Емоції (від фр. émouvoir — «хвилювання», «збудження») — це біологічно обґрунтовані психологічні стани, що виникають у результаті нейрофізіологічних змін, по-різному пов'язані з думками, почуттями, поведінковими реакціями і ступенем задоволення чи страждання.[1][2][3][4][5] До теперішнього часу не існує наукового консенсусу щодо визначення. Емоції нерідко переплітаються з настроєм, темпераментом, особистістю, диспозицією або креативністю.[6]
За останні два десятиріччя вивчення в царині емоцій розширилися з допомогою багатьох галузей, зокрема психології, медицини, історії, соціології емоцій та комп'ютерних наук. Достаток теорій, які намагаються пояснити походження, функції та інші аспекти емоцій, сприяло більш інтенсивному вивченню цієї теми. Сучасні напрями досліджень концепцій емоцій містять розроблення матеріалів, що стимулюють і викликають емоції. Окрім того, ПЕТ-сканування і фМРТ-сканування допомагають вивчати процеси афективної картини в мозку.[7]
З механістичної перспективи, емоції можна визначити як «позитивний або негативний досвід, який пов'язаний із визначеним паттерном фізіологічної активностіі». Емоції викликають різні фізіологічні, поведінкові й когнітивні зміни. Первісна роль емоцій полягала в мотивації адаптивної поведінки, яке в минулому сприяло передання генів унаслідок виживання, репродукції та родинного добору.[8][9]
У деяких теоріях пізнання є важливим аспектом емоцій. Згідно з іншими теоріями, емоції відокремлені від пізнання й можуть передувати йому. Свідоме переживання емоції — це ментальна репрезентація цієї емоції з минулого або гіпотетичного досвіду, котра пов'язана зі змістовним станом задоволення або незадоволення.[10] Свідоме стану встановлюються у вигляді вербальних пояснень досвіду, котрі описують внутрішній стан.