Герберт Спенсер (27 квітня 1820 - 8 грудня 1903) — англійський філософ і соціолог вікторіанської епохи британського індустріалізму, один з родоначальників еволюціонізму, ідеї якого користувалися великою популярністю наприкінці XIX століття, засновник органічної школи в соціології, ідеолог лібералізму, адепт захисту природних прав людини, критик утилітаризму. Остаточно затвердив в науковому обігу термін «соціологія».
З ім'ям Герберта Спенсера пов'язують два підходи до розгляду суспільних явищ:
1 Розуміння суспільства як організму, подібного до біологічних, який керується тими ж законами організації, функціонування та розвитку.
2 Вчення про всезагальну еволюцію, що розповсюджується на неорганічний, органічний та надорганічний (соціальний) світ.
Теоретичні погляди Спенсера формувались головним чином під впливом природничих наук, які в той час все частіше звертались до ідеї еволюції. Ідея еволюції - центральний пункт вчення Спенсера.
У 1852 році Спенсер здійснив обґрунтування теорії біологічної еволюції у своїй статті, опублікованій на сім років раніше за публікацію праці Дарвіна «Походження видів».
Він визначає еволюцію таким чином: це інтеграція (тобто об'єднання у ціле) речовини, в ході якого ця речовина переходить зі стану невизначеної однорідності до стану визначеної зв'язаної різнорідності.
Межа, за яку еволюція не може перейти, - це рівновага системи. Порушення рівноваги викликає розпад, з якого починається новий еволюційний процес. Все існуюче проходить через цей цикл розвитку й розпаду, а потім і творення нового.
Спенсер виділяє три види еволюційних процесів:
неорганічний,
органічний, що стосується живої природи,
і над-органічний, який здійснюється у суспільстві.
Суспільство - частина природи; воно не створене штучно ані спільною волею людей, ані Богом.
Суспільство для Спенсера є соціальним організмом, подібним до біологічних систем: воно розвивається за загальними системними принципами:
Суспільство, як і біологічний організм, в ході свого розвитку нарощує масу (чисельність населення, матеріальні ресурси тощо).
Зростання маси приводить до ускладнення структури. Стосовно суспільства це знаходить свій вияв у зростанні числа соціальних груп і спільнот, які, в свою чергу, творять соціальні інститути як форми самоорганізації свого життя; таких соціальних інститутів Спенсер налічує п'ять: домашні, обрядові, політичні, церковні, професійно-промислові (див. попередню лекцію).
Ускладнення структури супроводжується диференціацією (розподілом) функцій, які виконуються окремими частинами. Стосовно суспільства це означає, що кожний соціальний інститут має свої, притаманні йому функції, які в сукупності забезпечують існування суспільства з його розгалуженою соціальною структурою.
Диференціація функцій веде до поступового посилення взаємозалежності й взаємодії частин. Стосовно суспільства це означає чітке розмежування функцій різних соціальних інститутів, розподіл сфер їх впливу і відповідальності. Якщо цей порядок порушується і певний соціальний інститут підміняє інші, - починається регрес або розпад соціального організму. Спенсер особливо застерігає проти непомірного розширення повноважень і функцій держави, що з часом приводить до порушення стану рівноваги суспільства.
У біологічному організмі частини служать для цілого. У суспільстві ж ціле існує заради частин, тобто суспільство існує для блага своїх членів. Тут Спенсер ставить, але не вирішує проблему співвідношення людини і суспільства.
За Г. Спенсером: суспільству - продукту еволюції властива різнорідність маси і координація взаємодії між складеними елементами. Кожний наступний етап еволюції немов "знімає" самі істотні риси попереднього в зміненій формі, зберігає в собі.
Природно, первісне суспільство - продукт неорганічних, біологічних і психологічних факторів еволюції, виникає внаслідок нових процесів різнорідності й інтеграції. Первісне суспільство - просте й однорідне. Але в наслідку виникають нові соціальні функції, відбувається поділ праці, відбувається подальша різнорідність структури і функцій і т. п.
Ось чому Герберт Спенсер високо цінує ідеї Огюста Конта про зв'язок соціології з біологією і її залежність від неї. Соціальний організм ним розглядається як біологічний. Поступово пізнаючи закони власної діяльності людство здатне і передбачати в історично обмежених межах простору і часу можливі результати. На основі знання закономірностей суспільних і в тому числі виробничих відносин і всупереч ним людина може активно втручатися в процес розвитку і управління ними. Але в масштабах усього суспільства таке регулювання одночасне неможливо. Насильство ж у побудові нових відносин виявляється не повитухою, а грабарем.
Суспільство не має головних і другорядних елементів; їх не можна звести до декількох визначальних, а інші - другорядних.
Це чітко просліджується тоді, коли суспільство не зводять до діалектики виробничих сил і виробничих відносин, базису і надбудові, класовим антагонізмам, а розуміють його як специфічну форму суспільного як культуру, що відрізняє світ людини від світу природи. І в культурі, і в суспільстві не можна виділити головні і другорядні елементи, ігноруючи інші тому, що всі елементи є частиною цілого й у своїй взаємодії і взаємозв'язку утворюють соціальний організм - суспільство.
Загальну ходу еволюції у над-органічному світі, тобто світі людей, Спенсер бачить як перехід від "малих простих" до "великих складних" агрегатів. Або, інакше, зміст історичного процесу полягає у поступовому переході від мілітарного до промислового типу суспільств, від механічного примусу до організованого об'єднання на основі спільності інтересів і співробітництва.
Соціологія держави
Спенсер провадив чітке розмежування понять «держава» та «суспільство», що відрізняло його від багатьох ліберальних попередників.
Держава, за визначенням Спенсера, є «суспільство у прояві власної сили», а існування суспільств принципово різної природи зумовило виникнення відповідних держав із принциповими відмінностями.
За роллю системи органів державної влади в управлінні суспільством Спенсер поділяє держави на мілітарні, в яких особа повністю підпорядкована соціуму та його ієрархічній системі з примусом до колективної праці, і промислові, де діяльність державних органів спрямована на забезпечення реалізації рівних прав і свобод індивідів в умовах добровільного співробітництва.
Спенсер розрізняв значення понять «держава» і «уряд.» Термін «уряд» він використовував на позначення будь-якого товариства, діяльність якого є унормованою: від «політичних і церковних урядів» до «урядів» промислових (гільдій і союзів). Уряд він трактує як " форму контролю ", «політичну форму правління», що була сформована внаслідок існування імперативних норм співіснування, що створювали сталий режим міжособистісних відносин ще у найбільш примітивних суспільствах, а їх виникнення було зумовлено природною необхідністю закріплення суспільних настроїв.
Політичні погляди
Спенсер був представником лібертаріанства. У праці «Соціальна статика» (1851) ним висвітлено фундаментальний етичний принцип «рівної свободи», за яким «кожна людина може претендувати на повну свободу здійснювати свої права нарівні з іншою людиною». Відповідно до цього принципу фундаментальними є права на життя і свободу. З них виводяться права на приватну власність, вільний обмін, свобода слова, пересування. Ці права мають абсолютний характер і не можуть бути обмежені навіть задля сприяння соціальним досягненням.
Спенсер піддавав критиці теорію суспільного договору: «Якщо кожна людина вільна робити те, що бажає, не порушуючи при цьому тотожну свободу будь-якої іншої людини, то вона вільна відмовитися від зв'язку з державою — відмовитися від пропонованих їй послуг захисту і бойкотувати виплати на їх забезпечення. Очевидно, що подібною поведінкою вона жодним чином не обмежує свободу інших людей, її позиція пасивна, а залишаючись пасивною — вона не може стати агресором. У той самий час вона не може бути примушеною до подальшої підтримки однієї з політичних корпорацій без порушення морального закону; бо громадянство передбачає сплату податків, а забирати майно людини проти її волі, є порушенням її прав»
Згідно з теорію невтручання основне призначення держави у Спенсера «не регулювати торгівлю; не просвіщати людей; не підтримувати релігію; не заохочувати благодійність; не будувати залізниці; а захистити природні права людини — захищати особистість і майно — для запобігання агресії сильних проти слабких- одним словом, здійснювати правосуддя. Вона не має робити менше: їй не можна дозволяти робити більше», Спенсер обстоював позиції захисту прав жінок (хоча пізніше змінив свої погляди). Він був прихильником профспілок і противником колоніалізму та імперіалізму.
Він виступав проти державної цензури та державної фінансової підтримки релігії.
Внесок в науку
Еволюційна теорія Спенсера призвела до виникнення ідеї «соціального дарвінізму». Це вплинуло на ранніх еволюційних економістів (Торстейн Веблен), та представників расово-антропологічної школи (Вільям Ґрем Самнер).
Спенсер розширив перелік наук, які він хотів охопити в своєму філософському синтезі. Він поділив усі науки на три групи:
Абстрактні науки (напр. логіка, математика).
Абстрактно-конкретні науки (напр. — механіка, фізика, хімія).
Конкретні науки (напр. астрономія, біологія, соціологія)
Філософію він визначає як найзагальніше знання, оскільки її узагальнення «охоплюють і об'єднують найширші узагальнення науки»