Йоганн Вольфганг Гете (1749 - 1832) був найвидатнішим представником Просвітництва у Німеччині. Це великий німецький поет і мислитель.
Гете народився в м. Франкфурті-на-Майні, одному з "вільних міст", що входили до складу тодішньої Німеччини. Майбутній поет отримав гарну на ті часи виховання і освіту. В університетах Лейпцига і Страсбурга він вивчав юриспруденцію, медицину, літературу.
Ліричні вірші, створені Гете в молодості, знаменували собою новий етап в історії німецької поезії. Поет відкидає традицію аристократичної лірики. Він прагне передати у своїх віршах биття пульсу самого життя. У центрі його лірики стає людина з усім багатством її внутрішнього світу.
Ліричний герой Гете активний, він не пусте споглядач, а живий учасник повнокровного життя. Він вміє любити і ненавидіти, радіти і страждати. З дивовижною силою Гете передає всю гаму почуттів людини, виявляючи надзвичайне для молодого поета знання життя народу і вміння підглянути дрібні відтінки людських переживань.
Вперше в німецькій поезії знаходить живе реалістичне втілення рідна природа. Зелений луг, що починається відразу ж за міським валом, невисокі гори, вкриті лісом, поле, поросле вересом, - все це ожило, заблищало, заговорило в піснях "До Фрідеріке", в "Травневій пісні", "трояндочки", "На озері" і в інших віршах. Пейзажі Гете зігріті живим почуттям. Образ людини органічно вплітається в тему природи. Тема кохання молодого селянина зливається з темою його повсякденної праці:
Світ орачеві того
У його саду. Як рано довелося йому
Затишну гряду розпушити для посіву.
("Елегія", 1772)
У творчості Гете з'являється образ бунтаря, "бурхливого генія", протестанта проти всякого роду гніту. Такий його Прометей, який одночасно представлений у Гете як творець, майстер, художник. Він втілює творчі сили людини, його неприборкану творчу енергію, як би передбачаючи фаустовскую тему.
Світову популярність отримує роман Гете "Страждання молодого Вертера". Це "крик епохи", за словами Бєлінського. Перед нами роман у листах, де розкривається історія любові Вертера до Шарлотті. Герой роману Вертер, молода людина неабияких здібностей, не може знайти собі місця в житті. Його обурюють навколишні його чиновники, обивателі, думки і прагнення яких "роками спрямовані на те, щоб просунутися хоч на один стілець і сісти вище за загальним столом". Знатні дворяни, в суспільстві яких виявляється Вертер, принижують його, ображають його людську гідність.
З вуст розчарованого Вертера вириваються гіркі слова: "Як іссихают мої почуття; жодної хвилини серцевої повноти, ні єдиного блаженного години! Нічого! Нічого!" Він намагається знайти задоволення у спілкуванні з природою, у читанні Гомера. Але ніщо не може замінити йому тієї життєвої повноти, про яку він марно мріє серед навколишнього його убозтва.
Любов до Шарлотті для Вертера не просте захоплення. Він бачить у ній втілення тих справжніх людських якостей, які марно було б шукати серед його оточення з офіційного суспільства. Її правдивість і природність протистоять брехні і штучності цього товариства, її природна простота - тому "блискучому злиденності", яке обурювало Вертера. Але Шарлотта належить іншому. Вона змушена була вийти заміж за Альберта, чоловіка доброго і люблячого її, але сухого й розважливого, типового німецького бюргера.
Вертер не знаходить в собі сили і мужності жити в цій обстановці і кінчає життя самогубством. Це була трагедія молодої людини, що опинилася самотнім серед оточуючих його людей.
Фінал роману свідчив про початок ідейного кризи молодого Гете. Вертер найменше годився в герої, але інших героїв реальна німецька дійсність не підказувала.
Цікавий той факт, що Гете намагається провести деякі реформи, але вони не зачіпали феодальних засад держави. Це була програма "освіченої монархії", що здійснюється в масштабах герцогства Саксен-Веймарського. Його темперамент, його енергія, всі його духовні прагнення штовхали його до практичного життя. Але практичне життя, з якою він стикався, була дуже нещасна.
У ліриці Гете цих років звучать мотиви примирення, заспокоєння, гармонії. Вірші його втрачають емоційну напруженість ранніх років. Лірико-епічні жанри приходять на зміну суто ліричним. Гете більше виявляє піклування про композиційної стрункості, строгості форм вірша, про єдність художнього образу. Все частіше Гете звертається до жанру балади. Багато хто з них, як "Рибак" і "Лісовий цар", створені на матеріалі народних переказів. У баладі "Співак" Гете дає образ поета, пісня якого вільна і голос непідкупний: він відхиляє подарунок царя - золотий ланцюг. Нагородою йому служить сама пісня, яку він співає як птах.
Два роки Гете проводить В Італії, де він багато і інтенсивно працює: вивчає італійське мистецтво і римські давнину, сам займається малюванням, завершує раніше розпочаті драми, працює над "Фаустом", жадібно вбирає в себе враження від південної природи, кипучого життя італійського народу.
Радісно відчуваю: я натхненний класичної грунтом.
Колишній і нинішній світ голосніше зі мною говорить.
У Римі Гете завершує драму "Егмонт", розпочату ще у Франкфурті-на-Майні. Тема драми - боротьба Нідерландів за свою національну незалежність проти іспанського гніту. У центрі - один з вождів дворянської опозиції іспанської влади - Егмонт і проста дівчина з народу - Клерхен. Дівчина любить Егмонта, вбачаючи в ньому народного героя. Егмонт стає жертвою своєї слабкості і нерішучості і потрапляє до рук жорстокого герцога Альби. Драма завершується у ранок страти героя мужнім закликом до свободи, в якому звучить віра в майбутню перемогу правого справи.
Французька буржуазна революція 1789 - 1794 років викликала суперечливе ставлення у поета. Загнивання старого режиму у Франції стало для Гете явним вже з 1785 р., коли він дізнався про скандальному процесі при французькому дворі, в якому була замішана королева. Гете, за його словами, побачив тоді і двір, і держава на краю ганебної безодні. Але народне повстання викликає страх у Гете. Він пише декілька творів, спрямованих проти революції.
У 90-ті роки XVIII ст. Гете працює над великим романом - "Роки навчання Вільгельма Мейстера". Героєм його є молодою бюргер, який намагається визначити своє місце в житті. За жанром це так званий роман про виховання особистості, типовий для епохи німецького Просвітництва. Цікаві в романі картини німецького провінційного побуту XVIII ст.
Нескладний духовний світ пересічних німців, представників провінційної Німеччини, колоритно, з разючою творчою майстерністю відтворено Гете в епічній поемі "Герман і Доротея". Героїня поеми Доротея - біженка, яка прибула з місць, окупованих французькими революційними військами. Це дає привід поетові не тільки розповісти про бурхливі події епохи, але і передати те, як сприймалися ці події у відсталій Німеччини. Визнаючи велич ідей, висунутих французькою революцією, Гете в той же час поетизує тихий патріархальний уклад німецького глушини.
"У мене величезна перевага, - говорив Гете, - завдяки тому, що я народився в таку епоху, коли мали місце найбільші світові події". Весь свій історичний досвід великий поет і мислитель втілив у геніальній трагедії "Фауст". В основу її лягла німецька легенда XVI ст. про мага і чорнокнижника, що уклав договір з дияволом.
У сюжеті трагедії поєднуються фантастичні ситуації і реально-побутові сцени. У цьому сенсі "Фауст" - твір, характерне за своїм художнім методом для літератури Просвітництва. Це - притча про Людину, про його борг, покликання, про відповідальність перед іншими людьми. П'єса відкривається двома прологу. У першому з них Гете висловлює свої погляди на мистецтво, другий безпосередньо починає собою історію героя, даючи ключ до розуміння ідейного сенсу трагедії.
Мефістофель, з'являючись перед господом, знущається над людиною, вважаючи його жалюгідним і нікчемним. Навіть прагнення до істини такої людини, як Фауст, представляється йому безглуздим. Позиції Мефістофеля Гете протиставляє свою пристрасну віру в людину, в силу і велич його розуму. Ця просвітницька програма вкладена в уста панове:
Поки що розумом в мороці він блукає,
Але істини променем він буде осяяний ...
Так, Гете дає зав'язку боротьби навколо Фауста і передбачає оптимістичне її дозвіл. Сцена за сценою розкривається історія Фауста. У першій сцені перед нами сам Фауст. Він показаний у суворих умовах похмурого кабінету. Його оточує курна громада книг, перед ним загадково лежить череп. Він трагічно переживає свою безпорадність у вирішенні корінних питань життя, бо науки не змозі дати відповідь на них.
Фаустові протиставлено образ Вагнера - самовдоволеного обивателя в науці, який бачить весь зміст своїх вчених занять лише в тому, щоб
поглинати за томом тому, сторінку за сторінкою!
"Незначний черв'як сухий науки", як презирливо характеризує його Фауст, Вагнер втілює мертву теорію, відірвану від практики. Глибокий сенс протиставлення двох образів з великою художньою майстерністю розкривається в сцені "За міськими воротами". Перед нами селяни, ремісники, бюргери, студенти, служниці. У радісний весняний свято вони зібралися під радісним сонцем на зеленій галявині біля стін стародавнього середньовічного міста. Вся сцена овіяна світлим почуттям пробудження природи. Але не тільки природа прокинулася після зимового сну. Фаустові здається, що весь світ святкує своє відродження.
З кімнати задушливій, з роботи важкої,
З крамниць, з тісної своїй майстерні,
З темряви горищ, з-під даху різьблений
Народ кинувся юрбою веселою ...
Місто з його похмурими фортечними стінами, з вузькими вулицями гостроверхих будинків подається як символ похмурого середньовіччя, з тісних меж якого прагне вирватися сам Фауст. Радісно змішується він з натовпом селян і тут, серед народу, вперше відчуває себе людиною. Народ з повагою зустрічає Фауста і дякує йому за допомогу під час епідемії. А Вагнер цурається народу, боїться і не розуміє його.
Крок за кроком Гете розкриває великий гуманістичний сенс пошуків Фауста. Фауст прагне знайти істину і розуміє, що її треба шукати не в мертвому непотребі старовинних книг, як це робить Вагнер. З презирством він відкидає і жалюгідні спокуси Мефістофеля, який хотів би його оглушити веселим розгулом і тим відвернути від благородних цілей.
У сцені перекладу Євангелія Фауст болісно шукає сенс буття. Він не задоволений церковної формулою: "Спочатку було Слово". "Я Слово не можу так високо цінувати!". Висновок, якого дійшов Фауст, виконаний великого значення: "Спочатку було Дело". Це означає, що діяння, дія - основа всього життя і сенс людського існування. Сцени, в яких змальовується трагедія Маргарити, перш за все привертають майстерним зображенням соціального побуту, типового для німецької провінції того часу. Маргарита - проста, скромна дівчина. Але саме ця простота і наївність її, тихий сімейний уклад її будинку чарують Фауста.
Мефістофель сподівається, що, захопившись Маргаритою, Фауст забуде про своїх пошуках. Він не розуміє того, що щире, глибоке почуття Фауста є прояв тих же шукань. Маргарита для нього знаменує красу і повноту самого життя. Її безпосередність і простота представляються йому втіленням природи. "Ах, дві душі живуть у моїх грудях!" - Вигукує Фауст.
Герой Гете прагнув до пізнання ідеалу, але він не хотів втрачати зв'язку з реальною дійсністю. Це було трагедією багатьох німецьких мислителів і поетів: пошуки ідеалу відводили від життя, а оточувала життя в тодішній Німеччині була убога і дуже нещасна, надто далека від ідеалу. Як примирити ці "дві душі" - прагнення до ідеалу і бажання залишитися на грунті реальної дійсності? Це питання болісно тривожив Фауста, як тривожив і самого Гете.
І ось Фаустові здалося, що зустріч з Маргаритою принесе щастя, бо в цій дівчині як би поєднуються ідеали і життя. Але це було трагічним помилкою. Світ Маргарити виявився маленьким світом дівчини з провінційного німецького глушини. У фіналі першої частини, покинута Фаустом, яка вбила свою дитину, збожеволіла від горя. Маргарита чекає страти. Це одна з хвилюючих сцен трагедії.
Зміна віршованих ритмів виразно передає нестримний потік суперечливих почуттів героїні. Ось вона в страху приймає Фауста за ката, просить його на колінах про пощаду, незв'язно розповідає про свою дитину. Хвиля радісних і гірких спогадів охоплює її при думці про Фауста. Свідомість її затуманила, вона не розуміє звернених до неї слів.
Жах охоплює Маргариту при появі Мефістофеля, в повному розпачі вона відштовхує Фауста: "Генріх, ти страшний мені!" Вона сама стала жертвою того світу, до якого належала. Страх перед судом обивателів, страх перед церковним покаянням штовхнули її на вбивство свого "незаконного" дитини. Але і Фауст розділяє провину за її загибель. Він важко переживає наслідки невірного кроку, їм зробленого Він розуміє тепер, як велика відповідальність кожної людини перед іншою людиною.
Друга частина трагедії в чому складніше першою. Світ маленького німецького міста, в якому жили і Вагнер, і Маргарита, і студенти, бенкетували в погребі, і сусідки, подейкували біля колодязя, - світ, з якого прагнув вирватися Фауст, був зображений в першій частині живими фарбами, у всій його реальної повсякденності .
Тепер Фауст продовжує свої пошуки за межами цього маленького світу. І тут все набуває умовний, символічний характер - і обстановка, і герої. Фауст зображений то при дворі імператора, безпорадного перед обличчям невідворотних сил, що руйнують його імперію, то серед міфологічних героїв древньої Греції. Довгий і важкий шлях проходить Фауст, перш ніж столітнім старцем знаходить істину:
Лише той гідний життя і свободи,
Хто кожен день за них іде на бій.
Перед смертю він натхненний думкою про те, щоб на відвойованої від моря землі поселити мільйони вільних трудівників.
Все життя у боротьбі суворою, безперервної
Дитя, і чоловік, і старець хай веде,
Щоб я побачив в блиску сили чудової
Вільний край, вільний мій народ!
Історія Фауста складна і фантастична. Але після того як вона була відтворена великим поетом, жоден мисляча людина на землі не міг пройти повз цього високого прикладу духовного дерзання. Образи, створені великим Гете, хвилювали А. С. Пушкіна. Вони надихнули на творчі пошуки М. А. Булгакова.
Наш час відкриває в "Фаусті" Гете нові грані. Питання про обов'язок і відповідальність вченого набуває особливого сенсу в епоху науково технічної революції, в епоху величезних історичних змін.