ЗНАКИ І ЇХ ВИДИ
Виконала: Литвинюк Марія ГРС 1/1
Семіотика як наука про знаки
Семіотика - це наука, яка вивчає знаки і знакові процеси.
Семіотика - молода наукова дисципліна. Вона сформувалася лише у XX ст., хоча знакові підходи до вивчення певних явищ і процесів можна зустріти вже в творах античних та середньовічних вчених. Засновниками цієї науки є швейцарський лінгвіст Фердинанд де Соссюр (1857-1913) та американські філософи Чарльз Пірс (1839-1914) і Чарльз Морріс (1901-1978).
Фердинад де Соссюр спробував розглянути природні мови як знакові системи у рамках нової наукової дисципліни, яку назвав "семіологією". Чарльз Пірс вніс до наукового співтовариства власне термін "семіотика". Чарльз Морріс у 1938 р. видав працю "Основи теорії знаків", що стала першим систематичним викладом семіотики як науки.
Семіотика на сучасному етапі її розвитку - це міждисциплінарна наука. Вона не має чітко окресленого предмета дослідження. Будь-яке явище або процес, що розглядаються з точки зору їх знакового втілення, можуть стати предметом аналізу цієї наукової дисципліни.
У зв'язку з цим у наш час проводяться дослідження в рамках правової семіотики, семіотики медицини, семіотики кіно, семіотики музики, психоаналітичної семіотики тощо. Усі ці розділи відносять до так званої дескриптивної семіотики.
Дескриптивна семіотика - це семіотика, яка вивчає конкретні знакові системи.
Теоретична семіотика - це семіотика, яка вивчає загальні властивості та відношення, що притаманні будь-яким знаковим системам, незалежно від їх матеріального втілення.
Теоретичну семіотику цікавлять насамперед загальні принципи побудови будь-яких знакових систем, а також загальні принципи щодо їх виникнення і функціонування.
До складу теоретичної семіотики відносять логічну семіотику, яка має справу з аналізом природних і штучних мов у різних аспектах їхнього функціонування.
Поняття про знак. Види позамовних знаків
Основним терміном у семіотиці є "знак". Будь-яке міркування можна представити як ланцюжок знаків. Що ж таке знак?
Знак - це певний емпіричний матеріальний об'єкт, який сприймається на чуттєвому рівні і виступає у процесі спілкування і мислення людей представником якогось іншого об'єкта.
Знак представляє не тільки об'єкт (предмет, явище, процес, дію, подію), але й окремі властивості об'єктів і відношення між ними.
У семіотиці всі знаки поділяють на мовні та позамовні.
Позамовні знаки, в свою чергу, поділяються на:
знаки-копії (іконічні знаки), знаки-ознаки (знаки-прикмети, знаки-індекси), знаки-символи.
Знаки-копії (іконічні знаки) - це знаки, значення яких повністю визначається тим предметом, якому вони відповідають.
Знаки-копії об'єднуються за принципом схожості, подібності предмета та його позначення.
Прикладами іконічних знаків можуть бути фотографії, картини, відбитки пальців, відображення у дзеркалі, копії документів тощо.
Знаки-ознаки (знаки-прикмети, знаки-індекси) - це знаки, значення яких повністю визначається тим контекстом, у якому вони виявляються і позначають відношення між об'єктами, а також між об'єктом і його властивостями..
Прикладом таких знаків можуть бути займенники, деякі прислівники (тут, зараз, завтра), положення флюгера, сліди на снігу. Дим - знак вогню, розбитий автомобіль - знак транспортної аварії на дорозі, крадіжка автомобіля - знак злочину, безпідставне звільнення людини "х" з роботи - знак правопорушення тощо.
Знаки-символи - це знаки, що фізично не зв'язані з об'єктами, які вони позначають. їхні значення встановлюються переважно за умовною згодою. У зв'язку з цим вони набувають статусу умовного позначення і всезагального правила.
Знаки-символи - це щось конкретне (предмет, образ), те, що має свій особистий зміст і, разом з тим, відображає дещо загальне, абстрактне (поняття, ідею, гіпотезу, концепцію). "Чистий" знак відрізняється від знака-символа тим, що перший просто позначає об'єкт, проте сам не має особистого змісту, не несе якоїсь додаткової смислової інформації, що її можна інтерпретувати, тоді як знак-символ узагальнено, абстрактно відображає предмети та їхні властивості, а також явище через свій особистий зміст, і встановлює певні відношення схожості, подібності між різними предметами та явищами. Наприклад, знаки-символи української культури - Т. Шевченко, Л. Українка, червона калина, вишита сорочка, писанка, танець "Гопак", бандура та ін.; знаки-символи Української держави - жовто-блакитний Державний прапор, Державний герб, Державний гімн, опис яких дається у ст. 20 Конституції України.
Мова як знакова система. Мовні знаки
Мова - це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.
Мовний знак - це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.
З мовних знаків будуються слова, які об'єднуються в речення.
Усі мови поділяються на природні (розмовні) та штучні (формалізовані).
Природні (розмовні) мови виникли історично, у процесі практичної та теоретичної діяльності людей. Природні мови називають ще національними мовами.
У природній мові розрізняють алфавіт і граматику.
Алфавіт - це сукупність знаків (букв), з яких будують слова, а зі слів утворюють речення.
Сукупність усіх слів, наявних у будь-якій мові, називається лексикою (гр. - слово).
Граматика - це правила, за допомогою яких зі слів і речень будують тексти (сукупність речень)
Штучні (формалізовані) мови - це особливі системи знаків і символів, які створюються людьми з певною метою: для скорочення запису текстів, здійснення математичних та логічних операцій із знаками, уникнення багатозначності (полісемії) природної мови.
Структура знакового процесу. Структура значення знака. Типові логічні помилки
Процес, в якому щось функціонує як знак, називається знаковим процесом або семіозисом.
Цей процес (згідно з традицією, що сягає часів Стародавньої Греції) розглядається з точки зору чотирьох його основних компонентів. Серед них:
знаковий засіб (те, що виступає знаком);
значення (те, на що вказує знак);
інтерпретатор (той, хто сприймає знак);
інтерпретанта (дія, поведінка, реакція того, хто сприймає знак).
Зазначені компоненти прояснюють загальну тезу: "знак вказує на щось для когось".
З'ясуємо основні компоненти цієї знакової ситуації:
знаковий засіб - текст лекції;
значення - зміст лекції;
інтерпретатор - студенти, присутні на лекції;
інтерпретанта - поведінка студентів на лекції (слухають, конспектують, задають запитання тощо).
Основним компонентом знакового процесу є знак. Кожний знак має значення, тобто щось позначає. Розрізняють два основних типи значення знака:
предметне значення;
смислове значення.
Предметне значення (денотат) знака - це предмет, що позначається цим знаком.
Предметні значення різноманітні: це можуть бути окремі предмети і класи предметів, явища, процеси, властивості предметів та відношення між ними тощо.
Смислове значення (смисл) знака - це зміст знака, який засвоюється в процесі його розуміння. Інакше кажучи, смисл знака - це сукупність суттєвих рис, властивостей, характеристик предмета, який позначається цим знаком.
люди застосовують мовні вислови (знаки), які є:
багатозначними;
неточними;
неясними.
Багатозначний мовний вислів - це вислів, який може мати різні предметні і смислові значення.
Більшість мовних висловів є багатозначними. У природній мові це явище називається омонімією.
Багатозначність - це характерна риса будь-якої природної мови. Сама по собі вона не є недоліком, однак неуважне ставлення до цього явища може призвести до логічної помилки.
Неточний мовний вислів - це вислів, предметне значення якого не можна чітко визначити.
Такі мовні вислови відсилають нас до нечітко визначеного, розпливчастого класу предметів, або до класу, межі якого неможливо встановити.
Прикладами неточних мовних знаків можуть бути такі вислови: "молода людина*, "висока людина*, "низька людина* тощо. Ще з часів Стародавньої Греції відомі парадокси, які ґрунтувалися на використанні в міркуваннях неточних слів і словосполучень. Розглянемо два таких парадокси.
Виміри і рівні знакового процесу
Відповідно до трьох зафіксованих компонентів знакового процесу (знак, значення, інтерпретатор) можна виділити низку відношень:
відношення між знаком та іншими знаками, які з ним пов'язані;
відношення між знаком і його значенням;
відношення між знаком і його інтерпретатором.
Ці три види відношень між компонентам знакового процесу фіксують відповідно три його виміри:
синтаксичний;
семантичний;
прагматичний.
Синтаксичний вимір - це вимір, який фіксує відношення між знаками в структурі знакового процесу.
Семантичний вимір - це вимір, який фіксує відношення між знаком та його значенням в структурі знакового процесу.
Прагматичний вимір - це вимір, який фіксує відношення між знаком та його інтерпретатором в структурі знакового процесу.