Ім'я файлу: Звіт з навчальної практики.docx
Розширення: docx
Розмір: 57кб.
Дата: 23.01.2023
скачати
Пов'язані файли:
Реферат історія.docx
s_nerivn2k_v_ped20.docx

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЖИТОМИРСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ФАКУЛЬТЕТ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

КАФЕДРА ПРАВА ТА ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ЗВІТ
про проходження навчальної практики

студента 1курсу групи П-8

спеціальності 081 «Право»


Місце проходження практики / назва організації (установи)

Державний університет «Житомирська політехніка"
Термін проходження практики: 24.01.2022 – 04.02.2022
Керівник практики від вищого навчального закладу: Прокопенко Жанна Володимирівна
Звіт зданий на кафедру

(дата)

Захист звіту відбувся

(дата)

Загальна оцінка за практику Національна шкала

Кількість балів:Оцінка: ECTS
Члени комісії _________________

_________________

Житомир – 2022 року

Зміст

  1. Вступ……………………………………………………………………3

  2. Підстави звернення до Європейського суду з прав людини………...4

  3. Як подати заяву до Європейського суду з прав людини…………….5

  4. Обсяг та складові права на життя, закріпленого в Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод…….6

  5. Обсяг та складові заборони катувань, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів повновадження чи покарання, закріплених в Єпропейській конвенції……………………………….7

  6. Обсяг та складові права на свободу та особисту недоторканність, закріпленого в Євпропейській конвенції…………………………….8

  7. Обсяг та складові права на повагу до приватного і сімейного життя, житла та кореспонденції, закріплених в Європейській конвенці….10

  8. Обсяг та складові свободи думки, совісті і релігії, закріплених в Європейській конвенції………………………………………………12

  9. Обсяг та складові свободи вираження поглядів, закріплені в Європейській конвенції………………………………………………13

  10. Обсяг та складові свободи зібрань та об’єднання,закріплениї в Євпропейській конвенції……………………………………………..13

  11. Обсяг та складові право на власніть, закріпленого в Європейській конвенції………………………………………………………………14

  12. Обсяг та складові заборони дискримінації, закріпленої в Європейській конвенції………………………………………………16

  13. Обсяг та складові право на справедливий суд та на ефективний засіб юридичного захисту……………………………………………17

  14. Висновок………………………………………………………………19

  15. Джерела інформації…………………………………………………..20

Вступ

ПІБ: Левківський Дмитро Вадимович

Факультет: Факультет публічного управління та права

Номер академічної групи: П-8

База практики: зібрані рішення Європейського суду з прав людини проти України

З самого народження громадянин отримує численні права. Більшість з них закріплені у Загальній декларації прав людини. Наприклад, право на життя, сім’ю, свободу віросповідання, свободу думки й слова. У повсякденному житті кожна людина повинна знати та захищати свої права. Правопорушення трапляються з людьми або навколо них щодня.

Свої права необхідно знати для того щоб:

В першу чергу людині необхідно знати свої права для того, щоб мати можливість їх відстояти, спираючись на певні закони і положення, адже неможливо дізнатися, що права порушені в разі їх незнання. Також знання законів допомагає не порушувати їх самому. Корисно знати власні права, наприклад, на випадок спілкування з поліціянтами.

На мою думку, кожен повинен знати власні права, щоб цінувати їх та вдало використовувати в разі потреби.

2.1

  1. Ви можете звернутися до Суду, якщо вважаєте, що Ви особисто є жертвою порушення однією з держав – сторін Конвенції Ваших прав чи основоположних свобод, які захищаються Конвенцією та протоколами до неї.

  2. Суд може розглядати лише ті заяви, в яких йдеться про порушення гарантованих Конвенцією та протоколами до неї прав – одного або кількох. Європейський суд є наднаціональною міжнародною судовою установою, яка розглядає скарги осіб щодо порушення їхніх прав державами – сторонами Конвенції.

  3. Суд може розглядати лише ті заяви, які спрямовані проти держав, що ратифікували Конвенцію та відповідні протоколи, і які стосуються подій, що відбувалися після дати ратифікації

  4. Ви можете звернутися до Суду лише зі скаргами, предмет яких перебуває у сфері відповідальності суб’єкта владних повноважень (наприклад: парламенту, суду, прокуратури тощо) однієї з цих держав. Суд не розглядає заяви, спрямовані проти приватних осіб або недержавних інституцій.

  5. Згідно з п. 1 статті 35 Конвенції, Суд приймає заяви до розгляду лише після того, як були використані усі внутрішні засоби юридичного захисту, і лише протягом шести місяців з дати винесення остаточного рішення. Суд не розглядає заяву, яка не відповідає цим умовам прийнятності.

  6. Надзвичайно важливо, щоб перед зверненням до Суду Ви використали усі засоби судового захисту в державі, проти якої спрямована заява, які могли б призвести до усунення порушення, що є предметом оскарження; в протилежному випадку Ви маєте довести, що такі засоби захисту є неефективними.

3.1 Офіційними мовами Суду є англійська та французька, але за бажанням Ви можете звертатися до Секретаріату Суду офіційною мовою однієї з держав, що ратифікували Конвенцію. На початковій стадії провадження Суд може також листуватися з Вами цією мовою. Проте, якщо Суд не визнає заяву неприйнятною на основі надісланих документів, а вирішить запропонувати Уряду висловити свою позицію щодо скарг заявника, Суд вестиме листування англійською чи французькою мовою, а Ви чи Ваш представник, за загальним правилом, повинні будете надсилати подальші зауваження англійською чи французькою мовою.
Суд приймає лише ті заяви, які надіслані поштою (а не по телефону). Якщо Ви відсилаєте свою заяву електронною поштою або факсом, Вам обов’язково потрібно продублювати її звичайною поштою.
Листи і документи, які надсилаються до Суду, не слід прошивати степлером, склеювати чи скріплювати іншим чином. Усі сторінки повинні бути послідовно пронумеровані.

Зміст заяви:

Згідно з положеннями правила 47 Регламенту Суду, в заяві необхідно:

  1. навести стислий виклад фактів, щодо яких Ви скаржитися, та суть Ваших скарг;

  2. зазначити права, гарантовані Конвенцією або протоколами до неї, які, на Вашу думку, були порушені;

  3. назвати національні засоби юридичного захисту, якими Ви скористалися;

  4. навести перелік рішень судів (або інших державних органів) у справі, із зазначенням дати кожного рішення та органу, який його виніс, а також коротку інформацію про зміст цього рішення.

4.1 Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання. Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:

a) для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;

b) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;

c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

Прикладом може слугувати справа: «Бандура проти України»

22 березня 2005 року пан Бандура, був убитий пострілом біля свого будинку в с. Биківня Київської області. 23 березня 2005 року Деснянська районна прокуратура м. Києва порушила кримінальну справу за фактом вбивства. Під час допиту слідчими органами того ж дня заявниця стверджувала, що її чоловік міг бути вбитий з метою перешкоджання йому давати показання у можливому судовому проваджені, пов’язаному з незаконною приватизацією вказаного підприємства підприємством К. 01 квітня 2005 року у зв’язку з убивством пана Бандури у місті Суми був затриманий М. 04 квітня 2005 року слідчий порушив кримінальну справу щодо М., К., Ман. та Н. у зв’язку з вбивством за обтяжуючих обставин, яка була об’єднана з первинною справою. Усіх підозрюваних взяли під варту. 23 червня 2006 року Київський міський апеляційний суд, засідаючи в якості суду першої інстанції, визнав М. і К. винними у вбивстві та обрав обом міру покарання у виді позбавлення волі на строк чотирнадцять років. У той час як К. ніколи не давав зізнавальних показань, М. дав зізнавальні показання під час досудового розслідування, але згодом від них відмовився.

Рішення суду : 1.Оголошує заяву прийнятною;

2.Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції;

3.Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 6 000 (шість тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

4.Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

5.1 Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, повноваженню або покаранню. Варто зазначити, що абсолютна заборона катування, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження і покарання є імперативною нормою, що не передбачає винятків. Як постійно підкреслює у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, вона відображає одну з фундаментальних цінностей демократичного суспільства.

Прикладом може слугувати справа: «Гармаш проти України»

Справу було розпочато за заявою поданою до Суду проти України 12 листопада 2013 року, на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Заявник скаржився здебільшого на неналежні умови тримання його під вартою та на відсутність у нього ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Він посилався на статті 3 та 13 Конвенції. Суд зазначає, що заявник тримався під вартою у неналежних умовах. Розглянувши всі подані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі умови тримання заявника під вартою були неналежними. Суд також зазначає, що заявник не мав ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статей 3 та 13 Конвенції. Суд розглянув заяву та вважає, що з огляду на всі наявні у нього матеріали та належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, ці скарги не відповідають критеріям прийнятності, встановленим у статтях 34 та 35 Конвенції, та не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.

Рішення суду: 1.Оголошує прийнятними скарги щодо неналежних умов тримання заявника під вартою з 13 грудня 2012 року, відсутності ефективного засобу юридичного захисту в національному законодавстві та інші скарги відповідно до усталеної практики Суду, як зазначено у таблиці в додатку, а решту скарг у заяві неприйнятними;

2. Постановляє, що ці скарги свідчать про порушення статей 3 та 13 Конвенції у зв’язку з неналежними умовами тримання під вартою;

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику суму, зазначену у таблиці в додатку; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6.1 Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;

Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Прикладом ціх фатків, може слугувати справа: «Баз проти України»

У вересні 1998 року заявник виїхав з Туреччини до незазначеної країни. У 2004 році він прибув до України, а 23 березня 2011 року йому було надано статус біженця. 18 жовтня 2012 року Державна міграційна служба України скасувала рішення про визнання його біженцем на підставі надання ним неправдивої інформації. Заявник зазначив, що його переслідували в Туреччині за ознаками його політичних переконань, приховавши факт його розшуку правоохоронними структурами за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Міграційна служба подала апеляційну скаргу. У матеріалах справи відсутня інформація щодо подальшого руху справи. 20 червня 2011 року 13-ий Вищий Кримінальний Суд міста Стамбула видав ордер на арешт заявника у зв’язку з підозрою щодо його участі у сепаратистських терористичних діях 05 серпня 1998 року. Водночас з 15 серпня 2013 року (коли строк давності притягнення заявника до кримінальної відповідальності в Туреччині закінчився) екстрадиція заявника стала остаточно неможливою відповідно до Європейської конвенції про видачу правопорушників, яка є обов’язковою для України.

Рішення суду: 1. Оголошує заяву прийнятною;

2.Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням заявника під вартою у період з 15 до 30 серпня 2013 року;

3.Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 4 800 (чотири тисячі вісімсот) євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

4.Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
7.1Європейський суд з прав людини передбачає як негативний (невтручання держави) обов'язок держави, так і позитивний (активні дії з боку держави) обов'язок. Негативний обов'язок полягає в тому, що суб'єкти владних повноваження не мають права втручатись у приватне та сімейне життя особи, а також порушувати право на повагу до особистого житла та кореспонденції особи. Проте слід вирізняти державне втручання, яке здійснюється в інтересах. Воно виходить за межі дії ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позитивний обов'язок держави це необхідність здійснення певних заходів спрямованих на забезпечення реалізації прав передбачених ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не розкриває змісту терміну «приватне життя», оскільки описує його як «термін з широким значенням, який не піддається визначенню»

Прикладом може слугувати справа: «Босий проти України»

Справу було розпочато за заявою , яку 08 лютого 2008 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод громадянин України, пан Василь Іванович Босий. 11 січня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд. У 2005–2006 роках заявник притягувався до кримінальної відповідальності за різні злочини. У період з 04 жовтня 2006 року до 20 березня 2008 року заявник утримувався у виправній колонії № 6 у м. Кропивницький. Заявник також стверджував, що йому не були надані предмети першої необхідності та що його «били, принижували, катували та поміщали до карцеру»

Рішення суду: 1.Оголошує прийнятною скаргу за статтею 8 Конвенції на перегляд кореспонденції заявника з особами, листи від яких підлягали перегляду за національним законодавством, а решту скарг у заяві – неприйнятними;

2. Постановляє, що було порушено статтю 8 Конвенції у зв’язку з переглядом кореспонденції заявника з різними суб’єктами, листи від яких підлягали перегляду за чинним на час подій національним законодавством;

3. Постановляє, що держава-відповідач дотрималася своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції;

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми:

(i) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(ii) 600 (шістсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути перераховані безпосередньо на банківський рахунок захисника заявника, пана Маркова;

  1. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

8.1 Свобода думки, совісті і релігії, закріплена у статті 9 Конвенції, є однією з підвалин «демократичного суспільства» у розумінні Конвенції. У своєму релігійному вимірі, вона фігурує поміж найбільш життєво необхідними складовими формування ідентичності віруючих і їх життєвої позиції, але вона є цінним надбанням і для атеїстів, агностиків, скептиків і індиферентних осіб. Йдеться про плюралізм, дорого здобутий протягом століть, який є засадовим для такого суспільства. Ця свобода передбачає, зокрема, свободу належати чи не належати до релігії і свободу сповідувати чи не сповідувати її.

Прикладом може слугувати справа: «Полторацький проти України»

Справа стосувалася умов тримання заявника та поводження з ним у «коридорі смерті» у СІЗО Івано-Франківської області. 12 грудня 1995 року Івано-Франківський обласний суд визнав заявника винним у вбивстві чотирьох осіб і засудив його до смертної кари з конфіскацією майна. 22 лютого 1996 року Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції без зміни. За рішенням відповідних посадових осіб слідчого ізолятора Управління МВС України в Івано-Франківській області заявника було переведено до однієї з камер, призначених для осіб, які очікують виконання покарання у вигляді смертної кари. 2 червня 2000 року Івано-Франківський обласний суд змінив заявникові покарання у вигляді смертної кари на довічне ув’язнення.

Рішення суду: 1. Постановляє, що порушення статті 3 Конвенції в частині стверджуваного побиття заявника в СІЗО Івано-Франківської області не було.2. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції в частині умов тримання заявника в «коридорі смерті».

3. Постановляє, що було порушення статті 8 Конвенції.

4. Постановляє, що було порушення статті 9 Конвенції.

5. Постановляє, що:

а) держава-відповідач повинна сплатити заявникові протягом трьох місяців такі суми:і) 2000 (дві тисячі) євро як компенсацію за моральну шкоду в українських гривнях за курсом на день розрахунку; іі) 1000 (одну тисячу) євро за судові витрати в українських гривнях за курсом на день розрахунку;

9.1 Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки;

Яскравим прикладом може слугувати справа: «Лещенко проти України»

Заявник, журналіст, стверджував за статтею 10 Конвенції про порушення його права одержувати та передавати інформацію, оскільки йому було відмовлено у доступі до інформації та документів, які він, як стверджувалося, потребував для своєї роботи. Пізніше заявник подав ще два запити до місцевої державної адміністрації, у задоволенні яких було зрештою відмовлено на подібних підставах.

Рішення суду: Вирішує об’єднати заяви; Оголошує заяви прийнятними;

Постановляє, що встановлення порушень само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої зазнав заявник; Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

10.1 Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Право на свободу мирних зібрань, як і право на свободу вираження поглядів, є однією з основ демократичного суспільства. З огляду на свою важливість право на свободу зібрань не повинне тлумачитися обмежено. Для уникнення ризику обмежувального тлумачення Європейський суд з прав людини утримався від формулювання поняття зібрань або вичерпного перераховування критеріїв, які його визначали.

Прикладом може слугувати справа: «Чернега та інші проти України»

Усі одинадцять заявників скаржилися за статтею 11 Конвенції, що під час зазначених протестів вони зазнали нападів, від яких держава-відповідач їх не захистила. 05 квітня 2011 року про зазначені скарги було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними. Згідно з твердженнями заявників у період з 20 травня до 06 червня 2010 року вони брали участь в акціях протесту проти проєкту будівництва дороги, зокрема вирубки дерев, у парку імені Максима Горького у м. Харків. У зв’язку з цими подіями та їхніми наслідками виникли питання.

Рішення суду:

Оголошує одноголосно прийнятними такі скарги:

(a) скарги сьомої та дев’ятого заявників за статтею 3 Конвенції,

(b) скарги першого та другого заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції,

(c) скарги першого – шостого заявників за статтею 11 Конвенції щодо їхнього затримання та притягнення до відповідальності, а також

(d) скарги сьомої та дев’ятого заявників за статтею 11 Конвенції щодо застосування до них фізичного насилля 31 і 27 травня 2010 року відповідно;

2. Оголошує шістьма голосами проти одного решту скарг у заяві неприйнятними;

3. Постановляє одноголосно, що: (a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції держава-відповідач повинна сплатити заявникам такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.

11.1 Право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено форми власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб’єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов’язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, передбаченому законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їхньої вартості.

Прикладом цього може слугувати справа: “Агротехсервіс проти України”

Заявник стверджував, зокрема, що остаточне та обов’язкове до виконання рішення, винесе на його користь, було скасоване в порушення п. 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу 1 до Конвенції.Своїм рішенням від 19 жовтня 2004 року Суд визнав заяву частково прийнятною.Заявник, підприємство “Агротехсервіс”, є спільним латвійсько-українським підприємством, заснованим у м. Ризі як юридична особа відповідно до латвійського законодавства.Заявник стверджував, що численні протести в порядку нагляду, внесені Генеральною прокуратурою України, та скасування рішення, винесеного на його користь, порушували його права.Уряд стверджував, що вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції стосуються всього обсягу скарг заявника, в той час як лише одна з них була визнана Судом прийнятною.

Рішення суду: 1. Вирішує, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

2.Вирішує, що було порушення статті 1 Протоколу 1 до Конвенції;

3.Вирішує, що:(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявникові в українських гривнях за курсом на день здійснення платежу 5.000 (п’ять тисяч) ЄВРО відшкодування матеріальної шкоди, а також будь-який податок, який може підлягати сплаті із зазначеної суми;

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

12.1 Користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Як приклад, може слугувати справа: «Федорченко та Лозенко проти України»

Згідно з твердженнями заявника, між 8:00 та 8:30 ранку 28 жовтня 2001 року, коли він виходив з будинку, він зіштовхнувся з майором міліції І. та двома незнайомцями. Вони почали погрожувати йому, потім вдарили та штовхнули всередину будинку. Після цього нападники підпалили дім і пішли, підперши двері ззовні. Дім вибухнув, заявника викинуло назовні, у той час як інші члени його сім'ї, які ще спали, залишилися всередині. Заявник повідомив міліцію, що пожежа виникла внаслідок підпалу, вчиненого майором Крюківського РВ УМВС України в Полтавській області І. Він вважав, що цей напад було вчинено в якості покарання за несплату щомісячного хабара у 200 грн., який вимагали працівники міліції. Майор І., як стверджувалося, раніше навідувався до заявника та вимагав гроші від його невістки З. Ф. в якості плати за непорушення щодо неї кримінальної справи за торгівлю наркотиками. Як стверджувалося, за це майор І. вже взяв хабара на суму 800 грн. Заявник також стверджував, що майор І. до цього вже погрожував підпалити його дім.

Рішення суду: 1.Оголошує заяву прийнятною;

2. Постановляє, що було порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції;

3. Постановляє, що не було порушення матеріального аспекту статті 2 Конвенції;

4. Постановляє, що було порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 2 Конвенції в її процесуальному аспекті;

5. Постановляє, що немає необхідності окремо розглядати решту скарг у заяві;

6. Постановляє, що

(a) протягом трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявниці 20000 (двадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в українські гривні за курсом на день здійснення платежу;

(b) протягом трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити на банківський рахунок Європейського центру з прав циган, що представляв інтереси заявників у ході провадження в Суді, 8000 (вісім тисяч) євро компенсації судових та інших витрат разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись;

7. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

13.1 Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Приклад можна побачиту у справі: «Аніфер проти України»

Заявник скаржився на надмірну тривалість кримінальних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Заявник скаржився, що тривалість кримінальних проваджень у його справі була несумісною із вимогою «розумного строку» та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Він посилався на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку». Суд також зазначає, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг. Таким чином, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

Рішення суду: 1.Оголошує заяву прийнятною;

2. Постановляє, що ця заява свідчить про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень;

3. Постановляє, що

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику суму, зазначену в таблиці у додатку;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Висновок: Пілсля проходження практики з Європейської конвенції, я отримав дуже важливий та цікавий досвід, який знадобиться мені у житті.Я дізнався дуже про багато різних справ ЄСПЛ,трішки почав в них розбиратись, це було дійсно цікаво.Практикою дуже задоволений. Вважаю, що знання які я отримав в процессі практики, закріплені.

Джерера інформації

  1. https://minjust.gov.ua/m/rishennya-schodo-ukraini-vineseni-evropeyskim-sudom-z-prav-lyudini

  2. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text

  3. https://www.sumyjust.gov.ua

  4. https://minjust.gov.ua

скачати

© Усі права захищені
написати до нас