Тема Введення в курс інфектології. Загальна характеристика кишкових інфекцій. Черевний тиф. Паратифи а та В

МАТЕРІАЛИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ З ІНФЕКЦІЙНИХ
ХВОРОБ ДЛЯ СТУДЕНТІВ 5 КУРСУ № 1
Тема 1. Введення в курс інфектології. Загальна характеристика
кишкових інфекцій. Черевний тиф. Паратифи А та В.
Тема 2. Сальмонельоз. Харчові токсикоінфекції. Ботулізм
ОРГАНІЗАЦІЯ І РЕЖИМ РОБОТИ ІНФЕКЦІЙНОЇ ЛІКАРНІ
Video
Поняття про інфекційні захворювання.
Інфекція (infectio – зараження) – це сукупність біологічних процесів в макроорганізмі, що відбуваються при проникненні в нього патогенних мікроорганізмів, незалежно від того, чи спричиняють ці збудники явне, чи приховане захворювання, чи призводять до короткочасного носійства.
Інфекційний процес – це історично сформована взаємодія сприйнятливого людського організму та патогенного мікроорганізму в певних умовах зовнішнього і соціального середовища з виникненням явного чи прихованого патологічного процесу. З біологічної точки зору – інфекційний процес – це різновид паразитизму. Інфекційна хвороба – це крайній ступінь прояву
інфекційного процесу.
Інфекцією, або інфекційним процесом, називається взаємодія патогенного мікроорганізму та макроорганізму, яка відбувається під впливом навколишнього середовища. Якщо в результаті взаємодії з патогенним мікроорганізмом порушуються фізіологічні функції і настає розлад життєдіяльності організму, то виникає інфекційна хвороба − одна з форм
інфекційного процесу. Іншою формою інфекційного процесу є безсимптомна
інфекція, або носійство (бактеріо- і вірусоносійство), при якому взаємодія мікро- і макроорганізму зовні нічим не проявляється, але може супроводжуватися імунною відповіддю. Носійство відіграє важливу роль у процесах прихованої природної імунізації населення.
Характерною особливістю гострих інфекційних захворювань є циклічний перебіг: чіткі послідовні періоди хвороби –

інкубаційний, або прихований, продромальний (період передвісників), період розвитку хвороби, період реконвалесценції (видужання).
Інкубаційний період починається з моменту проникнення збудника і закінчується з появою перших ознак хвороби. Кожна інфекційна хвороба має певну тривалість цього періоду. Під час інкубаційного періоду збудник розмножується, причому утворюються і нагромаджуються токсичні продукти і організм перебудовується.
Продромальний період, або період передвісників, характеризується появою перших невизначених проявів хвороби (нездужання, загальна слабкість, головний біль, погіршання апетиту тощо). Тривалість продромального періоду зазвичай 1-4 дні.
Періоду розвитку хвороби властивий комплекс симптомів, які з'являються в певній послідовності.
У період реконвалесценції відновлюється нормальний функціональний стан організму, що може тривати іноді досить довго. При деяких інфекційних хворобах організм протягом тривалого часу не може позбутися збудника
(наприклад, при черевному тифі, дизентерії та ін.).
У період згасання проявів інфекційної хвороби іноді спостерігається загострення, а в період видужання − рецидиви (повернення майже повного симптомокомплексу хвороби). Перебіг хвороби при рецидивах звичайно легший. Слід пам'ятати, що повернення хвороби, яке оцінюється як рецидив, може бути наслідком суперінфекції, тобто нового зараження, найчастіше іншим типом того самого збудника (дизентерії, скарлатини та ін.). Суперінфекція в умовах інфекційної лікарні нерідко виникає при порушенні епідемічного режиму.
Відносно часто спостерігаються також змішані інфекції, при яких в
інфекційному процесі беруть участь кілька збудників.

Розрізняють змішані бактеріально-вірусні, вірусно-бактеріальні, бактеріально-грибкові та інші інфекційні хвороби. Можливі найрізноманітніші асоціації збудників.
Участь мікроорганізмів є обов'язковою умовою виникнення та розвитку
інфекційного процесу. Разом з ліквідацією мікроорганізмів закінчується й
інфекційний процес, залишається післяінфекційний патологічний стан різного ступеня вираженості.
Після перенесеної інфекційної хвороби розвивається специфічний
імунітет. Його тривалість і напруженість при річних інфекційних хворобах неоднакові.
Загальні закономірності епідеміологи інфекційних хвороб
Епідемічний процес розвивається обов'язково при участі трьох ланок епідемічного ланцюга: джерела інфекції, шляхів її передачі та
сприйнятливості до цієї інфекції.
Джерелом, або природним резервуаром, інфекції є заражена людина чи тварина (хворі та носії). Важливим джерелом більшості інфекційних хвороб - хвора людина з клінічне вираженою, стертою або атиповою формою хвороби.
Стерті та атипові форми хвороби часто спостерігаються у щеплених дітей і дітей грудного віку.
Велику епідеміологічну роль відіграють носії. Розрізняють ранніх носіїв
(вони виділяють збудник в інкубаційному періоді), носіїв-реконвалесцентів і так званих здорових носіїв. В інкубаційному періоді збудник з організму виділяється нетривалий час. Тому роль ранніх носіїв невелика. Значно більшу епідеміологічну роль відіграють носії-реконвалесценти. Вони, як і хворі, виділяють звичайно у великій кількості вірулентні штами збудника. У більшості реконвалесцентів виділення збудника триває протягом 1—3 тижнів після клінічного видужання. Але після деяких інфекційних хвороб, наприклад черевного тифу, збудник може виділятися довго: місяцями, навіть роками
(хронічні носії). Здорових носіїв виявляють найчастіше у вогнищі інфекції.
Тепер поняття «здоровий носій» вважається значною мірою умовним.

Наявність збудника інфекційної хвороби в організмі внаслідок його розмноження — це, по суті, найлегша форма інфекційного процесу, яка не проявляється клінічно.
Тварини є резервуаром інфекції при зоонозах (сказ, токсоплазмоз, лептоспіроз та ін,). Тварини, як і хворі або носії, можуть стати джерелом зараження людини.
Механізм зараження специфічний для кожної інфекційної хвороби. При
інфекційних хворобах, збудники, які виділяються з організму здебільшого з секретом слизових оболонок носа, глотки та верхніх дихальних шляхів, зараження відбувається повітряно-краплинним шляхом. Такі інфекції називають повітряно-краплинними, або інфекціями дихальних шляхів (кір, краснуха, вітряна віспа, епідемічний паротит, дифтерія, скарлатина, менінгококова інфекція, коклюш тощо).
Збудник може передаватися і при безпосередньому спілкуванні здорової людини з джерелом інфекції, тобто контактним шляхом. Наприклад, дифтерія, скарлатина можуть передаватися при поцілунку (прямий контакт). Передача
інфекції через заражені об'єкти навколишнього середовища, тобто через непрямий контакт, можлива лише при хворобах, збудникам яких властива стійкість у цьому середовищі. Зараження відбувається через посуд, іграшки, рушники, носові хусточки та інші предмети, якими користується хворий.
Зараження через непрямий контакт має велике значення в епідеміології кишкових інфекцій. Випорожнення хворого, в яких є збудники, інфікують різноманітні предмети. Здорова людина, торкаючись цих предметів, заражує руки, переносячи збудника в рот.
Харчовий (аліментарний) шлях передачі збудника характерний для групи кишкових інфекцій (сальмонельоз, дизентерія, вірусний гепатит А та ін.).
Зараження через воду може відбуватися при вживанні її для пиття (кишкові
інфекції) і в результаті попадання інфікованої води на пошкоджену (поранену) шкіру, тобто за типом непрямого контакту (лептоспіроз, туляремія тощо).

Механічними переносниками збудників кишкових інфекцій є мухи.
Епідеміологічна роль їх при кишкових інфекціях істотна.
При багатьох інфекційних хворобах передача збудника здійснюється живими переносниками — різноманітними членистоногими (комахи та кліщі).
Це трансмісивний шлях передачі інфекції.
Важливим фактором епідемічного процесу є сприйнятливість населення до інфекційних хвороб, яку прийнято визначати індексом контагіозності, або
індексом сприйнятливості. Цей індекс показує співвідношення хворих до 100 контактних, які раніше не мали цього інфекційного захворювання. Індекс сприйнятливості виражають десятковими дробами або у відсотках. При деяких
інфекційних хворобах цей показник дуже високий, наприклад, для кору він дорівнює 0,96-0,97 (96—97 %). Це означає, що із 100 контактних з хворим на кір захворіє 96-97 осіб.
При деяких інфекційних хворобах існує залежність від сезону. При кишкових інфекціях зростання епідемічної кривої спостерігається в теплий літньо - осінній період, при повітряно-краплинних — в осінньо-зимовий. Крім сезонних коливань, дитячі повітряно-краплинні інфекції характеризуються періодичністю епідемій. Епідемії таких хвороб можуть повторюватися через певні строки: при кору — в середньому через 3-4 роки, при дифтерії — через 7-
10 років, при коклюші — через 2-5 років. Періодичність інфекційних хвороб пов'язана з коливаннями рівня сприйнятливості до певної інфекційної хвороби
Класифікація інфекційних захворювань:
1. Кишкові інфекції.
2. Інфекції дихальних шляхів.
3. Кров’яні інфекції.
4. Інфекції шкірних покривів.
Епідемія – це масове розповсюдження інфекційних захворювань людини в будь-якій місцевості чи країні, що значно перевищує звичайний рівень

захворюваності. Пандемія – епідемія, що охоплює більшу частину населення країни, групи країн, континенту.
Епідемічний процес – безперервний ланцюг послідовно виникаючих та взаємозв’язаних інфекційних станів (хворі, носії), що проявляється у вигляді епідемічних вогнищ з хворими та носіями.
Епідемічне вогнище – це місце перебування джерела інфекції з оточуючою його територією в тих межах, в яких воно може передавати хворобу.
Імунітет – (immunitas – звільнення від податей, данини) – під цим терміном звичайно розуміють несприйнятливість організму до патогенних мікробів, їх отрут або яких-небудь інших чужорідних речовин.
Імунітет являє собою складний комплекс фізіологічних захисних реакцій, які визначають відносну сталість внутрішнього середовища, перешкоджають розвитку інфекційного процесу або інтоксикації та мають здатність відновлювати порушенні функції організму.
Види імунітету:
1. Видовий (генетична стійкість – несприятливість деяких видів до певних хвороб – передається спадково – наприклад несприятливість людей до чуми великої рогатої худоби).
2. Набутий:
Природний: активний (після перенесення хвороби), пасивний (імунітет
новонародженої дитини, антитіла дитина отримує через плаценту, а потім з
молоком матері – зберігається до 6 місяців).
Активний – відтворюється шляхом активної чи пасивної імунізації.
Вакцинація відноситься до специфічних методів профілактики
інфекційних захворювань. Вакцини – препарати що складаються з ослаблених, вбитих збудників, продуктів їх життєдіяльності, а метод щеплення – вакцинацією.
Інфекційна лікарня призначена для ізоляції інфекційних хворих і надання
їм діагностичної та лікувальної допомоги. У разі відсутності такого

самостійного спеціалізованого закладу його функції покладаються на
інфекційне відділення багатопрофільної (районної, міської) лікарні.
Є два типи побудови інфекційної лікарні:
Павільйонний і централізований. Найліпше вдається організувати роботу, якщо інфекційна лікарня побудована за павільйонним типом. Це дає змогу в окремій будівлі розташувати хворих з однаковою інфекційною хворобою, а отже, краще їх ізолювати від інших хворих. Проте часто стаціонар розташований у кількаповерховій будівлі (централізований тип). У такому разі відділення розміщують на різних поверхах або виділяють для них окремі відділи будівлі, намагаючись ізолювати від інших структурних підрозділів.
Зважаючи на можливість розповсюдження збудників ряду інфекційних хвороб з потоками повітря, хворих на інфекції дихальних шляхів (грип, кір, вітряна віспа тощо) спрямовують у палати верхніх поверхів.
У будь-якій інфекційній лікарні функціонують три основні служби:
- лікувально-діагностична;
- адміністративно-господарська;
- організаційно-методична.
Лікувально-діагностична служба має приймальне та лікувальні відділення, а також відділення або палату інтенсивної терапії. У більших
інфекційних лікарнях є ще відділення рентгенелогічної та ультразвукової діагностики, клінічна, біохімічна, бактеріологічна, вірусологічна та
імунологічна лабораторії.
В багатопрофільних лікарнях загального типу, що мають одне або декілька спеціалізованих інфекційних відділень, обстеження проводиться в лікарняних лабораторіях, які працюють у відповідному протиепідемічному режимі.
Адміністративно-господарська служба необхідна для організації лікувально-діагностичного процесу
і його матеріально-технічного забезпечення. Вона складається з адміністрації лікарні (головний лікар, його заступники, головна медична сестра), бухгалтерії, канцелярії, архіву,

харчоблоку, дезінфекційного відділення з пральнею, центральної стерилізаційної та інших технічних підрозділів.
На організаційно-методичну службу покладається керівництво роботою лікарів і медичних сестер щодо попередження, виявлення і лікування
інфекційних хвороб на території, яку обслуговує лікарня. Цей розділ роботи здійснюється у тісній співпраці з місцевою санепідемстанцією, а також профільними кафедрами медичних університетів і академій, профільними науково-дослідними інститутами.
Лікар, фельдшер чи медична сестра, які виявили інфекційного хворого, подають у місцеву санепідемстанцію термінове повідомлення (див мал. нижче).
Бланк облікової форми № 058/о "Термінове повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення".

Перевезення хворих до інфекційної лікарні здійснюється на санітарному транспорті місцевої санітарно-епідеміологічної станції або міської дезінфекційної станції. Доставкою займається бригада працівників, яка складається з фельдшера (медичної сестри), санітарки та водія. Не можна перевозити в одній машині декількох хворих з різними хворобами. Після виконання роботи салон автомашини піддають дезінфекції на спеціально відведеній площадці.

Санітарний транспорт.
Допомогу інфекційному хворому надають, дотримуючись режимно- пропускної системи. Вона полягає в тому, що з моменту вступу і до виписки хворий переміщується в одному напрямку не зустрічаючись із жодним хворим у санпропуснику та з хворими на інші інфекційні захворювання, що перебувають на стаціонарному лікуванні. Дотримання цієї системи забезпечує попередження внутрішньолікарняних заражень.
Приймальне відділення належить до дуже важливих і відповідальних структурних підрозділів лікарні. Воно розташовується в окремому павільйоні або на першому поверсі лікарні централізованого типу. Внутрішнє планування має бути таким, щоб виключити можливість зустрічі двох хворих і забезпечити максимум зручностей для обслуговування пацієнта.
У приймальному відділенні повинно бути декілька боксів і оглядових кімнат. Бокси призначені для хворих на інфекційні хвороби, що розповсю- джуються з повітрям (пилом) і кровосисними комахами. У загальній оглядовій кімнаті можна приймати хворих на мало-контагіозні хвороби (харчова токсикоінфекція, ботулізм, бешиха, гельмінтози тощо).
Типовий бокс складається із зовнішнього передбоксу, який сполучений з подвір'ям, кімнати для огляду хворого, санітарного вузла (туалет і ванна) та внутрішнього передбоксу, з'єднаного із загальним коридором. У внутрішньому передбоксі знаходяться умивальник і халати для персоналу.

Мал. Типовий бокс
Порядок користування боксом
зайти у внутрішній передбокс, закрити двері, одягнути інший халат і маску;
перейти в палату, зачинивши за собою внутрішні двері передбоксу, та обстежити хворого;
повернутись у внутрішній передбокс, зачинивши внутрішні двері, зняти другий халат, шапочку і маску, помити руки з милом;
вийти у загальний коридор і зачинити двері перед боксу;
дати вказівку провести дезінфекцію в усіх приміщеннях боксу після звільнення його хворим.
У випадку поступлення в бокс хворого на висококонтагіозну інфекційну хворобу (вітряна віспа, кір} внутрішні двері боксу і двері внутрішнього передбоксника заклеюють папером, щоб не допустити проникнення в загальний коридор вірусу з потоком повітря. Для обслуговування хворого медичні працівники користуються зовнішнім входом.

Мал. Протичумний костюм «Кварц 1».
Кожного хворого, що поступає на стаціонарне лікування, зустрічає медична сестра приймального відділення.
Обробка хворого на педикульоз
. Вона ознайомлюється із супровідною документацією і залежно від зазначеного діагнозу спрямовує хворого до відповідного боксу чи оглядової кімнати. Тут лікар обстежує пацієнта, встановлює попередній або остаточний діагноз, у разі потреби надає йому негайну медичну допомогу.

ЧЕРЕВНИЙ ТИФ (TYPHUS ABDOMIMALIS)
ПАРАТИФИ А ТА В
(PARATYPHUS А ет В) http://emedicine.medscape.com/article/231135-overview#showall
Матеріали cdc
Нормативи надання медичної допомоги дорослому населенню в амбулаторно-поліклінічних закладах за спеціальністю “інфекційні хвороби”
Матеріали ВООЗ http://intranet.tdmu.edu.ua/www/tables/1012.jpg http://sheiko.at.ua/load/cherevnij_tif/1-1-0-17
Черевний тиф — гострий антропоноз з групи кишкових інфекцій, який спричиняється S. typhi (Мал. 1), характеризується ушкодженням лімфатичних утворів кишок і супроводжується загальною інтоксикацією з гарячкою, висипкою, збільшенням селезінки.
Фази патогенезу черевного тифу:
Паратифи А та В мають подібні патогенез, патологічну анатомію і клініку, їх збудником є відповідно S. paratyphi А й S. paratyphi В. Паратифи А і
В.

Мал. 1. Збудник черевного тифу.
Епідеміологія
Стаття
Єдиним джерелом зараження при черевному тифі та паратифі А є хвора людина або бактеріоносій. При паратифі В джерелом зараження може бути також сільськогосподарська тварина (велика рогата худоба, свині, коні).
Особливе значення мають хронічні носії, які в минулому перенесли черевний тиф. Хворі на черевний тиф заразні в останні 2 дні інкубації, весь гарячковий період та в реконвалесценції, доки не припиниться виділення збудника з калом і сечею. Хвороби поширюються водним, харчовим і контактним шляхами. При паратифі В переважає харчовий шлях передачі. Індекс сприйнятливості черевного тифу — 0,4. Частіше хворіють діти. Простежується літньо-осіння сезонність. Можливі епідемічні спалахи (водні, харчові). Черевний тиф зустрічається частіше, ніж паратифи А та В, паратиф А — найрідше. Після перенесеної хвороби найчастіше залишається стійкий імунітет.