ЗМІСТ
Вступ........................................................................................................................3
Розділ І: Теоретичні підходи до проблеми вивчення взаємозв’язку між акцентуацією характеру та проявами агресії особистості юнака………....6
Особливості акцентуацій характеру в юнаків............................................6
Причини та особливості прояву агресії в юнацькому віці.........................12
Юнацький вік: психологічні особливості та форми поведінки……..................................................................................................18
Висновок до першого розділу................................................................................31
Розділ ІІ: Емпіричне дослідження психологічних особливостей впливу акцентуації характеру на особливості прояву агресії у юнацькому віці..32
2.1. Характеристика методів та методик використаних в дослідженні............................................................................................................32
2.2. Результати експериментального дослідження впливу акцентуації характеру на прояв агресії в юнацькому віці......................................................33
2.3. Визначення впливу акцентуації характеру на особливості прояву агресії у юнаків...................................................................................................................40
Висновок до другого розділу.................................................................................43
Висновки...............................................................................................................45
Список використаної літератури.....................................................................48
Додатки
Вступ
Актуальність теми дослідження. В даний час багато областей трудової діяльності людини пов'язані з нервово-психічним напруженням. Урбанізація, прискорення темпу життя, інформаційні перевантаження, підсилюючи це напруження, часто сприяють виникненню і розвитку прикордонних форм нервово-психічної патології, що виводить питання психогігієни і психопрофілактики в ряд найважливіших завдань охорони психічного здоров'я людини. Рішення цих проблем пов'язане, перш за все, з необхідністю ранньої діагностики субклінічних проявів такого роду станів, зокрема, невротизації, психопатизації і схильності до них. Важливу роль грає і діагностика акцентуації характеру, яка під впливом психотравмуючих чинників здатна переходити в патологічний стан.
Також враховуючи кризи, що відбуваються у політичному, економічному, культурному житті України в останнє десятиріччя, негативно впливають на міжособистісні відносини у нашому суспільстві. Руйнування старої системи цінностей, зниження життєвого рівня значної частини населення країни відбивається на психологічному самопочутті людей, породжуючи внутрішні конфлікти, напругу, агресію, а іноді й жорстокість.
Проблема агресії є однією з найбільш гострих та актуальних і на фундаментально-теоретичному і на прикладному рівнях досліджень психологів різних шкіл та напрямів (Р. Ардрі, А. Бандура, А.Х. Басс, Л. Берковіц, Р. А. Берон, Д. Долорд, Д. Зільман, К. Лоренц, Н.Е. Міллер, Д. Тедеші, Р. Фельсон, С. Фешбах, З. Фрейд та ін.). Розробці практичної сторони агресії у юнацькому віці присвячені праці ряду зарубіжних і вітчизняних науковців (К. Додж, М. Каплан, К. С.Лебединська, Ю.Б.Можгінський, А. Патерсон, М.М. Райська, А.І.Стаценко, Г.Е.Сухарева Р. Хусман та ін.). Однак, грунтовних досліджень кореляційних зв’язків агресивності як особистісної риси і стилю поведінки з акцентуаціями характеру взагалі і в підлітковому віці зокрема на сьогоднішній день немає.
Акцентуації, в контексті характерологічних факторів, будучи крайніми варіантами норми, стали предметом дослідження багатьох науковців (В. М. Бехтерев, П. Б. Ганнушкін, О. В. Кербіков, Е. Кречмер, К. Леонгард, А. Е. Лічко, Р. К. Ушаков,) і водночас латентним явищем для оточуючих, в тому числі для батьків, педагогів, психологів, соціальних працівників. Доведено, що загострені риси характеру виступають детермінуючим фактором багатьох поведінкових актів суб'єкта, в тому числі й агресії (Г.В. Ложкін, Н.І. Пов'якель).
Об’єкт дослідження – агресивність та акцентуація характеру юнаків.
Предмет дослідження – психологічні детермінанти акцентуації характеру юнаків як прояв їх агресивності.
Мета нашого дослідження: теоретико–експериментально дослідити впливи різних типів акцентуацій характеру особистості юнаків на їх агресивність.
Гіпотеза полягає у тому, що кожна з акцентуацій характеру юнаків детермінує певні, відповідні їм форми агресивності та агресивних реакцій.
Завдання дослідження:
Здійснити теоретичний аналіз агресивності як особистісної якості акцентуацій характеру на основі вивчення відповідних наукових джерел.
На основі існуючих методик діагностики агресивності й акцентуацій виявити особливості акцентуацій характеру та агресивності у юнацькому віці,
Виявити взаємозв’язки між акцентуаціями характеру підлітків та особливостями їх агресивності за допомогою кореляційного аналізу.
В обраний нами комплекс психодіагностичних методик для дослідження агресії осіб юнацького віку увійшли: опитувальник Басса-Дарки для вивчення форм агресивних реакцій особистості (в якості основної). Індивідуально-типологічні властивості, що співвідносяться з проявами агресії, досліджувались за допомогою: опитувальника А.Е.Лічко “Акцентуації характеру“, опитувальник Шмишека.
Експериментальна база дослідження: м. Вінниця, ВСЕІ Університету “Україна”. У дослідженні брали участь молоді люди юнацького віку (17-19 років ) кількістю 50 осіб, з них 24 хлопців, 26 дівчат.
Розділ І
Теоретичні підходи до проблеми вивчення взаємозв’язку між акцентуацією характеру та проявами агресії особистості юнака
Особливості прояву акцентуацій характеру в юнаків
Поняття «акцентуації» вперше ввів німецький психіатр і психолог Карл Леонгард. Їм же була розроблена і описана відома класифікація типів акцентуації особистості. У нашій країні набула поширення інша класифікація, запропонована відомим дитячим психіатром Лічко А.Е. «Однак і в тому і в іншому підході зберігається загальне розуміння сенсу акцентуації.» [15, с.83].
При цьому важливо відзначити, що виборча уразливість відносно певного роду дій, що має місце при тій або іншій акцентуації, може поєднуватися з хорошою або навіть підвищеною стійкістю до інших дій. Аналогічно, труднощі з адаптацією особистості в деяких специфічних ситуаціях (зв'язані з даною акцентуацією) можуть поєднуватися з хорошими і навіть підвищеними здібностями до соціальної адаптації в інших ситуаціях. «При цьому ці «інші» ситуації самі по собі можуть бути об'єктивно складнішими, але не зв'язаними з даною акцентуацією.» [16, с. 63].
Для цього є певні підстави, оскільки характер – «це не лише базис особистості (так вважає багато хто, хоча це і дискусійно), але перш за все інтеграційна освіта.» [17, с. 77].
«У характері знаходять своє вираження система стосунків особистості, її установки, орієнтації і тощо. Якщо ж звернутися конкретно до описів різної акцентуації (байдуже, в якій типології – К. Леонгарда або Лічко А.Е.), то легко побачити, що істотна їх частина характеризує саме особистість в її різних аспектах» [18, с.180]. Дійсно сповна допустимо в рівній мірі і в рівному значенні використовувати обидва терміни – акцентуїрованна особистість і акцентуацію характеру.
Одній з поширених практичних помилок, від яких хотілося б застерегти, є трактування акцентуації як встановленій патології. Дуже часто таку інтерпретацію можна не лише почути в усних виступах і на лекціях, але і виявити у солідних публікаціях. Проте ототожнення акцентуації з психопатологією характеру неправомірний. Можливо, цей помилковий стереотип був закріплений і набув настільки помітного поширення тому, що само поняття «акцентуація» з'явилося і спочатку уживалося переважно в клінічній психології. Втім, вже в роботах К. Леонгарда спеціально підкреслювалося, що акцентуїрованна особистість не синонімічна патологічною. Інакше нормою слід було б вважати лише середню посередність, а будь-яке відхилення від неї розглядати як патологію. К. Леонгард навіть вважав, «що людина без натяку на акцентуацію хоча і не схильна розвиватися в несприятливу сторону, але настільки ж маловірогідно, що він скільки-небудь відрізняється в позитивну.» [19, с. 167].
За різними даними, поширеність акцентуації в суспільстві сильно варіюється і залежить від багатьох чинників, таких як соціокультурні особливості середовища, статеві і вікові відмінності і ін. «За даними К. Леонгарда і його співробітників, доля особистостей в дорослому населенні (емпіричні дані по Німеччині) складає приблизно 50%. При цьому автори спеціально підкреслюють, що в інших країнах співвідношення акцентуїрованних і неакцентуїрованних людей може бути іншим.» [20, с.184].
Вивчивши поняття «характер» і психологічні ознаки характеру, також вивчивши поняття «акцентуація характеру», можна зробити висновок, що хоча в цілому питання про динаміку акцентуації розроблене ще недостатньо, вже зараз можна говорити про загострення рис акцентуйованного характеру в юнацькому віці. Надалі, очевидно, відбувається їх згладжування або компенсація, а також перехід явної акцентуації в прихованих.
Акцентуація характеру – це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, унаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних дій при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших.
Залежно від міри вираженості нами було виділено дві міри акцентуації характеру: явна і прихована.
Явна акцентуація. Ця міра акцентуації відноситься до крайніх варіантів норми. Вона відрізняється наявністю досить постійних меж певного типа характеру.
У юнацькому віці особливості характеру часто загострюються, а при дії психогенних чинників, що адресуються до «місця найменшого опору», можуть наставати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці. При повзросленні особливості характеру залишаються досить вираженими, але компенсуються і зазвичай не заважають адаптації.
Прихована акцентуація. Ця міра, мабуть, має бути віднесена не до крайніх, а до звичайних варіантів норми. У буденних, звичних умовах, межі певного типа характеру виражені слабо або не виявляються зовсім. Навіть при тривалому спостереженні, різносторонніх контактах і детальному знайомстві з біографією важко буває скласти чітке уявлення про певного типа характеру. Проте межі цього типа можуть яскраво, деколи несподівано, виявитися під впливом тих ситуацій і психічних травм, які пред'являють підвищені вимоги до «місця найменшого опору». Психогенні фактори іншого роду, навіть важкі, не лише не викликають психічних розладів, але можуть навіть не виявити типа характеру. Якщо ж такі риси і виявляються, це, як правило, не приводить до помітної соціальної дезадаптації.
В словнику з психології зазначено, що при акцентуації характеру властива вразливість особистості по відношенню не до будь-яких (як при психопатіях), а лише до певного роду психотравмуючих впливів, які адресовані до так званого “місця найменшого супротиву” даного типу характеру, при зберіганні усталеності по відношенню до інших. Подібне визначення акцентуації характеру надав А.Е. Лічко, - це надмірне посилення окремих рис характеру, при яких спостерігаються не виходячи за межі норми відхилення у психології і поведінці людини, які межують з патологією. Такі акцентуації як тимчасовий стан психіки частіш за всього спостерігається саме у підлітковому і ранньому юнацькому віці. В процесі зростання дитини-підлітка особливості її характеру, які з’явились в дитинстві, втрачають свою гостроту, але з віком знову можуть загострюватися. Акцентуація з неявними проявами, на відміну від явних, потрібно вважати звичайним варіантом норми. Як вважає німецький психіатр К. Леонгард, у 20-50% людей деякі риси характеру на стільки загострені (акцентуйовані), що за певних обставин можуть привести до однотипових конфліктів і нервових вибухів. Акцентуації характеру частенько зустрічаються саме у підлітків (50-80%).1 акцентуація характеру за К. Леонгардом2 - це перебільшений розвиток окремих рис характеру в шкоду іншим, в результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. І класифікація, яку він запропонував, має слідуючий вигляд:
1. Гіпертимний (гіперактивний) - надмірно піднятий настрій, завжди веселий, балакучий, енергійний, самостійний, прагне до: лідерства, ризику, авантюр, не реагує на зауваження, ігнорує покарання, відсутня межа самокритичності.
2. Дистимічний - постійно понижений настрій, зажура (сум), замкнутість, небагатослівність, песимістичність, його обтяжує гучне суспільство, у конфлікти вступає рідко, частіше в них виступає пасивною стороною.
3. Циклоїдний - товариськість циклічно змінюється (висока в період доброго настрою (підвищеного) і низька - пригніченості).
4. Емотивний (емоційний) - надмірна чутливість, вразливість, глибоко переживає найменші неприємності, надмірно чутливий до критики, частенько похмурий настрій.
5. Демонстративний - дуже виявлено прагнення бути в центрі уваги і досягати своїх планів за будь-яку ціну (сльози, хвороби, скандали тощо).
6. Збудливий - підвищена дратівливість, нестриманість, агресивність, похмурість, але можлива і льстивість, послужливість. Активно і часто конфліктують.
7. Застрягаючий - “застрягає” на своїх почуттях, думках, не може забути образи, “зводить рахунки”, схильність до затяжної непогодженості, в конфліктах - частіше активний.
8. Тривожно-педантичний - виразна занудливість у вигляді “переживань” подробиць, на роботі може виснажувати формальними вимогами, а вдома - завеликою акуратністю.
9. Тривожний (психостенічний) - понижений настрій, побоювання за себе, близьких, невпевненість у собі, крайня нерішучість, довго переживає невдачу, сумнівається у своїх діях.
10. Екзальтований (лабільний) - дуже змінний настрій, емоції яскраво виражені, велика відволікальність на зовнішні події, словоохотливість.
11. Інтровертований (шизоїдний, аутистичний) - замкнутість, обмежене спілкування, занурювання в себе, свої переживання не розповідає, хоча і характерна велика вразливість. Дуже стримано, холодно відноситься до інших людей, навіть до близьких.
12. Екстравертований (конформний) - широкий спектр спілкування, словоохотливість аж до балакучості, несамостійний, прагне бути як всі, неорганізований, полюбляє підпорядкування.
Дуже схожа з цією класифікацією і класифікація А.Е. Лічко,1 котра вже характеризує акцентуації характеру підлітків.
1. Гіпертимний тип. Відрізняється рухливістю, схильністю до пустунства, товариськістю. Дуже галасливі, завжди добрий настрій. За хороших загальних здібностей одночасно і велика невсидчивість, тому і навчаються нерівномірно. Часто можуть конфліктувати з дорослими. У них багато захоплень, хобі, але вони дуже недовготривалі (поверхневі) часто такі підлітки переоцінюються свої можливості, занадто впевнені в собі.
2. Циклоїдний тип. Висока дратівливість, схильність до апатії, перевага віддається самотності. Тяжко переживають навіть незначні невдачі, дуже дратуються навіть на критику, зауваження. Настрій час від часу змінюється від припіднятого до подавленого з періодами приблизно 2-3 неділі.
3. Лабільний тип. Характерний вкрай змінливий настрій. Приводом для цього може послугувати навіть незначне - слово, погляд... Поведінка майже повністю залежить від хвилинного настрою. Такі підлітки добре розуміють і відчувають відношення до них оточуючих.
4. Астено-невротичний тип. Характерна висока підозріливість і капризність, втомляємість, особливо при виконанні розумової праці, і роздратованість.
5. Сензитивний тип. Цей тип характеризується високою чутливістю до всього: і те що втішає, і те, що засмучує. Такі підлітки не люблять великих компаній, веселих ігор. Найчастіше вони сором’язливі і несміливі при сторонніх, а відкритими і товариськими вони бувають тільки з добре знайомими людьми. Віддають перевагу спілкуванню з малюками і дорослими, чим з ровесниками. Дуже слухняні і прив’язані до батьків. Дуже рано формується почуття відповідальності, високі моральні вимоги до себе й оточуючих.
6. Психастенічний тип. Цей тип характеризується прискореним і раннім інтелектуальним розвитком, схильністю до роздумів і міркувань до самоаналізу і оцінці поведінки інших.
7. Шизоїдний тип. Головна риса - замкнутість (надання переваги самотності). Підлітки дуже часто демонструють зовнішню байдужість до оточуючих людей, погано розуміють стан інших, їх почуття. Їх дуже важко зрозуміти оточуючим, особливо однолітками, а їх, як правило, не дуже люблять.
8. Епілептоїдний тип. Дуже часто плачуть, особливо в ранньому віці. Такі діти люблять мучити тварин, ображати меншого, в компаніях дітей поводять себе як диктатори. Їх риси - жорстокість, власність, егоїзм.
9. Істероїдний тип. Найбільш характерна риса цього типу - егоцентризм, прагнення до постійної уваги до своєї особи. Головне для них - привертати до себе увагу оточуючих, вислуховувати у свою адресу захоплення і похвалу.
10. Нестійкий тип (неустойчивий). Іноді про нього говорять як про слабовільного, котрий пливе за течією. Таких підлітків дуже притягають розваги, ледарство, святковість. Відсутні будь-які серйозні в тому числі професійні інтереси, майже зовсім не думають про майбутнє.
11. Конформний тип. Цей тип демонструє бездумне, а часто просто підпорядкування будь-яким авторитетам, групі. Це тип пристосування.
Але крім цих “чистих” типів акцентуацій характеру, зустрічаються, і навіть частіше, змішані форми - проміжні типи (одночасний розвиток декількох типових рис) і амальгамні (напластування нових рис характеру на його вже складену структуру).