1   2   3   4   5
Ім'я файлу: Статус і тривож..doc
Розширення: doc
Розмір: 358кб.
Дата: 18.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
холера.docx




Курсова робота

з дитячої психології

на тему:
«Вплив емоційної тривожності дітей 5-го року життя на статусне положення в групі»

ЗМІСТ
ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБЛИВОСТЕЙ ТРИВОЖНОСТІ 6

1.1. Тривожність як прояв емоційної сфери 6

1.2. Причини виникнення тривожності у дітей 9

1.3. Особливості прояву тривожності у дітей старшого

дошкільного віку 13

Висновки до розділу 1 16

РОЗДІЛ 2. СТАТУСНЕ ПОЛОЖЕННЯ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

У ГРУПІ ОДНОЛІТКІВ 17

2.1. Загальна характеристика статусного положення 17

2.2. Самооцінка як фактор статусного положення 21

Висновки до розділу 2 26

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ВПЛИВУ

ТРИВОЖНОСТІ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ НА ЇЇ СТАТУСНЕ ПОЛОЖЕННЯ В ГРУПІ ДІТЕЙ 27

3.1. Організація та процедура проведення емпіричного дослідження 27

3.2. Аналіз та інтерпретація отриманих результатів дослідження 36

Висновки до розділу 3 51

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 53

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 55

ДОДАТКИ 57


ВСТУП
Тривожність як властивість особистості багато в чому обумовлює поведінку суб’єкта. Існує певний рівень тривожності – природна й обов'язкова особливість активної діяльності особистості. В кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності – це так звана корисна тривожність, призначенням якої є забезпечення безпеки суб’єкта на особистісному рівні. Рівень тривожності показує внутрішнє відношення дитини до певного типу ситуацій і дає непряму інформацію про характер взаємин дитини з однолітками й дорослими в сім'ї, дитячому садку, школі.

Коли ж цей рівень перевищує оптимальний, можна говорити про появу підвищеної тривожності. Підвищений рівень тривожності в дитини може свідчити про її недостатню емоційну пристосованість до тих чи інших соціальних ситуацій. У дітей з даним рівнем тривожності формується настановне відношення до себе як до слабкої, недотепної. В свою чергу це породжує загальну настанову на невпевненість в собі. Дитина боїться зробити помилку, у неї немає впевненості цільної людини. Невпевненість в собі – один із проявів заниженої самооцінки. Вивченням тривожності займалися багато психологів (Вілюнас В.К., Ізард К., Кочубей Б., Новікова О. Та інші).

Тривожність офарблює в похмурі тони відношення до себе, інших людей і дійсності. Дитина вже не тільки невпевнена в собі, але й недовірливий до всіх і до кожного. Для себе тривожна дитина не очікує нічого гарного. І все це при загостреному й хворому почутті достоїнства. Тепер вона все переломлює через призму тривожності, недовірливості. Троє однолітків в коридорі школи говорять про своє, але тривожна дитина думає, що говорять про неї й, звичайно, тільки погане. Вона підходить, настирливо стоїть, викликаючи здивування дітей і відчуваючи почуття сорому. Але відійти убік, відмовитись від тривожної недовірливості вона не має сил. Найважливіше для тривожної людини – а раптом вона ще й впустить інформацію, що загрожує її безпеці.

Тривожні діти, якщо в них добрі розвинені ігрові навички, можуть не користуватися загальним визнанням в групі, але й не виявляються в ізоляції, вони частіше входять в число найменш популярних, тому що дуже часто такі діти вкрай невпевнені в собі, замкнуті, нетовариські, або ж навпаки, дуже товариські, настирливі, озлоблені. Також причиною непопулярності є їхня безініціативність через свою непевність в собі, отже ці діти не завжди можуть бути лідерами в міжособистісних взаєминах. Результатом безініціативності тривожних дітей є те, що в інших дітей з’являється прагнення домінувати над ними, що веде до зниження емоційного фону тривожної дитини, до тенденції уникати спілкування, виникають внутрішні конфлікти, зв'язані зі сферою спілкування, підсилюється невпевненість в собі. Також в результаті відсутності сприятливих взаємин з однолітками з'являється стан напруженості й тривожності, які й створюють або почуття неповноцінності й пригніченості, або агресивності. Дитина з низькою популярністю, не сподіваючись на співчуття й допомогу з боку однолітків, нерідко стає егоцентричною, відчуженою. Така дитина буде ображатися й скаржитися, фальшивити й обманювати. Це погано в обох випадках, тому що може сприяти формуванню негативного відношення до дітей, людей взагалі, мстивість, ворожість, прагнення до самоти.

Тому темою курсової роботи стала „Психологічні особливості тривожності дитини старшого дошкільного віку та їх вплив на статусне положення в групі”. На наш погляд ця тема є актуальною, бо особистість із підвищеним рівнем тривожності, а саме з особистісною тривожністю схильна сприймати погрозу своїй самооцінці. Як правило, у неї формується неадекватна занижена самооцінка. Типовим проявом заниженої самооцінки є підвищена тривожність, що виражається в схильності випробовувати занепокоєння в самих різних життєвих ситуаціях, в тому числі в таких, об'єктивні характеристики яких до цього не привертають. Вочевидь, що діти, що мають таку самооцінку, перебувають в постійній психічній перенапрузі, що виражається в стані напруженого очікування неприємностей, що наростає, нестримуваної роздратованості, емоційної нестійкості.

Об’єкт дослідження: тривожність як прояв емоційної сфери людини.

Предмет: обумовленість статусу дитини старшого дошкільного віку певним рівнем тривоги.

Мета: з’ясувати рівень впливу тривожності на статусне положення дитини в групі однолітків.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання:

1. Проаналізувати наукову літературу за темою курсової роботи.

2. Визначити специфіку емоційної сфери дітей-дошкільників.

3. Розглянути міжособистісні відносини в групі дітей.

4. Проаналізувати статусне положення дітей в групі однолітків з різним рівнем тривожності.

Гіпотеза: високий рівень тривожності дитини обумовлює несприятливе положення в групі однолітків.

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБЛИВОСТЕЙ ТРИВОЖНОСТІ

1.1. Тривожність як прояв емоційної сфери
Емоції та почуття являють собою відображення реальної дійсності у формі переживань. Різні форми переживання почуттів (емоції, афекти, настрої, стреси, страсті й таке інше) утворюють у сукупності емоційну сферу людини.

Виділяють такі види почуттів, як моральні, інтелектуальні й естетичні. За класифікацією, запропонованою К. Ізардом, виділяються емоції фундаментальні й похідні. До фундаментальних відносять: 1) інтерес-хвилювання, 2) радість, 3) подив, 4) горе-страждання, 5) гнів, 6) відраза, 7) презирство, 8) страх, 9) сором, 10) провину [9].

Інші – похідні. Зі з'єднання фундаментальних емоцій виникає такий комплексний емоційний стан, як тривожність, що може поєднувати у собі й страх, і гнів, і провину, й інтерес-збудження.

«Тривожність – це схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги: один з основних параметрів індивідуальних відмінностей» [2].

Певний рівень тривожності – природна й обов'язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності – це так звана корисна тривожність [17]. Оцінка людиною свого стану щодо цього є для нього істотним компонентом самоконтролю й самовиховання. Однак, підвищений рівень тривожності є суб'єктивним проявом неблагополуччя особистості.

Прояви тривожності в різних ситуаціях не однакові. В одних випадках люди схильні поводитися тривожно завжди й скрізь, в інших – вони виявляють свою тривожність лише час від часу, в залежності від обставин, які складаються [14].

Ситуативно стійкі прояви тривожності прийнято називати особистісними й зв'язувати з наявністю в людини відповідної особистісної риси (так звана «особистісна тривожність»). Це стійка індивідуальна характеристика, що відображає схильність суб'єкта до тривоги й що припускає наявність у нього тенденції сприймати досить широкий спектр ситуацій як загрозливий, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність, особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, розцінюваних людиною як небезпечні, зв'язані зі специфічними ситуаціями погрози його престижу, самооцінці, самоповазі [17].

Ситуативно мінливі прояви тривожності називають ситуативними, а особливість особистості, що виявляє такого роду тривожність, позначають як «ситуаційна тривожність». Цей стан характеризується суб'єктивно пережитими емоціями: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Такий стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію й може бути різним за інтенсивністю й динамічним у часі.

Особистості, які відносяться до категорії з високою тривожністю, схильні сприймати загрозу своїй самооцінці й життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій та реагувати досить напружено, вираженим станом тривожності.

Поводження людей з високим рівнем тривожності у діяльності, спрямованої на досягнення успіхів, має наступні особливості:

1. Високотривожні індивіди емоційно гостріше, ніж низькотривожні, реагують на повідомлення про невдачу.

2. Високотривожні люди гірше, ніж низькотривожні, працюють у стресових ситуаціях або в умовах дефіциту часу, відведеного на рішення завдання.

3. Острах невдачі – характерна риса високотривожних людей. Цей острах у них домінує над прагненням до досягнення успіху.

4. Мотивація досягнення успіхів переважає у низькотривожиих людей. Звичайно вона переважує побоювання можливої невдачі.

5. Для високотривожних людей більшою стимулюючою силою володіє повідомлення про успіх, ніж про невдачу.

6. Низькотривожних людей більше стимулює повідомлення про невдачу.

7. Особистісна тривожність принаджує індивіда до сприйняття й оцінки багатьох, об'єктивно безпечних ситуацій як таких, які несуть у собі погрозу.

Діяльність людини в конкретній ситуації залежить не тільки від самої ситуації, від наявності або відсутності у індивіда особистісної тривожності, але й від ситуаційної тривожності, що виникає у даної людини в даній ситуації під впливом складних обставин.

Вплив сформованої ситуації, власні потреби, думки й почуття людини, особливості її тривожності як особистісної тривожності визначають когнітивну оцінку нею ситуації, що виникла. Ця оцінка, у свою чергу, викликає певні емоції (активізація роботи автономної нервової системи й посилення стану ситуаційної тривожності разом із очікуваннями можливої невдачі). Інформація про все це через нервові механізми зворотного зв'язку передається в кору головного мозку людини, впливаючи на її думки, споживи й почуття.

Та ж когнітивна оцінка ситуації водночас й автоматично викликає реакцію організму на загрозливі стимули, що призводить до появи контрзаходів і певних відповідних реакцій, спрямованих на зниження виниклої ситуаційної тривожності. Підсумок усього цього безпосередньо позначається на діяльності, що виконується. Ця діяльність перебуває у безпосередній залежності від стану тривожності, який не вдалося перебороти за допомогою початих відповідних реакцій і контрзаходів, а також адекватної когнітивної оцінки ситуації [14].

Таким чином, діяльність людини в ситуації, що породжує тривожність, безпосередньо залежить від сили ситуаційної тривожності, дієвості контрзаходів, які вживаються для її зниження, точності когнітивної оцінки ситуації.
1.2 . Причини виникнення тривожності у дітей
Емоції відіграють важливу роль у житті дітей: допомагають сприймати дійсність і реагувати на неї. Проявляючись у поведінці, вони інформують дорослого про те, що дитині подобається, сердить або засмучує її. Особливо це актуально в дитинстві, коли вербальне спілкування не доступне. В міру того, як дитина росте, її емоційний світ стає багатше й різноманітніше. Від базових (страху, радості й інших) вона переходить до більш складної гами почуттів: радіє та сердитися, захоплюється й дивується, ревнує та сумує. Змінюється й зовнішній прояв емоцій. Це вже не малюк, що плаче і від страху, і від голоду.

У дошкільному віці дитина засвоює мову почуттів – прийняті в суспільстві форми вираження найтонших відтінків переживань за допомогою поглядів, посмішок, жестів, поз, рухів, інтонацій голосу й таке інше.

З іншого боку, дитина опановує вміння стримувати бурхливі й різкі вираження почуттів. П'ятирічна дитина, на відміну від дворічного, вже може не показувати страх або сльози. Вона навчається не тільки в значній мірі керувати вираженням своїх почуттів, викривати їх у культурно прийняту форму, але й усвідомлено користуватися ними, інформуючи навколишніх про свої переживання, впливаючи на них [16].

Але дошкільники все ще залишаються безпосередніми й імпульсивними. Емоції, які вони випробовують, легко прочитуються на обличчі, у позі, жесті, у всьому поводженні. Для практичного психолога поведінка дитини, вираження нею почуттів – важливий показник у розумінні внутрішнього світу маленької людини, що свідчить про її психічний стан, благополуччя, можливі перспективи розвитку. Інформацію про ступінь емоційного благополуччя дитини дає психологові емоційний фон. Емоційний фон може бути позитивним або негативним.

Негативний фон дитини характеризується пригніченістю, поганим настроєм, розгубленістю. Дитина майже не посміхається або робить це запобігливо, голова й плечі опущені, вираз обличчя сумний або індиферентний. У таких випадках виникають проблеми в спілкуванні й встановленні контакту. Дитина часто плаче, легко ображається, іноді без видимої причини. Вона багато часу проводить сама, нічим не цікавиться. При обстеженні така дитина придушена, безініціативна, важко вступає у контакт [11].

Однієї з причин такого емоційного стану дитини може бути прояв підвищеного рівня тривожності.

Під тривожністю в психології розуміють схильність людини переживати тривогу, тобто емоційний стан, що виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки й що проявляється в очікуванні неблагополучного розвитку подій [18]. Тривожні люди живуть, відчуваючи постійний безпричинний страх. Вони часто ставлять собі питання: "А раптом що-небудь трапиться?" Підвищена тривожність може дезорганізувати будь-яку діяльність (особливо значиму), що, в свою чергу, призводить до низької самооцінки, невпевненості в собі („Адже я нічого не міг!”). Таким чином, цей емоційний стан може виступати в якості одного з механізмів розвитку неврозу, тому що сприяє поглибленню особистісних протиріч (наприклад, між високим рівнем домагань і низькою самооцінкою).

Все, що характерно для тривожних дорослих, можна віднести й до тривожних дітей. Звичайно це дуже не впевнені в собі діти, з нестійкою самооцінкою. Почуття страху перед невідомим, яке постійно відчувають діти, приводить до того, що вони вкрай рідко проявляють ініціативу. Будучи слухняними, воліють не звертати на себе увагу навколишніх, поводяться зразково і вдома, і в дитячому саду, намагаються точно виконувати вимоги батьків і вихователів – не порушують дисципліну, прибирають за собою іграшки. Таких дітей називають скромними, соромливими. Однак їхня зразковість, акуратність, дисциплінованість носять захисний характер – дитина робить все, щоб уникнути невдачі.

Яка ж етіологія тривожності? Відомо, що передумовою виникнення тривожності є підвищена чутливість (сензитивність). Однак не кожна дитина з підвищеною чутливістю стає тривожною. Багато чого залежить від способів спілкування батьків з дитиною. Іноді вони можуть сприяти розвиткові тривожної особистості. Наприклад, висока ймовірність виховання тривожної дитини батьками, що здійснюють виховання за типом гіперпротекції (надмірна турбота, дріб'язковий контроль, велика кількість обмежень і заборон, постійне обсмикування).

У цьому випадку спілкування дорослого з дитиною носить авторитарний характер, дитина втрачає впевненість у собі й у своїх власних силах, вона постійно боїться негативної оцінки, починає турбуватися, що вона робить що-небудь не так, тобто випробовує почуття тривоги, що може закріпитися й перерости в стабільне особистісне утворення – тривожність.

Виховання по типу гіперопіки може сполучатися із симбіотичним, тобто дуже близькими відносинами дитини з одним із батьків, зазвичай з матір'ю. У цьому випадку спілкування дорослого з дитиною може бути як авторитарним, так і демократичним (дорослий не диктує дитині свої вимоги, а радиться з нею, цікавиться її думкою). До встановлення подібних відносин з дитиною схильні батьки з певними характерологічними особливостями – тривожні, недовірливі, невпевнені в собі. Встановивши тісний емоційний контакт із дитиною, такий батько заражає своїми страхами сина або доньку, тобто сприяє формуванню тривожності [16].

Наприклад, існує залежність між кількістю страхів у дітей і батьків, особливо матерів. У більшості випадків страхи, випробовувані дітьми, були властиві їх матерям в дитинстві або проявляються зараз. Мати, що перебуває в стані тривоги, мимоволі намагається оберігати психіку дитини від подій, що так чи інакше нагадують про її страхи. Також каналом передачі занепокоєння служить турбота матері про дитину, що складається з одних передчуттів, побоювань і тривог [8].

Посиленню в дитині тривожності можуть сприяти такі фактори, як завищені вимоги з боку батьків і вихователів, тому що вони викликають ситуацію хронічної неуспішності. Зтикаючись з постійними розбіжностями між своїми реальними можливостями й тим високим рівнем досягнень, якого чекають від неї дорослі, дитина випробовує занепокоєння, що легко переростає в тривожність. Ще один фактор, що сприяє формуванню тривожності, – часті докори, що викликають почуття провини („Ти так погано поводився, що в мами заболіла голова”, „Через твоє поводження ми з мамою часто сваримося”). У цьому випадку дитина постійно боїться опинитися винним перед батьками. Часто причиною великої кількості страхів у дітей є й стриманість батьків у вираженні почуттів при наявності численних застережень, небезпек і тривог. Зайва строгість батьків також сприяє появі страхів. Однак це відбувається тільки відносно батьків тієї ж статі, що й дитина, тобто чим більше забороняє мати доньці або батько синові, тим більше ймовірність появи в них страхів. Часто, не замислюючись, батьки вселяють дітям страхи своїми ніколи не реалізованими погрозами типу: «Забере тебе дядько в мішок», «Поїду від тебе» та інше.

Окрім перерахованих факторів страхи виникають й в результаті фіксації в емоційній пам'яті сильних переляків при зустрічі з усім, що персоніфікує небезпеку або являє безпосередню загрозу для життя, включаючи напад, нещасний випадок, операцію або важку хворобу [8].

  1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас