Курсова робота
З дисципліни: “Національна економіка”
Тема:
„Методи і моделі прогнозування в державному регулюванні економіки”
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Характеристика прогнозування в економіці
1.1 Теоретичні основи сутності прогнозування
1.2 Порівняльна характеристика прогнозування в Україні з прогнозуванням в зарубіжних країнах
Розділ 2. Макроекономічне прогнозування в системі державного регулювання економіки
2.1 Макроекономічне прогнозування, його принципи і функції
3.1 Методологія прогнозування
3.2 Методи прогнозування макроекономічних процесів
ВИСНОВКИ
Список літератури
Вступ
Становлення ринкових відносин в Україні вимагає, насамперед, формування нового господарського механізму, у якому центральне місце займає державне регулювання економікою. Для виконання функцій державного регулювання та правильного рішення сьогоднішніх економічних завдань необхідно передбачати наслідки багатьох господарських явищ і процесів. У зв'язку із цим прогнозування соціально-економічних параметрів країни на всіх рівнях управління здобуває особливу значущість. За організаційною ознакою система науково обґрунтованих прогнозів повинна включати складання Державного прогнозу економічного й соціального розвитку країни, прогнозів окремих виробничих, управлінських і територіальних структур.
В умовах становлення в Україні ринкових відносин відбувається оновлення методологічних і практичних засад державного регулювання економіки. Засобами регулювання, складовими якого є прогнозування, програмування, стимулювання та контроль, у розвинених країнах здійснюється координація державних управлінських рішень і раціонально розподіляються ресурси не тільки за галузевою, територіальною, а ще і за часовою ознакою.
Проблема здійснення пошукових (теоретико-дослідницьких) прогнозів пов'язана з малим періодом дослідження об'єкта, оскільки для аналізу й моделювання можуть застосовуватися дані статистичної звітності з 1996 року (час введення національної валюти). Тому багато прогнозів соціально-економічних показників зараз одержують не формалізованими (математико-статистичними) методами, а експертними, заснованими на суб'єктивній думці фахівців. Формалізовані ж методи, застосовувані на коротких рядах економічної динаміки, не дозволяють прийняти однозначне рішення щодо моделі й відповідно прогнозу, можуть стати причиною одержання так званого “віяла прогнозів”.
Аспекти прогнозування достатньо висвітлюються у працях зарубіжних і вітчизняних вчених. Вагомий внесок у створенні теоретико-практичної наукової бази економічного програмування та прогнозування належить академікам Геєцу В.М., Лукінову І.І., вченим-економістам Беседіну В.Ф., Гончарову Ю.В., Євдокимовій І.М., Крючковій І.В., Панасюку Б.Я., Пашуті М.Т., Савченку А.Г., Якубовському М.М. та іншим.
Вдосконалення методичного забезпечення прогнозування основних показників розвитку економіки є нагальною потребою для виявлення позитивних і негативних пропорцій й тенденцій, обґрунтування доцільних напрямків та заходів розвитку економіки.
Узагальнюючи все вище наведене, можна стверджувати про актуальність даної теми.
Метою курсової роботи є дослідження методів і моделей прогнозування розвитку економіки в підвищенні ефективності управлінських рішень при розробці економічної політики завдяки вдосконаленню макроекономічної та галузевої структури.
Розділ 1. Характеристика прогнозування в економіці
1.1 Теоретичні основи сутності прогнозування
Сутність поняття «прогноз». Під прогнозом розуміють науково обгрунтоване судження про можливий стан об'єкта у майбутньому. Прогноз – це пошук реалістичного й економічно виправданого рішення, це зусилля, які докладаються з метою розрахувати майбутнє. Виходячи з того, що, прогнозування поєднує в собі два елементи – передбачення і пропонування, виділяють пошуковий і нормативний прогнози.
Пошуковий прогноз носить здебільшого теоретико пізнавальний (науково-дослідний) характер, не враховує цілеспрямованих дій з боку суб'єктів управління. Його завдання – з'ясувати, як буде розвиватися досліджуваний об'єкт при збереженні існуючих тенденцій.
Нормативний прогноз носить управлінський характер, пов'язаний з можливістю прийняття на основі отриманих знань управлінського рішення. Він розробляється на основі наперед визначених цілей (нормативів).
За об'єктами прогнозування у системі прогнозів вирізняють такі три основні групи прогнозів:
- прогнози ресурсів (прогнози природних ресурсів, запасів природної
- сировини і стану природного середовища, демографічні, науково-технічного прогресу);
- прогнози розвитку економіки (прогнози розвитку галузей економіки або народногосподарських комплексів, динаміки, темпів і факторів економічного зростання, міжгалузевих структурних зрушень, розміщення продуктивних сил);
- прогнози суспільних потреб (виробничих, особистих, загальнодержавних, підвищення життєвого рівня населення, процесів соціального розвитку, зовнішньо-політичні і військово-стратегічні).
За часовим горизонтом економічні прогнози класифікують на оперативні, короткострокові, середньострокові і довгострокові. У соціально-економічних прогнозах встановлений такий часовий масштаб: оперативні прогнози – до одного місяця, короткострокові – до одного року, середньострокові – на кілька років і довгострокові – на період понад п'яти і приблизно до 15–20 років.
На рис.1.1 наведена схема класифікації прогнозів.
SHAPE \* MERGEFORMAT
Рис.1.1. Класифікація прогнозів
Прогнози економічного та соціального розвитку України розробляються на далекострокову, довгострокову, середньострокову й короткострокову перспективи. Вони здійснюються, виходячи з аналізу демографічної ситуації, науково-технічного потенціалу, нагромадженого національного багатства, зовнішньоекономічного становища України, наявності природних ресурсів, соціальної структури суспільства, а також прийнятої стратегії економічного розвитку. Прогнози розробляються в кількох варіантах з урахуванням можливого впливу внутрішніх і зовнішніх політичних, економічних та інших факторів [15].
Різниця між пошуковим та нормативним прогнозом наведена в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1
Характеристика пошукового та нормативного прогнозу
В цілому по Україні прогнози розробляються з виділенням народногосподарських комплексів, галузей і регіонів, а також за окремими суспільне значущими сферами економіки та кон'юнктури ринку. Прогноз може бути макроекономічного рівня, тобто передбачати сукупність явищ, що стосуються в даний проміжок часу всіх суб'єктів господарювання, або мікроекономічного рівня, тобто відображати процеси на рівні підприємства.
Результати прогнозів економічного й соціального розвитку України та прогнози кон'юнктури ринку використовуються під час прийняття органами законодавчої й виконавчої влади конкретних рішень у галузі економічної політики та під час розробки індикативних планів і державних програм.
Сутність прогнозування. Прогнозування – це отримання інформації про майбутнє; це передбачення, яке базується на спеціальному науковому дослідженні; це передбачення, яке поділяється на наукове і ненаукове (інтуїтивне, повсякденне та релігійне – псевдопередбачення) [5].
Наукове передбачення базується на знаннях закономірностей розвитку природи, суспільства та мислення; інтуїтивне – на передчуттях людини; повсякденне – на так званому життєвому досвіді, пов'язаному з аналогіями, прикметами тощо; релігійне передбачення ще називають пророцтвом, тобто вірою в надприродні сили, забобони та інше.
Прогнозування – це наукове, обгрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей виявлення стану та вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Прогнозування передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.
Економічне прогнозування - це процес розробки економічних прогнозів. Він грунтується на вивченні закономірностей розвитку різних економічних явищ і процесів, виявляє найбільш ймовірні та альтернативні шляхи їх розвитку і дає базу для вибору та обгрунтування економічної політики на перспективу.
Об'єктом прогнозування є економічні, соціальні, науково-технічні та інші явища й процеси в економіці країни, її галузях і комплексах. Предметом економічного прогнозування є якісні та кількісні зміни, які відбуваються в економіці під впливом сукупних або окремих факторів у межах періоду, що прогнозується.
Об'єктом економічного і соціального прогнозування виступає економічний і соціальний потенціал України, який включає: сукупність розвіданих, нерозвіданих і використовуваних природних ресурсів, джерел енергії, науково-технічний потенціал, що охоплює сукупність трудових, матеріальних, фінансових ресурсів, сфери науки і наукового обслуговування, нагромаджених знань у галузі суспільних, природничих, технічних наук, а також передового досвіду, яким володіє і може використати держава, промислово-виробничий потенціал, що охоплює сукупність галузей промислового виробництва, будівельної індустрії, транспорту і зв'язку, їх виробничих потужностей, основних фондів і трудових ресурсів; сільськогосподарський потенціал – сукупність трудових ресурсів, зайнятих в сільськогосподарському виробництві, технічних засобів оснащення, ресурсів рослинництва, а також лісових і водних ресурсів; потенціал соціального розвитку, який охоплює такі галузі, як охорона здоров'я, культура і мистецтво, спорт, туризм, різні види громадської діяльності, приміщення і споруди, які забезпечують життєдіяльність населення.
Суб'єктом прогнозування виступає держава в особі державних органів управління певного ієрархічного рівня, економічні служби органів місцевого самоврядування, а також економічні служби підприємств та організацій різних форм власності [4].
Основними функціями прогнозування є науковий аналіз розвитку економіки та науково-технічного прогресу в певних умовах і відповідному ретроспективному періоді, оцінка об'єктів прогнозування, виявлення альтернативних шляхів економічного й соціального розвитку, нагромадження наукового матеріалу й обґрунтування вибору певних рішень.
Прогнозування поширюється на такі процеси управління, які в момент розробки прогнозу або можливі в досить малому діапазоні, або зовсім неможливі, або можливі, але вимагають урахування дій таких факторів, вплив яких не може бути повністю або однозначно визначено. Прогнози економічних явищ і процесів розробляють у вигляді якісних характеристик розвитку (загальної характеристики тенденцій і очікуваного характеру змін, а в найпростішому випадку – твердження про можливість або неможливість настання яких-небудь подій) і кількісних оцінок прогнозованих показників, а також їх величин. Правильність вихідних теоретичних передумов і методологічних основ прогнозу вирішальним чином впливає на його результати та можливість його практичного використання.
Державне прогнозування економічного соціального розвитку України та її регіонів являє собою наукове передбачення ситуації, яка може скластися в перспективі залежно від використання тієї чи іншої стратегії розвитку.
Відмінності та взаємозв’язок між прогнозуванням і плануванням. Суттєва різниця між планом і прогнозом полягає в тому, що в плані відображається та втілюється уже прийняте господарське рішення, а прогноз характеризує перспективні його контури [13].
Прогнозування та планування відрізняються тим, що характеризують різні ступені розвитку економіки Прогнозування відрізняється від планування функціональним призначенням. Планування спрямоване на прийняття та практичне здійснення управлінських рішень; мета прогнозування – створити наукові передумови для їх прийняття, які включають науковий аналіз тенденцій та варіантне передбачення майбутнього розвитку суспільного виробництва з урахуванням оцінки можливих наслідків прийнятих рішень; обґрунтування напрямів соціально-економічного та науково-технічного розвитку.
Завдання економічного прогнозування, з одного боку, – з'ясувати перспективи близького та майбутнього розвитку економіки, керуючись процесами, що склалися в реальній дійсності; з іншого боку – сприяти розробці оптимальних поточних і перспективних планів, спираючись на розроблений прогноз і оцінку прийнятого рішення з урахуванням його наслідків у прогнозованому періоді. Планування розвитку спрямоване на досягнення й підтримку високих темпів економічного розвитку в результаті поетапного реформування організаційно-правових структур з метою забезпечення більш високого рівня життя населення шляхом кількісних та якісних змін у виробництві.
Система прогнозування, планування й розробки програм економічного й соціального розвитку України та її регіонів є важливою складовою загальної системи державного регулювання економічного й соціального розвитку та дієвим інструментом реалізації економічної політики держави. Вона грунтується на взаємоузгодженні матеріальних, фінансових і трудових ресурсів у економічному обороті держави з метою досягти найбільшої ефективності в умовах їх обмеженості. Система складається з прогнозів, індикативних планів і програм та охоплює всі рівні виконавчої влади.
Прогнозування здійснюється за наступними етапами:
1-й етап: так званий «пошуковий» прогноз. Він показує, яким може бути розвиток економіки (або її окремої підсистеми) за умови, що характер державної дії на економічні процеси залишиться незмінним. Іншими словами, суспільство одержує відповідь на питання: «що буде, якщо не приймати ніяких заходів державної дії?». Такий прогноз виявляє сфери економіки, що вимагають активного втручання держави.
2-й етап: розробка «нормативного», або «цільового», прогнозу, в якому держава визначає мету розвитку економіки країни. Наприклад: досягти певного рівня споживання матеріальних благ на душу населення або досягти «критичної» маси малих підприємців в економіці і т.д. Ці цілі стають свого роду нормативом, від якого починається весь ланцюжок розрахунків. Тому для постановки реальних цілей необхідно мати достовірну інформацію, основу для якої дає так званий «пошуковий прогноз». Він визначає параметри майбутнього розвитку. «Пошуковий» або «нормативний» прогнози тісно взаємопов'язані.
3-й етап: підготовка для уряду конкретних пропозицій і рекомендацій по використанню тих або інших економічних регуляторів, які спонукають державу вести господарську діяльність, адекватну його політиці. Оперуючи економічними регуляторами, держава прагне максимально наблизити розвиток економіки до показників «нормативного» прогнозу, але так, щоб жодною мірою не блокувати механізм ринку. З дисципліни: “Національна економіка”
Тема:
„Методи і моделі прогнозування в державному регулюванні економіки”
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Характеристика прогнозування в економіці
1.1 Теоретичні основи сутності прогнозування
1.2 Порівняльна характеристика прогнозування в Україні з прогнозуванням в зарубіжних країнах
Розділ 2. Макроекономічне прогнозування в системі державного регулювання економіки
2.1 Макроекономічне прогнозування, його принципи і функції
2.2 Напрями вдосконалення системи прогнозування в системі державного регулювання
Розділ 3. Моделі і методи прогнозування в державному регулюванні економіки 3.1 Методологія прогнозування
3.2 Методи прогнозування макроекономічних процесів
ВИСНОВКИ
Список літератури
Вступ
Становлення ринкових відносин в Україні вимагає, насамперед, формування нового господарського механізму, у якому центральне місце займає державне регулювання економікою. Для виконання функцій державного регулювання та правильного рішення сьогоднішніх економічних завдань необхідно передбачати наслідки багатьох господарських явищ і процесів. У зв'язку із цим прогнозування соціально-економічних параметрів країни на всіх рівнях управління здобуває особливу значущість. За організаційною ознакою система науково обґрунтованих прогнозів повинна включати складання Державного прогнозу економічного й соціального розвитку країни, прогнозів окремих виробничих, управлінських і територіальних структур.
В умовах становлення в Україні ринкових відносин відбувається оновлення методологічних і практичних засад державного регулювання економіки. Засобами регулювання, складовими якого є прогнозування, програмування, стимулювання та контроль, у розвинених країнах здійснюється координація державних управлінських рішень і раціонально розподіляються ресурси не тільки за галузевою, територіальною, а ще і за часовою ознакою.
Проблема здійснення пошукових (теоретико-дослідницьких) прогнозів пов'язана з малим періодом дослідження об'єкта, оскільки для аналізу й моделювання можуть застосовуватися дані статистичної звітності з 1996 року (час введення національної валюти). Тому багато прогнозів соціально-економічних показників зараз одержують не формалізованими (математико-статистичними) методами, а експертними, заснованими на суб'єктивній думці фахівців. Формалізовані ж методи, застосовувані на коротких рядах економічної динаміки, не дозволяють прийняти однозначне рішення щодо моделі й відповідно прогнозу, можуть стати причиною одержання так званого “віяла прогнозів”.
Аспекти прогнозування достатньо висвітлюються у працях зарубіжних і вітчизняних вчених. Вагомий внесок у створенні теоретико-практичної наукової бази економічного програмування та прогнозування належить академікам Геєцу В.М., Лукінову І.І., вченим-економістам Беседіну В.Ф., Гончарову Ю.В., Євдокимовій І.М., Крючковій І.В., Панасюку Б.Я., Пашуті М.Т., Савченку А.Г., Якубовському М.М. та іншим.
Вдосконалення методичного забезпечення прогнозування основних показників розвитку економіки є нагальною потребою для виявлення позитивних і негативних пропорцій й тенденцій, обґрунтування доцільних напрямків та заходів розвитку економіки.
Узагальнюючи все вище наведене, можна стверджувати про актуальність даної теми.
Метою курсової роботи є дослідження методів і моделей прогнозування розвитку економіки в підвищенні ефективності управлінських рішень при розробці економічної політики завдяки вдосконаленню макроекономічної та галузевої структури.
Розділ 1. Характеристика прогнозування в економіці
1.1 Теоретичні основи сутності прогнозування
Сутність поняття «прогноз». Під прогнозом розуміють науково обгрунтоване судження про можливий стан об'єкта у майбутньому. Прогноз – це пошук реалістичного й економічно виправданого рішення, це зусилля, які докладаються з метою розрахувати майбутнє. Виходячи з того, що, прогнозування поєднує в собі два елементи – передбачення і пропонування, виділяють пошуковий і нормативний прогнози.
Пошуковий прогноз носить здебільшого теоретико пізнавальний (науково-дослідний) характер, не враховує цілеспрямованих дій з боку суб'єктів управління. Його завдання – з'ясувати, як буде розвиватися досліджуваний об'єкт при збереженні існуючих тенденцій.
Нормативний прогноз носить управлінський характер, пов'язаний з можливістю прийняття на основі отриманих знань управлінського рішення. Він розробляється на основі наперед визначених цілей (нормативів).
За об'єктами прогнозування у системі прогнозів вирізняють такі три основні групи прогнозів:
- прогнози ресурсів (прогнози природних ресурсів, запасів природної
- сировини і стану природного середовища, демографічні, науково-технічного прогресу);
- прогнози розвитку економіки (прогнози розвитку галузей економіки або народногосподарських комплексів, динаміки, темпів і факторів економічного зростання, міжгалузевих структурних зрушень, розміщення продуктивних сил);
- прогнози суспільних потреб (виробничих, особистих, загальнодержавних, підвищення життєвого рівня населення, процесів соціального розвитку, зовнішньо-політичні і військово-стратегічні).
За часовим горизонтом економічні прогнози класифікують на оперативні, короткострокові, середньострокові і довгострокові. У соціально-економічних прогнозах встановлений такий часовий масштаб: оперативні прогнози – до одного місяця, короткострокові – до одного року, середньострокові – на кілька років і довгострокові – на період понад п'яти і приблизно до 15–20 років.
На рис.1.1 наведена схема класифікації прогнозів.
SHAPE \* MERGEFORMAT
| Класифікація прогнозів |
| За масштабом |
| За часом |
| За об’єктом |
| За функціональною ознакою |
| Мікропрогноз окремого підприємства |
| Галузевий |
| Макропрогноз (національної економіки) |
| короткостроковий (до 1 року) |
| середньостроковий (до 1-5 років) |
| довгостроковий (до 5-25 року) |
| природніх ресурсів |
| трудових ресурсів |
| науково-технічний |
| зайнятості |
| доходів |
| зовнішньоекономічний тощо |
| пошуковий |
| нормативний |
| далекостроковий (понад 25 років) |
Рис.1.1. Класифікація прогнозів
Прогнози економічного та соціального розвитку України розробляються на далекострокову, довгострокову, середньострокову й короткострокову перспективи. Вони здійснюються, виходячи з аналізу демографічної ситуації, науково-технічного потенціалу, нагромадженого національного багатства, зовнішньоекономічного становища України, наявності природних ресурсів, соціальної структури суспільства, а також прийнятої стратегії економічного розвитку. Прогнози розробляються в кількох варіантах з урахуванням можливого впливу внутрішніх і зовнішніх політичних, економічних та інших факторів [15].
Різниця між пошуковим та нормативним прогнозом наведена в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1
Характеристика пошукового та нормативного прогнозу
В цілому по Україні прогнози розробляються з виділенням народногосподарських комплексів, галузей і регіонів, а також за окремими суспільне значущими сферами економіки та кон'юнктури ринку. Прогноз може бути макроекономічного рівня, тобто передбачати сукупність явищ, що стосуються в даний проміжок часу всіх суб'єктів господарювання, або мікроекономічного рівня, тобто відображати процеси на рівні підприємства.
Результати прогнозів економічного й соціального розвитку України та прогнози кон'юнктури ринку використовуються під час прийняття органами законодавчої й виконавчої влади конкретних рішень у галузі економічної політики та під час розробки індикативних планів і державних програм.
Сутність прогнозування. Прогнозування – це отримання інформації про майбутнє; це передбачення, яке базується на спеціальному науковому дослідженні; це передбачення, яке поділяється на наукове і ненаукове (інтуїтивне, повсякденне та релігійне – псевдопередбачення) [5].
Наукове передбачення базується на знаннях закономірностей розвитку природи, суспільства та мислення; інтуїтивне – на передчуттях людини; повсякденне – на так званому життєвому досвіді, пов'язаному з аналогіями, прикметами тощо; релігійне передбачення ще називають пророцтвом, тобто вірою в надприродні сили, забобони та інше.
Прогнозування – це наукове, обгрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей виявлення стану та вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Прогнозування передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.
Економічне прогнозування - це процес розробки економічних прогнозів. Він грунтується на вивченні закономірностей розвитку різних економічних явищ і процесів, виявляє найбільш ймовірні та альтернативні шляхи їх розвитку і дає базу для вибору та обгрунтування економічної політики на перспективу.
Об'єктом прогнозування є економічні, соціальні, науково-технічні та інші явища й процеси в економіці країни, її галузях і комплексах. Предметом економічного прогнозування є якісні та кількісні зміни, які відбуваються в економіці під впливом сукупних або окремих факторів у межах періоду, що прогнозується.
Об'єктом економічного і соціального прогнозування виступає економічний і соціальний потенціал України, який включає: сукупність розвіданих, нерозвіданих і використовуваних природних ресурсів, джерел енергії, науково-технічний потенціал, що охоплює сукупність трудових, матеріальних, фінансових ресурсів, сфери науки і наукового обслуговування, нагромаджених знань у галузі суспільних, природничих, технічних наук, а також передового досвіду, яким володіє і може використати держава, промислово-виробничий потенціал, що охоплює сукупність галузей промислового виробництва, будівельної індустрії, транспорту і зв'язку, їх виробничих потужностей, основних фондів і трудових ресурсів; сільськогосподарський потенціал – сукупність трудових ресурсів, зайнятих в сільськогосподарському виробництві, технічних засобів оснащення, ресурсів рослинництва, а також лісових і водних ресурсів; потенціал соціального розвитку, який охоплює такі галузі, як охорона здоров'я, культура і мистецтво, спорт, туризм, різні види громадської діяльності, приміщення і споруди, які забезпечують життєдіяльність населення.
Суб'єктом прогнозування виступає держава в особі державних органів управління певного ієрархічного рівня, економічні служби органів місцевого самоврядування, а також економічні служби підприємств та організацій різних форм власності [4].
Основними функціями прогнозування є науковий аналіз розвитку економіки та науково-технічного прогресу в певних умовах і відповідному ретроспективному періоді, оцінка об'єктів прогнозування, виявлення альтернативних шляхів економічного й соціального розвитку, нагромадження наукового матеріалу й обґрунтування вибору певних рішень.
Прогнозування поширюється на такі процеси управління, які в момент розробки прогнозу або можливі в досить малому діапазоні, або зовсім неможливі, або можливі, але вимагають урахування дій таких факторів, вплив яких не може бути повністю або однозначно визначено. Прогнози економічних явищ і процесів розробляють у вигляді якісних характеристик розвитку (загальної характеристики тенденцій і очікуваного характеру змін, а в найпростішому випадку – твердження про можливість або неможливість настання яких-небудь подій) і кількісних оцінок прогнозованих показників, а також їх величин. Правильність вихідних теоретичних передумов і методологічних основ прогнозу вирішальним чином впливає на його результати та можливість його практичного використання.
Державне прогнозування економічного соціального розвитку України та її регіонів являє собою наукове передбачення ситуації, яка може скластися в перспективі залежно від використання тієї чи іншої стратегії розвитку.
Відмінності та взаємозв’язок між прогнозуванням і плануванням. Суттєва різниця між планом і прогнозом полягає в тому, що в плані відображається та втілюється уже прийняте господарське рішення, а прогноз характеризує перспективні його контури [13].
Прогнозування та планування відрізняються тим, що характеризують різні ступені розвитку економіки Прогнозування відрізняється від планування функціональним призначенням. Планування спрямоване на прийняття та практичне здійснення управлінських рішень; мета прогнозування – створити наукові передумови для їх прийняття, які включають науковий аналіз тенденцій та варіантне передбачення майбутнього розвитку суспільного виробництва з урахуванням оцінки можливих наслідків прийнятих рішень; обґрунтування напрямів соціально-економічного та науково-технічного розвитку.
Завдання економічного прогнозування, з одного боку, – з'ясувати перспективи близького та майбутнього розвитку економіки, керуючись процесами, що склалися в реальній дійсності; з іншого боку – сприяти розробці оптимальних поточних і перспективних планів, спираючись на розроблений прогноз і оцінку прийнятого рішення з урахуванням його наслідків у прогнозованому періоді. Планування розвитку спрямоване на досягнення й підтримку високих темпів економічного розвитку в результаті поетапного реформування організаційно-правових структур з метою забезпечення більш високого рівня життя населення шляхом кількісних та якісних змін у виробництві.
Система прогнозування, планування й розробки програм економічного й соціального розвитку України та її регіонів є важливою складовою загальної системи державного регулювання економічного й соціального розвитку та дієвим інструментом реалізації економічної політики держави. Вона грунтується на взаємоузгодженні матеріальних, фінансових і трудових ресурсів у економічному обороті держави з метою досягти найбільшої ефективності в умовах їх обмеженості. Система складається з прогнозів, індикативних планів і програм та охоплює всі рівні виконавчої влади.
Прогнозування здійснюється за наступними етапами:
1-й етап: так званий «пошуковий» прогноз. Він показує, яким може бути розвиток економіки (або її окремої підсистеми) за умови, що характер державної дії на економічні процеси залишиться незмінним. Іншими словами, суспільство одержує відповідь на питання: «що буде, якщо не приймати ніяких заходів державної дії?». Такий прогноз виявляє сфери економіки, що вимагають активного втручання держави.
2-й етап: розробка «нормативного», або «цільового», прогнозу, в якому держава визначає мету розвитку економіки країни. Наприклад: досягти певного рівня споживання матеріальних благ на душу населення або досягти «критичної» маси малих підприємців в економіці і т.д. Ці цілі стають свого роду нормативом, від якого починається весь ланцюжок розрахунків. Тому для постановки реальних цілей необхідно мати достовірну інформацію, основу для якої дає так званий «пошуковий прогноз». Він визначає параметри майбутнього розвитку. «Пошуковий» або «нормативний» прогнози тісно взаємопов'язані.
4-й етап: коректування «нормативного» прогнозу з урахуванням дії вибраних економічних регуляторів.
Цілеспрямоване функціонування економіки забезпечується державним впливом на діяльність її суб'єктів шляхом застосування як економічних, так і директивних методів регулювання розвитку економіки. До директивних методів належить застосування загальнодержавних норм і нормативів, державний контракт та державні інвестиції, регульовані ціни на окремі види продукції та ін.
Складовою частиною системи прогнозування й планування є національні, галузеві та регіональні програми. Це основний засіб реалізації державної політики, пріоритетних напрямів економічного, соціального, екологічного, науково-технічного та культурного розвитку України, концентрації фінансових, матеріально-технічних, трудових та інших ресурсів і координації діяльності підприємств, установ, організацій і громадян з метою розв'язати найважливіші загальнодержавні проблеми.
Показники системи прогнозування, планування та розробки програм на більш далеку перспективу коригуються в міру виконання планів чи програм на близьку перспективу.
1.2 Порівняльна характеристика прогнозування в Україні з прогнозуванням в зарубіжних країнах
Державний бюджет і його складові – доходи і видатки дуже чутливі до кон'юнктурних змін макроекономічних і макрофінансових показників. Тому вихідною основою і важливим елементом бюджетних розрахунків є реально обгрунтовані макроекономічні і макрофінансові прогнози, без яких неможливе якісне складання бюджету. Відповідно подібні передбачення мають бути доступними для контролю, відкриті для незалежної експертизи. У західних країнах при поданні річного бюджету в законодавчі органи мають бути обнародувані також макроекономічні і мікрофінансові оцінки та припущення. Так, у США і Німеччині міністерства фінансів готують повний набір макроекономічних прогнозів у бюджетно-фіскальному контексті, які розглядаються конгресом і бундестагом водночас із альтернативними прогнозами уряду. В Канаді інший підхід – в основу державної макроекономічної політики покладені узагальнені прогнози приватного сектору (оцінки союзів промисловців і підприємців тощо) [8].
У більшості країн бюджет все ще складається на рік. Проте набуває сили тенденція науково і кількісно обґрунтованого передбачення перспектив економічного розвитку, наслідків поточної фінансової політики на майбутнє. З кінця 90-х років у країнах – членах ЄС згідно зі спеціальним законодавчим актом Союзу введено обов'язкове трирічне прогнозування у сфері фіскальної політики, яке має також сприяти підвищенню ефективності контролю виконання стабілізаційних програм. Усе більше урядів розробляють середньострокові, а в деяких випадках і довгострокові оцінки і прогнози бюджетно-фіскального стану держави. Експерти Міжнародного валютного фонду назвали таку практику основою бюджету на середньострокову перспективу (ОБСП).
Наприклад, у ФРН закон про бюджетні принципи на всіх рівнях державного управління передбачає обов'язкове фінансове планування на п'ять років наперед. Для виконання цього завдання, координації й узгодження фінансового та бюджетного планування федерації, земель та общин, установлення загальних цілей і пріоритетів бюджетної політики ще в 1968 р. була створена Рада з фінансового планування. До її завдань входять також дотримання єдиних принципів і систематизація фінансового планування, визначення єдиних народногосподарських і фінансово-економічних його напрямів та вимог для виконання суспільних завдань. Одним із найважливіших завдань Ради є координація законодавче передбаченого п'ятирічного фінансового планування федерації, земель і общин. У своїй діяльності Рада повинна постійно керуватися завданнями і вимогами закону «Про сприяння стабілізації і зростання економіки». Це пов'язано з необхідністю врахування й дотримання принципу автономності і незалежності бюджетного господарства членів федерації та їх бюджетних прав. До складу Ради, яку очолює Міністр фінансів федерації, входять Міністр економіки федерації, відповідні міністри земель та представники общин. У засіданнях Ради бере участь представник німецького Центрального банку. Рішення Ради мають рекомендаційних характер.
У сучасній Угорщині державний бюджет розробляється на трирічну перспективу розвитку економіки і фінансів. Важлива перевага прогнозування, в тому числі і для країн з перехідною економікою, полягає в тому, що воно допомагає ув'язати поточний та інвестиційний бюджети (бюджети розвитку), без чого корисність бюджетної інформації була б обмеженою [18].
Досвід розроблення бюджетів за методом ОБСП у країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), у скандинавських країнах, ФРН, Великій Британії та Австралії зокрема, заслуговує на увагу і свідчить про необхідність його глибокого вивчення з метою застосування позитивних елементів у фінансовій практиці України.
Середньострокові та багаторічні бюджети. ОБСП дає чітке уявлення про вартість проведення поточної державної політики, служить механізмом, що дає змогу контролювати запровадження нових її заходів, а також відстежувати виконання бюджету за межами одного року. Вона забезпечує транспарентну підзвітність виконавчої влади і створює необхідну базу для складання детальнішого бюджету, орієнтованого на досягнення певних результатів.
ОБСП властиві такі ключові характеристики:
• оголошення цілей бюджетної та податкової політики;
• проведення комплексу макроекономічних і бюджетно-фіскальних прогнозів на середньострокову перспективу;
• оцінка видатків бюджетних міністерств і відомств на строк від двох до чотирьох років після закінчення поточного бюджетного року;
• офіційні оцінки на перспективу або за поточний рік, що служить основою для узгодження бюджету на наступний рік;
• бюджетні асигнування міністерствам і відомствам стають об'єктами жорстких бюджетних обмежень.
Процес підготовки оцінок на перспективу в кілька років дає значні переваги фінансованим із бюджету відомствам, бо забезпечує вищий ступінь завбачення та підвищує визначеність діяльності на програмному рівні. Загалом ОБСП створює умови для гнучкішого та ефективнішого використання бюджетних ресурсів.
Виходячи з досвіду країн ОЕСР відносно ОБСП, можна зробити такі висновки:
- пріоритети бюджетно-фіскальної політики і відповідні цільові показники необхідно формулювати і відстоювати на вищому рівні державного управління;
- цільові рівні видатків мають перебувати в жорсткій залежності від макроекономічних середньострокових перспектив;
- бюджетні і перспективні оцінки доцільно викладати в номінальному виразі, щоб адміністратори програм мали можливість реагувати на зміни цін;
- бюджетні розрахунки мають спиратися на чітко сформульовані програмні пропозиції з зазначенням усіх відповідних видатків;
- система ОБСП передбачає посилені заходи щодо контролю за політикою видатків та організаційно-правовими механізмами її здійснення.
Оцінюючи ОБСП в цілому, слід зазначити, що даний метод бюджетного прогнозування є оптимальним прозорим інструментом для формулювання, оцінки та реалізації фінансової політики за умови існування реального, систематичного і гласного контролю в бюджетно-фіскальній сфері. ОБСП повинна також спиратися на досконалі організаційні форми управління та сувору бюджетну дисципліну.
Разом із тим середньострокові бюджети нерідко суперечать як потребам річних бюджетів, так і просуванню у напрямі більш віддалених цілей. Подібне завдання вирішує складання багаторічних бюджетів, які виконують також роль сполучної ланки між середньостроковими і річними бюджетними зобов'язаннями. У країнах ОЕСР багаторічні бюджети стали інструментом адміністративно-фінансових реформ, що дало змогу підняти ефективність управління державним сектором, удосконалити бюджетний процес. Ідея багаторічних бюджетів походить із усвідомленої національними елітами західних країн потреби вирішувати проблеми, пов'язані з довготерміновими наслідками впливу поточних рішень на економіку, фінанси і державний сектор. Адже, скажімо, вплив воєнних Інвестиційних видатків досить часто виявляється тільки через кілька років після того, як вони були закладені в бюджет [13].
У науковому плані практика багаторічних бюджетів поставила питання про розмежування понять планування і прогнозування. Нагадаємо, що під планом, наприклад, в англомовних країнах, розуміють обов'язкове визначення «розподілу ресурсів і обсягів виробництва зверху донизу ієрархічною адміністративною структурою», а під прогнозуванням – «систематичний метод отримання оцінок майбутніх значень економічних показників, що звичайно заснований на аналізі спостережень за їхньою минулою поведінкою». Отже, планування передбачає організаційно централізовану систему визначення показників, а прогнозування має характер передбачення, одержаного науково-аналітичними методами. Не маючи директивного статусу, прогнозування виконує індикативну роль, має значення орієнтовної установки.
Перші багаторічні бюджети були запроваджені в 1960–1970-ті роки ще в період домінування кейнсіанської доктрини активного втручання держави в економіку, що об'єктивно супроводжувалося розширенням державного сектору. У ті роки багаторічні бюджети були плановим інструментом виділення коштів у майбутніх бюджетах під виконання певних програм і проектів. За таких умов багаторічні бюджети самі по собі були рушійною силою нарощування бюджетних видатків, оскільки державні відомства розглядали плани як гарантію майбутнього збільшення фінансових ресурсів. Проте з часом підтримувати постійні темпи розширення державного сектору стало неможливо. Як засіб планування видатків багаторічні бюджети втрачали своє значення, оскільки не могли забезпечити майбутні проекти достатнім фінансуванням. Крім того, нереальні плани створювали очікування, котрі залишалися незадоволеними, а нестабільність економіки була хиткою базою для здійснення фінансової політики на перспективу.
У зв'язку з цим уряди розвинених країн Заходу значною мірою переорієнтували планові засади багаторічних бюджетів у прогнози, а самі бюджети перетворили з засобу розширення видатків у засіб їх обмеження і скорочення. Ознаками такої трансформації стали перехід від складання планів у натуральних одиницях (тоннах, штуках і т. п.) до вартісних прогностичних передбачень, а також, що особливо важливо, обмеження ініціатив, які потребували додаткових видатків. Складання бюджетів було підпорядковане правилу, що наявні ресурси призначені для реалізації існуючих бюджетних пріоритетів, а резерви під виконання нових схем фінансування відсутні.
Отже, сучасні багаторічні бюджети у функції прогнозування відповідають принципу фінансового обмеження (зростання доходів за скорочення видатків), хоч і підпорядковані визначеній урядом певній глобальній меті. Відповідно в організаційно-процесуальному плані складання прогнозів на багаторічну перспективу передане бюджетному відомству.
Практика багаторічних бюджетів особливо розвинена у країнах ОЕСР, із яких розглянемо держави «Великої сімки»: Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Федеративної Республіки Німеччини, Франції, Італії, Канади і Японії.
У США Адміністративно-бюджетне управління (АБУ) при президенті виходячи з базового рівня бюджетних показників готує для щорічного бюджетного послання конгресу прогнози надходжень, видатків і дефіциту (профіциту), а Бюджетне управління конгресу подає альтернативні прогнози. На їх основі конгрес приймає бюджетну резолюцію з горизонтом на п'ять років. У процесі прогнозування бюджетних призначень беруть участь усі федеральні відомства, розрахунки яких у стандартному форматі зводяться в АБУ. Президент обнародує висновки АБУ щодо загальних принципів наступного і майбутніх бюджетів, а також ліміти, якими мають обмежуватися окремі міністерства, розробляючи відомчі кошториси [16].
У Великій Британії починаючи з 60-х років так званий огляд бюджетних видатків охоплює трирічний період: поточний бюджетний рік і два наступні роки. Показники першого року остаточні, а двох наступних переглядаються урядом. Мета бюджетного огляду полягає в забезпеченні ув'язки бюджетних призначень за кожним роком з середньостроковою фінансовою стратегією уряду. Показники бюджетного огляду не підлягають перевищенню, для чого передбачаються не в постійних цінах, як було до 1980 р., а в поточних ринкових цінах (на касовій основі). Замість автоматичної переоцінки поточних витрат, державні відомства мають узгоджувати зростання цін, а також видатків за конкретними програмами, із затвердженими базовими показниками. Вимоги збільшення видатків розглядаються як офіційні заявки на додаткові фінансові ресурси.
Функціональну і координуючу роботу щодо розроблення бюджетних оглядів і однорічних бюджетів у рамках здійснення фінансово-економічної політики виконує казначейство (міністерство фінансів), оригінальна ієрархічна структура, яка варта того, щоб її описати. Офіційно британське казначейство очолює сам прем'єр-міністр із титулом першого лорда казначейства. Фактично функції міністра зосереджені в канцлера казначейства. До числа вищих керівників належать генеральний казначей, фінансовий секретар, парламентський секретар, п'ять лордів-уповноважених, а також головний секретар казначейства, на якого і покладені обов'язки поточного планування і перспективного прогнозування бюджетних видатків. По завершенні всіх розрахунків нарізно публікуються «Біла книга» і бюджет (з детальними даними про видатки і доходи). Відповідальність за окремі розділи «Білої книги» несуть конкретні галузеві міністерства, що зроблено з метою спонукати відомчу бюрократію звітувати про результати діяльності та плани на майбутнє, проводити моніторинг й оцінку досягнень.
У Німеччині підготовка річного бюджету регламентується щорічним, затвердженим бундестагом, середньостроковим фінансовим планом на п'ять років. Перший рік – це поточний бюджетний рік, другий – рік, на який формується черговий бюджет, наступні три роки – це і є плановий період оптимального у часі прогнозованого бюджетного поля. Техніка фінансового планування у часі має «ковзний» характер. Фінансовий план складається щороку заново, і при цьому період планування зміщується на один рік уперед. Це дає можливість більш гнучко реагувати на зміни кон'юнктури економічного і соціального розвитку. У процесі фінансового планування на перші два планові роки складається загальноекономічний прогноз з урахуванням очікуваних змін економічної кон'юнктури. Показники трьох останніх років плануються без урахування таких змін. Під час прогнозування потреби в грошових коштах на останні три роки планового періоду в розрахунки включається поправка на зростання цін і підвищення процентів. Фінансовий план і відповідний йому федеральний бюджет розробляються з урахуванням побажань земель і общин, інтереси яких виражає Рада з фінансового планування, в якій представлені всі рівні державного управління. Фінансовий план і бюджет розробляються за принципом «зверху вниз». Оцінки доходів федерального бюджету, його сальдо, а також видатків за 40 укрупненими статтями визначені в середньостроковій перспективі на підставі макроекономічних та макрофінансових прогнозів і кон'юнктурних припущень. Але для поточної роботи фінансові органи мають всю аналітично-статистичну базу з майже 8000 позицій видатків і 1500 позицій доходів бюджету.
У загальному зведеному вигляді склад і структура фінансового плану наводяться в табл. 1.2.
Таблиця 1.2
ФІНАНСОВИЙ ПЛАН ФЕДЕРАЦІЇ В НІМЕЧЧИНІ НА ПЕРІОД
2007–2012 рр. , млрд євро| Показники | Факт | План | Проект | Фінансовий план | ||
| 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | 2011 | 2012 | |
| Видатки | 249,3 | 248,2 | 251,2 | 251,2 | 251,2 | 254,9 |
| Зміни до попереднього року | -0,4 | -2,3 | – | – | 1,5 | |
| Податкові надходження | 192,0 | 203,3 | 201,4 | 211,8 | 221,4 | 229,9 |
| Інші доходи | 25,4 | 26,0 | 18,9 | 18,4 | 14,8 | 15,0 |
| Чисті кредитні надходження | 31,9 | 18,9 | 30,8 | 21,0 | 15,0 | 10,0 |
| Інвестиції | 24,1 | 26,7 | 24,8 | 24,7 | 24,7 | 24,7 |
У сучасній Франції комплексний процес складання багаторічних бюджетів на основі прогнозування відсутній, хоч такі види державних видатків, як оборона і фінансування так званих заморських територій регулюються законами довгострокової дії. Варто нагадати, що у період 1947–1975 рр. фінансова політика підпорядковувалася програмуванню (індикативному плануванню) на п'ятирічний термін, яке відіграло значну роль в економічному розвитку Франції і слугувало свого часу взірцем для всього західного світу. Подібну метаморфозу можна пояснити послабленням активного втручання держави в економічне життя. Французькому бюджетному процесу властивий принцип пріоритету ресурсів, тобто парламент затверджує видаткову частину бюджету після дохідної.
У Канаді бюджетні розрахунки на перспективу регламентуються спеціальною урядовою структурою з управління фінансовою політикою і видатками. У процесі складання багаторічних бюджетів принцип «зверху вниз», призначений для визначення стратегічних цілей, доповнюється оперативним плануванням за принципом «знизу вверх», що передбачає детальний розгляд кожної статті видатків. На рівні виконавчої влади в бюджетному процесі взаємодіють казначейство, міністерство фінансів, а також так звана таємна рада – запозичений із колишньої метрополії дорадчо-виконавчий орган державного управління. До складу ради входять усі колишні й нинішні міністри, спікери обох палат парламенту, інші відомі політичні діячі.
Управління таємної ради виконує функції стратегічного планування, а також є центром зосередження й аналізу рекомендацій щодо здійснення фінансово-економічної політики. Отже, за британським взірцем канадський механізм багаторічного бюджетного прогнозування, тією мірою, якою у ньому беруть участь неофіційні члени таємної ради, діє на громадських засадах.
Щорічно з позиції державних пріоритетів канадський уряд переглядає і продовжує бюджетні розрахунки доходів і видатків на поточний і три наступні роки. Кожне бюджетне відомство розробляє оперативний план, відповідно до якого приймаються рішення про величину ресурсного забезпечення, необхідного для фінансування існуючих програм протягом трьох років, і подає в парламент свої оцінки необхідних видатків на багаторічну перспективу.
В Японії немає регулярного бюджетного прогнозування в межах багаторічних бюджетів. Проте головна ланка фінансової системи – державний бюджет – складається з бюджету центрального уряду (так званого загального рахунка), численних спеціальних бюджетів і бюджетів державних корпорацій. Останні дві ланки бюджетної системи за своїм обсягом навіть перевищують загальний рахунок і значною мірою мають інвестиційний характер. Так, із спеціального рахунка державних інвестицій і позик фінансуються промислові інвестиції, розвиток міст, енергетики та інші довгострокові витрати. Подібну роль виконують державні корпорації з підтримання транспорту, рибальства, лісного і сільського господарства, а також корпорації, діючі в регіональному рівні.
З метою координації інвестиційної діяльності уряд щорічно складає план бюджетного інвестування та кредитування, але в межах затвердженого обсягу видатків. Якщо приймається рішення про асигнування додаткових коштів, воно здійснюється за рахунок резервного фінансового фонду. Тобто розпорядження бюджетними коштами в Японії має обмежувально-дозвільний режим, подібний до других розвинених країн.
У досвіді бюджетної роботи в Італії експерти МВФ не знаходять нічого, вартого уваги і популяризації.
Прогнозування і багаторічне бюджетування практикується в багатьох інших країнах. Так, в Австралії в процесі роботи над бюджетом міністерство фінансів розраховує перспективні оцінки видатків на кожний із наступних трьох років. Уряд Австрії щорічно готує середньостроковий бюджет на три роки після поточного року. У Данії також прогнозуються асигнування на три роки. У Фінляндії часовий горизонт фінансових заходів становить один плюс три роки. Особливість формування бюджету в Греції полягає в тому, що складений міністерством національної економіки бюджет інвестицій включається в державний бюджет без будь-яких скорочень.
В Ірландії бюджетні розрахунки передбачають прогнози потреб у ресурсах на три-чотири роки вперед. Горизонт цих прогнозів щорічно відсовується, що і є засобом середньострокового управління економікою і бюджетом. У Нідерландах прогнози складають на найближчий бюджетний рік та наступні чотири роки і регулярно продовжують, кожна зміна бюджетних тенденцій зумовлює відповідну корекцію всієї низки п'ятирічних оцінок. У Португалії складають перелік програм і проектів, що фінансуються за окремо затвердженим планом інвестицій і видатків, розрахованим на чотири роки.
В Іспанії сценарій бюджетного процесу дає змогу за допомогою багаторічних бюджетів аналізувати макроекономічні і мік-рофінансові результати діяльності державного сектору в межах чотирирічного періоду. У Швеції установлено трирічний бюджетний цикл і, крім того, розробляють чотирирічні прогнози доходів, видатків і сальдо державного бюджету з метою передбачити наслідки прийнятих рішень і фінансових зобов'язань. Уряд Туреччини віддає перевагу річному бюджету, але його параметри залежать від цільових показників п'ятирічних планів соціально-економічного розвитку країни, які мають обов'язковий характер для державного сектору і рекомендований – для приватного.
Загальні висновки щодо елементів прогнозування в межах багаторічних бюджетів, так чи інакше закладених у бюджетні процеси багатьох західних держав і підпорядкованих завданням державної макроекономічної і структурної політики, можна підсумувати у такий спосіб:
• діє функціональна модель складання бюджетів, що збалансо-вує перспективні цілі з нагальними потребами, ураховує інтереси як нинішнього, так і майбутніх поколінь; транзитна модель, коли ресурси, що належать сучасникам, розглядаються як засіб реалізації певної кінцевої мети у майбутньому, не використовується;
• здійснено перехід до системи бюджетних обмежень за типом тих, які діють у ринкових умовах для суб'єктів господарювання, відповідно обсяг бюджетів і окремих його статей визначається на основі установлених лімітів, а не заявлених потреб державних відомств у коштах;
• ініціативи міністерств щодо видатків приймаються за умови їх ресурсної забезпеченості;
• у пропозиціях щодо бюджету насамперед увага зосереджується на конкретних результатах, які потрібно досягнути, витрачаючи бюджетні кошти;
• вкрай необхідні видатки підвищеної пріоритетності, як правило, фінансуються за рахунок перерозподілу ресурсів, додаткове фінансування допустиме лише у разі доведеної адекватності суспільного результату потребам його споживачів чи вищим національно-державним інтересам;
• у ряді країн (насамперед членів ЄС) середньострокове прогнозування спрямоване на наближення до стандартних показників державних фінансів, прийнятих у Європейському Союзі згідно з Маастрихтськими угодами (1991р.), що передбачає скорочення бюджетного дефіциту і державного боргу;
• культура бюджетного процесу і бюджетного менеджменту, взятих у цілому, є похідною від загальної культури, рівня економічного розвитку і соціального прогресу, сталих демократичних традицій, високого професіоналізму державного апарату.
Розділ 2. Макроекономічне прогнозування в системі державного регулювання економіки
2.1 Макроекономічне прогнозування, його принципи і функції
Макроекономічне прогнозування – виявлення та аналіз закономірностей і тенденцій розвитку національної економіки, передбачення змін у ньому і створення наукової бази для економічної політики та державного регулювання економіки.
Прогноз як економічні дослідження повинні базуватися на певних методологічних принципах. Виділяють такі основні принципи: науковість, тобто обґрунтування прогнозів з урахуванням об'єктивних закономірностей соціально-економічного життя держави; принцип директивності; принцип оцінки сучасного стану розвитку економіки держави; орієнтування планів на більш повне задоволення потреб суспільства; принцип збалансованості; реальність, визначення пріоритетів у планах розвитку економіки; системний комплексний підхід у прогнозуванні та макроекономічному плануванні; принцип альтернативності можливих шляхів розвитку економіки; поєднання поточних і перспективних планів; поєднання галузевого, територіального та програмно-цільового планування; єдність відтворення, раціонального використання всіх видів природних ресурсів; погодженість суспільних, колективних і особистих інтересів; постійний аналіз і контроль їх виконання та інше.
Принцип науковості має забезпечити дотримання вимог економічних законів розвитку виробництва.
Принцип директивності передбачає обов'язковість виконання державного замовлення.
На рис.2.1 наведено схему основних принципів макроекономічного прогнозування.
SHAPE \* MERGEFORMAT
| Основні принципи макроекономічного прогнозування |
| Наукової обгрунтованості |
| Системності |
| Адекватності |
| Багатоваріантності (альтернативності) |
| Цілеспрямованості |
| Рентабельності (ефективності) |
Рис.2.1. Принципи макроекономічного прогнозування
Принцип оцінки сучасного рівня розвитку економіки держави передбачає комплексне і глибоке вивчення розвитку економіки до початку планового періоду, рівному або більшому від перспективного.
Принцип орієнтації на більш повне задоволення потреб суспільства, виходячи з економічного закону підвищення потреб суспільства, узгодженого з ресурсами та потребами у засобах виробництва, необхідних для поточного виробничого процесу, його розширення, створення матеріальних резервів і страхових фондів.
Принцип збалансованості полягає в погодженості показників обсягів виробництва із суспільною потребою в продукції; грошових доходів населення, підприємств, організацій, відомств із їх витратами; наявності ресурсів із суспільною потребою в них та інших показників, які забезпечують пропорційність економіки.
Принцип реальності передбачає забезпечення плану матеріальними, трудовими, фінансовими й природними ресурсами та найефективніше їх використання, поєднання поточних і перспективних планів розвитку та постійне дотримання їх взаємозв'язку.
Принцип поєднання перспективного та поточного планування передбачає провідну роль перспективних планів, які являють собою програмні документи, що виражають генеральні напрями соціального, економічного та науково-технічного розвитку суспільства.
Принцип правильного визначення пріоритетів у планах розвитку народного господарства, галузі та регіонів, який забезпечує зростання виробництва за рахунок структурних змін у економіці, прискореного розвитку галузей, які забезпечують технічне переоснащення народного господарства, створення прогресивних видів продукції тощо.
Принцип єдності відтворення, раціонального використання й охорони всіх видів природних ресурсів, основою якого є сукупна еколого-економічна оцінка природних ресурсів з урахуванням їх якості, аналіз стану й прогноз відтворення, раціонального використання та їх охорони, можливість заміни первинної природної сировини вторинною в умовах економії ресурсів і впровадженні науково-технічного прогресу.
Принцип погодженості суспільних, колективних і особистих інтересів, в основі якого поєднання загальнодержавних інтересів з інтересами трудового колективу й окремого працівника щодо кінцевих результатів праці, що є рушійною силою розвитку виробничих відносин, впровадження нової техніки, підвищення якості продукції та кваліфікації працівників, зростання економіки, підвищення її ефективності.
Принцип постійного аналізу та контролю полягає у своєчасному усуненні недоліків у господарській діяльності підприємств і здійсненні необхідних заходів для досягнення планових показників. Постійний контроль дає можливість вчасно виявити відхилення, упущення, диспропорції та оперативно використовувати резерви для прискорення темпів зростання виробництва у відстаючих галузях або підрозділах.
Сукупність цих принципів використовується для уточнення прогнозів і планів, економічної та демографічної ситуації в країні. Жоден з цих принципів окремо не може характеризувати методологію прогнозування, але кожний з них відображає ту чи іншу суттєву його сторону.
Роль макроекономічного прогнозування виявляється через його функції (див. рис.2.2). При цьому реалізуються такі завдання: теоретико-пізнавальне: вивчення та аналіз розвитку національної економіки, передбачення змін у майбутньому; практичне (управлінське) – можливість прийняття на основі інформації про розвиток об'єкта рішень щодо вдосконалення управління і господарювання.
SHAPE \* MERGEFORMAT
| Основні функції макроекономічного прогнозування |
| Підготовка рекомендацій урядовим структурам для ухвалення оптимальних рішень |
| Науковий аналіз розвитку національної економіки |
| Оцінка об’єкта прогнозування на основі вибраних альтернатив |
Рис.2.2. Функції макроекономічного прогнозування
Науковий аналіз соціально-економічних та науково-технічних процесів і тенденцій розвитку національної економіки передбачає з'ясування вихідного рівня і найсуттєвіших проблем та факторів, виявлення тенденцій і закономірностей, що визначатимуть подальший її розвиток.
Етапи (стадії) наукового аналізу об'єкта прогнозування:
1.Ретроспекція – дослідження історії розвитку об'єкта прогнозування для забезпечення його систематизованого опису:
- визначення джерел прогнозної інформації;
- збирання, зберігання й обробка інформації;
- з'ясування й уточнення кількісних та якісних характеристик об'єкта прогнозування, методів виміру і представлення інформації.
2.Діагноз – визначення нинішнього стану об'єкта прогнозування (науковий опис основних характерних ознак):
- аналіз об'єкта прогнозування, що становить основу прогнозної моделі;
- розробка моделі прогнозування;
- вибір адекватного методу прогнозування.
3.Проспекція – розробка самого прогнозу (за даними діагнозу складається прогноз розвитку національної економіки):
- верифікація (оцінка достовірності, точності та обґрунтованості прогнозу);
- синтез (систематизація окремих прогнозів);
- оцінка повноти інформації, уточнення;
- коригування прогнозної моделі відповідно до нової інформації, що надходить.
Оцінка об'єкта прогнозування на основі вибраних альтернатив – реалізація принципу багатоваріантності: розробка кількох варіантів майбутнього розвитку, їхній аналіз і порівняння за певними критеріями (мінімізація витрат, максимізація результату, часовий критерій, політичні, зовнішньоекономічні фактори тощо). Для оцінки враховуються два аспекти: детермінованості (обмеженості) й невизначеності (ймовірного розвитку в разі можливої дії невідомих факторів).
Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень – формування макроекономічного прогнозу передбачає розробку відповідних рекомендацій і пропозицій щодо набору і характеру конкретних заходів державного впливу (обґрунтування напрямків соціально-економічного розвитку, форм, методів та інструментів державного регулювання економіки для урядових структур).
Оцінка можливих наслідків прийнятих рішень – запропоновані рекомендації мають супроводжуватися передбаченнями результатів майбутнього державного втручання (невтручання) в економічне життя суспільства.
2.2 Напрями вдосконалення системи прогнозування в системі державного регулювання
Сучасний стан національної економіки зумовлює необхідність подальшого вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку та запровадження стратегічного планування роботи в органах виконавчої влади, яке передбачає планування заходів з розроблення прогнозних документів, розроблення, реалізації та контролю за виконанням програмних документів, що визначають цілі соціально-економічного розвитку держави та шляхи їх досягнення.
Координацію роботи з удосконалення методології стратегічного планування здійснює Мінекономіки.
Систему прогнозних і програмних документів складають довгострокові, середньострокові та короткострокові прогнозні і програмні документи, в яких відповідно до соціально-економічних та суспільно-політичних процесів, що відбуваються в державі, з урахуванням впливу зовнішньоекономічних та інших факторів і очікуваних тенденцій визначаються цілі і пріоритети соціальноекономічного розвитку та заходи, які необхідно здійснити для їх досягнення [14].
Довгострокові прогнозні і програмні документи визначають напрями розвитку, стратегічні цілі та структурні пропорції економіки і соціальної сфери.
Середньострокові прогнозні і програмні документи розробляються на основі довгострокових документів і визначають умови соціально-економічного розвитку, напрями дій та заходи на середньострокову перспективу з метою досягнення стратегічних цілей.
Короткострокові прогнозні і програмні документи розробляються на основі середньострокових документів і визначають цілі, умови розвитку та відповідні заходи на наступний рік.
Окремим видом програмних документів є послання Президента України до народу, щорічні та позачергові послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України.
На довгостроковий період (понад п'ять років) розробляються проекти:
- Стратегії економічного та соціального розвитку України;
- Державної стратегії регіонального розвитку;
- регіональних стратегій розвитку Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва і Севастополя;
- стратегій розвитку галузей економіки (сфер діяльності) (у разі необхідності).
Стратегія економічного та соціального розвитку України - документ, у якому визначаються пріоритети, стратегічні цілі, структурні пропорції економіки і соціальної сфери та напрями державної політики.
Стратегія розвитку галузі економіки (сфери діяльності) - документ, у якому на основі прогнозу тенденцій розвитку відповідних ринків і напрямів науково-технічного прогресу визначаються довгострокові цілі та пріоритети розвитку галузі економіки (сфери діяльності), заходи, спрямовані на їх досягнення, та ресурси, що необхідні для здійснення таких заходів.
Стратегія економічного та соціального розвитку України, Державна стратегія регіонального розвитку і регіональні стратегії розвитку Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва і Севастополя коригуються один раз на п'ять років з продовженням строку на наступні п'ять років [6].
У разі потреби за рішенням Кабінету Міністрів України можуть розроблятися інші стратегічні документи.
На середньостроковий період (до п'яти років) розробляються проекти:
- Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
- прогнозу економічного та соціального розвитку України;
- прогнозу економічного та соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва і Севастополя (за рішенням місцевих органів влади);
- Основних напрямів бюджетної політики і прогнозу показників зведеного та державного бюджетів України;
- державних цільових програм;
- стратегічних планів роботи центральних органів виконавчої влади.
Стратегічний план роботи центрального органу виконавчої влади - це розроблений на основі стратегій розвитку відповідних галузей економіки (сфер діяльності) документ, який визначає завдання такого органу, заходи щодо їх виконання (з визначенням ресурсів, відповідальних за виконання, строків) та очікувані результати.
На короткостроковий період (один рік) розробляються проекти:
- Основних напрямів економічної політики України;
- прогнозу економічного та соціального розвитку України;
- Основних засад грошово-кредитної політики на наступний та подальші роки;
- Основних напрямів бюджетної політики;
- Державного бюджету України;
- Плану дій Кабінету Міністрів України щодо виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
- річних планів роботи центральних органів виконавчої влади;
- бюджетів адміністративно-територіальних одиниць та програм їх соціально-економічного розвитку.
Для реалізації Концепції «Вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку України», яка була схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 р. за № 504-р необхідно розробити і подати до Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до:
- Бюджетного кодексу України, зокрема щодо формування бюджету за програмно-цільовим методом;
- Законів України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України", "Про державні цільові програми", "Про Національний банк України".
А також визначити структуру прогнозних і програмних документів та порядок їх розроблення, підготувати і затвердити порядок розроблення та виконання державних цільових програм.
Розділ 3. Моделі і методи прогнозування в державному регулюванні економіки
3.1 Методологія прогнозування
Для проведення прогнозування має забезпечуватись єдина методологія.
Методологія в загальному – це сукупність методів та прийомів дослідження, які застосовуються в будь-якій науці з урахуванням специфіки об'єкта її пізнання. Вона є органічною частиною економічної науки управління суспільним виробництвом.
Методологія прогнозування – це сукупність методів, прийомів і принципів, які дають можливість сформувати шляхи й методи забезпечення пропорційного збалансованого розвитку народного господарства на основі пізнання об'єктивних економічних законів, закономірностей розвитку суспільного виробництва, тенденцій і перспектив технічного прогресу, а також розкриває та характеризує логіку соціально-економічного прогнозування, виходячи з настанов соціально-економічної політики на даному етапі розвитку.
З допомогою методології вивчаються процеси, які відбуваються в народному господарстві та суспільному житті, проводиться відображення цих процесів у відповідних показниках, виявляються недоліки та резерви в певних ланках економіки, прогресивні явища в розвитку суспільства.
Використання економічних законів. Процес прогнозування базується на використанні економічних законів, оскільки в найзагальнішому вигляді економічний закон – це відбиття зв'язків між економічними процесами та явищами. До економічних законів, які використовуються в прогнозуванні, слід віднести закон планомірної організації та розвитку суспільного виробництва, закон пропорційного розвитку економіки, закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон неухильного зростання продуктивності суспільної праці, закон економії часу, закон грошового обігу, закон нагромадження, закон співвідношення індивідуальної та суспільної вартості, закон зростання потреб та ін., урахування яких сприяє досягненню економічної та соціальної ефективності.
Закон планомірної організації та розвитку суспільного виробництва визначає в прогнозах і планах напрями соціально орієнтованої економіки та повноцінного задоволення потреб суспільства і його членів [12].
Закон пропорційного розвитку виробництва передбачає в народногосподарському плані виявлення й дотримання необхідних пропорцій (кількісних співвідношень) у процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання матеріальних благ, темпах розвитку різних галузей і регіонів.
Закон пропорційного розвитку економіки вимагає дотримання основних вимог – погодженого розподілу суспільної праці по галузях і сферах виробництва, дотримання стійкої відповідності структури виробництва структурі попиту.
Планомірність та пропорційність – це оптимальні співвідношення між структурними частинами економіки. Планомірна пропорційність необхідна не тільки в економіці, а й у соціальній сфері (між національним доходом і суспільними фондами споживання населення, трудовими ресурсами та кількістю робочих місць, кількістю населення та наявністю житлового фонду). Таким чином, закон пропорційного розвитку економіки вимагає встановлення й дотримання оптимальних пропорцій для ефективного функціонування макроекономіки.
Закон вартості й пов'язані з ним грошові відносини використовуються при організації господарського розрахунку, встановленні цін і тарифів, плануванні фінансів, кредитів, грошового обігу, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, заробітної плати, фондів стимулювання. Суть цього закону полягає в тому, що обмін товарів здійснюється на основі їх суспільної вартості, тобто відповідно до суспільно необхідних витрат праці на їх виробництво. Він виступає як регулятор товарного виробництва (розширення або скорочення), розподільник засобів виробництва та робочої сили, регулятор виробничих відносин і розвитку продуктивних сил, фактор розшарування товаровиробників, стимулятор росту продуктивності праці. Таким чином, закон вартості економічними методами анулює неефективні господарства.
Закон попиту і пропозиції виражає нерозривний зв'язок між попитом, пропозицією та ціною. Попит – це грошовий вияв потреби. Пропозиція – це результат виробництва, яке приймає форму товару та його поставки на ринок. Іншими словами, пропозиція – це сума ринкових цін товарів. Закон попиту фіксує залежність попиту від ціни. Чим вища ціна – тим менша купівельна спроможність. Пропозиція залежить від зміни ціни. Чим вища ціна – тим вигідніше виробляти товар, тим більше товарів буде поступати на ринок. Ціна, при якій попит і пропозиція збігаються, називається ціною рівноваги (кількість товарів, що поступає на ринок, дорівнює кількості куплених товарів). При більш високій ціні виникає надлишок пропозиції над попитом, посилюється конкуренція продавців, у результаті чого ціна знижується. В умовах, коли ціна нижча від ціни рівноваги й попит перевищує пропозицію, виникає конкуренція покупців, яка викликає підвищення цін. У результаті вільної конкуренції ринок і ціни прагнуть до рівноваги. Для прогнозування попиту та пропозиції необхідно враховувати об'єктивні та суб'єктивні фактори: рівень доходів населення, місткість ринку, наявність споріднених товарів і ціни на них, смаки, переваги, традиції та культуру народу даної країни, природно-кліматичні умови [12].
Закон неухильного зростання продуктивності суспільної праці виражає залежність між витратами праці в суспільному виробництві й ефективністю цих витрат; у результаті економічного розвитку витрати суспільної праці постійно збільшують корисний ефект, створюють дедалі більшу кількість матеріальних благ за одиницю робочого часу. Цей закон реалізується в плануванні продуктивності праці, в установленні пропорцій, розподілі та використанні трудових ресурсів. Для підвищення продуктивності праці необхідно постійно вдосконалювати виробництво, тобто запроваджувати нові технології та устаткування, поліпшувати умови праці, підвищувати кваліфікацію працівників.
Закон нагромадження використовується в плануванні розподілу національного доходу на доходи споживання та нагромадження.
Закон зростання потреб передбачає задоволення не тільки виявлених потреб, а й тих, які можуть виникнути в планованому або прогнозованому періоді.
У міру суспільного прогресу розширюється коло потреб, змінюється їх структура. У складі матеріальних потреб змінюється співвідношення між потребами в продовольчих і непродовольчих товарах, зокрема товарах довгострокового користування.
Важливо зауважити, що визнання об'єктивних економічних законів не заперечує свободи у виборі планових рішень.
Концепція економічного прогнозування та планування. Одним з основних методологічних завдань є необхідність розробки концепції економічного прогнозування. Визначення поняття "концепція” означає "сприйняття". Це основна ідея будь-якої теорії, система поглядів на певне явище, а також спосіб їх розуміння, тлумачення та сприйняття. Концепція має бути розроблена для виконання двох важливих завдань: по-перше, формування цілісної системи економічного прогнозування в Україні, по-друге – соціально-економічного розвитку на довго-, середньо- та короткостроковий період, що формується перед початком роботи над прогнозом.
Концепція соціально-економічного розвитку включає загальне уявлення про стратегічні цілі та пріоритети, про економічну політику держави та її найважливіші напрями, про засоби реалізації визначених цілей. Концепція розглядається та затверджується Кабінетом Міністрів України. У ній дається визначення політики держави щодо найважливіших економічних процесів, які, імовірно, відбудуться в країні в майбутньому, і формується ставлення до них держави в особі законодавчої та виконавчої влади. Крім макроекономічних визначень, економічна політика включає також загальні напрями розвитку грошово-кредитної, бюджетної, податкової, цінової, зовнішньоекономічної, структурної, митної та антимонопольної політики.
Складовою частиною методології є методики, які являють собою сукупність конкретних методів і прийомів економічних, техніко-економічних, економіко-математичних розрахунків, необхідних для розробки окремих розділів і показників планів, їх координації та узгодження з ринком, аналізу виконання тощо.
3.2 Методи прогнозування макроекономічних процесів
Методи економічного прогнозування – це сукупність способів і прийомів розробки прогнозів, які дозволяють на основі аналізу даних ретроспективного періоду, зовнішніх і внутрішніх факторів впливу, а також їх кількісних змін здійснити переконливі передбачення стосовно майбутнього розвитку економіки чи суспільства в цілому. Для прогнозування використовується статистична інформація, яка описує процеси за минулі роки, та проводиться експертна оцінка тенденцій змін макроекономічних показників.
Об'єктами прогнозування є економіка, її галузі, регіони, форми власності тощо.
Для вибору методу прогнозування слід визначити мету й завдання прогнозу та період, на який він формується, врахувати специфіку об'єкта прогнозування, види, повноту та вірогідність вхідної інформації, а також ряд інших факторів.
Методи прогнозування мають відповідати таким вимогам: поєднання суб'єктивної цінності й об'єктивної значущості оцінок; чітке застосування оцінок, яке не допускає різних тлумачень щодо вибору методів; створення можливості нагромадження статистичної інформації та її використання для прогнозування. За ступенем формалізації методи економічного прогнозування можна розділити на інтуїтивні (експертні) та формалізовані.
1. Інтуїтивні (експертні) методи. Інтуїтивні методи прогнозування використовуються в тих випадках, коли неможливо врахувати вплив багатьох факторів через значну складність об'єкта прогнозування.
Серед інтуїтивних методів важливе місце відводиться методу експертних оцінок, в основі якого лежить використання оцінок певної групи людей – висококваліфікованих спеціалістів (експертів). Для отримання таких оцінок можуть використовуватись анкети, опитування, таблиці та інші документи, за допомогою яких здійснюється збирання необхідної інформації. Існують очні, заочні, відкриті та закриті види опитувань. При цьому розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки.
До складу індивідуальних експертних оцінок входять: метод "інтерв'ю", при якому здійснюється безпосередній контакт експерта зі спеціалістом за схемою "запитання–відповідь"; аналітичний метод при якому створюється певна прогнозована ситуація, складаються аналітичні доповідні записки; метод написання сценарію, який базується на визначенні логіки процесу чи явища в часі за різних умов [4].
Колективні експертні оцінки включають у себе такі методи: комісій, колективної генерації ідей ("мозкової атаки"), "Дельфі", матричний. Ця група методів базується на тому, що, по-перше, при колективному мисленні вища точність результату та, по-друге, при обробці індивідуальних незалежних оцінок, які дають експерти, можуть виникнути раціональні ідеї.
Суть методу колективної експертної оцінки для розробки прогнозів полягає у визначенні погодженості думок експертів з перспективних напрямів розвитку об'єкта прогнозування, які сформульовані раніше окремими спеціалістами, а також в оцінці розвитку об'єкта, яка не може бути визначена іншими методами (наприклад, аналітичним розрахунком, експериментом та ін.).
Метод колективної генерації ідей ("мозкова атака") дає змогу отримати продуктивні результати за короткий період часу й залучити всіх експертів до активного творчого процесу.
Оскільки експертні оцінки є інтегральною сумою прогнозів незалежних експертів, вони незалежні від обрання конкретних моделей чи математичних методів. Розробка досконалих технологій експертних оцінок та методик об'єктивізації їх результатів, по-перше дали змогу об'єктивно підвищити рівень надійності експертиз, а по-друге, поліпшити їх сумісність із формалізованими.
2. Формалізовані методи прогнозування. Формалізовані методи прогнозування базуються на аналітичних сітках, що містять рівняння, які репрезентують і сукупний попит, і сукупну пропозицію. До групи формалізованих методів входять методи екстраполяції та моделювання.
Метод екстраполяції – один з основних у прогнозуванні економіки. Він передбачає, що на основі статистичних даних досліджуються закономірності й тенденції економічних явищ. Цей метод ґрунтується на припущенні, що незмінні фактори при розвитку даного явища в минулому будуть діяти й у майбутньому.
При формуванні прогнозу з допомогою екстраполяції виходять з тенденцій зміни тих чи інших кількісних характеристик об'єкта. Екстраполюються оціночні, функціональні, системні та структурні характеристики. Екстраполяційні методи є найбільш поширеними й розробленими.
Один зі способів прогнозування базується на застосуванні індексу випереджаючих показників, у який включається певна кількість рядів статистичних даних, у тому числі такі як: курс акцій, кількість виданих ліцензій на будівництво, вартість обсягів замовлень підприємствам на устаткування, пропозиції грошей та ін. Як правило, зміни величин цих показників передують змінам в економіці: зменшення їх значень є попередженням про те, що наближається спад.
Важливою особливістю річних прогнозів на макроекономічному рівні, що розробляються в Україні, є їх побудова на основі монетарних змінних – таких, як індекси цін, швидкість обороту грошей, процентні ставки, дефіцит бюджету, випуск облігацій, обмінний курс зовнішні прямі інвестиції. Усі ці змінні сфокусовані на одному показнику, навколо якого й будується річний макроекономічний прогноз щодо рівня інфляції. Даний узагальнюючий показник характеризує один бік основного закону ринкової економіки – попит.
3. Метод нормативного прогнозування. Під нормативним (цільовим) прогнозуванням розуміють пошук оптимального шляху досягнення певної кінцевої мети, передбаченої завданням у майбутньому. Цей метод застосовується тоді, коли мета прогнозування економіки визначена і для певного відрізку часу в перспективі встановлюється фіксоване значення прогнозованого показника – норматив.
4. Поширеним методом прогнозування є моделювання. Цей метод вважається достатньо ефективним засобом прогнозування можливого явища, нових або майбутніх економічних і технічних засобів і рішень. Термін "модель" означає певний умовний образ об'єкта дослідження, а в прогнозуванні – економічні чи соціальні процеси. Зміст методу моделювання полягає в конструюванні моделі на основі попереднього вивчення об'єкта й визначення його суттєвих характеристик, в експериментальному і теоретичному аналізі моделей, в співставленні результатів з даними об'єкта та коригуванні моделі.
Засобом вивчення закономірностей розвитку економіки та соціальних процесів є економіко-математична модель. Вона являє собою систему формалізованих співвідношень, які описують основні взаємозв'язки елементів, що створюють економічну систему. Моделі економічного та соціального прогнозування можуть класифікуватися залежно від критерію оптимізації - найкращого очікуваного результату. Розрізняють економічні моделі, в яких мінімізуються витрати, та моделі, в яких максимізуються обсяги продукції або прибутку. З урахуванням фактору часу моделі можуть бути статичними (коли обмеження в моделі встановлюються для одного визначеного відрізку часу або динамічними (коли обмеження встановлюються для кількох відрізків часу).
Прийнято розрізняти такі економетричні моделі:
- моделі вартості та моделі розширеного відтворення. Вивчення економічних явищ з допомогою цих моделей дозволяє вирішувати такі питання, як вибір політики ціноутворення, перспектив розвитку економіки та ін.;
- одно- та двогалузеві моделі (моделі міжгалузевих балансів) дають змогу зробити висновки про можливі темпи розвитку, перспективи використання науково-технічного прогресу; з їх допомогою розробляється міжгалузевий баланс, плани розвитку окремих галузей економіки та промисловості;
- моделі, які придатні для аналізу та оцінки функціонування окремих галузей чи регіонів або спеціальних економічних завдань. Залежно від рівня агрегування показників розвитку розрізняють макроекономічні, міжгалузеві, галузеві, міжрегіональні, регіональні моделі [11].
У системі макроекономічних моделей економічне прогнозування пов'язане з дослідженням факторного, лагового та структурного аспектів збалансованості національної економіки та їх синтезу на основі принципу оптимальності.
Факторний аспект збалансованості національної економіки ґрунтується на взаємозв'язку між обсягом випуску продукції та витратами на виробництво. Він зводиться до визначення такої пропорції між факторами виробництва, яка дозволяє забезпечити заданий обсяг випуску продукції. Кількісні пропорції між обсягами виробництва та факторами його росту можуть визначатися на основі показників витрат живої й уречевленої праці.
Лаговий аспект збалансованості ґрунтується на розподілі часу витрат виробництва та досягнутого при їх взаємодії ефекту. В економічних моделях урахуванню підлягають лаги, наприклад, між капітальними витратами та введенням об'єкта в дію, між науковим відкриттям і його впровадженням та ін.
Головні лагові характеристики пов'язані з відтворенням основних фондів. Метод досягнення лагової збалансованості ґрунтується на рівняннях із зосередженням запізнень між витратами та викликаним ними ефектом.
Структурний аспект збалансованості національної економіки ґрунтується як на пропорціях між І і II підрозділами суспільного виробництва, так і на взаємозв'язках міжгалузевих потоків продукції. Структурні міжгалузеві моделі широко використовуються для складання прогнозу галузевої структури виробництва, основних виробничих фондів, капітальних вкладень і трудових ресурсів.
ВИСНОВКИ
Узагальнюючи все вище наведене, можна зробити наступні висновки.
Як було нами з’ясовано, прогнозування необхідне з двох основних причин: майбутнє невизначено і повний ефект багатьох рішень, які приймаються зараз, не відчувається впродовж деякого часу. Т.ч. прогнозування підвищує ефективність процесу ухвалення рішення.
Прогнозування – одна із специфічних форм планової діяльності, науково-аналітичний етап загального процесу планування, воно наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей виявлення стану і вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Прогнозування передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.
Економічне прогнозування – спосіб наукового передбачення основних напрямів розвитку економічної системи або її окремих елементів. Дає базу для вибору і обґрунтування економічної політики.
Державне прогнозування соціально-економічного розвитку країни і її регіонів – наукове передбачення ситуації, яка може скластися в перспективі залежно від використання тієї або іншої стратегії розвитку.
Головне призначення прогнозів полягає в аналізі і виявленні основних закономірностей і тенденцій розвитку народного господарства, передбаченні змін умов і чинників цього розвитку, створенні наукової бази для розробки довгострокової економічної політики держави і ухвалення рішень відносно її реалізації.
По рекомендації МВФ прогнозування здійснюється на період 18 місяців.
Об'єкт прогнозування – економічні, соціальні, науково-технічні і інші явища і процеси в економіці країни, її галузях і комплексах, а об'єктом економічного і соціального прогнозування виступає економічний і соціальний потенціал країни.
Предмет економічного прогнозування: якісні і кількісні зміни, які відбуваються в економіці під впливом сукупних або окремих чинників в межах періоду, який прогнозується.
Суб'єкт прогнозування – держава в особі державних органів управління певного ієрархічного рівня, економічні служби органів місцевого самоврядування, а також економічні служби підприємств і організацій різних форм власності.
Основні функції прогнозування: науковий аналіз розвитку економіки і науково-технічного прогресу в певних умовах і відповідному ретроспективному періоді, оцінка об'єктів прогнозування, виявлення альтернативних шляхів економічного і соціального розвитку, накопичення наукового матеріалу і обґрунтування вибору певних рішень.
Прогноз розповсюджується на такі процеси управління, які у момент розробки прогнозу або можливі в достатньо малому діапазоні, або зовсім неможливі, або можливі, але вимагають обліку дій таких чинників, вплив яких не може бути повністю або однозначно визначено.
Прогнозування базується на аналізі: початкових даних; очікуваних тенденцій; намірів уряду у області економічної політики.
В умовах переходу України на ринкові відносини актуальним є визначення дієвих методів і важелів державного регулювання для забезпечення сталого розвитку й довгострокового зростання економіки. Аналіз динаміки галузевої структурі макроекономічних показників та факторів виробництва надає можливість проведення науково-обґрунтованого визначення напрямків і заходів державної економічної політики на перспективу.
Основною проблемою, пов'язаною з моделюванням і прогнозуванням соціально-економічних показників розвитку України, є проблема коротких рядів динаміки. Головні показники розвитку країни, такі як ВВП, обсяги промислового виробництва, обсяги виробництва АПК і т.ін., виражені в національній валюті.
Список літератури
1. Бесєдін І.В. Про деякі методи прогнозування економічних показників // Финансовая консультация (рус.).- 2002.- № 1.- C.26-28
2. Бурлай Т.В. Особливості методичних підходів до прогнозування змін макроекономічної кон`юктури // Економіка і прогнозування (укр.).- 2002.- № 3.- C.126-149
3. Грабовецький Б.Є. Економічне прогнозування і планування: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: ЦНЛ, 2003.- 188 c.
4. Дунаев Б. Модель экономического прогнозирования // Финансовые риски (рус.).- 2006.- № 3.- C.61-73
5. Економічна політика і середньостроковий прогноз розвитку економіки України: Наукова доповідь Інституту економічного прогнозування НАН України // Економіка і прогнозування (укр.).- 2001.- № 1.- C.5-34
6. Костiна Н.I., Алєксєєв А.А., Василик О.Д. Фінансове прогнозування: методи та моделі: Навчальний посiбник.- К.: Знання, 1997.- 183 с.
7. Костина Н.И., Алексеев А.А. Финансовое прогнозирование в экономических системах: Учебное пособие: Навчальне видання.- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.- 285 c.
8. Кочура Є.В., Косарєв В.М. Моделювання макроекономічної динаміки: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: ЦНЛ, 2003.- 236 c
9. Кравченко О.В. Значення і функції прогнозування у системі стратегічного управління й аналізу // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 10: Збірник наукових праць: Наукове видання.- Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС, 2004.- 386 c.
10. Мінченко М.В., Чижов Л.П., Фролков А.В. Планування та прогнозування соціально-економічного розвитку регіонів: Підручник: Навчальне видання.- Суми: Університетська книга, 2004.- 442 c.Владимирова Л.П. Прогнозирование и планирование в условиях рынка: Учебное пособие: Навчальне видання.- 5-е изд., перераб. и доп..- М.: Дашков и К, 2005.- 400 c.
11. Пашута М.Т., Калина А.В. Прогнозування та макроекономічне планування: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: МАУП, 1998.- 192 c.
12. Ребкало В., Тертичка В. Стратегічне прогнозування як інструментарій державної політики // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України (укр.).- 2002.- № 3.- C.216-224
13. Савченко В.Ф. Особливості програмного управління економікою в Україні // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2005.- № 9.- C.28-32
14. Савченко В.Ф. Особливості програмного управління економікою в Україні // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2005.- № 9.- C.28-32
15. Фролов С.В. Основні методи соціально-економічного прогнозування // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2002.- № 4.- C.13-16
16. Шаповаленко Н. Застосування інтелектуальних систем прийняття рішень у прогнозуванні макроекономічних показників у країнах з перехідною економікою // Вісник Української академії банківської справи.- 2004.- № 2.- C.8-13
17. Щукін Б.М. Система макроекономічного прогнозування в Україні // Финансовая консультация (рус.).- 2002.- № 1.- C.8-10
18. Янковой О. Г., Яшкіна О. І. До проблеми вибору математичної форми трендів при прогнозуванні соціально-економічних показників // Вісник соціально-економічних досліджень. ОДЕУ. – 2003. – №14. – С. 341–346.
19. Яшкина О. И. Прогнозирование социально-экономических показателей в системе корпоративного менеджмента. //Рыночная экономика: Современная теория и практика управления. ОНУ. – 2003, т.6, выпуск 6. – с. 345–356.
Для проведення прогнозування має забезпечуватись єдина методологія.
Методологія в загальному – це сукупність методів та прийомів дослідження, які застосовуються в будь-якій науці з урахуванням специфіки об'єкта її пізнання. Вона є органічною частиною економічної науки управління суспільним виробництвом.
Методологія прогнозування – це сукупність методів, прийомів і принципів, які дають можливість сформувати шляхи й методи забезпечення пропорційного збалансованого розвитку народного господарства на основі пізнання об'єктивних економічних законів, закономірностей розвитку суспільного виробництва, тенденцій і перспектив технічного прогресу, а також розкриває та характеризує логіку соціально-економічного прогнозування, виходячи з настанов соціально-економічної політики на даному етапі розвитку.
З допомогою методології вивчаються процеси, які відбуваються в народному господарстві та суспільному житті, проводиться відображення цих процесів у відповідних показниках, виявляються недоліки та резерви в певних ланках економіки, прогресивні явища в розвитку суспільства.
Використання економічних законів. Процес прогнозування базується на використанні економічних законів, оскільки в найзагальнішому вигляді економічний закон – це відбиття зв'язків між економічними процесами та явищами. До економічних законів, які використовуються в прогнозуванні, слід віднести закон планомірної організації та розвитку суспільного виробництва, закон пропорційного розвитку економіки, закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон неухильного зростання продуктивності суспільної праці, закон економії часу, закон грошового обігу, закон нагромадження, закон співвідношення індивідуальної та суспільної вартості, закон зростання потреб та ін., урахування яких сприяє досягненню економічної та соціальної ефективності.
Закон планомірної організації та розвитку суспільного виробництва визначає в прогнозах і планах напрями соціально орієнтованої економіки та повноцінного задоволення потреб суспільства і його членів [12].
Закон пропорційного розвитку виробництва передбачає в народногосподарському плані виявлення й дотримання необхідних пропорцій (кількісних співвідношень) у процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання матеріальних благ, темпах розвитку різних галузей і регіонів.
Закон пропорційного розвитку економіки вимагає дотримання основних вимог – погодженого розподілу суспільної праці по галузях і сферах виробництва, дотримання стійкої відповідності структури виробництва структурі попиту.
Планомірність та пропорційність – це оптимальні співвідношення між структурними частинами економіки. Планомірна пропорційність необхідна не тільки в економіці, а й у соціальній сфері (між національним доходом і суспільними фондами споживання населення, трудовими ресурсами та кількістю робочих місць, кількістю населення та наявністю житлового фонду). Таким чином, закон пропорційного розвитку економіки вимагає встановлення й дотримання оптимальних пропорцій для ефективного функціонування макроекономіки.
Закон вартості й пов'язані з ним грошові відносини використовуються при організації господарського розрахунку, встановленні цін і тарифів, плануванні фінансів, кредитів, грошового обігу, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, заробітної плати, фондів стимулювання. Суть цього закону полягає в тому, що обмін товарів здійснюється на основі їх суспільної вартості, тобто відповідно до суспільно необхідних витрат праці на їх виробництво. Він виступає як регулятор товарного виробництва (розширення або скорочення), розподільник засобів виробництва та робочої сили, регулятор виробничих відносин і розвитку продуктивних сил, фактор розшарування товаровиробників, стимулятор росту продуктивності праці. Таким чином, закон вартості економічними методами анулює неефективні господарства.
Закон попиту і пропозиції виражає нерозривний зв'язок між попитом, пропозицією та ціною. Попит – це грошовий вияв потреби. Пропозиція – це результат виробництва, яке приймає форму товару та його поставки на ринок. Іншими словами, пропозиція – це сума ринкових цін товарів. Закон попиту фіксує залежність попиту від ціни. Чим вища ціна – тим менша купівельна спроможність. Пропозиція залежить від зміни ціни. Чим вища ціна – тим вигідніше виробляти товар, тим більше товарів буде поступати на ринок. Ціна, при якій попит і пропозиція збігаються, називається ціною рівноваги (кількість товарів, що поступає на ринок, дорівнює кількості куплених товарів). При більш високій ціні виникає надлишок пропозиції над попитом, посилюється конкуренція продавців, у результаті чого ціна знижується. В умовах, коли ціна нижча від ціни рівноваги й попит перевищує пропозицію, виникає конкуренція покупців, яка викликає підвищення цін. У результаті вільної конкуренції ринок і ціни прагнуть до рівноваги. Для прогнозування попиту та пропозиції необхідно враховувати об'єктивні та суб'єктивні фактори: рівень доходів населення, місткість ринку, наявність споріднених товарів і ціни на них, смаки, переваги, традиції та культуру народу даної країни, природно-кліматичні умови [12].
Закон неухильного зростання продуктивності суспільної праці виражає залежність між витратами праці в суспільному виробництві й ефективністю цих витрат; у результаті економічного розвитку витрати суспільної праці постійно збільшують корисний ефект, створюють дедалі більшу кількість матеріальних благ за одиницю робочого часу. Цей закон реалізується в плануванні продуктивності праці, в установленні пропорцій, розподілі та використанні трудових ресурсів. Для підвищення продуктивності праці необхідно постійно вдосконалювати виробництво, тобто запроваджувати нові технології та устаткування, поліпшувати умови праці, підвищувати кваліфікацію працівників.
Закон нагромадження використовується в плануванні розподілу національного доходу на доходи споживання та нагромадження.
Закон зростання потреб передбачає задоволення не тільки виявлених потреб, а й тих, які можуть виникнути в планованому або прогнозованому періоді.
У міру суспільного прогресу розширюється коло потреб, змінюється їх структура. У складі матеріальних потреб змінюється співвідношення між потребами в продовольчих і непродовольчих товарах, зокрема товарах довгострокового користування.
Важливо зауважити, що визнання об'єктивних економічних законів не заперечує свободи у виборі планових рішень.
Концепція економічного прогнозування та планування. Одним з основних методологічних завдань є необхідність розробки концепції економічного прогнозування. Визначення поняття "концепція” означає "сприйняття". Це основна ідея будь-якої теорії, система поглядів на певне явище, а також спосіб їх розуміння, тлумачення та сприйняття. Концепція має бути розроблена для виконання двох важливих завдань: по-перше, формування цілісної системи економічного прогнозування в Україні, по-друге – соціально-економічного розвитку на довго-, середньо- та короткостроковий період, що формується перед початком роботи над прогнозом.
Концепція соціально-економічного розвитку включає загальне уявлення про стратегічні цілі та пріоритети, про економічну політику держави та її найважливіші напрями, про засоби реалізації визначених цілей. Концепція розглядається та затверджується Кабінетом Міністрів України. У ній дається визначення політики держави щодо найважливіших економічних процесів, які, імовірно, відбудуться в країні в майбутньому, і формується ставлення до них держави в особі законодавчої та виконавчої влади. Крім макроекономічних визначень, економічна політика включає також загальні напрями розвитку грошово-кредитної, бюджетної, податкової, цінової, зовнішньоекономічної, структурної, митної та антимонопольної політики.
Складовою частиною методології є методики, які являють собою сукупність конкретних методів і прийомів економічних, техніко-економічних, економіко-математичних розрахунків, необхідних для розробки окремих розділів і показників планів, їх координації та узгодження з ринком, аналізу виконання тощо.
3.2 Методи прогнозування макроекономічних процесів
Методи економічного прогнозування – це сукупність способів і прийомів розробки прогнозів, які дозволяють на основі аналізу даних ретроспективного періоду, зовнішніх і внутрішніх факторів впливу, а також їх кількісних змін здійснити переконливі передбачення стосовно майбутнього розвитку економіки чи суспільства в цілому. Для прогнозування використовується статистична інформація, яка описує процеси за минулі роки, та проводиться експертна оцінка тенденцій змін макроекономічних показників.
Об'єктами прогнозування є економіка, її галузі, регіони, форми власності тощо.
Для вибору методу прогнозування слід визначити мету й завдання прогнозу та період, на який він формується, врахувати специфіку об'єкта прогнозування, види, повноту та вірогідність вхідної інформації, а також ряд інших факторів.
Методи прогнозування мають відповідати таким вимогам: поєднання суб'єктивної цінності й об'єктивної значущості оцінок; чітке застосування оцінок, яке не допускає різних тлумачень щодо вибору методів; створення можливості нагромадження статистичної інформації та її використання для прогнозування. За ступенем формалізації методи економічного прогнозування можна розділити на інтуїтивні (експертні) та формалізовані.
1. Інтуїтивні (експертні) методи. Інтуїтивні методи прогнозування використовуються в тих випадках, коли неможливо врахувати вплив багатьох факторів через значну складність об'єкта прогнозування.
Серед інтуїтивних методів важливе місце відводиться методу експертних оцінок, в основі якого лежить використання оцінок певної групи людей – висококваліфікованих спеціалістів (експертів). Для отримання таких оцінок можуть використовуватись анкети, опитування, таблиці та інші документи, за допомогою яких здійснюється збирання необхідної інформації. Існують очні, заочні, відкриті та закриті види опитувань. При цьому розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки.
До складу індивідуальних експертних оцінок входять: метод "інтерв'ю", при якому здійснюється безпосередній контакт експерта зі спеціалістом за схемою "запитання–відповідь"; аналітичний метод при якому створюється певна прогнозована ситуація, складаються аналітичні доповідні записки; метод написання сценарію, який базується на визначенні логіки процесу чи явища в часі за різних умов [4].
Колективні експертні оцінки включають у себе такі методи: комісій, колективної генерації ідей ("мозкової атаки"), "Дельфі", матричний. Ця група методів базується на тому, що, по-перше, при колективному мисленні вища точність результату та, по-друге, при обробці індивідуальних незалежних оцінок, які дають експерти, можуть виникнути раціональні ідеї.
Суть методу колективної експертної оцінки для розробки прогнозів полягає у визначенні погодженості думок експертів з перспективних напрямів розвитку об'єкта прогнозування, які сформульовані раніше окремими спеціалістами, а також в оцінці розвитку об'єкта, яка не може бути визначена іншими методами (наприклад, аналітичним розрахунком, експериментом та ін.).
Метод колективної генерації ідей ("мозкова атака") дає змогу отримати продуктивні результати за короткий період часу й залучити всіх експертів до активного творчого процесу.
Оскільки експертні оцінки є інтегральною сумою прогнозів незалежних експертів, вони незалежні від обрання конкретних моделей чи математичних методів. Розробка досконалих технологій експертних оцінок та методик об'єктивізації їх результатів, по-перше дали змогу об'єктивно підвищити рівень надійності експертиз, а по-друге, поліпшити їх сумісність із формалізованими.
2. Формалізовані методи прогнозування. Формалізовані методи прогнозування базуються на аналітичних сітках, що містять рівняння, які репрезентують і сукупний попит, і сукупну пропозицію. До групи формалізованих методів входять методи екстраполяції та моделювання.
Метод екстраполяції – один з основних у прогнозуванні економіки. Він передбачає, що на основі статистичних даних досліджуються закономірності й тенденції економічних явищ. Цей метод ґрунтується на припущенні, що незмінні фактори при розвитку даного явища в минулому будуть діяти й у майбутньому.
При формуванні прогнозу з допомогою екстраполяції виходять з тенденцій зміни тих чи інших кількісних характеристик об'єкта. Екстраполюються оціночні, функціональні, системні та структурні характеристики. Екстраполяційні методи є найбільш поширеними й розробленими.
Один зі способів прогнозування базується на застосуванні індексу випереджаючих показників, у який включається певна кількість рядів статистичних даних, у тому числі такі як: курс акцій, кількість виданих ліцензій на будівництво, вартість обсягів замовлень підприємствам на устаткування, пропозиції грошей та ін. Як правило, зміни величин цих показників передують змінам в економіці: зменшення їх значень є попередженням про те, що наближається спад.
Важливою особливістю річних прогнозів на макроекономічному рівні, що розробляються в Україні, є їх побудова на основі монетарних змінних – таких, як індекси цін, швидкість обороту грошей, процентні ставки, дефіцит бюджету, випуск облігацій, обмінний курс зовнішні прямі інвестиції. Усі ці змінні сфокусовані на одному показнику, навколо якого й будується річний макроекономічний прогноз щодо рівня інфляції. Даний узагальнюючий показник характеризує один бік основного закону ринкової економіки – попит.
3. Метод нормативного прогнозування. Під нормативним (цільовим) прогнозуванням розуміють пошук оптимального шляху досягнення певної кінцевої мети, передбаченої завданням у майбутньому. Цей метод застосовується тоді, коли мета прогнозування економіки визначена і для певного відрізку часу в перспективі встановлюється фіксоване значення прогнозованого показника – норматив.
4. Поширеним методом прогнозування є моделювання. Цей метод вважається достатньо ефективним засобом прогнозування можливого явища, нових або майбутніх економічних і технічних засобів і рішень. Термін "модель" означає певний умовний образ об'єкта дослідження, а в прогнозуванні – економічні чи соціальні процеси. Зміст методу моделювання полягає в конструюванні моделі на основі попереднього вивчення об'єкта й визначення його суттєвих характеристик, в експериментальному і теоретичному аналізі моделей, в співставленні результатів з даними об'єкта та коригуванні моделі.
Засобом вивчення закономірностей розвитку економіки та соціальних процесів є економіко-математична модель. Вона являє собою систему формалізованих співвідношень, які описують основні взаємозв'язки елементів, що створюють економічну систему. Моделі економічного та соціального прогнозування можуть класифікуватися залежно від критерію оптимізації - найкращого очікуваного результату. Розрізняють економічні моделі, в яких мінімізуються витрати, та моделі, в яких максимізуються обсяги продукції або прибутку. З урахуванням фактору часу моделі можуть бути статичними (коли обмеження в моделі встановлюються для одного визначеного відрізку часу або динамічними (коли обмеження встановлюються для кількох відрізків часу).
Прийнято розрізняти такі економетричні моделі:
- моделі вартості та моделі розширеного відтворення. Вивчення економічних явищ з допомогою цих моделей дозволяє вирішувати такі питання, як вибір політики ціноутворення, перспектив розвитку економіки та ін.;
- одно- та двогалузеві моделі (моделі міжгалузевих балансів) дають змогу зробити висновки про можливі темпи розвитку, перспективи використання науково-технічного прогресу; з їх допомогою розробляється міжгалузевий баланс, плани розвитку окремих галузей економіки та промисловості;
- моделі, які придатні для аналізу та оцінки функціонування окремих галузей чи регіонів або спеціальних економічних завдань. Залежно від рівня агрегування показників розвитку розрізняють макроекономічні, міжгалузеві, галузеві, міжрегіональні, регіональні моделі [11].
У системі макроекономічних моделей економічне прогнозування пов'язане з дослідженням факторного, лагового та структурного аспектів збалансованості національної економіки та їх синтезу на основі принципу оптимальності.
Факторний аспект збалансованості національної економіки ґрунтується на взаємозв'язку між обсягом випуску продукції та витратами на виробництво. Він зводиться до визначення такої пропорції між факторами виробництва, яка дозволяє забезпечити заданий обсяг випуску продукції. Кількісні пропорції між обсягами виробництва та факторами його росту можуть визначатися на основі показників витрат живої й уречевленої праці.
Лаговий аспект збалансованості ґрунтується на розподілі часу витрат виробництва та досягнутого при їх взаємодії ефекту. В економічних моделях урахуванню підлягають лаги, наприклад, між капітальними витратами та введенням об'єкта в дію, між науковим відкриттям і його впровадженням та ін.
Головні лагові характеристики пов'язані з відтворенням основних фондів. Метод досягнення лагової збалансованості ґрунтується на рівняннях із зосередженням запізнень між витратами та викликаним ними ефектом.
Структурний аспект збалансованості національної економіки ґрунтується як на пропорціях між І і II підрозділами суспільного виробництва, так і на взаємозв'язках міжгалузевих потоків продукції. Структурні міжгалузеві моделі широко використовуються для складання прогнозу галузевої структури виробництва, основних виробничих фондів, капітальних вкладень і трудових ресурсів.
ВИСНОВКИ
Узагальнюючи все вище наведене, можна зробити наступні висновки.
Як було нами з’ясовано, прогнозування необхідне з двох основних причин: майбутнє невизначено і повний ефект багатьох рішень, які приймаються зараз, не відчувається впродовж деякого часу. Т.ч. прогнозування підвищує ефективність процесу ухвалення рішення.
Прогнозування – одна із специфічних форм планової діяльності, науково-аналітичний етап загального процесу планування, воно наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей виявлення стану і вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Прогнозування передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.
Економічне прогнозування – спосіб наукового передбачення основних напрямів розвитку економічної системи або її окремих елементів. Дає базу для вибору і обґрунтування економічної політики.
Державне прогнозування соціально-економічного розвитку країни і її регіонів – наукове передбачення ситуації, яка може скластися в перспективі залежно від використання тієї або іншої стратегії розвитку.
Головне призначення прогнозів полягає в аналізі і виявленні основних закономірностей і тенденцій розвитку народного господарства, передбаченні змін умов і чинників цього розвитку, створенні наукової бази для розробки довгострокової економічної політики держави і ухвалення рішень відносно її реалізації.
По рекомендації МВФ прогнозування здійснюється на період 18 місяців.
Об'єкт прогнозування – економічні, соціальні, науково-технічні і інші явища і процеси в економіці країни, її галузях і комплексах, а об'єктом економічного і соціального прогнозування виступає економічний і соціальний потенціал країни.
Предмет економічного прогнозування: якісні і кількісні зміни, які відбуваються в економіці під впливом сукупних або окремих чинників в межах періоду, який прогнозується.
Суб'єкт прогнозування – держава в особі державних органів управління певного ієрархічного рівня, економічні служби органів місцевого самоврядування, а також економічні служби підприємств і організацій різних форм власності.
Основні функції прогнозування: науковий аналіз розвитку економіки і науково-технічного прогресу в певних умовах і відповідному ретроспективному періоді, оцінка об'єктів прогнозування, виявлення альтернативних шляхів економічного і соціального розвитку, накопичення наукового матеріалу і обґрунтування вибору певних рішень.
Прогноз розповсюджується на такі процеси управління, які у момент розробки прогнозу або можливі в достатньо малому діапазоні, або зовсім неможливі, або можливі, але вимагають обліку дій таких чинників, вплив яких не може бути повністю або однозначно визначено.
Прогнозування базується на аналізі: початкових даних; очікуваних тенденцій; намірів уряду у області економічної політики.
В умовах переходу України на ринкові відносини актуальним є визначення дієвих методів і важелів державного регулювання для забезпечення сталого розвитку й довгострокового зростання економіки. Аналіз динаміки галузевої структурі макроекономічних показників та факторів виробництва надає можливість проведення науково-обґрунтованого визначення напрямків і заходів державної економічної політики на перспективу.
Основною проблемою, пов'язаною з моделюванням і прогнозуванням соціально-економічних показників розвитку України, є проблема коротких рядів динаміки. Головні показники розвитку країни, такі як ВВП, обсяги промислового виробництва, обсяги виробництва АПК і т.ін., виражені в національній валюті.
Список літератури
1. Бесєдін І.В. Про деякі методи прогнозування економічних показників // Финансовая консультация (рус.).- 2002.- № 1.- C.26-28
2. Бурлай Т.В. Особливості методичних підходів до прогнозування змін макроекономічної кон`юктури // Економіка і прогнозування (укр.).- 2002.- № 3.- C.126-149
3. Грабовецький Б.Є. Економічне прогнозування і планування: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: ЦНЛ, 2003.- 188 c.
4. Дунаев Б. Модель экономического прогнозирования // Финансовые риски (рус.).- 2006.- № 3.- C.61-73
5. Економічна політика і середньостроковий прогноз розвитку економіки України: Наукова доповідь Інституту економічного прогнозування НАН України // Економіка і прогнозування (укр.).- 2001.- № 1.- C.5-34
6. Костiна Н.I., Алєксєєв А.А., Василик О.Д. Фінансове прогнозування: методи та моделі: Навчальний посiбник.- К.: Знання, 1997.- 183 с.
7. Костина Н.И., Алексеев А.А. Финансовое прогнозирование в экономических системах: Учебное пособие: Навчальне видання.- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.- 285 c.
8. Кочура Є.В., Косарєв В.М. Моделювання макроекономічної динаміки: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: ЦНЛ, 2003.- 236 c
9. Кравченко О.В. Значення і функції прогнозування у системі стратегічного управління й аналізу // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 10: Збірник наукових праць: Наукове видання.- Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС, 2004.- 386 c.
10. Мінченко М.В., Чижов Л.П., Фролков А.В. Планування та прогнозування соціально-економічного розвитку регіонів: Підручник: Навчальне видання.- Суми: Університетська книга, 2004.- 442 c.Владимирова Л.П. Прогнозирование и планирование в условиях рынка: Учебное пособие: Навчальне видання.- 5-е изд., перераб. и доп..- М.: Дашков и К, 2005.- 400 c.
11. Пашута М.Т., Калина А.В. Прогнозування та макроекономічне планування: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: МАУП, 1998.- 192 c.
12. Ребкало В., Тертичка В. Стратегічне прогнозування як інструментарій державної політики // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України (укр.).- 2002.- № 3.- C.216-224
13. Савченко В.Ф. Особливості програмного управління економікою в Україні // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2005.- № 9.- C.28-32
14. Савченко В.Ф. Особливості програмного управління економікою в Україні // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2005.- № 9.- C.28-32
15. Фролов С.В. Основні методи соціально-економічного прогнозування // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2002.- № 4.- C.13-16
16. Шаповаленко Н. Застосування інтелектуальних систем прийняття рішень у прогнозуванні макроекономічних показників у країнах з перехідною економікою // Вісник Української академії банківської справи.- 2004.- № 2.- C.8-13
17. Щукін Б.М. Система макроекономічного прогнозування в Україні // Финансовая консультация (рус.).- 2002.- № 1.- C.8-10
18. Янковой О. Г., Яшкіна О. І. До проблеми вибору математичної форми трендів при прогнозуванні соціально-економічних показників // Вісник соціально-економічних досліджень. ОДЕУ. – 2003. – №14. – С. 341–346.
19. Яшкина О. И. Прогнозирование социально-экономических показателей в системе корпоративного менеджмента. //Рыночная экономика: Современная теория и практика управления. ОНУ. – 2003, т.6, выпуск 6. – с. 345–356.