Значення принципу «єдиного вікна» при легалізації господарської діяльності
Здійснення господарської діяльності допускається лише за умови її реєстрації у встановленому законом порядку та здійснення інших правовстановлючих дій. Легалізація господарської діяльності означає наділення суб’єкта господарювання необхідними юридичними документами, що дозволяють йому законно здійснювати господарську діяльність.
Найважливішим етапом легалізації господарської діяльності є державна реєстрація.
На цьому етапі фактично створений суб’єкт підприємницької діяльності, але такий, що ще не має юридичного підтвердження свого правового статусу, вступає у відносини із державними органами, що виконують процедури державної реєстрації, для того, щоб в кінцевому результаті оформити відповідно до законодавства своє право займатися будь-яким дозволеним видом
підприємницької діяльності.
Визначено, що Закон України « Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» є основним нормативно-правовим актом у сфері державної реєстрації та потребує вдосконалення в межах реалізації адміністративної реформи. До основних необхідних змін варто віднести подальше вдосконалення механізму « єдиного вікна»
Терміни "єдине вікно" та "єдиний офіс" почали використовувати в 2002 - 2004 роках при започаткуванні принципово нової системи обслуговування місцевою владою суб'єктів господарювання при видачі їм дозвільних документів. Тоді у ці поняття вкладалася ідея об'єднання всіх дозвільних служб в одному приміщенні, чим вагомо спрощувалось життя підприємцям при проходженні дозвільно-погоджувальних процедур.
Загалом на початку двохтисячних років після позитивних зрушень у сфері ліцензування (передусім після прийняття відповідного закону) постала гостра потреба змінити всю систему надання дозвільних документів. Життя висувало різні варіанти реформ, але об'єднання "дозвільних" посадовців під одним дахом було найвдалішим. Ефект від цих ініціатив дав змогу в 2-3 рази скоротити грошові та часові витрати підприємців, які зверталися до "єдиних вікон" та "єдиних офісів", експериментально створених при міськвиконкомах та райдержадміністраціях.
Однак для легітимного функціонування таких "вікон" та "офісів" не було законодавчого підгрунтя. Тому, враховуючи позитивне впровадження європейських принципів, Держкомпідприємництва виступив з ініціативами, які в подальшому знайшли відображення у Законі "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", прийнятому 9 вересня 2005 року. У ньому офіційно зафіксовано принцип організаційної єдності, який передбачає наявність адміністратора. Новизною була не тільки норма щодо забезпечення видачі дозволів в одному приміщенні, а й запровадження якісно нового підходу з їхньої видачі - можливість не проходити всі процедури самостійно, а "доручити" адміністратору, який робитиме це безкоштовно.
Принцип організаційної єдності поширюється на всі види документів дозвільного характеру, що видаються місцевими органами, і за своєю суттю полягає в фактичному об'єднанні принципів "єдиного вікна" та "єдиного офіса". Згідно із законом, суб'єкту господарювання надано право вибору способу отримання документів дозвільного характеру: безпосередньо за зверненням у відповідні місцеві дозвільні органи, представники яких здійснюють прийом суб'єктів господарювання в одному приміщенні ("принцип "єдиного офіса") або за зверненням до адміністратора (принцип "єдиного вікна").
Тобто "єдиний офіс" - це фактично об'єднання всіх дозвільних служб в одному приміщенні, де підприємець самостійно проходить усі необхідні процедури, а при "єдиному вікні" - він лише здає одній особі (державному адміністратору) необхідний пакет документів і через встановлений законодавством час приходить отримувати вже оформлений дозвільний документ.
Принцип організаційної єдності реалізували через створення при райдержадміністраціях та міськвиконкомах міст обласного значення дозвільних центрів, де обслуговують підприємців. Запровадження дозвільних центрів на законодавчому рівні підтвердило прогресивність цих інституцій, хоча й викривало окремі неузгодженості, з якими вони стикались у своїй діяльності.
Головною перешкодою ефективної роботи дозвільних центрів було небажання окремих місцевих дозвільних органів взаємодіяти з адміністраторами, забезпечувати їх необхідною інформацією, а то й узагалі саботування ними участі у роботі центрів. І це попри ефективність та позитивне загальне сприйняття таких новацій, підтверджене офіційними статистичними даними, що надходили до Держкомпідприємництва від облдержадміністрацій. Загалом, за експертною оцінкою, через дозвільні центри здійснюється видача місцевими дозвільними органами понад 80% документів дозвільного характеру.