Ім'я файлу: Драматургія. Рудецький.206 ФУР..docx
Розширення: docx
Розмір: 17кб.
Дата: 29.04.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 17кб.
Дата: 29.04.2020
скачати
Тема 4.
1) "Театральне товариство" 1882 р. - перша українська професійна трупа "корифеїв"
2) Яке значення для розвитку українського театру мала діяльність І. Карпенка-Карого. Доведіть свої твердження, базуючись на творчому здобутку автора.
1)Після довгої боротьби, 1881 року українці нарешті отримали можливість ставити вистави українською мовою. І хоча перед кожною українською виставою мала відбутися російська, український театр все-таки був легалізований. Це стало наслідком того, що у 1882 році актор, режисер, драматург, композитор Марко Кропивницький створив у Єлисаветграді першу українську професійну трупу, до складу якої увійшли М. Заньковецька, Іван Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті, М. Старицький. Трупа відкрила сезон п'єсою "Наталка Полтавка" І. Котляревського, яка відбулася в Одесі 1883 року.
Трупа отримала назву «Театр корифеїв»(У давньогрецькій трагедії корифеєм називали керівника хору або заспівувача). Театр набув стилю синкретичного театру, який поєднував у собі драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю. 1901 року у праці, яка була написана анонімно «Корифеи украинской сцены» Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеями українського театру. Цей термін став нерозривним з театром.
Марко Лукич Кропивницький досить багато уваги приділив режисурі. Якщо до цього кожен актор грав окремо, то Кропивницькому вдалося створити такий колектив, де творча індивідуальність актора одночасно й зберігала себе як високоталановиту особистість, і одночасно доповнювала своєю грою гру інших артистів. М. Кропивницький сам навчав своїх акторів впливу на глядачів, учив проникати у внутрішній світ героїв та перевтілюватися у них.
Корифеї українського театру працювали в різних жанрах сценічного мистецтва. Але пріоритетним завданням трупи було нести узагальнений образ хоч пригнобленого, але нескореного народу. Саме через це царський уряд намагався обмежити творчі можливості українського театру (намагався не допускати на сцену серйозних творів, дозволяв виключно розважально-комічні тощо).
Про гастролі корифеїв гаряче відгукнувся І. Франко, назвавши вистави у Петербурзі тріумфом українського мистецтва. Авторитет театру корифеїв був значно більший, ніж того на початку творчого шляху могли очікувати самі актори. Під час перебування на гастролях у Москві українські артисти були тепло зустрінуті передовою громадськістю.
Але попри всю славу, Театр корифеїв зіткнувся з багатьма труднощами, таким як: Емський указ 1876 року, який забороняв виставляти п'єси українською мовою, українські народні пісні виконувалися французькою мовою, на сцену не допускалася перекладна драматургія, усі ролі представників вищих верств мали виконуватися російською мовою, зміст п'єс міг торкатися лише селянського побуту або кохання, тяжке матеріальне становище.
У 1885 році театральна трупа розділилася: М. Старицький відокремився від М. Кропивницького, а 1907 року М. Садовський відкрив постійний український театр.
2) Іван Карпенко-Карий (справжнє ім’я Іван Карпович Тобілевич) — український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру, а також брат Миколи Садовського, Панаса Саксаганського та Марії Садовської-Барілотті. Саме його діяльність відіграла провідне значення для українського театру. Колеги поважали його не тільки через його професіоналізм та акторський талант, а й через те, що він використовував своє службове становище щоб допомогти і простим людям, і політичним діячам, які переслідувалися царським урядом. Через це його звільнили зі служби та заборонили жити в Україні. По-друге, саме Іван Карпенко-Карий утвердив жанр комедії в українській літературі як універсальну форму художнього зображення і моделювання найрізноманітніших проявів взаємин між людьми та організації їхнього внутрішнього світу.
І. Тобілевич добре розумів ідейно-тематичну та естетичну обмеженість побутово-етнографічного театру. Він відійшов від тем кохання, танців, співів, які були характерними для більшості театральних вистав, на перший план поставив реальну дійсність. В основу п’єс він ставив соціальний конфлікт, а романтика та етнографія відійшли на другий план. Соціальний зміст своїх п'єс І. Тобілевич вміло поглиблював життєвими джерелами — типажами взятими з єлисаветградської околиці чи й з власної родини, про що є цікаве дослідження М. Смолечука «Я взяв життя». І дійсно, значним кроком у побутово-психологічних п'єсах Карпенка-Карого, порівняно з попередниками, було подолання народницького етнографізму й мелодраматично-опереткової форми подачі матеріалу. Карпенко-Карий залишив по собі порівняно невеликий спадок – 18 п’єс. Деякі з них не збереглися, але загалом творчість драматурга мала величезне значення для розвитку української драматургії.