1   2   3
Ім'я файлу: ï ¬áÓßý¬ Ó«ß½¿¡¿ Ôá ß¿Ó«ó¿¡á, ´¬ ¼ ßÔ´Ôý ¬Ò¼áÓ¿¡¿.doc
Розширення: doc
Розмір: 1862кб.
Дата: 11.03.2023
скачати
Пов'язані файли:
Перинатальні матриці Лайтер А 108 група.pptx

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

Медичний факультет

Кафедра фармацевтичних дисциплін

Ігнатко Мар’яна Василівна

Лікарські рослини та сировина, які містять кумарини

Курсова робота

Науковий керівник

Качур Іван Іванович
Допустити до захисту:

________________

“____” __________2009 р.

Ужгород-2009

Зміст

  1. Вступ.

  2. Кумарини:

  • будова і класифікація;

  • біосинтез;

  • поширення, локалізація та біологічна функція у рослинах;

  • фізико-хімічні властивості;

  • методи виділення і дослідження;

  • біологічна дія і застосування у медицині

  1. Лікарські рослини та сировина:

  • лікарські рослини та сировина, які містять гідроксикумарини:

    1. буркун лікарський ─ Melilotus officinalis;

    2. гіркокаштан звичайний ─ Aesculus hippocastanum.

      • лікарські рослини та сировина, які містять фурокумарини:

  1. амі велика ─ Ammi majus;

  2. пастернак посівний ─ Pastinaca sativa;

  3. дягель лікарський ─ Angelica archangelica;

  4. псоралея кістянкова ─ Psoralea drupacea;

  5. смоковниця звичайна ─ Ficus carica.

  • лікарські рослини та сировина, які містять піранокумарини:

  1. здутоплідник сибірський ─ Phlojodicarpus sibiricus.

  1. Висновок.

  2. Список використаної літератури.



Вступ

Медицина ─ галузь наукової і практичної діяльності, основним завданням якої є збереження й зміцнення здоров’я людини, а також розробка методів діагностики, попередження і лікування хвороб. Існує значне число медичних систем, що часом різко розрізняються між собою за поглядами і підходами до вирішення основного завдання медицини. В принципі всі вони можуть бути розділені на дві групи. Мова йде про емпіричну медицину, де основою знань і використовуваних прийомів лікування є досвід одного або багатьох поколінь людей, і про наукову медицину. Остання базується на експериментальних даних й цим істотно відрізняється від емпіричної медицини. Емпірична медицина існує у двох варіантах: народна і традиційна.

Наукова медицина включає низку розділів: терапія, хірургія та ін. В свою чергу терапія залежно від методів і засобів, що застосовуються для лікування хворого, диференціюється на хіміотерапію, фізіотерапію, фітотерапію та ін.

Зокрема в основі фітотерапії лежить використання лікарських рослин з метою профілактики і лікування захворювань. У фітотерапії використовують основні положення загальної терапії, її погляди на хворобу, її сутність, підходи до лікування, хоча з деякими застереженнями щодо певної специфікації дії лікарських рослин та способів їх застосування.

БАР, що входять до складу рослин, принципово більш споріднені з людським організмом за своєю природою, ніж синтетичні препарати. Тому вони мають більшу біодоступність, у чому власне і полягає досить важлива особливість фітотерапії.

Серед усієї різноманітності біологічно активних речовин різної хімічної природи, не остання роль належить сполукам класу кумаринів. Ці речовини володіють певними специфічними особливостями та властивостями, які дозволяють застосовувати їх для профілактики і лікування захворювань різної етіології із високим ступенем ефективності.
Кумарини ─ це природні сполуки, в основі будови яких лежить скелет бензо-α-пірону (лактон цис-о-гідроксикоричної кислоти).



Кумарин ─ родоначальник цієї групи сполучень ─ вперше був виділений Фотелем у 1820 році із плодів південноамериканського дерева тонко (Dipterixodorata, род. Fabaceae). Свою назву кумарин отримав від місцевої назви цього дерева ─ “coumarouna”.

Будова і класифікація

Структура кумарину як лактону о-кумарової кислоти була визнана не одразу, але проведений синтез кумарину із саліцилового альдегіду з малоновою кислотою вказав на його зв'язок з о-гідроксикоричною кислотою.

Природні кумарини залежно від їх хімічної будови поділяють на такі групи.

  1. Прості кумарини. Ці сполуки знайдені у траві буркуну лікарського (Melilotus officinalis, Fabaceae).



  1. Гідрокси-, метокси (алкокси-) та метилендигідрокумарини. Замісники можуть бути як у бензольному, так і в піроновому кільці та водночас в обох кільцях.



Найбільше поширені ці сполуки в рослинах родин Apiaceae та Rutaceae.

  1. Фурокумарини, або кумарон-α-пірони. Це сполуки, які утворюються в результаті конденсації фуранового кільця з кумариновим ядром в 6,7- положенні (похідні псоралену) або в 7,8-положеннях (похідні ангеліцину). Щодо замісників, то вони можуть знаходитися у всіх трьох кільцях.



  1. Піранокумарини, або хромено-α-пірони. Утворюються внаслідок конденсації кумарину з 2',2'- диметилпіраном у положеннях 5,6; 6,7 або 7,8 і можуть мати замісники в усіх кільцях.



  1. Бензокумарини, які містять бензольне кільце, сконденсоване з кумарином у 3,4-положенні, зустрічаються в рослинах родин Anacardiaceae, Rosaceae. Гідроксильне похідне 3,4-бензокумарину є структурним фрагментом елагової кислоти.



  1. Кумаринові сполуки, які містять систему бензофурану, сконденсовану з кумарином в 3,4- положенні (куместроли). Виділені з різних видів конюшини Trifolium spp., Fabaceae.

У природі зустрічаються інші складні сполуки, які містять кумаринові угрупування.

Біосинтез

Кумарин синтезується із шикімової кислоти крізь стадію формування n–кумарової кислоти, її гідроксилювання, утворення глікозиду-попередника з одночасним транс-цис перегрупуванням і подальшим замиканням лактонного кільця.



Поширення, локалізація та біологічна функція у рослинах

Кумарини знайдені у рослинах різних родин. Найбільш типові вони для родин Apiaceae, Rutaceae, Fabaceae. У рослинах інших родин (Asteraceae, Hippocastanaceae, Solanaceae) зустрічаються відносно рідко. Найпоширеніші прості похідні кумарину і фурокумарину. Основна кількість сполук цього класу знаходяться у вільному стані, рідше ─ у формі глікозидів.

Кумарини розподіляються в рослинах нерівномірно. Кількість їх коливається від 0,2 до 10 %. Вони накопичуються переважно в плодах, насінні, коренях, корі, квітках і менше ─ в траві та листках. В родині селерових кумаринові сполуки локалізуються в ефіроолійних канальцях. Часто можна зустріти і 5-10 кумаринів різної хімічної структури в одній рослині. Якісний і кількісний склад їх відмінний у різних видів навіть усередині одного роду. Можливі ці відмінності і всередині одного виду (підвиду, хемотипу). Склад кумаринів змінюється й в онтогенезі рослин.

У малих концентраціях кумарини посилюють ріст рослин, а у великих навпаки, уповільнюють.

Фізико-хімічні властивості

Кумарини й фурокумарини ─ кристалічні, безбарвні запашні речовини. При нагріванні до 100°C сублімуються. Кумарини добре розчиняються в органічних розчинниках: етиловому і метиловому спиртах, петролейному і діетиловому ефірах, хлороформі, жирах та жирних оліях. У водно-спиртових сумішах розчиняються в основному глікозиди. Розчиняються кумарини також у водних лужних розчинах (особливо при нагріванні) за рахунок утворення солей гідроксикоричних кислот (властивість лактонів). Більшість кумаринів виявляють характерну флуоресценцію в УФ-світлі в нейтральних спиртових, лужних розчинах і концентрованій сірчаній кислоті у видимій частині спектра. Цим особливо відрізняються похідні умбеліферону, які мають інтенсивну яскраво-блакитну флуоресценцію в УФ-світлі. В лужних середовищах флуоресценція інтенсивніша, при підкисленні флуоресценція стає менш інтенсивною і характер флуоресценції міняється. В електронних спектрах поглинання кумаринів спостерігаються характерні частоти. В області >200 нм є дві смуги поглинання, відповідно 210-270 та 290-350 нм.

Кумарини мають характерні смуги поглинання в інфрачервоній зоні. В кумаринах, як і в α–піронах, смуги валентних коливань карбоксильної групи лежать в зоні 1750-1700 см-1; крім того, кумарини дають сильні смуги поглинань в зоні 1620-1470 см-1, зумовлені коливаннями ароматичних подвійних зв’язків.

Однією з найхарактерніших властивостей кумаринів як лактонів є їх специфічне відношення до лугів (з кислотами і аміаком кумарини не взаємодіють). Під дією гарячого розведеного лугу кумарини повністю гідролізуються, при цьому утворюються жовті розчини солей кумаринової кислоти (цис-орто-коричної). При підкисленні лужних розчинів або насиченні їх СО2 регенеруються до вихідного стану.

Методи виділення і дослідження

Виділяють кумарини з рослинної сировини звичайно екстракцією спиртом, хлороформом, бензолом, діетиловим і петролейним ефірами (розчинники комбінують). Найкращого результату для вилучення з ЛРС вільних кумаринів та глікозидів вдається досягти, застосовуючи етиловий спирт.

У деяких випадках доцільно рослинний матеріал попередньо обробити петролейним ефіром, а потім екстрагувати хлороформом, етиловим спиртом, метиловим спиртом.одержаний після відгонки спирту густий екстракт для очищення і фракціонування обробляють розчинниками: петролейним ефіром, бензолом та хлороформом. Для звільнення від пігментів та ефірної олії при промисловому одержанні кумаринів обробляють екстракти активованим вугіллям.

Для очищення кумаринів від супутніх речовин часто сконцентрований екстракт з рослинної сировини обробляють 0,5 % розчином КОН для видалення кислих і фенольних компонентів. Можна також застосовувати методи хроматографії на колонках сорбентів: оксиду алюмінію і силікагелю. Кумарини з колонок добре елюювати сумішшю органічних розчинників.

Реакції ідентифікації. У циклічній системі кумаринів, яка складається з бензольного і гетероциклічного α–піронового циклу, закладені можливості для різноманітних хімічних реакцій.

До 3-5 мл спиртової витяжки додають 10 крапель 10% розчину NaОН у метиловому спирті, розчин нагрівають на водяній бані. Потім додають 5-10 мл дистильованої води, добре перемішують і розчин нейтралізують 10 % HCl до кислої реакції. Якщо спостерігається помутніння або утворення осаду, то це вказує на ймовірну присутність кумарину (лактонна проба).



До 3-5 мл спиртової витяжки додають 10 крапель 10 % розчину NaОН у метиловому спирті і нагрівають протягом 5 хв. на водяній бані (при наявності кумаринів розчин жовтіє), потім прибавляють 5 крапель свіжовиготовленого діазореактиву Паулі по Кутачеку (в малолужному середовищі діазореактив приєднується до С-6 кумаринової системи, тобто в пара-положення до фенольного гідроксилу). При цьому розчин набуває червоного забарвлення.



Кількісне визначення. Похідні кумаринів флуоресціюють в ультрафіолетовому світлі. Ця властивість використовується для хроматографічного їх виявлення. Залежно від структури кумарини мають блакитну, синю, фіолетову, зелену і жовту флуоресценцію, яка посилюється після обробки хроматограми лугом. Витримані у сушильній шафі при температурі 120°C хроматограми обробляють діазотованою сульфаніловою кислотою. Кумарини забарвлюються у жовтогарячий, червоно-жовтогарячий або фіолетовий колір.

При кількісному визначенні кумаринів беруться до уваги їхні фізико-хімічні властивості. Здатність лактонного кільця до зворотного розмикання та замикання залежно від рН середовища використовується в гравіметричному методі визначення кумаринів.

Специфічне відношення кумаринів до лугу лежить в основі методу нейтралізації (зворотного титрування), яке застосовується для визначення як суми кумаринів, так і індивідуальних речовин. Кількісне визначення кумаринів проводять також полярографічним методом. Флуоресценція в УФ-світлі лежить в основі флуорометричного методу. Здатність кумаринів давати стійкі забарвлені розчини з діазореактивом у лужному середовищі використовується в колориметричних методах.

Для кількісного визначення кумаринів застосовуються також спектрофотометричні методи. В основі їх лежить вимірювання оптичної густини розчинів кумаринів при довжині хвилі максимуму поглинання в УФ-області того чи іншого кумарину в залежності від його концентрації. Методу, як правило, передує хроматографічне розподілення кумаринів на папері і в тонкому шарі сорбенту, тому ці методи прийнято називати хромато-оптичними.

Різноманітність методів кількісного визначення кумаринів у сировині дозволяє провести правильний вибір методу для аналізу рослинної сировини, враховуючи структуру природних кумаринів.

  • Достиглі плоди амі великої родини зонтичні використовують як лікарську сировину для отримання препарату “Аміфурин”, який являє собою суму кумаринів. Кількісне визначення цих сполук проводиться хроматографічним методом.

  • Плоди пастернаку посівного родини зонтичні використовують як сировину для отримання препаратів “Бероксан”, “Пастинацин”, стандартизують по ксантотоксину. Використовується полярографічний метод.

  • Плоди псоралеї кістянкової родини бобові використовують як ЛРС для отримання препарату “Псорален” (являє собою суміш псоралену та ангеліцину, кількісне визначення проводиться хроматоколориметричним методом).

  • Листки смоковниці звичайної (інжиру), родина тутові, використовують як сировину для отримання препарату “Псоберан”, який являє собою суміш псоралену і бергаптену; кількісне визначення проводиться хроматоспектрофотометричним методом.

Біологічна дія і застосування у медицині

Кумарини проявляють антикоагулянтні властивості. Дикумарин був запропонований як засіб для профілактики та лікування тромбозів і тромбофлебітів, на основі дикумарину отримані синтетичні препарати, які проявляють високі антикоагулянтні властивості.

Природні кумарини виявляють різнобічну активність. Деякі з них (псорален, бергаптен, ксантотоксин та ін.) виявляють фотодинамічну активність, тобто здатні підвищувати чутливість шкіри до УФ-променів і тому знаходять застосування в терапії вітиліго, гніздової плішивості, лейкодермії.

Інші (наприклад, піранокумарини з коренів здутоплідника, адамантин з коренів і плодів смовді гірської, птериксин з порізника рясноцвітного, пастинацин з плодів пастернаку) діють спазмолітично. Ескулетин, фраксетин та їхні глікозиди ескулін і фраксин, що містяться у плодах каштана кінського, виявляють Р-вітамінну дію, умбеліферон ─ антимікробну, остол ─ протипухлинну. Є дані про успішне застосування метильних-, метокси- та гідроксильних похідних кумарину як антигельмінтних засобів, при лікуванні паразитарних хвороб шкіри, а також трихомонадного кольпіту.

Таким чином, кумарини характеризуються великою різноманітністю біологічної дії на організм людини, однак широкого застосування вони не одержали через відсутність оптимальних лікарських форм, створення яких ускладнюється через їх малу розчинність у воді.

Лікарські рослини та сировина, які містять гідроксикумарини

Трава буркуну лікарського ─ Herba Meliloti

Буркун лікарський ─ Melilotus officinalis

Родина Бобові ─ Fabaceae

Б агаторічна трав’яниста рослина. Корінь стрижневий з багаточисельними боковими відгалуженнями. Стебло одне, розгалужене, до 2 м заввишки, голе, зверху короткоопушене, знизу трохи здерев’яніле. Листки чергові, трійчасті, середній листочок на більш довгому черешку. Листочки нижніх листків оберненояйцевидні, решти ─ ланцетні або видовженоланцетні, пилчасто-мілкозубчасті. Квітки в багатоквіткових китицях довжиною 5─15 см в пазухах листків. Віночок жовтий, метеликового типу, довжиною 5─7 мм; тичинок 10, з них 9 зрослися в трубочку, яка охоплює зав’язь. Плід ─ 1─2 насінний біб. Насінини овальні, жовті, гладенькі. Цвіте в червні─серпні, при ранньому скошуванні і вологій другій половині літа в серпні─вересні зацвітає отава. Плоди дозрівають у серпні─вересні. Крім буркуна лікарського, допускається заготівля і застосування буркуна високого. Сировину інших видів роду буркун заготовляти не слід. Вони відрізняються за морфологічною будовою, місцем зростання та іншими ознаками.

Відмінні ознаки видів буркуну

Ознаки
Буркун лікарський ─ Melilotus officinalis
Буркун високий ─ M. altissimus
Буркун зубчатий ─ M. dentatus
Буркун білий ─ M. albus
Буркун волзький ─ M. wolgicus

Листки і прилистки
Листочки нижніх листків оберненояйцевидні, з клиноподібною основою, решта ─ довгасто-ланцетні, тупі, мілкопилчаті; прилистки ланцетні, цілокраї
Листочки нижніх листків оберненояйцевидні, верхніх ─ довгасті, рідкозубчаті; прилистки шилоподібні, цілокраї ( у нижніх листків зубчасті)
Листочки нижніх листків довгасто-еліптичні, верхніх ─ довгасто-лінійні, всі густо- і гострозубчасті; прилистки вузьколанцетні, надрізано-зубчасті
Листочки нижніх листків ромбічно-яйцеподібні, верхніх ─ довгасто-ланцетні, гостропилчаті; прилистки шилоподібні, цілокраї, рідше надрізані
Листочки нижніх листків ромбовидно-овальні, рідко зубчаті, верхніх ─ довгасто-ланцетні, майже цілокраї; прилистки шилоподібні, цілокраї

Віночок квіток
Жовтий, 4,5─5 мм завдовжки
Золотисто-жовтий, 5,5─7 мм завдовжки
Світло-жовтий, до 4 мм завдовжки
Білий, 4─5 мм завдовжки
Білий, до 3 мм завдовжки

Плоди
Яйцеподібні, голі, 2,5─4 мм завдовжки, з тонкими поперечними зморшками
Ромбічні, стисненоопушені, 4─6 мм завдовжки, неясносітчаті
Яйцеподібні, голі, сітчатозморшкуваті, близько 4 мм завдовжки
Овальні, голі, 3─4 мм завдовжки, сітчастозморшкуваті від небагатьох тонких жилок
Еліптичні, 4,5─5 мм завдовжки

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас