Ім'я файлу: загальна характеристика спорів що повязані з правом власності.do
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 26.01.2020
Пов'язані файли:
загальна характеристика спорів що повязані з правом власності.do

ВЕРХОВНИЙ СУД

Огляд
судової практики розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справ у спорах щодо права власності


За період з 01.01.2018 по 01.11.2018

Охорона відносин власності, їх чітке правове регулювання, захист прав власників від будь-якого неправомірного втручання - одне із найважливіших завдань держави.

Провідну роль у сфері захисту права власності відіграє судовий захист. Спори щодо права власності досить поширені у судової практиці та особливо у господарському судочинстві. Проте наявність складних питань регулювання відносин власності може призвести до неоднакового правозастосування.

Із метою узагальнення сформованих, усталених правових позицій здійснено огляд деяких нормативно-правових актів, що регулюють відповідні правовідносини, проаналізовано статистичні дані, отримані з автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду", досліджено практику розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду (КГС ВС) спорів, пов'язаних із захистом права власності, за період із 01.01.2018 по 01.11.2018, а також опрацьовано окремі позиції Великої Палати Верховного Суду (ВП ВС) і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (КЦС ВС) щодо застосування правових норм інституту власності.

I. Нормативно-правове регулювання

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція) кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Цією статтею також визначено певні гарантії прав приватних осіб у випадку втручання держави у їхні права.

При розгляді справ національні суди України застосовують положення Конвенції та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права, що передбачено статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно зі статтями 1341 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути здійснене лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Крім того, в Україні відносини, пов'язані із набуттям, зміною, припиненням права власності та його захистом, зокрема, регулюються Цивільним і Господарським кодексами України.

Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 цього Кодексу визначено зміст права власності, який полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. До регламентованих ЦК України способів захисту права власності належать:

- визнання права власності (стаття 392);

- витребування майна із чужого незаконного володіння, у тому числі від добросовісного набувача (статті 387388);

- усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391);

- заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386);

- визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (стаття 393);

- зобов'язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (статті 12121213) та інші.

Водночас правовий режим майна суб'єктів господарювання встановлено статтею 133 Господарського кодексу України (ГК України), в якій, зокрема, визначено, що основу цього режиму становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених ЦК України. Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

За змістом статті 134 ГК України правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.

Норми, які застосовуються судами при вирішенні спорів, пов'язаних із захистом права власності, наведено і в законах України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень""Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності""Про виконавче провадження""Про іпотеку" тощо.

У Законі України "Про виконавче провадження", наприклад, визначено ще один спосіб захисту права власності, який полягає в тому, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (стаття 59).

У контексті господарської юрисдикції також необхідно наголосити, що з урахуванням положень пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

II. Статистичні показники

За даними автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду", з 01.01.2018 по 01.11.2018 на розгляд КГС ВС надійшло 574 касаційні скарги у господарських справах щодо права власності.

У межах цього періоду КГС ВС ухвалено рішення щодо 470 касаційних скарг. Зокрема, 72 касаційні скарги повернуто на підставі частини четвертої статті 292 ГПК України, за 66 скаргами відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі статті 293 ГПК України, у 4 справах касаційне провадження було закрито. Постанови КГС ВС прийнято за результатами розгляду 292 касаційних скарг, а саме: у 189 випадках судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін, в 1 справі судове рішення змінено, у 102 справах судові рішення скасовано, із них в 11 справах скасовано постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишено в силі, у 8 справах скасовано рішення попередніх інстанцій із прийняттям нового рішення, у 83 справах судові рішення скасовано, а справи направлено на новий розгляд.

III. Огляд судової практики розгляду справ у спорах щодо права власності

1. Набуття права власності.

1.1. Способи (підстави) набуття права власності

Статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Таким чином, власник не зобов'язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.

Традиційно підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника). Практичне значення такого поділу полягає в тому, що розглядаючи спори про захист права власності, набутого у похідний спосіб, судам необхідно враховувати імовірність наявності прав на відповідне майно в інших осіб.

Відповідно до норм ЦК України до первісних підстав набуття права власності належать набуття права на новостворене майно, у тому числі об'єкт будівництва (стаття 331), переробка речі (стаття 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (стаття 333), набувальна давність (стаття 344) та інші.

Найбільш поширеними похідними способами набуття права власності юридичними особами є набуття права власності на підставі правочинів (стаття 334) та у порядку правонаступництва (стаття 107).

За загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється.

Наприклад, у справі N 923/1283/16 позивач просив суд визнати за ним право власності на підвальні приміщення, які, на думку позивача, є невід'ємною частиною будівлі магазину продовольчих товарів, на підставі статті 392 ЦК України.

Позивач аргументував свої вимоги придбанням спірного нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу, в якому спірне підвальне приміщення помилково не було зазначено.

Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд послався на висновок будівельно-технічної експертизи, згідно з яким відповідні підвальні приміщення є невід'ємною частиною будівлі магазину, їх неможливо відокремити від конструктивних елементів надземного поверху будівлі без пошкодження та істотного знецінення.

Натомість апеляційний господарський суд, скасовуючи це рішення та відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що позивач не надав доказів, які беззаперечно свідчили би про те, що спірне майно є його власністю. Тобто під час розгляду справи N 923/1283/16 суди не встановили жодної із передбачених законодавством підстав набуття позивачем права власності на спірні підвальні приміщення.

КГС ВС підтримав наведену позицію апеляційного господарського суду. За висновками суду касаційної інстанції положення статті 392 ЦК України спрямовані на захист існуючого права власності, однак не встановлюють способу його набуття, як цього вимагає позивач у справі. Крім того, відповідач у зазначеному випадку не оспорює та не заперечує права власності позивача на спірні приміщення.

Аналогічний за змістом висновок викладено і в постанові КГС ВС від 27.06.2018 у справі N 904/8186/17.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас