Утворення держави Ізраїль
Підготувала:
Студентка
групи ІА-41
Кубай Віта Анатоліївна
Ізраїль — держава в західній Азії, що розташована на південно-східному березі Середземного моря та північному березі Червоного моря.
Упродовж останніх трьох тисячоліть слово «Ізраїль» позначало як Землю Ізраїльську, так і весь єврейський народ. Джерелом цієї назви слугує Книга Буття, де патріарх Яків, син Ісаака, після боротьби з ангелом Бога отримує ім'я Ізраїль
Походження назви
Історичні передумови
Існує поширена думка про те, що важливою передумовою створення Ізраїлю була Катастрофа європейського єврейства в період з 1933 по 1945 роки. Однак, геноцид євреїв в Європі хоч і вплинула на процес створення Ізраїлю з загальноісторичної точки зору, але не був найважливішим фактором ємства рішень.
Виникнення держави Ізраїль
Ідея створення національної єврейської держави була висунута австрійським журналістом Теодором Герцлем у кінці XIX ст. У 1896 р. він випустив брошуру «Єврейська держава - досвід сучасного вирішення єврейського питання», яка стала своєрідною програмою дій для прихильників відтворення єврейської державності.
Теодор — австро-угорський письменник, за національною приналежністю — єврей, журналіст, основоположник ідеології політичного сіонізму, провісник створення єврейської держави і засновник Всесвітньої сіоністської організації. З молодих років Герцль брав участь в політичній ліберально-націоналістичній асоціації.
Теодор Герцль
Декларація Бальфура
2 листопада 1917 року секретар закордонних справ Великобританії Артур Бальфур направив офіційний лист лордові Уолтеру Ротшильду, представнику британської єврейської громади, для передачі Сіоністської федерації Великобританії. Згодом цей документ отримав назву «Декларація Бальфура». У відповідь на підтримку Великобританією створення «єврейського дому» в Палестині, єврейські добровольці-сіоністи сформували «Єврейський легіон».
Герцог Артур Джеймс Балфур, перший герцог Балфур — британський консервативний політичний діяч, прем'єр-міністр і міністр закордонних справ, лорд-хранитель Малої печатки, перший лорд Адміралтейства.
Артур Бальфур
Декларація Бальфура
У лютому 1918 року про свою згоду з «Декларацією» заявила Франція, 9 травня — Італія, 31 серпня того ж року її схвалив президент США Вільсон, а потім, 30 червня1922 року, конгрес США. 24 квітня 1920 року на конференції в Сан-Ремо « Декларація Бальфура» була затверджена союзниками як основа повоєнного врегулювання в Палестині.
Британський мандат у Палестині — юридичний документ Ліги Націй, виданий Сполученому Королівству на тимчасове управління територіями Близького Сходу, що до Першої світової війни входили до Османської Імперії.
Британський мандат в Палестині
Британський мандат в Палестині
На підставі рішень конференції в Сан-Ремо Ліга Націй вручила в 1922 році Великій Британії мандат на Палестину, пояснюючи це необхідністю «встановлення в країні умов для безпечного утворення дому». Згідно з мандатом Велика Британія зобов'язалася: створити такі політичні, адміністративні та господарські умови, які забезпечать встановлення єврейського національного дому в Палестині, як викладено в преамбулі, і розвиток інститутів самоврядування; ніяка частина території Палестини не може бути відступлена, здана в оренду або поміщена під управління іноземної держави.
План ООН по розділу Палестини
В 1947 році британський уряд заявив про своє бажання відмовитися від мандата на Палестину, аргументуючи це тим, що воно не здатне знайти прийнятне рішення для арабів і євреїв. Створена незадовго до того Організація Об'єднаних Націй на Другий сесії своєї Генеральної Асамблеї 29 листопада 1947 року прийняла план розділу Палестини. Згідно з цим планом Єрусалим мав стати міжнародним містом під управлінням ООН, щоб не допустити конфлікту за його статусу.
Прийняття цього плану стало можливим завдяки його підтримці з боку найбільших держав — СРСР та США. Радянський Союз, намагаючись зміцнити свою позицію на Близькому Сході, прагнув, в першу чергу, підірвати позиції Великої Британії. Зокрема, радянський представник А. А. Громико на пленарному засіданні 26 листопада рішуче висловився за «варіант розділу Палестини на дві самостійних демократичних держави — арабське і єврейське».
Арабо-ізраїльська війна - війна, що велася низкою арабських держав (Єгиптом, Йорданією, Іраком, Сирією, Ліваном, Саудівською Аравією, Єменом) з одного боку та державою Ізраїль — з іншого.
Палестинська війна (1947—1949)
Війна за незалежність
Прийняття ООН плану розділу Палестини викликало різку негативну реакцію як палестинських арабів, так і в цілому в арабському світі. Сутички між єврейськими і арабськими збройними формуваннями стали переростати в повномасштабні військові зіткнення і британська влада не в змозі були перешкодити цьому. Ізраїльтяни відбили напад, відстояли існування Ізраїлю і значно збільшили його територію. Бойові дії тривали до 18 липня 1949 року. 20 липня було підписано останню угоду про припинення вогню з Сирією.
Проголошення незалежності і визнання
Єврейська держава була проголошена 14 травня 1948 року в будівлі музею на бульварі Ротшильда в Тель-Авіві, за один день до закінчення британського мандата на Палестину. Першою державою визнала Ізраїль де-факто були США. Трумен оголосив про це в 18:11 хвилин 14 травня — через 11 хвилин після того, як Бен-Гуріон оголосив Декларацію про Незалежність. Першою країною, що визнала єврейська держава в повному обсязі, де-юре, став 17 травня радянський Союз.
На момент утворення Держави Ізраїль у 1948 році в Ізраїлі не було центрального банку. Його функції виконував Англо-Палестинський Банк Єврейського національного агентства. З 1 січня 1954 року на території Ізраїлю було скасовано прив'язку палестинської ліри та ізраїльської ліри до фунта стерлінгів.
Валюта
Освітні установи створювалися різними партіями та політичними рухами, тому після створення Ізраїлю перший прем'єр-міністр Давид Бен-Гуріон вирішив створити єдину систему освіти. Партійність в освіті зберігалася до 1953 року, коли було прийнято новий закон, що передбачає створення державної освіти.
Освіта
На момент появи політичного сіонізму єврейське населення світу говорило кількома єврейськими мовами: ладіно, ідиш та інші. Теодор Герцль вважав, що майбутній єврейській державі не потрібна буде єдина мова. Майбутній прем'єр-міністр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон був прихильником використання івриту
Мова
Дякую за увагу!