати свої права щодо дачі підприємцям та органам управління обов'язкових для виконання розпоряджень. Територіальні відділення Антимонопольного комітету України створено в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Комітет та його територіальні відділення складають систему органів Антимонопольного комітету України.
Відповідно до Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основними завданнями Комітету є:
Для розвитку законодавства України, роз'яснення порядку його застосування передбачено прийняття підзаконних нормативних актів. Рішення з питань антимонопольної політики можуть прийматися також органами місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, визначених законом.
Аналізуючи сформовану систему державного регулювання конкуренції за кордоном перш за все хотілося б відзначити, що в її основі, як і в України, лежить система управління, яка включає в себе органи, покликані здійснювати контрольно-управлінські функції.
Так, у США система управління антимонопольною політикою включає: Конгрес, федеральні і місцеві суди, органи виконавчої влади. В обов'язки Конгресу входить розробка стратегічних напрямів антимонопольної політики, а також їх коригування відповідно до мінливих умов розвитку економіки. Однією з функцій судів різних інстанцій є визнання законності комерційної практики тієї чи іншої корпорації. Жоден інший орган державної влади цієї прерогативою не володіє.
Явища конкуренції та монополізму носять інтернаціональний характер. Тому органи держави, що забезпечують антимонопольне регулювання в окремо взятих країнах, прагнуть консолідувати свої зусилля з метою забезпечення законодавчого регулювання конкуренції на міжнародних ринках. Реальним втіленням такої консолідації стали договори, підписані державами ЄС 25 березня 1957 і вступили в силу після їх ратифікації державами-членами 1 січня 1958 За місцем їх підписання вони увійшли в історію європейської інтеграції під назвою «Римські договори». Серед них Договір про ЄЕС став головним установчим документом європейських співтовариств.
Право Європейського співтовариства впливає на законодавство проти недобросовісної конкуренції держав - учасниць Співтовариства. У Договорі не дається поняття конкуренції. У той же час Договір визначає призначення розробки та здійснення спільної політики конкуренції. Вона полягає в необхідності гарантувати нормальний розвиток ринкових відносин, створення в рамках спільнот такого єдиного внутрішнього ринку, на якому забезпечувалося б здорове суперництво підприємців. Зокрема, статті 30 і 31 Договору передбачають ліквідацію урядових бар'єрів на шляху вільної торгівлі. Правова основа узгодження національних правових систем закладено також у статтях 100 і 100а Договору про ЄЕС, що надають повноваження державам-учасникам на уніфікацію правових норм, що мають значення для внутрішнього ринку.
Стаття 92.1 третього розділу Договору про ЄЕС «Допомога, яка надається державами» закріплює положення, згідно з яким «за винятком випадків, передбачених цим Договором, є несумісною зі спільним ринком, в тій мірі, в якій вона зачіпає обмін між господарствами-членами, всяка форма допомоги , що надається державами або за рахунок державних ресурсів, яка порушує або загрожує порушити конкуренцію, сприяючи деяким видам підприємств або деяких видах продукції. При цьому сумісної із загальним ринком вважається:
а) допомога соціального характеру, надана окремим споживачам за умови, що вона надається без дискримінації, пов'язаної з походженням товарів;
б) допомогу, що має своєю метою відшкодувати збиток, заподіяний стихійними лихами або будь-якими іншими надзвичайними подіями;
в) допомога, що надається деяким районам ФРН, постраждалим від розколу Німеччини, у мірі, необхідної для компенсації економічних мінусів, причиною яких є цей розкол ».
У той же час правові системи різних держав акцентують увагу і на вирішенні окремих специфічних питань, спрямованих на розвиток конкуренції. У законодавстві Франції це виражається, зокрема, в забороні певних видів комерційної діяльності, наприклад, продажу під премію. Забороненою конкуренцією вважається також порушення договірних зобов'язань про утримання від конкуренції. У договір про продаж торгово-промислового підприємства може бути включено умова про утримання від конкуренції з боку продавця. Подібного роду умови включаються в трудові договори, згідно з якими службовець зобов'язується не допускати зі свого боку конкурентних дій після закінчення трудового договору щодо колишнього підприємця протягом певного часу і на певній території. Аналізуючи досвід країн ЄС, можна говорити не тільки про державну політику в рамках однієї країни, а й про наднаціональну регламентації процесів державного регулювання в рамках ЄС в цілому. В даний час європейські держави переживають новий виток інтеграційних процесів. Так, 9-10 грудня 1991 р. в Маастріхті був підписаний Договір про Європейський союз. У той же час інтерпретація багатьох його положень передбачає звернення до інших правових актів, зокрема до Паризькому і Римському установчих договорів.
Підписання 14 червня 1994 в Люксембурзі Угоди про партнерство і співробітництво між країнами ЄС та України відкрило нову сторінку у відносинах ЄС і Україною. Основною метою Угоди є забезпечення правових основ для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного співробітництва України та країн ЄС.
Конкурентне законодавство в різних країнах має свої особливості. Загальним є підхід до регулювання конкурентних відносин у сучасних розвинених країнах. Все, що супроводжує розвиток економіки і повноцінне задоволення потреб людей, має заохочуватися правом, а все, що не супроводжує цей розвиток, - обмежуватися або заборонятися правом. Слід особливо підкреслити, що держава вирішує поставлені завдання шляхом правового регулювання відносин конкуренції. Пріоритет права в регулюванні процесів конкуренції і економіки в цілому свідчить про прагнення більшості розвинених країн до побудови правової держави. Україна в даному випадку не є винятком.
2 .. Правове регулювання обмеження монополізму в Україну.
Правові основи припинення зловживань монопольним становищем, антиконкурентних узгоджених дій та інших порушення антимонопольно-конку рентного законодавства в основному регулюються законами України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. і «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р-в інших випадках - з моменту вступу в силу відповідних договорів.
У Законі України «Про захист економічної конкуренції» строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення правопорушення, крім правопорушень, що стосуються ненадання або несвоєчасного надання інформації до органів Антимонопольного комітету України (ст. 42). Ознаками ринкової влади є: здатність підприємця, який не є єдиним виробником (постачальником) відповідного товару, диктувати свої умови при продажу товару, укладанні договору про постачання, нав'язувати споживачу невигідні умови; здатність підприємця за допомогою монополізації ринку постачання виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, які виробляють відповідні товари із застосуванням цих виробничих ресурсів, або створювати бар'єри вступу на ринок; здатність підприємця скорочувати чи обмежувати випуск товарів і постачання їх на ринок збуту з метою отримання однобічної користі при купівлі або продажу товарів, при укладанні договорів і угод про постачання товарів, а інші підприємства, що є його конкурентами, не здатні компенсувати створений дефіцит товарів; здатність підприємця підвищувати ціни на товари і підтримувати їх на рівні, що перевищує рівень, обумовлений конкуренцією на ринку (пункт 4 Методики).
Відповідно до законодавства України саме по собі володіння суб'єктом господарювання монопольним положенням не є протиправним. Таким є лише зловживання домінуванням на ринку.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про обмеження монополізму ...» зловживаннями монопольним становищем вважаються:
-Нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
-Обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обігу товарів, які призвели чи можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть при вести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
-Інші дії, які призвели чи можуть призвести до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання;
-Встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;
-Встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;
-Встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.
Перелік правопорушень, визнаних зловживанням монопольним становищем на ринку, розширювався в Законі, і якщо спочатку в законодавстві було зазначено 5 порушень, те потім їхнє число зросло до 7. Однак при цьому, незважаючи на розширення переліку правопорушень, цей перелік, як і в початковій редакції закону, є вичерпним.
Через відсутність діючої конкуренції і ефективних засобів правового захисту споживачів різко підсилюється тиск виробника (постачальника, продавця) на покупця (споживача) при нав'язуванні умов договору, в тому числі при встановленні цін на продукцію. При монополії виробництва споживач не може реально здійснювати право вибору виробника (продавця) і попадає в економічну залежність від виробника-монополіста, що нечесними способами намагається скористатися своїм монопольним становищем.
Особливістю цього виду порушення антимонопольного законодавства є здійснення суб'єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, таких дій, які були б неможливі в умовах ефективної конкуренції на ринку. Це, зокрема, повз 7 чення прибутку, обумовленим не ефективністю діяльності або високою продуктивністю, а неправомірним використанням їм свого домінуючого положення на ринку, або утримання чи посилення такого положення за допомогою усунення з ринку конкурентів або обмеження їхнього доступу на ринок.
В Україні зловживання монопольним становищем на ринку було одним з найпоширеніших порушень антимонопольного законодавства протягом останніх кількох років. За результатами розгляду справ про ухилення від узгодження концентрації, крім застосування вищевказаних штрафних санкцій, може бути також винесено рішення про відновлення первісного стану, в тому числі про продаж (повернення) зайвої кількості акцій, паїв, активів, про розірвання угоди та про вчинення інших дій щодо усунення або зміни відносин контролю між окремими суб'єктами господарювання.
3.Сущность недобросовісної конкуренції
Недобросовісна конкуренція порушує права і законні інтереси суб'єктів господарювання. Перші спроби правового оформлення поняття недобросовісної конкуренції відносяться до кінця XIX ст., Коли у Франції цим поняттям стали оперувати суди з метою захисту інтересів підприємців, вступівшіхв конкурентну боротьбу на ринку. З цього часу воно набуло широкого поширення і стало загальноприйнятим.
Поняття недобросовісної конкуренції розвивалося історично. Професор Г. К. Гінея під недобросовісною конкуренцією розумів «користування належить кожному правом змагання, яке супроводжується способами морально неприпустимими, знижувальними ділову порядність купців у відношенні один до одного і підривають довіру до купців з боку споживачів». З цього визначення неважко зробити висновок, що вже тоді до недобросовісної конкуренції відносили саме неприпустимі, протизаконні методи, а не дії, які просто не задовольняють жодну із сторін торговельного обороту. У цьому полягає ключове положення в розумінні поняти »недобросовісна конкуренція». Система зарубіжного законодавства, спрямованого на припинення недобросовісної конкуренції, розвивається досить динамічно. Серед нормативних актів, що регулюють процес припинення недобросовісних конкурентних дій, слід назвати Федеральний закон про недобросовісну конкуренцію 1923 р. (в редакції 1980р.; Австрія), Закон № 14 про запобігання недобросовісної конкуренції 1934р. (У редакції 1990р.; Японія), Закон про товарні знаки і недобросовісної конкуренції 1952-1953рр. (У редакції 1976 р.; Канада), Закон про заборону недобросовісної комерційної практики від 20 листопада 1990р. (Угорщина), Закон про боротьбу з недобросовісною конкуренцією від 16 квітня 1993р. {Введено в дію 8 грудня 1993р.), Ст. 28 (з 1 січня 1995р.; Польща), Закон про заборону недобросовісної конкуренції від 2 вересня 1993р. (З 1 грудня 1993р.; Китай). Безумовно, даний перелік не є вичерпним. У радянському законодавстві положення, спрямовані на припинення проявів недобросовісної конкуренції, вперше з'явилися в постанові Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо демонополізації народного господарства» від 16 серпня 1990 р. (п. 2в). До них віднесені такі дії, як введення в оману споживачів (покупців) щодо найменування виробника товару та його місцезнаходження, характеру і способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування або якості товару; використання товарного знака, фірмового найменування або маркування товару без дозволу учасника господарського обороту , на ім'я якого вони зареєстровані; використання або розголошення конфіденційної науково-технічної, виробничої або торговельної інформації. В Українському законодавстві основи правового регулювання припинення недобросовісної конкуренції спочатку були закладені в Законі України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» Стаття 7 цього Закону під недобросовісною конкуренцією мала на увазі «неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування або маркування товару, а також копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, імітацію, копіювання, пряме відтворення товарів іншого підприємця, самовільне використання його імені; умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть заподіяти шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця; отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця ». В даний час поняття, види недобросовісної конкуренції, відповідальність за вчинення недобросовісних конкурентних дій і правові основи захисту від недобросовісної конкуренції визначені Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» Згідно ст. 1 цього Закону недобросовісною конкуренцією «є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності». 8 Законі України «Про захист економічної конкуренції» законодавство про захист від недобросовісної конкуренції визначено як складова частина законодавства про захист економічної конкуренції. У той же час раніше намічену відособленість законодавства про захист від недобросовісної конкуренції продовжує зберігатися, оскільки переважна частина Закону України «Про захист економічної конкуренції» присвячена попередження та припинення монополістичних зловживань, а не регулювання питань припинення недобросовісної конкуренції. Таким чином, цей Закон розмежовує законодавство, що регулює захист суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, і антимонопольне законодавство.
У Франції, на відміну від України, спеціального закону про припинення недобросовісної конкуренції, немає. Різні види актів недобросовісної конкуренції, умови відповідальності і санкції за це правопорушення розробляються судовою практикою. Примірний перелік актів недобросовісної конкуренції, згрупований за ознакою однотипності дій, спрямованих проти конкуренції, включає: незаконне використання чужої репутації; використання незаконних комерційних прийомів; дискредитація конкурентів; дезорганізація підприємства конкурента. У багатьох судових та наукових джерелах підкреслюється труднощі точного та всеохоплюючого визначення поняття недобросовісної конкуренції у французькому праві. Зокрема, вказується, що в якості недобросовісної конкуренції повинні кваліфікуватися будь-які дії, що складаються у використанні обманних засобів в економічному суперництві. При цьому підкреслюється, що недобросовісна конкуренція є необхідним доповненням до правової регламентації будь-якого виду промислової власності. Відсутність чітких формулювань є особливістю світової практики при визначенні поняття недобросовісної конкуренції. Часто воно є надзвичайно широким і розмитим, що дає значний простір для його тлумачення національними судовими системами за рахунок застосування таких широко використовуваних виразів, як «добрі звичаї», «добра совість», «чесні звичаї цивільного обороту». Так, у Швейцарії згідно зі ст. 2 Закону про недобросовісну конкуренцію переслідується «всяке поводження або комерційна практика, що вводять в оману або яким-небудь іншим чином суперечать звичаям торгової практики або мають місце у відносинах між конкуруючими суб'єктами або у відносинах суб'єктів комерційної діяльності з клієнтурою».
Подібні критерії використовуються також у законодавстві інших країн, зокрема у Німеччині та Румунії.
Німеччина, на відміну від Франції, відноситься до країн, в яких діє спеціальне законодавство в галузі припинення недобросовісної конкуренції. Стаття 1 Закону про припинення недобросовісної конкуренції визначає, що недобросовісною конкуренцією є дії, що здійснюються в діловому обороті в сфері конкурентних відносин і порушують при цьому добрі звичаї.
Своєрідним є правове регулювання недобросовісної конкуренції в США. Для Акту про Федеральної торгової комісії, також як і для Закону Шермана, характерна невизначеність основних юридичних термінів і конструкцій. Закон, зокрема, не розшифрував поняття «нечесні методи конкуренції».
Важливість питання про відповідальність в механізмі захід недобросовісних конкурентних дій обумовлена тим, що санкції, що закріплюються нормами, визначають наслідки, наступаючі за недотримання і порушення цих норм, виконуючи в певній мірі функцію підвищення захищеності суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції.
Відповідно до закордонним і національним законодавством вчинення недобросовісних конкурентних дій тягне за собою різні види відповідальності: господарсько-правову, цивільно-правову, кримінальну і адміністративну. Проте в різних державах співвідношення використання тих чи інших її видів, як і вибір цих видів, різні.
Різний і розміщення норм, що передбачають відповідальність у нормативних актах тієї чи іншої країни. Так в Австрії, Німеччині, Швейцарії, Японії відповідні норми закріплені в законах про припинення недобросовісної конкуренції, у той час як в Італії вони передбачені кримінальними кодексами і спеціальними законами.
В Україні ситуацію можна охарактеризувати як прикордонну службу ". Норми, що передбачають відповідальність за недобросовісну конкуренцію, закладені як у спеціальному законі («Про захист від недобросовісної конкуренції»), так і в різних кодексах. Господарсько-правова відповідальність передбачена статтями 21, 25 і 26 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Дані статті передбачають, що в разі порушення правил конкуренції Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про накладення штрафу (ст. 21), вилучення товарів та копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (ст. 25), спростування неправдивих, неточних і неповних відомостей (ст. 26 ). За вчинення зазначених дій господарський суд має право вилучити незаконно отриманий прибуток.
Поки не ясно, яким чином співвідносяться норми про відповідальність, закріплені в Законі України «Про захист економічної конкуренції», з нормами, закріпленими в Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Виходячи зі змісту прикінцевих положень нового закону, вони носять відокремлений характер.
Однак, незважаючи на пріоритети, в більшості країн, серед яких і Україна, при визначенні винності того чи іншого суб'єкта аналізується щодо однотипний коло питань. У Японії санкції за недобросовісну конкуренцію поділяються на три види: відшкодування заподіяної шкоди, заборону подальшого правопорушення і відновлення ділової репутації позивача. Можна говорити, що в справі відшкодування шкоди позивач повинен довести вину відповідача у формі умислу або необережності. Розмір заподіяної шкоди обчислюється, як правило, виходячи з прибутку, отриманої відповідачем в результаті своїх протиправних дій.
У зарубіжному законодавстві одним з найпоширеніших способів відновлення ділової репутації позивача є публікація відповідачем так званого вибаченнями в засобах масової інформації.
У Франції, крім звичайних умов відповідальності (винна дія, шкоду та причинно-наслідковий зв'язок), для покладання відповідальності за недобросовісну конкуренцію потрібне спеціальне умова - конкурентна ситуація.
Вина при недобросовісній конкуренції проявляється насамперед у несумлінності поведінки правопорушника. Критерієм визначення такої поведінки служать звичаї, встановлені в будь-якому спектрі підприємництва. Іноді мова йде про протиріччя правилам торгової порядності або торговому етикету (лояльності). При встановленні шкоди суди керуються загальними принципами: підлягає відшкодуванню шкода має бути достовірним і прямим. Проте їх застосування в галузі відповідальності за недобросовісну конкуренцію має свої особливості, оскільки допускається наявність ймовірного (майбутнього, можливого) шкоди.
У Німеччині питання про встановлення провини залежить від виду позову, що пред'являється в суді. Так, позови про припинення протиправної дії, заборону подальшого правопорушення, публікації судового рішення вирішуються незалежно від вини правопорушника, в силу самого факту правопорушення. У таких випадках також необов'язково наявність шкоди, оскільки він може наступити для потерпілого лише в майбутньому. У той же час в справах про відшкодування шкоди для застосування відповідальності необхідні всі умови, в тому числі шкоди та вина (у формі умислу і необережності). Спеціальним умовою відповідальності за багато недобросовісних конкурентні дії, як і у французькому законодавстві, виступає наявність конкурентних відносин між позивачем і відповідачем.
У країнах англосаксонської системи права коло умов відповідальності визначений більш детально, стосовно окремих правопорушень.
В Україні, як і в ряді європейських країн, за вчинення протиправних дій проти конкуренції, поряд із цивільно-правової та господарсько-правової, передбачена також кримінально-правова відповідальність. Вона настає відповідно до статей 231 і 232 Кримінального кодексу України у разі неправомірного збору, розголошення і використання комерційної таємниці.
У Німеччині такий вид відповідальності застосовується в суворо визначених випадках за правопорушення, пов'язані з недобросовісною конкуренцією. Більшість передбачених кримінальних правопорушень - це справи по приватному звинуваченню, тобто справи, порушувані тільки за клопотанням потерпілого. Темне менш справа може бути порушена і органами кримінальної юстиції, якщо вони вважають це за доцільне внаслідок особливого суспільного інтересу.
Польським законодавством передбачена кримінальна відповідальність за недобросовісну конкуренцію (за розголошення або використання для власних цілей інформації, що є виробничим секретом, копіювання зовнішнього вигляду виробу за допомогою технічних засобів, відтворення або випуск такого виробу в оборот, умисне введення клієнтів в оману, якщо такі дії завдають істотної шкоду підприємцю). Наявність істотної шкоди є при цьому обов'язковою умовою настання відповідальності. У Японії кримінально-правових санкцій присвячені статті 5 і 5-2 Закону № 14. Відповідно до ст. 5 передбачена відповідальність у вигляді тюремного ув'язнення на термін до 3 років або штрафу до 200 тис. ієн. Слід зазначити, що кримінально-правові санкції в Японії, на відміну від більшості зарубіжних країн, відіграють важливу роль у припиненні недобросовісної конкуренції.
Особливістю українського законодавства про припинення недобросовісної конкуренції є також значне поширення, порівняно з рядом європейських держав, адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність, передбачена ст. 23 Закону, встановлюється шляхом накладення на суб'єкт господарювання адміністративного стягнення за вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція. Адміністративну відповідальність передбачає ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в якій вказані види адміністративних порушень та розміри штрафних санкцій.
Законодавством України, поряд з поняттям «недобросовісна конкуренція», застосовується поняття «недобросовісна реклама». На відміну від недобросовісної конкуренції, припинення якої регулюється Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції», недобросовісна реклама визначається Законом України «Про рекламу». Недобросовісна реклама - це реклама, яка внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження, а також інших вимог, передбачених законодавством України, вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам і державі. Згідно зі ст. 10 Закону України «Про рекламу» недобросовісна реклама, як і недобросовісна конкуренція, заборонена.
Необхідною елементом складу правопорушення «недобросовісна реклама», на відміну від «недобросовісної конкуренції», є можливість завдання шкоди особам або державі. Разом з тим недобросовісна конкуренція та недобросовісна реклама мають багато спільного. Досить сказати, що до прийняття Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісна реклама входь до складу дій, визнаних недобросовісною конкуренцією. При цьому дол недобросовісної реклами в загальному числі правопорушень, квалифицировавшихся як недобросовісна конкуренція, становила в середньому понад 50 відсотків.
Висновки
Таким чином, проведене дослідження про роль антимонопольного законодавства в державному регулюванні економікою показало, що правові основи припинення зловживань монопольним становищем, антиконкурентних узгоджених дій та інших порушення антимонопольно-конкурентного законодавства в основному регз'ліруются законами України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності »від 18 лютого 1992р. та «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001р - в інших випадках - з моменту вступу в силу відповідних договорів. Конкурентне законодавство в різних країнах має свої особливості. Загальним є підхід до регулювання конкурентних відносин у сучасних розвинених країнах. Все, що супроводжує розвиток економіки і повноцінне задоволення потреб людей, має заохочуватися правом, а все, що не супроводжує цей розвиток, - обмежуватися або заборонятися правом. Слід особливо підкреслити, що держава вирішує поставлені завдання шляхом правового регулювання відносин конкуренції. Пріоритет права в регулюванні процесів конкуренції і економіки в цілому свідчить про прагнення більшості розвинених країн до побудови правової держави. Україна в даному випадку не є винятком.
Правові основи припинення зловживань монопольним становищем, антиконкурентних узгоджених дій та інших порушення антимонопольно-конкурентного законодавства в основному регулюються законами України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. і «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р-в інших випадках - з моменту вступу в силу відповідних договорів.
Відповідно до закордонним і національним законодавством вчинення недобросовісних конкурентних дій тягне за собою різні види відповідальності: господарсько-правову, цивільно-правову, кримінальну і адміністративну. Проте в різних державах співвідношення використання тих чи інших її видів, як і вибір цих видів, різні.
Література
1. ЗАКОН УКРАЇНИ Про Державний бюджет України на 2007рік. Праця і зарплата. № 1, 2007. С.3-11.
2. Агапова Т.А., Серьогіна С.Ф. Макроекономіка: Підручник. -М. Е. 2000.
3. Башнянин Г. Політична економіка. К.: Нікацентр, Ельга, 2000.
4. Гальчинський А. Основи економічніх знань. К.: Вища школа, 1999.
5. Мочерний С. Основи економічної Теорії. К.: Знання, 2000.
6. Мельникова В.І., Климова Н.І. Макроекономіка. - К., 2004.
7. Основи економічної Теорії: політекономічній аспект. За ред. Климка Г. К.: Знання, 2004.
8. Політична Економія. За ред .. д.е.н. Башнянин Г.І., Навчальний посібник. Видавець СПД ФО В.М. Піча «Магнолія плюс», Львів-2006.
9. Економіка України № 6, 2006, стор 31-40
10.Хозяйственний кодекс України - Харків: Одіссей, 2004. - 252 с.