В. П. Даниленко
Витоки китайської науки про мову сходять до кінця I тисячоліття до н. е.. Протягом багатьох століть в якості основного об'єкта дослідження в ній виступав ієрогліф. Ось чому аж до ХХ століття в китайському мовознавстві увагу дослідників було зосереджено на вивченні накреслення, читання і тлумачення ієрогліфів. У центрі китайської науки про мову, таким чином, перебували графіка, фонетика і лексикографія, від якої йшов шлях і до етимології. Китайська граматика, як не дивно, - вельми молода наука. Вона склалася лише в ХХ столітті.
У китайській граматичної науці, як і в європейській, представлено дві тенденції - словоцентріческая і фразоцентріческая (сінтаксоцентріческая). У першій з них в якості основної граматичної одиниці виступає слово, а в іншого - пропозиція. У Європі словоцентрізм сходить до олександрійцям, а сінтаксоцентрізм - до модістам (1).
Перші граматики китайської мови виходили переважно з сінтаксоцентрізма. Серед цих граматик на перше місце слід поставити граматики Ма Цзяньчжуна і Лі Цзіньсі. Словоцентрізм у свою чергу представлений в граматиках Ван Лі та Люй Шусяна. Враховуючи відносність межі між зазначеними типами граматики, ми можемо вважати Ма Цзяньчжуна і Лі Цзіньсі засновниками сінтаксоцентрізма в китайській граматичної науці, а Ван Лі та Люй Шусяна - засновниками в ній словоцентрізма.
«Ма ши веньтун» Ма Цзяньчжуна - перша граматика китайської мови. Вона вийшла у світ в 1898 році. Але предметом її опису став не сучасний китайську мову, а давньокитайський - веньянь. Засновник китайської граматики виділив такі частини мови в цій мові: іменник, займенник, дієслово, прикметник, прислівник, прийменник, сполучник, частку і вигук.
Ма Цзяньчжун був явним сінтаксоцентрістом. На рівні словника він взагалі заперечував наявність частин мови в китайській мові, оскільки в ній відсутня розвинена система їх формальних показників. Він вважав, що приналежність слова до тієї чи іншої частини мови може бути визначена в цій мові виключно в складі пропозиції. Підставою для подібної точки зору служить строгий порядок слів в китайській реченні.
Підмет в китайському реченні, як правило, знаходиться на першому місці, присудок - на другому і доповнення - на третьому. Будь-яке визначення в свою чергу передує обумовленому члену пропозиції. Звідси випливає сінтаксоцентріческій висновок: слово, що займає місце підмета, є іменником або субстантивним займенником; слово, що займає місце присудка, - дієсловом; слово, що займає місце доповнення, - іменником або субстантивним займенником; слово, що займає місце визначення, - прикметником. Що стосується інших частин мови, то і тут сінтаксоцентріст в першу чергу звертає увагу на їхню позицію в реченні. Однак позиційний критерій щодо прислівників, прийменників, часток і спілок спрацьовує з явними натяжками.
Але й у відношенні знаменних частин мови позиційний критерій у морфології далеко не бездоганний. Так, іменники і займенники можуть займати місце як підмета, так і доповнення. Граматика Ма Цзяньчжуна, що спирається на цей критерій, тим не менш, зіграла основну роль для зародження граматичної науки в Китаї. Її автора, враховуючи той факт, що вона була граматикою веньянь, в якійсь мірі можна порівняти зі старослов'янської граматикою Лаврентія Зизанія для зародження російської граматики.
У 1924 році вийшло перше видання граматики сучасної китайської мови Лі Цзіньсі. Значно пізніше вона була перевидана в Бейціне - в 1957 році під назвою «Сіньчжу гоюй юйфа» (Нова граматика національної мови). Лі Цзіньсі - послідовник Ма Цзяньчжуна. Спираючись в морфології на синтаксичний (позиційно-функціональний) критерій, він представив у своїй граматиці наступну класифікацію частин мови: 1) імена - іменники і займенники, 2) дієслова - дієслова як такі і соглаголи, тобто всі інші частини мови, здатні виступати в ролі присудка (наприклад, прикметники, що опинилися в цій ролі стають, по Лі Цзіньсі, соглаголамі), 3) розмежовують слова - прикметники і прислівники; 4) соотносящие слова - прийменники та спілки; 5) ситуативні слова - частки і вигуки.
Наголос на функціонально-синтаксичний критерій у морфології дозволив Лі Цзіньсі прийти до поняття форми слова, але розуміється не по-європейськи, а по-китайськи. По відношенню до імені, наприклад, він говорив про такі його формах, як форма підмета, форма доповнення, форма обставини (якщо іменник вживається в докладному значенні) і т.д.
Таким чином, Ма Цзяньчжун і Лі Цзіньсі - засновники сінтаксоцентріческой граматики китайської мови. Їх вплив був безперечним і на авторів словоцентріческіх граматик китайської мови. При цьому важливо пам'ятати, що подібні граматики зовсім не поривають цілком і повністю з сінтаксоцентрізмом. Вони лише доповнюють його словоцентрізмом, ставлячи останній на пріоритетне положення по відношенню до першого. Інакше кажучи, при класифікації слів за частинами мови, вони йдуть тільки з синтаксичного (позиційно-функціонального) критерію, але і власне-морфологічного (словесно-семантичного). Останній критерій дозволяє їм говорити про належність того чи іншого слова до певної частини мови поза пропозиції, на рівні словника. Ван Лі писав: «Ми вважаємо, що частини мови, до яких належать слова, можуть бути зазначені в словнику, їх приналежність до частини мови може бути визначена в самому слові ще до того, воно увійде до складу пропозиції» (2; 13).
Ван Лі та Люй Шусяна слід розцінювати як засновників змістовного або словесно-семантичного словоцентрізма в китайській граматиці. Засновником же формального словоцентрізма у ній став Гао Мінкан. Граматичні праці цих трьох вчених стали з'являтися в 40-ті роки ХХ століття, але їх автори продовжували працювати і в подальші роки.
У своїй «Теорії граматики китайської мови», а також і в інших роботах Ван Лі став ділити китайські слова на частини мови за їх значенням, не забуваючи при цьому і про їх синтаксичних функціях. Він враховував також, де це можливо, їх афіксальних оформленість. Він виходив в кінцевому рахунку їх трьох принципів у морфології, названих А. А. Шахматовим у своєму «Синтаксисі російської мови» (Л., 1941) семасіологічний, синтаксичним і морфологічним. У зв'язку з нерозвиненістю флексійной морфології в китайській мові, морфологічний критерій виявився у Ван Лі на останньому місці. Ось чому каменем спотикання в китайській граматиці стало питання про ієрархію двох перших принципів - семасиологического (семантичного) і синтаксичного. Як вирішував це питання Ван Лі?
«Я вважаю, - писав Ван Лі, - що поділ на частини мови повинно провадитися за переданому словами значенням і за функціями» (2; 46). Не заперечуючи значення синтаксичного принципу в китайській морфології, разом з тим, він робив акцент на утвердження в ній семантичного принципу. Його не влаштовувала сінтаксоцентріческая однобічність Ма Цзяньчжуна і Лі Цзіньсі. Ван Лі не міг погодитися, наприклад, з такими слова Лі Цзіньсі: «Частини мови китайської мови не можуть бути виділені, якщо виходити з самого слова; необхідно враховувати його позицію в реченні, його функції, і лише тоді можна буде встановити, до якої частини мови належить дане слово. У цьому полягає одна з головних головних відмінностей граматики китайської мови від граматик західних мов »(2; 45). Не міг прийняти Ван Лі та висновок, який робив Лі Цзіньсі з тільки що наведених слів: «Визначити категорію слова, грунтуючись на пропозиції; поза пропозиції немає категорій». Інакше кажучи, поза пропозиції, по Лі Цзіньсі, китайські слова не можуть бути віднесені до тієї чи іншої частини мови. Подібна позиція в китайській морфології виглядає як войовничий сінтаксоцентрізм
Полемізуючи з сінтаксоцентрістамі, Ван Лі навів приклад з визначенням частиномовної приналежності слова «цзяоао». У пропозиції «Ней ге жень хень цзяоао» (Той чоловік гордий) це слово є прикметником, а в пропозиції «Чже ши вомень цзуго ди цзяоао» (Це гордість нашої батьківщини) - іменником. Здається, що Ван Лі тут солідаризується з Лі Цзіньсі в утвердженні сінтаксоцентрізма в китайській морфології. Насправді це не так. Він був проти абсолютизації в ній синтаксичного принципу і вважав, що кращий вихід з ситуації, що складається в застосуванні в китайській морфології як синтаксичного, так і семантичним принципом. «Лексичне значення і граматичні функції, писав Ван Лі, - слід розглядати в єдності, не можна покладатися тільки на один з цих критеріїв. Наприклад, ми говоримо, що слова, які позначають особу або предмет і регулярно використовуються в якості що підлягає і доповнення, називаються іменниками »(2; 46).
Ван Лі виділив в китайській мові ті ж дев'ять частин мови, що і Ма Цзяньчжун і Лі Цзіньсі, проте, на відміну від останніх, він підвів під кожну частину мови не тільки синтаксичні, а й семантичні підстави. Більш рішучим, ніж Ван Лі, в утвердженні словоцентрізма в китайській граматиці був Люй Шусян.
«Нарис граматики китайської мови» Люй Шусяна вийшов у двох томах вперше в 1942 і 1944 роках. У 60 рр.. він був переведений на російську мову. У цій граматиці, як і в інших роботах, Люй Шусян виходив з пріоритету словоцентріческой точки зору на проблему частин мови в китайській мові. Він пішов, таким чином, тут далі Ван Лі, який бачив свою мету лише в тому, щоб затвердити рівноправність словоцентрізма з сінтаксоцентрізмом.
Словоцентрізм Люй Шусяна не був войовничим. Він не міг ігнорувати синтаксичний критерій в китайській морфології. Але його рішучість у затвердження семантичного критерію в китайській граматиці дозволила йому внести в неї певні уточнення. Так, він по-своєму вирішував питання про різницю між знаменними і службовими частинами мови в китайській мові. Есл Ван Лі розцінював займенники і прислівники як полузнаменательние частини мови, то Люй Шусян став цілком відносити їх до знаменних словами. Різницю між знаменними і слежебнимі словами в цілому він бачив у цілому комплексі їх характерних ознак: 1) перші можуть виступати на пропозиції як членів речення, а інші - не можуть; 2) перші складають відкриту і найбільш численну групу слів, тоді як інші мають обмежену здатність до збільшення свого складу і нечисленні; 3) на відміну від повнозначних слів службові слова за своїм значенням представляють собою симбіоз лексичного і морфологічного значень; 4) знаменні слова - це переважно «вільні форми» (т.е.способни до ізольованого вживання в якості однослівних речень), а службові - «зв'язані форми» (2; 133).
Новий імпульс до розробки проблеми частин мови в китайській мові у другій половині ХХ століття надав Гао Мінкан. У 1953 році він опублікував статтю «Про частини мови в китайській мові», яка мала великий резонанс у науці.
Гао Мінкан - китайський фортунатовец. При вирішенні проблеми частин мови в китайській мові він висунув на перший план морфологічний принцип. Виходячи з формального словоцентрізма, він прийшов до висновку від відсутності частин мови в китайській мові. Головний його аргумент полягав у відсутності в більшості китайських слів формальних показників, що вказують на приналежність слова до тієї чи іншої частини мови.
Стаття Гао Мінка, про яку йде мова, викликала дискусію з боку багатьох колег її автора. У ній, зокрема, взяли участь Ван Лі та Люй Шусян. Опоненти Гао Мінка прийшли в кінцевому рахунку до дружнього висновку про помилковість погляду, відповідно до якого наявність частин мови в китайській мові не зізнається.
Дискусію про частини мови, що відбулася в 50 рр.. ХХ століття ми можемо розцінювати як закінчення того періоду в історії граматичної науки в Китаї, який може бути названий періодом її становлення. Цей період по суті затвердив в ній рівноправність синтаксичного принципу в морфології китайської мови з семантичним. На іншій мові це означає, що в 50-ті роки ХХ ст. в китайській граматиці на зміну войовничим формам сінтаксоцентрізма (Ма Цзяньчжун і Лі Цзіньсі) і формального словоцентрізма (Гао Мінкан) прийшов погляд, відповідно до якого за сінтаксоцентрізмом і словоцентрізмом в ній визнаються рівні методологічні можливості. Видає роль в цьому зіграли два корифеї китайської граматичної науки - Ван Лі та Люй Шусян.
Список літератури
Даниленко В. П. ономасіологічний напрям у граматиці. - Іркутськ, 1990.
Нове в зарубіжній лінгвістиці. - Вип. XXII. - М., 1989.