МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

​

Реферат

З предмету: «Безпека життєдіяльності»

На тему: «Вплив відходів на довкілля, дії керівного складу по покращенню життя людей по цьому питанню»

Виконав: студент гр. БЦІ-23-4А

Хільченко Ілля В’ячеславович

Перевірив:

Стефанович Іван Станіславович

Київ 2023

План

1. 
   Вороги довкілля -  небезпечні забруднювачі
   
2. 
   Полігони ТПВ
   
3. 
   Стихійні сміттєзвалища
   
4. 
   Вплив сміттєзвалищ на довкілля
   
5. 
   Що робити зі сміттям?
   
6. 
   Досвід поводження з відходами в європейських країнах
   
7. 
   Утилізація (застосування з користю) сміття у великих містax і міських агломераціях - надзвичайно важлива народногосподарська проблема
   
8. 
   Державне регулювання проблеми
   
9. 
   Прикладом по шкідливому впливу на екологію від рук людини є авараія на ЧАЕС.
   

10. 
    Висновок
    

Вплив відходів на довкілля, дії керівного складу по покращенню життя людей по цьому питанню

Проблема сміттєзвалищ з’явилася в Україні не сьогодні й не учора – вона постала десятки років тому й окремі місця захоронення відходів розрослися настільки, що виглядають мало не державами в державі. Окрім захаращення непотребом великих площ дорогоцінної землі, сміттєзвалища наносять невиправну шкоду довкіллю через забруднення отруйними речовинами повітря, ґрунту і підземних вод, а відтак – здоров’ю людей.

Вороги довкілля -  небезпечні забруднювачі

Чадний газ (СО2) утворюється у результаті теплового згоряння палива; спричиняє кисневе голодування і навіть смерть;

Сульфур (IV)  оксид (SO2)утворюється під час спалювання вугілля, мазуту; подразнює слизові оболонки очей, ротової порожнини, спричиняє висихання дерев;

Шкідливі  вуглеводні(Cn Hn) містяться у вихлопних газах автомобілів, мають наркотичні властивості, спричиняють головний біль, запаморочення, кашель;

Оксиди Нітрогену утворюються під час згоряння палива, спричиняють головний біль, нудоту, кашель;

Аерозолі -  продукти неповного згоряння палива; пасивні концентруються на стінках легеневих тканин; активні залучаються до кровообігу;   

 ПАР і СПАР впливають токсично на гідробіоценози, погіршують газообмін з атмосферою і розкладаються тривалий час;

 Пестициди – штучні речовини для боротьби з бур’янами і шкідниками сільського господарства; надходять з поверхневим і дренажним стоком; діють токсично, мутагенно, руйнуються тривалий час;

Важкі метали – плюмбум, купрум, цинк – чинять мутагенну та токсичну дію, різко знижують інтенсивність біологічних процесів у водних об’єктах;

Нафтопродукти потрапляють в навколишнє середовище під час їх видобутку, переробки, транспортування; токсично і наркотично впливають на живі організми, вражають серцево-судинну та нервову системи людини;

                  Нові забруднювачі – ПХБ, ПББ, ПАВ (поліетиленові упаковки, плівки, пакети, труби, пральні порошки) – це канцерогенні речовини.

Полігони ТПВ

Абревіатура ТПВ знайома сьогодні навіть дітям, оскільки нарешті тема охорони навколишнього середовища з екологічних кіл перемістилася на загал і правилам поводження з відходами тепер вчать дорослих та дітей. Тож про небезпеку, що несуть в собі полігони твердих побутових відходів (ТПВ), на території яких не встановлено обладнання для сортування та переробки сміття, знають майже усі.

Полігон має наступний типовий вміст побутових відходів:

картон та папір – 41%;

сміття – 18%;

метал – 9%;

скло – 8,2%;

деревина, гума та шкіра – 8,1%;

залишки харчів – 8%;

інші відходи – 2%.

Але ще більшу небезпеку несуть в собі стихійні сміттєзвалища. Якщо офіційних (контрольованих) полігонів в Україні майже 6 000, то стихійних (неконтрольованих) за різними оцінками до 30 000 – це приблизно 7% від усієї площі України. А загальний обсяг відходів на усіх полігонах, включаючи й промислові, складає понад 450 мільйонів тон на рік, багато з яких – небезпечні.

Стихійні сміттєзвалища

Якщо офіційно зареєстрований полігон твердих побутових відходів небезпечний в разі відсутності на його території сміттєсортувального обладнання чи сміттєпереробного підприємства, то стихійне звалище небезпечніше в рази через відсутність контролю, а відтак – будь яких природоохоронних заходів, як і сплати податків.

Стихійне сміттєзвалище може містити різні відходи надвисокого рівню небезпеки. Окрім того, їх розміщують без урахування санітарних правил і норм. Це зазвичай найбільш наближені до населених пунктів ділянки лісосмуг, яри вздовж трас, узбережжя водойм та степові зони, де вражаються отруйними речовинами значні території, гинуть рідкісні види флори й фауни, а населені пункти отримують забруднену воду і їдкий сморід від випарів у повітря. Тому Міністерство екології та природних ресурсів кілька років тому розмістило на своєму сайті інтерактивну мапу сміттєзвалищ України, де можна в онлайн режимі залишити повідомлення про координати стихійного звалища.

Вплив сміттєзвалищ на довкілля

В Україні сьогодні 99% сміттєзвалищ не відповідають екологічним вимогам, а перевантажених серед них налічується близько 25%.

Такі полігони не можуть більше функціонувати, оскільки є джерелами наступних небезпек:

розповсюдження інфекційних хвороб;

забруднення підземних вод;

утворення звалищного газу;

самозаймання.

Проте до них і надалі відправляють сміття з великих міст. Як приклад, київське сміттєзвалище, що в Підгірцях з 6,5 мільйонами тон відходів.

Рекультивація сміттєзвалища

Полігони для відходів сьогодні розробляються і будуються з урахуванням подальшого сортування та переробки сміття. Проектування має відбуватися відповідно до законодавства та вимог екологічної безпеки з обов’язковим включенням дренажної системи, що виводить фільтрат. Для захоронення залишків відходів після сортування полігон має структуру в кілька рівнів, чимось схожу на кар’єр. Але краще їх перетворювати на енергію в сучасних сміттєспалювальних установках.

Відповідно до п. 3.2., ч. ІІІ Правил експлуатації полігонів побутових відходів, на полігонах побутових відходів мають бути щорічні технологічні плани організації робіт із захоронення відходів, на яких позначаються робочі карти. Це робить процес захоронення вчасним та регульованим, що спрощує рекультивацію – відновлення родючого шару землі. Кожне сміттєзвалище має бути рекультивоване за правилами, аби уникнути екологічної катастрофи, а відновлені ґрунти – озеленені. До 2030 року в Україні має залишитися близько 300 полігонів, а решта мають пройти процес рекультивації, аби історії на кшталт «львівського сміття» не повторювалися.

Протягом останніх років ми неодноразово ставали свідками пожеж на сміттєзвалищах, забруднення атмосфери від яких має дуже високий рівень небезпеки. А під час однієї з таких пожеж на Грибовицькому полігоні твердих побутових відходів площею 38га, що піді Львовом, загинули троє рятувальників.

Ця трагедія примусила замислитися керманичів населених пунктів та країни над впровадженням системи поводження з відходами в життя. На полігонах почали встановлювати сортувальне обладнання та переробне, а в закладах освіти започаткували впровадження екологічних проектів з навчанням учнів і працівників сортуванню сміття.

Що робити зі сміттям?

Відповідно до вимог Національної стратегії управління відходами до 2030 року в Україні має бути спрямовано на переробку 65% усіх відходів, а для країн ЄС цей показник відповідає 90%. Першим етапом має бути будівництво сміттєпереробних підприємств (не менше, ніж 200) та рекультивація полігонів. Але для того, щоб пришвидшити процес переробки, громадяни мають сортувати сміття, а обслуговуючі компанії – придбати контейнери для роздільного збору ТПВ та встановити їх на прибудинкових майданчиках.

Сортувати відходи насправді нескладно і корисно. Варто лише почати збирати окремо органічні відходи, які відправляють до контейнерів для компостування, папір з картоном, пластик, метал, скло тощо – в окремі ємності. Та якщо навіть ваш майданчик обладнаний звичайними металевими сміттєвими баками, відсортовану вторинну сировину здати завжди можна до пунктів прийому, які є в кожному населеному пункті.

Сміттєсортувальні та сміттєпереробні заводи

Для несортованого сміття існує безліч видів сортувального обладнання, що просто монтується та надійне в експлуатації. Його можна встановити як на полігоні, так і відкрити власне сортувальне підприємство поза межами сміттєзвалища.

З огляду на постійне оновлення українського законодавства, яке поступово гармонізується з європейським, вимоги до екологічної безпеки ростуть. Тому сьогодні більшість полігонів ТПВ мають сміттєсортувальні заводи, лінії, барабанні сепаратори. До сільської місцевості представники ОТГ, наприклад, охоче купують мобільні сортувальні комплекси, оскільки вони легко й швидко монтуються та розбираються. Стануть також в пригоді бункери-накопичувачі для будівельного та мультиліфт контейнери для іншого негабаритного сміття через свої зручні розміри.

Сміттєпереробний завод є не менш правильним рішенням. На його території можна встановити сміттєсортувальні лінії в кількох варіантах, а також додати біогазову установку, якщо він знаходиться просто на полігоні. Сучасні ж комплекси поводження з відходами можна встановлювати навіть у центрі міста, де вони, окрім сортування, пресування та подрібнення вторинної сировини, відходами, що не піддаються переробці, опалять чималу кількість домівок і муніципальних установ.

Досвід поводження з відходами в європейських країнах

Найбільш успішною у сортуванні та переробці сміття стала Швеція. Там переробляється 99% і останнім часом шведи вимушені імпортувати сміття від сусідів через його нестачу. За допомогою сучасних технологій вони переробляють сміття на енергію, якою живиться громадський транспорт, опалюються та освітлюються муніципальні установи та житлові будинки.

Польща має жорстке законодавство та два тарифи за вивіз сміття, де на сортоване ціна значно нижча, ніж на несортоване сміття. Також існує система штрафів за регулярну відмову від сортування відходів.

В Австрії навчилися за допомогою біотехнологій розщеплювати пластик для переробки на нові текстильні та інші вироби. А сміттєпереробний завод у Відні став справжнім артоб’єктом.

В столиці Данії Копенгагені пішли ще далі і побудували на даху сміттєпереробного заводу лижний спуск довжиною 500 метрів, стіну для скелелазіння та інші спортивно-тренувальні об’єкти.

Шляхи розв’язання проблеми

Усього в країні під сміттям різного виду і походження зайнято 160 тисяч гектарів земельних угідь. Виникла навіть наука про смітники - техногенна геологія. Модуль техногенного навантаження на одиницю площі нашої країни становить 41391 тонну на квадратний кілометр, відповідно на одного жителя - 480 тонн. Це позамежні цифри. Україна - одна з найбільш забруднених і екологічно напружених країн світу. Для порівняння: техногенне навантаження на одиницю площі в нашій країні вдесятеро перевищує таке в Росії.

Порівняння з передовими країнами світу просто некоректне, оскільки в них утилізація промислових відходів здійснюється на 65-80% поточного виходу. Надію вселяє той факт, що ще років 15-20 тому ситуація в більшості країн була приблизно такою самою, як сьогодні в Україні: відходи в основному відправляли на смітники, полігони для поховання або спалювали. Людство дійшло висновку, що потрібно принципово змінювати підхід до побутового сміття як такого. Переоцінка цінностей сталася на початку 80-х років ХХ ст., коли розвинені країни зрозуміли, що стосовно відходів метод "як з очей, так і з думки" проблеми не вирішує.

Як правило, прибирати й ліквідувати тверді побутові відходи повинна місцева влада. Прибирання оплачується з місцевого бюджету, який в свою чергу формується з місцевих податків, тобто тип ліквідації сміття і якість прибирання визначаються бажаннями і фінансовими можливостями місцевих жителів.

Утилізація (застосування з користю) сміття у великих містax і міських агломераціях - надзвичайно важлива народногосподарська проблема. Найбільш широко застосовyюrься компостування, спалення і піроліз твердях побутових відxoдів. Найбільш простим способом знешкодження і переробки твердих побутових відходів є компостування. Це аеробний біологічний процес із виділенням тепла під впливом термофільних мікроорганізмів. які окислюють органічну речовину. 1з 30 т компосту, вивезеного на 1 га сільськогосподарських угідь, можна отримати до 0,5 т азоту, фосфору і калію, а також 1 т вапняку. Особливо ефективне компостування в тих районах, де вміст органічних речовин у смітті значний і є потреба в добривах.

Спалення сміття набуло широкого поширення в останні, десятиріччя. Перевагою процесу є можливість використати сміття як енергетичну сировину. У середньому з 1 т твердих відходів можна отримати 1000 кг пари і 150 кВт електроенергії. До недоліків методу слід віднести yтворення великої кількості пилу і шлаку, а також значне забруднення атмосфери.

Останніми десятиліттями частка ТПВ, які спалюють з утилізацією матеріалів і теплоти, неухильно зростає.

Теплоту від спалювання ТПВ можна використовувати для одержання:

• 
  гарячої води чи водяної пари (утилізаційні котельні),
  
• 
  електроенергії за рахунок роботи водяної пари (утилізаційні електричні станції), теплоти та електроенергії (утилізauійні теплоелектроцентралі).
  

У разі використання ТПВ як палива беруть до уваги два основні принципи: їх теплотворну здатність та вплив на стан природноro середовища продуктів згоряння. Враховують і доступність для масового використання та необхідну активність, яка забезпечує: горіння ТПВ.

Завдяки вже відпрацьованій технології на деяких сміттєспалювальних заводах при ліквідації твердих відходів отримують електроенергію або пару. Залежно від потреб населеного пункту для переробки сміття використовують установки різної потужності – від 100 до 3000т. за добу.

В Україні сміттєспалювальні заводи діють у Києві, Харкові та інших містах. У 1989 році на сміттєспалювальних заводах України знешкоджено 8,2% твердих побутових відходів. Попереднє сортування сміття на заводах за існуючою технологією не передбачається.

Київський сміттєспалювальний завод "Енергія" став до ладу у грудні 1987 року. Завод призначений для переробки (знешкодження) методом спалювання твердих побутових відходів м. Києва. На час будівництва заводу попереднє сортування відходів у місцях їх утворення не проводилось. Таким чином, завод переробляє несортовані побутові відходи. Ще один такий завод діє у Дніпропетровську. Обладнання для цих підприємств було придбано у Чехословаччині. Завод "Енергія оснащений 4 сміттєспалювальними котлами "Дукла". Кожен з котлів здатен спалювати 15 тонн відходів за годину.

Завдяки роботі заводу було припинено експлуатацію двох київських сміттєзвалищ: у районі села Проліски по Бориспільській трасі ("Бортничі") і Пирогівського - на окружній дорозі ("Пирогово").

Відходами сміттєспалювальних заводів є: тверді відходи (золи та шлаки), рідкі (стічні води), газоподібні (димові гази, серед яких найнебезпечнішим складником, що утворюється в значних кількостях, є: оксид сульфуру (ІV). Нижче наведено вміст S02 у газоподібних викидах при спалюванні ТВП та палива,%:

• 
  топкові мазути - 0,3-3,5.
  
• 
  горючі сланці - 1,6-3,8.
  
• 
  буре вугілля Підмосков'я - 8,0.
  
• 
  донецьке вугілля -. 10 4,0.
  
• 
  тверді побутові відходи США - 0,1-0,15.
  
• 
  тверді побутові відходи країн Європи -- 0.1--0,3.
  

Ocтaннім часом вчені багатьох країн виказують занепокоєння у зв'язку із зростаючими викидами в атмосферу забруднюючих речовини сучасними сміттєспалювальними підприємствами. Причиною цього стали відомості про те, що внаслідок спалювання пластмаси та деяких видів паперу утворюються нові хімічні речовини - діоксини і фурани, які з викидами надходять у повітряний басейн. Стандapтів гpанично допустимих рівнів концентрації діоксинів у багатьох країнах немає. 3анепокояння також викликає наявність зольних домішок на сміттєспалювальних підприємствах, оскільки вони містять важкі метали.

Спецобладнання на побудованих за радянських часів українських ССЗ не розраховане на ефективну боротьбу з забрудненнями, в тому числі і діоксинами. Загалом, діяльність вітчизняних сміттєспалювальних заводів офіційно визнана небезпечною. Крім того, дорогий природний газ та електроенергія роблять діяльність вітчизняних підприємств збитковою. Їх закриття вважається справою часу, і лише відсутність коштів на альтернативні методи поводження з відходами є причиною того, що ССЗ усе ще працюють.
Все більше з'являється відомостей про негативний вплив звалищ на підземні води, а також на навколишні річки. Від спалювання до реутилізації. Спалювання, як захід для ліквідації побутових відходів, явище позитивне, особливо якщо це супроводжується постачанням електроенергії або пари. Але ж з відходів можна вилучати певні речовини - метал, скло, папір, гуму, пластмасу тощо з метою їх повторного використання. Процес вилучення з відходів цінних компонентів з подальшою ліквідацією у природокористуванні зветься утилізацією. Якщо вилучені згодом компоненти стають сировиною для іншого виробництва, то в такому разі користуються поняттям реутилізація,

Теоретично вci відходи повинні підлягати реутилізації, але де процес вилучення із сміття цінних компонентів досить складний. В деяких регіонах, наприклад, США реутилізується до 22% відходів.

Алюміній, скляний посуд і сталь можуть бути реутилізовані практично безмежно. Виробництво алюмінію з 1 т вторинної економить 4 т. бокситів та 700 кг спеuіальноro коксу, на 35 кг знижуються викиди в атмосферу алюмінієвих фтористих сполук. До того ж знижуються енерговитрати на виплавляння металу.

За існуючими оцінками, близько 90% скляних відходів придатні для відновлення. Кожна тонна скляного бою економить майже 1,2 т первинної сировини.

Реутилізація макулатури сприяє збереженню мільйонів гектарів лісу, економії енергії і води, зниженню забруднення атмосфери і води.

Донедавна більша частина молока, молочнокислих продуктів, безалкогольних напоїв і пива розливалась виробниками у скляні пляшки, які можна було здавати, повертаючи їх закладну вартість. Машини розвозили пляшки і доставляли назад порожні, їх відмивали і знову наповнювали. Така система ефективна лише в такому разі, коли відстань між виробником і споживачем невелика. Однак по мірі зростання відстаней транспортні витрати стали надто великими, а споживачеві доводиться платити не лише за пляшки, а й за їх перевезення.

З’явився інший вид тари – легкої, яку можна викинути і не везти назад. Одночасно вона виявилась дуже вигідною для її виробників – адже прибуток щоразу отримується від кожної виробленої пляшки чи банки!

Отож, не дивно, що нинішня ситуація така – тара одноразового використання складає близько 6% усіх твердих побутових відходів, близько 50% негорючих відходів і приблизно 90% сміття на узбіччях доріг, яке не піддається біодеградації (тобто, не розкладається природнім шляхом).

Така тара небажана у екологічному відношенні, оскільки виробництво необхідних матеріалів та її самої спричинює забруднення повітря. Все це – приховані витрати, не вказані на товарному чеку. Покупець платить не лише за прибирання сміття, а й за забруднення повітря, лікування тощо. Екологічним активістам США, які добре усвідомлювали цю проблему, вдалося домогтися прийняття так званих "пляшкових біллів" у 9 штатах країни. Це сприяло тому, що споживачі поступово стали надавати перевагу тарі багаторазового використання.

Захоронення (могильники) використовуються як альтернатива відкритих звалищ. При цьому сміття просто закопують у землю або висипають на поверхню і зверху присипають шаром ґрунту. Оскільки відходи в такому випадку не горять і вкриті ґрунтом, вдається уникнути забруднення повітря і розмноження небажаних тварин. На жаль, саме ці обставини, а також фінансові можливості бралися, як правило, до уваги при влаштуванні могильників. Не враховувалося те, як відбувається кругообіг води, які речовини можуть утворитися в процесі розкладу сміття, як запобігти іншим небажаним явищам. Будь-яке зручне пониження рельєфу ставало місцем захоронення сміття.

Із захороненням сміття пов’язані супутні екологічні проблеми:

• 
  вимивання речовин і забруднення ґрунтових вод;
  
• 
  утворення метану;
  
• 
  просідання ґрунту.
  

Найсерйозніша проблема – забруднення ґрунтових вод. Вода – універсальний розчинник. Просочуючись крізь шари захоронених відходів, дощова (тала) вода "збагачується" різними хімічними речовинами, які утворюються у процесі розкладання сміття. Така вода з розчиненими у ній забрудниками називається фільтратом.

Коли вона проходить крізь необроблені відходи, утворюється особливо токсичний (отруйний) фільтрат, у якому поряд з органічними рештками наявні залізо, ртуть, цинк, свинець та інші метали з консервних бляшанок, батарейок та інших електроприладів, причому це все приправлено барвниками, пестицидами, миючими засобами та іншими хімікатами. Неграмотний вибір місць захоронення і нехтування засобами безпеки дозволяє цій отруйній суміші досягати водоносних горизонтів.

Друга проблема – утворення метану – пов’язана з анаеробними процесами, які відбуваються у захоронених шарах сміття без доступу повітря. Утворюючись, цей газ може поширюватись у землі горизонтально, накопичуватись у підвалах приміщень і вибухати там при запалюванні. Поширюючись у вертикальному напрямку, метан спричинює отруєння й загибель рослинності. За відсутності рослинного покриву починається ерозія ґрунту, захоронені відходи оголюються і виходять на поверхню.

Найбільш ефективним є піроліз твердих побyтових відходів, який включає дроблення і висушування сміття, видалення уcіx неорганічних фракцій, нагрівання іншої маси до 485С без доступу повітря. Із 1 т органічної маси добувається 160 л штучної низько сірчистої нафти, 70 кг вугілля, горючі гази. Однак такі заводи досить дорогі і ефективні в дуже великих міcтax.

Отже, захоронення і спалювання - найпоширеніші шляхи, які застосовуються людством для вирішення проблеми твердих побутових відходів. Інші принципово нові методи, які дозволяють знешкоджувати сміття ще до того, як воно з'явилося, вивчатимуться надалі.

Державне регулювання проблеми

На сьогодні в Україні поводження з відходами визначається Законами "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 р.), "Про відходи" (1998 р.), "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччі населення", "Про поводження з радіоактивними відходами", "Про металобрухт", Кодексом України про надра, а також "Програмою поводження з твердими побутовими відходами", затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 4 березня 2004 р. (розділи 2,3), іншими нормативними документами.

Зокрема, згідно статті 5 Закону України "Про відходи", основними принципами державної політики у сфері поводження з відходами є "пріоритетний захист навколишнього природного середовища та здоров'я людини від негативного впливу відходів, забезпечення ощадливого використання матеріально сировинних та енергетичних ресурсів, науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства...

"Стаття 15 Закону "Про відходи" зобов'язує громадян України, іноземців та осіб без громадянства дотримуватись законодавчих вимог, оплачувати діяльність підприємств, що займаються ліквідацією відходів, виконувати інші обов'язки щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища відходами. Українське законодавство стосовно поводження з відходами постійно вдосконалюється. У цьому беруть участь не лише державні установи, а й громадські організації.

Основні напрями діяльності в цьому напрямку визначені Законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про відходи". Перспективним планом розвитку ВАТ "Криворіжсталь" до 2010 року передбачається реалізація 36 природоохоронних заходів загальною вартістю 335 млн. грн. Одне з них розпочато в 2003 році. Це будівництво полігону для захоронення промислових та будівельних відходів, що забезпечить виконання норм екологічної безпеки.

Майданчик під забудову розташований на вільній від забудови території комбінату "Криворіжсталь" та займає 35,5 га. Кошторис будівництва полігону складає 28,142 млн. грн. Введення в дію полігону дозволить розміщувати відходи ІІІ, ІV класів небезпеки в кількості 400 тис. тон на рік упродовж 5-ти років. Важливим напрямом вирішення проблеми розміщення відходів є розробка схеми складування відходів комбінату на полігоні, що будується для захоронення промислових та будівельних відходів.

Згідно цієї схеми відходи розподіляються на три групи: енергоресурсні (горючі), матеріалоресурсні та відходи, що не підлягають утилізації при теперішньому рівні розвитку науки та техніки. Матеріалоємні відходи можуть бути повністю знешкоджені та утилізовані технологіями, ефективними з точки зору екології. Відходи, що не утилізуються на даний час, зберігаються до того періоду, коли стане можливою утилізація або переробка, для попередження небажаних екологічних ефектів.

Прикладом по шкідливому впливу на екологію від рук людини є авараія на ЧАЕС.

Аварія на Чорнобильської АЕС породила цілий комплекс проблем. Насамперед необхідно було з'ясувати: чи не виникне внаслідок розплавлювання і стікання ядерного палива ланцюгова реакція? Важливо було організувати великомасштабну радіометричну розвідку, причому не тільки в районі АЕС, але і на великих територіях навколо її. Стояло забезпечити безпеку 1-го і 2-го енергоблоків що знаходились ще в роботі. У такий спосіб були визначені наступні основні напрямки на початковий період ліквідації аварії:

оцінка стану енергоблоків ЧАЕС і радіаційної обстановки на станції і прилягаючій території;

захист персоналу станції і населення від можливих радіаційних поразок;

Локалізація аварії і зменшення радіаційного впливу на населення і навколишнє середовище.

До вечора 26 квітня були прийняті необхідні рішення, почалася підготовка до евакуації міста Прип'яті. 27 квітня в 1 ночі були зупинені реактори першого і другого енергоблоків. Почалися роботи з ліквідації наслідків аварії.

Першочерговою задачею по ліквідації наслідків аварії було здійснення комплексу робіт, спрямованих на припинення викидів радіоактивних речовин.

За допомогою військових вертольотів вогнище аварії закидався тепловідводними і фільтруючими матеріалами, що дозволило значно скоротити, а потім і ліквідувати викид радіоактивності в навколишнє середовище. Такими матеріалами були різні з'єднання бора, доломіт, свинець, пісок, глина.

З 27 квітня, по 10 травня, на об'єкт було скинуто близько 5000 тонн цих матеріалів. У результаті цього, шахта реактора була покрита сипучою масою, що припинило викид радіоактивних речовин. Також почалася знижуватися температура в кратері блоку, чому сприяла і подача рідкого азоту в простір під шахту реактора. Після цього минулого початі роботи з очищення найбільш забрудненими радіоактивними викидами ділянок території ЧАЕС.

Найбільш забрудненими виявилися покрівельні покриття 3-го енергоблоку. На них потрапили осколки реакторного палива, шматки графітової кладки, уламки конструкції. Саме тут створювалося радіаційне тло, що не дозволяє приступити до робіт усередині станції, здійснювати заходу щодо похованню 4-го енергоблоку. Велика частина цієї роботи була виконана вручну. Очищали дах в основному військовослужбовці. Незважаючи на те, що їхня робоча зміна тривала від 20 секунд до 1 хвилини, багато хто з них, безсумнівно піддалися впливу радіаційного випромінювання.

Після очищення даху 3-го енергоблоку, почалися роботи з зачищення території станції і прилягаючих районів. Частина робіт виконувалася спеціальною технікою з дистанційним керуванням, але на частині робіт використовувалися люди, знову в основному військовослужбовці.

Ділянки ЧАЕС забруднені дрібними викидами і радіоактивним пилом, очищалися спеціальною адсорбуючою плівкою. Після розпилення на поверхні, вона застигала, схоплюючи пил і інше сміття, а потім зверталася і вивозилася для поховання.

Широко застосовувалася пожежна і військова техніка, за допомогою якої обмивалися стіни і дахи будинків. Не відмовлялися від звичайних зборів з території радіоактивного бруду. Його знімали бульдозерами, скреперами, вивозили і ховали. Потім ці ділянки покривалися бетоном, асфальтом і іншими видами покрить. Ділянка соснового лісу, по якому пройшов радіоактивний слід (так називаний «рудий ліс»), був цілком прибраний, і також вивезений для поховання. Радіоактивна вода що затопила підреакторні приміщення була відкачана в спеціально приготовлені ємності.

Для запобігання радіоактивного зараження ґрунтових вод, були зведені відповідні гідротехнічні спорудження під корпусом 4-го енергоблоку. Одночасно з цим велися роботи з радіаційного контролю і дезактивації радіаційних плям у межах тридцяти-кілометрової зони від місця аварії. Роботи з дезактивації продовжувалися аж до жовтня-листопада 1986 року, після чого радіаційне тло було знижено настільки, що в експлуатацію знову ввели першу чергу атомної станції.

Для повної безпеки роботи ЧАЕС, було прийняте рішення закрити ушкоджений реактор спеціальним укриттям. У район 4-го енергоблоку, при ліквідації аварії згрібався весь радіоактивний бруд, радіоактивні осколки і конструкції, заздалегідь розраховуючи улаштувати на цьому місці могильник радіоактивних відходів. Проект одержав інженерну назву «Укриття», але широкій публіці він більш відомий за назвою «Саркофаг».

Його висота склала 61 метр, найбільша товщина стін - 18 метрів. Зведення "саркофага" здійснювалося за допомогою самохідних кранів, оснащених телевізійними засобами спостереження. У ньому передбачена система витяжної вентиляції з очищенням повітря, система примусового охолодження, а для недопущення підвищення нейтронної активності на даху встановлені баки з розчином бора.

Суть проекту полягала в тім, щоб залити ушкоджений реактор шаром покритих у визначених місцях свинцем металевих конструкцій заповнених бетоном. Особлива складність у цьому проекті представляла стіна 3-го енергоблоку суміжна з 4-м енергоблоком. Раніш обоє реакторних цеху були з'єднані між собою різними комунікаціями й устаткуванням. В даний час між енергоблоками зведена стіна зі свинцю сталі і бетону називана «стіною біологічного захисту». Після її установки були початі роботи з дезактивації третього енергоблоку.

15 травня 1986 р. була прийнята Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, у якому основні роботи з ліквідації наслідків аварії доручалися Минсредмашу. Головною задачею було спорудження об'єкта "Укриття" ("Саркофаг") четвертого енергоблоку ЧАЕС.

Буквально в лічені дні, практично на порожнім місці, з'явилася могутня організація ВУС-605, що включає в себе шість будівельних районів, що зводили різні елементи "Укриття", монтажний і бетонний заводи, керування механізації, автотранспорту, енергопостачання, виробничо-технічної комплектації, санітарно-побутового обслуговування, робітника постачання (включаючи їдальні), а також обслуговування баз проживання персоналу.

У складі ВУС-605 був організований відділ дозиметричного контролю (ОДК). Підрозділу ВУС-605 дислокувалися безпосередньо на території ЧАЕС, у м. Чорнобилі, у м. Іванполі і на станції Тетерів Київської області. Бази проживання і допоміжних служб розміщалися на відстані 50 - 100 км від місця проведення робіт. З обліком складної радіаційної обстановки і необхідності дотримання вимог, норм і правил радіаційної безпеки був установлений вахтовий метод роботи персоналу з тривалістю вахти 2 місяці. Чисельність однієї вахти досягала 10000 чоловік.

Персонал на території ЧАЕС працював цілодобово в 4 зміни. Весь персонал ВУС-605 комплектувався з фахівців підприємств і організацій Мінсередмашу, а також військовослужбовців (солдата, сержантів, офіцерів), покликаних із запасу для проходження військових зборів і спрямованих у Чорнобиль (так званих "партизанів"). Задача поховання зруйнованого енергоблоку, що стояла перед ВУС-605, була складна й унікальна, оскільки не мала аналогів у світовій інженерній практиці.

Складність створення подібного спорудження, крім значних руйнувань, істотно збільшувалася важкою радіаційною обстановкою в зоні зруйнованого блоку, що робило його важкодоступним і вкрай обмежувало використання звичайних інженерних рішень.

При спорудженні "Укриття" реалізація проектних рішень у настільки складній радіаційній обстановці стала можливої завдяки комплексу спеціально розроблених організаційно - технічних заходів, у тому числі використання спеціальної техніки з дистанційним керуванням. Однак позначалася відсутність досвіду. Один дорогий робот так і залишився на стіні "Саркофагу", не виконавши свого завдання: електроніка вийшла з ладу через радіацію.

У листопаду 1986 року "Укриття" було споруджено, а ВУС-605 - розформований. Споруда "Укриття" було здійснено за рекордно короткий термін. Однак, виграш у часі і вартості будівництва спричинив за собою і ряд істотних труднощів.

Це - відсутність скільки-небудь повної інформації про міцність старих конструкцій, на які спиралися нові, необхідність застосовувати дистанційні методи бетонування, неможливість у ряді випадків використовувати зварювання і т. д. Усі труднощі виникають через величезні радіаційні поля поблизу зруйнованого блоку. Під шаром бетону залишилися сотні тонн ядерного палива. Зараз нікому невідомо, що відбувається з ним. Є припущення, що там може виникнути ланцюгова реакція, тоді можлива тепловий вибух. На дослідження процесів, що відбуваються, як завжди немає грошей. Крім того, дотепер частина зведень приховується.

При будівництві «Саркофагу» було покладено близько 300 тисяч кубічних метрів бетону, змонтовано понад 6 тисяч тонн різних металоконструкцій. Таким чином, у жовтні 1986 року «Укриття» щільно запечатало те, що було раніш 4-м енергоблоком ЧАЕС.

У той же час «Укриття» не цілком герметичне. Воно має спеціальні вентиляційні канали для охолодження реактора, постачені спеціальними фільтрами, великий комплекс діагностичного і радіометричного устаткування, систему активного ядерного захисту, для запобігання виникнення ланцюгової реакції в колишньому реакторі. Таким чином, була забезпечена надійна консервація зруйнованого реактора, відвернений вихід аерозолів у навколишнє середовище, забезпечена ядерна безпека об'єкта.

Міністерство охорони здоров'я України підвело підсумки: понад 125 тисяч померлих до 1994 року, тільки торік із впливом аварії на ЧАЕС зв'язані 532 смерті ліквідаторів; тисячі км2 забруднених земель. Через тринадцять років після аварії виявляється вплив ефектів опромінення, що наклалось на загальне погіршення демографічної ситуації і стан здоров'я населення постраждалих держав.

Уже сьогодні понад 60% обличчя, що були в той час дітьми і підлітками і проживали на забрудненій території, складають групу ризику занедужати раком щитовидної залози. Дія комплексних факторів, характерних для Чорнобильської катастрофи, привело до росту захворюваності дітей, особливо хворобами крові, нервової системи, органів травлення і дихальних шляхів. Пильної уваги вимагають зараз обличчя, що приймали особисту участь у ліквідації аварії. Сьогодні їх нараховується понад 432 тисяч чоловік.

За роки спостереження загальна їхня захворюваність зросла до 1400%. Утішатися залишається лише тим, що результати впливу аварії на населення, могли б бути набагато гірше, якби не активна робота вчених і фахівців. За останнім часом розроблено біля ста методичних, нормативних і інструктивних документів. Але на їхню реалізацію не вистачає засобів...

Поширення радіації. Як уже говорилося, процес викиду радіонуклідів зі зруйнованого реактора був розтягнутий у часі і складався з декількох стадій.

На I стадії було викинуто діспергіроване паливо, у якому склад радіонуклідів відповідав такому в опроміненому паливі, але був збагачений летучими ізотопами йоду телуру, цезію і шляхетних газів.

На II стадії завдяки мірам, що починаються, по припиненню горіння графіту і фільтрації викиду потужність викиду зменшилася. Потоками гарячого повітря і продуктами горіння графіту з реактора виносилося радіоактивне дрібнодіспергіроване паливо.

Для III стадії характерним було швидке наростання потужності виходу продуктів розподілу за межі реакторного блоку. За рахунок залишкового тепловиділення температура палива в активній зоні перевищувала 1700°С, що у свою чергу обумовлювало температурно-залежну міграцію продуктів розподілу і хімічних перетворень оксиду урану які з паливної матриці виносилися в аерозольній формі на продуктах згоряння графіту.

З останньої IV стадією витік продуктів розподілу швидко початку зменшуватися що з'явилося наслідком спеціальних мір. До цього часу сумарний викид продуктів розподілу (без радіоактивних шляхетних газів) склав близько 1,9 Ебк (50 Мкі), що відповідало приблизно 3,5% загальної кількості радіонуклідів у реакторі до моменту аварії.

Первісне поширення радіоактивного забруднення повітряних потоків відбувалося в західному і північному напрямках, у наступного два-три дня - у північному, а з 29 квітня в плині декількох днів - у південному напрямку (убік Києва).

Значна частина площ водозбору Дніпро Прип'яті піддалися інтенсивному радіоактивному забрудненню. Нижні ділянки Прип'яті, Дніпра і верхня частина Київського водоймища ввійшли в З0-ти кілометрову зону відселення.

Відповідно до метеорологічних умов переносу віз задушливих мас радіонукліди, що вийшли за межі реактора, поширювалися на площі водозбору й акваторії Дніпра, його водоймищ припливів і Дніпровсько-Бугського лиману.

Вже в перші дні після аварії радіоактивні аерозолі надійшли у водойми а потім дощем змивалися з забруднених водозборів.

Рівні радіоактивного забруднення природних вод визначалися відстанню від ЧАЕС і інтенсивністю випадання аерозолів, змивом з території водозбору а в дніпровських водоймищах - часом "добігання" забруднених мас води. Радіонукліди, що надійшли у водойми, включилися в абіотичні (води, суспензії, донні відкладення) і біотичні компоненти (гідро біонти різних трофічних рівнів). При розпаді коротко живучих радіонуклідів визначилася гідро-екологічна значимість найбільше біологічно небезпечних довго живучих стронцію-90 і цезію-137.

Радіоактивне забруднення донних відкладень Київського водоймища досягло максимуму до середини літа 1986 р., коли характерні концентрації цезію-137 на різних ділянках знаходилися в межах 185-29 600 Бк/кг природної вологість Максимальний зміст цезію-137 у представниках іхтіофауни спостерігалося в зимовий період 1987 - 1988 р. - (3,70 -

1. 
   Сайт reline.com.ua. Посилання - Сміттєзвалища та їх вплив на довкілля – РЕЛАЙН (reline.com.ua)
   
2. 
   Сайт osvita.ua. Посилання - Екологічні проблеми забруднення в Україні: смітники. Реферат – Освіта.UA (osvita.ua)