Ім'я файлу: Семінарське заняття.docx
Розширення: docx
Розмір: 26кб.
Дата: 30.05.2023
скачати
Пов'язані файли:
Кравець -тези.docx
Мировое_Хозяйство.docx
Розширення: docx
Розмір: 26кб.
Дата: 30.05.2023
скачати
Пов'язані файли:
Кравець -тези.docx
Мировое_Хозяйство.docx
Семінарське заняття №8.
Тема 8. Епоха енеоліту.
1. Пам’ятки культури Гумельниця.
2. Середньостогівська культура.
3. Культура лійчастого посуду.
4. Культура кулястих амфор.
5. Кемі-обинська культура.
6. Ямна культура.
1. Пам’ятки культури Гумельниця.
Гумельницька культура, Гумельниця, Коджадермен — Караново VI — Гумельниця, культура Гумельниця-Караново, Коджадермен-Караново VI — археологічна культура осіло-землеробських племен епохи енеоліту початку 2-ї половини 5 тисячоліття до Р. Х. Балкано-Дунайського регіону.
Була поширена в другій половині 4 — початку 3 тисячоліття до Р. Х. в основному в північній і південно-східній Болгарії і південно-східній Румунії.
Назву отримала від назви села, на стоянці Гумельниця (рум. Gumelniţa) на Дунаї, відкритої румунським археологом В. Думітреску в 1924 році. Виявлена також на півдні Молдавії і в Одеській області.
В Україні презентована невеликим анклавом пам'яток Болград-Алдень у Нижньому Подунав'ї; відомо 19 поселень, із них досліджувалися Болград, Озерне (село в Ізмаїльському районі) та «Нагірне II» (с. Нагірне в Ренійському районі).
Зазначене поселення площею 1-10 га займало переважно високі береги озер, були забудовані глинобитні будинки з заглибленою долівкою, на їхній території розкопано багато господарських ям.
Населення культури Гумельниця жило в наземних прямокутних будинках. Поселення після руйнування утворило невисокі пагорби — тепе. Знаряддя праці з добрудзького або дністровського каменю та кременю: мідні сокири й шила; кременеві наконечники стріл і копій і плоскі кам'яні сокири; кістяні шила і долота. Ліпний посуд високоякісний, типовими є тарні горщики з грубого тіста та різноманітні тонкостінні лисковані орнаментовані посудини. Кераміка — груба, сіро-чорна полірована, червоно-коричнева і сіро-жовта. Знайдено антропоморфні посудини, ідоли з глини, кістки, золото, прикраси — мідні шпильки зі спіральним і лопатоподібної голівкою. Характерні орнаментовані теракоти, різноманітні теракотові культові речі. Крім кременю, вживаються мідь і золото.
2. Середньостогівська культура.
Її назва походить від урочища Середній Стіг (м. Запоріжжя), де було вперше розкопано залишки одного з поселень середньостогівської культури.
Середньостогівська культура існувала в період між 4500 — 3500 роках до н. е. Територіально вона охоплювала степове Придніпров’я, Приазов’я, басейн Сіверського Дінця (прит. Дону) та Нижнє Подоння. Археологами в цьому регіоні було розкопано понад 100 поселень та могильників.
Основними заняттями племен середньостогівської культури було скотарство та рибальство. Розводили коней, овець, кіз, свиней. Є гіпотеза, що саме ці племена вперше в Європі приручили коня до їзди.
Землеробство відігравало другорядну роль, оскільки племена середньостогівської культури вели напівкочовий спосіб життя. Вирощували пшеницю, ячмінь, просо, горох.
В могильниках серед речей супроводу археологами знаходять великі кременеві ножі, вістря до списів, прикраси з міді, кам’яні бойові сокири, статуетки людей і тварин, рідше — глиняний посуд.. Серед речей в поселеннях були знайдені високогорлі гостродонні посудини, оздоблені орнаментом, бойові молоти з рогу оленя, тесла, мотики, псалії (імовірно), дрібні кременеві вироби, глиняні статуетки людини, фігурки кабана, риби тощо.
3. Культура лійчастого посуду.
Культура лійчастого посуду – археологічна культура мідного віку. Названа за типовою формою посуду келиха з лійчастою формою шийки. Поширена на території від південної Швеції до західних областей України. Датується другою половиною IV – першою половиною III тисячоліття до нашої ери (другою половиною V – першою половиною IV тисячоліття до нашої ери).
Сформувалася на основі неолітичних пам’яток Дунайського кола. Виділяють чотири великих групи пам’яток культури лійчастого посуду: північну – Данія, Південна Швеція; західну – Нідерланди, північний захід Німеччини; східну – схід Німеччини, Польща, Західна Україна; південну – південний схід Німеччини, Чехія, захід України та десять локальних варіантів цієї археологічної культури.
На території України пам’ятки культури лійчастого посуду відкриті в 20 – 30-х роках А.Цинкаловський, досліджувалися Ю.М.Захаруком, М.А.Пелещишиним. Відомо біля 50 поселень – Лежниця, Зимне, Малі Грибовичі, Вінники, Тростянець. Вони розташовані на високих мисах або схилах, на берегах річок. Житла заглиблені, стіни обмазувалися глиною, печі глинобитні на дерев’яному каркасі, є господарські ями.
Поховання випростані на спині, інвентар – кераміка, знаряддя праці. У Європі відомі поховання із застосуванням кам’яних конструкцій – мегалітів. Іноді вони підкурганні, є трупоспалення.
У Польщі досліджені численні розробки кременю, пов’язані з культурою лійчастого посуду: у Кшемьонках відкрито шахту глибиною до 11 метрів. Знаряддя праці виготовляли переважно з кременю (сокири, серпи, ножі), каменю (сокири-молоти).
Тимовим є посуд з лійчастими вінцями, відлощеною поверхнею. Орнамент: стрічка із штампа, відбитки шнура, наліпи у вигляді літери «Л» та «М», трапляються черпаки із зооморфними ручками, фляжки з валиком під вінцями. З пам’яток бринзенського типу походив розписний трипільський посуд.
Господарство – землеробсько-скотарське. Землеробство орне, вирощували плівчасті пшениці, ячмінь.
Сусідні культури: на сході – трипільська (блинзенський, лукашівський типи), на півдні – бодрогкерестурськаю Певний час співіснує з культурою кулястих амфор. Змінюється пам’ятками культури променистої кераміки, кулястих амфор, різних енеолітичних груп.
4. Культура кулястих амфор.
Інша культура, поховання якої здійснювали у мегалітичних (складених з великих брил) гробницях, досліджена на Заході України. З розпадом спільноти Кукутені-Трипілля терени Волині та Галичини знову стали відкритими для інтенсивних північно-західних впливів, що знайшли логічне втілення в міграції носіїв культури кулястих амфор. Вони заселили не лише згадані регіони, а й Правобережний Лісостеп та Полісся, вийшовши в районі Києва на лівий берег Дніпра. Окремі комплекси цієї культури виявлені в районі Чернігова (Гришівка) і навіть Смоленська. Матеріали поселення Гришівка засвідчують контакти мігрантів з неолітичним населенням ямково-гребінцевої кераміки. На півдні Лісостепу групи населення кулястих амфор увійшли в контакт із племенами ямної спільноти. Українські пам’ятки віднесено до східної групи культури кулястих амфор. З Верхньої Наддністрянщини вона поширилася на терени Молдови. Середня група охоплювала терени Польщі, а західна — Північну Німеччину. Загалом же ареал цієї культури простяться від Ельби до Дніпра, поступаючись у першій половині III тис. До н. е. за площею лише ямній спільноті.
Перші згадки щодо кам’яних скринь із кулястими амфорами дійшли до нас від часів Хмельниччини, але наукове дослідження цих споруд розпочалося лише у другій половині XIX ст. польськими археологами (А. Кіркор, Г. Оссовський). Виділив культуру кулястих амфор німецький дослідник А. Гетце в 1900 р. У 20-ті роки XX ст. до вивчення пам’яток долучилися українські археологи (С. С. Гамченко, І. Ф. Левицький). У другій половині XX ст. найбільший внесок у вивчення східної групи культури кулястих амфор зробив львівський дослідник І.К. Свєшников, а нині їх системно вивчає Маржена Шмідт із Познані.
Свою назву культура дістала за характерними формами посуду — кулястими амфорами з невеликими вушками на плічках. Походження цієї культури нині пов’язують з теренами Польщі, де її датують 2900—2000 pp. До н. е. Часовий діапазон східної групи обмежують серединою — другою половиною III тис. До н. е. Вона змінює локальні групи пізнього Трипілля, передуючи культурам шнурової кераміки. Культура кулястих амфор репрезентована в Україні поселеннями, похованнями у скринях, окремими знахідками. Із семи поселень (переважно на Волині та Житомирщині) досліджувалося В. Коноплею та І. К. Свєшниковим Межиріччя в Рівненській області, розташоване на першій надзаплавній терасі правого берега р. Стир. На площі селища виявлено чотири напівземлянки овальної форми. Розміри найбільшої з них — 4,7 х 2 4 м. В її заповненні знайдено фрагменти посуду, крем’яні знаряддя праці, кістки тварин та скупчення деревного вугілля.
Значно краще вивчені поховальні комплекси (59 могильників), що дали левову пайку наявного матеріалу. Для східної групи притаманні ґрунтові поховання (одиничні, парні, групові) в кам’яних гробницях. Небіжчика клали у скорченому стані на спину чи на бік, інколи посипали вохрою. Поруч зі скринями влаштовували офіри свійських тварин — бика, свині (Колодяжне, Суємці, Увисла, Довге). Кістки свині виявлено також у скринях як рештки супровідної їжі. Відомі також окремі могильні насипи та декілька поховань, виконаних за ритуалом кремації.
У матеріалах культури показовими є артефакти з кераміки, кременю, кістки та бурштину (рис. 15). В керамічному комплексі переважають амфори трьох типів: двовухі; з роздутою верхньою частиною корпусу; з яйцеподібним тулубом. Амфори прикрашали вушками, шнуровим візерунком та орнаментом у техніці “риб’ячої луски”. Серед інших типів посуду — лійчасті миски, кубки, посудини з шийкою, що звужується. Амфори накривали пишно декорованими кришками. Серед крем’яних виробів переважають клинцеві сокири та дрібні знаряддя на платівках. Слід згадати також короткі черенкові вістря стріл з двобічними шипами, нуклеуси, товкачі, виготовлені з високоякісного чорного та сірого волинського кременю. Серед виробів із кістки та рогу — рогові мотики, підвіски з ікол диких тварин, але визначальними ознаками культури були парні підковоподібні поясні пряжки з прорізами та отворами для кріплення з широким паском. Поверхня пряжок була вкрита вишуканим нарізним візерунком. Контроль над південним узбережжям Балтійського моря забезпечував постачання бурштину. В похованнях знайдено бурштинові диски та пронизки. На бурштиновому дискові з Івання продряпано епізод епосу за участі героя-лучника. Інший бік цього ж диску прикрашено великим хрестом. Його промені розходилися від невеликого центрального отвору.
Основу господарства населення культури кулястих амфор становило тваринництво м’ясо-молочного напряму (розведення свиней, великої та дрібної рогатої худоби, коней). Велика питома вага свинарства засвідчує осілий спосіб життя її носіїв. Ця обставина, а також наявність родючих фунтів указують на заняття землеробством. Є також знахідки рогових мотик та зернотерок. Численні зразки кам’яних сокир, вочевидь, пов’язані з практикою підсічного землеробства на вирубаних та випалених ділянках лісу.
Кам’яні скрині були сімейними склепами багаторазового використання. Основним осередком суспільства виступала мала патріархальна сім’я (5—7 осіб). Поховання чоловіків виділялися особливим ритуалом, розташуванням щодо інших членів сім’ї та речовим супроводом.
5. Кемі-обинська культура.
Кемі-обинська культура – археологічна культура епохи ранньої бронзи. Виділена А.О.Щепинським. Ареал: передгірський та степовий Крим, степове межиріччя Дніпра і Південного Бугу. Культура названа за курганом Кемі-Оба біля міста Білогірська у Криму. Датується другою половиною III тисячоліття до нашої ери.
Питання щодо походження кемі-обинської культури залишається відкритим. За О.М.Лєсковим – кемі-обинська культура – локальний варіант кавказької дольменної культури. А.О.Щепинський доводить автономний розвиток кемі-обинської кульутри, не відкидаючи вплив на неї сусідніх культр. Д.Я.Телегін та О.Г.Шапошникова розглядають кемі-обинську культуру як пізній етап розвитку пам’яток нижньомихайлівського типу. Аналіз матеріалу засвідчує, що кемі-обинська культура склалася на основі енеолітичних пам’яток Криму під впливом новосвободненської групи пам’яток дольменної культури епохи ранньої бронзи Північного Кавказу. А.О.Щепинський виділяє декілька варіантів цієї культури: кримський, приазовський і північно-причорноморський. Поселення: Дружне, Симферопольське, Таш-Аір (знахідки з шару Vб). Переважають поселення відкритого типу, є стоянки під навісом у гротах та печерах.
Кераміка виготовлялася з глини з домішкою черепашок і вапняку, її поверхня добре загладжена і підлощена. Переважають плоскодонні горщики, чаші, миски, келихи, в основному неорнаментовані. Подекуди трапляється орнамент: прокреслені лінії, відбитки шнура.
Знаряддя виготовлені з кременю, каменю, міді й бронзи – шила, ножі, тесла, сокири, виделка.
Поховальний обряд: підкурганні поховання з використанням кам’яних закладок, кромлехів, крепід. Поховання здійснювалися у грунтових ямах, кам’яних або дерев’яних ящиках. Кам’яні ящики виготовлялися з сумлінно підігнаних плит, іноді з пазами, щілини замазувалися глиною. Стіни ящиків подекуди розписані зсередини червоною або брунатною фарбами. Це композиції з трикутників, ліній, крапок. Характерним є мотив дерева і життя. З кемі-обинською культурою пов’язані кам’яні антропоморфні стели і статуї (наприклад, стела з Казанки) із зображенням обличчя, складених на грудях рук, пояса, одягу й предметів, а також зображенням людей.
6. Ямна культура.
Ямна культура — поняття, що широко використовується дослідниками як робочий термін, але досі не набуло чітко сформульованого статусу. Між тим, ранні катакомби, за спостереженнями С. Н. Братченка, зосереджені довкола Азовського моря, де їхня концентрація сягала 30—40 %. Надалі обряд поховання у катакомбах поширювався в “ямному” середовищі уздовж течій великих і малих річок. Зміна культури попервах не супроводжувалася зміною населення. На це вказують спостереження антропологів (С, І. Круц) і характер матеріальної культури, насиченої ще “ямними” рисами. Просто “ямне” населення, через зміну ідеологічної (релігійної) парадигми, поступово переходило до ритуалу поховання в катакомбах. Цей період (середина — третя чверть III тис. до н. е.) характеризується певним співіснуванням пізньоямної та ранньокатакомбної культур, але остання неухильно відтісняла першу на периферію “ямного” ареалу.
Ідея катакомби, найімовірніше, була привнесена у степове середовище уже в готовому вигляді, або ж як переоформлення ідеї мегалітичного дольмена, семантично тотожного катакомбі. І дольмен, і катакомба символізували утробу Матері-Землі (жінки), що приймала в себе небіжчиків. Підземну частину споруди не засипали землею. Вхідний отвір до такої камери закривали дерев’яними стовпчиками чи кам’яними брилами (стелами), а вхідну шахту засипали фунтом. Катакомби впускали до могил ямної спільноти, з наступною добудовою (досипкою) вже існуючого насипу. Ранні катакомби мали Т-подібну конструкцію (поховальна камера влаштовувалася упоперек видовженої вхідної ями). Небіжчиків укладали в скорченому стані, на спину чи на бік, з несталою орієнтацією. Останнє пояснюється планіграфією катакомб, розташованих на периферії кургану по колу, з камерою, спрямованою в бік умовного центру насипу. Голову та кінцівки небіжчиків фарбували вохрою. Серед речового супроводу — круглодонні та зі сплощеним денцем горщики, декоровані розчесами зубчастого штампу чи відбитками шнура по тулубу та плічкам, бронзові бляхи, декоровані пуансоном, молоточкуваті шпильки, вкриті геометричним візерунком, бронзові та крем’яні ножі, бронзові тесла, черенкові долота, шила, різноманітні прикраси із бронзи, срібла, кості та рогу. Переважав тваринницький напрям господарства. Випасали велику та дрібну рогату худобу, коней під охороною собак. Розвивалося й землеробство. У катакомбі поблизу с. Болотне у Криму виявлено мішок із зернами пшениці. Поселення цієї культури відомі уздовж Дніпра, особливо на островах Надпоріжжя (Перун, Виноградний), де виявлено сліди виробництва кам’яних сокир та інших знарядь праці.
З розширенням ареалу культури місцеві особливості стали суперечити ранньокатакомбним стандартам. Ще більше ускладнили ситуацію локальні міграції різних груп населення на. катакомбних теренах. Зрештою, на час пізнього періоду спостерігається розмаїття культур у межах ареалу. Існує низка триетапних періодизацій катакомбної спільноти, з поправками на локальну специфіку. Проте реально можна виділити два періоди — ранній і пізній, що підтверджується вже сотнями стратиграфічних спостережень. Додаткові періоди базуються на комплексах перехідних типів від першого періоду до другого чи від катакомбних культур до бабинської.