Вірш Лермонтова Дума

Вірш було опубліковано в січневому номері "Вітчизняних записок * за 1839 рік. Основна думка вірша - роздуми про долі покоління.

11 вересня 1842 Герцен записує у своєму "Щоденнику": "Чи зрозуміють, оцінять прийдешні люди весь жах, всю трагічну сторону нашого існування, - а тим часом наші страждання - нирка, з якої розвинеться їх щастя. Чи зрозуміють вони, від чого ми ледарі, чому шукаємо всяких насолод, п'ємо вино тощо? Чому руки не піднімаються на велику працю? Чому в хвилину захвату не забуваємо туги? .. О, нехай вони зупиняться з думкою під камінням, під якими ми засинаємо, ми заслужили їх смуток ... "

Дійсно, час написання вірша - одне з найбільш похмурих в історії Росії. Після поразки декабристів стає неможливою практично будь-яка діяльність. У зв'язку з цим у людей з'являється прагнення замкнутися в собі, піти від життя в світ дум. Вірш Лермонтова не погляд на покоління з боку, а одкровення людини, що належить поколінню: "Я жити хочу, щоб мислити й страждати ..."," Я знав лише думи влада - одну, але полум'яну пристрасть ... "і т. д. Оскільки покоління позбавлене можливості діяти,

... Під тягарем пізнання і сумніви

У бездіяльності постаріє воно.

Тон "Думи", яка потрясла сучасників, відтворює емоцію "соціального відчаю". Аналізуючи своє покоління, Лермонтов бачить конфлікт між розумом і пристрастю:

... І царює в душі якийсь холод таємний,

Коли вогонь вирує в крові.

Це призводить до протиріччя між смисловою закінченістю фрази і емоційністю окремого слова. Хоча багато рядки афористичні ("І ненавидимо ми, і любимо ми випадково ...") і закінчених, вони не здатні повною мірою вмістити авторські емоції.

Перед небезпекою ганебно-малодушних,

І перед владою - мерзенні раби -

фраза закінчена, але за нею йдуть вірші, продовжують її емоційно:

Так худий плід, до часу дозрів,

Ні смаку нашого не радуючи, ні очей,

Висить між квітів, приходько осиротілий,

І годину їх краси - його падіння час!

Логічний зв'язок між чотиривіршами і частинами вірші помітно послаблена і фактично підтримується лише спільною темою і емоційним ладом. Кожне чотиривірш - закінчила пропозицію. Голос розуму звучить відкрито, пристрасті - приглушено. Цей суперечливий потік чудово відображає свідомість поета, контраст між висотою почуття і заперечує думкою. На цьому тлі слово часто функціонує в переносному значенні: "постаріти" означає не тільки фізичну, а й духовну старість, "рівний шлях без мети" - знак байдужості, апатії, відсутності життєвих тривог і падінь. Часто зустрічаються метафори ("старість душі", "життя-шлях" і т. д.).

У першій частині вірша основну емоційно-смислове навантаження несуть традиційні слова елегійного романтизму ("сумно", "томить", "вянем") і слова філософського та суспільно-політичного значення ("познанья", "сумніву", "добру", "злу "," раби "тощо). Виразні різкі оціночні епітети ("ганебно", "ганебно"). Вони готують високу романтичну ноту, якою закінчується перша частина: "Так худий плід ..."

У другій частині слова ораторського стилю відсутні, їх заміняють слова стилю елегійного. Виразний ефект досягається грою "прозаїзмів" і "поетизмів" ("залишок" - "почуття"), яка підтримана вживанням контрастують слів: "ненавидимо" - "улюблений", "холод" - "вогонь". Романтика змінюється реквіємом.

В останній частині знову з'являються слова ораторського стилю в поєднанні з лексикою, що носить філософський відтінок: "ні думки плодовитого", "суддя", "громадянин" і т. д. Чим більш переконливо розвінчується покоління, тим прозаїчніше стає стиль.

Все вищесказане дозволяє говорити про жанрове своєрідності вірші. Це не традиційна елегія, для якої характерна єдність стилю й інтонації, не філософська елегія, не громадянська ода. Зміст "Думи" не вміщається у межі якого-небудь певного жанру, бо громадянська тема стає глибоко особистою.

Лермонтов не відокремлює себе від покоління, тому у вірші немає слів "я" і "ви", але є слово "ми". Саме в цьому полягає трагедія поета, невіддільна від трагедії часу, покоління і країни.