Вступ
Терміни "фітотерапія" і "фітопрепарати" вперше були введені в обіг французьким лікарем Анрі Леклерком (1870-1955). Згідно визначенню, фітопрепарати - це лікарські засоби, що отримуються виключно з рослинної сировини, трав , цілої рослини або його екстракту і вживані для лікування. В даний час для їх виробництва використовується близько 500 видів лікарських трав .
Основна фармакологічна дія трав і тим більше їх поєднань полягає в тому, що вони здатні зменшувати глибину і важкість пошкоджень різних органів і тканин, а в цілому - підвищувати опірність організму шкідливим впливам. Дія ліків на основі трав визначається активними речовинами, що містяться в різних частинах рослини: алкалоїдами, глікозидами, дубильними речовинами, ефірними оліями та інш.
Існує думка, що фітотерапія , будучи засобом народної медицини , абсолютно безпечна і нешкідлива і, відповідно, може застосовуватися без обмежень і лікарського контролю. Придбавши синтетичний препарат в аптеці, більшість пацієнтів відносяться до нього, принаймні, насторожено, але прийняти відвар із збору лікарських трав за порадою сусідки ті ж люди можуть практично не замислюючись. А, тим часом, така безпечність небезпечна, адже серед лікарських трав , навіть достатньо широко вживаних, є немало отруйних. Та і лікарськими їх часом робить саме цей факт токсичності, і корисна або шкідлива дія трав визначається дозуванням, і притому достатньо точним.
Загальні поняття про отруйні лікарські рослини
Отруйні рослини — умовно відокремлена і штучно обмежена група рослин зі значним вмістом рослинних токсинів (грец. toxikon), які призводять до отруєння (лат. venenum), тобто викликають симптоми хвороби чи смерть людини і тварин. Вивченням отруйних та їх токсинів займається фітотоксикологія, яка дуже близька до фармації, медицини, судової експертизи. Вона націлена на запобігання отруєнням, безпеку життєдіяльності людей, охорону здоров’я.
Більшість отруйних рослин є водночас лікарськими та джерелом сировини для отримання БАР, ЛП, інсектицидів тощо. На сьогодні відомо понад 10 тис. видів отруйних рослин, поширених по всій земній кулі, причому в тропіках і субтропіках їх кількість більша, а токсичність сильніша. На території СНД росте понад 400 отруйних видів, що містять фітотоксини, синтезовані рослинним організмом і призначені для його захисту та самозбереження.
В ході еволюції рослини виробили численні захисні пристосування: утворення товстої кутикули, набуття сукулентності, гіркого чи кислого смаку, різкого неприємного запаху, накопичення надмірної кількості репелентних в’яжучих, їдких, в’язких речовин, отруйного молочного соку та ін. Інколи рослини використовують кінцеві продукти свого метаболізму для хімічного захисту від поїдання, наприклад представники родів щавлевих (Rumex L.), кислицевих (Oxalis L.) і ревеневих (Rheum L.) накопичують у листках до 1,3% щавлевої кислоти й оксалатів, які призводять до глибокого порушення обміну речовин в організмі. Хімічна захищеність зумовлена синтезуванням таких природних сполук, як ефірні олії, глікозиди, алкалоїди, глікоалкалоїди, сапоніни, антибіотики, фітонциди, смоли, бальзами, деякі кислоти та їх солі, таніни тощо.
Більшість із них у тих чи інших кількостях викликає різноманітні специфічні патологічні зміни у структурі та функціях клітин, тканин, органів людини і тварин. Втім, у рослин присутні складні комплекси БАР різної природи та біологічної дії. Нерідко відбувається сумація чи антагонізм ефектів, властивих кожній речовині окремо. В окремих випадках одні речовини можуть сенсибілізувати організм до впливу інших. Наприклад тіоглікозиди, сапоніни і деякі алкалоїди подразнюють ШКТ, що сприяє більш інтенсивному всмоктуванню інших токсинів; діючі речовини їстівних грибів роду гнойовика (Coprinus) не розчинні у шлунково-кишковому середовищі, але розчиняються в алкоголі й викликають отруєння тільки в разі споживання спиртних напоїв перед їжею. Деякі токсини харчових та ЛР (наприклад ефедри, орляка, пікульників, наперстянок), умовно їстівних грибів з анатоксинами (представники родів Amanita, Chlorophyttum, Galerina, Lepiota) після кількаразового чи тривалого вживання кумулюють, що призводить до стійких і тривалих розладів багатьох систем організму.
Накопичення токсинів в організмі тварин зумовлює токсичність м’яса, жиру, молока та інших продуктів. Відомі випадки отруєння худоби макухою насіння мигдалю гіркого, бавовнику. Більшість фітотоксинів потрапляють в організм через рот і всмоктуються у кров у нижній ділянці тонкого кишечнику, деякі - безпосередньо у кров і діють швидше (наприклад кураре), леткі речовини- повітряним шляхом. Крім того, фітотоксини (коліни) можуть впливати внаслідок алелопатії через ґрунтові чи повітряні виділення, при розкладанні опалого листя. Наприклад у кореневих виділеннях сосни Веймута наявні азотисті сполуки та органічні кислоти (щавлева, гліколева, малонова, яблучна, аконітова); корені дуба, в’яза дрібнолистого, білої акації виділяють лейцин, валін, триптофан, лізин, аргінін). Отруйними стають ягоди лохини (Vaccinium uliginosum L.), на яких сконденсувалися токсичні ефірні виділення багна звичайного. Найбільш досконалим і дієвим механізмом самозахисту рослин вважається дистанційний (попереджувальний) хімічний удар, коли фітотоксини виділяються у довколишнє середовище і починають діяти до того, як рослині завдані пошкодження (наприклад запалення шкіри ефірними виділеннями ясенців, токсинами сумаху їдкого, токсикодендрону, багна звичайного).
Отруєння трапляються здебільшого теплої пори року, в спекотливі дні, після дощу. Місцева дія токсинів на шкіру й слизові оболонки спричиняється часто під час контакту з отруйними рослинами, наприклад капсаїциноїди плодів стручкового перцю сильно подразнюють слизові оболонки, жалкі волоски кропиви дводомної містять мурашину кислоту, уртицин, гістамін, які викликають дерматит. Інколи місцеве ураження призводить до загальної інтоксикації внаслідок високої всмоктуваності хімічних сполук (дафніїн і мезереїн вовчого лика викликають опіки шкіри, виникнення судом). Деякі рослини підвищують чутливість шкіри до УФ - чи більш довгохвильового випромінювання, викликають гіперпігментацію, опіки шкіри. Такий фотосенсибілізуючий ефект виявляється при зовнішньому впливі фурокумаринів псоралеї, борщівника сибірського, амі великої, пастернака посівного, смоковниці звичайної, а також при внутрішньому вживанні трави звіробою, якірців та при поїданні тваринами гречки, проса, конюшини тощо. Найбільш вразливі люди і тварини з індивідуальною чутливістю, білотілі, блондини й альбіноси.
Утворення й кількісний вміст токсинів в отруйних рослинах може змінюватися залежно від географічного розташування, місцезростання, умов навколишнього середовища: клімату, ґрунту, вологості (рослини, що вирощуються в умовах дефіциту вологи, накопичують більшу кількість токсичних нітратів, ціанідів), освітлення (наприклад процеси накопичення алкалоїдів у пасльонових інтенсивніші вночі, ефірні олії накопичуються на яскравому світлі; при вирощуванні південних отруйних рослин на півночі їх токсичність зменшується).
Також кількісний вміст, а частково й хімічний склад токсинів рослин залежать від пори року й фенофази (у період зимового спокою максимум токсинів запасають підземні органи), стадії онтогенезу (напр. у чемериці найотрутніші перші паростки, у маку, гірчиці, крушини ламкої - нестиглі плоди; в окремих злаків і бобових - молоді паростки насичені ціаногенними речовинами). Фітотоксини розподілені по всіх тканинах рослинних органів рівномірно чи локалізовані у спеціалізованих структурах (вмістищах, молочниках, трихомах тощо).
Небезпечними можуть бути всі органи отруйної рослини (наприклад у воронячого ока ягоди токсичні для серця, листки - для нервової системи, кореневища викликають блювання, вся рослина має інсектицидні властивості). Але частіше найотрутнішими виявляються певні частини рослин (у вовчого лика звичайного - кора і плоди, у багна звичайного - листки, у болиголова плямистого- плоди, у чистотіла - корінь, у блекоти чорної - листки та насіння, у пасльона солодко-гіркого - зелені частини рослини). Насіння з гірким присмаком і паростки багатьох плодових розоцвітих захищені ціаноглікозидом амігдаліном, при гідролізі якого утворюється бензальдегід і синильна кислота.
Відомі отруйні медоноси (родів азалія, багно, рододендрон, хамедафна, лавровишня, вовче лико, чемериця, жовтець, блекота, дурман, беладона, тютюн, авран, анабазис, вороняче око, зірчатка, аконіт, олеандр тощо) з отруйним нектаром або квітковим пилком, наявність яких надає меду токсичності, може викликати лихоманку, нудоту, блювання, діарею.
Буває, що деякі частини рослини неотруйні (напр. бульби картоплі, принасінник тису, насіння маку снодійного). Найнебезпечніші свіжі отруйні рослини, після висушування, термічної обробки чи при силосуванні токсичні властивості рослин або не втрачаються, або зменшуються, зрідка зовсім зникають.
Отруєння рослинами виникають здебільшого як харчові, або аліментарні. Найчастіше це відбувається при використанні незнайомих рослин або грибів; після вживання небезпечних харчових продуктів (наприклад компоту, варення, настойки кісточкових з амігдаліном, що зберігаються більше 1 року); внаслідок вживання зерна чи борошна, забруднених склероціями ріжок пурпурових, насінням куколю, пажитниці, блекоти, геліотропу, триходесми) тощо.
Інша причина гострих отруєнь - самолікування, неправильне застосування й передозування препаратів конвалії, наперстянки, адонісу, валеріани, чемериці, лимонника, женьшеню, беладони, папороті чоловічої, аконітів та ін. Водні витяжки з рослин, що містять сильнодіючі речовини, готуються лише в аптеках.
Неприпустиме приготування в домашніх умовах настоїв, відварів з таких видів, як жовтозілля широколисте, скополія карніолійська, софора японська, термопсис ланцетоподібний, секуринега напівчагарникова, головатень звичайний, стефанія гола, фізостигма отруйна, чилібуха отруйна, паслін дольчастий тощо.
У терапевтичних дозах більшість отруйних рослин та їх отрути застосовують як ЛЗ (серцеві глікозиди наперстянки і конвалії, атропін блекоти, морфін маку). Недотримання умов зберігання, способів, строків і доз вживання, ігнорування застережень щодо взаємодії з іншими ЛП призводить до отруєння сильнодіючими та наркотичними препаратами чи патологій (нікотинізм, кокаїнізм, морфізм).
Можливі також виробничі респіраторно-контактні отруєння працівників фармацевтичної, хімічної, тютюнової, деревообробної галузей промисловості при вирощуванні, збиранні, заготівлі й переробці рослинної сировини (хмелю, тютюну, конопель, беладони, чемериці, чистотілу, жовтецю, перцю червоного й ін.), при обробці або хімічній переробці деревини (усі хвойні, токсикодендрон, дуб, бук, тис, вільха, гіркокаштан, робінія, бруслини та ін.). нікотинове отруєння трапляється у робітників, що обробляють сире листя тютюну, або від передозування нікотину при палінні й викликає дихальний параліч, збудження з подальшою депресією нервової системи.
Побутові респіраторні отруєння (нездужання, запаморочення, головний біль) можуть викликати леткі речовини при тривалому перебуванні в оточенні заростей або великих букетів магнолій, лілій, гіацинтів, черемхи, маку. Певні види О. р. неоднаково впливають на різні тваринні організми, наприклад людина вживає плоди кмину, кропу, анісу, а птахи гинуть від них.
Збір, сушіння і зберігання отруйної лікарської рослинної сировини
Правила збирання рослин окремих морфологічних груп лікарської рослинної сировини (отруйних) такі самі, як і неотруйних.
Але під час збирання отруйної сировини не можна:
вживати їжу, торкатись руками слизових оболонок очей, рота;
треба стояти за вітром;
потрібно захищати слизові оболонки носа і рота, працювати в спеціальному одязі;
мати аптечку з ліками, для першої допомоги, при нещасних випадках;
збирати ЛРС, яка містить кумарини в сонячну погоду, щоб уникнути опалення;
При роботі з ними потрібно захищати очі і ніс окулярами та респіратором або багатошаровою вологою марлевою пов'язкою. Після роботи ретельно вимити руки та обличчя з милом.
Доброякісність лікарської рослинної сировини в основному залежить від дотримання термінів заготівлі, оптимальної технології збирання і умов сушіння. Під час заготівлі необхідно враховувати біологічні особливості лікарських рослин, динаміку накопичення БАР, вплив збирання на стан заростей.
Призначення первинної обробки полягає в усуненні недоліків збору, вилученні домішок, дефектних частин рослин і підготовці сировини до сушіння. Чистота збору - одна з основних вимог заготівлі.
Збирати треба старанно, уникаючи попадання в зібраний матеріал сторонніх домішок та інших частин тієї самої рослини. Наявність домішок знижує якість сировини, а іноді і робить її зовсім непридатною, бо наступне сортування часто буває утрудненим і занадто дорогим. Не слід збирати дуже запилені або чим-небудь забруднені рослини, поблизу шосе та залізничних колій, а також пошкоджені комахами, іржею або грибковими захворюваннями.
Кожний вид сировини має свої календарні періоди і особливості збирання. Експериментально доведено, що в наземних частинах рослини вміст біологічно активних речовин досягає максимуму в період цвітіння і на початку плодоношення; в плодах - у період повного дозрівання; в коренях - після відмирання наземної частини рослини; в корі - в період весняного руху соку.
У денний час доби збирають основну масу рослин, у яких діючі речовини містяться в надземних органах. Коріння і кореневища можна заготовлювати в будь-який час і при будь-якій погоді, тому що в більшості випадків перед сушінням їх промивають. Час заготівлі основних лікарських рослин і сировини обумовлено в спеціальному календарі.
Тара для збору має бути абсолютно чистою, сухою і без запаху. Не можна збирати в одну тару кілька видів рослин одночасно. Отруйні рослини повинні збиратись в окрему тару, інші рослини в цій тарі збирати не можна. Зібрані рослини ретельно сортують, видаляючи сторонні домішки, а від коренів і стебел відокремлюють омертвілі, загнили частини.
Сушіння — це метод консервування лікарської рослинної сировини на тривалий термін для забезпечення роботи фармацевтичної промисловості та мережі аптек. Термін придатності кожної сухої сировини зазначено у відповідному нормативному документі.
Сушіння ЛРС потрібно проводити швидко, якісно і правильно.
Швидко — починати сушіння сировини через 1—2 год після заготівлі. Якісно — максимально зберегти БАР, діючі речовини та
зовнішній вигляд сировини. Правильно — дотримуватись відповідного температурного режиму.
Ферменти та вода, що містяться в рослинних клітинах, найчастіше спричинюють розщеплення БАР (виняток: сировина, яка містить ефірні олії, утворює біогенні стимулятори). Щоб швидко інактивувати ферменти, видалити вологу, сировину сушать за певної температури. Температурний режим сушіння встановлюють експериментально з урахуванням хімічного складу та виду сировини:
сировину, яка містить ефірні олії, сушать товстим шаром (до 15 см) за температури 25—40 °С, що запобігає випаровуванню олії та до того ж у процесі сушіння ще триває її накопичення. Наприклад, у сировини валеріани лікарської після сушіння з'являється сильний специфічний запах ефірної олії;
сировину, яка містить глікозиди, сушать за температури 55 – 60 °С, розкладаючи тонким шаром. За цих умов інактивуються
ферменти. Щоб прискорити випаровування вологи, сировину періодично перевертають;
для вітамінної сировини оптимальна температура — 70—90 °С. Її розкладають тонким шаром, перевертаючи в процесі сушіння;
більшість інших видів сировини сушать за температури 50 – 60°С
Сушать сировину за допомогою природного тепла або штучного. Сушіння за умов природного тепла просте, дешеве, доступне, але залежить від погодних умов. На ніч сировину необхідно закривати або забирати в приміщення. Сушіння за допомогою природного тепла буває сонячне та тіньове.
Сонячне сушіння. Так сушать підземні органи, кору, насіння, деякі плоди. Можна пров'ялювати соковиті ягоди чорниці, малими, смородини для прискорення подальшого сушіння та збереження якості. Розкладають сировину на підстилки. Заборонено сушити на сонці квітки, листки трави, бо вони змінюють свій природний колір, вигорають, буріють унаслідок руйнування хлорофілу та красильних речовин.
Тіньове повітряне сушіння. Можна сушити більшість видів сировини: квітки, листки, трави. Розкладають сировину під навіса-мм на підстилки або сітки тонким шаром, періодично та обережно перевертаючи.
За умов природного тепла можна сушити сировину на горищах. Горище має бути чистим і бажано під залізним дахом. Його обладнують стелажами, полицями, сітками або рамами з полотном. Обов'язковою умовою є наявність надійної вентиляції та достатнє прогрівання горища. Розкладають сировину тонким шаром, ураховуючи температурні вимоги. Вище кладуть ту сировину, що погребує швидкого сушіння (глікозидну), а нижче — повільного сушіння (ефіроолійну).
Сушіння за допомогою штучного обігрівання. Проводять у спеціальних сушарках, де регулюється температура. Сушарню обладнують вентиляцією, тому процес висушування відбувається швидко, оскільки вологе повітря постійно замінюється на свіже сухе.
Існують сушарні тимчасової і безперервної дії. Вони можуть бути стаціонарні й переносні. Стаціонарними сушарнями оснащують спеціалізовані господарства, заготівельно-приймальні установи. Сушарні мають сушильну камеру та ізольоване джерело тепла. Сушарня періодичної дії складається з камери, обладнаної стелажами, вентиляцією та трубами, якими подається тепло. Температуру встановлюють відповідно до виду сировини та її хімічного складу. Через певний проміжок часу суху сировину вивантажують. Сушарня безперервної дії обладнана стрічкою, яка рухається. Завдяки цьому сировина під час сушіння перевертається і швидко висихає. Для сушіння ягід, плодів існують плодо- і овочесушарні. Переносні сушарні бувають різної конструкції. їх часто монтують в машинах і за необхідності пересувають до місць заготівлі.
Кінець сушіння визначають на злам сировини: кора, корені, стебла, найсоковитіші частини повинні не гнутися, а з тріском ламатися.
Для кожного виду сировини в нормативному документі зазначено допустиму вологість. У середньому — 10—14 %.
Зберігання. Отруйні рослини зберігаються окремо від неотруйних, із запахом - окремо від непахучнх. Приміщення для тимчасового зберігання лікарської сировини потрібно добре провітрювати, тримати в чистоті, захищати від прямих сонячних променів і зайвої вологості, а також стежити, щоб не завелися шкідники. Підлога повинна бути дерев'яною, а конструкція стелажів повинна сприяти проникненню повітря з усіх сторін. Сильно пахучі рослини зберігають окремо.
Так само належно тримати отруйні та сильнодіючі рослини (Беладона, горицвіт, дурман) на них поширюються правила зберігання сильнодіючих медикаментів. Сировину щорічно перевіряють і піддають якісному аналізу.
Техніка безпеки
При отруєнні лікарськими рослинами потрібно негайно надати першу допомогу. У випадку кишкового отруєння треба викликати блювання і промити шлунок (дати потерпілому випити 5—6 склянок теплої води з сіллю або 0,1% розчин калію перманганату). При отруєнні маком блювотні засоби неефективні. При отруєнні конвалією, наперстянкою, горицвітом весняним блювоту викликати не можна. Для запобігання всмоктуванню отрути треба прийняти активоване вугілля або суміш 1—3 білків яєць із 300—500 мл молока або води, а через 20—30 хв викликати блювання і випити послаблювальне. До приходу лікаря потерпілого треба вкласти в ліжко. При потраплянні соку отруйної рослини на шкіру, уражені ділянки декілька разів промивають водою з милом і протирають 2% розчином калію перманганату. При послабленні дихання роблять штучне дихання, при послабленні пульсу потерпілому дають міцний чай або каву.
Висновок
Рослини відіграють велику роль у природі та нашому житті. Вони є основною сировиною для виготовлення фітопрепаратів, широко їх застосовують у медичній практиці та народній медицині. Проте, з численних представників, отруйних складає близько тисячі видів на території СНД, більшість з яких становлять покритонасінні. Усього на території України є близько 600 видів отруйних рослин.
Тому під час збирання, сушіння і зберігання є ряд правил і нормативних документів, яких потрібно дотримуватись аби уникнути небажаного отруєння людини отруйною рослинною сировиною.
Лікування гострих отруєнь отруйними рослинами передбачає комплекс заходів екстреної детоксикації організму й симптоматичну терапію.