Перловська В.
Тема 1. Феномен музичного слуху в регламенті інтонаційної концепції музики як виду мистецтва.
Категорія інтонації та поняття звуковисотного слуху.
На практиці власне музичний слух здебільшого розглядається як звуковисотний слух, який виявляється у здатності людини розрізняти, сприймати, виявляти і відтворювати висоту музичних звуків та їхніх послідовностей (включаючи явище так званого абсолютного слуху).
Однак питання принципів перевірки музичного слуху і форм його розвитку (про це, зокрема, йдеться у дослідженнях Ч. Сішора) потребує залучення спеціалізованої інформації щодо структури вуха і психофізіологічних механізмів сприймання звукового середовища, і лише потім – переходу до процесів слухової ідентифікації музичних звуків та чинників їхнього максимально виразного відтворення, що слід також уважти проблемою розуміння і самоідентифікації із творчим задумом та змістом музичних творів.
Усе це свідчить про те, що власне музичний слух є складною музично-слуховою системою, на якій ґрунтується пізнавальна і творча функція людей музичних професій.
Так, залежно від цілей і завдань музично діяльності вирізняють такі рівні і види музичного слуху:
на сенсорному рівні – абсолютний і відносний;
на перцептивному – звуковисотний, тембровий і динамічний;
на емоційному – мелодичний, гармонічний, поліфонічний.
1.2. Специфіка абсолютного та відносного видів музичного слуху.
1.2. Осібний феномен – абсолютний слух (сенсорний рівень): він є вродженою здатністю людини виявляти вміння розпізнавати та відтворювати висоту різних звуків не порівнюючи їх з еталонним звучанням.
Однак у музичній практиці виняткове значення належить саме відносному слуху, який розвивається методом вправляння (тренування) на основі мелодичних зв’язків поміж звуками (звідси – додаткова назва відносної системи сольмізації як ладової).
Важливо, однак, зауважити:
-усі названі типи музичного слуху у своєму існуванні повинні підкріплятися належними рефлексивного плану механізмами та діями з боку реципієнта.
1.3. Технології дій рефлексивного плану з боку реципієнта в умовах зонової природи звуковисотного слуху.
Усі типи музичного слуху у своєму існуванні повинні підкріплятися належними рефлексивного плану механізмами та діями з боку реципієнта.
А САМЕ:
1)опануванням методикою розумового афекту з потреби звуковисотної корекції у бік виразного та “чистого” інтонування;
2)навичками вистежування лінеарної техніки розгортання голосів при поліфонічній системі музичного мислення (за техніками контрапунктування, імітацій тощо);
3)культурою сприймання ритму гармонічних змін та функціональної логіки;
4)технікою спостережень за сонорним типом тематизму у складі “звукової ідеї”, “звукової плями”, “звукової події”, “звукової магми” тощо.