Ім'я файлу: Tema 3.ppt
Розширення: ppt
Розмір: 307кб.
Дата: 01.12.2022
скачати
Пов'язані файли:
urpid773.doc
Розширення: ppt
Розмір: 307кб.
Дата: 01.12.2022
скачати
Пов'язані файли:
urpid773.doc
Тема 3. Особливості технології публічного адміністрування *
3.1. Сутність і відмінність публічного адміністрування.
3.2. Суб’єкт і об’єкт публічного адміністрування.
3.3. Загальна схема технології публічного адміністрування.
3.4. Технології публічного адміністрування.
Мета теми:
усвідомити сутність публічного адміністрування, його особливості;
з'ясувати загальну схему технології його здійснення
Завдання теми:
Зрозуміти специфіку публічного адміністрування і соціальних технологій.
2. Усвідомити вплив особливостей об'єкта публічного адміністрування на формування суб'єкта та організацію процесу.
3. На підставі ознайомлення із загальною схемою технології публічного адміністрування оволодіти принциповим підходом до формування технології управління суспільством.
4. З'ясувати основні складові загальнодержавної та регіональної системи технологій публічного адміністрування.
3.1. Сутність і відмінність публічного адміністрування
У словнику Організації Об’єднаних Націй подано переклад категорії «public administration» шістьма мовами.
Українська серед них відсутня, російською це позначено як «государственное управление».
Зазначене видання підготовлено для забезпечення взаєморозуміння на міжнародному рівні, але дослідження змісту цих понять свідчить про те, що це питання заслуговує на більш глибоке вивчення.
Починати його варто з аналізу термінів, до складу яких входить слово
“Public” (публічний):
публічне право;
публічна політика;
публічне управління;
публічний сектор;
публічний договір (угода);
публічний розгляд справи та ін.
В оригіналі слово ”Public” перекладається як те, що відбувається в присутності публіки, людей, прилюдно, відкрито, не приватно.
В. Вільсон
«Публічне адміністрування є детальним і систематичним виконанням суспільних законів. Кожне приватне (окреме) застосування загального закону є актом адміністрування. Стягування і збільшення податків …
Широкі плани урядових дій не є адміністративними; детальне виконання цих планів є адмініструванням».
Узагальнення підходів науковців дозволяє виокремити наступні складові змісту публічного адміністрування:
− одночасні процеси формування політики й керування у рамках даного політичного курсу;
− розгляд − у сфері державного життя – закону, його реалізація і перегляд;
− ухвалення постанов із приводу тих питань цієї сфери, які підпорядковані органам державної влади;
− організація, кадри, політика та інші заходи, що є суттєвими для ефективного виконання цивільних функцій, приписаних для виконавчих органів влади;
Узагальнення підходів науковців дозволяє виокремити наступні складові змісту публічного адміністрування:
− формування, впровадження, оцінювання та модифікація публічної політики;
− процес управління, що здійснюється під контролем політичного керівника, яке базується на бюрократичних принципах управління та наявності в органах управління постійних, нейтральних співробітників, котрі мотивуються лише суспільними інтересами, однаково служать будь-яким правлячим суб’єктам і реалізують визначену ними політику, не привносячи в неї нічого свого;
Узагальнення підходів науковців дозволяє виокремити наступні складові змісту публічного адміністрування:
− діяльність щодо збирання та обробки інформації (статистика), контролю виконання бюджету, підготовки проектів законів, проведення законних урядових заходів, виконання широких повноважень від надання послуг населенню (поліцейський наглядач або прикордонник) до аудиту, аналізу (політологи), діяльності урядових агенцій.
Більшість авторів, що досліджують проблеми публічного адміністрування, визначають той факт, що воно є складовою управління.
Публічне адміністрування як аспект управлінської діяльності існує стільки, скільки функціонують політичні системи та скільки вони намагаються досягти мети програм, поставлених політиками.
…Безперечно, публічне адміністрування є одним з аспектів більш широкого поняття – управління, зміст якого було визначено як певна дія для досягнення конкретної мети.
Публічне адміністрування є тим сектором управління, який знаходиться в політичному оточенні.
Зміст адміністрування є близьким до такого, що визначено в теорії управління для адміністративних методів впливу керуючого суб’єкта на об’єкт.
Це способи і прийоми, дії прямого і обов’язкового визначення поведінки і діяльності людей з боку відповідних керівних компонентів держави.
Основними ознаками даних методів є:
а) прямий вплив державного органу або посадової особи на волю виконавців шляхом встановлення їх обов’язків, норм поведінки і видання конкретних вказівок;
б) односторонній вибір способу вирішення існуючої проблеми, варіанта поведінки, однозначне розв’язання ситуації, яке підлягає обов’язковому виконанню;
в) безумовна обов’язковість розпоряджень і вказівок, невиконання яких може потягти за собою різні види юридичної відповідальності.
Під наведені ознаки підпадає, перш за все, виконання законів, які встановлюють певні норми поведінки, є прикладом одностороннього вибору способу розв’язання ситуації, підлягають обов’язковому виконанню, порушення цих вимог викликає юридичну відповідальність.
Завданнями публічної адміністрації є,
по-перше, забезпечення реалізації законів і підзаконних нормативно-правових актів,
по-друге, виконання великого обсягу роботи з надання різноманітних послуг населенню (адміністративних, консультативних, організаційних, комунальних, соціальних тощо).
ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ
У вузькому розумінні:
- пов’язане із виконавчою гілкою влади;
професійна діяльність державних службовців.
У широкому розумінню:
- пов’язане із законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади;
- система адміністративних інститутів.
Публічне адміністрування не може існувати поза політичним контекстом.
Саме цей контекст робить його публічним, відмінним від приватного або ділового (бізнес) адміністрування.
Як діяльність уряду публічне адміністрування є сукупністю дій чиновників, що здійснюються з метою забезпечення повсякденної життєдіяльності громадян держави.
Як професія, публічне адміністрування має розвинуті цінності та етичні стандарти.
Як діяльність, воно лише відображає культурні норми, потреби та владні реалії певного суспільства.
Як фаза у циклі публічної політики публічне адміністрування є стадією, етапом в процесі розроблення і реалізації публічної політики, який ніколи не закінчується.
У першому офіційному американському виданні
„Вступ до вивчення публічного адміністрування”
(Леонард Уайт, 1926 р.) наведені чотири вирішальних припущення, які формують основу публічного адміністрування:
адміністрування є процесом, який безперервно здійснюється на федеральному, державному та локальному рівнях;
основа для вивчення менеджменту, не права;
адміністрування залишається мистецтвом, але ідеал перетворення на науку є реалістичним і вартим;
адміністрування стає і буде продовжувати бути серцевиною проблем сучасного уряду.
Публічне адміністрування – це професія, покликана використовувати унікальне мистецтво та науку управління для вирішення проблем суспільства.
Статус публічного адміністрування як професії може бути визначений за допомогою тесту на професіоналізм, який доводить, що йому притаманні всі три ключові критерії, спільні для традиційних професій:
− комплекс академічних і практичних знань, які застосовуються для обслуговування суспільства;
− стандарт успіху теоретично вимірюється задоволенням потреб суспільства ніж намаганням досягти особистих цілей;
− система контролю за професійною діяльністю, яка регулює освіту нових членів та підтримує етичний кодекс та відповідні передбачені законом міри покарання.
Публічне адміністрування є професійною категорією оскільки реалізується публічними службовцями, які працюють у публічних організаціях і виконують широке коло задач.
Публічні службовці - особи, що обіймають адміністративні посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих, консультативно-дорадчих, контрольно-наглядових та інших управлінських функцій, а також наданням адміністративних і публічних послуг.
Одна з переваг професії публічного службовця полягає у можливості брати участь у аналізі та оцінці публічних програм, політики, законів та управлінських проблем.
Публічне адміністрування може бути
прямим (безпосереднім) – коли публічні службовці надають послуги населенню, і
непрямим (опосередкованим) – коли уряд сплачує приватним підрядчикам за постачання товарів чи надання послуг громадянам
3.2. Суб’єкт і об’єкт публічного адміністрування
Суб'єкт публічного адміністрування - це органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та інші суб’єкти, які відповідно до закону чи адміністративного договору мають повноваження забезпечувати виконання законів, діяти в публічних інтересах.
Об'єкт публічного адміністрування – це суспільство в цілому, адміністративно-територіальні утворення, процеси, сфери діяльності, організації, колективи, окрема людина, на які спрямовано направляючі, організуючі та контролюючі дії відповідних суб'єктів адміністрування.
Головне завдання сучасного публічного адміністрування – узгодження інтересів різних рівнів
Взаємозв'язок інтересів і публічно-адміністративної діяльності
Потреби – інтереси –
цілі – управлінські рішення –
дії – результати –
зміна потреб,
інтересів, цілей
Кожній людині притаманна наявність сукупності потреб (фізіологічних, соціальних, духовних), які є підґрунтям формування інтересів.
Інтереси має і кожне соціальне угрупування (родина, трудовий колектив, територіальна громада населеного пункту, громадяни країни).
Реалізація інтересів формує цілі індивідуальної та колективної діяльності, які часто не співпадають.
Завдання публічної адміністрації – взаємоузгодження цих цілей, інструментом чого є управлінські рішення (закони, укази, постанови, розпорядження тощо).
Прийняття і реалізація управлінських рішень викликають певні дії, результати яких впливають на зміну потреб, інтересів, цілей.
Якість цього процесу залежить від обізнаності публічних органів в інтересах і цілях різних верств населення, організацій, територіальних громад.
Засоби виявлення потреб, інтересів, цілей:
проведення референдумів, соціологічних опитувань;
узагальнення питань, які викладені у скаргах і запитаннях громадян, що надходять до публічних органів;
аналіз програм політичних партій, блоків, угрупувань;
вивчення спрямованості діяльності та динаміки чисельності громадських організацій;
Засоби виявлення потреб, інтересів, цілей:
аналіз змісту матеріалів ЗМІ;
громадські слухань з різних питань;
вивчення недоліків діяльності публічних органів (органів державної влади, місцевого самоврядування тощо);
аналіз результатів виконання комплексних програм, планів.
3.3. Загальна схема технології публічного адміністрування
на рівні держави
Конституція України
Укази Президента
Закони
Постанови КМ
Рішення ЦОВВ
Розпорядження голови обласної (районної) держ. адміністрації
Об'єкт управління
ЗМІ, політичні партії, громадські організації, органи місцевого самоврядування
Прямий зв'язок
Зворотний зв'язок
3.4. Технології публічного адміністрування
Публічно-адміністративна діяльність передбачає виконання багатьох процедур та операцій, які можуть бути згуртовані відповідно до рівня ієрархії та особливостей об'єкта управління.
Технології публічного адміністрування на рівні держави:
технології виконання зовнішніх і внутрішніх функцій держави;
технології діяльності та взаємодії гілок влади;
технології прийняття державних нормативно-правових актів;
технології регулювання макроекономічних та інших загальнодержавних процесів.
Технології публічного адміністрування на рівні регіону:
технології контролю за додержанням норм Конституції України та законів;
технології регулювання соціально-економічного розвитку території;
технології взаємодії з органами місцевого самоврядування.
Усі публічно-адміністративні процеси виконуються конкретними людьми в певних установах.
Тому вони забезпечуються системою технологій виконання управлінських процедур в організації.
Вони наведені у схемі “Напрямки розробки технології” першої теми.
Додатком можуть бути технології організації взаємодії з зовнішнім середовищем:
вертикальних зв'язків (з вищестоящими органами влади та з об'єктом управління) і
горизонтальних – з установами, які знаходяться на тому ж ієрархічному рівні в системі державного управління.
Завдання до теми 3
Підготуватися до дискусії: “Засади розвитку суспільства”.
Питання для обговорення:
закони і закономірності розвитку суспільства;
соціальні технології;
сутність та закономірності формування потреб та інтересів;
роль і місце держави у суспільному розвитку.
Рекомендована література до теми 3
Конституція України: Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К., 1996. – 43 с.
Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. № 280/97 – ВР // ВВР України. – 1997. – №24.
Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р. № 586 – ХІV // ВВР України. – 1999. №20-21.
Аппарат государственного управления: интересы и деятельность / Отв. ред.В.Ф. Сиренко.-К., 1993.
Державне управління в Україны: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: Навч. посіб. / За заг. ред. Н.Р. Нижник, В.М. Олуйка. – Львів: Вид-во нац. Ун-ту «Львівська політехніка», 2002. – 352 с.
Державне управління в Україні: централізація і децентралізація / Відп. ред. Н.Р. Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 1997.
Державне управління: Навч. посіб. / А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна, Л. Ю. Гордієнко; За ред. А. Ф. Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 343 с.
Нижник Н.Р., Машков О.А. Системный подход в организации государственного управления: Учеб. Пособие / Под общ. ред. Н.Р. Нижник. - К.: Изд-во УАДУ, 1998. – 160 с.
Социальный менеджмент: Учеб. для вузов / С.Д. Ильенкова, В.Н. Журавлева, Л.Л. Козлова и др.; Под ред. С.Д. Ильенковой. – М.: ЮНИТИ, 1998. – 217 с.