Поняття правової культури та її види
Правова культура - невід'ємна частина загальної культури народу, базується на її засадах, є відображенням рівня її розвитку, менталітету народу. Формування правової культури не є відокремлений процес від розвитку інших видів культури - політичної, моральної, естетичної. Це комплексна проблема. Їх об'єднує спільність завдання - створення морально-правового клімату в суспільстві, який гарантував би особистості реальну свободу поведінки в поєднанні з відповідальністю перед суспільством, забезпечував би її права, соціальну захищеність, повагу її гідності, тобто поставив би людину в центр економічних, соціальних, політичних, культурних процесів.
Залежно від носія правової культури розрізняють три її види:
правова культура суспільства;
правова культура особистості;
правова культура професійної групи.
Правова культура суспільства - різновид загальної культури, що представляє собою систему цінностей, досягнутих людством у галузі права і відносяться до правової реальності даного суспільства: рівнем правосвідомості, режиму законності та правопорядку, стану законодавства, стану юридичної практики та ін Високий рівень правової культури є показником правового прогресу.
Правова культура в кожен даний момент "присутня" у кожній даній точці правової реальності, не співпаде з нею повністю, але існує в ній як складова частина, яка здатна виступати у вигляді характеристики рівня розвитку цієї реальності.
Культура суспільства є результатом соціально-правової активності окремих особистостей, колективів та інших суб'єктів права; вона виступає відправним моментом, базою для такого роду активності і в цілому для правової культури особистості.
Правова культура особистості - це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особистості, що забезпечують її правомірну діяльність.
Правова культура особистості передбачає:
1. наявність правових знань, правової інформації. Інформованість була і залишається важливим каналом формування юридично зрілої особистості (інтелектуальний зріз);
2. перетворення накопиченої інформації та правових знань у правові переконання, звички правомірної поведінки (емоційно-психологічний зріз);
3. готовність діяти, керуючись цими правовими знаннями і правовими переконаннями, тобто надходити правомірно - відповідно до закону: використовувати свої права, виконувати обов'язки, дотримуватися заборони, а також вміти відстоювати свої права у разі їх порушення (поведінковий зріз).
Правова культура особистості характеризує рівень правової соціалізації члена суспільства, ступінь засвоєння і використання ним правових начал державного і соціального життя, Конституції та інших законів. Правова культура особистості означає не тільки знання і розуміння права, а й правові судження про нього як про соціальну цінність, і головне - активну роботу з його здійснення, зі зміцнення законності і правопорядку. Іншими словами, правова культура особистості - це її позитивне правова свідомість у дії. Вона включає перетворення особою своїх здібностей і соціальних якостей на основі правового досвіду.
Змістом правової культури особи є:
1) правосвідомість і правове мислення. Правове мислення має стати елементом культури кожної людини;
2) правомірна поведінка;
3) результати правомірної поведінки і правового мислення.
Правова культура особистості (загальна і спеціальна - професійна) сприяє виробленню культурного стилю правомірної поведінки, який формується залежно від:
1. ступеня засвоєння і вияву цінностей правової культури суспільства;
2. специфіки професійної діяльності.
індивідуальної неповторності творчості кожної особистості.
Культурний стиль правомірної поведінки характеризується сталістю додержання правових принципів у правомірній поведінці, специфікою вирішення життєвих проблем, що виражається в особливостях вибору варіанта правомірної поведінки в межах, які визначені правовим і нормами.
Професійна правова культура чи правова культура професійної групи - одна з форм правової культури суспільства, властива тій спільності людей, яка професійно займається юридичною діяльністю, що вимагає спеціальної освіти і практичної підготовки.
Професійної правовій культурі властива більш високий ступінь знання і розуміння правових явищ у відповідних галузях професійної діяльності. Разом з тим, кожна юридична професія має свою специфіку, що обумовлює й особливості правової культури різних її представників (суддів, прокурорських працівників, співробітників органів внутрішніх справ, юрисконсультів, адвокатів і т.д.). Причому, рівень професійної культури, напр., Співробітників міліції різний. Відмінності спостерігаються в правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів різних підрозділів міліції: кримінальної, громадської безпеки, транспортної, державної автомобільної інспекції, охорони, спеціальної міліції. Професійна культура працівників автомобільної інспекції відрізняється від аналогічної культури співробітників підрозділу кримінальної міліції і т.д. Тут виявляється загальна закономірність: рівень професійної культури співробітників міліції, як правило, тим вище, чим ближче вони знаходяться до діяльності, здійснюваної у сфері права.
Слід визнати, що правова культура працівників юридичної праці потребує більшої зрілості професіоналізмі.
Головне у професійній правовій культурі - високе місце права, його верховенство і відповідне цьому верховенства стан справ у правовому полі держави: підготовка юридичних кадрів, роль юридичних служб у всіх сферах суспільного і державного життя, становище суду, адвокатури, прокуратури, нотаріату, міліції, розвиненість наукових юридичних установ і ефективність роботи юридичних професійних громадських організацій ит.д.
Виділяючи три види правової культури, слід пам'ятати, що в реальному житті вони тісно взаємопов'язані: правова культура, як соціальне явище, єдина; правова культура суспільства не існує поза правовою культури його членів (особи, групи); вона є умовою, формою і результатом культурно -правової діяльності громадян та їх професійних груп.
Структура правової культури суспільства
Правова культура суспільства складається з ряду взаємозалежних елементів:
1) рівень правосвідомості в суспільстві, тобто ступінь освоєння (вираження знання і розуміння) права громадянами, посадовими особами. Кожен суб'єкт покликаний: осмислити, що право являє собою величезну цінність у сфері суспільних відносин; знати право, розуміти його зміст, уміти витлумачити ті чи інші положення закону, з'ясувати його мету, визначити сферу дії; уміти застосовувати в практичній діяльності здобуті правові знання, використовувати закон для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів; уміти поводитися в складних правових ситуаціях і т.д.
Рівень (обсяг) знання права залежить від того, чи є громадянин професійним юристом, працівником правотворчої або правозастосовної сфери або він займається іншою діяльністю.
Для професіонала-юриста необхідно доскональне знання правових приписів. Громадянин - не юрист - використовує мінімум правових знань, який потрібний для його роботи, поведінки в побуті, сім'ї. Це перш за все знання принципів права, основних норм конституційного права (права і свободи, виборча система тощо), трудового, сімейного, цивільного, підприємницького права, розуміння єдності прав і обов'язків, відповідальне ставлення до здійснення того й іншого. Повинні бути в загальному вигляді відомі громадянину норми, що передбачають і регулюють юридичну відповідальність і загальний порядок притягнення до неї, вік, з якого настає юридична і, перш за все, кримінально-правова відповідальність, для комерсантів - цивільно-правова відповідальність.
Є такий феномен правової культури як презумпція знання закону, що означає припущення (умовність) про знання особою закону, прийняте з метою нормального функціонування всієї правової системи і виступає як неодмінного вимоги правової культури.
Наявність навіть великих юридичних знань у громадян, посадових осіб ще не говорить про високий рівень правової культури, тому що необхідно не тільки знати право, а й дотримуватися його;
2) режим законності і правопорядку - стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права. Міцність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура. Переконаність у необхідності дотримання правових приписів та їх дотримання - це основа режиму законності та правопорядку;
рівень розвитку правотворчої діяльності, стан законодавства, його досконалість за змістом і формою, тобто якість законодавства, його продуманість, узгодженість, поєднання динамічності і стабільності, а також: юридична техніка підготовки, прийняття та опублікування нормативно-правових актів; вирішення процедурних законодавчих питань. Все це разом - показник рівня законодавчої культури;
стан юридичної практики, роботи правозастосовних (у тому числі правоохоронних) органів - показник рівня право реалізує культури, яка проявляється в глибокому знанні законодавства особами, що застосовують його, у чітко налагодженій роботі правозастосовних органів з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридичного дозволу.
Роль юриста в підтримці всіх складових елементів - показників правової культури суспільства - головна.
Правовий нігілізм як антипод правової культури: шляхи подолання
Антиподом правової культури є правовий нігілізм суспільства і особистості.
Правовий нігілізм - деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, що характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, що виключає, однак, злочинний намір.
Ігнорування закону зі злочинною метою - самостійна форма деформації правосвідомості. Разом з тим правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини.
Явища правового нігілізму (неприйняття законів, негативне ставлення до права) - найбільш поширена і укорінена форма деформації правосвідомості населення в державах з авторитарним і тоталітарним режимами.
Правовий нігілізм в Україні під час її входження в СРСР - результат деформації правового регулювання того часу. У СРСР правовий нігілізм виступав у двох формах:
1. теоретичної (ідеологічної) - коли в унісон з марксистсько-ленінською теорією на державному рівні обгрунтовувалися ідеї: а) про відмирання держави і права при соціалізмі і тим самим принижувала роль права; б) про перевагу всесвітньої пролетарської революції перед правами людини, в) про перевагу постанов Комуністичної партії перед законом та ін;
2. практичної - коли а) було накопичено величезну кількість нормативних актів або морально застарілих, або містять декларації та заклики, або не мають ясності і чіткості формулювань і суперечать один одному. Распространившаяся порочна практика, відповідно до якої закон не діяв доти, поки він не обростав інструкціями або відомчими наказами, призвела до правової деградації суспільства, породила зневіру до закону, нехтування ним, б) встановлені державою правові норми не дотримувалися державними ж органами, відомчими і посадовими особами, які прикривали порушення законності виправдувальними поясненнями типу "в інтересах народу", "для виконання плану" та інші, що породило відомчий правовий нігілізм і навіть правовий цинізм з боку вищих посадових осіб держави.
Правовий нігілізм українського суспільства радянського періоду виник не на голому грунті: він мав глибокі історичні корені. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, попрання національної самобутності народу - все це, говорячи словами А.І. Герцена, "вбило будь-яку повагу до законності" в Російській державі, до складу якого впродовж кількох століть входила значна частина України.
В даний час причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати наступні:
1) економічні - процес руйнування старого господарського організму (нежиттєздатного, але все ж цілісного) значно випереджає становлення української економіки як саморегульованої системи виробничих зв'язків і матеріальних можливостей виробництва - на основі економічної свободи. Громадяни втратили звичних умов трудової діяльності і, через неможливість і нездатність швидко адаптуватися до нової економічної обстановці, виникли незадоволеність, апатія, агресивність, невпевненість у завтрашньому дні, зневіра до законів;
соціальні - соціальна напруженість як результат ослаблення соціальної відповідальності держави і неврівноваженості соціальної політики. Нерегулярної оплатою праці, підвищенням плати за комунальні послуги, низьким рівнем соціального забезпечення (за наявності інфляції) держава вільно або мимоволі провокує (незалежно від соціально-психологічної нестійкості особи) нігілістичне ставлення до права і закону;
політичні - розпад СРСР, скасування однопартійної системи, утвердження ідеологічного і політичного плюралізму, труднощі формування політичної системи українського суспільства виявили непідготовленість демократичних громадських сил до швидких історичних перетворень, відсутність прагматичної демократичної ідеології і політики для перехідного періоду. Це призвело до політичної нестійкості суспільства, яка спричинила за собою ігнорування законів;
ідеологічні - падіння колишніх ідеалів, низький рівень правосвідомості як наслідок руйнування існуючої раніше системи правового виховання і тільки почався формування нової. Правосвідомість громадянина виявилося непідготовленим до зняття криміналу з багатьох діянь, що вважалися раніше злочинними (спекуляція товарами, приватнопідприємницька діяльність, комерційне посередництво та ін), і одночасним вступом в дію принципу "дозволено все, що не заборонено законом". Свободу вибору громадянин сприйняв як вседозволеність;
юридичні:
- У сфері правотворчості - відсутність послідовності, логічності, ухвалення законів і підзаконних актів, їх суперечливість підривають віру в якість законів, служать підставою для правового нігілізму (напр., нормативні акти про податки неконкретні, неповні, казуістичності);
- У сфері правоохоронної діяльності - слабке розкриття злочинності, їхню корумпованість створюють умови для можливості обійти закон, породжують нестійкість правомірної поведінки.
Отже, невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість, низька правова культура, неотлаженность механізму приведення в дію прийнятих законів і низку інших названих вище причин породжують правовий нігілізм.
В якості спеціальних засобів зведення до мінімуму правового нігілізму слід назвати:
- Вдосконалення правотворчості, забезпечення належної якості прийнятих законів (в тому числі зменшення забороняють норм у новому законодавстві в порівнянні з попереднім), наявність розвиненого законодавства, стабільності та однаковості в регулюванні суспільних відносин;
наявність розвиненої системи правозастосовчої діяльності; зміцнення законності, облік кожної юридичної ситуації, підвищення ролі суду;
підвищення ефективності в діяльності правоохоронних органів по запобіганню правопорушенням. Необхідна систематична робота з підвищення професійної культури всіх суб'єктів правоохоронної системи, що сприятиме подоланню недовіри населення до роботи правоохоронних органів;
підвищення рівня правосвідомості та правової культури населення, яке дозволило б закону працювати. Цьому значною мірою покликане допомогти поліпшення правової інформації;
якість професійного навчання і виховання юристів, інших посадових осіб.
Важливе значення у подоланні правового нігілізму відведено правовому всеобучу, в якому роль юриста є провідною.
Правове загальне навчання (правовий всеобуч) як умова розвитку правової культури
Правовий всеобуч - єдина загальнодержавна система вивчення законодавства, яка охоплює всі верстви населення, всіх державних службовців. Правовий всеобуч і правова освіта - по суті одне і те ж. Правова освіта, як і правове виховання, являє собою процес засвоєння знань про основи держави і права, виховання у громадян поваги до закону, до прав людини, формування у членів суспільства почуття причетності до законності і правового порядку.
Правова освіта - необхідний елемент правової культури, умова правової вихованості особи. На всіх рівнях освіти повинно проводитися правове навчання.
Структура освіти включає освіту: дошкільну, загальну середню, позашкільну, професійно-технічне, вища, післядипломну, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту (див. ст.29 Закону України "Про освіту" від 23.03.1996 р. із змінами і доповненнями).
В Україні розроблено "Програму правової освіти населення", яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.1995 р., де, зокрема, підкреслюється, що правова освіта є обов'язковим для усіх дошкільних виховних, середніх освітніх, вищих навчальних закладів, навчальних закладів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, тобто увага акцентується на наступності у справі правової освіти.
У зв'язку з необхідністю підвищення правової культури депутатського корпусу всіх рівнів, а також працівників виконкомів Рад народних депутатів і державної адміністрації, виникла необхідність в їх професійній правовій підготовці.
Перехід до ринкових відносин викликав необхідність у правовій освіті керівників, фахівців, посадових осіб комерційних корпорацій, керівників і фахівців народного господарства. Правова освіта посадових осіб має на меті не тільки оволодіння мінімумом правових знань, а й вміння їх використовувати: всі управлінські рішення мають відповідати «літері» і «духу» закону.
Важливе значення має інформування населення про діяльність організацій юстиції та поточному законодавстві.
Засобами забезпечення такої інформації є:
- Ознайомлюватися та роз'яснюють матеріали про правові акти в пресі (у кожній газеті мають бути рубрики типу "Правова освіта", "Юридичний всеобуч", "Консультує юрист", "Запитуйте - відповідаємо");
- Правові радіо і телевізійні журнали типу "Право", "Закон" та ін в республіканському (Автономна республіка Крим), обласних, міських і районних центрах;
- Юридичні газети, метою яких є поширення правових знань (напр., "Юридичний вісник України" та ін);
- Організаційно-освітні заходи: прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, бесіди, семінари, вечори питань і відповідей, консультації та ін
Прес-конференція - збори представників преси, телебачення, радіо, яке офіційно скликається управлінням юстиції (можливо спільно з УВС, прокуратурою, обласним і арбітражним судами, організацією спілки юристів та іншими) для важливої інформації правового характеру, відповідей на питання.
Брифінг - коротка прес-конференція.
Зустріч - бесіда керівника або фахівця з одним чи групою журналістів, як правило, з їх ініціативи.
Вартим уваги є пропозиція про створення довідкової інформаційно-правової телефонної служби для оперативних відповідей на запитання індивідів, які відчувають потребу у виборі лінії своєї поведінки з точки зору відповідності нормам права, закону.
З метою ефективного вирішення завдань правового навчання громадян необхідним є об'єднання зусиль державних органів і громадських організацій.
Юридичні установи (органи внутрішніх справ, прокуратура, суд, нотаріальна контора, юридична фірма) покликані організувати конкретну участь юристів-практиків і вчених у роз'ясненні населенню актів законодавства в інформуванні громадян про стан охорони правопорядку. На представників юридичної професії покладається обов'язок навчати і просвіщати суспільство щодо принципів правової держави, значення незалежної судової системи, можливих і належних способи здійснення їх прав та обов'язків.
Функції (основні напрями розвитку) правового всеобучу:
1. правова освіта і виховання молоді;
2. правова освіта депутатського корпусу всіх рівнів;
3. правова освіта працівників органів виконавчої влади на місцях;
4. правова освіта працівників органів управління громадських організацій;
5. правова освіта посадових осіб комерційних корпорацій - асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та інших об'єднань;
правова освіта правопорушників у місцях позбавлення волі та ін;
методичне забезпечення правового всеобучу (підтримка сукупності сучасних принципів, форм, методів і способів правової освіти та інформації, активна участь в їх здійсненні).
Поряд з навчанням громадян конкретним правовим нормам важливо впровадити в громадську свідомість пройшли випробування часом і перевірені практикою правові аксіоми.
Правові аксіоми повинні включати знання про:
1. правових стимулах - правових спонукання до законослухняної поведінки, які створюють умови для задоволення власних інтересів суб'єкта (напр., пільга, право на власність та ін);
2. правових обмеженнях - правових стримуваннях протиправної поведінки, які створюють умови для задоволення інтересів контр суб'єкта, охорони і захисту суспільства (напр., обмеження дієздатності дітей; встановлені законом виборчі обмеження та ін.)
Завдання юридичної науки - здійснити відбір таких юридичних аксіом, дотримання яких виключало б неузгодженість поведінки людини з законом. Завдання юридичної практики (юристів-професіоналів) - впровадити їх у правосвідомість громадян ефективної професійною діяльністю юриста-спеціаліста.
Професійна культура юриста як особистості та її роль у розвитку правової культури суспільства
Професійна культура юриста невіддільна від правової культури суспільства. Чим вищий рівень правової культури суспільства, тим вище професійна культура юриста. У свою чергу, як видно зі структури правової культури, від професіоналізму діяльності юристів залежить стан правової культури суспільства й особистості - не юриста.
Рівень професійної правової культури, тобто правової культури професійної групи - спільноти юристів, визначається ступенем розвиненості культури кожного з його членів, тобто ступенем загальної освіти, рівнем його кваліфікації. Кожен юрист на своєму робочому місці повинен відповідати своїй професії і тим самим зміцнювати не тільки свій престиж, а й престиж співтовариства юристів.
Юрист - особистість. Саме - особистість, оскільки юрист покликаний стати вище своїх повсякденних звичок, бажань: він повинен робити свою справу так, як цього вимагають найвищі інтереси суспільства. Клієнти юриста - також особистості. Злочинці - часто особистості сильні, цілеспрямовані, вести двобій з якими зовсім не просто. Нерідко робота над розкриттям та розслідуванням злочинів - це сутичка між особистостями, характерами. Людина формується в особистість у процесі соціальної практики. Отримання юридичної освіти - лише перший крок до утвердження себе як особистості. Юридична освіта повинна забезпечити знання і розуміння мови і майстерності, необхідних для практикуючого юриста, включаючи розуміння правових і етичних зобов'язань, а також прав і основних свобод людини, визнаних законодавством країни і міжнародним правом.
Теоретичний рівень правової культури являє собою наукові знання про сутність, характер і взаємодію правових явищ взагалі, всього механізму правового регулювання, всього правового поля держави, а не тільки його окремих напрямків.
Правова культура юриста вбачається в критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явищ з точки зору їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.
У культуру юриста входить знання державної мови України, а також особливостей етичної культури і національних традицій того регіону, де юрист здійснює професійну діяльність.
Професійна культура юриста має такий зміст:
знання законодавства і можливостей юридичної науки.
Той, хто не знає закону, не може бути його охоронцем, охороняти права і свободи громадян;
переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів, в цінності права як міри свободи і справедливості. Суспільство і держава не може і не повинно терпіти невігласів, Хвальків, дилетантів на посадах, які пов'язані з питаннями зміцнення правопорядку, законності, охороною і захистом прав і свобод громадян;
вміння користуватися правовим інструментарієм - законами та іншими правовими актами в повсякденній діяльності, вдаватися до використання всіх досягнень юридичної науки і практики при прийнятті і оформленні рішень.
Професіоналізм і справедливість торжествує в юридичній практиці лише тоді, коли юрист як служитель закону чесно виконує свій морально-правовий обов'язок, постійно підвищує свою майстерність і крокує в ногу з досягненнями теоретичної та практичної юриспруденції.
Самостійної є проблема подолання правового нігілізму юриста-практика, його некомпетентності, низького професіоналізму, невміння розібратися в конкретних життєвих ситуаціях, дати їм правильну юридичну оцінку, в результаті чого з'являються незаконні і необгрунтовані рішення. Необхідно відмовитися від підготовки юристів-середнячків, від випуску дипломованих фахівців, які не мають належного поняття про свою професію. Майбутнім професіоналам доцільно викладати юридичні науки на основі плюралізму думки вчених, юридичних шкіл, приділяти увагу розвитку творчого розуміння правових проблем, що виникають у суспільстві, а також давати їм необхідні практичних навичок: виступати публічно, спілкуватися з людьми, грамотно складати юридичні документи та ін
Культура юриста-професіонала повинна бути більш високою, ніж правова культура особистості - не юриста, що в значній мірі визначається розвитком професійного мислення юриста.