Ім'я файлу: Лекція_1_Поняття,_предмет_і_метод_ЖП.docx
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 08.09.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 08.09.2022
скачати
ТЕМА 1: ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ І МЕТОД РЕГУЛЮВАННЯ
ЖИТЛОВОГО ПРАВА
1. Поняття та предмет житлового права.
Термін «житлове право» охоплює декілька взаємопов'язаних, але не тотожних понять. Необхідно розрізняти житлове право як:
- систему певних правових норм,
- як галузь законодавства,
- як галузь правової науки та
- як навчальну дисципліну.
Житлове право як систему норм права, що регулює житлові відносини, слід розуміти в широкому і вузькому значенні. В широкому розумінні, з погляду на галузевий критерій поділу вітчизняної системи права, житлове право відносять до різноманітних галузей права — конституційного, адміністративного, цивільного тощо. Проте лише житлове законодавство, регулюючи єдині за своєю метою відносини, дозволяє об'єднувати їх одним поняттям. Єдиним критерієм, що дозволяє об'єднати ці норми різної галузевої приналежності, є те, що всі вони складаються з приводу реалізації права на житло.
У юридичній літературі вживаються різноманітні поняття «житлового права» у так званому вузькому значенні. Різні автори трактують його як частину цивільного права, як комплексний правовий інститут, як комплексну галузь права, як підгалузь права, як самостійну галузь права.
Отже, за загальноприйнятою точкою зору житлове право слід розуміти як право, що регулює:
а) відносини, в яких задовольняється потреба в житлі,
б) відносини, що виникають у процесі задоволення громадянами своїх житлових потреб,
в) відносини щодо задоволення потреб громадян у житлі.
Іншими словами, ми виходимо з того, що житлове право є частиною цивілістики.
Предметом житлово-правового регулювання є відносини, що виникають у зв'язку із задоволенням потреби громадян у житлі. Такими є в більшості своїй майнові відносини. В реальному житті вони являють собою окремі вольові (юридичні) взаємозв'язки.
Отже, виокремлення предмета правового регулювання зумовлене особливістю єдиного об’єкта – житла. Відтак, предметом регулювання житлового права визначають сукупність однорідних суспільних відносин, спрямованих на єдиний об’єкт задоволення потреб людини – житло, завдяки якому людина може забезпечити своє природне існування.
До однорідних суспільних відносин в узагальненому вигляді можна віднести ті, що складаються при:
визначенні житлового фонду, переведенні жилих приміщень у нежилі і навпаки, забезпеченні громадян жилими приміщеннями, користуванні жилими приміщеннями у будинках держаного, комунального і приватного житлового фонду;
користуванні жилими приміщеннями спеціального призначення;
виникненні та припиненні права власності на жилі приміщення;
утриманні житлового фонду;
виселенні із жилих приміщень;
захисті суб’єктивних житлових прав та законних інтересів громадян тощо.
Відповідно предметом житлового права є нормативно врегульовані суспільні відносини з приводу:
1) виникнення, здійснення, зміни, припинення права власності, користування, розпорядження жилими приміщеннями державного і комунального житлового фонду;
2) користування житлом приватного житлового фонду;
3) користування загальним майном власників приміщень;
4) відповідності приміщень жилим і виключення їх із житлового фонду;
5) обліку житлового фонду;
6) утримання і ремонту жилих приміщень;
7) переобладнання і перепланування жилих приміщень;
8) управління багатоквартирними будинками;
9) створення і діяльності житлових, житлово-будівельних кооперативів, товариств співвласників житла, прав і обов’язків їх членів;
10) надання комунальних послуг і їх оплати;
11) контролю за виконанням і збереженням житлового фонду, відповідності жилих приміщень встановленим санітарним і технічним нормам, іншим вимогам законодавства.
Житлове право як навчальна дисципліна. Навчальна дисципліна житлового права — це систематизована певним чином сукупність знань, теорій, ідей, що пояснюють: виникнення житлового права як сукупності правових норм законодавства; призначення їх у суспільстві. Вона складає частину науки житлового права, яка є в т. ч. наукою про засоби здобуття нових знань, необхідних для подальшого удосконалювання житлового права, про правове регулювання суспільних відносин, про засоби ефективності такого регулювання.
Предметом навчальної дисципліни житлового права є саме житлове право, як певна сукупність норм (правил) поведінки, встановленої або санкціонованої нашою державою. Вона розкриває закономірності правового регулювання суспільних житлових відносин. Результатом такого регулювання є сформоване вчення про житлове право, що складається із системи взаємозалежних і взаємопогоджуваних понять, поглядів, суджень, ідей, концепцій і теорій. Оскільки норми житлового права втілені в численних актах законодавства України, останні також входять у предмет дисципліни.
У сферу житлово-правової дисципліни входить вивчення житлового права не тільки України, але й інших країн як ближнього, так і далекого зарубіжжя.
Навчальна дисципліна житлового права — це ще й база, на якій будується вивчення й освоєння її основних положень. Навчальна дисципліна, хоч і пов'язана із законодавством, але не зводиться до простого його коментування.
Знання мають будуватися на міцному фундаменті, на теоретичних концепціях,
сприяти юридичному мисленню, не повинні обмежуватися матеріалами, що містяться в нормах права та законодавстві.
2. Метод житлового права. Особливість житлових відносин, звичайно, зумовлює і певний метод їх регулювання.
Житлово-правовий метод регулювання суспільних відносин — це правовий метод, який, як правило, характеризується юридичною рівністю суб'єктів права, їхньою диспозитивністю й ініціативою у формуванні і реалізації житлових правовідносин, застосуванням заходів майнової відповідальності і захисту (у випадку порушення житлових прав), що виконують в основному функцію відновлення.
Елементи методу житлового права:
- Юридична рівність. Вона свідчить про відсутність примусової влади одного учасника житлово-правових відносин над іншим.
- Диспозитивність. Під нею розуміється заснована на нормах приватного права юридична свобода (можливість) суб'єктів житлових правовідносин здійснювати свою правосуб'єктність і свої суб'єктивні права (набувати, реалізовувати або розпоряджатися ними) за своїм розсудом.
- Ініціативність. Ініціативність суб'єктів житлового права виражає одну з особливостей юридично-фактичних основ виникнення житлових правовідносин, які полягають у тому, що перший крок у розвитку (становленні) зазначених відносин належить, як правило, самим, суб'єктам права.
- Майновий характер заходів житлово-правової відповідальності. Характерна риса цього елемента методу правового регулювання полягає у тому, що міри відповідальності не справляють безпосереднього впливу на особу правопорушника, наприклад, як це відбувається у кримінальному, адміністративному праві. Житлово-правова відповідальність є майновою.
Заходи захисту порушених житлових прав носять відновлюванийхарактер. Тобто вони спрямовані на відновлення майново-правовогоположення (стану), що існувало до факту порушення відповідного особистогочи майнового права. Наочно це проявляється у випадку пошкодження житла.Наприклад, при затопленні квартири винний повинен відшкодувати збитки уповному обсязі.
3. Принципи житлового права
Принципи можна поділити на дві категорії:
1. Загальні принципи, тобто властиві будь-якій галузі права у цілому (наприклад, принцип гласності, законності тощо);
2. Спеціальні принципи, тобто властиві здебільшого житловому праву (наприклад, принцип недоторканості житла).
До спеціальних принципів житлового права належать такі:
Принцип припустимості здійснення права на житло. Зміст даного принципу полягає у тому, що громадянину надана можливість реалізувати своє право різними способами: на підставі договору соціального чи комерційного найму, на підставі договору безоплатного користування житлом, вступом у члени житлово-будівельного кооперативу, придбанням у власність чи будівництвом і т. ін.
Стаття 47 Конституції України: «Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону».
Принцип недопустимості свавільного позбавлення житла. Цей конституційний принцип має винятково важливе значення для здійснення житлових прав громадян. Він знайшов втілення у ст. 9 ЖК: «Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом».
Ч. 3 ст. 47 Конституції: «Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду».
Принцип недоторканності житла. Відповідно до цього принципу норми житлового права, по-перше, забезпечують неможливість проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку, за винятком випадків, коли на це є вмотивоване рішення суду; по-друге, забезпечують власникам чи правомірним користувачам можливість стабільного здійснення правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження приналежним їм жилим приміщенням. Цей принцип випливає з Конституції та ЦК.
Стаття 30 Конституції України. Кожному гарантується недоторканність житла.
Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Принцип недоторканності права власності на житло. Базується на ст. 41 Конституції про непорушність права приватної власності. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Ст. 41 Конституції: «Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі».
Принцип рівності правового режиму для суб'єктів житлового права. Цей принцип означає, що жодний спеціальний суб'єкт не має якихось переваг перед іншими. Цей принцип пронизує всю систему житлового права.
Принцип рівності прав та обов’язків наймача житлового приміщення та членів його сім’ї. Цей принцип втілений у ст. 64 ЖК, згідно з якою члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. Це ж саме передбачено і в ст. 816 ЦК.
Принцип невтручання в особисті справи, або принцип дозвільної спрямованості житлово-правового регулювання. У відповідності з цим принципом суб'єкти житлового права можуть одержувати права і покладати на себе обов'язки, не тільки передбачені законом, іншими правовими актами, але й такі, що не передбачені житловим законодавством, якщо вони не суперечать загальним принципам права і змісту житлового законодавства.
Принцип свободи договору. Цей принцип передбачає свободу суб'єктів житлового права у виборі партнерів за договором (наприклад, набути у користування житло, що належить державі чи громадянину), у виборі виду договору (наприклад, купівля-продаж, найм і т. д.), умов, на яких його буде укладено (наприклад, на певний строк чи безстроково).
Принцип свободи особи. Це насамперед свобода людини в самовизначенні, у визнанні за нею природних і невід'ємних прав у різноманітних сферах громадського життя, що ніким, у тому числі і державою, не повинні порушуватися.
Принцип свободи вибору місця проживання та пересування. Цей принцип закріплений у статтях 310 і 313 ЦК, в яких зазначено, що кожна фізична особа має право на місце проживання, його вибір і зміну. В основі цих прав лежить право на свободу пересування.
4. Система житлового законодавства.
Житлове законодавство — це сукупність нормативних актів, що регулюють суспільні відносини щодо задоволення потреб громадян у житлі і пов'язані з ними відносини по управлінню житловим фондом, забезпеченню його схоронності, експлуатації і ремонту.
Систему житлового права створюють різноманітні закони та підзаконні акти. За ступенем своєї сили закони поділяються на основні (конституційні) і звичайні.
У широкому значенні житлове законодавство як комплексне правове утворення включає:
норми конституційного права, які закріплюють право громадян на житло, основні засади його здійснення і захисту;
норми адміністративного права, які забезпечують управління житловими фондами, облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов;
норми цивільного права, які регулюють відносини щодо володіння, користування і за певних обставин – розпорядження житловими приміщеннями;
норми фінансового права, які регламентують порядок і процедуру витрачання грошових коштів на капітальний ремонт житлового фонду тощо.
Завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин з метою забезпечення проголошеного Конституцією права громадян України на житло, належне використання та схоронність житлового фонду, а також укріплення законності у сфері житлових відносин.
Особливості законодавчого регулювання житлових відносин.
Житлові відносини в Україні регулюються Конституцією України, ЖК та іншими актами законодавства України. Відносини, пов’язані з будівництвом житла, регулюються відповідним законодавством України (ст. 3 ЖК).
Земельне і містобудівне законодавство, законодавство про охорону культурної спадщини, відносини, пов’язані з відведенням земельних ділянок для житлового будівництва, будівництво та реконструкція жилих будинків, надання кредитів і субсидій регулюються відповідним законодавством з урахуванням норм ЖК.
До житлових відносин, пов’язаних із ремонтом, переобладнанням і переплануванням жилих приміщень, використанням інженерного обладнання, наданням комунальних послуг, внесенням плати за комунальні послуги, застосовується відповідне галузеве законодавство з урахуванням вимог, встановлених ЖК.
Сучасна система житлового законодавства являє собою певну впорядковану ієрархію нормативних актів. За юридичною силою житлове законодавство поділяється на закони і підзаконні нормативні акти.
Закони України.Конституція України є правовим базисом розвитку житловогозаконодавства. Вона має найвищу юридичну силу і пряму дію (ст. 8 Конституції). Закони, що видаються на основі Конституції України, називаються звичайними законами і створюютьсамостійну галузь законодавства. Ст. 47 Конституції проголошує середосновних прав і свобод людини і громадянина право на житло. Це – одне із найважливіших соціально-економічних благ людини.
Органічною складовою системи житлового законодавства є Житловий кодекс України від 30 червня 1983 р. № 5464-х і введений у дію 1 січня 1984 року (далі – ЖК).
В розділі І «Загальні положення» ЖК містяться норми, що закріплюють право громадян на житло, окреслюють завдання житлового законодавства, розкривають поняття ―житловий фонд, визначають правовий режим житлових фондів.
У ЖК в певній послідовності викладені положення, що регулюють різноманітні відносини щодо: забезпечення громадян житловими приміщеннями і користування ними; управління житловим фондом і забезпечення його схоронності, належної експлуатації; відповідальності за порушення житлового законодавства тощо.
ЖК є найбільш повним кодифікованим законодавчим актом, який регулює житлові відносини в Україні, оскільки саме в ньому зібрані правові норми, систематизовані за окремими інститутами житлового законодавства.
Слід звернути увагу на те, що ЖК врегульовує житлові відносини у випадках, коли наймодавцем є держава в особі місцевих рад. Слід також зазначити, що на сьогодні норми ЖК значною мірою морально застаріли, не відображають багатьох принципових політичних, соціальних, економічних змін, які відбулися останніми роками в українській державі і суспільстві. В ЖК відсутні положення, які містяться в Конституції України, ЦК, окремих законах. Тому норми ЖК повинні застосовуватися лише в тій частині, в якій вони не суперечать новітньому вітчизняному законодавству.
Важливе місце в системі житлового законодавства посідає Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р., який, зокрема, регулює відносини, пов'язані з правом на житло та з користуванням жилими приміщеннями (договір оренди, найму житла), з правом власності на житло. У главі 28 ЦК «Право власності на житло» ЦК визначаються поняття житла та його види (жилий будинок, квартира).
Особливе місце в системі житлового законодавства посідає Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 р. Верховною Радою України (набрав чинності з 1 січня 2002 р.). У статті 19 ЗК наведений перелік категорій за цільовим призначенням, на які поділяються землі України. Відповідно до п. «б» цієї статті однією з категорій земель України за цільовим призначенням є землі житлової та громадської забудови.
Статтею 38 ЗК визначено поняття земель житлової та громадської забудови, до яких належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.
Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р. № 1382-ІУ. Цим законом змінено систему дозвільної прописки на систему реєстрації, якою визнається внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Підзаконні нормативні акти.
Постанови уряду. Урядом затверджена низка підзаконних нормативних актів (постанов, наказів, розпоряджень), які мають важливе значення для житлового законодавства, зокрема:
Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затв. постановою Ради Міністрів Української РСР від 26 квітня 1984 р. № 189;
Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР. Затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. № 470;
Правила обміну жилих приміщень в Українській РСР. Затверджені постановою Ради Міністрів Української РСО від 31 січня 1986 р. № 31;
Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, затв. постановою Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 р. № 37;
Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР. Затверджене постановою Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 р. № 37;
Нормативні акти галузевих міністерств і відомств:
Положення про проведення безплатного капітального ремонту жилих будинків (квартир) інвалідів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, членів сімей загиблих військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Затверджене наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 серпня 1994 р. № 73.
Окремі нормативні акти затверджені Міністерством охорони здоров’я України, зокрема такі:
- наказ Міністерства охорони здоров’я України від 28 березня 1983 р. № 330 «Про затвердження списку захворювань, які дають право особам, що страждають цими захворюваннями, на першочергове отримання жилої площі»;
- Перелік хронічних захворювань, при яких особи, що на них страждають, не можуть проживати у комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім’ї. Затверджений наказом МОЗ УРСР від 28 лютого 1985 р.
До системи житлового законодавства належать й інші правові акти нормативного характеру, які приймають місцеві органи влади або органи місцевого самоврядування.
Для житлового права як особливе джерело залишаються постанови Пленуму Верховного Суду України, зокрема:
- Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1985 р. № 2;
- Про практику застосування судами законодавства про житловобудівельні кооперативи. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 р. № 9 та ін.