Ім'я файлу: холера.docx
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 28.05.2020
скачати
Пов'язані файли:
Статус і тривож..doc
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 28.05.2020
скачати
Пов'язані файли:
Статус і тривож..doc
11. Холера. Симптоми, профілактика та лікування.
Холера – особливе інфекційне захворювання, викликане холерними вібріонами й їхніми токсинами, що проникають через рот у травний тракт здорової сприйнятливої людини
Хвороба супроводжується підвищеною проникністю клітинних мембран епітелію слизової оболонки тонких кишок для води і мінеральних солей, протікає при рясному виділенні їх з організму з дуже рідкими випорожненнями, а так само блювотними масами, характеризується зневоднюванням, розладами водно-електролітного балансу, гемодинаміки і функції нирок.
В даний час доведено, що холера може викликатися холерними вібріонами наступних біотипів:
а) класичним холерним вібріоном (V. comma), відкритим у 1833 р. Р. Кохом;
б) вібріоном Ель-Тор (V. cholerae EL-Tor).
За своєю будовою вібріони обох типів зовсім однакові, але мають різну здатність лизируватися бактеріофагами. Вібріони даних біотипів є грамнегативними паличками, представляють злегка вигнуті чи комоподібні бактерії циліндричної форми, що мають на одному зі своїх кінців джгутик і внаслідок цього здійснюють дуже активні поступальні рухи. Тіло мікроба містить соматичний О-антиген, а джгутик – Н-антиген.
Холерні вібріони добре ростуть на штучних живильних середовищах, що мають лужну реакцію. Класичний вібріон і вібріон Ель-Тор поділяють на два сірологічних типи: Огава і Інаба. Холерні вібріони утворюють токсини трьох типів, серед яких найбільше значення в патогенезі має холероген. Дійсні холерні вібріони аглютинують О-сироваткою.
Лужна реакція середовища, у якій знаходяться холерні вібріони, сприяє їх існуванню і розмноженню. У кислотному середовищі вібріони швидко гинуть. Дезінфікуючі речовини діють на них згубно. За певних умов у зовнішнім середовищі вони тривалий час зберігають свою життєздатність, наприклад, якщо вони знаходяться у воді. Однак холерні вібріони легко гинуть під дією високої температури і прямих сонячних променів.
Роль основних джерел інфекції при захворюваннях холерою грають хворі, що знаходяться в гострому періоді прояву цієї інфекції, особливо особи, що страждають алгідною формою, а також реконвалісценти в перші 4-5 днів після затухання основних симптомів захворювання. Хворі алгідною формою холери виділяють з рідкими випорожненнями і блювотними масами (в обох випадках – типу рисового відвару) величезну кількість вібріонів.
У хворих стертими, атипічними клінічними формами, а також в осіб, що знаходилися в контакті з хворими і стали тимчасовими (транзиторними) носіями, холерні вібріони виділяються в значно менших кількостях, ніж при алгідній формі холери, хоча і ці особи мають певне епідеміологічне значення.
Вібріононосіння може продовжуватися до 1-1,5 міс. і навіть значно більше. Необхідно ретельно виявляти усі випадки захворювання холерою, вчасно ізолювати хворих, проводячи повний комплекс протиепідемічних заходів, а в інфекційних шпиталях, куди вони госпіталізовані, робити надійну дезінфекцію їхніх виділень перед спуском у загальну каналізацію.
При появі випадків захворювання холерою в даному населеному пункті створюються надзвичайні протиепідемічні комісії і штаб епідемічного осередку, наділені відповідними повноваженнями і координуючі усю роботу по боротьбі з поширенням інфекції.
Виявлених хворих із клінічно вираженими формами холери поміщають в інфекційний (холерний) шпиталь, який повинен обслуговувати добре підготовлений медичний персонал. Видужуючих після перенесеної холери варто розміщати окремо від хворих, що знаходяться в гострому періоді захворювання.
Для виявлення хворих холерою серед осіб, що мають клінічні ознаки, які викликають тією чи іншою мірою підозри на можливість їхнього захворювання холерою, служать "провізорні" спеціальні ізолятори чи шпиталі; це дає можливість не тільки вчасно виявити хворих холерою, але і приступити до їхнього можливо більш раннього лікування на місці чи з переведенням до інфекційного шпиталю.
Система "провізорних" шпиталів дозволяє не тільки вести клінічне спостереження за особами, що знаходилися в осередку інфекції, але також проводити їхнє ретельне бактеріологічне обстеження, виявляючи тим самим навіть найбільш стерті форми хвороби і вібріононосіння. Режим роботи в "провізорних" шпиталях такий самий, як і в холерних.
В осередках, де виявлені випадки захворювання холерою, необхідно проводити спостереження за практично здоровими особами, що тією чи іншою мірою піддавалися небезпеці зараження. Таких осіб поміщають на 6 днів в обсерватор для клінічного та бактеріологічного спостереження, що відповідає максимальній тривалості інкубаційного періоду холери. Після закінчення цього терміну при відсутності клінічних симптомів кишкового захворювання, а також з одержанням повторних негативних результатів посіву випорожнень осіб, що залишилися здоровими, виписують з обсерватора.
Зараження холерою відбувається в результаті проникнення холерних вібріонів через рот переважно з інфікованою непрокип'яченою чи нехлорованою водою або через брудні руки при забрудненні їх фекаліями, що містять живих вібріонів. Значно меншу роль у поширенні холери грають забруднені цими фекаліями молоко й інші харчові продукти.
Мають значення і такі фактори, як сезон року (липень-вересень для країн з помірним кліматом при занесенні в них інфекції), температура зовнішнього середовища, у тому числі води в різних, головним чином закритих водоймах. Щодо епідеміологічного значення хворих зі стертими та надлегкими формами холери варто враховувати, що в осередку захворювань, який продовжує функціонувати, та вже сформованому ці особи можуть складати значно більш великий контингент, ніж число хворих з вираженими симптомами захворювання.
Холера може або зустрічатися у вигляді окремих (спорадичних) випадків, або викликати епідемічні спалахи. При масовому поширенні захворювань холерою розрізняють наступні типи епідемій: водяні, контактно-побутові, харчові і змішані.
Проникнувши через рот в організм людини, що заразилася, холерні вібріони піддаються шкідливому для них впливу кислого вмісту шлунка, причому частина з них при цьому гине, а інші надходять у дванадцятипалу, а потім і в тонку кишки, де відбувається їхнє розмноження й одночасне з цим відмирання.
Токсичні речовини, що вивільняються з мікробних клітин (холерних вібріонів), зокрема холероген (токсин другого типу), впливають на фермент аденілциклазу, що міститься в поверхневих шарах клітин епітелію слизової оболонки тонкої кишки, у їх цитоплазматичній мембрані, на мукоїдні речовини, що знаходяться в міжклітинних просторах.
Відповідно до викладеного вище головною рисою патогенезу холери варто вважати те, що цьому захворюванню не властиві запальні зміни слизової оболонки тонкого кишечнику, як це вважалося донедавна. Фактично під впливом холерогена, як це описано вище, у результаті ферментативного процесу відбувається посилене виведення води і мінеральних солей у вигляді характерного для важких форм холери рисового відвару.
Вважається, що ця картина ураження слизової оболонки тонкого кишечнику, що гостро розвивається, є наслідком токсичних ушкоджень. Багато інших сторін патогенезу холери також можуть бути пов'язані із проявами токсичної природи хвороби.
Інкубаційний період холери триває в середньому 2-3 дні, а іноді від 1 до 5 днів. Якщо хворий, що знаходиться в інкубаційному періоді, приймав у осередку антибіотики з приводу контакту з іншим хворим чи з метою масової експрес-хіміопрофілактики, інкубаційний період може тривати, очевидно, до 9-10 днів і навіть більше.
Керуючись показниками порушення водно-соляного обміну і ступеня його зневоднювання, у даний час розрізняють наступні клінічні форми холери:
важку форму, що супроводжується значними розладами водно-електролітного балансу, здатністю до розвитку колапсу і можливістю переходу до стану алгіда, наявністю рясного водяного стула типу рисового відвару;
середньо важку, що характеризується помірно вираженим зневоднюванням організму і прискореним розрідженим стулом;
легку, а також надлегку, стерті форми, що супроводжуються дуже незначними проявами зневоднювання організму хворого.
Іноді виділяють ще одну форму холери – блискавичну, яка розвивається винятково гостро і спричиняє загибель хворого.
У хворих холерою, особливо в хворих з її важким перебігом, можливий розвиток таких небезпечних для життя станів, як інфекційно-токсичний і гіповолемічний шок, судинний колапс. У пізній термін від початку хвороби (з 6-9-го дня) можливі важкі ураження нирок, пов'язані з токсичними й аутоалергічними процесами.
Для розпізнавання хвороби необхідне насамперед ретельне виявлення усіх епідеміологічних даних, що свідчать про можливе зараження холерою, уточнення анамнезу, оцінка головних клінічних симптомів і синдромів у їхньому розвитку, а також проведення диференційного діагнозу і бактеріологічних досліджень випорожнень хворого.
До теперішнього часу розроблений ряд методів лабораторних досліджень, що дозволяють уточнити діагноз холери. Ці методи можуть бути розділені на:
а) класичні методи, що забезпечують можливість не тільки виділення, але і ретельного вивчення штамів холерних вібріонів;
б) прискорені, у тому числі спрощені методи дослідження, що дають можливість одержання попередніх відповідей чи експрес-діагностики.
Слідом за доставкою хворого холерою в інфекційний шпиталь має бути розпочато його лікування, яке проводять з урахуванням конкретної клінічної форми і важкість перебігу хвороби. У хворих із середньо важкою формою хвороби, а також у хворих, що знаходяться у стані алгіду, необхідно насамперед прагнути до того, щоб по можливості швидше відновити нормальний водно-соляний обмін, заповнити втрати води й електролітів з організму, усунути стан метаболічного ацидозу.
Розв’язання цієї задачі досягається проведенням замісної терапії – тривалим внутрішньовенним краплинним уведенням великих обсягів спеціально приготовлених соляних розчинів. Це лікування забезпечує регідрацію (нормалізацію водно-соляної рівноваги), усунення метаболічного ацидозу, розладів кисневого постачання тканин. Таке лікування поліпшує гемодинаміку та діяльність серцево-судинної системи, сприяє припиненню поносу і блювоти.
Ранній початок комплексної терапії, енергійне її проведення дозволяє розраховувати на видужання практично усіх хворих холерою. Серйозну небезпеку для життя представляє розвиток таких грізних станів, як інфекційно-токсичний і гіповолемічний шок.
У профілактиці холери особливо важливе суворе виконання санітарно-гігієнічних вимог по забезпеченню правильного водопостачання, каналізації й очищення населених місць, а також санітарна охорона державних кордонів. З моменту прояву в даній місцевості хоча б одиничних випадків захворювання холерою необхідно ретельно виявляти хворих та підозрюваних на захворювання холерою, проводити їхню обов'язкову госпіталізацію та лікування.
Суворе дотримання викладених вище правил ізоляції хворих холерою та контактуючих з ними осіб, систематичне проведення дезінфекції в інфекційних (холерних) і "провізорних" шпиталях, а також в ізоляторах є однією з мір профілактики. Дуже важливу роль у профілактиці холери відіграє ретельне виконання всім населенням вимог особистої гігієни. Карантин встановлюють у тих чи інших місцевостях при наявності особливих умов, що сприяють поширенню холери.
Здійснення специфічної профілактики (щеплення) має допоміжне значення; у даний час для імунізації використовується анатоксин, приготовлений з холерогена. Попередні дані випробування цього препарату показали імунологічну та протиепідемічну ефективність.
Великої уваги заслуговує бактеріологічне дослідження на холерних вібріонів закритих і проточних водойм, рік і водоймищ у місцевостях, де виявилися випадки захворювання холерою, та проведення відповідних протиепідемічних заходів.
Заходи для попередження поширення інфекції від вібріононосіїв, випорожнення яких можуть інфікувати воду і харчові продукти, здобувають особливе значення в осередках захворювання холерою. Необхідне своєчасне виявлення вібріононосіїв в осередках захворювань, які з’явилися раніше чи тривають; це робиться за допомогою повторних бактеріологічних обстежень жителів даного населеного пункту й у першу чергу декретованих професійних груп (виконується в теплий пору року).
Проводиться повний курс лікування вібріононосіїв антибіотиками (тетрациклін), здійснюються звичайні запобіжні заходи, які застосовуються у відношенні бактеріоносіїв кишкових інфекцій (наприклад, черевнотифозних бактеріоносіїв). Особливої уваги вимагає виявлення вібріононосіїв серед осіб, що працюють у харчовій промисловості, на підприємствах суспільного харчування й інших декретованих осіб, яких усувають від виконання своєї професійної роботи з повторним бактеріологічним дослідженням відповідно до діючих правил.
Холера в Україні
За всю історію в Україні було 7 епідемій холери, яка прийшла до нас завдяки російським солдатам аж з Індії. Перша пандемія була зафіксована 1823 року. На Галичині друга хвиля епідемії забрала понад 100 000 життів у період з кінця 1830 до 1833 року. У самому лише Львові зі 100 хворих помирало 52 особи. Магістрат Львова намагався боротися з невідомою хворобою і створив окремі групи (“штаби” на сучасний лад) для того, але через брак знань про поширення холери, статистика смертей була невтішною, а мор тривав більше шести місяців. Не обійшлося і без “спалення упирів” по селах області, де ворожбити визначали “кровопивць”, що винні у хворобі.
Пандемія наприкінці 1885 року ще раз охопила і Галичину, де до кінця століття померло понад 2300 осіб. Над розробкою ліків працювало в той час багато відомих українських вчених, зокрема Ілля Мечников, Микола Гамалія Володимир Хавкін, Данило Заболотний та інші. Окупація Львова у вересні 1914 року також дала свої плоди у вигляді епідемії холери, з якою найкращі медики міста боролися більше року. Найбільше і найперше від цієї гострої інфекційної кишкової хвороби страждали солдати російської армії, які й принесли заразу на територію Львівщини. За весь період до 1926 року зафіксували 11 400 випадків холери в армії та десятки тисяч серед цивільних. У СРСР холери “не було”, але поодинокі випадки фіксували на півдні України й Криму в 1970-х роках. Траплялися хворі на холеру і в 1991 - 1996 роках, тоді щороку фіксували 500 - 800 таких випадків, а також - у 2011 році в Маріуполі.
У 1970 році в Одесі стався спалах холери – це була одна з найвідоміших епідемій в історії колишнього СРСР. В її поширенні звинувачували єгиптян і радянських офіцерів, віряни просили майбутнього главу Української православної церкви провести рятівну хресну ходу, а 16-річний школяр від нудьги надрукував листівки, в яких від імені Брежнєва закликав громадян не піддаватися паніці і спокійно помирати.
Спалах холери в Радянському Союзі був частиною пандемії, яка почалася в 1961 році і давала знати про себе в різних країнах світу, передусім азійських. Пік пандемії припав якраз на 1970-й. Є дві основні версії того, як збудник небезпечної хвороби, вібріон Ель-Тор, потрапив на радянську територію: з Ірану через Каспій або з Індії чи Пакистану на торгових кораблях. У липні спалахи холери мали місце в Батумі і Астрахані, а в серпні – в Одесі і Керчі.
Перший тривожний «дзвіночок» надійшов із Одеси. 3 серпня в міську лікарню доставили 56-річного Федора Лютикова. Він працював сторожем у радгоспі імені Кірова, розташованому на полях зрошення поруч із обласним центром. У чоловіка підозрювали гострий ентероколіт. Сам хворий вважав, що отруївся копченою рибою. Пізно ввечері він помер. Аналізи показали, що у Лютикова була холера.
Увагу КДБ привернув той факт, що недавно до сторожа приїжджали родичі з Узбекистану. Сім’ю померлого ізолювали.
Ось як одеський історик Павло Урсу змальовує те, що відбувалося в місті:
«Можна без жодного перебільшення сказати, що ніч проти 4 серпня 1970 року багатьом одеським начальникам запам’яталася на все життя. Вже о пів на першу ночі запрацював протиепідемічний штаб осередку хвороби, незабаром у його розпорядження прибула рота солдатів внутрішніх військ для оточення інфекційної лікарні, штабу та інших установ. У цей же час неприємна новина була передана першим особам – секретарю обкому П. Козирю, голові облвиконкому А. Дуднику, головному санітарному лікарю республіки М. Мельнику, який терміново прибув до Одеси, а також начальникам міліції і служби безпеки. Вночі та в першій половині дня 4 серпня були розгорнуті шпиталі для хворих і окремо – для підозрюваних (провізорський), ізолятор для контактних. На Пересип і в район Хаджибейської дороги попрямувала бригада лікарів-інфекціоністів для подвірних обходів».
Саме 6 серпня місцева влада офіційно ввела в місті карантин, розповідає у своїй книжці історик Урсу. Виїхати з Одеси тепер можна тільки після обсервації: кількох днів під наглядом лікарів у спеціально відведеному приміщенні – під це виділяли піонерські табори, школи, теплоходи в порту тощо. Як зазначає Дмитро Урсу, заходи карантину були половинчастими: місто не оточили, вокзали і порт продовжували працювати. Потрібного ефекту це не дало, зате в місті почалася паніка.
У Керчі діагноз підтвердився у двох госпіталізованих. 73-річний П. Шаров, імовірно, заразився холерою від батумських рибалок, які прибули на траулері в керченський порт. Він помер на лікарняному ліжку.
Із Одеси 6 і 7 серпня на поїздах, автобусах і літаках вивезли 50 тисяч людей. А наступного дня міська влада ввела вже повноцінний карантин: Одесу та околиці оточили військами і міліцією, обсервація стала обов’язковою для тих, хто виїжджає. При цьому офіційно це рішення ніде не публікувалося.
Як можна запобігти захворюванню на холеру?
Люди, що живуть в районах з високим ризиком захворювання, можуть захистити себе від холери, дотримуючись кількох простих правил належної гігієни та безпечного приготування їжі. Ці правила включають ретельне миття рук, особливо перед приготуванням їжі та безпосередньо перед їжею, належну теплову обробку продуктів і їх вживання в їжу в гарячому вигляді, кип'ятіння або спеціальну обробку питної води, а також використання засобів гігієни.
Дотримуючись деяких основних профілактичних заходів, особи, які подорожують, також можуть захистити себе від холери і більшості інших хвороб, що передаються через харчові продукти і воду.
Необхідно дотримуватись простих правил:
Якщо продукт не можна закип'ятити, зварити/посмажити і очистити (від шкірки, корки тощо), то його не можна вживати в їжу.
Пійте тільки кип'ячену або продезінфіковану відповідними засобами питну воду. Засоби для дезінфекції води, як правило, продаються в аптеках. Такі напої, як гарячий чай або кава, вино, пиво, газована вода або безалкогольні напої, а також фруктові соки в пляшках або пакетах, зазвичай безпечні для пиття. Не вживайте лід, якщо не впевнені, що він зроблений з безпечної води. Вживайте в їжу гарячі продукти, які пройшли ретельну теплову обробку. Готові харчові продукти, залишені протягом декількох годин при кімнатній температурі, без додаткового розігрівання можуть стати джерелом інфекції. Не вживайте в їжу сирі морепродукти та інші продукти в сирому вигляді. Виняток становлять фрукти і овочі, які ви повинні власноруч очистити (від шкірки, корки тощо). Перш ніж пити непастеризоване молоко, прокип'ятіть його. Морозиво з неперевірених джерел часто буває зараженим і може привести до захворювання. У разі сумнівів, не їжте його. Уникайте харчування з лотків та не купуйте продукти в місцях стихійної торгівлі.
При купанні у водоймах і басейнах не допускайте потрапляння води до роту. Дотримуйтесь елементарних правил особистої гігієни (ретельно мийте руки перед їжею і приготуванням їжі, після відвідування туалету); Здійснюйте заходи по боротьбі з мухами.
Яке існує лікування?
Основним лікуванням є регідратація організму, яка полягає в швидкому відновленні води і солей, втрачених під час важкої діареї і блювоти. Проведена на ранній стадії захворювання регідратація може врятувати життя багатьом пацієнтам. У більшості випадків регідратацію можна провести швидко і просто, даючи пацієнтам пити в великих кількостях розчин солей для пероральної регідратації. Пацієнтам з важким зневодненням організму може знадобитися внутрішньовенне вливання розчину. Пакети солей для пероральної регідратації є в багатьох аптеках і медичних установах. Якщо Ви плануєте подорож - рекомендовано мати солі для пероральної регідратації в своїх аптечках.
Якщо у вас діарея, особливо важка, і ви перебуваєте в районі, де зареєстрована холера, негайно зверніться за медичною допомогою до лікаря або іншого медичного фахівця. В очікуванні медичної допомоги пийте воду і інші несолодкі рідини, такі як, наприклад, суп. При появі симптомів захворювання не займайтеся самолікуванням, слід негайно звернутися до лікаря!
Чи потрібні антибіотики та інші ліки?
В окремих випадках важкої холери ефективний антибіотик може скоротити тривалість хвороби, але основою лікування завжди залишається регідратація. Масове превентивне лікування антибіотиками не зупиняє поширення холери в громадах і, тому, не рекомендується.
Для профілактики захворювання на холеру є пероральні протихолерні вакцини, що надають захист на строк до трьох років. Проте, з огляду на те, що вакцини не дають стовідсотковий захист, необхідно завжди дотримуватися елементарних правил особистої гігієни (ретельно мити руки перед їжею і приготуванням їжі, після відвідування туалету).