Сатира - спосіб прояву комічного в мистецтві, що складається в нищівному осміянні негативних явищ, дійсності, викриттів вад суспільного значення. "Сатира бореться з" головним істотним злом ", вона є" грізне викриття того, від чого походить і розвиваються загальні народні недоліки і лиха ", - писав Добролюбов. Соціальною основою сатири є боротьба нового зі старим.
Художній світ М.Є. Салтикова-Щедріна населений незвичайними героями. Перед нами проходить ціла низка градоначальників, помпадурів і помпадурші, пустопляси.
Читач щедрінських сатирико-публіцистичних циклів і казок до кінця не дізнається імен переважної більшості героїв.
Майже нічого не відомо про їхні індивідуальні смаки, звички. В основних рисах збігаються і їх біографії. Лише в деяких випадках, але дуже скупо, дано натяк на портретну характеристику. Зате і ці внутрішньо однотипні герої, які надто схожі один на одного, керуються одними і тими ж мотивами, надзвичайно чітко виявляється їх суспільно-політичне обличчя, їх соціально-моральні образи дають яскраве уявлення про те, що Салтиков-Щедрін назвав "загальним тоном життя ".
Збірні образи володіють дивовижними властивостями: вони включають в себе цілі соціальні пласти, прошарки і прошарки суспільного організму, І письменник тут не тільки живописець, він - дослідник, мислячий великими поняттями, ловитиме щось загальне, типове. Салтиков-Щедрін не тільки створює рабську звичку обивателів до покори. У письменника це стан народу асоціюється з неіснуючим, фантастичним містом і його численними мешканцями. Автор "Історії одного міста" як би бачить, чує, відчуває своїх героїв-дурнів.
Жителі міста те радіють, ходять до шинку і потрясають повітря подячними вигуками, адресованими чергового градоначальнику, то обростають шерстю, перестають відчувати сором і смокчуть лапи, то у фіналі роману, в епоху Угрюм-Бурчеєва, "виснажені, облаяні ^ знищені", починають дратуватися і нарікати.
Салтиков-Щедрін часто розповідає про те, що і як могли б говорити й робити люди, якщо розв'язати їм мови і руки. У цьому полягає ще одна дуже важлива особливість його сатиричного дару. Письменник досліджує різні людські, як він говорив, "готовності", до пори до часу свідомо чи мимоволі Масковані. І виявляється, що голови всевладних бюрократів начинені м'ясним фаршем або нехитрим музичним пристроєм / І з'ясовується, що багато властолюбці страшні у своїй безкарності, і покірно і начальстволюбіво слухають їм обивателі приречені на страшне і безглузде існування.
На Русі початок 70-х років XIX століття наскрізь пройнятий духом підприємництва, доходившего до відвертого великомасштабного розбою.
Невгамовні претензії вчорашніх кріпосників, з-під ніг яких вислизала грунт, хижі поміщицькі жадання не могли залишити письменника байдужим. Люди-хижаки з жвавістю сарани обступають державний пиріг. І ось рядок за рядком з'являються перші сторінки "Щоденника провінціала в Петербурзі". Ось як характеризує автор своїх героїв: "Все вдали, що у них є щось у кишені, і ні один навіть не намагався прикинутися, що у нього є щось в голові".
Салтиков-Щедрін дуже дорожив принципом сатиричного дослідження і виявлення в людині зовні прихованого, захованого в глибині і виявляється лише при відповідних обставинах.
Перші казки Салтикова-Щедріна були опубліковані в "Вітчизняних записках" ще в 1869 році.
Всі інші твори, включені письменником в знаменитий казковий цикл, створювалися в 80-і роки. Подіями 1 березня 1881 вичерпала себе друга в історії Росії революційна ситуація.
Життя нещадно відкинула розрахунки на відродження країни мислячими інтелігентами-"реалістами".
Ставало ясно, що боротися за землю для народу без його участі неможливо. Салтиков-Щедрін, проте, ніколи не переставав сподіватися, що "хоч що-небудь, хоч штрих один, хоч слабкий звук - дійде за адресою".
Вже в 1881 році можна було з упевненістю сказати, що народ починає цікавитися життям, хоче багато знати про свої права і обов'язки, І саме в останній третині XIX століття, в пору передчуття масового читача, і в багатьох письменників Росії виявляється тяга до розширення читацької аудиторії , до близьких і доступним більшості жанрів казки, легенди, пісні. Саме в казках втілені уявлення Салтикова-Щедріна про народного читача.
Казки Салтикова-Щедріна наштовхують на важкі питання, вирішення яких не можна, керуючись прописними істинами.
Салтиков-Щедрін виносить у заголовок говорить недвозначно-оцінний епітет: "Премудрий піскар". У В.І. Даля: премудрість - з'єднання істини і блага, вища правда, злиття любові та істини, вищого стану розумового і морального досконалості.
Спочатку зберігається віра у безсумнівність цього визначення: і батьки в піскаря були розумні, і його радою батьківським не образили, і в самого героя казки, виявляється, "розуму палата була". Але крок за кроком простежуючи хід умовиводів піскаря, автор збуджує в читачі лукаву насмішку, іронічну реакцію, почуття огиди, у фіналі навіть співчуття до життєвої філософії тихого, безмовного, помірно-акуратного істоти.
Життєва позиція пічкура - піклуватися про себе, про власну збереження і благополуччя. Але подводящему підсумок довгого життя піскареві відкривається тужлива істина: "Неправильно вважають ті, котрі думають, що лише ті піскарі можуть вважатися гідними громадянами, які, збожеволівши від страху, сидять в норах і тремтять. Нікому від них ні тепло, ні холодно, нікому ні честі, ні безчестя, ні слави, ні неслави ... живуть, даром місце займають так корм їдять ".
"Орли хижі і м'ясоїдні - живуть завжди у відчуженні, в неприступних місцях, хлібосольством не займаються, але розбійничають". Так починається казка про "Орлі-мецената".
Це запровадження відразу розкриває перед читачем характерні обставини життя царственого орла і дає порити, що мова йде зовсім не про птахів. Орел "нарядив у кайдани" і "заточив в дупло навіки" грамотея-дятла, знищив солов'я за його вільні пісні, розорив ворон-мужиків.
Скінчилося тим, що ворони збунтувалися. І-залишили орла вмирати голодною смертю. "Се так послужить орлам уроком", - багатозначно укладає сатирик.
Варті особливої уваги рядка "Карася-ідеаліста", які малюють загибель наївного мрійника, який поставив метою за допомогою одного магічного слова люту щуку в карася перетворити. "Карась раптом відчув, що серце в нього загорілося. І він щосили гаркнув: "Чи знаєш ти, що таке чеснота?" Щука роззявила рота від здивування. Машинально потягнула вона воду і, зовсім не бажаючи проковтнути карася, проковтнула його ".
Іронічним вказівкою на машинально дії щуки автор підказує читачеві думку про марність будь-яких закликів до совісті хижаків. Хижаки не милують своїх жертв і не слухають їх закликам до великодушності. Вовк не був зворушений самовідданістю зайця, щука - Карасіним закликом до чесноти.
Гинуть всі, хто намагався, уникаючи боротьби, сховатися від невблаганного ворога чи утихомирити його, - гинуть і премудрий піскар, і самовіддану заєць, і його розсудлива побратим, і в'ялена вобла, і карась-ідеаліст.
У цілому книга салтиковський казок - це жива картина суспільства, що роздирається внутрішніми протиріччями.
У "Казках" Салтиков-Щедрін втілив свої багаторічні спостереження над життям закабаленого російського селянства, свої гіркі роздуми над долями пригноблених мас, свої глибокі симпатії до трудової людини і свої світлі надії на силу народну.
Сатира завжди сучасна. Вона не тільки йде за гарячими слідами подій. Вона намагається заглянути у завтрашній день.