Дитячий сад як інститут соціалізації
Зміст
Введення
Глава 1. Завдання виховання дітей дошкільного віку
Глава 2. Гра як засіб виховання дошкільників
Глава 3. Взаємодія сім'ї і дошкільного освітнього закладу в процесі соціалізації дитини
Висновок
Список літератури
Введення
Однією зі складних і ключових проблем педагогічної теорії і практики є проблема особистості, її розвитку. Формування та соціалізації. Дана проблема має різні аспекти, тому розглядається багатьма науками: філософією, соціологією, фізіологією, анатомією, психологією та ін
Педагогіка вивчає і виявляє найбільш ефективні умови для розвитку, формування та соціалізації особистості в процесі навчання і виховання. Соціальне розвиток пов'язаний з психічними (вдосконалення пам'яті, мислення, волі, характеру); духовними (моральне становлення, зміна свідомості); інтелектуальними (поглиблення і розширення знань, інтелектуальне зростання) змінами.
Людина, з'являючись на світ істотою майже виключно біологічним, в процесі розвитку перетворюється на істота соціальна, в особистість як суб'єкт відносин і суспільної діяльності. Середовище є визначальним фактором формування особистості, людина в процесі життєдіяльності поступово соціалізується саме під впливом середовища, перш за все тих соціальних груп, з якими він спілкується, які становлять його найближче оточення. Соціалізація триває протягом усього життя і відбувається в умовах як стихійного, так і цілеспрямованого взаємодії людини із середовищем.
Виховання покликане коригувати характер впливу середовища. У процесі виховання здійснюється свідомо контрольована соціалізація. Виховання впорядковує потік йдуть на особистість впливів і створює умови для прискорення соціалізації. По суті, виховання в широкому плані, як соціальна функція, як процес соціокультурного відтворення покоління це і є соціалізація. А виховання, як педагогічний процес, спрямований вплив на розвиток особистості, є функцією одного з агентів соціалізації - освітнього закладу.
Дана робота присвячена дошкільною освітнім установам, як інституту соціалізації. Мета курсової роботи з'ясувати особливості розвитку особистості в дитячому саду. Для досягнення цієї мети ми розглянемо суть і завдання процесу виховання, а також такий компонент виховання дошкільників, як гра. Так як процес соціалізації дитини відбувається на основі його діяльнісної сутності, а найбільш значущим аспектом соціалізації в дошкільному закладі є ігрова діяльність.
Також ми досліджуємо питання необхідності співпраці дошкільного закладу з сім'єю. Даний аспект проблеми соціалізації дошкільнят ми вважаємо особливо актуальним. В даний час в Російському суспільстві відзначається підвищена увага до сім'ї з боку всіх соціальних інститутів. Це пояснюється об'єктивними процесами, що розвиваються в суспільстві гуманізацією і демократизацією соціокультурних відносин, зростанням розуміння пріоритетності сім'ї у розвитку, вихованні та соціалізації дітей. У різних контекстах звучить, що сім'я повинна, нарешті, стати в нашому суспільстві не просто цінністю, а цінністю номер один, що сім'я і є наша нова національна ідея. У зв'язку з цим необхідно всі зусилля спрямовувати на відновлення сімейних систем, культивування взаєморозуміння у родинах, на підвищення педагогічної культури батьків, вдосконалення виховного потенціалу сім'ї.
Глава 1. Завдання виховання дітей дошкільного віку
Виховання - це вироблення певного світогляду й поведінки, гармонійний розвиток людської особистості. Виховання передбачає комплекс фізичного, розумового, морального, трудового, естетичного розвитку дитини. Проте співвідношення між цими сторонами розвитку в дошкільній педагогіці дещо інші, ніж у педагогіці шкільного віку: фізичне виховання дітей до 7 років виступає на перший план, а розумове виховання, хоча і відіграє важливу роль, не може займати таке місце, як у школі. У дошкільному віці закладаються основи характеру людини, але дітям ще недоступна система понять, ідей, що лежать в основі морального виховання. Прищеплення працьовитості розглядається як метод виховного впливу: розвиток самостійності, радісну працю по догляду за рослинами, тваринами, допомога старшим, самообслуговування. Велике значення в цьому віці надається естетичному вихованню, формуванню художнього смаку. Всі 5 видів виховання проводяться в основному у формі гри, цікавих спеціальних занять з дітьми у відповідності з віковими особливостями.
Фізичний, розумовий, моральне, трудове та естетичне виховання здійснюються паралельно. Всі ці лінії розвитку настільки пов'язані між собою, що проведене спеціальне заняття не може відповідати завданням тільки, наприклад, розумового або морального виховання. Проводячи з дошкільнятами свято 1 Травня, ми говоримо їм про дружбу народів - моральне виховання, про весну і квітах - естетичне виховання, діти читають вірші - розумове виховання, з ними проводиться рухлива гра - фізичне виховання.
Виховання дітей ведеться на основі наукових методів і принципів: послідовно - від легкого до важкого, від простого до складного, від близького до далекого, від конкретного до абстрактного. У дошкільній педагогіці використовують певні методи: спостереження, природний педагогічний експеримент, вивчення щоденників батьків і вихователів зі спостереження за дітьми, бесіди з дітьми та їх батьками, вивчення творів дитячої творчості, а також різні види контролю за фізичним і нервово-психічним розвитком дитини.
Фізичне виховання - це цілісна система, в якій поєднуються охорона і зміцнення здоров'я, вдосконалення функцій організму дитини, її повноцінний фізичний розвиток. Фізичне виховання спрямоване на своєчасне формування у дітей рухових навичок, умінь, фізичних якостей: розвитку інтересу до різних доступним дитині видів рухової діяльності та позитивних морально-вольових рис особистості.
Для здійснення завдань фізичного виховання дітей необхідні наступні умови:
відповідна культурна обстановка (умови життя дитини);
- Дотримання гігієнічних правил;
- Регулярне, достатнє і повноцінне харчування;
- Стійкий правильний режим, що створює можливості для нормального життя дитини, її активної діяльності, проведення з ним рухливих ігор та занять.
При виконанні цих умов слід дотримуватися єдність і узгодженість оздоровчої та виховної роботи в сім'ї і в дитячих установах.
Розумове виховання - це формування у дітей уявлень про найпростіші явища природи і суспільного життя, вдосконалення відчуттів і сприймань, розвиток уваги, уяви, мислення, мовлення, ігри. Розумове виховання не зводиться тільки до розширення обсягу придбаних дітьми знань, але також розвиває допитливість і розумові здібності, формує найпростіші способи розумової діяльності і виробляє вольові реакції і поведінку дитини.
Розумовий розвиток - це кількісні та якісні зміни, що відбуваються в розумовій діяльності дитини. Розвиток це протікає на основі досвіду, придбаного дитиною, і під впливом виховних впливів.
Щоденна розумове навантаження необхідна для розвитку і зміцнення здоров'я дитини, так як вона сприяє прагненню дітей до творчої діяльності. Прагнення до пошуку цілеспрямованої діяльності, як відомо, виявляється в самому ранньому дитинстві.
Для правильного розумового розвитку дітей необхідно:
- Наявність відповідних іграшок і посібників для проведення спеціальних занять і самостійної гри;
- Позитивне спілкування дітей з дорослими і між собою;
- Своєчасне розвиток у дітей органів почуттів, відчуттів, сприймань, уявлень, тобто формування сенсорної культури;
- Розвиток мови, вміння слухати і переповідати;
- Розвиток гри та інших видів діяльності дітей.
Розумове виховання здійснюється шляхом навчання дітей на заняттях і в житті (у іграх, праці і т. д.). Велике значення має своєчасне розвиток усного мовлення: поповнення запасу слів, навчання правильній вимові, граматичній будові і т. д. Для розвитку уваги, пам'яті та інших пізнавальних процесів особистості необхідно урізноманітнити життя дитини щодня і особливо в святкові дні, проводячи з ними заняття та ігри . А. М. Горький говорив, що гра є шляхом до пізнання світу, в якому діти живуть і який покликані змінити. Те ж можна сказати і про інші види діяльності, в процесі яких відбувається розвиток дітей.
Моральне виховання - це формування позитивних рис характеру людської особистості, які, визначають моральне обличчя радянської людини.
Дитина з перших днів життя пов'язаний з оточуючими його людьми і спілкується з ними, в результаті чого і виникають перші симпатії до людей. Пізніше його цікавить питання, що добре і що погано. Діти придивляються до вчинків своїх товаришів і дорослих. Таким чином, поступово в уявленні дітей створюються моральні мотиви поведінки, які нерідко мають ще вельми наївний характер. Для правильного морального виховання необхідно:
- Встановлення правильних відносин між дітьми, а також між дітьми та дорослими;
- Чітке виконання режиму та збереження позитивного емоційного стану дитини;
- Прищеплення любові до рідної природи (це є основою виховання патріотизму), до оточуючих людей, до міста чи села, де дитина перебуває, до будинку, де він живе, і т. д.;
- Виховання організованості та культури поведінки дитини.
З самого раннього дитинства слід розвивати у дітей уміння доводити почату справу до кінця (наприклад, всі кільця надіти на стержень пірамідки), долати зустрічаються труднощі (наприклад, зробити деяке зусилля, щоб переступити канавку; трохи почекати, коли дадуть бажану іграшку), спокійно ставитися до невдач і невеликим неприємностей (наприклад, розлив суп або злегка забився). Необхідно виховувати допитливість, зосередженість і багато іншого, що лежить в основі характеру людини.
Трудове виховання є частиною морального виховання. У зв'язку з тим, що праця дорослої людини є його основною діяльністю, цей вид розвитку особистості слід розглядати як складову частину виховання підростаючого покоління. Вже в дошкільному віці формуються такі якості дитини, як працьовитість, цілеспрямованість, організованість, вміння долати труднощі, а також виховуються акуратність і смак до добре виконаної роботи.
Основне завдання - це виховати активного корисного людини для нашого суспільства. Для цього необхідно:
- Наявність посібників для активізації трудової діяльності;
- Показ, пояснення і вправу в діях;
- Спокійна ділова обстановка, що враховує можливості дитини;
- Розвиток самостійності у дітей;
- Заохочення бажання допомагати старшим і своїм товаришам;
- Сталість вимог до послідовності виконання, до якості трудових дій і результату;
- Розвиток творчості у формуванні трудових навичок.
Систематичне участь у трудовій діяльності підвищує загальний розвиток дітей, надає їм впевненості у власних силах, формує прагнення долати посильні труднощі і отримувати задоволення від виконаної роботи.
Естетичне виховання - це розвиток художнього смаку, прищеплення любові до прекрасного, до мистецтва, формування творчої активності особистості. Воно забезпечує всебічний розвиток гармонійної особистості, будучи частиною гуманістичного виховання. Ранній вік є підготовчим етапом до естетичного освоєння навколишнього світу. Дитина радісно реагує поки тільки на окремі найбільш яскраві іграшки, предмети, на ритмічні рухи, музичні звуки. Пізніше сприйняття красивого, приємного, творів мистецтва вдосконалюється. Використовуючи різні види мистецтва, вихователь формує у дитини сприйнятливість до всього доброго і красивого, збагачує її духовний світ. Здійснюється це завдяки таким умовам:
- Естетика навколишнього середовища (будівля дитячої установи, групова кімната, іграшки, одяг дитини та оточуючих його людей, домашня обстановка і ін);
- Оснащення педагогічного процесу необхідними для естетичного розвитку дітей посібниками, матеріалами, музичними інструментами;
- Залучення дитини до істинної краси природи, живопису, музиці, що ляже в основу формування естетичного смаку та естетичних почуттів, сприйнять, суджень;
- Створити умови для активної діяльності дітей;
- Облік індивідуальних здібностей дітей до творчості;
Естетичне виховання має здійснюватися всіма наявними виховними засобами образотворчого, музичного мистецтва, через літературу і народну творчість і т. д.
Фізичний, розумовий, моральне, трудове, естетичне виховання здійснюється у відповідності з певними принципами дошкільної педагогіки: активністю та інтересом, свідомістю, наочністю, послідовністю і систематичністю, індивідуальним підходом до дітей.
Активність є природною потребою дитини, але її треба вміло спрямовувати, заохочувати до самостійної діяльності, розвиваючи інтерес до того, що він робить, не пригнічуючи ініціативи.
Вельми уважного і обережного підходу вимагає виховання свідомості. Слід зважати на можливостями дитини, так як багато він сприймає на віру, покладається на авторитет дорослих, має велику сугестивністю і прагненням наслідувати. Тому не можна підміняти свідомість дитини сліпим підпорядкуванням авторитету дорослого чи виробленням автоматичної звички. Дії повинні бути усвідомленими і розумними.
Важливе значення у роботі з дітьми має принцип наочності, що випливає з особливостей дитячого сприйняття і мислення. Великий російський педагог К. Д. Ушинський відзначав, що якщо дитину вчити запам'ятовувати невідомі йому слова, не показуючи предмети або картинки, то він довго і марно буде мучитися над ними, але, зв'язавши з картинками навіть 20 таких слів, дитина засвоює їх на льоту .
Принцип систематичності і послідовності отримав своє відображення у всій роботі дитячих установ: в організації режиму, проведення спеціальних занять і т. д.
Неповторність кожної людської особистості зобов'язує вихователів враховувати індивідуальні особливості дітей. Виховуючи колектив, треба розглядати дітей не як суму однорідних одиниць, а як сукупність індивідуальностей, взаємно доповнюють один одного.
Гра - це робота дітей. У ході гри малюки всерйоз зайняті оволодінням новими для них сенсорними і моторними, навичками. Гра розширює знання дитини про себе і про світ, дає йому відчуття панування над тим, що його оточує.
Будучи захоплюючим заняттям для дошкільнят, гра разом з тим є найважливішим засобом їхнього виховання та розвитку. Але це відбувається тоді, коли вона включається в організованих і керований педагогічний процес. Розвиток і становлення гри значною мірою відбувається саме при використанні її як засобу виховання.
Керуючись вимогами «Програми виховання в дитячому садку», педагог відбирає і планує програмне зміст, яке має бути засвоєно дітьми в іграх, чітко визначає дидактичні та ігрові завдання, дії і правила, передбачуваний результат. Він ніби проектує весь хід гри, не руйнуючи її своєрідності та самодіяльної характеру.
Включаючи гру в педагогічний процес, вихователь вчить дітей грати, створювати, за словами А. С. Макаренка, «хорошу гру». Для такої гри характерні такі якості: виховно-пізнавальна цінність змісту, повнота і правильність розкритих уявлень; доцільність, активність, організованість і творчий характер ігрових дій; підпорядкування правилам і здатність керуватися ними у грі з урахуванням інтересів окремих дітей і всіх граючих; цілеспрямоване використання іграшок і ігрових матеріалів; доброзичливість відносин і радісний настрій дітей.
Зміст
Введення
Глава 1. Завдання виховання дітей дошкільного віку
Глава 2. Гра як засіб виховання дошкільників
Глава 3. Взаємодія сім'ї і дошкільного освітнього закладу в процесі соціалізації дитини
Висновок
Список літератури
Введення
Однією зі складних і ключових проблем педагогічної теорії і практики є проблема особистості, її розвитку. Формування та соціалізації. Дана проблема має різні аспекти, тому розглядається багатьма науками: філософією, соціологією, фізіологією, анатомією, психологією та ін
Педагогіка вивчає і виявляє найбільш ефективні умови для розвитку, формування та соціалізації особистості в процесі навчання і виховання. Соціальне розвиток пов'язаний з психічними (вдосконалення пам'яті, мислення, волі, характеру); духовними (моральне становлення, зміна свідомості); інтелектуальними (поглиблення і розширення знань, інтелектуальне зростання) змінами.
Людина, з'являючись на світ істотою майже виключно біологічним, в процесі розвитку перетворюється на істота соціальна, в особистість як суб'єкт відносин і суспільної діяльності. Середовище є визначальним фактором формування особистості, людина в процесі життєдіяльності поступово соціалізується саме під впливом середовища, перш за все тих соціальних груп, з якими він спілкується, які становлять його найближче оточення. Соціалізація триває протягом усього життя і відбувається в умовах як стихійного, так і цілеспрямованого взаємодії людини із середовищем.
Виховання покликане коригувати характер впливу середовища. У процесі виховання здійснюється свідомо контрольована соціалізація. Виховання впорядковує потік йдуть на особистість впливів і створює умови для прискорення соціалізації. По суті, виховання в широкому плані, як соціальна функція, як процес соціокультурного відтворення покоління це і є соціалізація. А виховання, як педагогічний процес, спрямований вплив на розвиток особистості, є функцією одного з агентів соціалізації - освітнього закладу.
Дана робота присвячена дошкільною освітнім установам, як інституту соціалізації. Мета курсової роботи з'ясувати особливості розвитку особистості в дитячому саду. Для досягнення цієї мети ми розглянемо суть і завдання процесу виховання, а також такий компонент виховання дошкільників, як гра. Так як процес соціалізації дитини відбувається на основі його діяльнісної сутності, а найбільш значущим аспектом соціалізації в дошкільному закладі є ігрова діяльність.
Також ми досліджуємо питання необхідності співпраці дошкільного закладу з сім'єю. Даний аспект проблеми соціалізації дошкільнят ми вважаємо особливо актуальним. В даний час в Російському суспільстві відзначається підвищена увага до сім'ї з боку всіх соціальних інститутів. Це пояснюється об'єктивними процесами, що розвиваються в суспільстві гуманізацією і демократизацією соціокультурних відносин, зростанням розуміння пріоритетності сім'ї у розвитку, вихованні та соціалізації дітей. У різних контекстах звучить, що сім'я повинна, нарешті, стати в нашому суспільстві не просто цінністю, а цінністю номер один, що сім'я і є наша нова національна ідея. У зв'язку з цим необхідно всі зусилля спрямовувати на відновлення сімейних систем, культивування взаєморозуміння у родинах, на підвищення педагогічної культури батьків, вдосконалення виховного потенціалу сім'ї.
Глава 1. Завдання виховання дітей дошкільного віку
Виховання - це вироблення певного світогляду й поведінки, гармонійний розвиток людської особистості. Виховання передбачає комплекс фізичного, розумового, морального, трудового, естетичного розвитку дитини. Проте співвідношення між цими сторонами розвитку в дошкільній педагогіці дещо інші, ніж у педагогіці шкільного віку: фізичне виховання дітей до 7 років виступає на перший план, а розумове виховання, хоча і відіграє важливу роль, не може займати таке місце, як у школі. У дошкільному віці закладаються основи характеру людини, але дітям ще недоступна система понять, ідей, що лежать в основі морального виховання. Прищеплення працьовитості розглядається як метод виховного впливу: розвиток самостійності, радісну працю по догляду за рослинами, тваринами, допомога старшим, самообслуговування. Велике значення в цьому віці надається естетичному вихованню, формуванню художнього смаку. Всі 5 видів виховання проводяться в основному у формі гри, цікавих спеціальних занять з дітьми у відповідності з віковими особливостями.
Фізичний, розумовий, моральне, трудове та естетичне виховання здійснюються паралельно. Всі ці лінії розвитку настільки пов'язані між собою, що проведене спеціальне заняття не може відповідати завданням тільки, наприклад, розумового або морального виховання. Проводячи з дошкільнятами свято 1 Травня, ми говоримо їм про дружбу народів - моральне виховання, про весну і квітах - естетичне виховання, діти читають вірші - розумове виховання, з ними проводиться рухлива гра - фізичне виховання.
Виховання дітей ведеться на основі наукових методів і принципів: послідовно - від легкого до важкого, від простого до складного, від близького до далекого, від конкретного до абстрактного. У дошкільній педагогіці використовують певні методи: спостереження, природний педагогічний експеримент, вивчення щоденників батьків і вихователів зі спостереження за дітьми, бесіди з дітьми та їх батьками, вивчення творів дитячої творчості, а також різні види контролю за фізичним і нервово-психічним розвитком дитини.
Фізичне виховання - це цілісна система, в якій поєднуються охорона і зміцнення здоров'я, вдосконалення функцій організму дитини, її повноцінний фізичний розвиток. Фізичне виховання спрямоване на своєчасне формування у дітей рухових навичок, умінь, фізичних якостей: розвитку інтересу до різних доступним дитині видів рухової діяльності та позитивних морально-вольових рис особистості.
Для здійснення завдань фізичного виховання дітей необхідні наступні умови:
- Дотримання гігієнічних правил;
- Регулярне, достатнє і повноцінне харчування;
- Стійкий правильний режим, що створює можливості для нормального життя дитини, її активної діяльності, проведення з ним рухливих ігор та занять.
При виконанні цих умов слід дотримуватися єдність і узгодженість оздоровчої та виховної роботи в сім'ї і в дитячих установах.
Розумове виховання - це формування у дітей уявлень про найпростіші явища природи і суспільного життя, вдосконалення відчуттів і сприймань, розвиток уваги, уяви, мислення, мовлення, ігри. Розумове виховання не зводиться тільки до розширення обсягу придбаних дітьми знань, але також розвиває допитливість і розумові здібності, формує найпростіші способи розумової діяльності і виробляє вольові реакції і поведінку дитини.
Розумовий розвиток - це кількісні та якісні зміни, що відбуваються в розумовій діяльності дитини. Розвиток це протікає на основі досвіду, придбаного дитиною, і під впливом виховних впливів.
Щоденна розумове навантаження необхідна для розвитку і зміцнення здоров'я дитини, так як вона сприяє прагненню дітей до творчої діяльності. Прагнення до пошуку цілеспрямованої діяльності, як відомо, виявляється в самому ранньому дитинстві.
Для правильного розумового розвитку дітей необхідно:
- Наявність відповідних іграшок і посібників для проведення спеціальних занять і самостійної гри;
- Позитивне спілкування дітей з дорослими і між собою;
- Своєчасне розвиток у дітей органів почуттів, відчуттів, сприймань, уявлень, тобто формування сенсорної культури;
- Розвиток мови, вміння слухати і переповідати;
- Розвиток гри та інших видів діяльності дітей.
Розумове виховання здійснюється шляхом навчання дітей на заняттях і в житті (у іграх, праці і т. д.). Велике значення має своєчасне розвиток усного мовлення: поповнення запасу слів, навчання правильній вимові, граматичній будові і т. д. Для розвитку уваги, пам'яті та інших пізнавальних процесів особистості необхідно урізноманітнити життя дитини щодня і особливо в святкові дні, проводячи з ними заняття та ігри . А. М. Горький говорив, що гра є шляхом до пізнання світу, в якому діти живуть і який покликані змінити. Те ж можна сказати і про інші види діяльності, в процесі яких відбувається розвиток дітей.
Моральне виховання - це формування позитивних рис характеру людської особистості, які, визначають моральне обличчя радянської людини.
Дитина з перших днів життя пов'язаний з оточуючими його людьми і спілкується з ними, в результаті чого і виникають перші симпатії до людей. Пізніше його цікавить питання, що добре і що погано. Діти придивляються до вчинків своїх товаришів і дорослих. Таким чином, поступово в уявленні дітей створюються моральні мотиви поведінки, які нерідко мають ще вельми наївний характер. Для правильного морального виховання необхідно:
- Встановлення правильних відносин між дітьми, а також між дітьми та дорослими;
- Чітке виконання режиму та збереження позитивного емоційного стану дитини;
- Прищеплення любові до рідної природи (це є основою виховання патріотизму), до оточуючих людей, до міста чи села, де дитина перебуває, до будинку, де він живе, і т. д.;
- Виховання організованості та культури поведінки дитини.
З самого раннього дитинства слід розвивати у дітей уміння доводити почату справу до кінця (наприклад, всі кільця надіти на стержень пірамідки), долати зустрічаються труднощі (наприклад, зробити деяке зусилля, щоб переступити канавку; трохи почекати, коли дадуть бажану іграшку), спокійно ставитися до невдач і невеликим неприємностей (наприклад, розлив суп або злегка забився). Необхідно виховувати допитливість, зосередженість і багато іншого, що лежить в основі характеру людини.
Трудове виховання є частиною морального виховання. У зв'язку з тим, що праця дорослої людини є його основною діяльністю, цей вид розвитку особистості слід розглядати як складову частину виховання підростаючого покоління. Вже в дошкільному віці формуються такі якості дитини, як працьовитість, цілеспрямованість, організованість, вміння долати труднощі, а також виховуються акуратність і смак до добре виконаної роботи.
Основне завдання - це виховати активного корисного людини для нашого суспільства. Для цього необхідно:
- Наявність посібників для активізації трудової діяльності;
- Показ, пояснення і вправу в діях;
- Спокійна ділова обстановка, що враховує можливості дитини;
- Розвиток самостійності у дітей;
- Заохочення бажання допомагати старшим і своїм товаришам;
- Сталість вимог до послідовності виконання, до якості трудових дій і результату;
- Розвиток творчості у формуванні трудових навичок.
Систематичне участь у трудовій діяльності підвищує загальний розвиток дітей, надає їм впевненості у власних силах, формує прагнення долати посильні труднощі і отримувати задоволення від виконаної роботи.
Естетичне виховання - це розвиток художнього смаку, прищеплення любові до прекрасного, до мистецтва, формування творчої активності особистості. Воно забезпечує всебічний розвиток гармонійної особистості, будучи частиною гуманістичного виховання. Ранній вік є підготовчим етапом до естетичного освоєння навколишнього світу. Дитина радісно реагує поки тільки на окремі найбільш яскраві іграшки, предмети, на ритмічні рухи, музичні звуки. Пізніше сприйняття красивого, приємного, творів мистецтва вдосконалюється. Використовуючи різні види мистецтва, вихователь формує у дитини сприйнятливість до всього доброго і красивого, збагачує її духовний світ. Здійснюється це завдяки таким умовам:
- Естетика навколишнього середовища (будівля дитячої установи, групова кімната, іграшки, одяг дитини та оточуючих його людей, домашня обстановка і ін);
- Оснащення педагогічного процесу необхідними для естетичного розвитку дітей посібниками, матеріалами, музичними інструментами;
- Залучення дитини до істинної краси природи, живопису, музиці, що ляже в основу формування естетичного смаку та естетичних почуттів, сприйнять, суджень;
- Створити умови для активної діяльності дітей;
- Облік індивідуальних здібностей дітей до творчості;
Естетичне виховання має здійснюватися всіма наявними виховними засобами образотворчого, музичного мистецтва, через літературу і народну творчість і т. д.
Фізичний, розумовий, моральне, трудове, естетичне виховання здійснюється у відповідності з певними принципами дошкільної педагогіки: активністю та інтересом, свідомістю, наочністю, послідовністю і систематичністю, індивідуальним підходом до дітей.
Активність є природною потребою дитини, але її треба вміло спрямовувати, заохочувати до самостійної діяльності, розвиваючи інтерес до того, що він робить, не пригнічуючи ініціативи.
Вельми уважного і обережного підходу вимагає виховання свідомості. Слід зважати на можливостями дитини, так як багато він сприймає на віру, покладається на авторитет дорослих, має велику сугестивністю і прагненням наслідувати. Тому не можна підміняти свідомість дитини сліпим підпорядкуванням авторитету дорослого чи виробленням автоматичної звички. Дії повинні бути усвідомленими і розумними.
Важливе значення у роботі з дітьми має принцип наочності, що випливає з особливостей дитячого сприйняття і мислення. Великий російський педагог К. Д. Ушинський відзначав, що якщо дитину вчити запам'ятовувати невідомі йому слова, не показуючи предмети або картинки, то він довго і марно буде мучитися над ними, але, зв'язавши з картинками навіть 20 таких слів, дитина засвоює їх на льоту .
Принцип систематичності і послідовності отримав своє відображення у всій роботі дитячих установ: в організації режиму, проведення спеціальних занять і т. д.
Неповторність кожної людської особистості зобов'язує вихователів враховувати індивідуальні особливості дітей. Виховуючи колектив, треба розглядати дітей не як суму однорідних одиниць, а як сукупність індивідуальностей, взаємно доповнюють один одного.
Глава 2. Гра як засіб виховання дошкільників
Провідний вид діяльності дошкільника - це гра. Саме в ній у взаємодії з педагогом формуються основні новоутворення, що готують перехід дитини до молодшого шкільного віку.Гра - це робота дітей. У ході гри малюки всерйоз зайняті оволодінням новими для них сенсорними і моторними, навичками. Гра розширює знання дитини про себе і про світ, дає йому відчуття панування над тим, що його оточує.
Будучи захоплюючим заняттям для дошкільнят, гра разом з тим є найважливішим засобом їхнього виховання та розвитку. Але це відбувається тоді, коли вона включається в організованих і керований педагогічний процес. Розвиток і становлення гри значною мірою відбувається саме при використанні її як засобу виховання.
Керуючись вимогами «Програми виховання в дитячому садку», педагог відбирає і планує програмне зміст, яке має бути засвоєно дітьми в іграх, чітко визначає дидактичні та ігрові завдання, дії і правила, передбачуваний результат. Він ніби проектує весь хід гри, не руйнуючи її своєрідності та самодіяльної характеру.
Включаючи гру в педагогічний процес, вихователь вчить дітей грати, створювати, за словами А. С. Макаренка, «хорошу гру». Для такої гри характерні такі якості: виховно-пізнавальна цінність змісту, повнота і правильність розкритих уявлень; доцільність, активність, організованість і творчий характер ігрових дій; підпорядкування правилам і здатність керуватися ними у грі з урахуванням інтересів окремих дітей і всіх граючих; цілеспрямоване використання іграшок і ігрових матеріалів; доброзичливість відносин і радісний настрій дітей.
Керуючи грою, вихователь впливає на всі сторони особистості дитини: на його свідомість, почуття, волю, поведінку, використовує її з метою розумового, морального, естетичного і фізичного виховання.
В процессе игры уточняются и углубляются знания и представления детей. Чтобы выполнить в игре ту или иную роль, ребенок должен свое представление перевести в игровые действия. Иногда знания и представления о труде людей, о конкретных действиях, взаимоотношениях оказываются недостаточными, и возникает необходимость в их пополнении. Потребность в новых знаниях выражается в вопросах детей. Воспитатель отвечает на них, прислушивается к разговорам во время игры, помогает играющим найти взаимопонимание, договоренность.
Следовательно, игра не только закрепляет уже имеющиеся у детей знания и представления, но и является своеобразной формой активной познавательной деятельности, в процессе которой они под руководством воспитателя овладевают новыми знаниями.
Организуя игру, руководя ею, воспитатель воздействует на коллектив детей и через коллектив на каждого ребенка. Становясь участником игры, ребенок сталкивается с необходимостью согласовывать свои намерения и действия с другими, подчиняться правилам, которые устанавливаются в игре.
Чтобы использовать положительное влияние игры и не допустить возникновения нежелательных игр, нужно учить детей различать, что хорошо и что плохо, воспитывать активное стремление к хорошему и неприязнь к плохому. С этой целью воспитатель через игру и в игре раскрывает детям смысл тех или иных положительных фактов, дает их оценку, вызывает у ребят желание подражать им и тем самым формирует их отношение к тому, что отображается в игре.
Качество дошкольного воспитания в значительной мере зависит как от правильно составленной системы развивающих задач, так и от адекватной стратегии общения, взаимодействия взрослого с детьми. Развертывая общение с детьми, необходимо учитывать и их возрастные особенности, и индивидуальные склонности и интересы, и специфику того вида деятельности, в котором взрослый взаимодействует с детьми.
Говоря об игровом взаимодействии и общении взрослого с детьми, мы должны иметь в виду, прежде всего, их совместную игру, далее занятия, труд.
Именно в игре устанавливаются с ребенком личностные контакты. Это путь к личностно-ориентированному взаимодействию с ребенком. Это педагогический профессионализм.
Детская игра включает в себя два основных вида: сюжетную игру и игру с правилами. Специфика сюжетной игры заключена в условном, замещающем характере действий. Такие игры позволяют ребенку в воображаемой ситуации осуществлять любые привлекающие его действия, ролевые функции, включаться в разнообразные события.
Игры с правилами существенно отличаются от сюжетной. Это достаточно жесткая деятельность - где определены обязательные для участников правила (игры подвижные, дидактические).
Дополняя друг друга, оба вида игры оказываются весьма эффективном развивающим средством, которое трудно заменить другими формами активности.
Благополучие и развитие детей в дошкольном учреждении полностью зависит от тех взрослых, которые с ними работают.
Современные формы организации среды в ряде детских садов предусматривают оборудование помещения дошкольного учреждения и участка для разнообразных форм педагогической работы с детьми и реализации разных видов активности детей в играх.
Исходя из позиций личностно-ориентированной педагогики, общение с ребенком понимается как педагогическое взаимодействие, которое реализуется при непосредственном участии взрослого (воспитателя) в играх детей. Однако, как показывают наблюдения, несмотря на то, что современная психология и педагогика освободили игру от узкодидактической функции «проработка знаний», эта установка до сих пор является стереотипом сознания большинства воспитателей дошкольных учреждений и администрации детского сада (результаты собеседований в курсовой работе, наблюдения практической деятельности педагогов ДОУ).
Ограничение игры часто дидактическими функциями влечет за собой все тот же «учительский» тип отношения воспитателя к детям: педагог руководит игрой, а дети выполняют его указания. Небольшие отрезки времени, остающиеся от строго регламентированных занятий, игр не удовлетворяют требованиям, связанным со свободным, непринужденным взаимодействием взрослого с детьми.
В практике педагогов ДОУ отмечается негибкое использование прочих помещений, провоцирующее учебно-дисциплинарные формы работы с детьми. Игровые уголки с постоянной экспозицией и тематикой, что значительно снижает интерес детей, не способствуют взаимодействию в игре.
К нежелательным стереотипам следует отнести традиционные игровые уголки для сюжетных игр с неизменными типами и сюжетами «Больница», «Почта», «Магазин», «Пароход» и др., которые вносят в игры детей штампы, препятствующие проявлению самостоятельности, творчества, инициативы детей. Содержание игровых пространств должно быть мобильным, регулярно обновляться в соответствии с информацией, полученной от педагога в рамках усвоения программных задач, создавая условие для созидательной деятельности детей, креативности, реализацию индивидуальных особенностей и способностей детей.
Для того, чтобы дети овладевали игровыми умениями, взрослые (педагоги, родители) должны играть вместе с ними. Зачастую этого не происходит по следующим причинам, мешающим обновлению работы детского сада: установка педагогов на обучающие занятия как приоритетную форму работы с детьми; недостаток содержания, адекватного запросам современных требований детей, позволяющих наладить совместную непринужденную деятельность в игре; жесткий режим дня, не предоставляющий возможности детям играть; недостаточная информационность детей, способствующая развитию сюжета игр.
Эмоциональный комфорт ребенка зависит не только от его взаимоотношений с близкими взрослыми, но и от взаимоотношений со сверстниками.
Положительное отношение сверстников, их благоприятные оценки во многом определяются тем, насколько свободно ребенок вступает в контакты, умеет ли развернуть интересную совместную игру. Сначала взрослый, развертывая игру с ребенком, поясняет все игровые действия, объясняет правила и стимулирует к этому ребенка. Среди педагогов-практиков бытует представление о том, что маленькие дети не могут играть вместе. Разумеется, в младшем возрасте взаимодействие дошкольников еще очень кратковременно и должно поддерживаться взрослыми. Вместе с тем, пояснять друг другу игровые замыслы, согласовывать друг с другом - задача сложная даже для старших дошкольников. Поэтому надо отчетливо понимать, что совместная самостоятельная игра детей может развернуться только в небольших микрогруппах (3-4 человека), с помощью взрослых создаются в помещении игровые пространства, где дети могут играть, не мешая друг другу.
Пока в дошкольных учреждениях такая позиция не находит места в работе с детьми. Несмотря на то, что достаточное количество ДОУ создали благоприятные условия для овладения усложняющимися умениями, возможности самих детей не реализованы.
Воспитатели не владеют навыками формирования у детей игровых действий. В данном процессе отмечается стихийность, где организация жизни детей не носит целенаправленный характер. Отсутствие у педагогов навыков личностно-ориентированного взаимодействия с детьми не позволяет им в полной мере реализовать основные принципы педагогики сотрудничества.
Если педагогу удается контролировать и совершенствовать способы общения с ребенком, проявлять внимание и отзывчивое отношение к нему, терпеливо и доброжелательно выслушивать каждого ребенка, ласково с ним обращаться и пр., то в процессе взаимодействия в игре не владеет индивидуальным подходом, сдерживая тем самым проявления его творческих способностей и инициативы. У некоторых педагогов отсутствует профессиональное умение удерживать позицию равноправного партнера при взаимодействии с детьми в игре.
Так, выяснилось, что основная сфера приложения усилий педагога в течение рабочего дня - обучающие занятия, от чего дети устают, теряют свою познавательную активность, лишаются возможности общения и взаимодействия друг с другом.
Много времени и энергии воспитатель затрачивает на подготовку занятий. Тематика занятий не является продуктивной, способствующей развитию игры, игровых мотивационных ситуации, действии, т.е. информационная часть занятий не побуждает детей к развитию игровых сюжетов. Подавляющее большинство воспитателей отметили, что после проведенных занятий у них возникает чувство облегчения, как если бы основная дневная работа проделана (по 10-30 минут, 2-3-4 занятия).
Как видно, установка только на занятия влечет за собой и распределение усилий педагога не в пользу других форм работы, а именно игровой деятельности детей.
Может ли воспитатель, так выстроить занятия, чтоб его дети смогли продолжить в самостоятельной игровой деятельности?
К тому же имея дело с большой группой детей (фронтальные занятия, которые до сих пор практикуются в ДОУ), педагог неизбежно сталкивается с ситуациями, когда необходимо упорядочить поведение детей, снять их излишнее возбуждение, а порой напряжение и усталость. А оно (возбуждение) неизбежно при неправильной организации деятельности детей в течение дня.
По характеру поведения взрослого в этих раздражающих его ситуациях, можно косвенно судить о наличии признаков «профессиональной усталости», в результате чего в большинстве своем воспитатели не готовы включиться в качестве партнера в совместную непринужденную игровую деятельность с детьми. Педагог не владеет необходимыми для этой формы работы знаниями о детской деятельности и содержанием, адекватным запросам детей.
Рекомендации педагогам ДОУ по организации игровой деятельности:
- создание гибкого режима дня с учетом здоровья детей, их интересов, творческих запросов, индивидуальных особенностей развития;
- переориентирование педагогов ДОУ с репродуктивных методов взаимодействия с детьми в игре, на продуктивные; создание условий развивающей среды (по интересам детей);
- понимание педагогического взаимодействия взрослого и ребенка в игре как одного из самых лучших профессиональных качеств воспитателя;
- использование игровых приемов в процессе обучения;
- признание в ДОУ приоритетной самостоятельной игровой деятельности, направленной на творческую, созидательную, познавательную активность дошкольника.
Игра возникает в результате определенных социальных условий жизни ребенка в обществе. Взрослые способствуют распространению детской игры с помощью сообщения детям новой информации, специально созданных условий (игрушек, игровых пространств, где ребенок может играть, игровой техники и т.д.), которые передаются из поколения в поколение, превращая игру в часть культуры общества. В ходе социально-исторического развития человечества игра приобретает все большее значение для формирования личности ребенка. С ее помощью дети овладевают опытом взаимодействия с окружающим миром, усваивают моральные нормы, способы практической и умственной деятельности, выработанные многовековой историей человечества. Образное отражение реальной жизни в играх детей зависит от впечатлений, складывающейся системы ценностей.
Игровая деятельность, как доказано А.В.Запорожцем, В.В.Давыдовым, Н.Е.Михайленко, не изобретается ребенком и задается ему взрослым, который учит малыша играть, знакомить с общественно сложившимися способами игровых действий (как использовать игрушку, предметы-заместители, другие средства воплощения образа, выполнять условные действия, строить сюжет, подчиняться игровым правилам и т.п.). Усваивая в общении со взрослыми технику различных игр, ребенок затем обобщает игровые способы и переносит на другие ситуации. Так игра приобретает самодвижение, становится формой собственного творчества ребенка, а это обусловливает его развивающий эффект.
Таким образом, игра является средством всестороннего воспитания и развития детей.
Глава 3. Взаимодействия семьи и дошкольного образовательного учреждения в процессе социализации ребенка
Многочисленные исследования в области педагогики показали: дети способны адаптироваться в коллективе (детский сад, начальная школа), если создать необходимые условия, как для самого ребенка, так и для его семьи.
Социальный опыт ребенка - это не только его возраст, но и тот мир, в котором он растет, семья, в которой он воспитывается.
Семья имеет приоритет как основной источник социализации и обладает огромными возможностями в формировании личности, поэтому так велика ответственность семьи за воспитание.
На социализирующую, воспитательную функцию семьи оказывает влияние ряд факторов:
- социальное положение;
- материальное положение;
- род занятий родителей;
- образование родителей;
- эмоционально-нравственная атмосфера в семье, в том числе мировоззрение и ценности.
Оптимальное развитие каждого ребенка на основе педагогической поддержки его индивидуальности в условиях специально организованной среды образовательного учреждения, где ребенок выступает в роли участника коллектива и тесное сотрудничество семьи и образовательного учреждения в вопросах воспитания ребенка, необходимый компонент его социализации в условиях образовательного учреждения. У семьи и образовательного учреждения - единые цели и задачи, но содержание и методы воспитания специфичны, и ни одна проблема не может быть успешно решена образовательным учреждением без сотрудничества с семьей.
Педагогическая поддержка индивидуальности ребенка выводит на первый план проблему педагогического просвещения родителей. Как показали исследования, чем выше уровень педагогической подготовленности родителей, тем активнее и успешнее их педагогическая деятельность. Родители нуждаются в педагогических знаниях, имеющиеся знания их не удовлетворяют. Они отмечают, что испытывают трудности из-за недостатка времени, терпения, такта, опыта, из-за незнания методов воспитания и обучения ребенка, его возрастных особенностей. Знания, воспринимаемые слушателями из разных источников, не помогают им по следующим причинам: они слишком общие, не касаются лично их ребенка и даются в сложной форме. Работа с родителями должна проводиться с учетом исследований, проведенных в последние годы по проблемам семьи.
Однако, часто бывает так, что даже обладая педагогическими знаниями, родители не умеют ими пользоваться. Поэтому наряду с сообщением родителям знаний, востребованных в деле воспитания, необходимо в целом повысить уровень их педагогической подготовленности. Под высоким уровнем подготовленности родителей подразумевается совокупность педагогических знаний и навыков, их потребность воспитывать детей грамотно, с применением элементов "педагогической рефлексии". «Педагогическая рефлексия» - это умение родителей анализировать собственную воспитательную деятельность, критически ее оценивать, находить причины своих педагогических ошибок, неэффективность используемых методов, осуществлять выбор методов воздействия на ребенка, адекватных его характеру и конкретной ситуации. Эта задача особенно актуальна для молодых родителей, у которых только начинает вырабатываться родительская позиция. От умения самокритично оценить себя как воспитателя, свою воспитательную деятельность, поставить себя на место ребенка, посмотреть на ситуацию его глазами зависят складывающиеся взаимоотношения родителей и ребенка, успех воспитательной деятельности семьи в дальнейшем.
Ведущим факторами в формировании личности ребенка являются нравственная атмосфера жизни семьи, ее уклад, стиль. Под этими понятиями подразумеваются социальные установки и система ценностей семьи, взаимоотношения членов семьи друг с другом и с окружающими людьми, семейные традиции, педагогическая образованность, культура родителей, их умение организовать жизнь и деятельность детей в семье соответственно возрасту ребенка и целям его всестороннего воспитания.
Задача образовательного учреждения - определение путей продуктивного взаимодействия с родителями, расширение круга их психолого-педагогических знаний, оказание помощи в понимании своеобразия развития личности ребенка.
Содержательные линии развития семьи:
- формирование познавательных интересов ребенка и готовности родителей к педагогической деятельности на основе учета индивидуальных склонностей ребенка;
- развитие умственных способностей, творческого мышления;
- воспитание чувства уважения к ребенку со стороны родителей;
- воспитание социальной адаптированности ребенка к воспитательному процессу и к жизни в коллективе:
- формирование в ребенке и в семье осознания ценности здорового образа жизни;
- формирование эстетического художественного вкуса у ребенка и развитие эстетических чувств в семье;
- социально-нравственное воспитание детей в семье.
Основні принципи:
1. Принцип общего развития каждого ребенка на основе его индивидуальных возможностей и способностей.
2.Принцип непрерывного развития каждого ребенка.
Общее развитие включает в себя
- эмоциональное и нравственное развитие;
- эстетическое развитие;
- физическое развитие;
Принцип общего развития предполагает обеспечение максимально широких возможностей для разностороннего развития ребенка, для выбора каждой семьей своего пути существования с ребенком в соответствии с уровнем развития и ясно намеченных путей продвижения.
Принцип непрерывного развития ребенка.
Непрерывное развитие ребенка понимается как постоянно поддерживаемый комплекс умений связанных с сотрудничеством с коллективом детей, взрослых, с разными источниками информации. Проведение принципа в жизнь предполагает сформированное желание каждого ребенка выбирать интересующее его отношения, использование всевозможных источников информации. Реализация этого принципа позволяет сформировать важнейшее умение: умение находить себя в коллективе, отбирать полезные и необходимые знания для жизни, использовать знания в жизненных ситуациях.
Общеизвестно, что детство - это уникальный период в жизни человека, именно в это время формируется здоровье, происходит становление личности. Опыт детства во многом определяет взрослую жизнь человека.
Успешному решению задач по воспитанию и развитию детей будут способствовать основные направления:
1. Сближение и тесное взаимодействие разных специалистов (педагогов, врачей, психологов, представителей социальных структур)
2 Выработка единых подходов по оказанию всесторонней квалифицированной помощи ребенку и родителям.
3. Постоянная информированность родителей о достижениях, имеющихся в российской системе воспитания детей
4. Включение родителей в общее образовательное пространство с учетом интересов ребенка, особенностей его развития и состояния здоровья.
Основные ориентиры:
Терпение - быстрых результатов в деятельности ждать нельзя.
Специализация - каждое учреждение образования, каждый уровень образовательной системы должен заниматься своим делом, решением своих задач соответствующих своему потенциалу. Ни одна структура не в состоянии решить все задачи самостоятельно, а только совместно.
Координация - надо стремиться к совместной деятельности с педагогическими и социальными партнерами образовательных учреждений. Эта деятельность должна быть направлена на решение задач, одинаково важных для всех партнеров.
Анализ - бесполезно улучшать что-то, не опираясь на результаты анализа, поскольку социально-педагогическая ситуация может постоянно меняться. Всем решениям должна предшествовать работа аналитиков.
Многочисленные исследования оказывают, что формирование личности в значительной мере происходит под влиянием семьи и зависит как от особенностей взаимоотношений в семье, так и от стиля общения. Особенности взаимоотношений и общения между членами семьи создают психологическую атмосферу, которая определяет воспитательные возможности семьи, влияют на ребенка наряду с факторами целенаправленного воспитания. Тип семейного воспитания определяется типом сложившихся в семье отношений между ее членами.
В настоящее время идет поиск новых путей сотрудничества детского сада и семьи, как в исследованиях ученых, так и в практике детского сада, разрабатываются новые подходы к сотрудничеству с родителями, которые базируются на взаимосвязи двух систем - детского сада и семьи, сообществе детского сада и семьи. Сущность подходов состоит в объединении усилий дошкольных учреждений и семьи для развития личности, как детей, так и взрослых с учетом интересов и особенностей каждого члена сообщества, его прав и обязанностей.
Сегодня современным родителям необходима помощь, ибо отсутствие знаний по психологии и педагогике ведут к ошибкам, непониманию, а значит, - к безрезультативности воспитания. Поэтому основные усилия педагогического коллектива должны быть направлены на повышение уровня педагогической культуры родителей
Роль семьи в становлении личности исключительна, ее не могут подменить иные социальные институты. Функциональный потенциал семьи в рамках общества огромен. Разрушение семейных связей неизбежно сопряжено с нарушением нормального развития детей и накладывает долгий, в известной мере, неизгладимый отпечаток на всю их последующую жизнь.
В данном контексте образовательное учреждение не может переложить всю ответственность за воспитание детей на семью, отказаться от работы с родителями. Воспитание детей является серьезной и важной обязанностью родителей, которые, как правило, к нему не готовы, поскольку их никто никогда этому не учил. Единственный выход из сложившейся ситуации - организация систематической социокультурной и психолого-педагогической помощи родителям в социализации детей. Необходим поиск новых подходов в организации сотрудничества с ними, изменение содержания и форм взаимодействия с семьей. Сотрудничество образовательного учреждения и семьи всегда представляло собой полиаспектную, многоуровневую проблему. И у педагогов, и у родителей в российском обществе в большинстве случаев были сформированы искаженные установки на сам процесс продуктивного интеракционирования. По сложившейся традиции считалось, что педагог обязан руководить, управлять семейным воспитанием, предъявлять требования своему воспитаннику и его родителям от имени общества.
Сегодняшняя действительность ставит педагога перед необходимостью пересмотра данных позиций. Педагоги, воспитатели и родители должны рассматриваться как партнеры в рамках целостного процесса социализации ребенка. Это означает равенство сторон, взаимное уважение, высокий уровень толерантности, доброжелательность и заинтересованность в успешном осуществлении сотрудничества
Висновок
Ранній вік є найбільш відповідальним періодом життя людини, коли формуються найбільш фундаментальні здібності, що визначають подальший розвиток людини. У цей період складаються такі ключові якості як пізнавальна активність, довіра до світу, впевненість у собі, доброзичливе ставлення до людей, творчі можливості, загальна життєва активність і багато іншого. Однак, ці якості і здібності не виникають автоматично, як результат фізіологічного дозрівання. Їх становлення вимагає адекватних дій з боку дорослих, певних форм спілкування та спільної діяльності з дитиною. Витоки багатьох проблем, з якими стикаються батьки і педагоги (знижена пізнавальна активність, порушення у спілкуванні, замкнутість і підвищена сором'язливість, або навпаки, агресивність і гіперактивність дітей тощо) лежать саме в ранньому дитинстві. Корекція і компенсація цих деформацій у дошкільному та шкільному віці представляє істотні труднощі і вимагає значно більших зусиль і витрат, ніж їх запобігання.
Цели воспитательно-образовательного процесса в ДОУ заключаются во всестороннем обучении ребенка на основе гармоничного сочетания интеллектуального и физического развития, формировании у детей социальных контактов и способности к совместным действиям в условиях развивающего обучения и воспитания.
Полноценное развитие ребёнка раннего возраста требует адекватной и квалифицированной психолого-педагогической поддержки со стороны профессионалов, обладающих соответствующей квалификацией.
Таким образом, система воспитательно-образовательной программы ДОУ, как института социализации, должна быть построена на принципах комплексного подхода в воспитании и обучении детей в период раннего возраста.
Список літератури
1. Алямовская В. Г. Как воспитывать здорового ребёнка. - М., 1993.
2. Бородич А.М. Методика развития речи детей. -М.: Просвещение, 1981. –255с.
3. Вавилова Н. Д. Ребёнок поступает в детский сад. - М., 1983.
4. Волкова-Гаспарова Е. Особенности работы педагогов-психологов с детьми и их родителями // Дошкольное воспитание. – 1999 - № 3.
5. Воспитание детей раннего возраста . Москва, «Просвещение», 1996
6. Галанов А.С. Психическое и физическое развитие ребенка от 1 г. до 3 лет. – М.: Аркти. - 2006.
7. Детство: Программа развития и воспитания детей в детском саду /Под ред. Т.І. Бабаєвої, З.А. Михайлової, Л.М. Гурович. –Спб.: Акцидент, 1996.
8. Дневник воспитателя: развитие детей дошкольного возраста /Под ред. О.М. Дьяченко, Т.В. Лаврентьевой. –М.: ГНОМ и Д, 2001. –144с.
9. Занятия по развитию речи в детском саду. Программа и конспект /Под ред. О.С. Ушакової. –М.: Совершенство, 2001. –368с.
10. Калинина Р., Семёнова Л., Яковлева Г. Ребёнок пошёл в детский сад//Дошкольное воспитание. – 1998 - № 4.
11. Кононова И.М. Семинарские и практические занятия по дошкольной педагогике. – М. ДиС. - 2004.
12. Павлова Л.М. Организация жизни и культура воспитания детей в группах раннего возраста. Практичний посібник. – М.: Айрис-пресс. 2006.
13. Печора К.Л. Контроль за развитием и поведением детей, планирование занятий с детьми раннего возраста: методические рекомендации / К.Л.Печора, В.М.Сотникова. - М.: Мир. - 2000.
14. Розвиток і навчання дітей раннього віку в ДОУ: Навчально-методичний посібник / сост. Є. С. Дьоміна. – М.: ТЦ Сфера, 2006.
15. Социальная адаптация детей в ДОУ/ Под ред. Р. В. Тонковой-Ямпольской и др. – М., 1992.
В процессе игры уточняются и углубляются знания и представления детей. Чтобы выполнить в игре ту или иную роль, ребенок должен свое представление перевести в игровые действия. Иногда знания и представления о труде людей, о конкретных действиях, взаимоотношениях оказываются недостаточными, и возникает необходимость в их пополнении. Потребность в новых знаниях выражается в вопросах детей. Воспитатель отвечает на них, прислушивается к разговорам во время игры, помогает играющим найти взаимопонимание, договоренность.
Следовательно, игра не только закрепляет уже имеющиеся у детей знания и представления, но и является своеобразной формой активной познавательной деятельности, в процессе которой они под руководством воспитателя овладевают новыми знаниями.
Организуя игру, руководя ею, воспитатель воздействует на коллектив детей и через коллектив на каждого ребенка. Становясь участником игры, ребенок сталкивается с необходимостью согласовывать свои намерения и действия с другими, подчиняться правилам, которые устанавливаются в игре.
Чтобы использовать положительное влияние игры и не допустить возникновения нежелательных игр, нужно учить детей различать, что хорошо и что плохо, воспитывать активное стремление к хорошему и неприязнь к плохому. С этой целью воспитатель через игру и в игре раскрывает детям смысл тех или иных положительных фактов, дает их оценку, вызывает у ребят желание подражать им и тем самым формирует их отношение к тому, что отображается в игре.
Качество дошкольного воспитания в значительной мере зависит как от правильно составленной системы развивающих задач, так и от адекватной стратегии общения, взаимодействия взрослого с детьми. Развертывая общение с детьми, необходимо учитывать и их возрастные особенности, и индивидуальные склонности и интересы, и специфику того вида деятельности, в котором взрослый взаимодействует с детьми.
Говоря об игровом взаимодействии и общении взрослого с детьми, мы должны иметь в виду, прежде всего, их совместную игру, далее занятия, труд.
Именно в игре устанавливаются с ребенком личностные контакты. Это путь к личностно-ориентированному взаимодействию с ребенком. Это педагогический профессионализм.
Детская игра включает в себя два основных вида: сюжетную игру и игру с правилами. Специфика сюжетной игры заключена в условном, замещающем характере действий. Такие игры позволяют ребенку в воображаемой ситуации осуществлять любые привлекающие его действия, ролевые функции, включаться в разнообразные события.
Игры с правилами существенно отличаются от сюжетной. Это достаточно жесткая деятельность - где определены обязательные для участников правила (игры подвижные, дидактические).
Дополняя друг друга, оба вида игры оказываются весьма эффективном развивающим средством, которое трудно заменить другими формами активности.
Благополучие и развитие детей в дошкольном учреждении полностью зависит от тех взрослых, которые с ними работают.
Современные формы организации среды в ряде детских садов предусматривают оборудование помещения дошкольного учреждения и участка для разнообразных форм педагогической работы с детьми и реализации разных видов активности детей в играх.
Исходя из позиций личностно-ориентированной педагогики, общение с ребенком понимается как педагогическое взаимодействие, которое реализуется при непосредственном участии взрослого (воспитателя) в играх детей. Однако, как показывают наблюдения, несмотря на то, что современная психология и педагогика освободили игру от узкодидактической функции «проработка знаний», эта установка до сих пор является стереотипом сознания большинства воспитателей дошкольных учреждений и администрации детского сада (результаты собеседований в курсовой работе, наблюдения практической деятельности педагогов ДОУ).
Ограничение игры часто дидактическими функциями влечет за собой все тот же «учительский» тип отношения воспитателя к детям: педагог руководит игрой, а дети выполняют его указания. Небольшие отрезки времени, остающиеся от строго регламентированных занятий, игр не удовлетворяют требованиям, связанным со свободным, непринужденным взаимодействием взрослого с детьми.
В практике педагогов ДОУ отмечается негибкое использование прочих помещений, провоцирующее учебно-дисциплинарные формы работы с детьми. Игровые уголки с постоянной экспозицией и тематикой, что значительно снижает интерес детей, не способствуют взаимодействию в игре.
К нежелательным стереотипам следует отнести традиционные игровые уголки для сюжетных игр с неизменными типами и сюжетами «Больница», «Почта», «Магазин», «Пароход» и др., которые вносят в игры детей штампы, препятствующие проявлению самостоятельности, творчества, инициативы детей. Содержание игровых пространств должно быть мобильным, регулярно обновляться в соответствии с информацией, полученной от педагога в рамках усвоения программных задач, создавая условие для созидательной деятельности детей, креативности, реализацию индивидуальных особенностей и способностей детей.
Для того, чтобы дети овладевали игровыми умениями, взрослые (педагоги, родители) должны играть вместе с ними. Зачастую этого не происходит по следующим причинам, мешающим обновлению работы детского сада: установка педагогов на обучающие занятия как приоритетную форму работы с детьми; недостаток содержания, адекватного запросам современных требований детей, позволяющих наладить совместную непринужденную деятельность в игре; жесткий режим дня, не предоставляющий возможности детям играть; недостаточная информационность детей, способствующая развитию сюжета игр.
Эмоциональный комфорт ребенка зависит не только от его взаимоотношений с близкими взрослыми, но и от взаимоотношений со сверстниками.
Положительное отношение сверстников, их благоприятные оценки во многом определяются тем, насколько свободно ребенок вступает в контакты, умеет ли развернуть интересную совместную игру. Сначала взрослый, развертывая игру с ребенком, поясняет все игровые действия, объясняет правила и стимулирует к этому ребенка. Среди педагогов-практиков бытует представление о том, что маленькие дети не могут играть вместе. Разумеется, в младшем возрасте взаимодействие дошкольников еще очень кратковременно и должно поддерживаться взрослыми. Вместе с тем, пояснять друг другу игровые замыслы, согласовывать друг с другом - задача сложная даже для старших дошкольников. Поэтому надо отчетливо понимать, что совместная самостоятельная игра детей может развернуться только в небольших микрогруппах (3-4 человека), с помощью взрослых создаются в помещении игровые пространства, где дети могут играть, не мешая друг другу.
Пока в дошкольных учреждениях такая позиция не находит места в работе с детьми. Несмотря на то, что достаточное количество ДОУ создали благоприятные условия для овладения усложняющимися умениями, возможности самих детей не реализованы.
Воспитатели не владеют навыками формирования у детей игровых действий. В данном процессе отмечается стихийность, где организация жизни детей не носит целенаправленный характер. Отсутствие у педагогов навыков личностно-ориентированного взаимодействия с детьми не позволяет им в полной мере реализовать основные принципы педагогики сотрудничества.
Если педагогу удается контролировать и совершенствовать способы общения с ребенком, проявлять внимание и отзывчивое отношение к нему, терпеливо и доброжелательно выслушивать каждого ребенка, ласково с ним обращаться и пр., то в процессе взаимодействия в игре не владеет индивидуальным подходом, сдерживая тем самым проявления его творческих способностей и инициативы. У некоторых педагогов отсутствует профессиональное умение удерживать позицию равноправного партнера при взаимодействии с детьми в игре.
Так, выяснилось, что основная сфера приложения усилий педагога в течение рабочего дня - обучающие занятия, от чего дети устают, теряют свою познавательную активность, лишаются возможности общения и взаимодействия друг с другом.
Много времени и энергии воспитатель затрачивает на подготовку занятий. Тематика занятий не является продуктивной, способствующей развитию игры, игровых мотивационных ситуации, действии, т.е. информационная часть занятий не побуждает детей к развитию игровых сюжетов. Подавляющее большинство воспитателей отметили, что после проведенных занятий у них возникает чувство облегчения, как если бы основная дневная работа проделана (по 10-30 минут, 2-3-4 занятия).
Как видно, установка только на занятия влечет за собой и распределение усилий педагога не в пользу других форм работы, а именно игровой деятельности детей.
Может ли воспитатель, так выстроить занятия, чтоб его дети смогли продолжить в самостоятельной игровой деятельности?
К тому же имея дело с большой группой детей (фронтальные занятия, которые до сих пор практикуются в ДОУ), педагог неизбежно сталкивается с ситуациями, когда необходимо упорядочить поведение детей, снять их излишнее возбуждение, а порой напряжение и усталость. А оно (возбуждение) неизбежно при неправильной организации деятельности детей в течение дня.
По характеру поведения взрослого в этих раздражающих его ситуациях, можно косвенно судить о наличии признаков «профессиональной усталости», в результате чего в большинстве своем воспитатели не готовы включиться в качестве партнера в совместную непринужденную игровую деятельность с детьми. Педагог не владеет необходимыми для этой формы работы знаниями о детской деятельности и содержанием, адекватным запросам детей.
Рекомендации педагогам ДОУ по организации игровой деятельности:
- создание гибкого режима дня с учетом здоровья детей, их интересов, творческих запросов, индивидуальных особенностей развития;
- переориентирование педагогов ДОУ с репродуктивных методов взаимодействия с детьми в игре, на продуктивные; создание условий развивающей среды (по интересам детей);
- понимание педагогического взаимодействия взрослого и ребенка в игре как одного из самых лучших профессиональных качеств воспитателя;
- использование игровых приемов в процессе обучения;
- признание в ДОУ приоритетной самостоятельной игровой деятельности, направленной на творческую, созидательную, познавательную активность дошкольника.
Игра возникает в результате определенных социальных условий жизни ребенка в обществе. Взрослые способствуют распространению детской игры с помощью сообщения детям новой информации, специально созданных условий (игрушек, игровых пространств, где ребенок может играть, игровой техники и т.д.), которые передаются из поколения в поколение, превращая игру в часть культуры общества. В ходе социально-исторического развития человечества игра приобретает все большее значение для формирования личности ребенка. С ее помощью дети овладевают опытом взаимодействия с окружающим миром, усваивают моральные нормы, способы практической и умственной деятельности, выработанные многовековой историей человечества. Образное отражение реальной жизни в играх детей зависит от впечатлений, складывающейся системы ценностей.
Игровая деятельность, как доказано А.В.Запорожцем, В.В.Давыдовым, Н.Е.Михайленко, не изобретается ребенком и задается ему взрослым, который учит малыша играть, знакомить с общественно сложившимися способами игровых действий (как использовать игрушку, предметы-заместители, другие средства воплощения образа, выполнять условные действия, строить сюжет, подчиняться игровым правилам и т.п.). Усваивая в общении со взрослыми технику различных игр, ребенок затем обобщает игровые способы и переносит на другие ситуации. Так игра приобретает самодвижение, становится формой собственного творчества ребенка, а это обусловливает его развивающий эффект.
Таким образом, игра является средством всестороннего воспитания и развития детей.
Глава 3. Взаимодействия семьи и дошкольного образовательного учреждения в процессе социализации ребенка
Многочисленные исследования в области педагогики показали: дети способны адаптироваться в коллективе (детский сад, начальная школа), если создать необходимые условия, как для самого ребенка, так и для его семьи.
Социальный опыт ребенка - это не только его возраст, но и тот мир, в котором он растет, семья, в которой он воспитывается.
Семья имеет приоритет как основной источник социализации и обладает огромными возможностями в формировании личности, поэтому так велика ответственность семьи за воспитание.
На социализирующую, воспитательную функцию семьи оказывает влияние ряд факторов:
- социальное положение;
- материальное положение;
- род занятий родителей;
- образование родителей;
- эмоционально-нравственная атмосфера в семье, в том числе мировоззрение и ценности.
Оптимальное развитие каждого ребенка на основе педагогической поддержки его индивидуальности в условиях специально организованной среды образовательного учреждения, где ребенок выступает в роли участника коллектива и тесное сотрудничество семьи и образовательного учреждения в вопросах воспитания ребенка, необходимый компонент его социализации в условиях образовательного учреждения. У семьи и образовательного учреждения - единые цели и задачи, но содержание и методы воспитания специфичны, и ни одна проблема не может быть успешно решена образовательным учреждением без сотрудничества с семьей.
Педагогическая поддержка индивидуальности ребенка выводит на первый план проблему педагогического просвещения родителей. Как показали исследования, чем выше уровень педагогической подготовленности родителей, тем активнее и успешнее их педагогическая деятельность. Родители нуждаются в педагогических знаниях, имеющиеся знания их не удовлетворяют. Они отмечают, что испытывают трудности из-за недостатка времени, терпения, такта, опыта, из-за незнания методов воспитания и обучения ребенка, его возрастных особенностей. Знания, воспринимаемые слушателями из разных источников, не помогают им по следующим причинам: они слишком общие, не касаются лично их ребенка и даются в сложной форме. Работа с родителями должна проводиться с учетом исследований, проведенных в последние годы по проблемам семьи.
Однако, часто бывает так, что даже обладая педагогическими знаниями, родители не умеют ими пользоваться. Поэтому наряду с сообщением родителям знаний, востребованных в деле воспитания, необходимо в целом повысить уровень их педагогической подготовленности. Под высоким уровнем подготовленности родителей подразумевается совокупность педагогических знаний и навыков, их потребность воспитывать детей грамотно, с применением элементов "педагогической рефлексии". «Педагогическая рефлексия» - это умение родителей анализировать собственную воспитательную деятельность, критически ее оценивать, находить причины своих педагогических ошибок, неэффективность используемых методов, осуществлять выбор методов воздействия на ребенка, адекватных его характеру и конкретной ситуации. Эта задача особенно актуальна для молодых родителей, у которых только начинает вырабатываться родительская позиция. От умения самокритично оценить себя как воспитателя, свою воспитательную деятельность, поставить себя на место ребенка, посмотреть на ситуацию его глазами зависят складывающиеся взаимоотношения родителей и ребенка, успех воспитательной деятельности семьи в дальнейшем.
Ведущим факторами в формировании личности ребенка являются нравственная атмосфера жизни семьи, ее уклад, стиль. Под этими понятиями подразумеваются социальные установки и система ценностей семьи, взаимоотношения членов семьи друг с другом и с окружающими людьми, семейные традиции, педагогическая образованность, культура родителей, их умение организовать жизнь и деятельность детей в семье соответственно возрасту ребенка и целям его всестороннего воспитания.
Задача образовательного учреждения - определение путей продуктивного взаимодействия с родителями, расширение круга их психолого-педагогических знаний, оказание помощи в понимании своеобразия развития личности ребенка.
Содержательные линии развития семьи:
- формирование познавательных интересов ребенка и готовности родителей к педагогической деятельности на основе учета индивидуальных склонностей ребенка;
- развитие умственных способностей, творческого мышления;
- воспитание чувства уважения к ребенку со стороны родителей;
- воспитание социальной адаптированности ребенка к воспитательному процессу и к жизни в коллективе:
- формирование в ребенке и в семье осознания ценности здорового образа жизни;
- формирование эстетического художественного вкуса у ребенка и развитие эстетических чувств в семье;
- социально-нравственное воспитание детей в семье.
Основні принципи:
1. Принцип общего развития каждого ребенка на основе его индивидуальных возможностей и способностей.
2.Принцип непрерывного развития каждого ребенка.
Общее развитие включает в себя
- эмоциональное и нравственное развитие;
- эстетическое развитие;
- физическое развитие;
Принцип общего развития предполагает обеспечение максимально широких возможностей для разностороннего развития ребенка, для выбора каждой семьей своего пути существования с ребенком в соответствии с уровнем развития и ясно намеченных путей продвижения.
Принцип непрерывного развития ребенка.
Непрерывное развитие ребенка понимается как постоянно поддерживаемый комплекс умений связанных с сотрудничеством с коллективом детей, взрослых, с разными источниками информации. Проведение принципа в жизнь предполагает сформированное желание каждого ребенка выбирать интересующее его отношения, использование всевозможных источников информации. Реализация этого принципа позволяет сформировать важнейшее умение: умение находить себя в коллективе, отбирать полезные и необходимые знания для жизни, использовать знания в жизненных ситуациях.
Общеизвестно, что детство - это уникальный период в жизни человека, именно в это время формируется здоровье, происходит становление личности. Опыт детства во многом определяет взрослую жизнь человека.
Успешному решению задач по воспитанию и развитию детей будут способствовать основные направления:
1. Сближение и тесное взаимодействие разных специалистов (педагогов, врачей, психологов, представителей социальных структур)
2 Выработка единых подходов по оказанию всесторонней квалифицированной помощи ребенку и родителям.
3. Постоянная информированность родителей о достижениях, имеющихся в российской системе воспитания детей
4. Включение родителей в общее образовательное пространство с учетом интересов ребенка, особенностей его развития и состояния здоровья.
Основные ориентиры:
Терпение - быстрых результатов в деятельности ждать нельзя.
Специализация - каждое учреждение образования, каждый уровень образовательной системы должен заниматься своим делом, решением своих задач соответствующих своему потенциалу. Ни одна структура не в состоянии решить все задачи самостоятельно, а только совместно.
Координация - надо стремиться к совместной деятельности с педагогическими и социальными партнерами образовательных учреждений. Эта деятельность должна быть направлена на решение задач, одинаково важных для всех партнеров.
Анализ - бесполезно улучшать что-то, не опираясь на результаты анализа, поскольку социально-педагогическая ситуация может постоянно меняться. Всем решениям должна предшествовать работа аналитиков.
Многочисленные исследования оказывают, что формирование личности в значительной мере происходит под влиянием семьи и зависит как от особенностей взаимоотношений в семье, так и от стиля общения. Особенности взаимоотношений и общения между членами семьи создают психологическую атмосферу, которая определяет воспитательные возможности семьи, влияют на ребенка наряду с факторами целенаправленного воспитания. Тип семейного воспитания определяется типом сложившихся в семье отношений между ее членами.
В настоящее время идет поиск новых путей сотрудничества детского сада и семьи, как в исследованиях ученых, так и в практике детского сада, разрабатываются новые подходы к сотрудничеству с родителями, которые базируются на взаимосвязи двух систем - детского сада и семьи, сообществе детского сада и семьи. Сущность подходов состоит в объединении усилий дошкольных учреждений и семьи для развития личности, как детей, так и взрослых с учетом интересов и особенностей каждого члена сообщества, его прав и обязанностей.
Сегодня современным родителям необходима помощь, ибо отсутствие знаний по психологии и педагогике ведут к ошибкам, непониманию, а значит, - к безрезультативности воспитания. Поэтому основные усилия педагогического коллектива должны быть направлены на повышение уровня педагогической культуры родителей
Роль семьи в становлении личности исключительна, ее не могут подменить иные социальные институты. Функциональный потенциал семьи в рамках общества огромен. Разрушение семейных связей неизбежно сопряжено с нарушением нормального развития детей и накладывает долгий, в известной мере, неизгладимый отпечаток на всю их последующую жизнь.
В данном контексте образовательное учреждение не может переложить всю ответственность за воспитание детей на семью, отказаться от работы с родителями. Воспитание детей является серьезной и важной обязанностью родителей, которые, как правило, к нему не готовы, поскольку их никто никогда этому не учил. Единственный выход из сложившейся ситуации - организация систематической социокультурной и психолого-педагогической помощи родителям в социализации детей. Необходим поиск новых подходов в организации сотрудничества с ними, изменение содержания и форм взаимодействия с семьей. Сотрудничество образовательного учреждения и семьи всегда представляло собой полиаспектную, многоуровневую проблему. И у педагогов, и у родителей в российском обществе в большинстве случаев были сформированы искаженные установки на сам процесс продуктивного интеракционирования. По сложившейся традиции считалось, что педагог обязан руководить, управлять семейным воспитанием, предъявлять требования своему воспитаннику и его родителям от имени общества.
Сегодняшняя действительность ставит педагога перед необходимостью пересмотра данных позиций. Педагоги, воспитатели и родители должны рассматриваться как партнеры в рамках целостного процесса социализации ребенка. Это означает равенство сторон, взаимное уважение, высокий уровень толерантности, доброжелательность и заинтересованность в успешном осуществлении сотрудничества
Висновок
Ранній вік є найбільш відповідальним періодом життя людини, коли формуються найбільш фундаментальні здібності, що визначають подальший розвиток людини. У цей період складаються такі ключові якості як пізнавальна активність, довіра до світу, впевненість у собі, доброзичливе ставлення до людей, творчі можливості, загальна життєва активність і багато іншого. Однак, ці якості і здібності не виникають автоматично, як результат фізіологічного дозрівання. Їх становлення вимагає адекватних дій з боку дорослих, певних форм спілкування та спільної діяльності з дитиною. Витоки багатьох проблем, з якими стикаються батьки і педагоги (знижена пізнавальна активність, порушення у спілкуванні, замкнутість і підвищена сором'язливість, або навпаки, агресивність і гіперактивність дітей тощо) лежать саме в ранньому дитинстві. Корекція і компенсація цих деформацій у дошкільному та шкільному віці представляє істотні труднощі і вимагає значно більших зусиль і витрат, ніж їх запобігання.
Цели воспитательно-образовательного процесса в ДОУ заключаются во всестороннем обучении ребенка на основе гармоничного сочетания интеллектуального и физического развития, формировании у детей социальных контактов и способности к совместным действиям в условиях развивающего обучения и воспитания.
Полноценное развитие ребёнка раннего возраста требует адекватной и квалифицированной психолого-педагогической поддержки со стороны профессионалов, обладающих соответствующей квалификацией.
Таким образом, система воспитательно-образовательной программы ДОУ, как института социализации, должна быть построена на принципах комплексного подхода в воспитании и обучении детей в период раннего возраста.
Список літератури
1. Алямовская В. Г. Как воспитывать здорового ребёнка. - М., 1993.
2. Бородич А.М. Методика развития речи детей. -М.: Просвещение, 1981. –255с.
3. Вавилова Н. Д. Ребёнок поступает в детский сад. - М., 1983.
4. Волкова-Гаспарова Е. Особенности работы педагогов-психологов с детьми и их родителями // Дошкольное воспитание. – 1999 - № 3.
5. Воспитание детей раннего возраста . Москва, «Просвещение», 1996
6. Галанов А.С. Психическое и физическое развитие ребенка от 1 г. до 3 лет. – М.: Аркти. - 2006.
7. Детство: Программа развития и воспитания детей в детском саду /Под ред. Т.І. Бабаєвої, З.А. Михайлової, Л.М. Гурович. –Спб.: Акцидент, 1996.
8. Дневник воспитателя: развитие детей дошкольного возраста /Под ред. О.М. Дьяченко, Т.В. Лаврентьевой. –М.: ГНОМ и Д, 2001. –144с.
9. Занятия по развитию речи в детском саду. Программа и конспект /Под ред. О.С. Ушакової. –М.: Совершенство, 2001. –368с.
10. Калинина Р., Семёнова Л., Яковлева Г. Ребёнок пошёл в детский сад//Дошкольное воспитание. – 1998 - № 4.
11. Кононова И.М. Семинарские и практические занятия по дошкольной педагогике. – М. ДиС. - 2004.
12. Павлова Л.М. Организация жизни и культура воспитания детей в группах раннего возраста. Практичний посібник. – М.: Айрис-пресс. 2006.
13. Печора К.Л. Контроль за развитием и поведением детей, планирование занятий с детьми раннего возраста: методические рекомендации / К.Л.Печора, В.М.Сотникова. - М.: Мир. - 2000.
14. Розвиток і навчання дітей раннього віку в ДОУ: Навчально-методичний посібник / сост. Є. С. Дьоміна. – М.: ТЦ Сфера, 2006.
15. Социальная адаптация детей в ДОУ/ Под ред. Р. В. Тонковой-Ямпольской и др. – М., 1992.