Регіон | Кількість родовищ | Запаси газу по категоріях | Забалансовані запаси | А+В+СІ | С-, | усього | % | усього | % | усього | % | Східний | 155 | 921,9 | 84,0 | 245,1 | 74,0 | 2,8 | 96,6 | Західний | 60 | 118,2 | 11,0 | 27,2 | 8,0 | — | — | Південний | 26 | 58,3 | 5,0 | 59,0 | 18,0 | 0,1 | 3,4 | Україна — разом | 241 | 1098,4 | 100,0 | 331,3 | 100,0 | 2,9 | 100,0 | * За даними Державного геологічного підприємства ГЕО. ІНФОРМ. Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в останні роки становить 21—22% . До того ж спостерігається тенденція до зростання цього показника. Це пов'язано в першу чергу з тим, що темпи скорочення потреб у природному газі дещо випереджають темпи спаду його виробництва. Частка газу, якого не вистачає Україні (а це становить майже 80%), імпортується з Росії та Туркменистану. Найбільша частка газоспоживання в Україні припадає на промислово розвинутий Східний регіон — майже 62%, на Західний і Південний регіони — відповідно 32 та 6% загальної потреби в газі. При цьому у промисловості використовується майже половина спожитого в державі газу, близько 30% газу витрачається на потреби енергетики, 18% — в комунально-побутовому секторі. -
ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ СПОЖИВАННЯ ГАЗУ В УКРАЇНІ ЗА РАХУНОК ВЛАСНОГО ВИРОБНИЦТВА у 1992—2000 р.р | 1992 | 1993 | 1994 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | Видобуток газу (включаючи супутний), млрд. м3 | 26,1 | 24,4 | 20,9 | 19,2 | 18,3 | 18,2 | 18,4 | 18,1 | Споживання газу, млрд. м3 | 112,0 | 111,3 | 114,1 | 102,8 | 92,4 | 85,4 | 86,0 | 81,3 | Забезпеченість споживан ня газу за рахунок власного виробництва, % | 25,0 | 21,9 | 18,3 | 18,8 | 19,8 | 21,3 | 21,4 | 22,3 | 1.4. Енергетичний підкомплекс Важлива роль енергетики у розвитку народного господарства визначається тим, що будь-який виробничий процес чи будь-який вид обслуговування населення пов'язаний з використанням енергії. В процесі розвитку продуктивних сил безперервно змінюються і вдосконалюються джерела та види споживаної енергії. У далекому минулому енергетичною базою виробництва була мускульна сила людей, яку доповнювали силою тварин, води та вітру. З відкриттям енергії пари пов'язана промислова революція XVIII ст., наступний технічний прогрес виробництва і зростання продуктивності праці. Енергетичною основою розвитку продуктивних сил на сучасному етапі технічного прогресу є електрична енергія. Застосування електроенергії дало змогу просторово роз'єднати робочі машини і первинні генератори, відокремити місце виробництва енергії від її споживачів. В результаті виробництво енергії, її передача і розподіл відокремились у самостійну галузь — електроенергетику, а споживачі енергії розосередились по різних галузях промисловості і народного господарства. Це відкрило простір для концентрації виробництва в різних галузях і розміщення виробництва на відстані від енергетичних джерел. Електроенергетика є високомеханізованою галуззю промисловості. Електроенергію в Україні виробляють теплові (ТЕС) , гідравлічні (ГЕС) , гідроакумулятивні (ГАЕС) та атомні (АЕС) станції. У перспективі набуде поширення використання екологічно чистої енергії Сонця і вітру. Потужність електростанцій України -- 54,0 млн кВт. . Електроенергетика тісно пов’язана з промисловістю. (рис. 1) рис.1 Таким чином, електроенергетика є провідною галуззю промисловості, а використання її продукції — електричної енергії — забезпечує підвищення технічної озброєності і зростання продуктивності праці. Створення матеріально-технічної бази існування будь-якого суспільства нерозривно пов'язане з електрифікацією і вдосконаленням на цій основі техніки, технології і організації виробництва. У промисловості електроенергія використовується на здійснення силових, теплових, електрохімічних процесів та на освітлення. Великий економічний ефект дає електрифікація транспорту і сільського господарства. Перехід на електротягу дозволяє збільшити вагу та швидкість руху поїздів. В сільському господарстві електрифікація є основою його комплексної механізації, покращання умов праці і побуту. Умови і фактори розміщення об'єктів електроенергетики залежно від типу генеруючих потужностей та напруги передачі електроенергії різні. Район розміщення теплової електростанції і її потужність повинні визначатися з урахуванням розвитку електроспоживання, наявності паливних ресурсів та відомостей щодо гідрології районів. Варіант розміщення електростанції вибирається після проведених порівняльних розрахунків вартості перевезення палива та передачі електроенергії в район споживання. При виборі конкретного місця будівництва ТЕС, яка працює на твердому паливі, повинна враховуватись можливість збільшення вантажопотоків по залізницях та водних шляхах сполучень. Для електростанції на рідкому чи газоподібному паливі враховується розвиток трубопровідного транспорту. При виборі місця будівництва уточнюється можлива остаточна потужність електростанції щодо водопостачання, паливопостачання та генерального плану розміщення об'єкта. Теплові електростанції розміщуються, як правило, з орієнтацією на наявність великих запасів дешевих паливно-енергетичних ресурсів та потужного споживача. Площадки для розміщення ТЕС необхідно вибирати з урахуванням таких вимог: • електростанції повинні бути максимально наближені до джерел палива і водопостачання, споживача енергії і під'їзних шляхів; • рівень ґрунтових вод має бути нижче глибини підвалів, останні не повинні затоплюватися паводковими водами; • не можна розташовувати станції над заляганням корисних копалин, а також на зсувних ділянках; • ухил площадки розміщення не повинен перевищувати — 0,5°—1°; • електростанції повинні розміщатися поблизу населеного пункту з урахуванням санітарної зони; • шлако- і золовідвали повинні розміщатися на негожих земельних ділянках, якомога ближче до площадки електростанції. Теплові атомні станції, враховуючи великі обсяги споживання води, слід розміщувати поблизу водних об'єктів. Крім цього, атомні станції повинні будуватися на значній відстані від великих міст. ГЕС та ГАЕС розміщуються біля водних об'єктів з мінімальним затопленням земель під водосховища. Одним з важливих факторів розміщення об'єктів електроенергетики є екологічна безпека, додержання санітарних норм і мінімізація екологічних втрат як при будівництві, так і при експлуатації об'єкта. Нині в Україні експлуатуються три типи генеруючих потужностей: теплові (паротурбінні та дизельні), гідравлічні (гідроелектростанції, гідроакумулюючі станції) та атомні. Сумарна встановлена потужність електростанцій України на 1.01.1998 р. становила 51,87 млн. кВт, у тому числі за типами: теплові — 31,72 млн. кВт (61,2%), атомні — 12,82 млн. кВт (24,7%), ГЕС + ГАЕС — 4,69 млн. кВт (9,0%) і блок-станції промислових підприємств — 2,64 млн. кВт (5,1%). Електростанціями України в 1998 р. було вироблено 172 млрд. кВт - год. електроенергії, у тому числі більше половини — на теплових, близько 40% — на атомних і майже 4% — на гідроелектростанціях. Загальний спад виробництва електроенергії за 1991—1997 pp. складає 122,0 млрд. кВт - год. Він був спричинений переважно загальним зниженням споживання електроенергії галузями народного господарства (особливо в промисловості), скороченням експорту та гострою нестачею паливних ресурсів для електростанцій. В таблицях 8 і 9 наведено дані про виробництво електроенергії на існуючих типах електростанцій об'єднаної енергетичної системи України у 1992, 1998 і 2001 pp. та його розподіл по областях в регіонах. Таблиця 8 ВИРОБНИЦТВО ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ ОБ'ЄДНАНОЮ ЕНЕРГЕТИЧНОЮ СИСТЕМОЮ УКРАЇНИ у 1992,1998, 2001 р.р | 1992 | 1998 | 2001 | Всі електростанції системи | 296,3 | 192,6 | 172,0 | у тому числі: АЕС | 76,2 | 70,5 | 75,2 | ТЕС | 201,7 | 104.1 | 77,4 | ГЕС + ГАЕС | 10,7 | 10,1 | 15,9 | Промстанції | 7,7 | 7,9 | 3,5 | Таблиця 9 ВИРОБНИЦТВО ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ ПО ОБЛАСТЯХ УКРАЇНИ у 1998—2000pp., млрд. кВт год.' | 1998 | 1999 | 2001 | Україна | 192,6 | 183,0 | 178,0 | Донецький | 39,6 | 34,9 | 29,9 | Донецька | 34,8 | 30,1 | 25,0 | Луганська | 4,8 | 4,8 | 4,9 | Придніпровський | | 58,1 | 64,3 | 62,8 | Дніпропетровська | 19,9 | 16,4 | 14,6 | Запорізька | 36,5 | 46,5 | 46,5 | Кіровоградська | 1,7 | 1,4 | 1,7 | Східний | 13,4 | 9,6 | 11,0 | Полтавська | 1,4 | 1,4 | 1,3 | | 1995 | 1996 | 1997 | Сумська | 0,6 | 0,7 | 0,6 | Харківська | 11,4 | 7,5 | 9,1 | Центральний | 21,1 | 20,2 | 12,7 | Київська | 19,1 | 18,4 | 10,9 | Черкаська | 2,0 | 1,8 | 1,8 | Поліський | 13,1 | 13,9 | 14,7 | Волинська | 0,5 | 0,2 | 0,2 | Житомирська | 0,2 | 0,2 | 0,2 | Рівненська | 11,5 | 12,2 | 12,8 | Чернігівська | 0,9 | 1,3 | 1,5 | Подільський | 13,0 | 9,3 | 12,3 | Вінницька | 6,4 | 3,7 | 5,0 | Тернопільська | 0,3 | 0,4 | 0,4 | Хмельницька | 6,3 | 5,2 | 6,9 | Причорноморський | 19,9 | 19,9 | 23,1 | Автон. Респ. Крим | 0,6 | 0,6 | 0,6 | Миколаївська | 17,3 | 17,4 | 20,5 | Одеська | 0,3 | 0,4 | 0,3 | Херсонська | 1,7 | 1,5 | 1,7 | Карпатський | 14,4 | 10,9 | 11,5 | Закарпатська | 0,2 | 0,3 | 0,4 | Львівська | 3,0 | 2,3 | 2,6 | Івано-Франківська | 10,3 | 7,4 | 7,6 | Чернівецька | 0,9 | 0,9 | 0,9 | РОЗДІЛ ІІ АНАЛІЗ ГАЛУЗЕЙ ПАЛИВНО ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ. ПАЛИВНО ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ФАКТОР РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ. 2.1. Паливно енергетичний баланс Паливно-енергетичний баланс (ПЕБ) складається з прибуткової і витратної частин. У прибутковій частині балансу зафіксовані такі показники, як видобуток природного палива — вугілля, газу, нафти, торфу, дров (природні ресурси) і виробництво природних енергетичних ресурсів, які включають виробництво електро- і теплоенергії на теплових (ТЕС) і атомних електростанціях (АЕС). Крім того, до цієї частини балансу відносять нетрадиційні природні енергетичні ресурси (енергія вітру, сонця, геотермальна, низько-потенціальне тепло та ін.), а також відбір газу з підземних сховищ газу, імпорт енергоресурсів та залишок ресурсів на початок року. Друга частина балансу (витратна) включає споживання енергетичних ресурсів. В структурі виробництва (видобутку) палива в Україні переважає вугілля. Питома вага вугілля становить майже 60%, тоді як на нафту припадає близько 7%, на природний газ — 25%. Разом з тим в споживанні паливно-енергетичних ресурсів домінуюча роль належить природному газу. Питома вага природного газу в загальному споживанні котельно-пічного палива становить близько 54%, тоді як вугілля — лише 24%, паливного мазуту — 6%. Таким чином, якщо в структурі виробництва власних енергетичних ресурсів переважає вугілля, то в структурі споживання провідна роль належить природному газу. Розрив господарських зв'язків з республіками колишнього СРСР, який в основному і призвів до енергетичної кризи в Україні, посилює негативний вплив на забезпечення країни паливно-енергетичними ресурсами. Забезпеченість потреб України у природному газі і нафті за рахунок власного виробництва надто низька. В основному вся потреба в цих видах енергетичних ресурсів забезпечується за рахунок постачання з-за меж України (переважно з Росії та Туркменистану). Разом з тим відсутність валютних коштів на закупівлю необхідної кількості цих видів ресурсів лише погіршує стан в економіці. За цих умов надійне забезпечення народногосподарських потреб паливно-енергетичними ресурсами — найважливіша умова стійкого функціонування економіки України. Тому концепція формування паливно-енергетичного балансу України на довгострокову перспективу повинна випливати з необхідності саме цієї умови. 2.2. Фактори РПС. Паливно енергетичний фактор розміщення продуктивних сил. Фактор розміщення є одним з центральних понять. Фактор – це повне співвідношення між об’єктом розміщення і територією, де вони розміщуються. y = f(x), де х – фактори, у – територія. Праця, сировина і транспорт є найважливішими факторами виробництва. Сировинний фактор ще називають факторами матеріаломісткості. Витрати на матеріаломісткість виробництва у більшості галузей промисловості складають понад половину сукупних витрат на весь обсяг виробництва. Ступінь матеріаломісткості – це відношення витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Ці величини виражають у грошових і натуральних показниках. Якщо кратність перевищує 2, то матеріаломісткість вважається високою. Для матеріаломісткого виробництва характерна висока концентрація. В світовому виробництві постійно іде процес зниження матеріаломісткості виробництва, внаслідок чого вплив сировинного фактора поступово спадає. Паливно-енергетичний фактор близький до сировинного за характером впливу на виробництво, тому що паливо теж є мінеральним ресурсом. Енергомісткі – це виробництва, які зазнають сильного впливу паливно-енергетичного фактора. Вони поділяються на електромісткі та паливомісткі. Енергомісткі виробництва поділяються на високоенергомісткі (частка паливно-енергетичних витрат становить 30-45% витрат на виробництво продукції), середньо місткі (15-30%) та неенергомісткі (менше 15%). До паливомістких відносяться виробництва, які поглинають багато тепла. Особливе місце належить ТЕС.
РОЗДІЛ ІІІ ШЛЯХИ ТА СПОСОБИ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПЕК. 3.1. Проблеми та шляхи ефективного використання паливно енергетичного комплексу. Паливно – енергетичний комплекс (ПЕК) – це складна міжгалузева система видобутку та виробництва палива, енергії, їх транспортування, розподілу та використання, який складається з паливної промисловості (нафтової, газової, вугільної, сланцевої, торфової) та електроенергетики. Від вирішення паливно-енергетичної проблеми залежать можливості, темпи та напрями економічного то соціального розвитку. Вугілля оцінюється за глибиною залягання та за марочним складом і якістю (кам’яне, буре, коксівне, енергетичне). Потенційні запаси нафти в надрах становлять 185-390 млрд.т. Загальні запаси торфу оцінюють в 1,9 млрд.т. Нафтопереробні заводи є більш ніж в 90 країнах світу. Достовірні запаси природного газу на початок 90-х років становили 142 трлн.м. Електроенергетика є капіталомісткою складовою частиною паливно-енергетичного комплексу держави, являючись його базовою галуззю. Це провідна галузь у розвитку НТП, яка в багатьох країнах світу фінансується з державного бюджету. 3.2. Проблеми та перспективи розвитку енергетики Електроенергетика є складовою частиною енергетичного комплексу України, яка впливає на розвиток народного господарства, територіальну організацію продуктивних сил. Електронний транспорт розширює територіальні межі промисловості. Забезпеченість у достатній кількістю електроенергією притягує підприємства та виробництва, у яких частка паливо – енергетичних витрат у собівартості продукції вища проти традиційних галузей промисловості. У ряді районів України електроенергетика визначає виробничу спеціалізацію, є основою формування ТВК. Виділяються наступні принципи розвитку та розміщення електроенергетики: концентрація електроенергії; комбінування виробництва електроенергії та тепла; широке освоєння гідроенергоресурсів; прогресивний розвиток атомної енергетики. Розміщення електроенергетики залежить від наявності паливо – енергетичних ресурсів та споживачів. Близько 33% електроенергії виробляється у районах споживання, понад 66% споживається у районах її виробництва. У відповідності з розробленою Національною енергетичною програмою України до 2010 р. електроенергетика матиме кілька напрямів розвитку. Рівень електроспоживання. Для визначення оптимальних рівнів споживання електроенергії враховувались майбутні структурні зрушення в економіці України, зокрема: розвиток промислового потенціалу для виробництва продукції, яка забезпечить першочергові потреби в продовольчих та промислових товарах; прискорений розвиток агропромислового потенціалу, паливно-енергетичного комплексу, переорієнтація машинобудування на виробництво складної наукомісткої і конкурентоспроможної продукції; збільшення обсягів експортної продукції та імпортозамінної продукції; зниження обсягів виробництва неконкурентоспроможної продукції та ін. У відповідності з цими напрямами розвитку економічного потенціалу та з урахуванням прогнозу чисельності населення, житлового фонду, розвитку комунальної і соціально-економічної сфер найбільш імовірні обсяги споживання електроенергії можуть досягти в 2000 р. 185 млрд. кВт • год, 2005 р. — 200 млрд. кВт • год, 2010 р. — 225 млрд. кВт • год. Електроенергетика України являє собою складну організаційно-технічну систему, численні об'єкти якої (ГРЕС, ТЕЦ, ГЕС, АЕС, лінії електропередач, водойми — охолоджувачі, шлакоохолоджувачі, шлакозоловідвали, сховища радіоактивних відходів та ін.) розосереджені по території, функціонують у безперервно змінних умовах природного середовища. Серед забруднювачів природного середовища найбільш масштабними і шкідливими є газопилові викиди теплової енергетики. Небезпека об'єктів теплової енергетики для населення і природного середовища України обумовлена їх розміщенням (особливо потужних ТЕС) у великих містах та густонаселених районах, а також наявністю в їх викидах, крім основних токсичних домішок (сірчистий ангідрид та окисли азоту), дрібнодисперсного попелу окису вуглецю і таких канцерогенів, як бензопірен, окис ванадію, високомолекулярних органічних сполук тощо. Крім забруднення атмосфери, викиди енергетики інтенсивно забруднюють атмосферну вологу і опади за рахунок розчину в них окислів сірки і азоту; поверхню, грунти, рослинність — за рахунок випадання на них пилу, забрудненого дощу та снігу; поверхню вод — за рахунок осідання на водні об'єкти шкідливих речовин та змиву їх у річки і водойми дощовими струмками. Наслідком такого забруднення земної поверхні є закислення сільсь- когосподарських земель та накопичення у грунтах важких металів з вугільного попелу, що пригнічує розвиток лісових біоценозів, знижує урожайність сільськогосподарських культур і забруднює небезпечними для людини сполуками продукти харчування. Найбільш небезпечними в цьому відношенні є вугільні ТЕС, які використовують високозольне і сірчане вугілля. З інших (крім пилогазових викидів) небезпечних для навколишнього середовища видів впливу ТЕС слід відзначити скиди хімічно забруднених стоків в річки і водойми, теплове їх забруднення, що різко змінює і погіршує термічний і гідрохімічний режим поверхневих вод, пригнічує водні біоценози. Небезпечний локальний вплив на навколишнє середовище ТЕС здійснюють і шлакозоловідвали. Вони є причиною інтенсивного забруднення грунтів та місцевих поверхневих і ґрунтових вод. Зараз під шлакозоловідвалами ТЕС зайнято майже 3 тис. га, на яких заскладовано понад 300 млн. т. золошлаків. Щорічне зростання цих золошлаків становить 12 млн. т. Крім хімічного забруднення, електроенергетика здійснює ряд фізичних впливів, до яких належать: теплове забруднення атмосфери паровими викидами великих градирень охолоджуючих водоймищ ТЕС і АЕС, що викликає негативні зміни місцевого клімату; значний шумовий вплив на навколишні території; утворення постійно діючих потужних електромагнітних полів вздовж трас високовольтних ЛЕП, а також формування під факелами аерозольних викидів потужних ТЕС небезпечного для здоров'я людини електричного поля. Серед фізичного впливу слід також відзначити і радіаційний вплив на населення і біосферу радіоактивних викидів атомних, деяких вугільних теплових електростанцій, попіл яких може мати радіоактивні речовини. Шкідливий вплив на природне середовище здійснюють і хімічно чисті гідравлічні та гідроакумулюючі електростанції, водойми яких призводять до затоплення і виведення з господарського використання значних площ високопродуктивних земель та ріллі, формування екологічно шкідливих мілин, а також суттєвих змін гідрологічного і погіршення гідрохімічного режимів регульованих цими водоймами рік. З точки зору хімічного забруднення природного середовища найбільш чистими вважаються атомні електростанції. Разом з тим вони є потенційно небезпечними з точки зору радіоактивного забруднення, про що свідчить аварія на Чорнобильській АЕС, яка призвела до глобальної радіоекологічної катастрофи, негативні наслідки якої будуть відчуватися на території України, Росії, Білорусі ще багато десятиліть. Одним із перспективних напрямків розвитку енергетики є використання нетрадиційних джерел електроенергії. Учені вважають, що вихід із енергетичної кризи, яка насувається на нашу планету, - це маштабне використання джерел поновлюваної енергії: сонячної, вітрової, океанічної. Найбільше енергії може дати сонячне випромінювання. Без шкоди для біосфери можна використати 3% сонячного потоку, що надходить до Землі. Це дасть енергію потужністю 1000 млрд кВт, що у 100 раз перевищує сучасну потужність виробництва енергії в світі. В Криму продовжуються роботи по використанню сонячної енергії. Споруджується перша в Україні дослідно-промислова геліостанція поблизу селища Щалкіно у східній частині Криму. Першу вітроелектростанцію в Україні і в світі було збудовано в 1931 р. поблизу Севастополя. Серед нетрадиційних джерел енергії можливе використання біомаси і створення на її основі біогазу. Для України перспективною є розроблена технологія перетворення вугілля в газоподібній чи рідкий стан. З’явилися і методи вирощування рослин, які дають нафту. Нині загальний технічний стан електроенергетики України незадовільний. Це пов’язано з тим, що впродовж десятиліть не проводилася модернізація теплоенергетичного господарства. Внаслідок цього понад 20 % енергктичного устаткування повністю зношене, а 70 % обладнання виробило свій ресурс. Найстарішими в Україні є теплоелектростанції Донбасу, тому вони і опинилися в найважчому стані. Застаріла технологія спалювання вугілля, мазуту, газу , а також високий рівень спрацювання обладнання призводять до перевитрат палива і величезних викидів шкідливих речовин в повітря. За рівнем енергоспоживання на людину (понад 5 тис кВт/год на рік) Україна належить до країн, що мають середні показники. Проте структура цього споживання дуже сильно відрізняється від розвинутих країн світу. Основна частка електроенергії використовується для промислових потреб, де великі втрати електроенергії внаслідок безгосподарсності і неефективних технологій виробництва. Водночас для комунальних потреб використовується тільки тисячу кВт/год на одного міського жителя. Для сільських жителів цей показник ще нижчий і становить 500 кВт/год. Він є одним із найнижчих у світі. Одним з провідних чинників, що обмежує розвиток електроенергетики в Україні, є економічний. Викиди від роботи цієї галузі становлять близько 30 % всіх твердих часток, що надходять в атмосферу внаслідок господарської діяльності людини. За цим показником електростанції зрівнялися з підприємствами металургії випереджають всі інші галузі промисловості. Важливою для України є безпека атомних електростанцій. Проблема зберігання відходів ядерного палива стала актуальною для України з часів розпаду Радянського Союзу. Нині відходи ядерного палива, яке використовують вітчизняні АЕС, відправляють на захоронення до сусідньої Росії, бо на території України немає умов для їх захоронення. Минулого року Росія приймала наші радіоактивні відходи за ціною 65 доларів за кілограм. Щорічна вартість вивезення Україною відпрацьованого палива становить 100 мільйонів доларів на рік. Однак, вже в двотисячному році ціна за захоронення підвищилася до 100-120 доларів, що звісно, для України невигідно. Тому Україна намагається власноруч ховати відходи ядерного палива, що за підрахунками вчених значно дешевше для України. Для цього на території Запорізької АЕС в першому кварталі цього року буде пущена перша черга сухих сховищ відпрацьованого ядерного палива (ССВЯП). В перспективі , крім Запорізької АЕС, ССВЯП планується побудувати в Рівному, Південно-Українську і Хмельницьку. Повна вартість будівництва сховищ на одній АЕС становитеме 85 млн. доларів, що значно менше ніж щорічна оплата Росії. Щодо проблем вітрової енергетики, то тут слід підкреслити умови будівництва та наступної експлуатації. Тут проблема полягає в тому, що ВЕС є невигідними для України. По-перше, вітрові агрегати дуже дорогі, а по-друге умовою для будівництва ВЕС є постійний вітер не менше 6-8 а/с. Для будівництва ВЕС існує багато обмежень: їх треба споруджувати віддалік від промислових та житлових об’єктів, сільсько-господарських угідь, водоймищ, рекреаційних та заповідних зон тощо; необхідно прокладати до ВЕС дорожно-транспортні магістралі, підводити лінії електропередачі та телефонного зв’язку.
Додати в блог або на сайт
Цей текст може містити помилки. Астрономія | Реферат 199.6кб. | скачати
Схожі роботи: Паливно-енергетичний комплекс Паливно-енергетичний комплекс 6 Паливно енергетичний комплекс Росії Паливно-енергетичний комлекс України Паливно енергетичний комплекс України Паливно енергетичний комплекс України Паливно-енергетичний комплекс України Паливно-енергетичний комплекс Росії Енергетика та паливно-енергетичний баланс світу
|